Палаюче сяйво чистої удачі

Ультрамаринова пелена світла у залі просочувалася у сітківку навіть крізь повіки.

Зал для чемпіонів, зал для найкращих. Велюрові крісла, ширяючі у повітрі, приглушена інструментальна музика. На стінах грають відеорами із зображеннями найпрекрасніших куточків галактики. Чорні діри змінюються пейзажами Алкіона, а ті, у свою чергу, перетворюються на прекрасні храми Веги- 2.

Творці цього шоу доклали таки зусиль для мотивування учасників. Тут все було пронизане престижем та якоюсь позамежною респектабельністю. Майстерно зібране  переддвер'я світу людей, що живуть зовсім іншим життям.

І тільки це чортове світло підкачало. Невже не можна його було зробити ліловим, бежевим або, у найгіршому разі, аквамариновим? Це ж просто неподобство якесь!

Петер Крослау на прізвисько Щасливчик Піт, мружачись від майже видимих світлових хвиль, що протинали простір, почав серйозно сумніватися у своєму виборі.

Авжеж, участь у такій постанові незалежно від результату могла дати величезну перевагу у майбутньому, але ж на все є міра! Намагаючись не сильно крутити головою, він оглядав інших учасників. Загалом, інших п'ять чоловік, що ризикнули з'явитись у цьому місці, були йому цілком знайомі. Природна річ, у житті вони ніколи не зустрічалися, але багато що знали один про одного. У цьому всесвіті не така вже велика кількість дійсно везучих людей, яким у всьому таланить. А ще менше з них виставляють свій успіх на показ, розмахуючи ним, як очманілий арктуріанець хоботом під час сезону спаровування. Крісла організатори розташували у формі півкола, якраз так щоб що усе, що сидить могли без напруги споглядати величезний екран на одній із стін залу. Нічого цікавого на нім доки не відбувалося, і можна було неквапливо вивчати настрій і міміку інших претендентів.

Срібна Леді Казино. Якщо Піт не помилявся, по-справжньому її звали Ема Ільм. Тендітна дівчина сиділа, майже потонувши у кріслі, в її тонких пальцях немов рибка мелькотіла ігрова фішка. Ема сліпуче посміхалася всім присутнім і, здавалося, знаходилася у піднесеному настрої, напевно, у черговий раз обчистила яке-небудь кубло. Втім, не дивлячись на зовнішній шик, навряд чи її можна було вважати серйозною конкуренткою. Талан красуні мав дуже односторонню природу і навряд чи організатори настільки модернізують її особистий Шлях, щоб дівчина могла викластися на повну. Не будуть же вони, насправді, переміщати її від одного ігорного будинку до іншого? Якщо тут і потрібно комусь бажати успіху, то саме їй.

Петеру Ема сподобалася, відчувалося, що вона більше покладається не на примхи долі, а на власний розум.

Добре, тут все зрозуміло. Що там далі? О, Щасливчик Ласло Гром! Це хлопець з чавунною щелепою і залізними яйцями. Основне, чим він займається, це геологорозвідка - алмази, золото, платина, уран, лоуренсій. З чуток, найбагатші родовища в цій галактиці відкриті саме ним. До того ж, Ласло дуже охочий до гри із смертю. Секторні транслятори досі передають його останню витівку. Хлопець вирішив пролетіти крізь сонце, і за мішень своїх амбіцій обрав блакитний карлик Кассіопеї. Ніде правди діти – те ще видовище! Втім, він дійсно удачливий, його божевільні трюки вселяють справдішню повагу.

В останньому кріслі ліворуч від Петера чинно примостився непоказний старичок в костюмі з блискітками і гостроносих туфлях. Крістіан Гор мав прізвисько Подвійне Везіння. Цікаво, якого біса йому тут треба? Наскільки відомо, Крістіану перейшло за двісті років, і він дуже тремтить за свою шкуру. Пропалений махінатор та авантюрист, цей старий примудрявся продавати цілі сонячні системи довірливим китянам ще на початку своєї кар'єри. А останнім хітом виявилося впарювання туманності Андромеди наївним мавпам з гамми Стрільця. Мавпи розплатилися переконливою кількістю антиматерії, й відтоді галактична служба безпеки твердо вирішила заховати ділка у буцегарню. Швидше за все, у зал Фортуни його привело непомірне еґо. Шахрайство таких масштабів, поза сумнівом, залишає незгладимий відбиток на психіці людини. Цікаво як Гор поведеться, якщо їх змусять пробігтися лезом бритви?

Фізичними даними він вочевидь не може похизуватись.

Хто ж у нас праворуч? Петер трохи помітно хитнув головою. Він одразу, ще перед входом у це пекло ультрамарину, дав собі слово дотримуватися у прийдешньому змаганні золотої середини та вгамувати свій запал. Тому і зайняв центральне крісло.

З іншого боку сиділа ще одна дівчина, а точніше, жінка років сорока. Блондинка. І по обличчю зразу можна визначити - дурепа нісенітна. Вона нервово накручувала блискучий локон собі на вказівний палець і відчайдушно крутила головою на всі боки.

Лолі Фортуна. Стерво і спритна фокусниця. Розумом дійсно не похизується, але конкурент небезпечний. Якщо всесвіт і міг сконцентрувати випадкову удачу в якій-небудь істоті, то це був той самий випадок. Про неї теж досить часто передавали по каналах новин. Лолі примудрялась бути замішаною в найнеймовірніших подіях і, що навдивовижу, завжди дешево відбувалася. Останній випадок стався буквально днями.

Лайнер на якому вона вирядилася у свою двадцяту весільну подорож був атакований космольотом невідомої цивілізації. Лускаті пірати принесли екіпаж та пасажирів – всіх, як один – у жертву Великій Чорній Дірі. Втім її залишили у живих, посадили до шлюпки та відправили курсом на Землю. Мовляв, ці хлопці, завжди таке вчиняють, щоб і далі у всьому таланило.

У таку історію скептичний Петер майже не вірив. Швидше за все, підступна погань пересварила бандитів між собою та нишком викрала космокатер.

Останній гравець виглядав звичайним підлітком, і тільки хворий блиск в очах маркував, що він вже пізнав свою суть і готовий до нових звершень. Його ім'я було Артур-щасливець і свій талант він поставив на служіння людству. Будучи землянином лише на половину, Артур несамовито намагався застосувати вміння у дійсно складних та важливих ситуаціях. Він вирушав з першим посольством на Козеріг-10. Він регулярно з'являвся в усіх лікарнях і клініках відомої частини космосу. Він навіть подався з гуртом дослідників у минуле на експериментальній машині часу. Він намагався задіяти свою удачу на благо іншим.

Власне кажучи, хлопчина був зайвим у цій компанії егоїстів та горлохватів. Подумки Петер мимоволі пожалів хлопченя. Навряд чи його тривожив приз, що покладається за проходження Шляху. Артур, як і будь-яка незріла людина, бажав звичайного самоствердження, підстав для власної гордості і, можливо, гострих відчуттів.

У цьому напівзаконному шоу, яскравому заході, що проводиться лише раз на п'ять років, переплетіння Шляху легко могли привести до сумного підсумку, яким би щасливчиком ти не був.

Тут щось клацнуло та екран замерехтів, перетворюючись на круговерть різнобарвних туманностей і галактик. Петер змусив себе виринути з роздумів про зрадливість людської долі. Час настав!

Наразі він, Щасливчик Піт, майстер притягувати до себе удачу у всіх імовірних і неймовірних проявах, повинен уважно слухати та мотати на вус кожен нюанс, кожну інтонацію того, хто повідомлятиме їх про умови Гри.

Петер знав, що він особливий, але все таки його головним секретом був зовсім не сліпий фаталізм. Безперервний аналіз ситуації, широта мислення, нестандартний підхід до розв’язування проблем – ось, що допомагало насправді. Фортуною потрібно вміти користуватися – таким був його девіз. Саме такий настрій дозволяв Петеру грати з вогнем, але він же не дозволяв йому розслабитися і з цілковитою підставою насолодитися життям. Що ж… Отже, відпочинемо після смерті.

На екрані виникло незнайоме обличчя. Пересічне обличчя літньої людини з рудою шевелюрою. З-під подвійного підборіддя виступав комірець білої сорочки з туго затягнутою краваткою. Напрочуд нудотний тип, організатори могли підібрати кого-небудь цікавіше. Таким персонам саме місце на засіданні ради директорів у провінційній компанії, що торгує шкарпетками для восьминогів з Альфа Центаври.

Гравці чекали вступу мовчки і гучний голос, що пролунав з прихованих динаміків, змусив усіх нервово підскочити у кріслах.

- Вітаю! Мене звуть Джоні Снорк і цього разу Гру починаю я!

Петер поморщився – як і зі світлом, тут спостерігався явний перегин. Обличчя ведучого, окрім, власне, губ, залишалося нерухомим, сам же голос наповнювали емоції. Той, хто звертався до них, дійсно був щасливий споглядати усіх п'ять учасників.

- Я знаю, хто ви, - гучність трохи заглухла, і Піт з полегшенням зітхнув. – Повірте, мене ніхто не попереджав перед початком сеансу, але я насправді знаю вас.

На цих словах Ласло зневажливо пирхнув. Ще б пак! Їх, напевно, знає половина розумних у всесвіті. Втім, ніхто більше не видав ані звуку, присутні, затамувавши подих, чекали продовження.

- Ви ті, хто вважає себе людьми, яким завжди щастить у цьому світі. Ті, хто вважають, що дадуть собі раду у будь-якій справі, знайдуть викрут з будь-якої ситуації. Ті, хто бажає дістати головний приз!

Картинка зрушилася вбік, на екрані з'явилася срібляста підставка з одним-єдиним листком паперу.

- Так. Це він! – продовжував віщати рудий. – Патент на безсмертя! Дуже цінна річ. Ви, поза сумнівом, чули про ті блага, які дає володіння цим документом. Скажу більше – те, що ви бачите, усього лише двадцята копія. За сто років існування Організації ми не квапилися розкидатися ними направо й наліво, ми дуже дорожили сумою технологій. Зовсім не всі магнати й політики можуть навіть посміти мріяти про патент. Ви ж – інша справа. Чиста удача у людині, везіння, фортуна  - дуже рідкісне явище. Той, хто гідний фортуни, гідний жити вічно. На вас чекає нелегке випробування. Але передусім Організація бажає впевнитися, що ви ті, за кого себе видаєте. Я хочу, щоб ви просто зараз продемонстрували свої здібності. Покажіть себе з кращого боку. Поза сумнівом, ви підготувалися і наразі почнуться чудасії! Отже, - ведучий зробив паузу, і вперше за весь час промови у його очах з'явився блиск. – Беріться до справи!

Петер коротко кивнув. Такого випробування слід було чекати. Шоу, ясна річ, транслюється на увесь населений космос. Він на мить прикрив очі, потім вихопив з кишені піджака блокнот і ручку та почав з неймовірною швидкістю строчити текст, не забуваючи при цьому уважно озиратися на всі боки.

Виходило ось що:

«... Артур спробує чисту удачу. Швидше за все, це буде крісло або підлога, або, може, екран…».

Артур дійсно піднявся і почав обводити приміщення очима, намагаючись знайти застосування своїм здібностям у такому мізерному оточенні.

«... Леді Казино зіграє на ставках. Очевидно, враховуватиме шанси на успіх або щось схоже. Тут вона переможе…».

Фішка вилетіла з руки дівчини і гепнулася прямо у центр півкола тих, що сиділи. М'який голос просичав, немов змія:

 - Ставлю п'ять до одного, що у Ласло нічого не вийде, щоб він не задумав…

Петер продовжував писати далі, поглядаючи на Крістіана Гора.

«Старий Крістіан використовує свій нюх на угоди. У кризовій ситуації він матиме діло з жінкою або підлітком. Може залишитися у виграші».

- Я викупляю вашу фішку - тут же пролунав голос з крайнього крісла ліворуч. – Що б не сталося, вважайте, що її там вже немає.

«Велике стерво Лолі спробує з кимсь домовитися. Враховуючи те, що я поруч, а Артур її не цікавить, домовлятися вона буде саме з Щасливчиком Пітом».

Блакитні лялькові очі Фортуни широко розплющилися, часто затріпотіли вії: «Дорогенький Піте, мені здається, ми могли б об'єднатися. Без моєї допомоги, ти точно не впораєшся. Я підкажу тобі, що потрібно написати…».

Петера аж морозом обсипало. Голос Лолі видихав сексуальність, як зірка випромінює полум'я. Він кинув швидкий погляд на сусідку і продовжив строчити.

«Ласло наважитися перетягне ситуацію на свій бік за допомогою технологічних засобів. Він завжди готовий до несподіванок. Сподівається тільки на свої м'язи та спритність. Зараз буде черговий головоломний трюк. Може, щезнення або матеріалізація. Не дивлячись на слова Леді Казино, він зуміє дещо виконати, хоча будуть огріхи».

І справді: Грім, наче й Артур, піднявся і буквально весь затремтів. Він всмоктався поглядом в екран трансляції, ніби бажав його пропалити наскрізь.

«Щасливчик Піт запише те, що відбувається, раніше, ніж воно станеться».

- Я завершив, - він посміхнувся у відповідь на злісні погляди інших претендентів і підняв руку з блокнотом вгору. – Фіксуйте.

- Є фіксація, - тут же відгукнувся Снорк, і в цей момент сталося зразу декілька речей.

 Артур, як стояв, почав падати сторчголов. Присутні заволали – хлопець неминуче мав розбити собі обличчя.

Але в гравікріслі позаду нього, щось клацнуло, рвонувшись вперед та вбік, і предмет меблів, що ожив, опинився перед підлітком, що падав. Улюбленець долі ткнувся носом у велюр і потому щасливо розреготався.

- Мабуть, збоїло налаштування позиціонування, - долинув замислений голос Снорка з динаміків. – Наскільки я знаю, вперше в історії виробника цих крісел. – Він раптом широко посміхнувся. – Мабуть, варто викликати гарантійного ремонтника. Втім, фіксація все одно є – щасливий випадок є очевидним!

Знову зневажливо гмикнувши, Ласло повів широкими плечима, і цієї ж миті він розігнався щосили та кинувся прямо до екрану. Здолавши п'ять метрів з неймовірною швидкістю, він стрибнув вперед та вгору.

Мабуть, Грім мітив у середину екрану, того, що висів на деякій відстані від підлоги, але фішка Леді Казино зіпсувала всю задумку. Вона потрапила Ласло прямо під підбор черевика і безстрашний космічний ковбой, чортихаючись, полетів точнісінько у матову окантовку.

Хай там як, але полетіти-то Грім полетів – і знову гравці заволали, цього разу чекаючи на більш приголомшливе винесення тіла...

Та ба! Минулися роки, що розпирали боки!..

З навіженим ревом, Ласло торкнувся витягнутою рукою екрану - та зник. Екран немов розчахнувся і втягнув його всередину. Всі схопилися зі своїх місць - навіть Артур, що ледве отямився. Оце викрутас! Ще б йому матеріалізуватись поряд з ведучим - і це буде жарт на віки вічні.

- Випадки удачі зафіксовані, - Снорк вже посміхався на всі тридцять два зуби. – Леді Казино, ваша фішка виграла. Шановний, Крістіане Гор, ви також не залишилися у програші. Якби встигли забрати фішку, Ласло б не посковзнувся. До речі, де ж він сам?

- Я тут, грім мене побий! - рикання ковбоя долетіло від дверей залу. – Ця сука зіпсувала мені казковий трюк!

- Вдарте лихом об землю! – бо ваша удача, як завжди спрацювала, - ведучий поблажливо кивнув. - Трохи не так, як замислювалося, але, наскільки я пригадую, все йшло трохи не так, як замислювалося в останні двісті двадцять чотири рази? Я ж не помиляюся? Думаю, це був локальний трансивер переміщення. Хоча для нього потрібний контур. Авжеж! Ясно як білий день! Ви використали замість вхідного контуру – поле екрану!

- Тут немає жодного секрету, - Грім пройшов до свого крісла, по дорозі розгнівано кинувши оком на Ему. – Коли я ще входив до зали – приладнав його на периметр дверей. В усіх очі на лоба полізли – так витріщалися, що ніхто й не дивився один на одного…  нікчемна, власне, справа. Взагалі-то за планом, я збирався об’явитись поряд з вами, але довелося перейти на запасний варіант.

Петер порснув. Так, з цим Ласло не занудьгуєш…

Цікаво – це його удача чи просто черга збігів?

Або світ просто не в силах стерпіти подібне нахабство?

- От як? І де ж тут контур? Ну, гаразд, не катуватиму. Майстере Крослау, - Снорк перемкнув увагу на Піта. – Я маю зізнатись, що наразі опинився у скрутному становищі. Бачте, ви поводилися дуже інертно… Що ж такого цікавого записано у вашому блокноті? Нумо здивуєте нас своїм кресленням!  

Петер помахав блокнотом у повітрі та прочитав свої замітки-пророцтва.

 - Гм… теж вражає, - згідно скривився Снорк. - Не впевнений чи це справжня, натуральна удача, але вгадали ви усі, загалом, правильно. А що ж скаже наша люба Лолі?

- Я йому допомагала, - впевнено повідомила блондинка. – Подумки підказувала правильні рядки. Без мене тут взагалі нічого б не вийшло. Я змусила фішку впасти туди, куди потрібно і крісло підштовхнула теж я. Подумки, зрозуміло.

Від такої заяви гравці засміялися на ціле горло.

- За-фік-со-ва-но, - давлячись сміхом, вимовив ведучий. – Вірогідність того, що все так і було, не менше п'ятдесяти відсотків, оскільки ви блондинка. Тільки не кажіть мені, що, виходячи із студії, я зустріну динозавра!.. Хоча можете говорити. У нас на вахті сьогодні чергує Зук-Р-р-р. Він з Цирцеї і від динозавра його відрізняє лишень здатність розмовляти. Що ж, - Снорк змахнув сльози, що виступили від сміху, - ви мене дуже навіть потішили… - потому на екрані пухка ручка ведучого сповістила знаком про початок. – Але починаймо! Починаймо!!

Світло в залі згасло, і учасники шоу здивовано закрутили головами. Минуло тридцять секунд, потім сорок. Несподівано вони відчули порожнечу у себе під ногами, а навкруги засюрчав вітер.

«Банальне переміщення, - подумав Петер. – Одначе… куди? Сподіваюся, нам не належить битися».

- Отже, перед вами пустеля, - загримів голос невидимого Снорка. - Майже гола, майже безживна, безжиттєва. Завдання – принести сюди дощ. Перший етап Шляху для всіх Гравців. Ми віримо у вас, друзі! Можете об'єднати зусилля.

Пітьма вибухнула вогнем. Природно, ніякого залу з ультрамарином тут не було. Натомість до самого горизонту тягнулися безкрайні бархани червоно-жовтого піску. Безхмарне небо накривало світ-пустелю, у самісінькому зеніті палали одразу три сонця. Температура, напевно, досягала п'ятдесяти градусів за Цельсієм. Ясна річ, ніяких опадів в найближче тисячоліття тут не очікувалося…

Отакої, ти диви… Дуже цікаво.

І де ж тут знайти викрут?

Петер помітив, що він одягнений у сріблястий костюм, втім, блокнот, ручка та інші дрібниці були дбайливо розкладені по клапанах одягу…

- Дурня, - роззираючись, резюмувала блондинка. – Можна було щось складніше...

Не встигнувши вимовити ці слова, Лолі погойдалася та бухнулася на коліна. – Боже, яка зад… духа! - вимовила вона своїм чуттєвим голосом. – Задуха! Я б усе віддала за ковток води! Ні, ні! Тут від початку віків не було води! О, боги! Ми всі поздихаємо від спраги! Ще п'ять хвилин – і я цього не витримаю! Ні-ні! Я не хочу помирати молодою!..

Поки очманілий Петер спостерігав за муками сексуальної Лолі, Ласло мовчки дістав з кишені хустку, витер піт і вичавив хустку над піском.

Крістіан щось заклопотано диктував у переносний комутатор. До Петера доносилися лише обривки:

- Так. Три сонця. Пустеля. Площа не менш за десять мільйонів квадратних миль. Так, шести космобарж з водою має вистачити. І не забудьте діффузори-розсіювачі! Щоб за годину були тут!

Зрештою Петер прийшов до тями та недовго надумуючись, записав у блокнотику: «Дощ піде, за п'ять хвилин…».

Потім він поглянув на Артура. Підліток задумливо почухав потилицю, вивудив з кишені невелику пляшку з мінералкою. Зиркнув на інших та лише сказав:

 - Завжди з собою ношу. Печія.

Потім протягнув пляшку Леді Казино. Та з посмішкою прийняла дар: негайно згвинтила кришку і, затиснувши отвір шийки пальцем, почала поливати всіх присутніх, приповідаючи:

- Хто скаже, що це не вода, що ллється згори, нехай кине в мене каменем…

Ласло цього разу гмикнув схвально – і зразу ж за горизонтом відгукнувся грім.

- Зафіксовано, - знову втрутився Снорк. – Випробування пройшли всі. Кожен на свій лад, ключова лінія належить Лолі. Грозовий фронт, що наближається, її заслуга. До речі, ця пустеля не бачила дощу вже сто п'ятдесят років. Лоли переможно пирхнула, піднялася і, вивудивши казна-звідки, здоровенну пудреницю, почала наводити макіяж.

- Наступний етап! Гра наввипередки. Шляхи гравців розділяються. Я щиро сподіваюся, що пощастить усім.

І знову на них навалилася пітьма. Коли посвітлішало, Петер побачив, що залишився наодинці з собою.

Втім, роззирнувшись, він знайшов інших учасників шоу.

Вони знаходилися неподалік, щоправда, наразі їх розділяли прозорі стіни. Кожен стояв на невеликому майданчику завширшки п'яти метрів, а коридори розтялися вдалечінь - не менш, ніж на кілометр.

Попереду ревло полум'я, що било з глибини коридору.

- Ви зобов'язані подолати коридор до кінця. Відстань – чверть милі, далі такі самі майданчики, що маєте зараз під ногами. Дивіться уважно, дорога вкрай небезпечна. Нехай вам буде дарована удача!

«Приблизно чотириста метрів», - підрахував Петер, спостерігаючи за тим, як зі стін коридорів починають з'являтися малі гравіплити.

Здавалося, плити з'являлися та зникали у стінах за абсолютно хаотичним порядком. До того ж око не могло розібрати їхній рух далі, аніж на сотню метрів. Усі елементи рухалися з різною швидкістю і на різній висоті. Алгоритм руху в біса складний, але Піт не був би Пітом, якби не знайшов розгадки.

Виставивши перед собою замість щита блокнот, він схопився на першу плиту, що рухалася справа наліво, і саме через три секунди стрибнув у палаючу порожнечу.

Нова плита виплила звідкись знизу. Прокотившись на ній ліворуч три метри, Петер, як новоявлений принц Персії, зробив крок вперед, якраз на нову плиту, що відділилася від абсолютно прозорої стіни.

Петер стрибав, не забуваючи поглядати по сторонах.

Ось Ласло – осідлав одну-єдину плиту та якимсь дивом змусив рухатися її у потрібному напрямі. Ось Лолі – крокує, наче де-небудь проспектом у занедбаному селищі Козяче Болото, ще й примудряється чистити пилкою нігті…

Далеко попереду виднівся Артур.

Хлопець демонстративно зав'язав собі очі та просто біг над вогнем, а плити самі пристосовувались до його руху. Інших Гравців він бачив. Можливо, дехто вже встиг рухнути донизу. Можливо, та ж доля незабаром чекає на нього.

Відігнавши від себе зрадницькі думки, Петер продовжив шлях. І нарешті перед ним край прірви, що горить: перестрибнувши з фінальної плити на майданчик, він завмер, важко дихаючи. Це випробування, давалося взнаки.

- Отже, підведемо підсумки! - проектоване обличчя Снорка повисло над вогнем. – Ваше проходження зафіксоване! Насамперед я вражений майстерністю Артура. Проте панові Гору Організація виносить перше попередження. Ви що собі думаєте? Якщо ці гравіплити зроблені на вашому заводі, то зобов'язані підпорядковувати рух адміннаказам, що ви провели у піратський спосіб – через прошивку матриці?! Пане, та ви шахрай! Втім, побудована з них доріжка над вогнищем виглядала дуже навіть нічогенькою. Потрібно буде запустити у масове виробництво...

- Патент вже мною зареєстрований, - самовдоволений голос Крістіана прозвучав звідкись ліворуч. – Гарна забавка.

Петер мимоволі посміхнувся.

Ох, вже цей пройдисвіт Гор! Своє добро задарма не віддаси.

- Чудово! Ми беремося за наступну ділянку шляху! Цього разу ви ловці удачі на цілковитій самоті. А завдання таке: добути десять мільярдів кредитів за одну загальногалактичну добу. Дозволяються законні та… незаконні методи. Також дозволено застосовувати власне ім'я. Забороняється лишень користуватися тими ресурсами, що маєте зараз,  чіпати гроші на своїх рахунках та у кишенях, і брати у борг. Ви можете об'єднуватися в гурти, але сума зросте на п'ятдесят відсотків за кожного нового члена.

Після цих слів знову все розчинила пітьма.

Здобуття реальних грошей – та ще задачка... Ласло, не довго міркуючи, пограбував центральний банк. Артур вхитрився підписати контракт з головою нинішнього уряду, а Лолі Фортуна виканючила подарунок у чергового молодика. Гор хутенько пропхнув дві галактики на околиці, але до десяти мільярдів не добрав та був вимушений покинути дистанцію.

Для Леді Казино це завдання не було складним – вона залюбки прогулялася улюбленими ігорними закладами.

Сам Петер застосував хід, що йому вже давно хотілося випробувати, та якось випадку відповідного не мав. Він організував власну державу, створив уряд і грошову систему, а потім просто надрукував свою валюту.

Далі гравці минули ще кілька етапів, подекуди дурнуватого змісту. Гонка на зорельотах у чорних дірах – ще була так-сяк, можна було стерпіти. Але висадка на планету дикунів-канібалів із завданням виховати з них поголовних вегетаріанців – не сподобалось Петеру.

Найпростішим та приємним з останніх було, мабуть, вгадування склянки з отрутою з трьох наявних. До слова, цікаво було бачити, як Ласло демонстративно осушує три склянки поспіль, потому на секунду прислухається до бурчання у животі – і тицяє пальцем у склянку, де на його думку раніше знаходилася отрута.

Врешті-решт були вкриті курявою всі шляхи та настала година головного випробування. Серед гравців залишилися лише Щасливчик Піт і Леді Казино. Вони знову опинилися в ультрамариновому залі та, радісно потираючи руки, прекрасний Джеремі Снорк могильним голосом анонсував останнє карколомне дійство – зустріч з власним двійником.

- Ваше завдання обіграти дублікат. Організація довго готувалася до цього моменту. Клони були створені певний час тому назад. Вони росли у паралельному всесвіті і мають все, що маєте ви. Вони так само благополучно, переможно минули свої етапи Гри. До речі,  те, що пари співпали, доводить існування феномену удачі у будь-якому із світів – і це не лише лірика! Тепер це безперечний факт!!

Снорк, пронизливо дивлячись на фіналістів з мерехтливого екрану, сповнився пафосу.

- Так само попарно ви гратимете й зараз. А грати ви будете… у покер! – десь вдалині невидима аудиторія вибухнула оплесками. – Що може бути краще за стару та добру гру у техаський голдем? Головне, увага! – врахуйте, патент лише один! Отже, призначається п'ять партій. Підсумки відбуватимуться за виграними кредитами. Ясна річ, ви можете шахраювати, але можете грати і чесно. Все на свій розсуд. Організатори врахують цей момент при спірній    ситуації.

Крісла були зсунуті, столик сам матеріалізувався з повітря.

Почалася найбільша гра в історії людства.

Як відомо покер, що у принципі не має кінцевої кількості комбінацій, неможливо прорахувати від початку та до кінця. Тут дійсно удача вступає у гру, попри майстерність і досвід гравців. Можна бути телепатом або вихідцем з сузір'я Лева, який тримає у думках нескінченну безліч комбінацій, - закони покеру діють на усіх, на удачу, з благословення фортуни.

Як читав одного разу Піт в одному путівнику - головне тут без паніки! І він вирішив не панікувати.

Пари розбилися на «хлопчик-дівчинка» і Петер почав посилено підігрувати Емі-клону. Він давно обрав свою стратегію – поки ти стараєшся для партнера навпроти, той захоплено валить інших конкурентів. Підозрюючи, що його власний клон застосовує щось подібне, вони обидва благополучно провалили першу партію, але клон Еми могла пишатися першою перемогою.

Після чого Піт дістав блокнот і, записавши кілька слів, дбайливо поклав його на стіл донизу записами. Двійник виконав аналогічний хід, а обидві дівчата розсміялися.

- Невже ви записали одне й те саме? - запитали вони хором.

- Я впевнений, - відповів дублікат Піта, - це повинно спрацювати.

- Ви впевнені? – пролунав голос Снорка, в якому жила непідробна цікавість. – Ви насправді, фактично записали одне й те саме, лише з різними полюсами? Але якщо це так – гра не зможе відбутися. Адже у всесвіті не існує виграшів наполовину... До того ж, я тут не спостерігаю жодну блондинку!

- Якось вже розберемося, - промукав Пит-перший, здаючи карти. – Адже це наша гра, чи не так, хлопці та дівчата?

Інші згідно захитали головами і друга партія почалася.

Обидва Петера грали на всю силу, але більше ставок дістав клон.

На третій раз виграв справжній Пітер, а на четвертий – справжня Ема.

Залишилася остання гра, а блокноти, як і раніше, лежали неперегорнутими.

«Це - суперджокер, - подумав Петер, спостерігаючи, як Ема-клон здає карти. Здається, у неї трохи тремтіли руки. – Те, що записано у блокноті, може відмінити теорію вірогідності».

Ставки зроблені і вже нічого не можна відіграти назад. Торгівля росла, як на дріжджах, але несподівано стало ясно, навіщо Організаторам знадобилося безглузде завдання з придбанням десяти мільярдів кредитів: вони хотіли, щоб гравці почувалися як можна більш розкутими.

Коли нарешті закінчилися гроші для ставок, і прийшов час відкривати карти, Петер відчув страх. Він з острахом поглянув на клона та прочитав у його очах ідентичне почуття.

- Відкриваймо карти, відкриваймо… - поквапив Снорк. – У мене нетерплячка, чесно! Можна сказати, що я у вогні бажань та передчуттів!.. 

Отже. Час.

Гравці кидають карти на стіл сорочками вниз. Поки ті летять, треба, вкрай треба встигнути перевернути блокнот, щоб усі побачили напис.

«Переможе Ема Ільм».

Час завмирає та шепоче удачі прощальні слова.

Ось він, кінець гри, чи не так? Чотири перемоги, бо якщо Піт вгадує переможця, перемагає він сам. А якщо клон Піта і є він сам, то і напише він теж саме. Але, якщо написано, що переможе Ема – вона має перемогти. Хіба може бути чотири перемоги одночасно?

Чи все ж таки… може?

Ультрамарин у залі розбивається на тисячу веселкових скалок і, врешті, блідне, залишаючи тіні за столом нерухомими.