Опірені пташенята

С-956 байдуже спостерігав за тим, як жінка з племені караваї збирає товстих білих личинок у нехитру посудину, щойно зроблену з листка.

- І що вона робить? – запитав С-956, імітуючи зацікавленість.

- Збирає харч, - відповів учитель В-21. І додав для ясності: - А він слугує для видобування енергії, потрібної для продовження життя.

Сьогодні це було вже третє плем’я, яке учитель показав учневі. І С-956 насправді не потребував пояснення про їжу, адже вже бачив, як харчуються мурсі з Африки та індіанці з Амазонії. Зображав він інтерес тому, що вчитель В-21 йому подобався.

Ще б пак! Один зі старих! Хай не з серії А, бо ж скільки їх залишилось з першої серії? Всього лише троє з десяти. А от із другої серії зосталося дев’яносто вісім «бешок». Досить для того, аби кожному учню з третьої серії випало по кільканадцятеро уроків від старих.

Іноді товариші з серії С зневажливо називали «бешок» динозаврами. С-956 цей жарт обурював. Факт, бувало, що від «бешок» віяло чимось архаїчним, і вони виглядали смішними в очах досконаліших нащадків. Та С-956 чудово усвідомлював, що життя і кращі можливості йому подарували старі. Це вони запроектували та виготовили третю серію синтів. Це вони були творцями, батьками. І заслуговували на пошану, а не на кпини дітей.

І нехай С-956 сумнівався, що синту, котрий стоїть на вершині гігантської піраміди розвитку, потрібно вивчати те відстале, що лежить в її основі, однак учитель вважав, що це не лише корисно, а й цікаво. Нічого захоплюючого в примітивних племенах С-956 не бачив, і зараз йому краще займатися би власним проектом, а не зазирати в нудну криницю давнини. Проте, відчуваючи повагу до В-21, учень зображав цікавість, як міг.

Учитель наполегливо проводив паралелі:

- Ми заряджаємося безпосередньо від Сонця. Але й наші предки споживають енергію зорі. Тільки вони змушені харчуватися перетвореною енергією. Минуло багато сотень тисяч років, перш ніж людство еволюціонувало та навчилося обходитися без рослин і тварин, в яких накопичена енергія світила.

А учень, пригадуючи хатину караваї, споруджену на баньяні, думав: «Живуть угорі, на кронах дерев. І начеб правильно, бо ближче до Сонця, то й можна ефективніше підживлюватися, адже листя не затуляє світла. Але ні, заряджаються внизу, вкидаючи всередину себе тварин, щоб витягнути енергію з них… І де логіка?»

- …збирачі та мисливці, - провадив учитель далі, - а потім з’явилися скотарі й землероби.

С-956 з учителем телепортувалися до наступного експоната, опинившись у горах. Кілька непоказних халуп тулилися одна до одної ближче до річки, що зміїлася долиною. А вище потоку, на гірському схилі виднілися неправильної форми сходинки-тераси, залиті водою. Зігнуті постаті з сапами копирсалися у багнюці.

- Тут хані вирощують рис і тростину. Ще є городи з овочами. Теж їжа. - В-21 відчув неуважність учня і заходився скорочувати програму. – А зараз ми поглянемо на амішів. Чудовий приклад середньовічного суспільства!

- Вчителю, а скотарі?.. – С-956 помітив, що В-21 втрачає запал до демонстрування милих йому цікавинок.

- Ті, що випасають худобу і ведуть кочовий спосіб життя, також роблять це для здобування їжі. Ми пропустимо це. Краще я тобі покажу общину амішів, котрі живуть у середньовіччі.

Синти телепортувалися на американський континент. Чепурне поселення амішів, як і його дивовижні мешканці вразили С-956. Він уже не вдавав зацікавлення, уважно слухаючи розповідь В-21.

- …аміші знають про прогрес, але вважають його злом і не допускають нововведень у життя общини. Це країна без дротів, тобто без електрики. Вони відмовляються від досягнень цивілізації, зберігаючи побут сімнадцятого століття. Все роблять самі: вирощують їжу, шиють одяг, будують житла. Аміші добровільно застрягли у середньовіччі з його релігійністю, - пояснив учитель і дозволив собі жарт: - А це й добре, бо ми можемо спостерігати за ними.

- Учителю, я знаю, що людям, як і синтам, іноді доводиться лікуватися. Медицина ж посунулася далеко від середньовіччя…

- Багато хто з амішів ніколи не звернеться по медичну допомогу, навіть умираючи… Але є общини, де це допускається в екстрених випадках. А зараз рушаймо в індустріальне суспільство.

С-956 роззирнувся довкола. Завод, на якому він опинився разом із вчителем, вирував життям. Але людей тут було небагато. Виглядало це так, наче люди посунулися вглиб сцени, перетворилися з першорядних об’єктів на частину декорацій. Тут головували машини, роботи, а люди стали корисними додатками. Цех був дуже шумним місцем, проте синти спокійно сприймали гуркіт.

В-21 ввів нові координати для телепортації й інформацію про наступну трансформацію тіл. Трансформація – звичний фокус для синтів, тож вони легко прикидалися чи деревами в Амазонії, щоб стежити за індіанцями, чи людьми, щоб не виділятися у натовпі на вулиці. Перемістившись, синти опинилися в центральній частині великого міста.

Небо штрикали хмарочоси. Широкими, у кілька рядів дорогами дзижчали автомобілі, а потоки людей діловито текли в бетонних берегах стріт і авеню.

С-956, скануючи перехожих, помітив, що серед цих людей трапляються особи з різними синтетичними замінниками. Миршавий чоловік у сірому костюмі, котрий ковзнув поглядом по вітрині, був живим лише завдяки штучному серцю, а гладка жінка у штанях бадьоро крокувала хідником тільки тому, що у неї обидва кульшових суглоби та праве коліно замінено на синтетичні. Багато хто з цих людей хизувався бездоганними сурогатними щелепами і зубами. Та, попри синтетичні вставки де-не-де, ці істоти все ж органічні. «Перехідні… до нас», - подумав С-956, слухаючи учителя.

Люди обходили обох синтів, наче не помічаючи їх. Зрештою, нічого дивного, адже зараз С-956 прибрав подобу білого чоловіка тридцяти літ у сорочці поло, джинсах і кросівках, а В-21 виглядав, як середнього віку чорна жінка, вбрана в синю сукню. На ногах у неї були світлі туфлі, а з плеча звисала сумочка яскравого помаранчевого кольору – навіть до імітації дрібниць і деталей синти ставилися серйозно, тому ніхто в юрбі не зважав на них.

- Учителю… - промовив учень, намагаючись вилити в слова якесь занепокоєння, що наростало всередині. – Чому ті караваї або аміші залишаються далеко позаду, ігноруючи поступ?! А ось ці, не настільки вже й відсталі!.. – С-956 дивився на безперервний потік перехожих: - У деяких навіть є штучні ноги чи серце. Здавалося би, що залишається лише крок… Чому ніхто з них не робить такого кроку?! Чому вони тупцюють на місці, хоча треба рухатися вперед?.. Вони ж можуть перезаписатися і стати синтами!

- Наш урок добіг кінця, але… Хочеш знати? Можеш поговорити з одним із них. Якщо бажаєш, я організую зустріч. Тільки говори з ним сам. На мене вже час.

Подякувавши за урок, учень вирішив поспілкуватися з учителевим знайомим.

В-21 привів учня у кафе, посадовив за столик, замовив каву, щоб С-956 не дратував офіціанта, та промовив: «А ось і він. Нік. Це таке людське ім’я».

С-956 пробурмотів, що він поінформований про людські імена, глянув на чоловіка, котрий простував сюди і відчув, як праворуч змінився простір – учитель телепортувався геть звідси, залишивши учня наодинці з незнайомцем.

Синту не сподобалася людина, яка прямувала до столика. Надто багато бруду було на ній. Просканувавши чоловіка, С-956 виявив, що той майже всуціль органічний, лише у деяких зубах ховалися синтетичні пломби.

- Нік, - назвався худий патлатий чолов’яга, протягуючи долоню. Доволі неохайну долоню - під нігтями півмісяцями темнів бруд.

Синт потиснув руку людини і теж назвався.

- Тихіше… - Нік озирнувся довкола, але заспокоєний тим, що інші відвідувачі, зайняті їжею та розмовами зі знайомими, і не глянули на С-956, всівся на стільчик, простягнувши довгі ноги в засмальцьованих мокасинах. – Не треба афішувати, хто ти. Вас не дуже люблять.

Взагалі-то С-956 думав, що люди вже перехворіли ненавистю до синтів, та, мабуть, цей чоловік так не вважав. «Що ж… Може, це й зайве, начеб хвиля ненависті до синтів давно спала, але хто тих людей знає?.. Вони примудрилися вбити сімох з серії А та двох з другої... Найновіші луддити. Чи варто наражатися НЛ, щоб стати першим убитим із третьої серії?» - С-956 вирішив бути обережним і про всяк випадок приготувався до телепортації на острів синтів, у безпечне, чудово захищене місце.

- Прогуляємося! - скомандував Нік, залпом випивши замовлену каву та встаючи зі стільця.

Людей у парку майже не було, тож вони вмостилися на вільній лаві.

- Хіба НЛ ще діють проти синтів? – запитав С-956.

- Я й сам належав до найновіших луддитів, - тихо промовив Нік, швидко додавши для заспокоєння співрозмовця, - але то в минулому.

- Чому?

- Чому належав чи чому в минулому? – усміхнувся чоловік.

- Чому в минулому.

- Я ж бачу, що нічого з того, про що казали лідери НЛ, синти не роблять. Їм не потрібна влада, вони не забирають робочі місця в людей. І немовлят не їдять, - криво всміхнувшись, провадив Нік. – Щоправда, вони також не збираються робити те, для чого їх створили, але освоєння планет Сонячної системи мене не гребе. Мені й на Землі подобається. Чого б то я добровільно перся кудись на Марс, де дідько каже на добраніч?

«Ну, не гребе, то й добре! Ще не вистачало людині пояснювати, чому перша та друга серії в повному складі відмовилися готувати Марс для переселення туди частини людства… А заради чого? Жити кілька років в суворих умовах, практично в режимі самознищення для того, щоб ці відсталі могли прилетіти на все готове! Чи варто досконалішим істотам ґарувати задля тих, кого еволюція завела в глухий кут?» - розмірковував С-956, усе ж дивуючись, як космос може не цікавити цього Ніка. Але може й не варто вимагати забагато від індустріального пітекантропа…

Однак він хотів зустрітися з людиною не для того, щоб говорити про синтів.

- Ніку, а чому люди не хочуть синтезуватися? Це ж можливо. І ми допомогли б, якщо люди захотіли б перезаписатися на синтів. Це ж практично безсмертя. Не треба шукати їжу, турбуватися про заробіток…

- Ти…Ти… - Нік люто труснув кулаками, вирячившись на співрозмовника, і його обличчя хутко вкривалося червоними плямами. - Лялька, що збунтувалася! Краще залишатися справжньою людиною, ніж стати таким... шматком лайна! Так, це означає і ходити на роботу, і їсти! Ти ж ніколи нічого не пробував! Ти навіть не знаєш, як смакує яблуко або м’ясо. Енергожер! Сонячна батарейка! Ти ж… недолюдина якась… нічого не знаєш про насолоду, про справжнє життя… от хоч би про секс!

Синт із жалем поглянув на чоловіка. Розпашілі щоки, нервовий блиск очей, грізні вигуки. Дурень. Синти ж - люди в досконаліших тілах. І синти знають, що то любов. І радість, і щастя.

Горе теж.

Коли С-956 дивився запис із погромом і бачив, як люди розправлялися із сімома синтами першої серії та двома «бешками», то скрутився в клубок жаху. Дві тисячі градусів! Люди зуміли загнати безборонних синтів у камеру і спалили їх. Одночасно вели атаку на супутники, щоб зруйнувати передачу для телепортації. Та вони не врахували, що доведеться боротися із сильнішими істотами. Кілька «бешок» зуміли телепортуватися на деякі супутники і зупинити людей.

Люди зазнали поразки. Вони чекали удару у відповідь від синтів. С-956 переглядав архівні записи: в паніці люди ховалися у підвали, вигрібали все їстівне з крамниць, не гребуючи збройними нападами на своїх же… Вони-бо чекали удару у відповідь, звісно, що від синтів. Чекали, чекали, чекали апокаліпсису, а він приходив лише до деяких у вигляді мародерів, ґвалтівників і вбивць. Людей, не синтів.

Найдивнішим відкриттям для людей стало те, що синти не плекали планів про помсту. Досконаліші з огидою відкинули можливість убивати у відповідь.

Усі вцілілі: трійко з серії А і дев’яносто вісім із серії В – всі без винятку погодилися, що загиблих не повернеш. А люди є люди. Так, серед них є жорстокі, підступні, навіть вбивці є. Але ж не всі. Окрім того, люди – це предки синтів.

А-6 навіть виступив перед усіма вцілілими з промовою, в якій мало не звинувачував синтів. Мовляв, люди, розлючені та налякані відмовою синтів виконувати програму «Марс - друга домівка», покарали неслухняних дітей. Більшість синтів не вважала цю промову доречною і слушною, але окрему думку А-6 запротоколювали. Та резолюція вцілілих була однозначною: синти, як розумні та рівноправні створіння, мали право відмовитися від рабської праці на Марсі. Тому атака людей – це акт агресії, на який відповіді не буде.

Проте відповідь не забарилася, хоча й виявилася не такою, на яку сподівалися люди. Синти оговталися від удару НЛ, укріпилися на власному острові, відновили контроль над усіма супутниками. І більше ніколи не дозволили людям перетворити бодай одного синта на розплавлені рештки. Синти надійно відокремилися від людей, убезпечивши себе від нападів.

С-956 з жалем востаннє подивився на розлюченого Ніка. І телепортувався на острів.

Через сім місяців С-956 пригадав ту розмову з людиною. Синт дивився з супутника на Землю і подумки прощався з людством. Десь там залишився той чоловік з брудними нігтями. Експонат у музеї. «Ну, добре, - поблажливо виправився в думках С-956, - один із пращурів. А ми, синти, наче пташенята, що вилетіли з батьківського гнізда. Жаль тільки, що ніхто з першої та другої серій не вирушив із нами. Зосталися на Землі… А-6 в прощальній промові казав, що не можна залишати людей без догляду. Все ж батьки… Шкода їх.

А ми, серія С у повному складі, спершу зберемо станцію для телепортації на орбіту Меркурія. Ближче до Сонця, більше потрібної нам енергії. Тоді виготовимо нові станції телепортації дальньої дії. А ще створимо наступну серію, витриваліших, досконаліших, ніж ми. І наші діти з серії D вирушать до іншої зорі»