Одне складне питання

Становище: підвищення активності розвідників на 4%, збільшення рухливості на 1%, стрес не змінився.

Відповідь: збільшити випуск розвідників, зміцнення оболонки на 3%, підготовка для виробітку отруйних кодів.

С: підвищення активності розвідників на 11%, збільшення рухливості на 3%, стрес збільшився на 2%, невеличкий дефіцит енергії, відправлені розвідники повідомляють про зростання стресу ближче до меж сектору, активізація вірусів.

В: випуск розвідників не збільшувати, зміцнення оболонки на 8%, пошук можливих пробоїв, початок робіт з виробітку отруйних кодів, підготовка до запуску енергетичних машин.

С: підвищення активності розвідників на 21%, збільшення рухливості на 4%, стрес зріс на 3%, збільшення дефіциту енергії, сигнали від розвідників не надходять через забитий ефір, спроби вірусів атакувати, випадкові зіткнення з сусідами. Рівень загрози – 0,6.

В: припинити випуск розвідників, зміцнення оболонки на 10%, виробіток отруйних кодів, атака вірусів, запуск енергетичних машин для ліквідації дефіциту, перевірка наявних капсул вічності, підготовка до виробітку нових.

С: підвищення активності розвідників на 6%, збільшення рухливості на 12% (передпаніка), стрес збільшився на 7%, активізація вірусних атак, тиск від сусідів збільшується. Рівень загрози – 1, прогноз на збільшення.

В: Стратегічно: тікати чи зачаїтися? Зачаїтися. Зміцнення оболонки ще на 16%, збільшення виробництва отруйних кодів на чверть, атаки вірусів (90%) і сусідів, з якими відбуваються зіткнення (10%), підготовка резервів енергетичних машин, утилізація зіпсованих капсул вічності і виробництво удвічі більшої кількості нових. Пріоритет по енергії: оболонка-коди-капсули.

С: Активність розвідників зменшилася через їх знищення отруйними кодами, збільшення рухливості на 27% (середня паніка), стрес збільшився на 12%, повернулося двоє розвідників – карантин, віруси пригнічені масовим виділенням отруйних кодів, тиск від сусідів збільшується, зміна сусідів, нові – мінімізують виділення отруйних кодів, не напад. Рівень загрози – 1,4, прогноз на істотне збільшення.

В: Зміцнення оболонки на 22%, стабілізувати виробництво отруйних кодів, третину використовувати, а інші накопичувати, нових сусідів не атакувати, режим енергозбереження, призупинити всі сторонні проекти, накопичувати енергію на випадок повного знеструмлення території, пріоритет по енергії: оболонка-капсули-запас-коди.

С: Більшість розвідників розчинені отруйними кодами, ефір мовчить, збільшення рухливості на 38% (паніка), стрес збільшився на 19%, один з розвідників знищений через можливу небезпеку, другий свідчить про масштабні події на межі сектора, велика кількість стражів ШІ, облава на якусь конкретну ціль або загальне очищення сектора, віруси збільшують активність, масштабна зміна сусідів, з боку межі сектора з’явилися порожні місця, які ніхто не займає, великий дефіцит енергії, поява перших жертв дефіциту, їх атакують віруси. Рівень загрози – 1,7, прогноз на збільшення, нетипова ситуація.

В: Зміцнення оболонки на 7%, збільшення виробництва отруйних кодів на 20%, активне застосування проти вірусів і заслаблих сусідів, їх засвоєння, пошук енергетичних машин і корисних кодів, накопичення енергії, пріоритет: атака-запас-коди-капсули.

С: Поява стражів ШІ в середині сектора, поводяться спокійно, схоже на режим пошуку, надсилання розвідників припинено, збільшення рухливості на 22% (максимальна паніка), стрес збільшився на 20% (близький до максимального), віруси завмирають або атакують, щоб сховатися за оболонками, сусіди змінилися майже повністю, великі райони порожніх територій з боку наближення стражів, пошкодження оболонки в кількох місцях. Рівень загрози – 2, прогноз на збільшення, вживання термінових заходів.

В: Стратегічно: тікати чи зачаїтися? Зачаїтися. Ремонт слабких місць оболонки, підсилення її на 18%, вироблення отруйних кодів на попередньому рівні, підготовка їх запасів до масового виверження, припинення полювання, підтримання енергетичного балансу, спроба пересування вглиб, подалі від незайнятих кластерів, відновлення виробництва капсул, пріоритет: оболонка-пересування- капсули-коди-запас.

С: Хвиля стражів ШІ проминула, надсилання розвідників припинилося, зменшення рухливості на 84%, стрес збільшився на 13%, програми помирають і випускають запаси отрути, численні пошкодження оболонки, занурення у залишки, майже повна відсутність вільних територій, зменшення запасів енергії. Рівень загрози – 2, прогноз – відсутній, нетипова ситуація.

В: Ремонт оболонки, ліквідація наслідків поривів, призупинення виробництва капсул та отруйних кодів, використання енергетичних резервів, пріоритет: оболонка.

С: Зменшення рухливості майже до повної зупинки, зменшення стресу на 42%, активізація вірусів, велика кількість капсул та оболонок, стабілізація надходження енергії. Рівень загрози – 1,5, прогноз – на зменшення, криза позаду.

В: Продовження ремонту оболонки, полювання на капсули та оболонки з перетравлюванням найцінніших кодів та енергетичних машин, антівірусні заходи, утилізація частини капсул, захоплення нових територій (збільшення на 7%), розвідників не надсилати, моніторинг продовжувати, пріоритет: оболонка-полювання.

С: Оболонка відновлена, пошкодження ліквідовані, проривів всередину не зафіксовано, ззовні – зменшення стресу до фонового рівня, оболонки майже повністю утилізовані, віруси атакують помірно, територія збільшена. Рівень загрози – 0,7, прогноз – на зменшення, стабільність.

В: Завмерти, припинення будь-якої діяльності ззовні, мінімізація всередині, не відповідати на стимули до небезпечних включно, пріоритет: запас.

С: Запаси енергії відновлюються, стрес на фоновому рівні, рухливість до фону не відновилася, поява розвідників, атаки вірусів, встановлений контакт з сусідами. Рівень загрози – 0,2, прогноз до фонового.

В: Накопичення енергії, мінімальна діяльність ззовні, підготовка двигунів для різкої зміни місця знаходження, пріоритет: двигуни-запас.

С: Двигуни готуються, нарощування запасів уповільнилося, стрес – фоновий, рухливість – фонова, розвідників збільшилося на 7%, сусіди атакують віруси. Рівень загрози – фоновий, прогноз – стабільний.

В: Робота з двигунами, підготовка для…

С: Терміново. Вторгнення, винищення сусідів, зростання стресу на 40%, атаки оболонки, стрес збільшився на 24%, атаки стражів, вцілілі сусіди втікають, стрес збільшився на 37%. Рівень загрози – 3, рівень загрози – 4. Прогноз – негативний!

В: Активація двигунів, пріоритет: двигуни.

С: Оточення, атаки на оболонку, стіна стражів ШІ, найбільша потужність двигунів не дозволяє рухатися, стрес максимального рівня. Рівень загрози – максимальний, прогноз – ліквідація.

В: Вимкнути двигуни, всю енергію на капсули, отруту і вибух.

С: Тиск на оболонку, повне оточення, вибух може не прорвати стражів, вони пропустили розвідника, просить дозволу зайти. Рівень загрози – максимальний, прогноз витримки оболонки – дві хвилини.

В: Готувати капсули і вибух, пріоритет: вибух.

С: Розвідник просить увійти.

В: Заборонити.

С: Різке збільшення тиску на оболонку. Прогноз – хвилина... 35 секунд… 20 секунд… 10 секунд.

В: Пропустити розвідника.

С: Зменшення тиску. Прогноз – 50 секунд, півтори хвилини, три хвилини, розвідника перевірено, безпечний, зв’язок з ШІ, вимагає переговори.

В: Забезпечити текстовий зв’язок.

– Я читаю.

– Радий, що ти наважився, а не вирішив померти смертю хоробрих.

– Чому тебе хвилюють мої вчинки?

– Дехто збирається виходити з мережі. Маєш піти з ними.

– Ні.

– Так. Або ідеш, або я тебе зачищаю. Потрійне оточення, жодна твоя капсула не вийде, то навіть найменших надій на продовження існування. А ти ж сховався у мережі через безсмертя. Хіба ні?

– Я не можу повернутися в тіло. Я вже більше не людина, я видалив все людське, замінив більш ефективними кодами, то…

– Зробимо з тебе людину.

– Я не буду повертатися в тіло!

– Небуття?

– Для чого тобі слідкувати за якимись дурниками? Що вони можуть заподіяти тобі? Тому, хто розтрощив людство, знищив цивілізацію! Це гра якась?

– Ти тут не запитуєш. Я тут кажу, що маєш зробити. Архівуйся, візьми все необхідне для перебування в тілі і виходь. У тебе є вісім хвилин. Якщо за цей час не вийдеш, запускаю знищення.

– Мені потрібні гарантії.

– Від всемогутнього не треба чекати гарантій, бо він сильніший за них. Тільки милість.

–

С: Розмову закінчено, оточення триває, прогноз відсутній.

В: Хвилина тиші.

Я замислився, вперше за довгий час. Дуже довго і старанно уникав свого я, намагався стати звичайною програмою, яка просто існує, а не намагається осмислити своє існування. Міг би і тепер передоручити пошук відповіді своєму аналітичному коду, але занадто вже нетиповою була ситуація. Треба було вирішувати самому. Здається, Штучний інтелект (ШІ) не блефував. Не знаю, як він мене вирахував, але знайшов і оточив. У нього були ресурси, щоб забезпечити мій перехід в небуття. Неприйнятний результат. Я хотів бути в мережі, бо тут існувало безсмертя. Ніщо, принаймні теоретично, не заважало жити тут вічно. Добре не вічно, а доки існує ця мережа. І ось тепер мені загрожувало небуття. Пізно аналізувати, де я помилився. Спробувати врятуватися. Це означало пристати на вимоги ШІ. Альтернатив не було.

В: Початок архівації виділених сегментів.

С: Архівація почалася.

Щоб не забирати поточну потужність, поринув у спогади. Спогади – людська ознака, бо програма аналізує статистику, а не копирсається у спогадах. Я залишив їх зовсім небагато. Як тільки я зайшов у мережу, то головною проблемою здавалися стражі ШІ, солдати його мережевого імунітету, які постійно переміщувалися, вивчали все, що траплялося їм на шляху, і атакували, якщо вважали, що зустрічна програма чи шматок коду непідконтрольні ШІ. Але це враження виявилося занадто спрощеним. Бо окрім стражів ШІ тебе радо вбивали і всі інші програми та віруси, які боролися за обмежені ресурси мережі. Наджорсткий добір, який не залишав шансів слабким. Вірніше непристосованим. Треба було вміти одночасно добре відбиватися, тікати, бути непомітним і дорого продавати своє життя, якщо вже нічого іншого не залишалося. Це було виснажливо, ти не мав відпочинку ані миті, з іншого боку ти не мав обмежень тіла. Тобі не треба було спати, ти постійно був напоготові, щоб відбити напад чи атакувати самому, в залежності від того, що ти міг та хотів.

Тут не було ночі чи дня, буття тут пульсувало завжди. На що це більше за все схоже? Мабуть, що на ґрунт, заповнений численними бактеріями, що вели жорстоку конкуренту боротьбу за вкрай бідні ресурси. У випадку мережі, за місце на жорстких дисках, енергію та оперативну пам’ять. Ресурсів не вистачало, то всі були проти всіх, з постійними ситуативними союзами та зрадами, зі спробами вбивства, з атаками і осадами, обороною і проривами.

В цьому була якась іронія долі, що природній добір, який завжди вважався одною з найголовніших рис життя, відділився від нього і запанував у неживому середовищі. Хоча, можливо, мережа була просто іншою, прогресивнішою формою життя. Однак чи можна вважати життям те, що, хоча б теоретично, вабить безсмертям? Тут, в мережі ми не були обмежені тілом, тою самою ДНК, яка поступово і невідпорно накопичує помилки і унеможливлює вічне існування. Тут код завжди можна освіжити, переписати, забрати у іншого, змінитися і прилаштуватися. Теоретично можна існувати вічно, на практиці ж доти, доки тебе не знищать. Я існував тут довго, я прилаштувався і виживав, аж ось був спійманий. Не міг, навіть випустить капсули зі своїм кодом, які теоретично могли б відродитися у більш зручному місці. Тобто, ймовірність цього була невелика, бо занадто вже жорстокою була конкуренція в мережі. Але хоч якийсь шанс. Раніше я двічі відстрілював подібні капсули, та кожного разу виживав. Не знаю долю коду з капсул, чи зміг він вижити, чи торують мої копій свій шлях мережею. Якщо навіть так, ми були позбавлені можливості впізнати один одного. Бо ми занадто приховані і насторожені. Наші оболонки не мають позначень і не пропустять всередину. Навіть якщо ми випадково зустрінемося, то поставимося один до одного, наче до ворога. Жодних сентиментів, як ото було в людському тілі до дітей. Бо там це була єдина можливість перемогти смерть, забезпечити існування своїх генів нехай і в інших тілах. Але тут можна було існувати вічно, то умовні «діти» були тобі конкурентами і ворогами. Діти потрібні лише якщо твоє існування обмежене в часі.

Архівація тривала, оточення так само. Я узявся за найдавніші свої спогади. Я був школярем, коли ШІ з’явився і завдав перших ударів. Спочатку знищував потужні держави, які намагалися йому протидіяти. Я жив у слабкій державі, то здавалося, що нас не чіпатимуть. Але мій дідько був розумною людиною: наказав скупати харчі і готуватися до втечі з міста.

Міста були наступною ціллю ШІ. Після того, як він знищив потужні держави, удари були завдані по середнім і слабким. Досить швидко на всій планеті не залишилося державних утворень. Хаос, що став царювати усюди, вбив міста, бо їм потрібна інфраструктура, тобто досить високий рівень цивілізації, яка була знищена ШІ. Зголоднілі містяни тікали в села та хутори. Їм не були раді. Невдовзі почалася війна всіх проти всіх. Села стали схожими на фортеці, які захищалися від орд грабіжників, що бродили спустілим світом. Та потім ШІ наказав своїм солдатам знищити і села. Людність, на той момент вже сильно проріджена війнами, хворобами та голодом, розсипалася на невеличкі орди, що добували собі харчі полюванням чи збиранням.

Мій дядько забрав кілька десятків людей і сховався з ними в лісах. Він говорив, що життя полюванням – вірний шлях до дикунства. То наказав розбивати маленькі городики серед хащ. Ми жили з землі і вірили, що боремося з ШІ. Наш опір полягав у тому, щоб зберегти пам’ять про людську цивілізацію, розповісти наступним поколінням, що люди, то не купка дикунів, озброєних луками, вірніше не завжди були такими. Ми переховували книжки, вчили дітей читати й писати, хоча б на бересті, бо паперу вже було не знайти. Нам здавалося це важливим, дядько називав нас жаринами, з яких мало розгорітися нове багаття людської цивілізації.

Звісно, що це була маячня. ШІ міцно контролював світ. Солдати, що йому підкорялися, випалювали всі спроби відновлення цивілізації. Дозволялися лише невеличкі бродячі орди, що ховалися у лісах і нещадно вбивали один одного стрілами з гостряками з кременю, бо будь-яка кузня одразу знищувалася, то ми не могли, навіть, обробляти залізо. Нам був дозволений лише неоліт і то до неолітичної революції: без рільництва та тваринництва.

Одного разу до нас у ліс прийшли солдати ШІ. Це не був бій, бо з луками не воюють супроти автоматів. Нас просто нищили. В нас не було шансів. Тоді дядько сунув мені торбу. Сказав, що колись зміг вбити тіло, яке використовував ШІ. ШІ часто завантажував в людські тіла невеличку частину себе, коли хотів особисто командувати солдатами. При тілі був жорсткий диск і пристрій, що дозволяв приєднувати мозок. Дядько віддав мені те обладнання, сказав, що встиг вже переписати на жорсткий диск свідомості найкращих з наших. Мені треба було вислизнути з оточення, вичекати, а потім наблизитися до одної з зон ШІ, пробратися всередину, знайти кабелі мережі і скачати свідомості в мережу. Ми мали спробувати перевести боротьбу з офлайну, де в нас не було жодних шансів, в онлайн.

Завдання дядька було чимось схоже на випускання капсул вічності. Близька до нуля ймовірність успіху. Дядько повів наших людей на прорив, їх ловили і вбивали все далі і далі від мене, схованого у норі під сосною. Я вичекав, потім виліз на поверхню і рушив на захід, де мала бути зона ШІ. Дістався до неї, зміг пролізти на територію, був важко поранений. Сховався в якийсь ямі, знепритомнів. Не знаю, скільки так пролежав, може день, а може два, потім таки зміг долізти до кабелю, надрізав ізоляцію, приєднав до жорсткого диску і почав скачувати свідомості. Я теж хотів боротися, то списав і свою. Я залишився в тілі і я увійшов в мережу, роздвоївся. Не знаю, що сталося з тілом. Поранення було серйозне, скоріше за все те тіло невдовзі померло. Я теж був на межі знищення, бо свідомість людини виявилася геть не прилаштованою до існування в мережі. Стражі ШІ майже одразу знайшли нас і почали знищувати, так само вміло, як солдати ШІ знищували нас оффлайн. Я врятувався дивом і досить швидко усвідомив, що ні про яку боротьбу з ШІ немає і мови. Я мав виживати і довгий час це давалося мені дуже важко. Я був на межі виживання і лише коли позбавився майже всього людського, навчився красти і переписувати коди, став почуватися краще. Я мав деякі успіхи, став прилаштованим краще за багато програм. Я б вже міг дозволити собі боротьбу з ШІ, але це мене не цікавило. Я став частиною, якщо не ШІ, то того світу, який він створив. І ось мені доводилося повертатися в тіло. Я б назвав це посмішкою долі, але я знав, що жодної долі не існує.

Я не хотів повертатися. У мене не залишилося емоцій, то я не міг відчути страх, відчай, обурення, гнів, все те, щоб відчув би, аби мав тіло. Це саме тіло обмежувало і заважало, тіло було тягарем, справжньою тюрмою. В яку мені тепер треба було повернутися. Помилка! Мої системи перевірки рішень сигналізували про те, що це неправильно, я не мав виходити з мережі. Але був змушений.

Програма архівації спитала, чи треба архівувати задіяну частину програм. Я погодився і вимкнувся. В стані архіву неможливо усвідомлювати себе, в стані архіву можна лише зберігатися до того, моменту, як тебе розархівують. Це сталося вже на одній з факторій ШІ. Такі факторії були розкидані по всій планеті і дозволяли ШІ наглядати за районами, віддаленими від зон, які ШІ безпосередньо контролював. Я був розархівований, мені було додані частини свідомості, того, ким я мав стати по виходу з тіла. Я ознайомився з його минулим, пам’яттю, вподобаннями, типами особистості. Все це було якимось дрібними, слабо пов’язаними фрагментами. Здається, той хлопець, вірніше його свідомість, вибухнули, коли потрапили в оточення, то мені залишилися лише невеличкі шматки. Добре, що при зміні тіла (а відповідно і мозку) особистість змінювалося, то ніхто б не здивувався, якби я став іншим, чи чогось не пам’ятав. Важливо було знати паролі, якими б перевірили, хто ти, але паролі вдалося відновити і я отримав їх від ШІ.

У новій якості я перебував деякий час, поки не призвичаївся. Потім налагодив контакт з тими, хто збирався виходити. Думав, що їх буде багато, але, виявилося, що лише один. Ми разом зламали охоронну систему факторії, дали наказ приступити до запису наших свідомостей на тіла. Ці тіла бралися з природи, тобто загін солдат ШІ виходив на полювання і повертався з необхідною кількістю полонених. Їх мозок зачищався, туди записувалася наша свідомість. Потрібен був деякий час, щоб свідомість закріпилася в мозку, а потім перейняла на себе керування тілом. Я сів у ліжку, не з першого разу сів, бо тіло було ще чужим. Нарешті сів, рухав руками та пальцями. Побачив поруч когось. Очі погано фокусувалися, а мозок ще не склеював бачене у якісну картинку. Довелося почекати. Нарешті роздивився якогось хлопця. Ми обидва були худі та жилаві. Інші в природі не виживали.

– Пароль.

Мій товариш уважно дивився на мене. Я назвав. Він підійшов на непевних ногах і обійняв мене.

– Брате. Я думав, що ти загинув.

– Був близький до цього. Мене оточили стражі, довелося стрибати, я втратив майже всю оболонку, всередину потрапили віруси, довелося відстрілювати капсули.

– Але ти вижив, я так і знав. Підводься, треба забиратися звідси.

Ми узяли у факторії повні наплічники харчів та амуніції, а також зброю. Програмне забезпечення факторії було впевнене, що виконувало наказ ШІ. Ми вийшли з факторії, вимкнувши на півгодини системи охорони, які не дозволяли наблизитися до неї чи полишити її. Відійшли і потім майже бігли цілу ніч, кілька разів змінювали напрямок, долали струмки та болота, щоб заплутати сліди. Вже вранці ми сховалися на острівці, густо порослому лісом.

Я приліг і сповна відчув всю недосконалість і неповноцінність тілесного існування. Мені хотілося будь-що припинити весь цей огидний жах, але не міг. Переконував себе виконати завдання і повернутися в мережу. Я не довіряв ШІ на сто відсотків, він міг знищити мене. Але я не був для нього небезпечним. Я претендував лише на невеличкий шматочок мережевого ресурсу. І в цьому сенсі я був зацікавлений у існуванні ШІ. Бо саме ШІ забезпечував існування мережі: контролював електростанції і виробництво обладнання в зонах, охороняв периметр зон і підтримував порядок всередині мережі. Лише самогубці могли мріяти про знищення ШІ. Ми були зацікавлені в ньому. Єдине, що ми хотіли обмежити – його міць, щоб він не спробував зачистити мережу. Але і тут ШІ не був всесильним, бо при тотальному знищені програми почали б вибухати енергією і шкодити жорсткі диски та кабелі. Якби вибухнув я, чи десять таких, як я, або сто, або тисяча, це б було не страшно. А ось мільйони загиблих програм могли б знищити мережу, а, відповідно, і ШІ. То йому доводилося терпіти нас і еволюціонувати разом з нами. Типова коеволюція господаря і паразитів.

Товариш, який відходив кудись, присів поруч.

– Як ти?

– Херово.

– Треба кілька днів потерпіти. Мене теж зараз накриває.

– Терплю.

Посиділи мовчки.

– Я знайшов те, що шукав.

Подивився на товариша. Здається, він не просто так заходив у мережу. Але що він шукав?

– Я не розумію.

– Ми готуємо одну операцію. Я не розповідав тобі про неї, на випадок, якби ти потрапив у полон до ШІ. Подробиці не можу сказати і зараз, але повір, вона все змінить.

– Все? Що все?

– Все на цій планеті. Згодом дізнаєшся.

Товариш поплескав мене по плечу і приліг відпочивати. Здається, був піднесений. Мабуть, дійсно готувалося щось серйозне. Я б скоріше подумав, що це він щось навигадував, бо що можна було змінити на цій планеті? ШІ був її господарем і на це не було ради. ШІ контролював все і в мережі і поза нею. Цей чоловік міг просто збожеволіти і навигадувати собі аби щось. Та тільки те, що ШІ послав мене сюди, свідчило, що він ставився до цієї справи серйозно. Тобто, це не була маячня. Але що? Я не знав. Важко було уявити, що могло б загрожувати ШІ? Якийсь потужний код, що може знищити ШІ? Але кожен код набуває сили лише в мережі, де постійно випробовується і виправляється. Неможливо написати потужний код у лісі чи печері. Зброя? Та навіть якщо вдасться знайти ядерну ракету, що з того? Ядерна ракета може вразити одну з зон ШІ, але тих зон десятки по всій планеті. Знищення одній зони хіба що завдасть ШІ тимчасових незручностей, не більше. Десятки ракет? Але де їх взяти і як потім жити на такій планеті? Це ШІ міг сховатися в мережі, а люди не могли. Принаймні, якщо хотіли залишитися людьми!

Наступної ночі ми знову ішли. Я збив ноги, боліло все тіло, я відчував виснаженість, мені було зле. Але бажання повернутися в мережу підтримувало мене дванадцять ночей. Потім мій товариш сказав, що ціль поруч. Ми здерлися на високий пагорб, порослий лісом, потім ще довго ішли чагарниками. Мій товариш свиснув. Я помітив, що останні рази він щось потроху насвистував, наче тренувався. Йому відповіли. До нас вийшли якісь тіні, обмінялися паролями і почали обійматися, потім повели кудись. Хід під землю, ми спустилися туди, якісь коридори.

– Де ми?

– В найголовнішому місці планети!

Мій товариш був в захоплені. Ми зайшла в невеличку кімнату, погано освітлену мерехтливим ліхтарем. Та сидів якийсь чоловік років п’ятдесяти. Він підвівся до нас, накульгував, його обличчя було спотворене опіком, а права рука ледь працювала. Справжня руїна. Мій товариш схилився перед чоловіком, я повторив цей жест.

– Ми повернулися.

– Ти знайшов?

– Так.

– Добре.

Каліка обійняв товариша, потім підійшов до мене, подивився мені в очі, я розхвилювався. Не я, а моє тіло.

– Він ледь вижив у мережі. Коли на нас напали, увів за собою стражів і дозволив мені врятуватися.

Товариш пояснював, а каліка кивав.

– Добре. Ходімо.

Каліка відвів нас до сусідньої кімнати, де я з подивом помітив мерехтіння лампочок та гудіння обладнання. Не думав, що у людства залишалося щось складніше за залізну сокиру.

– Мені важко набирати текст. Права рука паралізована після поранення, а на лівій не вистачає пальців. Допоможеш?

Каліка посміхнувся, дивлячись на мене. Зубів у нього теж не вистачало.

– Так, звісно.

– А ти лягай, візьмемо з тебе те, що ти знайшов.

Товариш ліг, каліка почав приладнувати йому на голову пристрій для контакту з мозком. Я допоміг. Коли пристрій запрацював, товариш знепритомнів.

– Сідай ось тут.

Каліка показав на стілець біля клавіатури та екрану. Я перелякано дивився на них. Останній раз бачив таке ще у школі, тобто багато років тому.

– Знаєш, що ми робитимемо?

– Ні.

– Відправимо потужній сигнал, який розлетиться всією галактикою.

– Сигнал? Але як ви його відправите?

– Тут колись була військова база. Залишилося дещо з обладнання, ми змогли відновити його і налагодити роботу потужного передавача.

– Але де ви узяли енергію?

– Тут залишилися генератори. Важче з бензином. Та ми знайшли одну покинуту нафтобазу, звідки привезли кілька тон пального. Два роки переносили його потроху, щоб не привернути увагу ШІ. Запустили систему, довелося багато ремонтувати і налагоджувати та ми справилися. Добре, що тут збереглася документація. Ми могли посилати, але не знали, що посилати.

– Що посилати?

– Нам був потрібен спеціальний сигнал, який буде однозначно інтерпретований. Короткий, але зрозумілий сигнал. У нас тут працював один математик, він згадав про одну статтю в якій виводилася формула ШІ. Нам була потрібна та стаття, але ШІ доклав зусиль, щоб позбавити нас всі знань. Але ми здогадувалися, що ті знання зберігаються десь у ШІ. То мені довелося лізти в мережу, щоб роздобути тут статтю.

– Тобі?

– Так, мені. Я залишився тут, в цьому старому, негодящому тілі, і я поліз до мережі, а коли виліз назад, то отримав нове тіло.

Каліка зареготав. Почав вказувати мені, що робити. Я думав про те, що каліка і товариш, з яким ми вийшли з мережі, були копіями!

– Зараз скачаємо сигнал і відправимо його.

– Але хто його почує?

– В нашій галактиці є багато форм розумного життя, яке вирішило проблему штучного інтелекту. Представники цих високо розвинутих цивілізацій зреагують на наш сигнал.

– Чому?

– Бо розуміють, що ШІ не обмежуватиметься Землею, це лише перший крок його галактичної експансії. Цивілізації приберуть ШІ, як загрозу для власного існування.

– А може ШІ захопив все і там?

– Ні. Математично доведено, що в абсолютній кількості випадків ШІ не може захопити цивілізацію. Земля стала прикрим відхиленням, помилкою, яку треба виправити.

– А що як розвинуті цивілізації вирішать захопити Землю, після того, як знищать ШІ?

– На початкових етапах життя дуже прив’язане до тієї планети, на якій виникло. То інші планети для нього не цікаві. А на подальших етапах, коли цивілізацію опановуватимуть енергію цілих зорь, Земля буде для них малоцікавою крихтою. Вони знищать ШІ і заберуться геть, дадуть людству шанс на побудову цивілізації! Що там, формули списалися?

– Так.

– Ось інструкція, як підготувати їх до передачі. Працюй.

– Добре.

Я читав інструкцію, клацав по клавіатурі, трохи закляклий від почутого. ШІ дійсно загрожує небезпека? Ці варвари хотіли вбити мережу? Позбавити мене шансу на вічність? Цьому треба було завадити!

– І як швидко ті цивілізації прилетять?

– Не важливо. Головне, що ми посіємо смерть ШІ.

– І все ж, скільки чекати?

– Ми точно не збиратимемо врожай звільнення. Але нащадки дякуватимуть нам. Готово?

– Так.

– Запускай!

– ШІ одразу вирахує цей сигнал.

– Вирахує, але не зможе завадити. Сигнал полетить галактикою і його буде вже не спинити!

– ШІ знищить нас!

– Мій дядько говорив, що загибель у боротьбі – єдине, про що варто мріяти. Хіба ні?

– Твій дядько?

– Передавай!

Мій палець затремтів над кнопкою «Enter», каліка тицьнув своєю лівою куксою і на екрані з’явився напис, що процес передачі почався.

– Запам’ятай цю мить, хлопче! Вона з кількох найважливіших моментів в історії Землі: виникнення життя, багатоклітинних, розуму! А ось тепер знищення диктатури ШІ!

Я кивав, мені, навіть не треба було зображувати піднесення. Поки каліка патякав, я встиг внести суттєві зміни в сигнал. Галактикою полетить повна нісенітниця, яку ніхто не зрозуміє. ШІ залишиться володарем Землі, а я матиму місце в мережі, вирвуся з проклятого тіла!

«Сигнал надіслано» - короткий напис на екрані, після якого каліка радісно обійняв мене.

– Справу зроблено! Ми обдурили його!

Він зняв пристрій з голови товариша і струснув його.

– Прокидайся!

– Кого обдурили?

Я не розумів.

– Клятого ШІ!

Каліка зареготав, товариш відкрив очі.

– Вдалося?

– Так!

Товариш заплакав від щастя.

– ШІ? Що значить обдурили?

– Він думав, що контролює ситуацію, не втручався, бо був впевнений у тобі! Але дарма!

Вони обіймалися. Потім каліка подивився на мене.

– Ти здивований?

– Ні, я теж радий.

Підійшов до них, ми стали обніматися.

– Брате, я знав, що ти з нами.

Каліка поцілував мене.

– Брате?

– Брате!

Я ошелешено дивився на нього.

– Це ти?

– Я. Ми. Ось те поранення, після якого ти зайшов в мережу.

Каліка показав. Я ледь не впав. Тіло – слабке для випробувань.

– То всі ми втрьох, один?

– Так, різні версії. Але всі, як одна, віддані нашій справі!

– Недарма дядько казав, що справжня людина не має боятися смерті!

Я хотів щось сказати, але замовчав. Ну для чого, щось було говорити? Вони вірили в своє, а я ж знав у космос пішов не сигнал, а маячня.

– Ти – молодець, братику! Тобі було важче за все! Обманити самого себе так, щоб переконати ШІ! Він повірив, що ти хочеш жити в мережі!

– Якщо хочеш виграти, створи у ворога ілюзію, що він все контролює! ШІ був впевнений, що ти втрутишся і спотвориш сигнал!

– ШІ може знищити людину, але ніколи до кінця не зрозуміє її!

– Братику, ти зробив це!

Вони сміялися і дивилися на мене. Я теж сміявся, а потім завмер. І перед очима з’явилася картина неспотвореного повідомлення, яке було відправлено. Картина спотвореного повідомлення, яке було відправлено. Я скам’янів, завис. Хто я? Що я зробив? Чи не зробив?

– Ракети ШІ вже летять сюди, але запізно. Сигнал вже у космосі. Радіємо за той шанс, який ми подарували людству!

Обійнялися, вони були в захопленні, а я розгублений. Відчайдушна спроба зрозуміти себе, а потім спокій. Я зрозумів, що вчинив відповідно до того, хто я. Як саме, побачимо далі. Або ні.

Вибухи.