Очищення

Ейна хльоскала грозовими розрядами над полем, не випускаючи з поля зору загнаного в кут гарга. Вона не поспішала вражати його, сподіваючись, що той сам залишить тіло нещасної людини. Проте гарг навіть і не думав цього робити. То був його останній притулок і остання надія врятуватися від смертоносного розряду Винищувача. Він сподівався, що Винищувач не посміє вбивати розумну істоту, яка не закінчила життєвий цикл.

Щоб перевірити приціл, Ейна обрала поодиноке дерево посеред поля. Світну точку, що з’явилася на сітківці, потрібно було витримати на цілі дві-три секунди – і розряд неймовірної сили пронизає стовбур старезної липи. І хоча Ейні було шкода дерева, Служба Перевірки Циклів Живих Істот давала дозвіл – через кілька днів дерево збиралися зрізати господарі найближчого обійстя.

Точка прицілу застрибала на сітківці, і Ейні довелося докласти зусиль, щоб здобути контроль над очними м’язами. За інструкцією Винищувачі мали прибирати вигляду істот, які населяли даний світ. Освоївшись врешті-решт у новому тілі, Ейна спокійно навела точку прицілу на дерево і відчула, як мурашки побігли по спині – перша ознака накопичення заряду. А через три секунди потужний розряд утворив сліпучий тунель у повітряних масах і з тріском увійшов у самотнє дерево. Соки дерева закипіли всередині стовбура і розірвали його навпіл. Зайнялася суха гілка, але вогонь швидко погас під потоками дощу.

Ейна ще раз послала запит у СПЦЖІ, але знову отримала негативну відповідь. Людина, у яку вселився гарг, мала прожити довге і цікаве життя. Та тільки Ейні не хотілося відпускати гарга, надто вже хитрим і небезпечним той був. І тоді Ейна зважилася на контакт першого рівня. Витрачати сили на другий і третій рівні вона не хотіла, знаючи наперед, що це нічого не дасть.

Гарги вміли синхронізувати свої вібрації з вібраціями живих істот і таким чином складали з жертвою єдине ціле. Правда, вібрації гаргів у переважній більшості своїй були руйнівними, тому ці хитрі істоти металися від планети до планети, шукаючи недорозвинуті цивілізації і людей, у яких легко забрати енергію. Винищувачі завжди були поряд і допомагали розумним істотам позбуватися лихих сусідів.

Гарги підсилювали все те погане, що ледь жевріло в душі людини. І людям здавалося, що то вони самі стали такими поганими, а відтак мучилися ще більше.

Пріоритетним завданням для Ейни було переконати людину, що та насправді не така погана, як їй здається. От тільки зробити це в присутності гарга практично неможливо. І все ж Винищувачка не втрачала надії, твердо знаючи, що рішення обов’язково знайдеться. Зрештою, той, хто починав сумніватися в успішному виконанні своєї місії, переставав бути Винищувачем у мить, коли зароджувався перший сумнів.

Привчена до швидких переходів здавна, Ейна витратила кілька хвилин на засвоєння мови, потім непомітно для аборигенки спустилася на землю за сусіднім пагорбом і пішла їй назустріч розмоклою від зливного дощу стежкою.

– Добрий вечір, – привіталася Ейна, порівнявшись із незнайомкою, і сама здивувалась видимій безглуздості словесної формули привітання.

– Добрий вечір, – відказала незнайомка, анітрохи не спантеличившись. – І вам не пощастило?

– Та ні, я грозу люблю.

– І блискавки вас не лякають? – здивувалася незнайома жінка, з острахом поглядаючи на небесні електричні дуги у товщі грозових хмар.

– Я просто не вірю, що вони у мене влучать, – усміхнулася Ейна. – Йдете додому?

– Так.

– А я просто прогулююся, – здвигнула плечима Винищувачка і поспішно додала: – Ви тільки не подумайте, що я з психушки втекла.

– Та ні, що ви, – усміхнулася жінка, пильно вдивляючись у хмарну стіну. – Я й сама дощ люблю, тільки дрібненький. А от блискавок побоююся. Надто вже це страшна і некерована сила.

– Чому ж некерована? – звела брови Ейна. – Хтось і нею керує. Наші предки вірили у богів-громовиків. Перуна пригадайте хоча б.

– Зевс чомусь пригадався, – винувато усміхнулася незнайомка. – Але то все вигадки. Яка жива істота може керувати такою стихійною силою?

– А у вас що, синтетичного одягу нема? – спитала Ейна, пошукавши у своїй бездонній пам’яті потрібний приклад.

– Ви про ті маленькі дошкульні блискавочки кажете? Ну, то не порівняти.

– Ну гаразд, – не стала напирати Ейна. – А ви ж чули, напевно, про дивовижні випадки з людьми, у яких влучала блискавка? Про кульові блискавки теж історій багато є.

– Чула, чому ж ні? Он у нашому селі моєму сусідові блискавка копійки в кишені поплавила, то він досі всім ту історію переповідає і дірку пропалену в кишені показує, – усміхнулася незнайомка. – Заборонив дружині зашивати. Каже, що збереже для нащадків.

– А чому так ставалося, здогадуєтесь? – Ейна відчула, що страх у незнайомки потроху слабне.

– Та Бог його знає. Диво та й годі.

– Правду дізнатися легко, було б тільки бажання. І дуже часто правда ховається під такою химерною маскою, що у неї і найсміливіший мрійник не може повірити, – сказала Ейна.

– Розповідайте, мені вже цікаво, – незнайомка раптом зупинилася і пильно подивилася Ейні в очі.

– А як же гроза? Вже не страшно?

– Цікавість сильніша.

– Тоді слухайте…

– Щось мені підказує, що ви пов’язані якось із цим дощем. За весь час, що ми говоримо, я не помітила жодної блискавки.

– Моя розповідь буде схожа на казку. І від того, чи ви повірите у її правдивість, залежить дуже багато. Уявіть собі, що у безбережному космосі, де все живе прагне розвиватися всупереч первозданному хаосу, таємничі стихії породили духів – своєрідні енергоструктури, що їх сміливо можна назвати уособленнями поганих людських почуттів. На мові народу амірделат ці духи іменуються гаргами. Коли гарги потрапляють у світ, де можуть підживлюватися хаотичною енергією негативних почуттів, число бід у цьому нещасному світі починає наростати. Іноді це може призвести до катастрофічних наслідків. За гаргами полюють Винищувачі. У відкритому просторі Винищувачі ліквідують гаргів безперешкодно, а от у населених світах зробити це неймовірно важко, бо розумні істоти гаргів просто не помічають. Так-так, саме розумні, бо мають схильність більше прислухатися до голосу розуму, а не серця, що тільки одне є у цьому світі ключем до правди. Тож тільки уявіть собі на мить, що на вас напав гарг, а десь поблизу є Винищувач. Присутності чужої сили ви не відчуваєте, вас просто мучить звична у вашому віці депресія. Ви розумієте, що ця депресія сильніша за попередні, але не тривожитеся, бо списуєте її посилення на вік. А тим часом гарг міцніє, стає потужнішим. І вам уже починають снитися жахливі сни, тіло вередує, вимагаючи щораз більше уваги. Та варто лише людині усвідомити присутність поряд із собою сторонньої сили і вийти на грозове поле, як блискавка Винищувача уб’є гарга. А розплавлені гроші чи обсмалене волосся – то лише результат необережності самої людини чи поганого прицілу Винищувача.

– Гарна казка, – усміхнулася незнайомка. – Ви так кажете, що хочеться повірити у неї… А раптом Винищувача поряд не буде?

– У Всесвіті баланс протилежних сил. Тому Винищувач завжди буде там, де гарг. Людині варто лише повірити в його існування як сили стихійної. І тоді блискавка обов’язково вдарить, щоб очистити душу людини, – сказала Ейна. – Мені зараз направо, – мовила на перехресті польових доріг. – Прощавайте.

– Дякую за казку, – усміхнулася на прощання незнайомка і рушила прямо.

Сива стіна вечірнього дощу заховала Ейну від чужих очей – пора було готуватися до бою. Вона знала, що варто аборигенці хоча б на мить уявити гарга, як він з’явиться, і тоді його можна буде знищити.

До села, куди прямувала жінка, залишалося не більше кілометра. Ейна підзарядилася і чекала. Чекала миті довіри, хоча цілком вистачило б і миті гри уяви. Проте чорна хмара страху перед блискавкою зводила нанівець усі Ейнині надії.

Коли до найближчої хати можна було дійти за хвилину, Ейна зважилася на відчайдушний крок – вони трансформувала своє тіло ще раз, прибравши вигляду десятирічної дівчинки, і побігла назустріч незнайомці. Вона бігла чимдуж, несучи у собі потужний заряд енергії, що будь-якої миті міг бути випущений у гарга...

Коли Орина, переборюючи огидний млосний страх, наближалася до села, її свідомість перебувала в полоні гарної і дивної водночас казки випадкової товаришки по нещастю. Орина майже вірила в гаргів і Винищувачів, але ніяк не могла позбутися страху перед громовицею. Її повільна хода була своєрідною молитвою грозі, а страх – жертвою її величності блискавиці.

Усе, що казала загадкова незнайомка, було так: і депресія, і страшні сни, і вибрики вередливого тіла. Але Орина і думати зараз не могла про це. Ні, краще потім, коли скінчиться гроза... коли з’явиться відчуття безпеки. Тоді вона подумає і про обставини зустрічі і про сказані слова.

Поява дівчинки Орину просто вразила: хіба ж можна бігти, коли блискає і гримить? Було у цьому бігові щось незбагненне і страшне. В ту мить Орина крикнула: «Зупинись!», але дівчинка побігла ще швидше. Хмари над головою дитини якось дивно заворушилися, іскорки грозових розрядів застрибали у нутрощах сивих клубів, немов готуючись віддати землі усю свою силу, пропустивши її через тіло дитини.

Орина заклякла на якусь мить, зрозумівши, що зараз стане свідком загибелі дівчинки. Розум уже зробив свої безжальні висновки і віддав тілу наказ не рухатись. Та тільки марно, бо ж яка жінка дослухається до голосу розуму, коли в душі киплять почуття? Тенета страху з тріском порвалися, обпікаючи звільнену душу хльосткими обривками. Час зупинився, коли Орина кинулася бігти зі швидкістю найкращого спринтера всіх часів і народів.

І тоді вдарила блискавка. Сяючі змії електричного розряду оплутали Оринине тіло, паралізувавши на кілька секунд, громовий гуркіт оглушив і просто-таки відкинув, але вже через хвилину опоганена страхом душа відчула полегшення. Куди й ділися нав’язливі страхи.

Підвівшись на ноги, Орина пошукала поглядом дівчинку, страх за яку змусив її бігти всупереч страхові перед блискавками, але на полі нікого не було, тільки сіра грозова хмара швидко віддалялася на схід…

Ейна залишала планету. Вона твердо знала, що у роботі Винищувача імпровізація цінується найбільше. І це дарувало радість.