«Нострадамус» випадкового Всесвіту

1

Людина, яка з'явилася на порозі кабінету міського архітектора Іллі Миколайовича Пантелєєва, явно перетнула кордон віку в сорок років і вже досить впевнено наближалася до свого півстолітнього ювілею. Гість саме з'явився: щойно були щільно зачинені вхідні двері – і раптом якийсь рух повітря, неясний шелест, миготіння тіней. І наступної миті на порозі вже стоїть висока худорлява постать у чорному, трохи нижче колін плащі-накидці, вугільного кольору костюмі та антрацитово-блискучих високих чоботях зі шнурівкою. Брюки-галіфе акуратно заправлені в чоботи, кітель із щільним циліндричним коміром суворо застебнутий на сріблясті ґудзики.

Кольору воронячого крила волосся незнайомця було підстрижено під «їжачок». На високому блідо-восковому чолі вже чітко позначилися досить глибокі залисини. Згиналися дугами трохи опущені до перенісся смолянисті чорні брови, погляд глибоко посаджених очей, схожих на маслини, був колючим і непривітним. Ніс незнайомця мав невеличку горбинку і злегка витягнувся до тонких блідо-рожевих губ. Загальну звуженість обличчя підкреслювали тонкі прямі вуса, схожі на годинникові стрілки, і чорна невелика борідка клинчиком.

Всі ці деталі зовнішності незнайомця відкарбувалися в пам'яті Іллі Пантелєєва миттєво, і він відразу подумки охрестив відвідувача «Демоном». Було і справді щось демонічне в сукупності рис особи, яка ввійшла до кабінету архітектора, і що цікаво - відвідувач і сам знав про це, і саме таке враження про себе у оточуючих його людей і намагався підкреслити.

- Ілля Миколайович Пантелєєв? - спитав він безпристрасним і тихим голосом.

- Так, - Ілля чемно підвівся з крісла за письмовим столом і махнув рукою на ряд поставлених біля стіни навпроти м'яких стільців. - Сідайте будь ласка. Яке у вас питання?

Чесно кажучи, в цей післяобідній час - було приблизно пів на другу, - Ілля відвідувачів не чекав. Офіційний прийом у міській архітектурі сьогодні розпочинався тільки з третьої години.

Незнайомець пройшов до стільців, сів, закинувши нога на ногу, і тільки потім сказав:

- Я прийшов до вас, Ілля Миколайовичу, не з питань архітектури. Мене цікавить ваша літературна діяльність.

Пантелєєв бухнувся назад у крісло.

Ілля Миколайович, окрім своєї основної роботи головного спеціаліста в архітектурному управлінні, був відомий у рідному місті як середньої руки письменник. За приблизно десятиліття активної письменницької діяльності він видав пару книг, надрукував близько сотні оповідань у збірках та часописах, виграв декілька літературних конкурсів - все це було чималим досягненням для молодої людини, яка місяць тому відсвяткувала своє тридцятип`ятиліття. Звичайно, увага читачів завжди приємна для авторів, особливо для молодих. Але...

- Вибачте, - з жалем сказав Ілля Миколайович, - але в нас не прийнято обговорювати особисті питання у робочий час.

- На жаль, питання стоїть досить гостро і не може бути відкладено, - безапеляційно заявив «Демон».

«Що ще трапилося? - з тривогою подумав Ілля. - Щось не так у видавництві, і це прийшов їхній представник?»

Місяць тому він віддав на розгляд у видавництво свою третю книгу і тепер чекав редакційного вердикту.

- Ні, з вашими літературними проектами все в повному порядку, - сказав візитер, наче вгадавши думки молодого автора, і нарешті вирішив таки представитися:

- Мене звуть Іраклій Аркадійович Бенедиктов. Я - будівельник всесвітів.

- Будівник чого? – Пантелєєву здалося, що він не дочув.

- Будівельник всесвітів, - тим самим буденним тоном повторив Бенедиктов. - Такий собі «Всесвітстройтрест», знаєте, - зірки, планетні системи, галактики в асортименті. Під ключ, так би мовити.

«Або нерозумний жартівник, або просто псих, - промайнула думка в голові Іллі. - Господи, тільки літературних блазнів мені ще не вистачало!»

- Запевняю вас, з моєю психікою все в повному порядку і я не жартую, - непроханий гість знову вгадав думки молодого літератора. - Сподіваюся, ви в цьому скоро переконаєтесь. Але перейдемо до справи.

Пантелєєв відчув, як хребтом чомусь пробіг крижаний холодок. Співрозмовник говорив тоном, який нічого доброго не віщував.

- Справа в тому, шановний Ілля Миколайович, що ваші оповідання найбезпосереднішим чином впливають на долю тутешньої земної цивілізації - та й на весь місцевий Всесвіт загалом, - тим самим буденним тоном сказав Бенедиктов. - І впливають, на жаль, як дестабілізуючий фактор…

«Все ж таки псих, - подумав Пантелєєв і відчув навіть деяке полегшення - гірше було б, якби видавництво надіслало співробітника, щоб ось таким екзотичним чином повідомити автора, що його роман відхилено. - Гм, і що мені тепер з ним робити? Спробувати викликати телефоном охорону? Втім, вислухаю спочатку його маячню, а вже потім вирішу. Цікаво, що людина собі нафантазувала щодо моїх опусів».

- У вас є конкретні факти? - намагаючись зберігати повний спокій, спитав молодий автор.

- Це добре, що ви не кинулися викликати охорону відразу після моїх слів, - задоволено кивнув Бенедиктов, і на його губах з`явилася легка посмішка. - Отже, є надія, що наша розмова піде за конструктивним руслом.

«Та що це таке насправді діється? - запанікував Ілля. Серце скакнуло кудись у самісінькі п'яти. - Він що, і справді читає мої думки?»

- Не читаю, - Бенедиктов тепер уже відверто посміхнувся. - По-перше, я досить точно уявляю ваш теперішній психологічний стан, а по-друге, на вашому обличчі дуже добре відображається весь хід ваших думок.

Пантелєєв густо почервонів. Настя, його дружина, теж завжди говорила, що на обличчі Іллі Миколайовича можна запросто читати його найпотаємніші думки. Щоправда, Настя казала це жартома…

- Отже, про деструктивний зміст ваших оповідань на розвиток тутешнього Всесвіту, - Бенедиктов явно мав намір перейти до конкретики справи. - На жаль, увесь цей світ і виник лише завдяки вам…

«Оце вже казна що! - лоб Іллі покрився холодним потом. Творцем його ще ніхто і ніколи не називав - навіть літературні критики у доброзичливих рецензіях. - Все було, але такого зі мною ще ніколи не було!»

- Так сталося, що у червні позаминулого року ви опинилися в зоні роботи нашої будівельної групи, - діловито продовжував гість. - Ми якраз готували початкові умови для створення чергового варіанта паралельного всесвіту. Обладнання для розмноження світів було вже включено і чекало на надходження конкретних команд. На жаль, ніхто з моїх колег і припустити не міг, що в зоні майбутнього будівництва знаходиться письменник з таким видатним даром побудови різних світів - уявних, звичайно. Ми взагалі навіть не підозрювали, що літератор, фантаст може лише силою думки вплинути на роботу всесвітобудівельної техніки.

Бенедиктов на секунду замовк, а потім спитав:

- Ви, звичайно ж, пам'ятаєте ваше оповідання про письменника Ясносельського, який міг у своїх книгах описати світ так, що вигадане негайно реалізовувалося?

Ілля машинально кивнув.

- Ось і з вами сталася саме така історія, - сказав гість. - Тоді, у червні позаминулого року, ви якраз закінчили писати це оповідання. Імпульсний вплив вашої думки на навколишню ноосферу виявився настільки сильним, що наше обладнання зреагувало, включилося і відбрунькувало цей світ у вільне плавання серед інших штучно створених нами світів!

«Психопат, - зробив остаточний висновок Ілля. - Добре б було, щоб хоча б виявився не буйним».

А «Демон», вже не звертаючи уваги на емоційний стан співрозмовника, продовжував:

- Це була катастрофа! Ми взагалі спершу не зрозуміли, що сталося. Ось був практично готовий до самостійного функціонування світ - копія того, від якого ми збиралися його відділити. І раптом - бах! Мить - і світу немає. Пройшло чимало часу, поки наші таймтехніки розібралися, що й до чого і виявили цей новий всесвіт, що тепер обертається навколо вас.

- Всесвіт обертається навколо мене? - брови Іллі самі собою поповзли вгору.

- Ще й як крутиться! - підтвердив Бенедиктов. - Ваш власний розумовий імпульс розірвав вас на дві частини - один Ілля Пантелєєв залишився жити у старому Всесвіті і - дякувати Богу! - благоденствує там і досі. А другий - точна, до останнього атома копія колишнього Іллі, ви, тобто, - вилетіла у гіперпростір, закручуючи навколо себе новий світ! Ментально закручуючи, зрозуміло…

- Так, - Ілля Миколайович облизав пересохлі від хвилювання губи. Напевно, найкращою стратегією зараз є не заперечувати співрозмовнику. - І що тепер?

- Тепер ви набули можливості серйозно впливати на цей Всесвіт, - сказав візітер. - Дестабілізувати його поступальний та рівномірний розвиток. Чим регулярно і займаєтесь, навіть не припускаючи, що саме робите.

- Гм... Ви маєте факти?

- Та скільки завгодно! - Бенедиктов розвів руками. - Всі ваші оповідання та есеї, написані після оповідання про письменника Ясносельського, так чи інакше впливали на цей світ! Бажаєте абсолютної конкретики?

- Бажаю, - кивнув Ілля. Йому стало навіть цікаво слухати співрозмовника: псих, звичайно, але як переконливо фантазує!

- Будь ласка! - «Демон» знизав плечима. - Осінь минулого року. Ваше оповідання «Ялинка з палиць» - земні космонавти святкують Новий рік із ялинкою, яку склали з палиць, швабр, та іншого барахла, - з усього того, що їм тільки вдалося знайти на давно покинутій планетній станції, а навколо біснуються натовпи войовничих аборигенів, штурмують форпост землян. Хіба це не схоже на те, що відбувалося на Центральній площі Столиці півтора роки тому? З чого мітингувальниками за співдружність з Союзом Європи було споруджено «протестну» ялинку?

- І ви вважаєте це доказом мого впливу на цей світ? - Ілля розреготався. - Звичайнісінький збіг!

- Тоді ми ще цього вашого впливу на тутешній Всесвіт не помітили - разом із усією нашою технікою, - погодився гість. - Але ж подивимося, що було далі! Січень - ваше оповідання «Суб'єкт для заходу»: чинного правителя країни в результаті всенародного обурення парламент відлучає від влади. Лютий - після відомих вам зіткнень у Столиці та народного тиску колишній президент Сидорович тікає за кордон…

- Е… Гм… - Ілля відчув, як у нього чомусь нервово сіпнулася ліва брова, але впевнено заперечив:

- Теж просто збіг обставин!

- Хай буде по вашому! Хоча це ваше оповідання вже було зафіксовано у загальному щомісячному зведенні нашої аналітики - як один із ймовірних прогнозів вирішення тієї конфліктної ситуації, яка тоді склалася в самому центрі Столиці. Ходімо далі. Кінець січня, ви пишете повість «Толеранці» та публікуєте її в електронному журналі «Зоряний час». Захоплення Південного півострова групою прибульців, яких неможливо відрізнити від людей, та його приєднання як провінції до позаземної космічної імперії. Рівно через місяць «зелені чоловічки» з Півночі роблять так само з реальним Південним - приєднують його до своєї країни…

- Погодьтеся, між космічною імперією галактичних масштабів та Північною Федерацією є певна різниця…

- Хай так. Ми тоді теж тільки віддали данину вашим аналітичним здібностям. Але нічого особливого в вашій повісті ще не побачили. Та вже в березні було оповідання «Весна на Каллісто» - про революцію на алмазних шахтах супутника Юпітера. А на початку квітня сталося захоплення адміністративних будівель в вугільному регіоні нашої держави, на Дальмеї, та проголошення «Дальмійської демократичної республіки». Ось тут ми вже дуже здивувалися. Такий політичний «пірует» не передбачав ніхто з аналітиків Крайни, лише ви.

- Ну… - Ілля знизав плечима. Ліва брова знову зрадливо сіпнулася. - Буває… І взагалі я не аналітик, я - фантаст.

Бенедиктова анітрохи не здивувала реакція співрозмовника - точніше її майже відсутність. Він натхненно продовжував:

- На початку травня газета «Третє тисячоліття» публікує вашу оповідку «Зіткнення» - про бойові дії у великому місті, обстріл його мінами і керованими ракетами, масштабні руйнування житлових будинків і масове переселення звідти населення. Приблизно через місяць теж відбувається і на нещасному Дальмеї.

Ілля засовався на стільці:

- Гм... Не знаю, що й сказати...

- Кінець липня - оповідання «Дерев'яний танк», - Бенедиктов тепер говорив безбарвним голосом, ніби втомився від розмови. - Про те, як у двох воюючих сторін «одерев'яніла» вся зброя, і вони змушені були укласти перемир'я. Наслідки: початок вересня - чотиристороння угода у Лукомор'ї між Крайною, Північною Федерацією, Пруссландією та Паризанською республікою про припинення бойових дій на Дальмеї.

Пантелєєву здалося, що колючий погляд чорних очей співрозмовника буквально просвердлює його наскрізь. Перехопило подих, він закашлявся.

- Тепер ми вже стали займатися вами всерйоз, - жорстко мовив Бенедиктов. - Взяли під повний контроль. Стежили за кожним кроком.

- Щось я не помітив... - сказав Ілля. Просто так сказав. Потрібно було щось відповідати - тепер він і сам починав розуміти, що сюжети його оповідань і справді якось відображуються на реальність.

- У нас дуже хороша спеціальна техніка, - пояснив гість. - Дуже мініатюрна і тому непомітна.

Він зробив секундну паузу і продовжив:

- У вересні ви пишете політичний памфлет «Загін космонавтів з Урюпінська», в якому головний герой відправляє у космос, на Місяць, бойову бригаду терористів, що захопили його місто.

- А що, хтось із нашої Крайни вже полетів на Місяць? - Пантелєєв підняв брови. - Не бачу ніяких аналогій з тим моїм оповіданням…

- У жовтні загін людей, котрі воювали до вересневих угод на Дальмеї, висадився на кордоні Стамбулії та Дамаськії, між якими вже кілька років тліє збройний конфлікт. Згадайте, що зображено на прапорах цих країн?

- Гм… Зірки та півмісяць… - Ілля відчув, що в нього перехопило подих.

- Два тижні тому ви закінчили повість, наприкінці якої правитель дуже великої країни збирається влаштувати всесвітню бійню - тільки щоб утримати владу.

- Годі! - різко зупинив гостя Пантелєєв. - Добре, я згоден, деяка подібність сюжетів моїх оповідань і реальних подій дійсно є. Сову таки можна натягнути на глобус... Але, можливо, справа в тому, що я не керую подіями, а лише прогнозую їх, передбачаю?

- Це припущення було першою нашою версією, якою ми хоч якось намагалися пояснити події, що відбуваються у вашому світі, - сказав Бенедиктов все тим же рівним голосом. - Але воно не підтвердилося. Дистанційний аналіз вашого мозку дав посередній коефіцієнт прогностики. Ви не Нострадамус, не Ванга і навіть не Павло Глоба. Звичайна людина, яка пише фантастичні оповідання, які, однак, якимось чином впливають на тутешню реальність.

- Гаразд, припустимо, я погоджуся з вашими аргументами, - Пантелєєв втомлено відкинувся на спинку крісла. - Припустимо, що мої опуси і справді якось впливають на розвиток Землі. Хоча, скажу чесно, це важко прийняти… Отак і одразу…

- Я не наполягаю, щоб ви негайно з цим погодилися. Я повідомив вам інформацію, а вірити їй чи ні, - це ваша справа, - Бенедиктов склав руки на колінах. - Осмислюйте.

- Добре, а який є вихід? - Ілля нервово кашлянув. - Це ж, мабуть, ненормально, що я… е… мої оповідання так впливають на наш світ?

- Так, вони його дестабілізують, - гість кивнув. - І дуже серйозно.

- Отже, треба щось робити, щоб цьому запобігти... Що?

- Як мінімум, вам потрібно раз і назавжди покінчити з письменництвом. У будь-якій його формі. Навіть звичайні замальовки або зовсім відсторонені від реальності ліричні вірші можуть бути детонатором майбутньої дестабілізації.

- Так… - Серце чомусь колотилося в шаленому темпі - наче Ілля щойно пробіг стометрівку за рекордний час. - Гаразд, відмова від творчості - це мінімум, який я можу зробити. А максимум?

- Покінчити життя самогубством, - «Демон» глянув Іллі просто у вічі.

Серце Пантелєєва пірнуло в бездонний колодязь.

- Це вирішить проблему стабільності тутешнього світу кардинально, - співрозмовник промовив ці слова таким буденним тоном, ніби йшлося про існування таргана на кухні, а не про смерть людини. - Раз і назавжди вирішить. Світ піде у вільне плавання та розвиватиметься цілком самостійно.

- І тепер уже ви візьмете його під свій контроль, - Ілля криво усміхнувся. - Розумію, Всесвіт поміняє господарів...

- На жаль, це неможливо, - Бенедиктов похитав головою. - Неможливо ззовні взяти під зовнішнє управління вже відбрунькований Всесвіт. Ми можемо тільки спостерігати за ним зовні і зсередини.

- Чому б вам просто не пристрелити мене, якщо я такий шкідливий для тутешньої цивілізації? - Кров прилила до обличчя Іллі. - Ось зараз, прямо в кабінеті. Дістати пістолет із глушником і…

Пантелєєву здалося, що в очах співрозмовника вперше з самого початку розмови промайнув веселий вогник.

- Ніякого «І…» не буде, - вагомо промовив гість. - По-перше, у нас, будівельників всесвітів, є певні морально-етичні засади. А по-друге, ваша насильницька смерть небезпечна для тутешнього Всесвіту - він просто миттєво розпадеться на окремі атоми.

- Весь Всесвіт? Не лише Земля?

- Весь Всесвіт, - кивнув Бенедиктов. - Від самої Землі і на відстань в два з половиною світлових роки.

- Гм ... І це все? Такий малесенький у мене вийшов Всесвіт? - Ілля скептично пирхнув. - А я думав…

- У момент відділення від попереднього світу, ваш Всесвіт за розмірами трохи перевищував розміри земної кулі, - почав пояснення гість. - Він почав розширюватися зі швидкістю світла одразу після відриву від материнської частини. Через секунду фізично виник Місяць, приблизно за вісім хвилин - Сонце, а потім стало вже з'являтися і все інше.

- Чекайте... А зірки і галактики на небі... Чумацький шлях, Туманність Андромеди...

- Поки що вони існують лише віртуально, просто як деякі образи на тутешньому небі. Це, так би мовити, елементи наших зовнішніх «будівельних конструкцій», що ще збереглися. Але з часом у вашому Всесвіті виникнуть і вони, - а також усі інші зірки, планети, галактики.

- А якщо я просто постарію і помру своєю смертю? Що буде з цим світом?

- Нічого не буде. Він буде існувати й надалі. Ну і ця Земля в ньому, звичайно, теж.

- Значить, існування нашої планети і… І поки що тільки всієї Сонячної системи та невеликого простору за її межами залежить від моєї… гм… творчості… Або навіть від мого життя… - Ілля потер скроні задубілими від нервової напруги кінчиками пальців. - Є над чим замислитись…

- От і подумайте, Ілля Миколайович, - і прийміть рішення, - Бенедиктов підвівся зі стільця. - До побачення!

- До побачення! - луною озвався Пантелєєв і спробував теж підвестися з крісла, але ноги чомусь раптом склалися в колінах, і він знову опустився на м'яке сидіння.

«Демон» стрімко перетнув простір до дверей і через секунду зник у коридорі.

Кілька секунд, що здалися йому нескінченними, Ілля Миколайович розслаблено сидів у кріслі, розглядаючи білі шпалери на протилежній стіні. Потім все ж таки підвівся, підійшов до дверей і визирнув у коридор.

Будівельник всесвітів все ще йшов швидкою і впевненою ходою довгим коридором міського управління архітектури. Плащ-крилатка розвивався від швидкої ходьби, тріпотів і здавався гігантськими чорними крилами за спиною гостя. Він вийшов на сходовий майданчик, повернув ліворуч і - Іллі, напевно, це здалося, - кинув швидкий погляд назад: і наче тонкий лазерний промінь ударив у серце письменника.

2

Ольгерд Конрад побачив Аврелія Зарембу, коли той вийшов із дверей міського управління архітектури. Ішов швидким кроком, притримуючи правою рукою підлоги плаща, який холодний листопадовий вітер хотів перетворити чи то на вітрило, чи то на крила. Різко відчинив двері джипа, сів у крісло поруч із Ольгердом і розслаблено відкинувся на спинку.

- Ну і як? Вийшло? - поцікавився Конрад. - Розмова відбулася?

Центр заборонив використовувати при контакті з об'єктом будь-які відео- та аудіопристрої, і Ольгерд майже годину з тривогою чекав на результат зустрічі його колеги з письменником Пантелєєвим.

- Розмова відбулася, - Заремба втомлено провів рукою по обличчю, стягуючи маску «Бенедиктова». - Проклятий маскарад! Мені весь час здавалося, що я одягнений у занадто вузький скафандр!

Маска в руках Аврелія розпалася на хмаринку нанороботів. З кишені кітеля Заремби відразу висунулась головка капсули-схрону і розкрила свою конічну пащу. Нанороботи вишикувалися в повітрі колоною і тонкою змійкою поповзли в лійкоподібний зів капсули.

- Як зреагував об'єкт?

- Очікуємо, - Заремба знизав плечима. - Спочатку не сприйняв мене, потім здивувався, потім почав погоджуватись… Все, як і передбачали наші психологи.

- Гарний у нього зараз вибір, - іронічна усмішка майнула на обличчі Конрада, - або стати на горло власній пісні, або накласти на себе руки! Вважаєш, він прийме правильне рішення?

- Фахівці у Центрі казали, що Пантелєєв життєлюб, - Аврелій зітхнув.

- А ти що скажеш? Після розмови…

- Я повідомив об'єкту всю належну інформацію, - сухо відповів Заремба. - Тепер усе залежить від його особистого рішення.

- Мишку загнали в кут, - Ольгерд пирхнув. - І є тільки два виходи - або у клітку, або в мишебійку.

- Теоретично можливий і третій варіант… Якщо мишка здогадається перелізти через стінку лабіринту.

- Так? І що тоді?

- Тоді Пантелєєв просто стане одним із нас... Стане будівельником Всесвіту, але з власним… гм… арсеналом засобів будівництва - повістями та оповіданнями… Слухай, давай нарешті вже полетимо, га? - сказав Заремба трохи роздратовано. І тут же додав вибачливим тоном:

- Ольгерде, я втомився страшно. А поговорити можна і дорогою.

- Так, ти маєш рацію, настав час забиратися звідси. Досить маячити під вікнами нашого об'єкта, - Конрад клацнув майже непомітним тумблером поряд із кермовим колесом. Панель управління джипом моментально перестала бути автомобільною, розсипалася нанороботами, і через мить склалася в логічний куб. Ольгерд сунув у нього долоню правої руки, великим пальцем активував систему управління, а мізинцем - зону невидимості.

Для зовнішнього спостерігача позашляховик перестав існувати - місце на стоянці перед міським управлінням архітектури миттєво спорожніло. Втім, у сутінках це навряд чи хтось помітив.

3

Ніч підбиралася до міста дедалі ближче. Вітер розігнав ранкові хмари, і на небі вже можна було розрізнити три-чотири зірочки і сріблястий серпик Місяця над горизонтом.

Робочий день закінчився більше години тому, але Ілля Миколайович Пантелєєв так само сидів за письмовим столом.

Розмова з Бенедиктовим вразила його. Коли дивний гість пішов, Ілля вже не зміг ні працювати над архітектурним проектом, ні взятися дописувати своє чергове оповідання - про групу людей, що намагається хоч якось вижити після всесвітньої катастрофи. Сидів і розглядав білі шпалери на стіні навпроти письмового столу.

Ще вранці все здавалося таким ясним: живе собі поживає міський архітектор Пантелєєв, у якого є «хобі» - пише фантастичні оповідання. Оповідання непогані, кілька разів Ілля навіть вигравав усілякі літературні конкурси, двічі отримував міжнародні премії. Є і своє коло читачів, яке з нетерпінням чекає на нові твори автора.

І раптом з'ясовується, що ці його оповідання вже два роки якось впливають на весь цей світ, дестабілізують усю земну цивілізацію. Призводять до агресії, війни, людських поневірянь…

Як можна зупинити цей кругообіг бід? Якщо вірити словам «Демона», потрібно просто перестати писати - і оповідання, і науково-популярні есе, і навіть найпростіші нотатки для газет та часописів. Звичайно, доведеться відмовитися також від соціальних мереж та інтернету загалом - а то мало, що може статися навіть від звичайнісінького його коментаря під чиїмось дописом?

Ось тоді земну цивілізацію перестане лихоманити. Напевно, закінчиться війна на Дальмеї. Можливо, Північна Федерація віддасть назад півострів Південний. Завершиться конфлікт між Стамбулією та Дамаскією. І взагалі все стане гаразд.

«Цікаво, чи піде у відставку Гур'їн? - Ілля посміхнувся власним думкам. - Адже виходить, що це саме я відправив його в президенти на п'ятий термін - трохи більше року тому написав оповідання «Політичний засіб», у якому правитель країни у критичний момент зміг переграти ситуацію на свою користь».

Ось що тепер із усім цим багажем робити? Наплювати і забути? Жити, як і раніше, тільки припинити писати – зовсім, зовсім, зовсім? Назавжди кинути літературну творчість? Видалити всі свої облікові записи у соціальних мережах? Стерти всі нотатки та пости на сайтах?

Або взагалі вчинити радикально - померти.

Холодний вітерець пробіг спиною.

Вмирати категорично не хотілося. Не тільки тут і зараз, а й у найближчому майбутньому. Хотілося жити та жити. Радіти небу і сонцю, нічному розсипу зірок над головою, ранковій росі та теплим морським хвилям - всьому, що є у цьому прекрасному світі!

Але в цьому ж світі є фактор дестабілізації - і цей фактор ти сам…

Чинник дестабілізації... Чинник всесвітніх негараздів...

Ось крутиться, крутиться у просторі земна куля, живуть і радіють на ній люди - і раптом бах! Війни, обстріли, загибель сотень тисяч людей.

Чому? А просто літератор Пантелєєв написав свій черговий опус.

Хоча... Адже ще до того, як цей світ аварійно «відбрунькувався» від колишнього світу, на ньому були і війни, і нестатки. Без жодних його, Іллі, фантастичних оповідань були. Тобто, навіть якщо він перестане писати або взагалі накладе на себе руки, у світі не стане менше лих та насильства, - на жаль, саме так поки що влаштована людська цивілізація. У майбутньому, можливо, все стане інакше. Чинники дестабілізації будуть усунуті.

Чим можна усунути дестабілізацію? Якимось іншим чинником. З протилежним знаком. Якоюсь «плюс-дестабілізацією», яка, скажімо так, «анігілює» існуючу природним чином «мінус-дестабілізацію». І скоригує розвиток світу.

Стоп!

Нумо, ще раз повернемося до цієї думки: плюс-дестабілізація може знищити мінус-дестабілізацію.

«Що сказав цей дивний чоловік Бенедиктов? Гм, «будівельник всесвітів»... - Ілля гарячково потер лоб. - Він сказав, що я є фактором дестабілізації».

Але ж я не знав, що став «мінус-дестабілізатором», коли писав свої оповідання… Усі ці «страшилки» в електронному вигляді та на папері…

А якщо спробувати протилежне? Стати фактором «плюс-дестабілізації»?

Якщо це ще взагалі можливо в цьому майже засудженому ним, Іллею, два тижні тому до всесвітньої бійні світі…

Ризикнути! Спробувати ризикнути!

Думки роєм закрутились у голові.

Що потрібно зробити насамперед?

«Треба відсторонити це чудовисько Гур'їна від влади – адже саме він у моєму оповіданні поступово готує всеземний апокаліпсис.

Так, далі… Спробувати нарешті зупинити пандемію. Гм, напишу щось про універсальну вакцину, яка зможе захистити від усіх хвороб.

Глобальне потепління… А якщо з'явиться нове джерело чистої енергії, яке зробить нерентабельними всі ці нафтопроводи, газові мережі, електричні монополії?»

Ілля підсунув до себе чистий аркуш паперу, взяв ручку.

«Потрібно скласти чіткий і продуманий план дій, щоб не розкидуватися по дрібницях. І це треба зробити вже сьогодні, бо часу критично обмаль. А завтра…

А завтра - за роботу! З самого ранку!

Як там себе називав Бенедиктов? «Будівельник всесвітів»?

А ось ми ще подивимося, чий Всесвіт вийде чистішим і доглянутішим!»