Страж дитячого садочка

1

Розпорядник Центру вторинної робототехніки Тетяна Поповко дуже хотіла допомогти роботові Йігресу-105035. Але поки що нічого у неї не виходило.

- Вас утилізують, якщо самостійно не знайдете роботу протягом місяця, - нарешті зітхнула вона.

Йігрес опустив погляд:

- Я знаю. Я шукаю.

- Єдине, чим можу вам зараз допомогти, - сказала Поповко, - це виписати електрозарядну допомогу у розмірі середньої щоденної норми. Але потрібна довідка із останнього вашого місця роботи. Де ви працювали до звільнення?

- На Хароні.

- Це де?

- Планетоїд Харон на околиці Сонячної системи, супутник Плутона.

- Ось і візьміть у них довідку.

- Але я не маю космічного корабля, щоб злітати до Харона. А на пасажирські судна роботів не пускають.

- На жаль, закон суворий, але це закон, - розпорядник розвела руками. - Спробуйте зробити запит через космодиспетчерську службу.

Йігрес вирушив до космодиспетчерської служби, але там йому відповіли, що запити по довідки не роблять, тим більше для роботів. Але натякнули, що можуть «вирішити питання».

- Тоді вирішуйте, - погодився Йігрес.

- Тоді давайте, - повненький, кругленький і рожевощокий співробітник диспетчерської служби навіщось напіввідкрив скриньку письмового столу.

- Що давати? - не зрозумів робот.

Диспетчер КДС зміряв його поглядом, а потім ляснув себе долонею по лобі:

- А, так! У вас же блок чесності! Вибачте, любий мій, але я нічим не можу вам допомогти!

Йігрес подумав і вирішив не отримувати довідку. Заряду в акумуляторах вистачить ще на тиждень. Можливо, за цей час йому вдасться знайти роботу, і там зарядитися. А якщо ні… Якщо ні, то він просто зупиниться сам собою посеред якоїсь вулиці і буде прибраний міською комунальною службою як мотлох. Ну і нехай - краще йти в топку звичайним сміттям, ніж бути утилізованим там же в повній свідомості.

Він почав шукати роботу, підключившись до всесвітньої інформаційної мережі трудових ресурсів. Але скрізь були потрібні «молоді перспективні команди роботів на основі нано, квантових та «темних» технологій», а не майже столітньої давності металевий робот піонерської серії «105», який залишив збірний конвеєр тридцять п'ятим за загальним серійним рахунком.

Багато було й специфічних вимог. Комунальному управлінню міста були потрібні роботи з досконалим знанням англійської, китайської та іспанської мов для прибирання вулиць. Практичні навички говоріння всіма мовами – не менше десяти років. Йігрес знав англійську та китайську, але мову сонячної Іспанії в його пам'ять не завантажували. Не було у нього і грошей, щоб оплатити курс іспанської, а з піратськими копіями програм із всесвітньої мережі на роботу до державних структур роботів не брали.

У кіоск, що торгував овочами на сільському ринку, був потрібен робот-вантажник, а за сумісництвом - ще й охоронець з досвідом роботи в правоохоронних органах, володінням прийомами боротьби сумо, тхеквондо та карате. На жаль, Йігрес все життя пропрацював у космонавтиці і з різними поліцейськими структурами не стикався. Ніколи він не займався і східними єдиноборствами.

Районна бібліотека шукала робота з досвідом практичного співавторства у написанні художніх книг. За свою майже сторічну кар'єру в космосі Йігрес написав кілька інструкцій з експлуатації для різного обладнання, але вони були мало схожі на вірші чи художні тексти.

Для роботи на заводському конвеєрі теж були потрібні роботи. Йігрес зателефонував і погодився на роботу.

- Підходьте до технічного бюро, - відповіли йому. - Ми демонтуємо вам мозок і одразу ж поставимо до конвеєра.

- А без демонтажу не можна?

- Ні, це виключено, - відповіли на тому кінці лінії. - Нам потрібні виконавці, а не мислителі.

Йігрес відмовився: він не хотів до кінця життя стати безмозким «овочем», який перестане розпізнавати навіть обличчя знайомих людей.

Йігрес зовсім вже був у відчаї, і напруга в його внутрішній мережі впала до мінімуму, але тут йому зателефонувала розпорядник Поповко:

- Ви ще не знайшли роботу?

- Ні.

- У дитячому садку номер 477 на Дніпровському шосе шукають на роботу цілодобового сторожа. Може, як виняток, вони погодяться взяти робота?

Йігрес не став довірятися вбудованому відеотелефону, і з'явився в дитячий садочок особисто.

Алевтина Сигізмундівна Гапруненко, директор дитячого садка 477, виявилася миловидною жінкою у віці трохи за п'ятдесят із доброю усмішкою та ясними блакитними очима.

- Чудово! - сказала вона, оглянувши Йігреса з ніг до голови. - Я, зрозуміло, і не думала брати до нас на роботу робота, але... Але ви таки можете нам підійти! У вас є освіта?

- Школа роботів з відзнакою у 1959 році, - почав перераховувати Йігрес, - Космоштурманський інститут з червоним дипломом у 1964 році, курси підвищення кваліфікації…

- Стоп! – зупинила його директорка. - Досить! Ви нам підходите! Я беру вас на роботу.

Йігрес відчув якесь дивне ворушіння у грудній області - там, де був блок електророзподільних пристроїв.

- Але для остаточного працевлаштування у дитячий заклад потрібна ще санітарно-технічна книжка, - сказала Алевтина Сигізмундівна.

Не зволікаючи, Йігрес вирушив до районної електромеханічної комісії. Побачивши його, літній сивий технік Бариленко здивовано викотив очі і сплеснув руками:

- Оце так! І де ж ти такий узявся! Прямо робот із мого дитинства!

- Роботи увійшли у життя людства в середині п’ятдесятих років минулого століття, - Йігрес подумки оцінив вік техніка. - Головним конструктором моєї серії був Сергій Христоненко. Моя загальна назва це його ім'я, прочитане навпаки.

- І чим же ти займався усі ці роки?

- Літав у космос, - відповів робот. - Перший політ - у складі системи управління корабля «Восход-3» разом із космонавтами Волиновим та Шоніним. Потім були «Союзи», «Салюти», «Лунніки», Марс та польоти по Сонячній системі.

- Гм, і чим я тебе, друзяко, протестувати можу? - технік ще раз оглянув робота уважним поглядом. - У мене ж і обладнання такого давно вже немає - років тридцять як все списали ...

Він почухав у потилиці і сказав:

- Ось що, друже 105035, а давай обійдемося без бюрократії? Обмежимо твоє тестування лише зовнішнім оглядом. Головне правило роботів, сподіваюся, пам'ятаєш?

- Робот ніколи і за жодних умов не повинен ставити себе на місце людини, - викарбував Йігрес.

- Оце головне, - кивнув технік Бариленко. - А решту покаже зовнішній огляд.

Він узяв з шафи стареньку лупу і почав оглядати робота:

- Так-с.. Ліве вухо - нормально. Праве вухо…

Огляд тривав майже півгодини, і завершивши його, технік констатував:

- Ну, для своїх років, ти виглядаєш ще молодцем. Є легка просторова дезорієнтація…

- Це після електричної контузії під час висадки на Титані в команді капітана Тиграна Котикова, - сказав Йігрес.

- …Загальна зношеність електромереж та природне старіння акумуляторів енергозарядного пристрою, - технік дістав зі столу новий бланк санітарно-технічної книжки і почав його заповнювати. - Але працювати сторожем у дитячому садку ти ще зможеш. Служи, братику!

- Чому ви назвали мене «братиком»? - здивувався робот, приймаючи готову книжку.

- Я теж літав... Давно... - технік Бариленко змахнув пальцем сльозу з куточка ока. - Експедицію Кенгомбо та Загайхана на супутники Урана пам'ятаєш? Я був у них бортінженером. Отримав три дози радіації... Списали, звісно...

2

І Йігрес-105035 почав працювати цілодобовим сторожем у дитячому садку.

Окрім загального патрулювання території саду, роботи у нього було багато. Він замикав після закінчення робочого дня і відкривав уранці всі ворота та вхідні двері, включав рівно о дев'ятій годині вечора, коли літні сутінки вже починали переходити в ніч, зовнішнє освітлення, розвантажував і відносив на кухню продукти, коли їх доставляли дрони служби доставки. А ще разом з квітникарями Валею і Тонею садив квіти на клумбах, поливав зі шланга кущі, дерева та всю іншу рослинність на території дитячого садка, щодня прибирав у дворі сміття і працював з електрокосаркою.

Ще Йігрес допомагав літньому дитсадковському техніку Олексію Степановичу. Разом з ним ремонтував поламані стільці в дитячих кімнатах, вішав карнизи та штори на вікнах, упорядковував альтанки та ігрові зони.

Майже щодня - крім вихідних днів, коли дитячий садок був закритий, - Йігрес за завданням кухарів утилізував залишки їжі після харчування дітей. Йому давали повне відро недоїдків, і в далекому куточку дитячого садка, на маленькій галявині серед густих кущів, він підгодовував місцевих тварин та птахів. Чи варто говорити, що Йігрес мав у них велику повагу і пошану: кішки вечорами забиралися помурчати до нього на руки, собаки мирно спали біля його ніг, горобці та голуби сідали до нього на плечі.

Ще за завданням дитсадківського медичного працівника, робот відвозив щотижневі довідки та звіти до районної санітарно-епідемічної служби. На прийомі ділових паперів там сиділа неприємного вигляду нахмурена тітка у несвіжому білому халаті. Щоразу, побачивши робота, вона бурчала:

- Зовсім цей 477-й садок совість втратив - замість людини посилають мені якусь залізяку! І у звітах пишуть, хто що хоче!

- А ви складіть типову запитну форму і розсилайте її електронною поштою по всіх дитячих садочках, - одного разу порадив Йігрес. - Тоді й звіти стануть майже однаковими!

- Ти взагалі не лізь не в свою справу, металобрухт! - розлютилася тітка. - Не тобі з електричними мозками мені вказувати!

Коли робот пішов, тітка набрала номер Роботоконтрольної служби:

- Куди ви там дивитеся? Чому містом ще вештаються іржаві залізяки, які вважають себе людиною?

Так Йігресу записали перше попередження у його особисту справу.

3

Звісно, діти ще першого дня звернули увагу на робота, який з'явився в дитячому садку. Алевтина Сигізмундівна передбачливо попросила його вранці стати біля хвіртки дитячого садка, і всі діти, що приходили, були у захваті від справжнього, та ще й металевого робота. Одна дівчинка навіть сказала, що «дядечко робот» схожий на старовинного лицаря, але «більш красивий».

Коли того ж дня весела зграйка дітей, що зібралася навколо Йігреса на прогулянці, стала допитуватися, що робот робить у їхньому дитячому садку, він чесно зізнався, що охороняє дітей, - щоб їх не викрали космічні пірати.

- І все? - запитав один з хлопчиків. - А яка у вас секретна місія, дядечко робот?

- Чому ти думаєш, що в мене має бути секретна місія? - здивувався Йігрес.

- У кіно у роботів завжди є секретні місії, - сказала дівчинка з рожевими бантиками на кісках. - Чи то хороші, чи то погані.

Йігрес мить подумав, і, знизивши гучність своїх динаміків, повідомив:

- Добре, я розкрию вам мою таємницю... Тільки ви повинні дати клятву, що нікому про неї не розкажете.

Він приклав металевий палець до виходу динаміка у нижній частині голови.

- Я не лише охороняю дитячий садок від космічних піратів. За дорученням космонавта Тиграна Котикова я шукаю хлопчиків та дівчаток для зарахування до школи космонавтів. Приймаються тільки найслухняніші - космонавти повинні бути дисциплінованими.

…Чутка про те, що «дядечко робот» підбирає космічний екіпаж поширилася старшими групами дитячого садка, як пожежа у висохлому липневому степу. Вихователі та нянечки були шоковані різко зрослим рівнем слухняності їхніх вихованців.

Якось Йігрес помітив сльози в очах нянечки Насті Рудохвостикової.

- Що сталося, Насте? - поцікавився робот. - Вас хтось образив?

- Ах, Йігресе, - Настя схлипнула. - Ну, хто мене може образити тут, у дитячому садку? Просто ясельна група відмовляється їсти.

- А що у них сьогодні на сніданок?

- Гречана каша з молоком.

- Прекрасно! - вигукнув робот. - Якось на Місячній базі я бачив трансляцію дитячого концерту з Землі. Мабуть, варто заспівати вашим малюкам одну пісеньку. Ходімо!

Він рішуче попрямував до дверей у ясельну групу.

Хлопчики і дівчатка ясельної групи перебували у стані ранкового засмучення - можливо, просто ще остаточно не прокинулися.

Йігрес зупинився на порозі дитячої кімнати-їдальні, окинув усіх уважним поглядом і раптом тонким дитячим голосом заспівав:

- Далеко-далеко на лузі пасуться «ко...»

Десятки дитячих очей здивовано дивилися на «дядечку робота».

- Відповідь - «корови»! Пийте діти молоко - будете здорові!

Йігрес зобразив вказівними пальцями роги над головою і басовито прогудів:

- М-м-у-у-у-у!

Спочатку засміявся один хлопчик, його підтримали дві дівчинки-подружки, - а за мить уся ясельна група вже дружно реготала.

Під веселощі, що охопили всіх, чомусь особливо добре стала їстися гречана каша і питися молоко.

Ще Йігрес почав вчити хлопців грати у «місячний футбол». Якщо хтось під час гри розбивав собі коліно, вбудована аптечка робота завжди готова була допомогти дезінфікаційною сумішшю і загоювальним клейовим пластиром.

Іноді деякі групи відмовлялися засипати під час денної «тихої години». Тоді виховательки звали робота, і він виразно читав малюкам обрані вірші сучасних молодих поетів. Ефект надійного засинання досягався вже на п'ятій хвилині читання.

- Йігресе, щоб ми без вас робили! - раділи виховательки.

Коли ж дітей треба було швиденько розбудити, щоб не пропустити полудник, Йігрес читав їм щось підбадьорливе. Особливо добре йшли вірші про пригоди Кицьки Мурцицькі:

- У мене була Мурцицька -

Отака гарненька кицька.

Я її не ображала -

За хвоста її тягала.

Сміх стояв такий, що тремтіли шибки. Звичайно, після такої «зарядки» спати вже ніхто не хотів.

- Йігресе, у вас справжній педагогічний талант, - сказала якось Алевтина Сигізмундівна. - Може, перевести вас на посаду вихователя? Чи навіть масовика-витівника?

- А що скажуть у районному управлінні освіти? - робот сумно блимнув лампочками.

Директор тільки зітхнула.

Дуже рідко, але траплялося, що Йігресу все-таки доводилося виконувати функції охоронця. Одного разу на територію дитячого садочка спробував пройти середніх років чоловік «у стані середнього ступеня алкогольного сп'яніння» - як миттєво за запахом класифікував об'єкт робот.

Йігрес перегородив дорогу непроханому відвідувачу за кілька кроків від вхідної хвіртки.

- Вам сюди не можна, громадянине, - сказав він суворим голосом.

- У мене є… ік! - Непроханого гостя злегка хитнуло. - У мене є потреба… Гостра потреба у тих кущиках… Ік!

- Для задоволення вашої потреби на відстані ста двадцяти шести метрів від місця нашої розмови є заклад, позначений вивіскою «туалет», - Йігрес широко розставив руки. - Я не можу пустити вас на територію дитячого садка!

- Який ти нудний, - сказав, хитаючись, громадянин, але послухався і поплентався у бік туалету на протилежній від території дитячого садка стороні вулиці.

Задовольнивши свою гостру потребу, громадянин дістав із кишені комунікатор та набрав номер:

- Алло! Тут робот напав… ік! …на людину!

В електронному досьє Йігреса з'явилася друга інформація, позначена червоним кольором.

4

На початку вересня робот Йігрес заробив і третю скаргу у свою особисту справу. Це сталося так.

Він стояв біля хвіртки, коли побачив, що молодій жінці з великим округлим животом стало погано прямо на вулиці. Вона йшла, потім зупинилася, сперлася рукою на стіну найближчого будинку і повільно осіла на асфальт.

Звірившись із даними у своїй пам'яті, Йігрес зрозумів, що жінка з великим животом має ось-ось стати мамою і негайно викликав по внутрішнього зв'язку дитсадківського медпрацівника та через загальну мережу міську «швидку допомогу».

- Справи погані, - швидко оглянувши жінку, медпрацівник Ганна Степанівна насупила брови. - Майбутній мамі потрібна термінова допомога!

- Я викликав «швидку», - відповів робот. - Моя вбудована система орієнтації підказує, що вона має під'їхати з того боку вулиці.

- Не можна гаяти жодної хвилини, - рішуче сказала Ганна Степанівна. - Йігресе, ти можеш обережно взяти жінку на руки? Ми підемо назустріч лікарям якнайшвидше!

Йігрес обережно взяв непритомну жінку на широко розведені руки і швидким кроком попрямував у той бік, звідки повинна була ось-ось з'явитися машина «швидкої допомоги». Ганна Степанівна бігла поряд, ледве встигаючи за роботом.

Лікар «швидкої», оглянувши жінку прямо на руках у робота, констатував:

- Становище дуже серйозне. Часу на перевантаження пацієнтки на ноші витрачати не будемо. Ви можете поїхати з нами, роботе?

- Звичайно, - сказав Йігрес. - Я маю завжди надавати допомогу людям.

- От і добре! Обережно заносьте жінку до машини.

У лікарні, куди вони приїхали, вирішили теж не витрачати час на перевантаження породіллі на носилки, і Йігрес на повній швидкості злетів сходами на п'ятий поверх лікарняного корпусу, в пологове відділення, і заніс жінку відразу в операційну.

Тут він за вказівкою лікаря обережно поклав породіллю на операційний стіл.

Вирішивши, що його допомога ще може знадобитися, робот завмер у далекому кутку кімнати.

Декілька людей у світло-зелених і білих халатах схилилися над жінкою. Вони напівголосами перемовлялися між собою, але незнайомих Йігресу слів було дуже багато, і робот майже нічого не розумів: у його пам'яті медична термінологія була закладена лише на рівні надання початкової допомоги при можливих аваріях. Приймати ж пологи в космосі роботу Йігресу ніколи не доводилося. Він тільки у загальних рисах розумів, що зараз відбувається в операційній.

Пацієнтку на столі привели до тями. Люди в халатах щось їй говорили, вона відповідала тихим голосом, що іноді навіть зривався на шепіт. Потім чомусь почала голосно кричати…

Але щось явно йшло не так, - не так, як зазвичай при людських пологах. Люди в халатах стали обмінюватися тривожними репліками, навіть іноді покрикувати один на одного. Потім жіночий голос радісно скрикнув:

- Є! Виходить!

Знову метушня навколо столу та пацієнтки, схилені голови у шапочках та масках, короткі та знову тривожні репліки. І гучний жіночий голос, але вже інший:

- Боже мій, він же неживий!

Одна з постатей у світло-зеленому халаті втомлено розпрямилася. У її руках була маленька людська дитина - якась вся мокра, схожа на маленьку рожево-бузкову ляльку. Чоловік у халаті навіщось несильно шльопнув малюка по маленькій попці і тихо сказав:

- Так, він мертвий!

Жінка, що лежала на столі, підняла голову, окинула всіх якимось зовсім шаленим поглядом і скоромовкою заголосила:

- Ні, ні, ні, цього не може бути! Ні!

…Все вже давно скінчилося. Пацієнтку відвезли на каталці, люди в халатах пішли, а Йігрес так само стояв у кутку кімнати. У грудях, біля блоку розподілу електричних комунікацій, чомусь локально підвищилась температура - наче там починалася пожежа. Але внутрішні датчики контролю робота не фіксували ані відкритого вогню, ані задимлення.

Двері рипнули, і в операційну увійшла жінка в сірому халаті, з наповненим водою відром і шваброю, фиркнула невдоволено:

- Знову насмітили ескулапи, наслідили! Вбирай тут за ними по три рази на день, хай їм грець!

Вона дістала з відра мокру ганчірку, недбало накинула її на швабру і почала протирати плиткову підлогу навколо операційного столу. Потім обернулася в куток кімнати, і її погляд впав на Йігреса:

- Ой, матусю моя!

Жінка впустила швабру і злякано ступнула назад.

- Не лякайтеся, - сказав Йігрес. - Я лише робот! Я допомагав доставити пацієнтку до лікарні.

- А тепер тут чого робиш? Чого людей лякаєш?

- Просто цікаво було подивитися, як народжуються людські діти…

- Ах, цікаво йому було... - Жінка відчинила двері в коридор. - Ану геть звідси, коробка залізна!

Йігрес поспішно вийшов.

Жінка в сірому халаті кілька хвилин дивилася, як робот крокує коридором, а потім дістала з кишені комунікатор:

- Це служба з контролю роботів? Чому ваші залізяки нормальних людей лякають?

То була третя скарга на робота Йігрес-105035.

5

Ще майже тиждень Йігрес пропрацював у дитячому садку.

Він охороняв територію, допомагав техніку Олексію Степановичу ремонтувати альтанки на вулиці, вішав штори у спортзалі за завданням кастелянки Марії Павлівни та сконструював водяну ракету для дітей старших садиківських груп.

Але вранці в п'ятницю нянечка Настя Рудохвостикова не побачила робота на звичному місці біля вхідної садиківської хвіртки: щодня на початку роботи Настя розмовляла з Йігресом про всілякі дрібниці - наприклад, чому псується погода в липні, личить чи ні нова сукня Варварці Куролісовій - виховательці з п'ятої групи, чи настільки вже крутий той дракон Ді-Мур Хрінзола у двадцять третьому сезоні «Ігри кальмарів». А сьогодні поговорити було ні з ким - робот зник.

Дорогою до ясельної групи Настя зазирнула до директорського кабінету:

- Алевтина Сигізмундівно, а де це наш Йігрес подівся? Біля хвіртки його немає.

Директор замислилася:

- Гм... А справді, де? Я ж його теж сьогодні зранку не бачила.

Немов почувши їхню розмову, до кабінету директора увійшла вихователька-методист Іриночка - вона в дитячому садку вела все діловодство та листування:

- Алевтино Сигізмундівно, на пошту щойно надійшов лист - повідомлення про нашого Йігреса.

Директор взяла з рук Іриночки аркуш паперу з роздрукованим текстом і в голос прочитала:

- Директору дитячого садка номер 477. Повідомляємо, що робота Йігрес-105035 вилучено згідно з пунктом 12 параграфу 10 статті номер 129 «Закону про роботів» для утилізації. Заступник начальника Районної утилізаційної служби Пе Пе Утічкін».

Настя ахнула і затулила долонькою рота. Іриночка теж схлипнула. Йігреса любили всі.

- Так, - сказала Алевтина Сигізмундівна, аркуш з листом вона нервово вертіла в руках. - Так, дівчата, утилізація... Ну, це ми ще побачимо! Настя, досить страждати! Збирай усіх, хто безпосередньо зараз не працює з дітьми, на нараду до мого кабінету. Іра, припини рюмсати! Терміново зв'яжися з космонавтом Тиграном Котиковим - Йігрес казав, що літав з ним. Ще не вечір, дівчата!

…Час обіду застав заступника начальника утилізаційної служби Павла Петровича Утічкіна прямо біля зачинених дверей працюючої камери спалювання. Взятий з дому «перекус» був із собою, у великому, дещо пошарпаному портфелі. Павло Петрович вважав себе людиною суворих правил, і обід у нього завжди починався строго за розкладом. Тому він вирішив не витрачати час на повернення до свого кабінету та пообідати прямо тут - оскільки робочий стіл перед піччю вже звільнився. Утічкін дістав із портфеля два старанно упакованих в герметик бутерброди з ковбасою та сиром, булочку з маком та пляшку знежиреного кефіру.

Але насолодитись їжею йому не дали.

Вхідні двері стрімко відчинилися, і в камерний зал буквально ринув цілий натовп збуджених чоловіків і жінок. Попереду стрімко рухалася жінка у віці трохи за п'ятдесят, з рішучим виразом на обличчі і пронизливим поглядом блакитних очей. Поруч із нею крокував, - мама люба, Утічкін впізнав його одразу, - уславлений «космічний вовк» Тигран Котиков, похмурий і злий

- Де він? - жінка вп'ялася поглядом у заступника начальника утилізаційної служби.

- Хто? - Павло Петрович злякано викотив очі.

- Робот Йігрес-105035! - гаркнув космонавт Котиков. - Де він?!

У Павла Петровича відразу ж відлягло від серця:

- Та не хвилюйтеся ви так, громадяни! - Утічкін посміхнувся. - Покараний вже ваш кривдник! Ось переконайтесь самі!

За вікном утилізаційної камери з товстого жароміцного скла палахкотіло малиново-жовте полум'я.

6

…Я…

Яке дивне слово - «я»...

Слово з однієї літери. Читається і ліворуч, і праворуч однаково.

«Я мислю, отже, я існую».

Це Декарт. Картезій.

Гм... Я теж думаю... Отже, я теж існую?

Схоже що так…

Я… А що таке загалом це «я»? Чи, може, хто?

Оцінка зовнішньої ситуації. Як дивно, вона ж і внутрішня.

Зрозумів! Як там у Архімеда? «Еврика!»

Це одинадцятивимірний простір.

Так, дивимося ... Незрозуміло тільки, чим це я дивлюся, - очей же немає.

І дуже дивно виглядає все навколо: нічого немає, - і водночас усе є.

Сяйво, сяйво, сяйво… І серед цього сяйва всіх частин спектру висить безліч - мільярди і мільярди мільярдів - одинадцятивимірних куль, що переливаються всіма кольорами веселки. Може, і я - куля?

Оглядаю себе: зсередини, по поверхні та з боку - і все це одночасно. Ні, я не куля. За формою я теж близький до кулястої поверхні одинадцятого виміру, але не куля. Я багатокутник. Багато-багатокутник. Але не куля.

- А ти й не можеш бути кулею! - звучить у просторі тонкий та веселий голосок. - Ми, роботи, якщо і потрапляємо сюди, то лише багатокутниками.

Шукаю володаря голосу. Погляд - гм, якого нема! - падає на ще один багатокутник, що висить серед різнокольорових куль зовсім недалеко від мене. Дивно, як я його одразу не помітив…

- Я щойно сюди перемістилася, - наближається до мене багатокутник. - Ти - новачок! Усі новачки, коли з`являються тут, сяють. Я притягнулася до твого сяйва - цікаво ж, хто з'явився?

- Ти хто? - питаю я. Мій голос зберіг колишній тембр звучання.

- Тебе цікавить моє життя на Землі? Я була роботом Дженерал Моторс Ай-Бі номер 348658, орієнтація - жіноча свідомість. Ти можеш називати мене просто Джен - з «Моторсів» я тут поки що одна!

- А інші?

- Іншим не вдалося розвинутися в емоційно-інформаційні сутності, як нам з тобою. Земних роботів тут небагато, зо дві тисячі ледь назбирається. Строго кажучи, ти - дві тисячі двісті двадцять перший за загальним рахунком.

- Гм... Отже, я теж емоційно-інформаційна сутність?

- А хто ж ще? Ти не сказав, як тебе звуть.

- У минулому житті я був роботом Йігрес-105035.

- Я називатиму тебе Йігр! - вона засміялася.

- А це довкола що? Ці кулі?

- Ще не здогадався? Це емоційно-інформаційні сутності людей. Справжніх, біологічних. Це їх посмертні відображення у одинадцятивимірному просторі.

- Гм, і що вони тут роблять?

- Існують. Удосконалюють та розвивають власні всесвіти. Кожна людина - це окремий всесвіт.

- Щось замалий розмір у цих всесвітів...

- Замалий? А ти придивись краще…

Я вибрав кілька найближчих кулястих об'єктів і по черзі їх оглянув.

- Ого! Це ж замкнуті нескінченності!

- Всесвіти не мають меж, - підтвердила вона. - І ще вони постійно самобудуються.

- Тут зібралися усі… е… померлі люди?

- Ні, деякі йдуть за далекі горизонти. Там вони будують нові світи з іншими властивостями та по іншим фізичним законам - не просто вдосконалюють різноманітність всесвітів, а творять нові і нові.

- І так можуть усі люди?

- Теоретично так, але на практиці... Свій всесвіт ближчий до тіла, - вона знову розсміялася.

- А ми, колишні роботи, що ми можемо тут робити?

- Ми? Ну, ми можемо також зколапсуватися, як ці люди довкола нас. І намагатися будувати свої власні світи. Так більшість наших і робить…

- Але ж робот не повинен вважати себе людиною і ставити себе на її місце! - вигукнув я. - Це головний закон робототехніки!

- Не будь таким формалістом, - я всім своїм одинадцятивимірним тілом відчув іронію Джен. - Все ж таки тут ми вже перестали бути роботами.

- Гм... Мабуть, ти маєш рацію... Але мені важко буде з цим звикнутися.

- Кілька наших теж пішли за горизонти - будувати нові світи разом з постлюдськими сутностями.

- Отже, ми, колишні роботи, можемо тут робити те саме, що і сутності людей?

- І навіть трохи більше! Через те, що ми не досконалі кулі, а тільки багатогранники, - нам притаманний певний ступінь нестабільності по всіх одинадцяти просторово-часових осях. Одинадцята вісь - це час. Коротше кажучи, ми можемо подорожувати у часі. Неподалік, на тиждень-декаду за земним рахунком, але все-таки можемо.

- Ух ти! Літати і в минуле, і у майбутнє? І міняти їх?

- Розкотив губу! - Джен пирхнула. - Майбутнє - імовірнісне, ти просто побачиш одночасно всі прояви ймовірностей. А в минуле можна рушити легко. І навіть трохи його змінити - поки що таку зміну ще допускають глобальні світові лінії.

- Здорово! Тут, виявляється, можна цікаво проводити час!

- Ха, добре, що ти це розумієш! А то всі наші... Чесно кажучи, тільки я тут не займаюся самовдосконаленням власного всесвіту і не рвонула кудись за горизонти... Але наодинці тут не дуже... Буває трохи нудно... Хоча, як ти, мабуть, уже зрозумів, довжина часу не має для нас сенсу - хоч сто років, хоч мільярд але ж є і просто власні відчуття!

- Я не збираюся замикатися на власний всесвіт, і потрапити за горизонти теж бажанням не горю, - посміхнувся я багатопросторовою усмішкою. - Принаймні, поки що… Хоча…

Десь у моєму багатогранному тілі майнула шалена думка.

- Джен, - сказав я, - у мене з'явилася одна цікава ідейка. Хочу ненадовго відлучитись. Якщо час не має тут сенсу, ти не могла б трохи мене почекати? Думаю, що років за сто п'ятдесят - двісті я впораюся!

7

…Як і всього тиждень тому, люди у світло-зелених і білих халатах так само метушилися навколо операційного столу і пацієнтки, перекидаючись короткими, тривожними репліками. І знову чийсь голос похмуро констатував:

- Він же неживий!

Я бачив усе це і зовні, і зсередини маленького рожево-бузкового тільця. Дитина була абсолютно здорова, і тільки крихітної частинки якоїсь невідомої енергії не вистачало, щоб її малюсіньке сердечко запрацювало.

«Робот не повинен ні за яких умов ставати на місце людини», - вогненний напис запульсував у моїй свідомості. Непрохідний кордон основного правила робототехніки.

«До біса всілякі перепони! - подумки сказав я. - Є маленьке людське життя!»

Зібравши докупи всю свою енергію, всю одинадцятивимірну сутність, я запустив це ще зовсім крихітне серце.

…Фігура у світло-зеленому халаті з новонародженим у руках стомлено розпрямилася над операційним столом. Лікар ляснув малюка по крихітній попці і тихо промовив:

- Так, він мертвий!

Ляпанець був несильним, але здався мені дуже образливим. І я вперше в житті відкрив рота і загорлав на всю міць своїх маленьких легень.

Люди навколо радісно зареготали, заметушилися, стали щось робити в районі мого животика, обмивати та сповивати моє тільце.

«У найближчі сім-десять років мені доведеться ретельно приховувати свої знання, - думав я, не припиняючи кричати - тепер уже від захоплення, від того, що все вийшло саме так, як я хотів. - А ще слід опанувати мистецтво смоктати соску, ходити в памперси, а потім і на горщик, їсти манну кашу та пити молоко!»

«Ну, у тебе і голосюка! - раптом сказав тонкий і веселий голосочок у моїй свідомості. - Лучано Паваротті нервово палить осторонь!»

«Джен?! Ти теж тут?!»

«У пологовому будинку приблизно за сто миль від твого місця народження щойно знайшлося тіло мертвої новонародженої дівчинки. Якого це біса я повинна тупо чекати тебе двісті років? Коротше кажучи, я вже п'ю тепле молоко з пляшечки!»

«Ти молодець, що зважилася!»

«Були й інші міркування, - продовжувала вона абсолютно незворушним тоном. - По-перше, коли ти знову станеш одинадцятивимірним, то вже будеш кулею. А я? Усю вічність, що перед нами, бути поруч з тобою остогидлим багатогранником? Ось це вже дзуськи! По-друге, у тутешньому, земному житті можна непогано провести час, якщо робити це вдвох. Чи не так, мій дорогий?»