Не турбувати

Невелике портове місто Мейрос простягалося на березі Західного моря. Більшу частину його вузьких вулиць населяли купці різного рангу. Одним із представників вищого рангу був Сайрас Баурхош. Колись це місто було йому рідним, але зараз все було інакше. Крокуючи його вулицями Сайрас  не мав жодних теплих почуттів до місця свого народження. В Мейросі не залишилося нікого з рідних та близьких  Сайраса, а більшу частину життя він провів у подорожах. Тому зараз він бачив навкруги виключно незнайомі та чужі будівлі й обличчя.

Декілька днів тому він прибув сюди на своєму торговому судні, щоб поповнити припаси. Його команда повернулася з успішного плавання, під час якого їм вдалося заповнити трюм корабля різними товарами. Весь привезений крам вони успішно продали, отримавши суттєвий прибуток. Але команда Сайраса відмовилася взяти невелику відпустку і було прийнято рішення відплисти якомога швидше. Сайрас поговорив з представниками  місцевих торгівельних гільдій, аби довідатись про ситуацію на ринку. Він уже двадцять років у морі, вісім з яких на своєму власному кораблі, і тому розумівся на тонкощах справи. Потрібно було дізнатися, які товари користуються популярністю, а яких більше ніж потрібно. Зібравши усю доступну інформацію  можна було вирушати у плавання.

Сайрас спустився до порту, там було гамірно і люди навкруги метушилися. Окрім його корабля у порту знаходилося ще вісім. Більшість з них були середніми торгівельними суднами, що були розраховані на команду з 40 чи трохи більше людей.

― Капітане! – гукнув хтось Сайраса.

Коли він повернувся то побачив Джейзу, свого першого помічника. Вони удвох рушили до корабля.

 – Капітане, ми готові відплисти. Припаси на борту і команда в зборі. Я зібрав усіх, щоправда з порту ніхто й не відлучався. – посміхнувся Джейза.

― Якщо усі приготування вже завершено, то вирушаймо!

Команда радісно зустріла новину про вихід у море. Дочекавшись попутного вітру капітан дав наказ підняти якір і розпустити вітрила. «Альбінос»,  набираючи хід,покинув порт. Свою назву він отримав завдяки фігурі коня на носі корабля. Білий жеребець, що був виготовлений зі слонової кістки, встав дибки здійнявши передні ноги і розбиваючи простір копитами. Задньої частини фігури не було, вона лише частково вирвалася з корпусу корабля. Її очі, що являли собою два червоних рубіни,  вдивлялися вперед, за горизонт, виблискуючи у променях ранкового сонця.

Вітер гнав їх вперед, тому дуже швидко « Альбінос» минув Коло Десяти. Це була група островів, кожен з яких займався торгівлею певним видом товарів. Такі торговці, як Сайрас, не запливали сюди, оскільки не займалися перевезенням якогось певного товару. Вони набирали в свої трюми, усе що можна було продати. На материку знаходилося багато портів і безліч охочих придбати їхні товари. За Колом Десяти відкривався безмежний морський простір. Тільки один острівець ще виднівся попереду. Це був острів Чар, на якому мешкав оракул.

Сайрас не один раз протягом життя звертався до оракула, бажаючи отримати передбачення. Вони не відрізнялися правдивістю, та й він і не надто вірив у те, що вони є істинною. Сайрас радше сприймав їх як поради. Святилище віщуна розташовувалось у глибині острова, посеред карстової печери. Після побачених видінь в обителі оракула, він вносив деякі зміни у свої плани або міняв їх кардинально. Ось і зараз він вирішив для початку відвідати його. Корабель не міг близько підійти до острова, скелястий берег і мілина були перепоною. Тому залишивши Джейзу за головного, Сайрас із шістьма матросами відправився туди на шлюпці. 

Зійшовши на берег Сайрас попросив матросів залишитися, він не боявся йти вглиб острова сам. Ніякої небезпеки тут не було, а дорогу він знав з дитинства, бо запам’ятав її ще в першу подорож до оракула. На острові була майже відсутня рослинність, всюди виднілися лише голі скелі. Діставшись середини цього крихітного клаптику землі, Сайрас увійшов в печеру де й знаходився сам оракул.

― Вітаю тебе, Сайрас Баурхош. Ти був відсутній досить тривалий час, якби ми не знали майбутнього то могли б подумати що ти приєднався до сонму мерців.

― Ви як завжди люб’язні, оракуле. Але прошу вас, не називайте мене по прізвищу, воно мені трохи не до вподоби. 

Сайрас вдивлявся у туман, що стояв посеред темної печери, за яким можна було розгледіти примарний силует віщуна.

― Як тобі буде завгодно Сайрасе,  я знаю ти хочеш скоріше отримати  своє передбачення. Тому не буду тебе затримувати, ритуал ти знаєш, а пророцтво вже чекає на тебе.

Після цих слів оракула туман згустився, а перед Сайрасом виникла чаша з паруючою водою.

Сайрас дістав із кишені чотири золоті монети і кинув їх по сторонам світу, таким було підношення для богів. Потім взяв чашу і осушив її. Склавши ноги, він присів на скелясту підлогу і став чекати. Через деякий час голова його закрутилася, в очах потемніло і він побачив серію марень.

Першим було видіння з дитинства, він знову побачив той момент, що назавжди змінив його життя. Рідний будинок і вся сім’я за родинною вечерею, дядько Арафакс – один з найвпливовіших торговців-мореплавців, вмовляє  свого брата віддати племінника в учні. Батько – простий купець, що окрім Сайраса має ще трьох дітей спочатку противиться, але розуміючи що це найкращий варіант,  дає свою згоду. Після цієї бесіди  Сайрас  покинув батьківський будинок і став мандрувати  разом з дядьком набираючись досвіду у торгівельній і морській справах.

Друге  видіння явило день коли дядько подарував йому власний корабель і повідомив, що Сайрас готовий до самостійних плавань у якості капітана. Але радість від подарунку тривала не довго,  наступного ж дня Арафакс  вийшов у море і зник. Рештки його судна виявили пропливаючі повз моряки, але членів екіпажу знайдено не було.

Третім видінням стала буря, жахливий шторм, що здіймав величезні хвилі. Буря обернулася на темряву і ось, Сайрас, стояв посеред зоряного неба.  Він повис у повітрі, а навколо нього горіли тисячі яскравих маленьких вогників. Раптом він відчув, що опора його зникла і він полетів додолу. Враз він прийшов до тями, видіння закінчилися. Протерши очі Сайрас побачив, що силуету оракула розчинився в тумані. Капітан поспішив покинути печеру і попрямував  до шлюпки.

З голови не виходили видіння. Він ніяк не міг зрозуміти, що могло означати четверте. Бурю він пов’язав з  видінням про загибель дядька і тепер його хвилювало тільки те безкрайнє зоряне небо. Але вирішивши що це добрий знак,який  вказує  на великий успіх, тривоги покинули його. Членам команди він нічого не пояснював, розповів лише, що оракул показав зоряне небо.  Зірки в цьому видінні  скоріше за все означали золото, а отже і успіх їхнього плавання. Таке трактування задовольнило всіх і знявшись з якоря вони пішли за попутним вітром.

Море було спокійним, та рухаючись на захід вони не зустріли за дев’ять днів подорожі жодного корабля, землі не було видно на горизонті. Це не було чимось дивним, таке ставалося доволі часто. Тим більше, що усі прийняли рішення  йти не за картами , а мали надію на відкриття нових земель за рахунок  яких можна було б збагатитися. Дивним було те, що ніхто з команди не спав ось уже шість днів. Усі тридцять п’ять членів екіпажу «Альбіноса» включаючи і Сайраса не могли зімкнути очей. І при цьому всі були повні енергії, ніби вони втратили потребу у відновлені сил. Спочатку матроси тривожилися і шепотіли про прокляття, хотіли  повертати назад, але згодом заспокоїлися і їх полишили ці тяжкі думки. Так само це не турбувало і Сайраса, хоча  повинно було б. Для команди стало звичним  весь день проводити на ногах.

Сайрас сидів у своїй каюті й зробив наступний запис у судовому журналі: « Чотирнадцятий день плавання, море як і раніше спокійне, ми як і раніше не потребуємо сну…». Тільки-но  він  дописав речення, як до каюти увірвався Джейза.

― Земля! Капітане, прямо по курсу земля!

Сайрас схопився зі стільця, який впав з глухим стуком. Разом з Джейзою він вибіг на палубу, і справді, попереду навіть неозброєним оком можна було помітити землю. Щоб не сісти на мілину корабель пришвартували на достатній відстані від берегу. Було споряджено  три шлюпки, кожна з яких вміщувала по сім людей, Джейза ж знову залишився на судні.

Острів виявися трохи незвичним для Сайраса і його команди. Перше що впадало у вічі це колір піску, він був темно червоний. Вони розділилися на три групи і вирішили дослідити острів. Дві групи пішли в різні боки по береговій лінії, а Сайрас повів людей вглиб острова. Рослинність тут не сильно відрізнялася від знайомої морякам,  хоча і зустрічалися чудернацькі дерева з яких звисали дивні  плоди,  овальної чи  круглої форми, зелені та фіолетові за кольором.  Але окрім рослин тут нічого не було. 

Пройшовши вглиб доволі далеко група Сайраса не помітила жодної тварини. Проте вони знайшли печеру, що була прихована заростями дерев.  Сайрас і ще двоє матросів зайшли всередину. Там було темно і тільки  в одному місці світло пробивалося зі стелі. Воно освітлювало озерце, що знаходилося  посередині печери. Підійшовши ближче і поглянувши в озеро Сайрас захолов. На дні в різних частинах озерця лежали купи золотих монет, що розташовувалися по чотирьом сторонам світу. Думки почали хаотично роїтися в голові.

― Хто посмів потурбувати нас?! – пролунало по всій печері, – Хто тут?!

Сайрас і його моряки мовчали, переглянувшись вони почали потихеньку задкувати. Вибравшись з печери вони побігли  до берега. Над островом збиралися хмари, підіймався вітер. На березі залишалася лише одна шлюпка.  Сайрас вирішив що інші, помітивши непогоду, вже повернулися на корабель. Попливли й вони до «Альбіноса». Вітер все не вщухав, корабель хитався на бурхливих хвилях. Піднявшись на палубу Сайрас виявив що його здогадка була вірною і всі члени команди уже на місці. Буря посилювалася , небо стало вже чорним, корабель кидало на хвилях, наче іграшку.

― Що на цьому острові, капітане?! – спитав Джейза, перекрикуючи гуркіт моря.

― Боги… ми потурбували богів, Джейза…

― Що?! Я не чую?!

Але Сайрас не встиг відповісти, «Альбінос» накрила хвиля і він зник у морських глибинах назавжди. Буря заспокоїлася,  над островом богів зійшло сонце, червоні хвилі билися об його берег.