Мрії про щось більше

Вони сиділи в приймальні нотаріуса. Тільки-но до кабінету зайшов відвідувач з купою документів. Зрозуміло було, що це надовго. Міра подивилася на годинник і зітхнула.

− Доведеться почекати.

− Почекаємо.

Семен, або Сем, як його всі називали, заспокійливо кивнув.

− Може таки скажеш, для чого тобі так терміново знадобилися гроші?

− Кажу ж, хочу поїхати у подорож, прочистити мозки.

− Це ж не пов’язано з наркотиками?

Сем зітхнув і закатав обидва рукава сорочки.

− Дивився, ти ж лікар.

− Усього лише інтерн.

Руки були чисті, лише парочка старих шрамів в тих місцях, де гноїлися уколи.

− Можу показати і стегна.

− Та не треба. Ти − молодець, Семе. Я за тебе хвилювалася.

Міра дійсно хвилювалася. Хоч вони зведені брат і сестра, але були ближчі за рідних. Тому Семен і запропонував Мірі викупити свою половину квартири. Міг би продати дорожче комусь сторонньому, але тоді б Міра мала клопіт з чужою людиною. То продавав Мірі, продавав з суттєвим дисконтом, але Міра це заслужила. Кілька разів рятувала його. Наприклад тоді, коли знайшла непритомним після передозування. Він тоді втік з клініки, купив ширку у незнайомого бариги, вмазався і помер би, але додому прийшла Міра. Вже вчилася на медичному, то знала що робити, витягла з того світу.

Подивився на неї. Вона була гарна: висока, з довгими ногами і хорошою фігурою, тільки от на обличчі сліди опіків. Нещасний випадок у дитинстві. Ці опіки суттєво псували їх особисте життя. Зараз їй було двадцять два і в неї не було хлопця. Вона витрачала весь час на навчання і якось, вже трохи п’яна, сказала, що готова до життя старої діви, бо розуміє, що з тими опіками нікого не знайде. Нікого путнього. Сему тоді стало дуже прикро за неї.

− Куди поїдеш?

− Спочатку до Індії. А потім подивлюся.

− В Індії, мабуть, добре.

Міра зітхнула. Сем знав, що вона жодного разу не відпочивала за кордоном. Два літа їздила до Америки, де місяцями працювала, наче проклята в аквапарку і на підробітках, щоб заробити грошей. Вона була у Флориді і жодного разу не купалася в океані! Гроші були потрібні їй для освіти. Міра добре вчилася, була розумна, але в медичному виші і їй доводилося давати хабарі, бо інакше не здати заліків. А потім ще ж доведеться платити за те, щоб залишиться працювати в Києві. Саме ці гроші вона зараз вирішила заплатити Сему, щоб отримати квартиру у одноосібну власність. Сем подумав, що після всього, коли він розбагатіє, купить Мірі якусь надзвичайну подорож, щоб вона побачила світ і відпочила. Можливо, навіть, сам з нею поїде. Їм було добре разом. У тому числі і тому, що Міра з повагою ставилася до його орієнтації. Вони були класичною парочкою: гей і подружка.

− Ти щось чула про нейрінг?

Сем спитав, бо побачив, що Міра засумували через думки про подорожі, на які в неї не було ані грошей, ані часу. Подруги літали на острови за гроші багатих папіків, але Міра була не з тих, хто вміє розкручувати мужиків на бабло. Та і ті опіки. Вони відлякували. Дурні, аби вони тільки знали, що Міра за людина! Сем вважав її найкращою людиною у світі.

− Звісно. Про нейрінг зараз тільки і говорять. У нас в відділенні лежала старенька, подивилася сюжети про нейрінг і стала скаржитися, що відчуває, наче у голові хтось оселився. Червак якийсь. Просила вивести ту заразу.

Вони засміялися.

− І що ти думаєш про нейрінг?

− Стрьомна штука.

− Але, він дозволяє суттєво збільшити потужність мозку.

− Начебто так, але яким чином! Ти б хотів, щоб у тебе в голові оселився вірус?

− Наш геном переповнений вірусами. Ми живемо на планеті вірусів.

− О, я і не знала, що ти захопився цією темою.

− Коли був у рехабі, то було багато вільного часу. Я читав. То знаю, що вірус, сам по собі, не є чимось надзвичайним. До того ж він оточений гематоенцефалічним бар’єром, то не може розповсюдитися всім тілом.

− Йому вистачає мозку, який він захоплює повністю!

− Так, захоплює, плодиться і виділяє нейромедіатори, які суттєво покращують контакти між аксонами, за рахунок чого мозок отримує фактично надможливості!

− Так, але ніхто не знає побічних наслідків цього вірусу. Плюс велика кількість випадків відторгнення, коли імунна система починає знищувати вірус, той ховається у нейронах, то імунна система атакує їх і перетворює людей на «овочів»!

− Це відбувається лише у чверті випадків.

− Лише? Аж у одному з чотирьох випадків! Це дуже багато! Тому нейрінг і заборонений.

− Але ти ж розумієш, що заборони долаються.

− Так, у нашій лікарні нещодавно арештували двох молодих лікарів, які готувалися робити нейрінг. Тепер їм загрожує ув’язнення.

− Відкупляться.

− Та я не стільки за них хвилююся, скільки за їх пацієнтів. Це ж треба мати якусь схильність до суїциду, щоб погоджуватися на таку небезпечну штуку, як нейрінг.

− Та ну, Міро, до чого тут суїцид? Мозок є найважливішим органом людини. То можливість значно збільшити його потужність приваблює людей.

− Семе, думаю, що тупій людині жоден нейрінг не допоможе.

− А ось тут ти помиляєшся. Я читав, як чувакі, що не могли скласти іспити в школі, після нейрінгу поступали до найкрутіших університетів! Кажуть, що люди з синдромом Дауна після нейрінгу виходили на середні показники IQ здорової людини!

− Не вірю.

− Це факт.

− Ти, дивлюся, у темі.

− Я цікавлюся всім новим.

− Ти хоч знаєш, як той нейрінг робиться?

− Звісно! Спеціальний шприц вводиться через ніс у черепну порожнину, де вприскує агент з вірусом у ліквор. Вірус починає розселятися, десь за тиждень, заселяє всі поверхні мозку. У трьох чвертях випадків вірус присипає імунну систему, яка майже не реагує, але в чверті пацієнтів трапляються ускладнення.

− Страшні ускладнення! Імунна система атакує мозок і перетворює людей на «овочів»! Залишається працювати лише вегетативна нервова система. Чоловік живе, позбавлений свідомості!

− Я знаю, але імунна система більшості пацієнтів, після невеличкого сплеску налагоджує співробітництво з вірусом, припиняє атаки на нього. Вірус розселяється мозком і завдяки своєму впливу на аксони суттєво підвищує розумові здібності!

− Найгірше ж те, що реакцію імунної системи неможливо передбачити. Тобто кожного разу це руська рулетка! Жоден пацієнт не може бути впевнений, що його оминуть ті страшні ускладнення.

− Так, але в трьох з чотирьох випадків звичайні люди стають практично геніями!

− Це перебільшення.

− Добре, стають дуже і дуже розумними!

− Вони стають власниками дуже потужного мозку. І що? Знаєш, якщо тупка посадити за надпотужний комп’ютер, він бути розкладати на ньому пасьянс.

− Якщо тупко, то так. Але розумна людина знайде застосування своїм новим можливостям!

Людей після нейрінгу охоче наймають в Сіліконовій долині і в наукових установах! В царині IT-технологій і в науці дуже потрібні генії! А ще нейрінгерів чекають на Уолл-стрит!

− Це якісь казки. А сама процедура досить небезпечна.

− Про небезпеку патякають ті, хто боїться конкуренції з боку нейрінгерів.

− Якої конкуренції?

− Конкуренції надпотужного мозку! Всі ці жирні коти, які добре влаштувалися на керівних посадах, вони розуміють свою приреченість, якщо прийдуть нейрінгери. Всім цим членам рад директорів, ведучим фахівцям, брокерам, які звикли піднімати гроші десятками мільйонів, доведеться відступити, бо нейрінгери перевершують їх! Звісно, ці люди бояться і будь-що намагаються зберегти свою монополію. Для цього забороняють нейрінг, переслідують за його проведення, намагаються насильно лікувати нейрінгерів, протравлювати їх мозок, щоб повернути у примітивний стан!

− У звичайний стан.

− У примітивний стан, Міро! Ти ж розумієш, що після протравлення нейрінгер відчуває себе приблизно так, як людина, якій відтяли ноги! Ось раніше вона могла бігати, стрибати, плавати, а зараз приречена на жалюгідне борсання у інвалідному візочку заслаблого мозку!

− Семе, не кричи, ну ти що!

З кабінету визирнув здивований нотаріус. Міра посміхнулася, що все добре. В неї було обличчя, яке викликало довіру.

− Вибач, трохи захопився.

− Просто цей нейрінг ще дуже невивчена штука. Кіт в мішку.

− Його і не дають вивчати. Арештовують вчених та лікарів, переслідують пацієнтів. Справжнє полювання на відьом.

− Це можна пояснити великою небезпекою нейрінгу. Навіть найпалкіші його прихильники не сперечаються стосовно того, що в чверті випадків люди перетворюються на «овочів».

− Так, це ризик, але хіба Париж не вартий меси?

− Париж? Ти ж казав, що їдеш до Індії.

Міра здивовано подивилася на Сема, він зареготав.

− Це такий вислів, з Дюма. Що заради чогось вартого можна і ризикнути.

− Ти ж знаєш, я не дуже по книжках.

Міра трохи засоромилася. Сем іноді думав, що якби був гетеросексуалом, то одружився б на Мірі. Так, вони брат і сестра, але лише зведені, в них не було і краплі спільної крові. І Міра дуже хороша, добра, такі люди зараз майже не зустрічаються.

− Кажуть, що той вірус може брати людину під контроль, керувати нею.

− Ага і ось вже натовпи нейрінгерів крокують колонами, щоб захопити світ для свого вірусного володаря!

− Я не про те.

− А я про те, що вся ця війна проти нейрінгу, то війна господарів цього світу, які бояться втратити владу. Але вони втратять, неодмінно втратять, бо нейрінгову революцію не спинити. Люди завжди намагалися отримати більше можливостей і цю базову рису не здолати жодними заборонами. Боротися з нейрінгом, це як у свій час забороняти антибіотики! Мовляв, люди завжди помирали від інфекцій, то нехай помирають і далі, це природнє. Так само, нехай кожен залишається при наявному мозку, а не підсилює його потужність. Це ж смішно!

− Він антибіотиків чверть не залишалася «овочами».

− Якби були дозволені легальні дослідження кількість нещасних випадків вдалося б скоротити! Але нейрінг заганяють у підпілля!

− Ну, не знаю. Якби мені запропонували, я б відмовилася. Занадто ризиковано. І мене цілком задовольняє мій мозок.

− Людина, яка жодного разу не куштувала апельсинів, ніколи їх не схоче.

− Ти про що?

− Про те, що ти не можеш зрозуміти, від чого відмовляєшся.

− Можливо. Але все одно добре, що нейрінг в нас не роблять.

− Так.

Сем удавано зітхнув. Насправді, робили. Дуже таємно, бо на людей, що займалися нейрінгом, нейрінгістів, велося справжнє полювання з боку влади. Тут тобі і поліція і СБУ і прокуратура, всі ці покидьки у формі, які шукали можливості похизуватися у телевізорі спійманим нейрінгістом. Можливо б вони хотіли «кришувати» нейрінг, як «кришували» проституцію або наркотрафик, але, по-перше, нейрінг був їм нецікавий. Бо блядей вони їбали, наркотики вживали, а нейрінг – жоден би з них не ризикнув, бо потужний розум їм був не потрібен. Для кар’єри у їх відомствах були потрібні зв’язки, дуполизання, підступність, тільки не розум. То нейрінг не цікавив цих хлопців, як споживачів. По-друге, американці дуже жорстко поставили президента рачки, примусили боротися з нейрінгом. То просто збивати гроші з нейрінгістів не виходило. Їх ловили, показували по телевізору, судили.

Хоча ж на початковому етапі Україна була одною з країн-піонерів нейрінгу. Тут було проведено біля ста операцій, були кадри, були запаси вірусу, видобуті на палеолітичних стоянках. Та потім нейрінг заборонили на Заході. Заборонили, бо проти нейрінгу об’єдналися одразу такі непоєднувальні сили, як фундаменталісти США і європейські ліві. Перші вважали нейрінг спробою зіпсувати творіння боже, Вавилонською вежею людської гордині. Другі виступали проти нейрінга, бо вважали, що він порушить рівність, бо нейрінгери будуть розумніші за інших. Ліваки хотіли рівності у тупості. Фундаменталісти і ліві здолали опір в своїх країнах, після чого спробували встановити антинейрінгову диктатуру у всьому світі. Країни, які відмовлялися заборонити нейрінг, чекала блокада, санкції, а то і військове вторгнення, то всі змушені були підкоритися. Українська влада прогнулася одною з перших.

З кабінету вийшов відвідувач, нотаріус запросив Міру та Сема. Оформлення документів зайняло хвилин двадцять, Міра передала Сему гроші, він розписався у документах про передачу своєї частки квартири. Міра хотіла написати розписку, що зобов’язується ще доплатити, бо ж змогла зібрати менше, від ринкової ціни, але Сем сказав, що це не потрібно. Спитав про туалет. Нотаріус дав ключ від двері в коридорі. Невдовзі Сем повернувся. Вже виходили, Міра спитала, чи добре сховав гроші. Сем поплескав по спеціально пошитій торбинці, одягнутій на шию і схованій під футболкою і курткою. Звідти гроші було витягнути не просто. Міра схвально закивала. Її пару разів обкрадали в метро, то тепер вона старанно ховала і гроші і телефон.

Сем і Міра ішли вулицею.

− Слухай, у мене таке хрінове відчуття, наче я скуповую крадене.

− Міро, спокійно. Ти зробила мені послугу і отримала квартиру. Все добре, дякую тобі.

− Коли їдеш?

− Вже сьогодні. Тільки будь ласка, не приходь мене проводжати. Ти знаєш, я не люблю проводів.

− Надійшли мені листівку з Індії.

− Обов’язково. І не одну. Писатиму тобі і дражнитиму.

− Буду чекати твоїх листів.

Вони ніжно обійнялися і розцілувалися. Потім розійшлися. Сем одразу відправив повідомлення, що готовий. Купив собі каву. Знайти нейрінгістів було непросто. Сему довелося довго вивчати групи та спільноти, присвячені нейрінгу. Спочатку натрапив на чутки, що операція можлива і в Україні. Потім були новини про розгром кількох підпільних клінік. Верховна Рада прийняла закон про карну відповідальність за нейрінг. Правоохоронні органи полювали і на нейрінгістів і на пацієнтів. Здавалося, що все закатано в асфальт. Але час від часу надходили повідомлення про «овочів», бідолах, у яких вірус спровокував атаку імунної системи на мозок. Їх знаходили в безлюдних містах, показували на всю країну, залякували населення. Але Сем розумів, що на кожного з «овочів» приходилося три щасливчика, які отримали надпотужний мозок.

Зрозуміло, що вони не залишалися в Україні, де мозок були нікому не потрібен. Вони їхали до США, де на них полював великий IT-бізнес. Нейрінг в Америці був заборонений, але ніхто не забороняв брати на роботу нейрінгерів. Тобто були пропозиції брати пункції і перевіряти всіх на наявність вірусу, але від цього відмовилися. Якщо комусь вдавалося успішно пройти операцію, він наче потрапляв до раю. Подейкували, що кожному нейрінгеру давали початкову зарплатню у мільйон баксів. І далі вона швидко зростала! Мільйон!

Ні, Сем розумів всі ризики проекту, але що йому було втрачати? Освіти він не мав, бо не закінчив університет через наркотики. Натомість, мав судимість через них же. З таким багажем на що він міг розраховувати? Лише на біографію невдахи. Сем не хотів так жити, він готовий був ризикнути, поставити все, а далі вже як буде. Так, розумів, що цілком може опинитися серед чверті тих, кому не пощастило. Але це входило в ціну його мрії.

Надійшло повідомлення. Він мав приїхати в Маріїнський сквер, пройтися від Верховної Ради і сісти на лавці навпроти китайського посольства. Сем знав, що його довго водитимуть містом, перевірятимуть, чи немає за ним хвоста, чи не привів він есбеушників.

Спустився в метро. Пошуки цієї контори, яка займалася нейрінгом, тривали більше півроку. Ні, Сем не писав на форумах прохання підкинути контакт і не купувався на рекламу, бо все це відслідковувалося СБУ, яке полювали не тільки на нейрінгістів, але й на пацієнтів. У останніх просто забирали гроші. Так як нейрінг був поза законом, то постраждалі, навіть, не могли звернутися до поліції, бо ризикували опинитися за ґратами. Сем обрав іншу тактику: відслідковував дуже успішні кар’єри. Нейрінгери мали потужно стартувати. І ось Сем прочитав про одного хлопця, з яким був побіжно знайомий. Теж гей, теж вживав наркотики, теж, здається, зістрибнув з голки. Зараз переїхав до Америки, судячи з його інстаграму дуже добре влаштувався, жив у будинку, схожому на палац. Сем одразу подумав, що без нейрінгу тут не обійшлося. Написав хлопцю. Той, на диво, відповів. Почали спілкуватися. Потім хлопець приїздив у справах до Києва, вони зустрілися, був секс. Хлопець поїхав, а Сем написав, що хотів би отримати контакт. Хлопець нічого не відповів, наче не зрозумів, про що мова. Сем не тиснув, чекав. За кілька тижнів хлопець скинув поштову адресу у зникаючому чаті. Сем відписав. Ще кільки тиждень тиші, потім пропозиція спілкуватися у цьому ж таки зникаючому чаті.

Ця контора не поспішала і тим викликала довіру. Зазвичай шахраї намагаються якомога швидше отримати гроші, а тут Сема старанно перевіряли, надсилали посилання на статті про нейрінг. Не приховували його недоліків і небезпек. Зокрема, чверть нещасних випадків. Сем відповідав, що готовий ризикнути. Він був сам, ані дітей, ані родини, йому не було чого втрачати. Сем писав щиро, йому не було чого приховувати. Десь за місяць Сему написали, що готові і назвали ціну. Насправді, нейрінг був досить простою операцією. Навіть не операцією, а процедурою. Просто ввести голку у череп через носовий отвір і вприснути рідину з вірусом. Таку роботу могла б зробити і дресирована мавпа. То собівартість операції складала щонайбільше сотню баксів, це зі снодійним і витратними матеріалами. Але заборони і переслідування додали до ціни плату за ризик. Плюс вірус не можна було знайти в легальному продажі, доводилося купувати у підпільних лабораторіях, які задирали ціну. Як результат, нейрінг коштував в районі двадцяти тисяч баксів. Таких грошей у Сема не було, але була половина двокімнатної квартири на Дарниці. Квартира здавалася, гроші ділилися, Міра жила у гуртожитку, Сем – у Бучі, в квартирі знайомого, який зависав на дешевому героїні у Таїланді. Тепер квартира перейшла до Міри, яка змогла знайти гроші на мрію Сема.

Вийшов з метро за готелем «Україна», пройшовся вверх по Інститутській, далі парком, усівся навпроти китайського посольства. В Китаї нейрінг квітнув. Вірніше, офіційно Китай приєднався до міжнародної заборони, але в секретних лабораторіях нейрінг робили, бо країні були потрібні генії, бо без них неможливо було завоювати світове панування. Ніхто не знав точних цифр, але говорили про тисячі нейрінгерів, спрямованих в науку та IT-технології. Завдяки ним Китай робив великий ривок, перетворювався зі збиральної майстерні світу на світову фабрику ідей. Говорили, що вже за кілька років Китай випередить і Європу і США та стане країною №1 за рівнем розвитку науки та технологій. Американці намагалися перекуповувати китайських нейрінгерів, але тих просто не випускали з країни. До того ж, в Кітаї провадився дуже строгий відбір до нейрінгерів, головним критерієм якого був патріотизм. Вірус запускали тільки тим, хто дуже любив Китай і не мав зрадити, коли стане нейрінгером.

В США розуміли, що відстають, але громадська думка була настільки налаштована проти нейрінга, що годі було й думати зняти заборону на нього. То американці полювали на нейрінгерів по всьому світу. Охоче давали візи, а потім і громадянство, намагалися накопичити побільше нейрінгерів, щоб мати можливість протистояти Китаю. Але американці були приречені.

Бо зі своєю забороною нейрінгу ішли проти логіки еволюції. Згідно неї будь-яка зміна геному, що надає репродуктивну перевагу, розповсюджується популяцією. Нерійнг дозволяв людини отримати значно продуктивніший мозок, відповідно, у популяції буквально за кілька поколінь мали залишитися лише ті, хто міг жити з вірусом, всіх інших би вибракувало. Таки вибраковки траплялися в історії людства багато разів і в цьому не було чогось страшного. Так, вірус вбивав, але лише тих, хто не міг пристосуватися жити з ним. Тим же, хто пристосовувався, вірус давав перевагу. На жаль, цьому не вчать у школах, але саме віруси були одним з найпотужніших двигунів еволюції. Думка, що еволюцію забезпечували лише випадкові мутації, вже давно застаріла.

Віруси завжди супроводжували людину, фактично робили людину людиною. Саме з наслідками втручання вірусів багато хто пов’язував появу генів, які уможливили розвиток мови. Мова давала величезну перевагу і досить швидко гени носіїв мови вибили з популяції гени тих, хто так і не навчився говорити. Значно пізніше те саме відбулося і з генами, які відповідають за релігійність. Релігійність давала перевагу, надихаючи індивідів на альтруїзм і дозволяючи групам краще об’єднуватися і перемагати. Знову масштабна вибраковка, знову масштабний шаг вперед. Нейрінг був лише наступним кроком в розвитку людства. Треба було не заважати йому, дозволити охопити і максимально швидко очистити популяцію. Так, приблизно чверть би перетворилася на «овочів» і мала бути утилізована, але це ціна яку будь-яка популяція платить за існування. Виживають найпристосованіші, інші відсіюються.

І ось в цю схему, що працювала мільярди років, вирішили втрутитися уряди. Ці невігласи навіть не розуміли, що всіх їх зусилля марні, що не можна припинити еволюцію хоч в окремій країні, а хоч на всій планеті. Добре, в Америці і Європі заборонили нейрінг, і що? Нічого! Популяції, які підпали під заборону нейрінга, підписали собі смертний вирок. Бо починав працювати груповий відбір, коли перевагу отримували ті популяції, що практикували нейрінг. Вже за кілька десятиліть китайці захоплять всю планету і США теж, якщо у Вашингтоні не наважаться зняти заборону. Сем був впевнений, що заборона буде неодмінно знята, бо відмовлятися зараз від нейрінгу, це так само, як відмовлятися від заліза і відстоювати прадідівську звичайність кам’яних інструментів! Шлях у могилу та небуття!

Надійшло повідомлення. Іти в бік Арсенальної, не озиратися. Сем пішов, весь занурений у думки. Про це мало говорилося, але насправді нейрінг був конче потрібний людству, щоб мати можливість протистояти штучному інтелекту, поява якого мала відбутися в найближчі роки. З нинішньою потужністю мозку людство не мало шансів протистояти штучному інтелекту. А ось після нейрінгу такий шанс з’являвся, принаймні на деякий час. До того ж треба було розуміти, що нейрінг мав стати лише першим кроком в подальшій еволюції мозкового апгрейду. Зрозуміло, що це дикість – інфікувати мозок вірусом! Треба розробляти речовини, які дозволять обходитися без вірусною компоненти. Людство зможе протистояти штучному інтелекту лише в тому випадку, якщо вступить у нескінчену гонитву розвитку інтелектуальних здібностей. Зовсім не факт, що інтелект на біологічній основі зможе довго конкурувати з інтелектом на основі техніки, але це хоча б була спроба боротьби! Все людство мало пройти через нейрінг, позбавитися тих, кому не пощастило, а іншим надати можливість вивчати способи подальшого розвитку мозку. Тільки так людство могло вижити, але звісно, що ані фундаменталісти, ані ліваки не замислювалися над цим. Вони жили в полоні проблем минулого, якщо не позаминулого століття.

Тому Сем і вирішив діяти самостійно, а не чекати. Для нейрінгу була потрібна сміливість і потяг до нового. За цими факторами теж відбувався природній відбір. У свій час саме потяг до нового привів Сема до наркотиків. Сем був близький від смерті, але вижив, зміг зістрибнути і тепер збирався одним рухом виправити своє життя, перетворитися з невдахи на одного з володарів нового світу. Сем не скаржився на свій мозок. Сем добре вчився і мав розвинутий інтелект. Але Сем розумів, що має якийсь кнопочний «сіменс», тоді як його чекав айфон останньої моделі.

Біля «Арсенальної» Сем отримав наказ спускатися за станцію вниз, в бік Дніпра. Колись Сем в цих місцях шукав закладку з ширкою. Друзі чекали в обідраній квартирі на Русановці. Вони почалися ширятися всімох. Товаришували ще з дитсадку. Зараз троє вже померло, двоє сиділо, один вчергове намагався зав’язати в рехабі, фактично врятувався лише Сем. Може тому, що мав суперціль. Ще коли зістрибував, почув про нейрінг і загорівся ним.

Позаду почув швидкі кроки. Інстинкт колишнього наркомана і зека, завжди готового до халепи, примусив зробити крок в бік і озирнутися. Стиснув кулаки, готовий відбиватися. Але поруч пробіг звичайний спортсмен з крокоміром на поясі. Сем видихнув і спускався далі. Проминув Паркову дорогу, зайшов у лісочок над Дніпром. Надійшло повідомлення, що треба іти уздовж Паркової дороги, по правому боку. Сем повернувся на дорогу, пішов, як було сказано. Думав про операцію. Вони робиться під наркозом. Потім три дні спостереження, коли стане зрозуміло, чи вірус прижився чи імунна система почала війну. Звісно, було страшно. Бо імунна система починала атакувати власний мозок і знищувала свідомість за пару днів. Потім людина лише дихала, не реагувала на жодні подразники. «Овоч». Якщо імунна система атакувала, то людину було вже не врятувати. Масштабні дослідження могли б навчити передбачати реакцію імунної системи (тобто людей з групи ризику просто не допускали б до нейрінгу) або пригнічувати її атаки. Але дослідження були заборонені, нейрінг заганяли у підпілля, залишаючи рівень нещасних випадків на рівні тієї чорної чверті.

Задзеленчав телефон. Невідомий номер.

− Слухаю.

− Білий мікроавтобус, за півхвилини. Не озирайся, просто іди.

− Добре.

Сем відчув хвилювання. Чомусь занило в носі. Там мали вводити шприц. Вже скоро. Зараз медичний огляд, за кілька годин він вже буде на операційному столі, а післязавтра знатиме, чи пощастило чи ні. Вірніше, знатиме, що пощастило, бо якщо ні, то він нічого не знатиме. Його тіло, позбавлене свідомості, кудись викинуть, а то може і просто закопають, щоб не привертати зайвої уваги. Спокійно, спокійно, спокійно. Сему паморочилося, ноги підгиналися, зробилися наче ватяні, наче тільки-но вмазався. Ось поруч пригальмував білий вантажний мікроавтобус. Відчинилися двері в салон. Сем стрибнув всередину. Двері зачинилися, мікроавтобус рушив. В салоні нікого не було. Вікон теж не було і кабіна водія відокремлена.

− Вимкни телефон і вийми сім-карту. Показуй.

Сем побачив динамік у кутку. Там же і камера. Спокійний чоловічій голос. Сем знав, що все так і мусить бути. Мікроавтобус без вікон, щоб не міг побачити, куди везуть. Люди, що займалися нейрінгом, мусили бути дуже обережні. Вимкнув телефон, показав, вийняв сім-карту, теж показав.

− Добре. Гроші при тобі?

− Так.

− Тепер сідай у крісло.

Сем сів у крісло, пригвинчене до підлоги.

− Там поруч бар.

Сем відкрив, побачив скляну пляшку з якоюсь рідиною.

− Випий, це для підготовки операції. За годину вже будемо на місці.

Сем кивнув, узяв пляшку. Рідина була неприємна на смак, але випив. Витягнувся у кріслі. Зараз вже можна було трохи розслабитися. А за три дні він стане нейрінгером. Тобто, він не зможе одразу скористатися можливостями свого оновленого мозку. Треба буде спочатку навчитися керувати мозком. Це як поміняти триколісний велосипед на найпотужніший мотоцикл! Не завжди звикання до оновленого мозку проходило добре. В пацієнтів траплялися депресії, іноді, навіть, люди божеволіли, не витримуючи нових можливостей, накладали на себе руки, бо вважали, що втратили себе і тепер у їх голові живе хтось чужий. Та це були поодинокі випадки. До того ж Сем прочитав багато літератури і знав, як поводитися. Він швидко навчиться жити з потужним мозком і одразу почне використовувати його можливості. Він стане крутим.

Сем закрив очі, хотів подумати про майбутнє, але думки почали гальмуватися, в’язнути, наче мурахі у сиропі. Сем подумав, що засинає.

Опритомнів від холоду. Відкрив очі, навколо було темно. Подумав, що це сон під впливом снодійного. Потім згадав, що заснув у мікроавтобусу і більше, наче, не прокидався. Можливо, його вирішили не будити і просто зробили операцію. Став мацати ніс. Ось тут, трохи нижче лоба, мало б бути боляче, бо шприц пробивав хрящі носу. Але зовсім не боляче. Сем схопився за груди. Саморобної торби з грошима не було. Сем підхопився. Почав роздивлятися навколо. Знаходився у лісі. Тиша. Сем зробив кілька рухів м’язами сфінктера, зареготав. Забрали гроші і викинули. Шахраї. Бажаючих нагріти руки на нейрінгу було багато, але ці ж працювали ну дуже вже переконливо. Не поспішали, тримали на відстані, тягнули час, робили вигляд, що це він зацікавлений в операції, а не вони в його грошах. Красиво працювали! Сем закрутив головою.

Але справа було в тому, що він був готовий до подібного повороту. Не чекав, але був готовий. Все ж таки серйозна школа наркомана і зека, які завжди на стрьомі. Зараз Сем відчував гроші, упаковані у два презервативи, в своєму задньому проході. Навчився цьому фокусу у колонії, де проносив наркоту з виробничого блоку. Сем сидів не опущєним, бо розповів, що в нього є дівчина. Міра як раз приїздила кілька разів, привозила передачі. Врятувала тоді. Але дупою довелося попрацювати. І ось тюремний досвід допоміг. Гроші залишилися при ньому. А в тій саморобній торбинці під футболкою була кукла: справжній перша і остання купюри, а між ними фальшиві баксі посередньої якості. Але ці дурники-шахраї цього не помітили. Бо не чекали. Вони ж намахували, то й припуститися не могли, що їх можуть намахати. Забрали торбинку, зраділи, мабуть, викинули тіло і поїхали геть. Їдьте, їдьте.

Сем підвівся і пішов лісовою дорогою. Невдовзі вийшов на шосе. Десь аж за Козином. За кілька годин був вже у Бучі. Одразу ж сів за комп’ютер, шукати нові виходи на підпільні клініки. Не збирався відмовлятися від мрії через якихось шахраїв. Розумів, що за нейрінгом майбутнє і не бачив для себе іншого виходу. Вже увечері прочитав новину про хлопця, затриманого при спробі збуту фальшивих доларів. Мабуть, той самий шахрай. Але Сем навіть не зрадів, його хвилювали значно важливіші справи. А листівку Мірі, наче з Індії, йому зробить знайомий дизайнер.