Сподобалося. Хоч герой і викликає співчуття, але таке... трохи спотворене, надто вже він намагається бути простим алконавтом. Окрім цього моменту все добре і світ, і атмосфера, і поетика.
До речі, не погоджуся із пані Дарією - робот у якості янгола-охоронця, це хороше припущення.
Текст написаний підкреслено "стильно", з усіми цими уривчастими реченнями й композиційно значущими повторами. І тому цілком жваво прочитується. Але це, як на мене, не рятує: зрештою все одно стає нуднувато.
Дано: сидить мужик (здається, в Одесі?) на сходах, навколо глобальне потепління. Мужик бухає, курить і тужить. І тужить, і тужить. І так увесь текст. Ви знаєте, на місці Настеньки я би теж від такого тюхтія звалила на Марс або хоч у Лохвицю.
Якщо серйозно, то занадто мало вихідних даних, щоб йому дійсно співчувати: були якісь непереборні причини для нього не полетіти разом з Настенькою? Його не брали, це дуже обмежена програма? Він навіть не спробував? У нього медичні протипоказання? Чи він просто злякався? Чи він завів стосунки з астронавткою, сподіваючись, що її вибракують, а вона взяла й прошла? Що б там не було мабуть, варто було б це розкрити в оповіданні хоч стисло, щоб були якісь причини для емпатії. Бо так герой викликає, зізнатися, легку огиду. ((
Ви знаєте, на місці Настеньки я би теж від такого тюхтія звалила на Марс або хоч у Лохвицю.
Може, головний герой не був таким до її від'їзду? Люди ж насправді сильно по-різному сприймають розлучення, особливо у залежності від їхнього букету психічних відхилень...
занадто мало вихідних даних
Якщо сприймати сюжет першого рівня і максимально прямолінійно - ви, може, і праві, даних дійсно небагато. Але ж "відліт на Марс" скоріш ототожнює собою трагічну ситуацію різності людських бажань. Це один із стандартних людських конфліктів - нескінченно полюбити того, чий спосіб життя не зможеш підтримувати. Як на мене, Антон до самого кінця сподівався, що справжню Настеньку-таки не візьмуть в експедицію, в решті решт зіткнувшись зі своїм персональним айсбергом...
Загалом - мені подобається скоріше через текст задавати читачу питання і лише задавати вектор, ніж писати відповіді. Бо таким чином кожен отримає свої висновки, базуючись на власному унікальному досвіді і способі мислення
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Щиро дякуємо всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творче літературне середовище, що сприятиме появі нових імен та ідей в українській фантастиці. Зміцнюємо зв'язки між авторами, які працюють у жанрі фантастики, та читачами, підтримуємо прагнення молодих авторів вчитатися та розвивати свої літературні навички. Проводимо конкурси та різноманітні культурні й освітні події.
Коментарів: 8 RSS
1Дарія Гульвіс14-12-2021 15:27
Сподобалося все, але фантприпущення не грає в історії, на жаль, жодної ролі. А так вийшла гарна історія з приємним стилем і нотками філософії.
2Ігор Деяк15-12-2021 14:01
Сподобалося. Хоч герой і викликає співчуття, але таке... трохи спотворене, надто вже він намагається бути простим алконавтом. Окрім цього моменту все добре і світ, і атмосфера, і поетика.
До речі, не погоджуся із пані Дарією - робот у якості янгола-охоронця, це хороше припущення.
3Дарія Гульвіс16-12-2021 09:34
Ох. Вибачаюся. Я чомусь не зарахувала робота до фантастики
Тоді взагалі в мене немає ніяких претензій
4Автор17-12-2021 01:50
Дуже приємно чути схвальні відгуки
Це ж не зовсім алконавт, скоріш - не найсильніша психічно людина, в якої відібрали найдорожче. Сам Господь рекомендує забухати з цього приводу (joke)
5Мрійниця17-12-2021 18:53
Вітаю, Авторе!
Мені сподобалась філософська розповідь, скоріше навіть міркування. Дуже гарно написано, є стиль.
Але, як на мою думку, то це не оповідання.
6Автор17-12-2021 20:40
to Мрійниця
Дякую за приємні слова
А що ж тоді?
7Із зябрами19-12-2021 17:11
Одразу перепрошую за спойлери майбутнім читачам.
Текст написаний підкреслено "стильно", з усіми цими уривчастими реченнями й композиційно значущими повторами. І тому цілком жваво прочитується. Але це, як на мене, не рятує: зрештою все одно стає нуднувато.
Дано: сидить мужик (здається, в Одесі?) на сходах, навколо глобальне потепління. Мужик бухає, курить і тужить. І тужить, і тужить. І так увесь текст. Ви знаєте, на місці Настеньки я би теж від такого тюхтія звалила на Марс або хоч у Лохвицю.
Якщо серйозно, то занадто мало вихідних даних, щоб йому дійсно співчувати: були якісь непереборні причини для нього не полетіти разом з Настенькою? Його не брали, це дуже обмежена програма? Він навіть не спробував? У нього медичні протипоказання? Чи він просто злякався? Чи він завів стосунки з астронавткою, сподіваючись, що її вибракують, а вона взяла й прошла? Що б там не було мабуть, варто було б це розкрити в оповіданні хоч стисло, щоб були якісь причини для емпатії. Бо так герой викликає, зізнатися, легку огиду. ((
8Автор19-12-2021 17:52
to Із зябрами
Дякую за відгук!
Може, головний герой не був таким до її від'їзду? Люди ж насправді сильно по-різному сприймають розлучення, особливо у залежності від їхнього букету психічних відхилень...
Якщо сприймати сюжет першого рівня і максимально прямолінійно - ви, може, і праві, даних дійсно небагато. Але ж "відліт на Марс" скоріш ототожнює собою трагічну ситуацію різності людських бажань. Це один із стандартних людських конфліктів - нескінченно полюбити того, чий спосіб життя не зможеш підтримувати. Як на мене, Антон до самого кінця сподівався, що справжню Настеньку-таки не візьмуть в експедицію, в решті решт зіткнувшись зі своїм персональним айсбергом...
Загалом - мені подобається скоріше через текст задавати читачу питання і лише задавати вектор, ніж писати відповіді. Бо таким чином кожен отримає свої висновки, базуючись на власному унікальному досвіді і способі мислення