Марина і її сім'я

Щовечора, відразу ж після роботи, Марина повертається додому. Не засиджується у барах, як інші жінки, не вештається містом. А вже про коханців й думати годі - бо жінка вона порядна, сімейна. Відпрацювала своє, вийшла з офісу - і відразу до авта. За півгодини вже вдома.

Електрична машина тихо в'їжджає у двір, паркується біля хати. Чоловіки вже тут - усі троє. І діточок приводять. Усі такі ошатні, гарні. Видно ж, що готувалися до Марининого повернення.

- А ось і наша матуся! - радісно кричить Всеволод.

Він найстарший з чоловіків, Марина з ним вже двадцять років. Познайомилися ще в універі. Спочатку просто зустрічалися, потім жили разом... А там піддалися на батьківський тиск - і розписалися.

Всеволод старший від неї на п'ять років, і дуже-дуже позитивний. Смачно готує, та й по господарці усе робить: хату ремонтує, сорочки прасує... Та й у ліжку не соромиться. Не чоловік - а мрія!

Одне зле: не міг він дати Марині дітей. Скільки не старалися - не вагітнить дружина! Жінка почекала кілька років, а там одружилася ще з одним. Добре, що закони тепер ліберальні: бери хоч десять супругів, аби лише вміла їх прогодувати.  Але ж зарплатня в Марини висока - то які проблеми? На десятьох, звісно, не вистачить, а от двох потягнути нараз.

Другий супруг - Микола. Красень! Чорне-чорне волосся, коротка борідка і глибокі блакитні очі. Трошки, правда, повненький - але це його не псує. З ним справи пішли краще: Марина відразу ж завагітніла. І рівно за дев'ять місяців після весілля (день у день!) народилася перша донечка, Тамара. Така маленька, така вся рожева! Але вже видно, що на маму схожа! З місяць Марина пролежала на лікарняному, а там здала дитину на руки супругам і повернулася на роботу.

Звісно, важко було у ці дні! Приходиш додому, а дитина кричить! І чоловіки біля неї втомлені, нервові... Ледь що - плачуть, сваряться. Хоч на роботі ночуй!

Всеволод тоді закинув свою аспірантуру, щоб допомагати Миколі. Ну й правильно! Навіщо йому та кандидатська? Хіба в універі викладати. А який у тому сенс? Клопоту багато, а зарплатня скромна. Хіба ж Марина не здатна його забезпечити?

Коли вже народилася Світлана, довелося тяжко. Витрати зросли, втома - також. Добре хоч за садочок платити не треба: чоловіки вдома сидять. А до Миколи ще й тато з Вінниці приїхав - памперси міняти. В нього це добре виходить: сам п'ятьох дітей виростив, коли дружина покинула. Марина дуже поважає таких чоловіків.

Грошей не вистачало - тож Марина знайшла ще й другу роботу. Додому вже майже не з'являлася, дітей бачила більше на фотографіях. Але зусилля себе виправдали: змогла таки купити файний будиночок під Києвом. Від швидкісної траси не далеко, а там - новенький тунель імені Лесі Українки, що йде аж до Хрещатика. До роботи доїжджаєш швидше, ніж зі старої квартири. І це при тому, що маєш плестися на 100 кілометрах на годину - кляті столичні пробки!

Досвід і зв'язки дали результат: Марину взяли на нову посаду. І, я вам скажу, не робота, а мрія сімейної жінки! Хоч і напружена, але й зарплатня на рівні. І звільняєшся не пізніше від сьомої - а інколи й після шостої. А головне - начальство тобі довіряє - не давить, не контролює. Аби результат був. А вже результати в Марини добрі.

Їй навіть дали секретаря. Хлопець був зовсім ще молодий. Дивився на начальницю відданими собачими очима. Марина відразу відчула: на нього можна покластися. Бо попри усю юність і красу, попри шалений потяг до мод, хлопчисько він кмітливий, добрий і старанний.

Марина відразу ж відчула, що подобається секретареві. Петрусь - так його звали - завжди червонів, коли Марина до нього говорила. І сором'язливо опускав очі, коли жінка його розглядала. І Марина точно знала: це для неї Петрусь одягає усі ці короткі шорти, для неї робить зачіски у дорогих салонах... І саме для неї носить занадто вузьку футболку, що підкреслює кожен м'яз атлетичного торса.

І якось, після корпоративної вечірки, Марина визвалася підкинули Петруся додому. Ну й не втрималась - дала волю рукам. А він не тільки не опирався, а й сам почав роздягатися. Молоде гарне тіло, та ще й тягнеться до тебе, цілує... Марина не втрималась - хоч і заміжня жінка.

Сумління сварило, як скажене: не можна зраджувати Всеволода з Миколою!  Але тіло не слухалось і робило щось своє. І це щось виявилось таким приємним, що жінка наче провалилася у якийсь інший солодкий світ. Оргазм нахлинув божевільною хвилею. І лише чути було, як стогне від задоволення молоденький секретар.

Отак вони й зійшлися уперше. А далі вже пішло-поїхало! Марина тепер пізно приходила додому, а чоловікам брехала про термінові проекти на роботі. На вихідні їздила "у відрядження" - а насправді ж до затишної однокімнатної квартирки, де чекав тепленький і сонний Петрусь.

І тривало це кілька років. А потім Марина випадково завагітніла. І тоді вже, як чесній жінці, довелося одружуватися втретє. Інша б на її місці відкупилася від секретаря: дала б гроші, щоб не базікав - і йди звідси; решта - твої проблеми. Але Марина так не могла. Порядність пересилила!

Так з'явився у сім'ї третій чоловік. Звісно, треба було вмовляти Всеволода з Миколою. Боже, як же ж вони ревнували! А як скандалили! Одне слово - чоловіки! Краще вдавляться, ніж терпітимуть біля себе молоденького і гарненького конкурента!

Довелося нагадати, хто тут усіх годує. Хто гроші заробляє, хто хату купив. А вони лише сидять вдома, готують їсти, прибирають та діточок виховують. Теж важлива справа, але ж не порівняти з Марининою напругою!

Люди кажуть: коли супруг один - він може вирости егоїстом. Так воно й є. От навіть Всеволод: як він важко звикав до Миколи! Навіть билися на початку! Зате тепер - найкращі друзі. Петрусеві було важко адаптуватися. Його, щоправда, не били - занадто вже молоденький. Але сварили увесь час: не так готуєш, не так прибираєш! Він, біднятко, плакав, але терпів. Така ж бо чоловіча доля...

"І що я роблю не так?! - переживала тоді Марина. - Ніби й гроші заробляю, і чоловіків не б'ю, не ґвалтую, і не напиваюся... А все одно вдома ладу нема!"

Та часи минали, усе якось притерлося. І тепер - зразкова сім'я!

Марина зупиняє електромобіль - і усі радісно до неї біжать, обіймають, цілують! І діточки, і чоловіки! Така іділія! І усі в один голос розповідають, що сталося за день. Таке в них тут вдома насичене життя! Марина слухає цю беліберду і усміхається.

- А як у тебе на роботі? - питає Микола.

- Та все добре, - весело відмахується Марина.

Ну як їм поясниш, що робиться у офісі?! Воно їм потрібно?! Навіщо супругам ці деталі: проекти, офісна політика, конфлікти, альянси, дедлайни, відносини з шефом, відносини з клієнтами...

Де їм це зрозуміти? Хай краще радіють своїм квіточкам, вішають фіраночки і читають діткам казки.

Усе ніби й добре - і вдома, і на роботі. Чому ж Марині не радісно?

"Як це не радісно?! - здивуєтеся ви. - Та інші жінки мріють про таке життя!"

І справді, скільки їх - нещасних старих холостячок: ані кар'єри толкової, ані справжнього коханця. А буває так, що сім'я є, а от на роботі - пекло, та ще й зарплатня маленька. Як тоді чоловіка прогодувати?

А буває й таке: з кар'єрою в жінки усе чудово, а от чоловіки тягнуть з неї гроші - вимагають дорогі подарунки, коштовні речі, шикарні меблі... Та ще й зраджують на право й на ліво. Не дарма ж з'явилися ці анекдоти: приходить дружина додому, чоловіки голі у ліжку, а у шафі - коханки!

В Марини з цим проблем нема: чоловіки й вірні, і ніжні, і вдячні їй. І вона їх по-своєму кохає. Хоча, якщо чесно, перша страсть вже перейшла, та ще й багато років тому. Тепер це більше звичка. Разом їм і добре, і затишно - але ж бракує романтики. Чоловікам цього не треба: подаруєш їм трояндочку, звозиш до ресторану - от і романтика. А їй, жінці, треба більшого. Хочеться пригод! І щоб життя було повне, цікаве! А тут: робота-дім, дім-робота...

Вже думає Марина, чи не завести коханця? Але пригадує, як було з Петрусем... Ні, четвертого супруга ми не потягнемо. Та й не хочеться брехати, сім'ю підривати... Адже дітям потрібні не лише татки, а й мама!

І з роботи не вирвешся. А коли відпустка - то їздять на курорт цілим кагалом. Де тут відпочинеш?

А Марині ж вже сорок років! Хочеться самореалізуватися! Але ж талану нема - вірші складає кепські, романів писати не вміє, з музикою не склалося. У дитинстві добре малювала - але й не велика художниця. А роки минають, скоро вже старість... Може то й є криза середнього віку?

Та й у ліжку, якщо чесно... Їх, звісно, троє, і вони ніжні... Але усе це давно перетворилося на рутину. Та й трапляється усе рідше - бо якось вже й не цікаво. Інші подружжя експерементують - і Камасутру вивчають, і фільми дивляться, та ще й ігри вигадують. А в Марини - усе таке сіре. Принесла от якось еротичний фільм, а чоловіки як зговорилися.

- Це просто огидно! - сказав тоді Петрусь.

- Та ще й механічно! - додав Микола. - Без почуттів, без задоволення!

- Таке штучне! - підхопив Всеволод. - Видно ж, що актори нудьгують. Тільки й мріють, щоб зйомки швидше закінчились!

- Мені після того взагалі не хочеться кохатися! - остаточно обурився Петрусь і вийшов зі спальні.

Більше Марина не експерементувала.

От вірите ні, але інколи вона заздрить тим жінкам, що взагалі не виходять заміж. А є ж такі! Міняють коханців, як перчатки! І живуть легко, без напруги. Гроші самі собою приходять - там гонорар, там виграш. Та й витрати не такі, як в заміжніх жінок. Усе що заробила - на вино і гарних молодих чоловіків! Ото життя!

Ну хіба нормально, щоб доросла успішна жінка такому заздрила?!

І нікому-нікому Марина не зізнається, що інколи мріє про зовсім інше життя. Яке? Вона й сама толком не знає! Може десь у космосі, поміж зірками. Вона - зоряна капітанша і веде корабель до невідомих планет. І там з нею обов'язково стануться якісь пригоди. Буде битися з поганими, захищати добрих. А десь на закинутій орбітальній станції знайде зачарованого принца вісімнадцяти років, що вже триста років спить у стані глибокої гібернації. Поцілує його, зніме чари...

"А далі?" - думає вона. І сама ж розуміє: або роман швидко обірветься, або ж усе знов перетвориться на рутину. Ну й навіщо тоді оті космічні пригоди?!

Сьогодні ввечері уся сім'я дивиться телевізор. Повісили екран на стару яблуню, поправили Wi Fi - і вечеряють. А тут новини: аргентинці висадилися на Марсі, біля японської станції; Тибетська Республіка побудувала електростанцію на енергії кундаліні; президент Каталанії привітав Башкортостан із десятою річницею незалежності; у Білорусі 80% чиновників не розуміють російську, хоча це друга офіційна... Нічого нового у цих новинах не було. Аж поки...

"Дослідники Києво-Могилянської академії за допомогою британських вчених знайшли шлях до Іншого Життя! Це дуже просто: ви пишете книжку, де усе було б так, як ви хочете. А потім вже біо-мета-ретранслятор на нейтронних приводах, що його винайшли наші могилянські академіки, перетворить мрії на реальність. Проект проходить під патронатом Президентки України Юлії Кравчук. Поспішайте!"

Марина відставляє тарілку з борщем.

- Усі до роботи! - каже вона. Заходить на свій робочий аккаунт і бере відпустку за свій рахунок.  - Уперед!

Роман писали півроку. Кожен мав взяти участь - інакше світ вийде неякісний. Чоловіки, як завжди, пересварилися - але Марина швидко навела порядок. Вставали у шостій ранку, писали до обіду. Потім йшли на річку чи до лісу, шукати творчого натхнення. Потім знов писали. А о дев'ятій, Марина залізною рукою вкладала усіх спати: здоровий сон - запорука літературного успіху.

І ось ціла сім'я виходить з метро на Контрактовій площі (машину вирішили не брати). До Академії йдуть пішки. Біля входу на них вже чекає сама Президентка - сива шляхетна пані років за шістдесят. Її погляд мимоволі ковзає по Марининих чоловіках. Вони в неї й справді гарні: давно вже так ошатно не вбиралися! Нафарбовані, зачесані за останньою модою; короткі шорти ледь ховають стрункі ноги. Президентка червоніє і відводить очі. Все ж таки лідерка Нації, а не студентка-першокурсниця!

- Сюди, будь ласка, - показує вона у бік біо-мета-ретранслятора на нейтронних приводах.

Завантажує текст роману, заводить сім'ю до машини, натискає на кнопку. Машина гудить, видно блискавки... Нарешті двері відкриваються.

- За мною! - кричить Марина і вбігає до Іншого Життя.

Вони йдуть квітучим лугом, на обрії - гори, а праворуч - море і сосновий ліс...