Луу

Ранок явно не вдався – над містом скаженіла електрична буря. Луу стояв біля вікна і спостерігав, як спалахи блискавок мовчки розколювали небо. Стіни не пропускали ззовні жодного звуку, тому блискавки здавлися німими. Луу чудово знав, що вони влучають тільки у живі істоти і зараз йому, як ніколи, хотілося вийти на вулицю та підставити себе під смертельний удар – на стільки сильно він не хотів йти на захист власної курсової роботи. Сьогоднішній захист повинен був бути незвичайним, несхожим на жоден інший, Луу був невипадково виділений з числа своїх однокурсників, і ця процедура не обіцяла йому нічого доброго. Розголос про творіння його рук вже давно вийшов за межі рідного галактикобудівельного інституту. Газети рясніли найнеймовірнішими заголовками, до міста з`їжджалися зі всієї планети вчені, виявили занепокоення навіть жителі віддалених колоній. І от нині Луу змушений буде захищати своє дітище перед людьми, вже первісно налаштованими проти нього. Він мовчки дивився, як в далині, поміж вогняними стрілами, поволі підіймалися два сонця – Паші та Рей. Повесні на небі були обидві частини подвійної зірки – і великий та жаркий Паші, що палив планету влітку, і маленький, але красивий Рей, що скоріше просто освітлює, аніж гріє, в зимову пору. Вигляд цієї пари почав вселяти в Луу впевненість в собі.

В себе за спиною Луу почув чиїсь тихі кроки‚ що наближалися. Але сумний студент продовжував дивитися в вікно, і тільки ніжний дотик змусив його озирнутися.

– Навіщо ти прийшла? – Якимось незвично тихим голосом спитав він.

– Я хотіла підтримати тебе. Ти повинен знати, що я і Тте вболіваемо за тебе. Всі настроєні проти тебе, але Тте говорить, що ми всерівно не повинні здаватися. – Голос Бри тремтів від хвилювання. Вона хотіла підтримати Луу, і він це чудово розумів. Він подивився на Бру поглядом повним ніжності та подяки:

– Спасибі вам, але боюся, що моє виключення з інституту вже неминуче...

На підтвердження його слів в коридорі з`явилася постать ректора. Він підійшов до них і зі злістю прошипів:

– Ти більше не студент нашого інституту. А зараз йдем, засідання вже розпочалося.

Після чого він‚ змірявши поглядом Бру‚ повернувся й попрямував до дверей, з яких з`явився. Луу попрямував за ним, не підіймаючи очей на подругу. Бра так і залишилася стояти біля вікна, спостерігаючи, як віддаляється її коханий.

Галактикобудівельний інститут, в якому навчався Луу, був одним з ведучих інститутів в своїй галузі, на всій планеті йому не було рівних. Цивілізація цієї планети розвивалася дуже динамічно, надзвичайно швидко росла й кількість пашірейців, але планета була бідна на корисні копалини. Тому тут завжди була висока потреба в висококваліфікованих зоре- та планетобудівельниках‚ що випускаються інститутом. Пашірейці навчилися створювати найрізноманітніші планети і зорі в залежності від потреб. Після чого їх використовували як джерела найрізноманітнішої сировини.

Луу навчався на планетобудівельному відділенні, йому залишалося вчиться ще трохи більше року. Він був одним з кращих студентів за весь час існування інституту, а по закінченню навчання з нього вийшов би відмінний фахівець. Його викладачі передрікали йому велике майбутнє і дуже пишалися ним, але Луу розумів, що сьогодняшня вчена рада поставить крапку на його кар`єрі.

Не дивлячись на величезні розміри, зал, в який ввійшов Луу, був вщент заповнений, всі місця‚ навколо невеликого манежу в центрі‚ були заповнені. Ректор зайняв своє місце, а студент залишився стояти в центрі, сумно опустивши голову під прискіпливими поглядами‚ що вивчали його. Раптом багатоголосий гомін, що панував в залі, стих. Машинально, щоб зрозуміти причину цього, Луу підняв погляд – його вчитель, старий професор Таа, просячи слово, розпочинав засідання.

– Коллеги! – Професор по звичці зробив паузу, очікуючи повної тиші. – Надзвичайна подія, що має місце в нашому інституті, змусило нас зібраться тут й спільно обговорити наші подальші дії, спрямовані на розв`язання‚ ситуації‚ що виникла .

В величезному залі гримів голос професора Таа, всі мовчки напружено слухали його, зрідка кидаючи погляди на винуватця всього‚ що відбувається, котрий стояв в центрі.

– ...В зв`язку із тим, що в пресі було багато інформації про те‚ що сталося, при чому самої неймовірної та вигаданої, я хочу розповісти, як все сталося насправді.

Професор знову зробив паузу, видно, раздумывая з чого почати.

– Студент Луу – один з кращих наших студентів. В цьому році під моїм керівництвом він працював над курсовою роботою на тему "Створення малих кремнієвих планет методом холодної конденсації". Ця робота включала в себе і створення невеликих дослідних зразків. Він об`єднав свою роботу з ще одним студентом, що працював над створенням зірок, спільно вони створили невелику планетарну систему. На мій погляд, Луу зі своєю роботою успішно впорався, при чому в дуже короткі терміни. Але...– Голос оповідача тремтів від хвилювання...– він не обмежився досягнутим і продовжив роботу в напрямку не пов`язаному з темою свого курсового проекту. Використовуючи створену ним планетарну систему‚ як лабораторію і полігон, він створив щось, що не піддається ані опису, ані розумінню, я навіть не знаю, як назвати це «щось», тому і надалі я буду використовувати цей термін – «Щось». Так от, він заповнив одну з своїх планет цим Щось, забезпечивши перед цим його можливістю самовдосконалення. І я повинен відзначити, що воно такою можливістю з успіхом користується!

Над присутніми пробігла звиля схвильованих голосів, гул в залі наростав, пролунали вигуки. Професор Таа мовчки стояв, чекаючи, коли стихне цей гомін, але він не припинявся. Тільки після дзвінка, що закликав всіх присутніх до тиші і спокою, пристрасті в залі почали вщухати.

– З вашого дозволу я продовжу. Це Щось створене на молекулярному рівні з підручної сировини наявної на тій планеті. Воно існує цілком автономно, має можливість розмноження і, як я вже говорив, самовдосконалення. Тобто воно ЖИВЕ, а це означає, що в Всесвітй з`явився другий вид живих істот. Ось і вся передісторія.

Зал деякий час усвідомлював почуте. Потім посипалися питання, але Таа, звернувшись до присутніх, сказав:

– Подробиць я не знаю, тому давайте задамо всі питання ,що нас цікавлять‚ автору цього дітища.

Професор жестом показав на Луу. Настававнаставав найвідповідальніший момент для сттудента. Зараз або ніколи він мав можливість врятувати своє творіння. Він впевнено розпочав відповідати на питання:

– Луу. За яким принципом працюють ваші механізми. – Питання задав незнайомий для Луу професор, вірогідно, приїхавший здалеку. Він спеціально наголосив на останнє слово, бажаючи показати, що не хоче приймати термін "живе". Луу це відчув.

– Це не механізми. Це живі істоти, що функціонують на основі складних хімічних реакцій що відбуваються у них всередині. Ще хочу поправити професора Таа: в Всесвітй з`явився не один, а величезна кількість нових видів живих істот. І хоч основа у них одна, це абсолютно різні види.

– Для чого ви провели такий дивний дослід?

– Хотів показати, що ми не є єдино можливою формою життя.

– Але ж вчені давно вже довели, що ми – єдина форма живої матерії.

– Боюся, що цю теорію нам доведеться переглянути.

– Якщо ці істоти побудовані на хімічних реакціях, те, як вони отримують енергію для існування?

– Деякі види мають здібність акумулювати в власних хімічних зв`язках енергію, отриману від своєї зірки. Інші одержують цю енергію, поглинаючи перших. Треті – поглинаючи других і так далі, утворюючи замкнутий цикл.

– Вони убивають собі подібних?!! – Учений був здивований і в той же час обурений почутим.

– Так, вони убивають одне одного. На цьому засноване існування всього живого на тій планеті. Одні вбивають інших, щоб вижити, інші протдіють цьому, також для того, щоб вижити. На цьому і базується принцип самовдосконалення.

– Але це повністю суперечить нашим законам.

Луу на це тільки потиснув плечами.

– Це все звичайно цікаво, але я не розумію в чому та проблема, через яку ми тут зібралися.

Це питання було адресоване вже не Луу, присутні в залі повернули свої погляди в бік ректора. Розуміючи, що від нього чекають пояснень, ректор піднявся і промовив:

– Вже досить тривалий час ми спостерігаємо за всім‚ що відбувається на тій планеті, намагаючись зрозуміти, чим керувався наш студентом при проведенні цього страшного досліду. І ми прийшли до висновку, що залишити все як є‚ було б злочинною недбалістю. Присутнім ще не відомо, що на цій планеті один з видів цих істот є розумним і представляє безпосередню небезпеку для нашого світу.

Над залом в котре пронісся гомін, на цей раз, він був значно сильнішим – почуте було мало кому відомим.

Нерви Луу не витримали, і він криком спробував заглушить зал:

– Створені мною форми життя абсолютно нешкідливі і безпечні! Люди – розумні істоти на цій планеті – не представляють жодний небезпеки для нас. Навпаки, вони представляють величезну цінність для нас, нам є чому в них повчитись!

Зал притих, прислухаючись до криків схвильованого студента. Коли той замовк, на нього знову посипалися питання.

– У людей, на відміну від нас, величезна кількість мов, за допомогою яких вони спілкуються між собою, тому вони представляють величезну цінність для наших філологів. Їхня наука, без всяких сумнівів, зацікавить і нас. Тим більше, що у людей вона, а разом з нею і їх розум розвивається більш динамично ніж у нас. І хоча в цілому їхня наука відстає від нашої, в деяких галузях вони переважають або випереджають нас.

– І в чому ж їх переваги?

– Їхні почуття більш різноманітні, ніж наші, внаслідок чого у них утворилося щось‚ що називається мистецтвом. Воно надзвичайно багатогранно, і в зв`язку з тим, що у нас немає нічого подібного, я не зможу описати його звичайними словами. Але хочу вас завірити, що ми отримали братів по розуму, і зараз ми вже не самотні в Всесвіті.

– Боюся, що наш герой розповідає нам про другорядні речі. – Перебив слова Луу ректор. – В той же час, не згадуючи про головне. У людей почуття справді більш різноманітні, але боюся, що тільки за рахунок, м`яко кажучи, негативних. Основне почуття, яким наділений кожний представник цього вигляду – ненавість. За весь час свого існування люди практично не припиняють вбивати одне одного. Вся їхня наука спрямована на створення засобів вбивства собі подібних. І цих монстрів, яких великою натяжкою можна назвати розумними через їх жорстокість, я б не став називати нашими братами. Їхній світ, породжений хворобливою фантазією нашого студента, абсолютно чужий нам. Чого вартий тільки спосіб їхнього розмноження! Наш герой створив їх двостатевими! А деяких представників більш простих видів і зовсім одностатевими.

Зі всіх кінців залу пролунав сміх. Наведений ректором приклад не так обурив присутніх, як развеселив їх.

– Я не бачу тут нічого смішного! – Обурено вигукнув ректор. – Ці істоти, прагнучи створювати все нові і нові види зброї, вже навчилися разщіплювати атоми, й використають для цього нестійкі елементи! А те, як вони це роблять, визвало б в будь-кого жах! І найголовніше – вони вже мають можливість залишати межі своєї планети і тому‚ момент, коли вони виявлять в Всесвіті нас – не за горами. А тоді вже говорити про безпеку нашої цивілізації, думаю, буде пізно. Тому я наполегливо вимагаю негайно розпочати знищення цієї планети разом зі всіма іншими‚ що входять в цю планетарну систему.

– Шановний коллега. – В притихлому залі загримів дужий голос професора Таа. – Ви, напевно, забули, що закон забороняє вбивати розумних істот. Ми не можемо знищити цю планету. Все, що ви розповіли присутнім тут, звичайно жахливе, але я впевнений, що можна знайти і інший засіб вирішення цієї проблеми.

– А якщо вступити з цими істотами в контакт? Налагодити із ними відношення, поділитися своїм досвідом і вказати на їхні помилки? – В дискусію почали вступати і інші представники вченого світу.

– Представники цього виду небезпечні не тільки через свою агресивність, у них парадоксальний спосіб мислення, в спілкуванні вони використовують твердження, що завідомо неправдиві. Крім цього, вони цілком непрогнозовані, і я не розумію, чому Ви відносите їх до розумних істот. Я гадаю, що користі, не дивлячись на всі обіцянки нашого студента, ці істоти нам не принесуть, а от шкоди може бути дуже багато.

– Я б все-таки запропонував не квапитися, а ретельно вивчити це питання і тільки після цього ще раз повернутися до нього.

– Боюся, ви меня погано зрозуміли! З тими темпами, з якими розвиваються ці істоти, вони дуже скоро зможуть знищити нас. І повірте – вони навіть не замисляться над тим, що знищують розумних істот!

Луу мовч стояв й зі смутком слухав суперечку вчених, на нього вже ніхто не звертав жодної уваги. Апатія, охопивша його ще вранці, тільки посилювалася. Він вже не хотів нікому нічого доводити чи пояснювати, йому тільки хотілося, щоб цей жах швидше закінчився. Але кінця сурепечки вчених мужів видно не було, в спір включалися всі нові і нові учасники. І коли здавалося, що спір досяг свого апогею, в зал війшла Бра. Не дивлячись на те, що вона спробувала зробити це тихо і непомітно, весь зал раптом стих і скерував свої погляди на двері. Бра на якусь мить збентежилася від такої уваги, але, швидко прийшовши до тями, впевнено підійшла до Луу. Під пристальними поглядами присутніх Луу вислухав новину, принесену подругою. Частина присутніх була обурена настільки зухвалим вторгненням Бры на вчену раду, інша частина з зацікавленням спостерігала, як шокованый якоюсь новиною Луу вибіг з залу. Всі чекали пояснення.

В центрі залу залишилася тільки Бра, вона не знала, що їй робити: чи бігти слідом за Луу, чи залишатися тут. Спершу було вона рушила слідом за Луу, але потім зупинилась і повернулася до залу.

– Щойно була підірвана планета, через яку ви тут зібралися. Її мешканці знищили самі себе... – Тихо проговорила вона і попрямувала до виходу. Шокований такою звісткою, зал проводжав її мовчазними поглядами.