Коротко. Яскраво. «Ілько Легіт — син вітру»

Про свою книжку розповідає Наталія Піка

Щоб відірватися від жаских новин під час повномасштабного вторгнення, багато хто рятувався у вигаданих світах з книжок. Для мене це став Дискосвіт Террі Пратчетта із властивою йому іронією та правдивістю. Водночас хотілося створити щось легке та веселе для тих, хто бажає трішки розрадитися у важкому сьогоденні.

Головний герой книжки: 13-річний син слов'янського бога вітру, Стрибога, який ослухався заборони батька спілкуватися зі звичайними людьми. В якості покарання, батько відсилає Ілька Легіта разом з двома братами та сестрою у село Безусичі, що розшифровується як «богами забуте село». За основу покладене реальне місце — селище міського типу Кулиничи, на території якого знаходиться однойменний хлібокомбінат, ботанічний сад й велика загата — Кулиничівський ставок з живими лебедями.

Дорослішання — складний вік, адже на місце старого світу, створеними батьками, слід відшукати власний шлях. Почасту цей процес болісний і кожен підліток опиняється майже сам на сам із власними переживаннями. Водночас відбувається не менш важлива, але вкрай болюча сепарація від батьків. Тато й мати втрачають свої майже божественні якості, якими дитина наділяє батьків.

В основу повісті «Ілько Легіт — син вітру» покладений процес дорослішання та пошуку власного шляху. Було бажання зробити це з гумором, іронією, насиченими легкими й зрозумілими жартами. Чи вдалося це, будуть вирішувати читачі.

– Хай спочатку зізнається, що то він відпустив собаку. Матвіївна каже, що бачила – учора він крутився там.
– Може, ще й родимку розгледіла під пахвою? – не витримав Семаргл.
– Прикриваєш тепер цього покидька. А, між іншим, до твого відома, він зламав помідори в сусідів, загнав кішку на дерево, їв рибу з мисочки та котячий корм.
– Та невже? Хлопчик їв рибу. Тоді це точно не з наших.
– Та не хлопчик їв котячий корм. А той собака, якого відпустив цей…
Дідусь Семаргл знову не дав їй можливості договорити:
– Не цей. А хтось. Умовний хлопчик. А може, взагалі ніякого хлопчика й не було.
Ксенія розсердилася ще дужче:
– Був. І він відв’язав собаку. Він міг когось покусати!
– Боже збав! Щоб хлопчик когось покусав!
– При чому тут хлопчик, Семаргле!? Я кажу про собаку!
Собака міг укусити дитину. І це погано. Я не можу заплющувати на це очі.

Наталія Пікіна живе в крихітному селі Гонтів Яр, що знаходиться біля міста Валки Харківської області.

Торік заснувала літературний гурток для підлітків “Тривожна валіза”. За цей час в рамках гуртка видали дві збірки прози й віршів «Лось, лісник і браконьєри», а також «Курка, що заснувала новий тренд у тік-току», провели онлайн-читання. Проводжу літературні майстер-класи для дітей «Спільно» з Юнісеф під назвою «Сценарії для тік-тока». Торік видала дебютний роман «Володарки курганів» про скіфів та чорних археологів. Цьогоріч взяла участь у літературному альманасі «Роздуми» видавництва «Лілія». Працюю над підлітковою повістю «Останній дзвінок» про Мишка, що забажав цілими днями лежати на дивані й гортати стрічку тік-тока, а після цього зламав ногу.

Ілько Легіт, син слов’янського бога вітру, опиняється у крихітному селі без магічних здібностей із єдиною умовою: ніхто не повинен дізнатися, що він син Стрибога. Разом зі своїми братами Борвієм і Сіверком та сестрою Борою вони вчаться взаємодіяти зі звичайними мешканцями еко-поселення, серед яких є і перевертень, і мавка, і русалка. Хто з них стане Ількові другом, а хто – запеклим ворогом? І чи готовий Ілько протистояти найлютішому ворогу, який вирішив майже повністю винищити людство?

До книжки

Альона Сіліна

Менеджерка культурних подiй, кураторка «Зоряної фортеці» та спецпроєктів з фантастики на «Книжковому Арсеналі» й «Форумі видавців у Львові», укладачка збірок фантастичної прози.