Круговерть Часу

2454р.

- Прошу подивитися праворуч! Перед нами розміщується велична споруда Національного Музею. У ньому ми зможемо побачити і почути історію не лише нашого міста, але навіть історію людства, – звертав увагу групи людей, що стояли посеред площі, сивочолий хлопчина років двадцяти п’яти. Одягнутий у білу сорочку та широкі штани, із сумкою через плече, він впевнено і цікаво розповідав про минуле планети. Площа Свободи була останнім місцем зупинки тих, хто брав участь у екскурсії. Так було заведено давно, і щороку, щомісяця, а іноді і щодня, група зупинялася перед Музеем, біля якого з одного боку височіла Кам’яна Вежа, а з іншого, Іггдрасіль. Найбільше питань завжди викликало це дерево. От і сьогодні хтось не утримався і попросив:

-Я перепрошую, пане екскурсоводе, а розкажіть нам Історію про Енгуса Мак Ока та Етайн. І, звісно, трохи про Іггдрасіль.

-Так. Звичайно. - посміхався екскурсовод. - Історія ця відбулася давно…

***

Енгус Мак Ок повертався із експедиції втомленим, але в радісному піднесеному стані. Він пам’ятав, що на Землі його чекає чарівна Етайн, і кожного разу, коли її образ з’являвся перед його очима, Енгус усміхався кутиками губ. А серце починало невгамовно гупати. Як же він не любив залишати Етайн! Та іншого варіанту й нього не було, адже свій вибір він зробив давно, коли після закінчення Академії подав заяву до Корпусу. Батьки тоді ще були дуже занепокоєні, але Енгус заяву не забрав, а тільки спробував знайти з ними спільну мову. Звісно, вони змирилися із вибором сина, адже знали його вдачу. Після першої експедиції рідня змінила ставлення до хлопця. І й як же може бути по-іншому, коли про Енгуса та всю команду “Дракара 5” говорили мало не всі жителі Міста. Його так і називали, “людина, яка виявила хронотопову аномалію”. Місце, у якому Час знаходиться у якомусь дивному стані, що зрозуміти людям було поки що не під силу. Сам Енгус уявляв його як первинний вигляд часу, його існування у, так би мовити, чистому вигляді. “Час як тканина буття”. Аномалію виявили на Тір Тіртайнгілі, однієї з планет смарагдового ланцюга. Після могутнього буревію поблизу Бази Корпусу у повітрі з’явилася якесь колесоподібне утворення. Робот, якого направили до нього, повернувся неушкодженим, проте його вивчення показало, що робот провів у цій Круговерті набагато менше часу, ніж був відсутній. З тієї пори люди не дуже просунулися у вивченні Круговерті.

***

2853р.

Всі уважно слухали екскурсовода. І не дивно, ніхто не міг краще розповідати про минулі часи, ніж цей молодий чоловік. Людям здавалося, що він добре знає, про що говорить, на кожне питання у хлопця була приготовлена відповідь, пару цікавих та красномовних історій він одразу, без зупинки розповідав. Та й місцевина тут незвичайна, околиця Міста, та ще й залишки стародавньої архітектури, розвалини Кам’яної Вежі, фундамент приміщення Музею, і, нарешті, могутнє дерево Іггдрасіль, яке, здавалося, торкалося гілками неба – все це створювало атмосферу романтичності та загадковості. Екскурсовод продовжував свою історію.

- Енгус Мак Ок недовго був вдома. Хвилини та часи проведені із чарівною Етайн танули швидко, так швидко, що не встиг юнак насолодитися маленькими миттєвостями життя, як прийшов час збиратися. Відпустка була зовсім нетривалою, а роботи у астронавта завжди багацько. “Як зірок на небі”, - полюбляв говорити Енгус. Він повернувся на Тір Тіртайнгіл, туди, де було виявлено Круговерть Часу. Цього разу Енгус мав зробити те, чого ще не робила людина – увійти до Круговерті. Робота над цим експериментом тривала вже довго, група вчених розробляла можливі наслідки цієї небезпечної подорожі, прогнозувала можливі дії Енгуса та вплив Круговерті на організм.

- І що трапилося у Круговерті? Енгус увійшов до неї?

- Так. Звісно. У Круговерті Енгус потрапив у особливе середовище, це було щось схоже на солодкий сон, знаєте, коли сниться, як ви літаєте. І цей сон тривав невідомо скільки часу, і коли Енгус вийшов із Круговерті, виявилося, що пройшло майже два століття.

- А Етайн? Вона померла?

-Ні.

Екскурсовод на мить замовк, ніби збираючись із думками, а потім продовжив.

- Тут, знаєте, відбулася дивна річ. За два століття про Енгуса забули. Рідних і друзів вже не було, влада змінилася, навіть ученим досвід Енгуса був непотрібним, адже змінилися ідеали науковості, проблеми часу вже не були такими актуальними. Та Енгус нічого не забув. І коли він дізнався, що сталося із його Етайн, то дуже засмутився. Виявилося, що тоді, коли Енгус зник у Круговерті, вона присвятила своє життя науці та космосу. Етайн отримала необхідну освіту та пройшла підготовку, полетіла працювати на Базу Тір Тіртайнгілу і за деякий час потрапила до Круговерті. Більше ніхто її бачив. Дослідження аномалії припинили, експериментів більше не проводили. Після того, як Енгус вийшов із Круговерті, відбулося те, що остаточно поставило хрест на наступних дослідженнях – аномалія зникла.

***

3453р.

- А Іггдрасіль? Це правда, що його посадили у минулому тисячолітті, і що воно має неземне походження?

- Це дійсно так. Іггдрасіль посадили Енгус Мак Ок та Етайн. Це відбулося після його першого знайомства із Круговертю Часу, а гілку Дерева йому подарували мешканці Тір Тіртайнгілу – маленькі та чудернацькі Сіди. Вони і назвали його Іггдрасіль. Народ цей мав стародавню історію, яка нерозривно пов’язана із історією цієї дивної планети. Жили вони під землею, та у печерах, у контакт майже не вступали, інформації про них було небагато, але те, що вони мають тривалу історію, і що живуть дуже довго – це було землянам відомо. До речі, за припущенням у психіці Сідів є частинка колективного свідомого, тому знання про їх народ передаються із покоління у покоління на свідомому рівні. За тисячу років дерево зміцніло, витягнулося і тепер привертає увагу тих, хто приїхав до нашого міста. Воно охороняється законом і внесено до списку Чудес світу. Навіть до нас прилітають з інших планет, щоб подивитися на це диво природи. Іггдрасіль – це окраса нашого міста, і, безумовно, нашої планети.

Туристи уважно слухали цю історію. Дехто блукав поглядом по кам’яних залишках Вежи, або пагорбах, вкритих травою. Екскурсовод ловив такі погляди і згадував про те, що колись тут, як у мурашнику, вирувало життя. Як у кожному великому місті, тут колись ріка часу текла дуже швидко, і мешканці міста часто губилися у нескінченому потоці рекламних сигналів, машинного руху у час пік, та тінях багатоповерхових споруд мегаполісу. Тепер все змінилося. Поміж залишків цивілізації вільно гуляв вітер, шепотів нерозбірливі слова і грався листям Іггдрасилю.

- Скажіть, а що сталося із Енгусом?

Екскурсовод посміхнувся.

- Енгус… з ним теж сталася дивна історія.

5453р.

Енгус Мак Ок проводив свою чергову екскурсію. Він так і говорив: “У мене екскурсій багацько, як зірок на небі”. Комусь може здатися, що це доволі нецікаво, і, напевно, набридає говорити про одне й те саме. Проте Енгус цього не відчував. Світ навколо нього змінювався, люди приходили усі різні та цікаві. І саме за допомогою екскурсії та живого спілкування Енгус виривався із свого маленького світу спогадів та сподівань на майбутнє, і міг побачити, що час лине не так швидко, як здавалося йому. Це був парадокс, внутрішнє відчуття було таке, що час стоїть на місці, що нічого не змінюється, що Енгус завмер на позначці двадцять п’ять років, проте все навколо рухалося, як на кіноплівці, що рухається у прискореному режимі. Лише спогади Енгуса, вербалізовані у своєрідній історії про нього та Етайн, дозволяли йому зберігати внутрішню єдність і слугували тим містком, який з’єднує минуле та майбутнє. Енгус не знав, як йому ставитися до Круговерті Часу, - дякувати за подарунок у вигляді вічного життя, чи сварити за те, що вона забрала Етайн. У будь-якому випадку, він відчував, що все це сталося зовсім не випадково. Сьогодні Енгус був стурбований, адже серед туристів, які приїхали до Дерева на екскурсію, він знову помітив невисокого юнака із зеленими очима. В його погляді було щось незвичне, навіть трохи неприємне. “Знову помітив”, - це сказано трохи дивно. Останній раз Енгус бачив його у минулому столітті. Звичайно, це міг бути лише збіг. Так бувало. У великій кількості людей, які приходили слухати Енгуса (як зірок на небі, так казав він), часто-густо траплялися схожі. Енгус навчився навіть визначати деякі особливості їхньої поведінки за зовнішнім виглядом, за особливостями мовлення тощо. Цього юнака він запам’ятав саме через очі. І через те, що він не задавав питань. От і зараз він намагався заховатися за спинами інших туристів, чи, принаймні, так Енгусу здавалося. Після завершення екскурсії Енгус уважно стежив за групою, з якою прийшов той юнак. Вся група попрямувала до аеробусу, тупцювалася деякий час біля нього, напевно, ділилися враженнями. Юнак із зеленими очима з іншими не спілкувався, а трохи постояв поблизу, потім пішов у напрямку траси. Енгус деяку мить вагався і рушив за ним, потім наздогнав хлопця і вхопив за плече.

- Я, перепрошую, юначе…

Юнак відскочив від Енгуса, і в його зелених очах промайнула зневага.

- Відійдіть, нам не можна вступати у контакт… не можна…

Енгус закляк на місці, наче стовп.

- Послухайте, я хочу лише дізнатися, хто ви. Це ж вас я бачив років сто назад, вас?

- Не можна говорити…не можна…

- Ви щось знаєте про Круговерть? Ви були там? Так? Відповідайте!!!!

- Мені треба йти…- юнак розвернувся і майже побіг за ріг будинку. В цю мить сталося лихо, машина, яка з’явилася з іншої вулиці, вискочила зовсім раптово і неочіковано. Коли Енгус підійшов до неї, то побачив, що під її колесами лежав утікач. Його зелені очі були широко розплющені, шкіра на обличчі трохи здерта.

- Що це?!

Водій теж підскочив і мовчки дивився на потерпілого. Його рука була неприродно вивернута, і було видно, що це рука не людини, а машини. Коліщатка, переплетіння різнокольорового проводу, якійсь металеві деталі – ось з чого складався незнайомець.

- З об’єктом не можна спілкуватися, не можна себе викривати, - промовив він чітко, без зупинки. – Не можна, заборонено. Тільки спостерігати.

- Ким заборонено, ким?

- Урядовий проект. Ви на спецобліку. За вами вже давно спостерігають.

- А чому зараз спілкуєшся? Чому дозволив себе викрити?

Робот вичавив із себе щось схоже на посмішку.

- Навіть ми можемо змінювати програму, в окремих випадках, коли з’являється особливо значущий фактор.

- І цей фактор…

- Я хотів подивитися на людину, яка живе…

- Більше ніж ви, андроїде, - продовжив Енгус.

-Так.

***

Початок епохи Рагнарьок

Ріка часу текла швидко за незворотньо. Життя навколо Іггдрасиль змінювалося, то завмирало, то, навпаки, розцвітало усіма фарбами буття. На цій тканині часу, як на полотні художника, з’являлися будинки, люди, що у клопітах та турботах не звертали уваги на Іггдрасіль, виростали різні архітектурні споруди. Так намічалися обриси міста, свого роду живого організму, артеріями якого ставали вулиці. А потім все рухалося ніби у інший бік, і все потрохи зникало, розчинялося у просторі та часі. Від цього Енгусу ставало край сумно, але він вже звик.

 Енгус сидів біля Іггдрасіль, був ранок, і сонце тільки з’являлося на небокраї. А навколо була пустеля, вітер та порожнеча. Енгус відчував, що наближається епоха змін, от і Іггдрасіль почало всихати. Раптом Енгус підхопився, міцно став на ноги, причиною цього був гуркіт, важкий звук від наближення до землі космічного корабля. Так, Енгус не помилився. Корабль не був йому знайомий, але це не дивно, хлопець давно не залишав Землю. Коли із корабля вийшли ті, хто у ньому летів, Енгус подумав, що треба братися за звичну справу, за екскурсію. Це були Сіди, мешканці планети Тір Тіртайнгіл, яка так багато значила для хлопця. Прибульців було п’ятеро, і одного з них Енгус упізнав. Здається, це саме він подарував йому гілку Дерева. Або інший Сід, просто дуже схожий.

- Людино, ми прилетіли на екскурсію, - майже не жмакаючи слова промовив високий, напевно, головний, Сід. – розповіси для нам…нас… Ми хочемо… почути історію… про Енгуса, Етайн і, звісно, про Іггдрасіль.

Енгус посміхнувся і впевнено почав свою історію. А коли завершив, то деяку мить насолоджувався тишею, таке враження на Сідів мала ця дивна оповідь. Потім мовчання порушив той високий Сід, якого хлопець визнав за головного.

- Дякуємо, Людино, за історію. Вона чудова. У ній стільки життя! Але нам треба летіти, адже епоха змін вже наближається. Історія твоя завершується, але не вмирає, бо немає нічого більш життєдайного, аніж слово. Прощавай Людино, починається епоха змін. Прийшов час епохи Рагнарьок.

Всі Сіди, окрім співрозмовника Енгуса, повільно розвернулися і побрели до корабля.

-Послухайте, що таке Круговерть Часу? Як звідти вибратися? Ви.. ви повинні це знати.

- Людино, навіщо тобі знати таємниці Всесвіту? Від того, що ви дізнаєтеся, як народжується вітер, сила його подиху не зміниться. Так кажуть у нас. Те, що люди називають хронотоповою аномалією є зовсім іншим… Етайн, близька для тебе людина, не загубилася у Круговерті, а, навпаки, вийшла з неї, адже наш Всесвіт і є такою Круговертю. Хронотопова аномалія – специфічне місце, де немає часу.

- Ми у Круговерті?!

Енгус на мить замовк. Раптом у нього блискавкою промайнула шокуюча думка, а що, як це він, а не Етайн заблукала?! Невже таке є можливим? Важливе припущення. Уявимо, що той світ, який він знав, залишився там, назовні хронотопової аномалії, і там, за її межами, знаходиться його друзі, Етайн, База, і вони чекають поки він вибереться із цієї Круговерті. “Від того, що ви дізнаєтеся, як народжується вітер, сила його подиху не зміниться”, – слова Сіда неочікувані з’явилися у міркуваннях Енгуса.

- Стійте, - продовжив Енгус. – Це правда, що у Сідів колективний розум, що ви можете бути разом, навіть, якщо ви наодинці, і що знання передаються від покоління до покоління на свідомому рівні?

- Так, Людино, твої вуста не брешуть.

- Тоді.. я хочу зробити подарунок, - Енгус простягнув гілку дерева, яку останнім часом носив із собою, – коли епоха змін завершиться, і час знову стане тканиною буття, подаруйте її землянину, який прилетить до вашої планети і познайомиться із вашим народом.

- Добре, Людино. Прощавай!

Енгус Мак Ок залишився на самоті. Енгус був упевнений, що пройде ще небагато часу, і він знову побачить Етайн, безсумнівно, Круговерть її поверне, і тоді, після того, як планетою пройдуть буревії, як темрява почне змагатися зі світлом і програє, як знову прозвучить слово – тоді час знову стане тканиною буття, тоді все почнеться спочатку. А може все буде інакше, він вибереться із цієї аномалії, цієї Круговерті Часу і побачить своїх друзів, Базу, і його зустріне Етайн. Нехай буде і так.

Це все – відбудеться у майбутньому, а поки що наближалася епоха змін, епоха Рагнарьок…