Свій «фолк-кіберпанк» представляє автор Сергій Клімович.
Донедавна кіберпанк був не надто поширеним піджанром фантастики в нашій країні. Але в останні кілька років світ побачило з півдесятка його взірців, написаних українською. Особливість цієї книги – певна її крос-жанровість. Тут є і Мережа, і натяки на космічну «гонитву озброєнь», і соціальна сатира, і навіть щось від кіносвіту Марвел. Крім того, Сергій – учасник наших конкурсів. Тож, йому слово.
Досвідчені люди кажуть: «Не пиши, якщо можеш не писати». І в цьому, безперечно, є крихта правди. Але що ж робити тим неборакам, чиїм головам важко умістити міріади історій та персонажів? Все просто – сідати і за допомогою чистого листа та уяви намагатись втамувати жагу своїх придуманих та ще не описаних героїв до життя. А далі вже – справа їхньої цілеспрямованості та благовоління Фортуни. Особисто мене активно ділитися своїми текстами зупиняв страх отримати ярлик безнадійного графомана.
Кожне покоління красного письменства має свій шлях до читача. І тут генерація бебі-бумерів не схожа ані на «іксів», ані на міленіалів. А про «зед» і «альф» годі вже казати. І ті оповідачі історій, що на власні очі бачили фукуямівський «кінець історії», знаходяться, як на мене, у найбільш виграшній позиції. Сам такий. З одного боку ми краєчком ока встигли побачити імперію, застали той соціальний тектонічний зсув, після якого на мапі з’явилась ще не окроплена кров’ю, але вже незалежна Україна, а також дорослішали разом із сучасними технологіями. З іншого, нам не дано осягнути стиль життя людей середини минулого століття, як і зрозуміти, що таке – жити в Мережі по 20 годин на добу.
На добре це, чи на зле, та конаюча освітня система вдовблювала в міленіалів багато фундаментальних, але надто вже теоретичних даних, і це відбувалось у багатьох галузях життя. Ще одним джерелом знань про всесвіт стало відкриття кордонів, як фізичне, так і ідейне. Старші люди кажуть, що це був навіть не ковток свіжого повітря, а цілий ураган.
Якщо до початку 90-х треба було покласти життя, щоб стати людиною літературної праці, і здавалось, що цим займаються лише кілька десятків небожителів, то потім ситуація перевернулася. І сила-силенна наших співгромадян змогла пробитися зі своїми доробками на прилавки. Шкода, що тотальна більшість з їхніх книг була написана імперською мовою. Але міленіали у цей час були лише читачами. А ті з нас, яким кортіло створювати власні світи, займались самоосвітою і робили перші кроки в мережевій літературі.
Зараз середній фаховий рівень сучасного письменства є набагато вищим, у першу чергу, завдяки величезній кількості усіляких курсів і конкурсів. Та й можливостей показати свій креатив у старіючих міленіалів та юних зед-ів стало достатньо, особливо в умовах відсутності конкуренції з текстами агресорів. А booktok зробив саме читання модним.
Якщо ти десятки років читаєш художню літературу, то рано чи пізно маєш шанси стати суперчитачем, тобто людиною, яка в стані за опосередкованими ознаками вгадати більшість сюжетів багатьох письменників. І ці накопичені історії та бажання цілком можуть вилитись у новий роман. Або навіть у парочку.
Фантастика досі вважається специфічною літературою, і нерідко письменники з часом намагаються втекти з цього корабля у «велику літературу». Але від того цей метажанр не стає біднішим, скоріше, навпаки. Зараз, приміром, у світі він переживає піднесення постколоніальних сюжетів і героїнь з героями. Тому я впевнений, що Україна зі своїм незавидним імперським минулим та сильним жіноцтвом посяде видне місце на небокраї розповідей про інші планети, виміри й метаверси.
В кінці 2018 року я стояв на певному роздоріжжі – адже голову роздирало кілька історій, які можна було втілити як в стилі космічної опери або NF, так і у фентезійному сеттінгу, або ж в дещо приземленому стилі фантастики ближнього прицілу. Одного місяця перемагала перша концепція, наступного – друга, і так далі. До цього в стіл пішло кілька сценаріїв, чужих мемуарів і повістей, а також з десяток оповідань. Зрештою, якщо кортить розповісти світові про свої ідеї, не маючи літературного бекграунду за плечима, то яка різниця, з чого починати? Тим більше, в той час реальність наче сигналізувала, що попереду буде точно не нудно. До того ж, я після захисту дисертації нарешті відчув у собі силу доводити до логічного завершення великі самостійні проекти.
І з того моменту вивчення прогнозів футурологів із дозвілля перетворилося на цілеспрямоване збирання та аналізування інформації. Побудувати роботу вирішив найлегшим, як мені тоді здавалось, шляхом - просто писати розділи як завершені твори, створивши на виході роман в новелах. У той момент моя донька Северина готувалась до школи, і я уявив, якою вона буде років за 10, якщо полюбить комп’ютери та мережеву анархію. Вийшла персонажка, що на перший погляд була схожою на Лісбет Саландер з українською специфікою, лише трішки молодша.
Для розминки паралельно зі спробами написання оповідань я вирішив почати розсилати їх по літературних конкурсах. І саме перша історія про юну мережеву анархістку в сеттінгу віртуального міста Компостелла опинилась в «Антисоціальній Мережі» – горрор-збірці видавництва «Дім химер». А наступного року мені вдалося прослухати один із професійних курсів Володимира Аренєва. Саме завдяки йому книга вийшла такою, якою вона є. Так, з’явився макгаффін та пропала одна з чотирьох намічених сюжетних ліній. І якось так випадково вийшло, що всі протагоністи виявились жіночої статі.
Дія книги відбувається в паралельній, але схожій із нашою, реальності у 1943 - 2040 роках. Малолітня мережева присмеркиня Северина викрадає річ, за якою полюють розвідки кількох країн. Їй доводиться тікати на інший бік планети, де вона після вервечки пригод знаходить екстраординарну чотирилапу подругу та кохання.
Паралельно з цим матір дівчини разом з усією родиною відправляється на службу до США, де допомагає знаннями і досвідом Українській Державі на тлі космічної гонитви за Марс та бурхливого розвитку Компостелли – віртуального міста під бузковим небом, де і відбувається значна частина подій.
Батько дівчини мріє знайти своє загублене щастя і наймає оперативницю Нілу із певними когнітивними особливостями, щоби відшукала дитину. Що та не надто успішно і робить. Фінальні розділи розгортаються там же, де події і починались - в романтичних Карпатах.
Ну, а далі відбувались утряски/усушки, коли потрібно було зібрати цільний продукт з розрізнених текстів.
Окремо хочу подякувати поетові Олександру Коржу. Його поезія значно прикрасила книгу. Також надзвичайно сильно допомогли бета-тестери: моя дружина Наталія (вона ж і придумала назву), Сюзанна Продан та Євген Данильченко. Останню крапку було поставлено у вересні 2022 року. Після цього відбувались пошуки видавця і фінальна редактура.
І
Континент: Африка
Місто: Кейптаун
Локація: Хофмейр стріт
Нове щастя стало
За кілька днів після повернення до Кейптауна з’явився і Стах у місті. Зустріч відбулася, як належить, біля повітряної брами мегаполісу на мисі. Та сама жовтогаряча куртка і така ж глузлива посмішка в камеру квітки бузку на її кофтинці. Сев кинулася до його обіймів, наче не бачилися вони місяці. І дивно: їй зараз така емоційна нестриманість зовсім не здавалася… зайвою. Вітальний поцілунок, як потім виявилось, закарбувався в пам’яті присмеркині на роки.
Підхопивши наплічник, легінь обережно взяв її руку у свою – і вони рушили дивитися «the sights». Особливо йому сподобалася місцева екзотична кухня. Спілкувалися англійською. Як передбачалось, закохані багато гигикали, цілувалися та гальмували прогулянку доречними і не дуже обіймашками. Северині зовсім не хотілося замислюватися ні про що поза її тодішніми щасливими митями. Вона дозволила делікатно завоювати себе.
Скоро незчулися, як почало вечоріти. Настав час думати, де мандрівникові «голову прихилить». Стах спочатку вдав, що збирається зупинитися в готелі, але все українське єство Северини повстало проти такого неподобства. Як це?! Гість – і на казенні ліжка?! Ще й гроші витрачати?! При цьому думки, чи можна довіряти людині, з якою спілкувалася менше, ніж два тижні, навіть не виникло. Чомусь вона була впевнена, що хто-хто, а цей кіпріот зла їй навмисно не заподіє.
Моана зустріла новенького в своїх апартаментах стримано. Спочатку сторожко схилила голову вбік, а потім – потерлася об ніжку подруги: «Цей тут – надовго?». Але згодом все ж прийняла мужчину й лишила сліди своєї шерсті на його рюкзакові. Та ані Стах, ані її старша сестриця з дредами того вже не бачили – далися взнаки джет-лег і багатогодинна прогулянка.
Так він і лишився на Хофмейр стріт. Замовили ще одне к-крісло, проапгрейдили тарифний інтернет-план і почали жити, притираючись до звичок одне одного. Ходили на побачення, вигулювали Моану на повідку, ділилися спогадами й оповідками про спільних мережевих знайомих. Стали такою самою однаково щасливою парою, як і інші молоді люди, які знайшли «своє». Дівчина помічала в ньому дедалі більше й більше побутових звичок, схожих на татові. Ох уже ці мужики… Не вміють говорити пошепки, навіть коли треба, не голяться, особливо коли треба, розкидають шкарпетки, де не треба. Часто в такі моменти вона ловила співчутливий погляд Моани, яка начебто хотіла промуркотіти: «Тримайся, подруго! Це – твій «хрест»». А «хрест» тим часом і не помічав того, займаючи надовго вбиральню, голосно чхаючи та імпульсивно, як скрегіт щелеп динозавра, відсовуючи табурет біля барної стійки їхньої студії, що заміняла сімейний стіл. Але чомусь це все майже її не дратувало. Хоча зрідка й хотілося дати копняк чорнявому мачо.
Народився 9 січня 1984 року у Шепетівці. Працює на позиції доцента в Київському національному університеті будівництва та архітектури, паралельно займаючись журналістикою.
Закінчив Києво-Могилянську академію, згодом захистив дисертацію, присвячену Government Relations. Сфера наукових інтересів – групи впливу, передвиборчі технології і лобістська діяльність в Україні та світі.
Автор і ведучий іменного TikTok-блогу про фантастику. Наразі пише свою другу книгу, фентезійний стімпанк-роман.
