Пунктир — це розмови, які не розкривають повністю автора, але дають вам можливість самостійно скласти його портрет. Лінії та крапки, короткі нариси й несподівані відкриття, нові імена, експерименти з жанром та незвичайні люди — все це у нашій новій рубриці.
Знайомтеся з нашою першою гостею: Іриною Кацімон!
Привіт, мене звати Ірина Кацімон. Я видаю свої книги в форматі самвидав і сама ж малюю до них ілюстрації. Жанри в яких я люблю писати — фентезі та фантастика. Моя головна ціль — створювати свої світи та паралельно з цим позитивно впливати на наш.
Якщо треба визначити піджанр ваших книжок, то що це буде? А якщо спробувати описати їх в одному реченні?
Перша моя книга була в жанрі міське фентезі. Зараз випускаю дилогію з постапокаліптичним світом та фентезійними пригодами.
Шлях до письменства у кожного різний: хтось ще у дитинстві вигадує історії та записує їх у зошити, хтось вперше пробує писати вже дорослим. А як було у вас?
Ледь згадала той зошит, що в школі просили почитати всі. Навіть деякі вчителі… Це було десь у восьмому класі. Я писала горор-історію в яку вписувала однокласників, а ті з того були страшенно раді! В майбутньому планую додавати більше жахів в моє фентезі.
Що ви вважаєте своїм офіційним «дебютом»? Це була книжка, оповідання, можливо, публікація на відкритих майданчиках для авторів?
В чотирнадцять років мій вірш опублікували в місцевій газеті. Він був про війну.
Зараз вже й не знайду той вірш, але памʼятаю перші рядки:
«Той самий момент, коли в серце стріляють.
Кричу: «Зупинись!», та це куль не спиняє».
На аркуші я лише раз взяла участь в конкурсі містичних оповідань. Насправді дуже люблю ту історію («А в кого віриш Ти?»), хоч вона не зайняла жодного місця й за загальними оцінками була нижче ніж посередині.
Книжковий дебют, це однозначно моя книга “Доторкнутись до небес”.
Чи навчалися ви на якихось курсах, брали участь у семінарах або спільнотах для письменників-початківців? (якщо так, то розказати про свій досвід).
Коли я почала писати книгу, то мені одразу стало цікаво, чи є ще хтось з подібним захопленням. Мені було важливо виявити, що сьогодні існує багато письменниць та письменників, які створюють сучасні та круті історії. Хтось вже виданий, хтось пише першу книгу, хтось шукає своє видавництво чи інший спосіб показати свій світ світу.
Першим яскравим прикладом для мене став чат Юлії Кубай, там я побачила багато різних людей, які писали різні історії й обʼєднувалися письменництвом.
А як ставитесь до мережевих конкурсів для письменників? Чи брали колись участь?
Це гарна ініціатива та я щаслива, що таких стає все більше! Я брала участь тільки раз на аркуші. Зараз все натхнення та завзяття стараюсь вкладати у великі та мої проєкти (книги).
Як прийшла думка видавати книжки самостійно? Чи були спроби видати першу книжку у видавництві?
Я кілька років працювала на фрілансі — зазвичай малювала ілюстрації для книг та дитячих книг. Також робила верстку. Я зрозуміла, що зможу бути сама собі видавництвом ще й через мою любов до розвитку бізнесу. Мені завжди подобалось робити все і відразу, хоча часто це виснажує. Я знала, що точно вестиму свою сторінку й вкладатимусь в рекламу. Подивилась, що все, крім редактури та коректури я можу робити сама, тож вирішила спробувати самвидав.
В мене були пропозиції на співпрацю з видавництвом після того, як я почала розповідати про свою творчість. Та я пообіцяла собі хоча б спробувати, тож довелось відмовитися. Зараз я не шкодую, адже це неймовірний досвід, який я покращую й оптимізую! Покращувати та оптимізувати доводиться себе, бо найважче в самвидаві — контролювати власні дії та час.
Письменство для вас зараз пріоритетна робота? Чи доводиться продовжувати поєднувати з іншими способами заробітку?
Я працювала на фрілансі й навіть відмовилась від кількох великих проєктів, щоб зосередитись на письменництві. Зараз не відкидаю «підзаробітків» на швидких замовленнях, та все ж стараюсь зробити письменництво своєю повноцінною роботою. Стараюсь, бо варто це усвідомити та згрупувати свої сили. Будь-яка творча робота зупиняється, якщо не займатися нею як «не творчою».
Що найважче для підприємця-письменника, який сам продає книжки? Чи кожному підходить цей шлях?
Не кожному! Не існує такого шляху, який підходить кожному. Тут немає переваг, які ти можеш просто отримати й робити щось на автоматі. Будь-який шлях потребує любові та максимальної віддачі. Тут немає чогось неймовірно легкого чи неймовірно важкого — в кожного можуть зʼявитися свої труднощі. Хтось може сам редагувати свій текст (я зовсім не можу), хтось сам малює оформлення (це я роблю, але втомлююсь від цього більше, ніж коли малюю комусь на замовлення). Для когось самому себе рекламувати в інтернеті чи деінде — це задоволення, для когось тортури. Ну і необхідно розуміти й приймати те, що для початку треба буде вкласти гроші в ідею, яка може повернути ці гроші, а може й ні.
Як з’явилася ідея першої книжки? Кому першому розповіли про цю ідею, чи отримали підтримку?
Я знайшла “книжку”, яку писала у дванадцять років й змусила мого чоловіка слухати, як читаю її вголос. Замість сміху та сорому я відчула захоплення. Чоловік теж позитивно оцінив той текст. Я взяла ідею тієї дитини, яка колись була мною й обіграла її, подекуди засуджуючи ті речі, які тоді мені здавались звичними. Ну і звісно, я повністю змінила сюжет та переписала текст, залишила лише назву та характер головної героїні.
Рідні й друзі підтримують шлях письменниці-підприємниці чи радять працювати із видавцями?
Моя мама вже мріє видати свою збірку віршів у форматі самвидав! Чоловік сам зробив мені сайт. Друзі кажуть, що я роблю круті речі, хоча я вважаю, що треба старатися більше.
Скільки часу ви писали першу книгу? І скільки працювали над другою? Стає легше чи важче? 
Доторкнутись до небес я писала десь девʼять місяців. Мрії з піску — пʼять, та в цій книзі на третину більше слів. Особисто мені стало легше, бо перша книга була не зовсім у моєму стилі. Мені подобався сюжет та окремі моменти, але й були речі, які мені не подобались. Мрії з піску я люблю нездоровою любовʼю тому й писала їх швидко та натхненно! Але труднощі почалися через ту ж любов до цієї історії. Я довго редагувала й підготовлювала книгу до виходу. На час підготовки до друку я перестала писати кінець другої частини книги (Мрії з піску повинні бути дилогією). Зараз через ту саму нездорову любов боюся повернутися до тексту. Боюся не написати того всього, що відчуваю до персонажів. Та цей страх проходить щойно я сідаю за клавіатуру. Головне сідати за клавіатуру!
Ви самі займаєтеся оформленням своїх книг. Розкажіть про цю частину роботи.
Найважча частина роботи для мене! Як би це дивно не було, але я люблю й редагування, й вичитування, ну і звісно саме написання, але оформлення… Чомусь це морально найважча частина для мене. Особливо робота над обкладинкою! Хоч я працювала ілюстраторкою, та малювати для себе виходить найважче. Мені навіть простіше вирішувати організаційні та документні питання.
Чи є у планах коротка проза? Якщо так, то чи буде вона фантастичною?
Зараз хочу завершити другу частину Мрій з піску! Я знаю основу сюжету та кінцівку, та мені неймовірно цікаво, як поводитимуться мої персонажі дорогою. Концентруюся на книжкових історіях. Тим паче в мене вже є ідея наступної книги, а я не пишу паралельно.
Що ви можете порадити тим, хто лише починає писати.
Знайти своїх альфа та бета рідерів! Можна експериментувати зі взаємними читаннями, читаннями вголос, платними послугами. Коли я відчуваю емоції інших людей — це мотивує мене найбільше! (і навіть направляє в потрібну сторону).
Писати регулярно! Коли я писала щодня — чітко відчувала, як написання покращує моє самопочуття та самооцінку. Коли роблю великі перерви — це пригнічує мене. А потім ще оцей страх, що не вийде писати знову… Повірте, вам воно не треба, по можливості робіть для письменництва щось щодня (якщо любите це)!
Робіть те, що любите! Якщо ви відпускаєте тривожність, починаєте любити вигаданих персонажів, як живих (а може й краще), якщо стаєте щасливіше, коли пишете. Просто робіть це, все вийде. Шукайте ваш особистий шлях, ваші переваги, те що робить вас собою.
Пригодницьке фентезі з елементами антиутопії. Вас чекають подорожі пустелею, бункерами, зустрічі з мутованими тваринами та людьми. Видання містить 40 чорно-білих ілюстрацій від авторки книги.Черговий замовник виявився покидьком. Мені не шкода було розпороти пазурами його горлянку. Скільки ще таких зустріну на шляху до знищення Центрального Королівства? Не знаю, адже сьогодні я зустріла принца. Він думає, мені потрібні лише гроші. Його Високість не виборює кожну краплю води, тож і цікавиться лише вцілілими в наших пісках квіточками.
Вона думає, мені потрібні тільки квіточки. Та я впевнений, що мені знадобиться вона. Мутовані тварини на нашому материку зустрічаються незручно часто, а ось змінені люди не виживають. З такими пазурами багато чого можна провернути. Як шкода, що їй потрібні лише гроші.
