78-й Worldcon закінчився. Це був «перший віртуальний Worldcon» і те, чи успішно він пройшов, ще потребує осмислення та аналізу. Але й ті, хто не брав участь у конвенті, чекали на оголошення переможців однієї з найважливіших фантастичних літературних премій, бо саме на Worldcon відбувається церемонія нагородження Hugo Awards.
Хто ж цього року її здобув і за що цю нагороду нині присуджують? Спробуємо у цьому розібратися. А ще ми попросили Ксенію Сокульську aka книжкова оглядачка Vaenn, розповісти, чому ця премія взагалі має для нас значення та як співвідноситься з іншими відзнаками.
Загальнолітературні премії часто протиставляють жанровим: мовляв, тут у нас Справжня Література, а не забавки якісь. Між тим такі “загальні” та жанрові премії, як на мій погляд, виконують різні функції. Великі премії часто мають на меті вимірювання “температури” літературного процесу загалом: яке коло тем актуальне на цей момент? як саме автори розкривають соціально/культурно/політично/підставте потрібне значущу проблематику? якою є літературна цінність твору? чи це майбутня класика чи данина моменту? чому цей твір є значущим для суспільства саме зараз - з естетичних чи позалітературних причин?Номінація «Роман»
Дебютний роман, жанр якого можна визначити як політичний трилер у космічних декораціях. Сюжет роману доволі складний, тому залишимо його у спокої. Теми, що піднімаються у тексті, у 2020 році можуть викликати нервове посмикування, але роман був написаний та задуманий вже давно і абсолютно не є кон’юнктурним. Що ж це за теми? Імперії, колоніалізм, експлуатація, пригнічення, взаємозалежність колонії та метрополії, космічні подорожі, перенесення свідомості та ідентифікація людини з метрополії, що опинилася у столиці. Книгу описують як ідеальний дебют, у якому вдалося проявити авторський голос, прописати переконливі характери та послідовний сюжет. Книжка раніше була номінована на Nebula, Locus та Clarke Awards.
Номінація, яка викликає найбільшу цікавість та резонанс. Роман-переможець Г’юґо для поціновувачів фантастики – це майже як переможець Букерівської та Пуліцерівської премії. Але не все так просто.
Якщо подивитися на зріз номінантів на великі премії(Пулітцерівську, Гонкурівську, Букерівську) за певний період, то можна скласти загальне враження про те, чим жила висока полиця на той момент і про що саме вона хотіла розповісти людям. Грубо кажучи: “Зберігайте тишу! Формується літературний канон”. Великі премії - це часто погляд зверху й вдалечінь. Тоді як жанрові - фактично вид ізсередини.Я дуже люблю жанрові премії, бо їхні результати розповідають, чим живе жанр цієї миті. Загальні критерії приблизно ті ж самі: тематика, проблематика, соціальна значущість, стилістична новизна, “хороша людина, багато разів номінували, час вже їй щось отримати”.
Роман Arkady Martine демонструє і тематику і проблематику високого рівня, але його значущість викликає сумніви. Проте, ця книжка - лише перша частина анонсованого циклу. У своїй реакції на перемогу Arkady Martine говорить, що неймовірно вдячна за прояв гостинності – можливості увійти у середовище фантастів. І після цього підкреслює, що її книжка певною мірою про негостинність та ворожість: ворожість до різних культур, бажань, ідентичностей, зіткнення домінуючих та пригнічених, про імперії та їх кінець – меч, що ранить тим сильніше, бо був улюбленим.
Номінація «Повість (Novella)
Ця повість вже перемогла до цього в аналогічній номінації премій Nebula та Locus Awards, і вимагає до себе підвищеної уваги. Історія про двох суперниць-воїтельок, що подорожують у часі та змінюють минуле заради майбутнього. Одна із героїнь знаходить лист, і так починається захоплива історія про війну, порятунок світу та кохання.
Незвична для 2020 року форма – роман у листах, не є, однак, стилістично новою, як і історія про кохання двох ворогів, коли викриття неминуче призведе до смерті. Нехай це кохання крізь простір та час, та що робить цю книжку актуальною?
Amal El-Mohtar – справжня улюблениця фантастичної професійної спільноти та неодноразова номінантка фантастичних літературних премій. У її текстах майже завжди присутня лірична героїня, а сама проза сповнена поетичних образів.
Жанрові премії - це переважно “міжсобойчики” в хорошому сенсі цього слова. Це визначення найкращого чи то найактуальнішого самими членами спільноти: письменниками, що працюють в цьому жанрі, журналістами, які спеціалізуються на цій тематиці, ширшим колом шанувальників з фендому. Тобто людьми, котрі добре уявляють, яким цей жанр був раніше, що для нього важливе зараз, і яким вони хочуть його бачити в майбутньому. Одне з оповідань авторки - «Seasons of Glass and Iron», свого часу також отримало всі три великі фантастичні премії, й було історією взаємодії та самопізнання двох героїнь, хоча і без прямо окресленої любовної лінії. Чи означає це, що сюжет, фантастичні припущення та проблематика відходять на другий план порівняно із емоційним зарядом та щирістю висловлювання, які властиві авторці?
Номінація «Новела»
Новела розповідає про хороброго дослідника та його подорож на покинуту попередніми поколіннями рідну планету. Мандрівка у супроводі ШІ – оцифрованого колективного розуму - це гостра сатира на величезну кількість фантастичних книжок про дослідження планет та мотив «повернення додому». Замість бравого дослідника-героя перед нами постає злочинець, а «повернення додому» перетворюється на майже експансію.
Це вже третя поспіль перемога Джемісін, а сама історія встигла отримати й інші нагороди. Такий «рекорд» авторки побіжно спровокував цьогорічний скандал щодо промови ведучого Hugo Awards Джорджа Мартіна. Це, та скандал навколо ретро-нагород на конвенті, знову сколихнуло хвилю обговорення старих проблем, але це тема для окремого великого матеріалу.
Номінація «Оповідання»
Лауреатка: S. L. Huang «As the Last I May Know»
Вільний доступ: тут
Щоб зрозуміти проблематику цього оповідання, потрібно звернутися до етичного експерименту, відомого як «проблема вагонетки». Суть проблеми у виборі вчинити дії чи вдатися до бездіяльності, коли будь яке рішення призведе до загибелі людей.
Переповідати сюжет оповідання без спойлерів майже неможливо, але спробуємо. Існує певна країна, уряд якої має смертоносну зброю «судного дня», але схожею володіє і країна-суперник. Щоб стримати керівників від використання такої зброї, коди доступу «зашивають» в організм дітей так, що скористатися ними можна лише вбивши цю дитину. А щоб керівнику було важче зробити вибір, дитина майже завжди перебуває поруч.
У цьому оповіданні дуже багато уваги приділяється особистості дитини, її жертовності та поетичності, готовності прийняти свою долю та водночас бажанні жити. S. L. Huang, безумовно, має гарний старт, прихильників, що готові за неї голосувати, та вміє працювати з аудиторією (що не дивно, бо починала вона із фанфікшену). А ще у неї гарний піар і є певна художня майстерність.
Чи багато у цій премії суб’єктивності, чи залежать вона від стосунків всередині спільноти? Так, безумовно. Скажімо, кілька років тривав бунт “Сумних цуценят” (Sad Puppies), коли прихильники “справжньої білої чоловічої фантастики” ініціювали пакетні голосування за Hugo, намагаючись вибороти перемогу для творів, що відповідають їхнім уявленням про прекрасне (причому в списки потрапляли тексти й тих письменників, які ані поглядів, ані методів “цуценят” не розділяли). 2015 року злагоджені зусилля “цуценят” допомогли заповнити номінації своїми фаворитами. У п’яти категоріях весь короткий список складався з підтримуваних цими активістами пунктів. Та в кожному з цих випадків більше голосів зібрав пункт “Не призначати нагороду”. Загалом єдиною перемогою “цуценят” тоді стала категорія “Найкращий повнометражний фільм”, де вони зробили ставку на і без того популярних “Вартових галактики”. Цього року цей рух не відігравав ролі у голосуванні. Проте саме це оповідання не може продемонструвати ні нової проблематики, ні оригінального вирішення. Чому ж оповідання отримало таку престижну нагороду і чим воно може зацікавити? Ці питання лишаться для багатьох без відповідей. Можемо припустити, що історія, яка не просто персоналізує жертву, а гіперболізує експлуатацію цієї персоналізації у художніх творах (якщо авторка закладала таку ідею, звісно), зачепила за живе тих, хто голосував. А ще це оповідання не містить у собі злих та радикальних висловлювань, що може бути ковтком свіжого повітря на фоні постійних скандалів довкола премії.
Номінація «Книжковий цикл»
Книжковий цикл, популярність якого багато у чому пов’язана із екранізацією, як часто буває, є цілком самодостатнім. Історія, що починається як пригоди у космосі та зіткнення із артефактами невідомої цивілізації, переростає у маніфест боротьби із ксенофобією, застереження про небезпеку втрати здорового глузду та встановлення диктатури і культу особи. Це трохи сумно, що у 2020 році ці теми і досі настільки актуальні, і тому саме цей цикл став переможцем, але вибір достойний. Обкладинка та перше знайомство із персонажами можуть пообіцяти легке розважальне чтиво, але чим далі, тим більш важким і складним стає текст, хоча і пригод і розваг у ньому достатньо.
Чому має бути цікава ця історія? Як нагадування, що яскрава та цікава «обгортка» ще не завадила жодній історії. Головне не забувати про баланс і не обманювати читача. А ще цей цикл незабаром вийде українською у видавництві «Навчальна книга — Богдан», і кожен зможе сам знайти відповідь на це питання.
Номінація «Напівпрофесійний журнал»
Переможець премії Hugo у 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роках – цей журнал вже навіть висувати на премію мало б бути якось ніяково. Але і у 2020 році він знову перемагає. 
Uncanny – це Інтернет-портал, команда якого щомісяця видає також повноцінний журнал у форматі eBooks (mobi, pdf, epub). До такого видання входять кілька ексклюзивних матеріалів, що неможливо прочитати на сайті. До кожного випуску відбираються як експериментальні твори, так і вірші, інтерв’ю та критичні матеріали, щонайменше 5-6 нових новел, 1 твір відомих авторів, який раніше вже видавався, 4 вірші, 4 есеї та 2 інтерв'ю. Придбати його можна в інтернет-магазинах електронних книжок.
Журнал робить дійсно «оскароносна» команда: головні редактори Lynne M. Thomas (8-разова переможниця Hugo Award) та Michael Damian Thomas (5-разовий переможець Hugo Award). Вони заснували Uncanny у 2014 році, зібравши гроші через Kickstarter. З того часу нові оповідання, що виходили у журналі, ставали лауреатами різноманітних нагород та включалися до успішних антологій.
Про що говорить ця перемога? Про те, що люди, захоплені чимось здатні створити щось вартісне при певній підтримці спільноти. Можливо, це той досвід, до якого варто особливо придивитися.
В цій спільноті працює саморегуляція. Жанрові премії - це не тільки про власне жанрову літературу, це ще й про людей, які її створюють, читають, популяризують, визначають, якою вона має бути уже сьогодні.
Такий короткий аналіз вже дозволяє виділити певні тенденції цьогорічної Hugo Awards. Багато переможців – вже неодноразово отримували премії та нагороди, і як би не було престижно стати лауреатом Hugo, скидається, що цього року вона здебільшого підтверджує певний статус авторів, як успішних та популярних у спільноті. Парадокс у тому, що водночас всіляко шановані раніше письменники перестають бути авторитетами, а їх творчий доробок визнається багато у чому контраверсійним. Тож у спільноті, де все побудовано на взаємозв’язках, назрівають серйозні зміни.
Теми війни, постколоніальних проблем та боротьби – теми №1 в англомовній фантастиці 2020 року, але при цьому переважає щирість висловлення та спорідненість авторів зі своїми героями.
Звісно, ми не змогли охопити всі номінації, і розглянули лише деякі з них. Повний перелік переможців та номінацій можна побачити на сайті премії.
Менеджерка культурних подiй, кураторка «Зоряної фортеці» та спецпроєктів з фантастики на «Книжковому Арсеналі» й «Форумі видавців у Львові», укладачка збірок фантастичної прози.
