Густу темінь, що пеленою нависла над нічним лісом, пронизало тисячами вогненних променів невблаганне сонце. Продірявлена темрява скидалася на сито, крізь отвори якого рясно лилося яскраве лимонно-жовте світло. Воно лягало на верхівки найвищих дерев, ковзало хаотично по їхніх порепаних стовбурах. Ліс прокидався.
Починався звичайний день, що мав пройти у відповідності із законами природи. Єдиними законами, яким хоч не хоч змушені слідувати всі біологічні види. Будь ти хоч блохою, хоч блакитним китом, хоч вірусом Ебола цих неписаних законів ти будеш дотримуватись, доки відповідаєш статусу живого організму.
А він був синім. Весь, від черешка до країв листкової пластини - абсолютно аквамаринового, небесного відтінку. Він безтурботно тріпотів на вітрі, як і тисячі його зелених братів, і йому, здавалося, було байдуже до власного кольору.
Зливаючись з погожим небом, синій листок займався собі фотосинтезом, ніби нічогісінько не знаючи про те, що так бути не може. Мабуть, він ніколи би і не дізнався про свою неможливість, якби не парочка туристів, що, згадуючи родичів не злим тихим словом, продирались крізь густі зарості ожини.
- Ой, Сашко, дивись, синій листочок! - скрикнула дівчина, тицяючи довгим нігтем кольору листка кудись вверх.
- Та за-ам… мучила ти мене уже своєю романтикою! Краще скажи де той південь триклятий?! Щось там про мох, гілочки і мурашники зі школи пам’ятаєш?
- Та ні, Сашко, він, правда, синій… - задерши голову вверх, не здавалася дівчина.
- А… ні фіга собі! – помітив аномалію Сашко, хапаючись за мобільний.
Відзнявши порушника на відеокамеру, туристи, пересварюючись, побрели геть.
Так листочок став знаменитим. Його фото, надруковане на першій сторінці районної газетки мало шалений успіх.
Слава зовсім несподівано прийшла і до Сашка – надокучливі кореспонденти звалилися на його досить безтурботну голову, сіли на шию, і на відріз відмовились з неї злізати. А так як гонорар за фото він давно вже протринькав на пиво, радості така слава приносила вкрай мало.
Виручила подружка, яка за додаткову плату згодилась відвести репортерів до місця, де знайшли вони з Сашком чудо природи.
Результатом стала поява півторагодинного ролика, на екологічну тематику. Істеричним голосом молоденька кореспондентка волала про екологічну катастрофу в регіоні.
- Всіх нас цікавить доля наших дітей. Ми хочемо, щоб вони жили в безпечному, чистому середовищі. Та надії на це марні. Всю серйозність становища доводить поява листків мутантів. Ось вона – ця свіжа рана на тілі матінки природи. Задумайтесь, що чекає на нас? Сьогодні – сині листки, а завтра… сині діти?! Ні. Ми не допустимо цього. Ми будемо бити на сполох, доки нас не почують!
Виголосивши тираду, журналістка, задоволена собою, лягла спати, щоб прокинутись знаменитою. Довго бити на сполох не довелося.
На другий же день після виходу передачі до місця екологічного лиха виїхала група експертів, яка складалася з кількох академіків біологічних наук, екологів, медиків, генетиків, та інших висококваліфікованих спеціалістів.
Почалися кропіткі дослідження. Біля великого крислатого дуба, на якому виросло синє непорозуміння весь день туди сюди снували екологи, не на жарт лякаючи білок та дятлів. Брали проби грунту, щось заміряли, нюхали і мало не куштували на зуб. Нарешті, вимірявши радіаційний фон, вони, стенули плечима, і передали естафету біохімікам.
Ті, взявши клаптик «біоматеріалу», тобто безжально відрізавши від листка шматок, провели всі мислимі й немислимі аналізи… і розвели руками.
Та ж сама доля спіткала й інших світил науки. Викликали професора з Америки, який зробивши ті ж самі маніпуляції з бідолашною рослиною, що й доморощені спеціалісти, повідомив журналістам:
- Після семи днів надскладних біохімічних та генетичних досліджень, я можу сказати одне… листок синій. А чому? Дідько його знає!
Громадськість поринула в довготривалий шок.
Тему обговорювали на сесії Верховної Ради, в громадському транспорті, на лавочках в скверах, за пивом, і в чергах до гінеколога.
Фотографії синього монстра з’явилися в Інтернеті.
Тема обростала жахливими подробицями. Подейкували, що в лісах з’явилися сині рослини ґвалтівники, що після посягання на честь, з’їдали жертву разом із взуттям , одягом та залишками честі.
Листок, якому не було діла до всього цього галасу, весь свій час присвятив заліковуванню ран, що завдали йому безглузді двоногі істоти. Перший день після поранення він тихо плакав, краючи дерев’яне серце старого дуба. Адже синій листок був улюбленцем велетня. Дереву було боляче, і воно тихо стогнало, вторячи тужливій баладі вільного вітру.
Минав час, рана затягувалася. Одужання листка породило нові чутки. До проблеми звернулися астрологи, маги та провидці. Посипалися прогнози. Хтось бачив в незвичайному явищі пророцтво швидкого економічного злету, хтось – провал Ющенка на виборах.
Неформальне угрупування – «геї без границь» зробили диво-листок своєю емблемою.
Зібрані під дубом жолуді продавались по тисячі у.о. за штуку. Та далеко не всі розділяли подібну ейфорію.
Один із провидців – старовірець Нестор Песцов всерйоз назвав листок породженням диявола. Заявивши, що листок є прямим свідченням швидкого кінця світу, Песцов зібрав одновірців і пішов з ними до лісу, поселившись безпосередньо під аномальним дубом. Сектанти вирили землянки, з твердим наміром зустріти там довгоочікуваний і такий жаданий кінець.
Громадськість довго сміялася над даним марновірством. Та на всякий випадок недобре місце вирішили освятити. Дана процедура мала двоякий результат:
а) вона жодним чином не вплинула на колір листка;
б) вплинула, чином не найкращим на свідомість блаженнійшого Песцова.
На льоту розгубивши всю свою блаженність, він виліз з-під землі, залишив бідолашних послідовників напризволяще, відшукав хатину лісника дядька Федора і, голосно проповідуючи буддизм, випив на двох із господарем помешкання три літри сивухи. Потім дядько Федір заснув, а Песцов подався назад до дерева-монстра, де був вкушений білкою, якій намагався розтлумачити поняття Тхеравади, Махаяни, та Ваджараяни.
Сектанти, почувши ці безбожні матюки із вуст свого настоятеля, миттєво перетворились на атеїстів і рвонули із землянок назад в цивілізацію.
Після інциденту з Песцовим пристрасті навколо листка трохи стихли.
До того ж настала осінь, логічним наслідком якої мав би бути кінець всіляким синім метаморфозам. По законах природи листок мав би стати спочатку жовто-блакитним, потім – повністю жовтим, його мав би підхопити невмолимий вітер, щоб віднести у вічне забуття.
Та час минав, сльози густого туману нанизані перлинками на прозорі нитки бабиного літа змінялися сивою памороззю, всі родичі синього збоченця давно вже наказали довго жити, а він все такий же, нахабно аквамариновий тремтів собі на вітрі незважаючи на надокучливий мокрий сніг,що вкривав ліс лапатою пеленою.
Живий і неушкоджений. Немов фенікс, що на зло ворогам постає з попелу.
Таке порівняння й наштовхнуло на думку когось з уряду оголосити синій листок, разом з дубом на якому він виріс і, відповідно, разом з лісом у якому виріс дуб, національною пам’яткою.
І тут почалося - про свої права на володіння дубом несподівано заявила сусідня держава, що поставляла саджанці п’ятдесят років тому.
На це президент – власник листка, відповів, що саджанці були отримані в обмін на дозвіл захоронення кільканадцяти тонн хімічного непотребу. І саме це захоронення так вдало замасковане відомою на весь світ дібровою. Отже, за сумнівне задоволення володіти дубом-мутантом його багатостраждальний народ розплатився сповна.
Тим часом до хімічної діброви знову повалили екологи.
Викликавши нервовий зрив у неадекватної ще після спілкування з Песцовим білки, вони вирили під дубом кілька протитанкових ровів, не знайшовши жодних ознак наявності небезпечних речовин.
Зате був виявлений п’ятилітровий бутель самогонки, на яку відразу ж заявив права дядько Федір. Після тривалих переговорів, екологи були запрошені в резиденцію лісника на дегустацію.
Тривожна звістка про зникнення в національному парку групи екологів ластівкою облетіла всі ЗМІ. Пропалих шукали із собаками і вертольотом. Спецназ тричі прочісував ліс, який швидко отримав назву нового бермудського трикутника.
Нарешті, на контакт вийшов дядько Федір, який поскаржився, мовляв здоров’я нині не те, і двозначно натякнув, що екологи всією групою вийшли в астрал. Обіцяли повернутися за тиждень.
Тиждень минув. Екологи не повернулись. В місцевому міліційному відділку з’явилася заява громадянина Охріменка, жителя села Синьорилівка, розміщеного безпосередньо поряд з аномальним лісом. В заяві повідомлялося про напад на садибу вищевказаного громадянина групи снігових людей, які розгромили курятник, та винесли із льоху десятилітровий бутель вишняку.
Снігові люди, геть зарослі, дикі, і якісь синюваті, користувалися мобільними телефонами і зверталися один до одного на «мать», що дозволило ідентифікувати їх як вищих приматів.
На пошуки дивних істот були кинуті всі сили місцевої міліції та кілька добровольців із Синьорилівки, що мали стопроцентний нюх на зникле майно пана Охріменка.
Порожній бутель було знайдено в рекордні терміни, десь за півгодини.
Поряд з бутлем в стані важкої алкогольної абстиненції лежала згадана в заяві Охріменка істота, що після реанімаційних дій інспектора Різодубова виявилась молодшим науковим співробітником Інституту екологічних технологій.
Впавши в стан афекту, науковець повідомив, що був викрадений інопланетною цивілізацією і засланий в Синьорилівку на пошуки пального.
Тим часом, у власній квартирі був знайдений мертвий Песцов.
Смерть наступила внаслідок важкого ураження нервової системи. В той же день був госпіталізований в місцеву лікарню Дядько Федір, який, не випускаючи з рук отриманого в спадок від діда, карабіна переконував, ніби то вночі піддався нападу зграї скажених синіх білок.
Внаслідок проведених медиками та патологоанатомами досліджень було виявлено спільні риси в захворюваннях Песцова та лісника. Останній помер через кілька годин від інфаркту.
Це абсолютно несподівано наштовхнуло медиків на думку про вірусну етимологію захворювання.
Вірусологи підтвердили дану версію, після чого людство поринуло в паніку. Новий вірус був виявлений у всіх жителів межуючих з проклятим лісом сіл.
І хоч жодних симптомів страшного недуга ні в кого поки що не було, людей утримували під суворим наглядом лікарів та правоохоронців. Дії останніх супроводжувались масовими протестами хворих, що ставали дедалі тверезішими та, на цій підставі, агресивнішими.
Наляканий жахливими перспективами розвитку синього вірусу, президент наказав військам оточити регіон, щоб перешкодити масовим безпорядкам і запобігти розповсюдженню вірусу. Крім того було прийняте рішення про знищення дерева, яке на думку науковців сприяло поширенню хвороби.
Проти такої політики рішуче вступила сусідня держава, погрожуючи прислати своїх миротворців для захисту диво-дерева, а разом з ним всіх людей, хворих на синю хворобу.
Сполохане, мов курка на сідалі, НАТО таки ввело миротворців в регіон.
Сусідня держава виступила з вимогою вивести всі війська із зони конфлікту.
Вірусологи тим часом сипали новими жахливими подробицями патогенезу страшної синьої хвороби, якій притаманні ознаки сказу, СНІДу, білої гарячки та лихоманки Ебола одночасно.
Разом з тим, знайдена під дубом мертва білка, померла на думку місцевого ветеринара Васі Пахоменка все-таки від сказу. Його несміливі спроби довести, що від тієї ж, старої як світ, недуги помер горезвісний Песцов, були придушені в зародку медичними світилами світового масштабу.
Тим часом керівники держав великої сімки всерйоз подумували про фізичну ліквідацію вибухонебезпечного регіону.
Повідомлення про нові смертні випадки від синьої хвороби (двоє пацієнтів Синьорилівського фельдшерського пункту відшукали запаси медичного спирту, і в той же день померли від щастя, а кількома годинами пізніше, після важких душевних та фізичних мук загинув від чорної заздрості фельдшер Мухін), спонукали велику сімку до рішучих дій.
В ніч на 1 січня ліс і прилеглі до нього села зрівняли з землею.
Людство полегшено зітхнуло та оголосило триденний траур.
Вранці, 5 січня в своїй квартирі, після важкого рецидивуючого запою прийшов до тями генерал сусідньої держави Василь Іванович Небийрило.
Дізнавшись з новин про сумний кінець рідного села Синьорилівки, він пом’янув рештками чистого англійського віскі свою загиблу разом з селом бабусю, і, в стані афекту направився на роботу, де назвав весь підвладний йому особовий склад ублюдками та відправив його к… матери «водку пить». Потім, привітавши по телефону президента з Новим роком, скрикнув фальцетом «за Сталіна!», спрямовуючи ядерну боєголовку на одну з держав великої сімки…
…Ядерна зима підходила до кінця. Несміливе хворобливо-бліде сонце ледь визирало із-за важких синювато - білих хмар. На рівній пошрамленій численними вибухами місцевості чорне на понівечене стояло мертве дерево, з єдиним неприродного кольору листком , що якимсь дивом вижив в ядерно-нейтронному жахітті.
До дерева повільно йшли двоє, діловито розмовляючи, та жваво ворушачи своїми тонкими ногами - черенками. В ста метрах від дерева схожий на велетенський листок в промінні неясного ще, заспаного сонця виблискував синьою обшивкою космічний корабель.
- Гадаю, скоро можна буде заселяти планету. Клімат покращується… - промовив капітан Йов, задоволено поглянувши на співбесідника.
- Так, умови стають дедалі сприятливішими для фотосинтезу… - погодився його синій колега, задоволено посміхаючись.
- Як я й передбачав…
- Але як ти міг спрогнозувати розвиток подій? - бортовий інженер Йох спантеличено поглянув на Йова.
- Ну, дар провидця притаманний мені від народження. Дослідивши інтелект цих примітивних гомінідів… як їх там… homo…
- Вони називали себе розумними…
- Так, - зареготав Йов, - так, от дослідивши їхній мозок неважко було змоделювати розвиток подій. Тому я стверджував, що одного агента для знищення земної цивілізації буде більш ніж достатньо. До речі, спускайтеся вже вниз, капітане Зум…
Радісно скрикнувши, синій листок, збільшився у кілька разів, і відірвавшись від гілки легко впав додолу. Лисе дерево розчулено посміхалося беззубою корою, любуючись зустріччю давніх друзів.
- Цивілізація вмерла… хай живе цивілізація, - пророкотів дуб, на очах обростаючи тисячами молодих глянцевих листочків, синіх, як шматок після ядерного неба, що проступив із-за важких радіоактивних хмар.
Коментарів: 22 RSS
1Sergiy Torenko16-09-2008 23:00
Іронічно… Фантастично… По сучасному. Власне, мені подобається.
2Лідія18-09-2008 10:44
Чудовий зразок чорного гумору - хоч у рамку та на стіну :ph34r: Враження дещо псує очевидний алогізм початку ядерної війни. Жоден генерал не в змозі запустити ядерні ракети самотужки - система вимагає отримання дозволів від десятка генералів та самого президента. Так що, тут у інопланетян нічого б не вийшло
3Автор18-09-2008 22:34
Відносно алогізму цілком згідна :rolleyes: . Логіка в даному випадку принесена в жертву гумору. А взагалі, умом, як то кажуть, "сусідню державу" не понять, це всьому світу відомо, за що і поважають :D . Крім того, система могла зависнути, або, Боже не доведи, синій вірус підхопити... :ph34r:
4Читанка24-09-2008 13:06
Не сподобалось. Було нуднувато, хоч і гумор є.
5Автор24-09-2008 22:26
Діло смаку
, але хотілось би побачити людину, якій буває нудно і смішно одночасно :blink:
6ягуар01-10-2008 10:57
Читанці усе не подобається. Що хороше — те не подобається, це вона, мабуть, хоче виграти а тому мінуси в хороших опвіданнях з-під землі викопує.
7Читанка01-10-2008 22:12
Хочете прикол? Читанка взагалі в конкурсы участь не бере. Випадково сюди забрела.
8Автор02-10-2008 19:39
Прикольно. Випадково забрела і ніяк не вибреде :unsure: Зачиталася...
9ягуар03-10-2008 19:03
Он чого.
На справді писати не так уже й легко особливо коли в тебе немає за плечима хоча-б пяти років пітливої праці над прозою.
10Олег Сілін05-10-2008 17:54
А пам'ятаєте, в Михайла Задорнова є таке оповіданнячко "Кофточка"? Це оповідання дуже схоже сюжетно
11Автор05-10-2008 22:20
Дякую, за порівняння з Задорновим. Для мене це комплімент. А якщо чесно - не пам'ятаю :unsure: .
Хоча, звучить це не надто оригінально, рази зо три на подібні виправдання в коментарях наштовхувалась. І все таки в мене не кофточка, а дуб, інопланетяни, алкоголіки та інша біологія, отже наші думки із Задорновим все ж різняться, і це також радує.
А "Кофточку" можна десь в інтернеті знайти? Цікаво стало
12Mictuk07-10-2008 17:49
Хороший твір, але є два нюанси, які на мою думку, вартувало б доопрацювати:
1. Якось надто швидко фото листка потрапило від звичайних туристів на першу сторінку районної газети. Неправдоподібно. Можливо, дещо уточнити стосовно діяльності туристів: екологи-аматори журналісти, чи щось таке, розповісти чому саме вони забрели в ліс.
2. Прикінцева ситуація з дубом дивує. Якщо він є теж позаземним агентом, то значить на планету заслали не одного інопланетянина, як зазначається в тексті, якщо ж він є звичайним земним дубом, то після ракетного удару по території від нього не мало б нічого залишитися.
Ну і мені, як і в деяких інших творах з конкурсу, не подобається така вагома роль алкоголю в оповіданні. Можливо, наше суспільство серйозно проспиртоване завдяки активній діяльності ласих до швидких грошей бізнесменів, які нас всіх активно споюють, але мені цей факт зовсім не подобається і викликає більше роздратування. Тінь цього роздратування лягає на моє читацьке враження, коли я зустрічаюся з алкоголізмом в творах.
13Автор07-10-2008 19:08
Дякую за коментар. Доведеться пояснити.
1. Студенти можливо, з факультету журналістики, хоча необов'язково, самі прислали фотографію в газету, і саме з метою заробити на пиво. Такі подробиці просто важко вмістити в оповідання такого розміру.
2. Дуб - не інопланетянин, і не земне дерево. Він швидше "річ" інопланетянина, яка потрібна йому для підтримання життєдіяльності під час тривалого перебування на чужій планеті. Річ наділена інтелектом і здатністю розмовляти.
І нарешті 3. Давайте закриємо очі на алкоголізм, наркотики, СНІД, і одночасно їхніх носіїв. Фе, вони травмують наші естетичні почуття. Адже ми такі біленькі і пухнасті. Можна скільки завгодно ховати голову в пісок. Проблеми від цього не зникнуть.
14Mictuk07-10-2008 19:57
Але не зникнуть ці проблеми і від того, що про них писатимуть в оповіданнях.
Стосовно моїх зауважень то я звичайно не хочу безпідставно придиратися (щоб бува мої наступні слова так не потрактували), але ось ці роз'яснення які ви вмістили в коментарі межами коментаря і обмежуються, а з твору ця інформація є незрозумілою.
15Автор07-10-2008 21:17
Відколи це писати про загальнолюдські проблеми вважається поганим тоном? :blink:
А відносно роз'яснень згідна.
Інформації про дуб в творі немає. Але детальне розжовування і розмусолювання подробиць, правда це лише моя думка, пішло б оповіданню на шкоду. Це ж не науковий трактат, а художній твір. Образ дуба виник сам собою і несподівано навіть для мене самої. І на мій погляд хай його загадковість залишається. Пояснення про його походження читач може сам дофантазувати. Те, що навела я - лише одне з багатьох можливих.
16Mictuk07-10-2008 22:09
Це ваша авторська позиція і я її поважаю.
А стосовно загальнолюдських проблем, то писати про них поганим тоном не є, питання в тому як саме писати. Літературні постмодерні вихваляння про споживання алкоголю і всілякі алковізії я узагалі не сприймаю. Алкосатиру ж сприймаю з деякою засторогою, без надміру. Це вже більше питання читацького смаку, але мій смак формується за рахунок загалу і смак загалу формується за рахунок моєї позиції, тому я й висловлюю своє погане сприйняття даного явища в літературі.
17Михайло Зіпунов10-10-2008 14:13
Гарно
"По законах природи"
правильно — за законами. Хоча так звучит негарно через за-за. Може якось перефразувати? Згідно законів чи ще якось…
"незважаючи НА НАдокучливий мокрий сніг"
мо краще — ігноруючи надокучливий…
"Пропалих" — зниклих
18Автор11-10-2008 19:21
Дякую за "вичинку"
. Збоку завжди видніше. "Незвучалки" ліквідую обов'язково.
19Qelena24-10-2008 16:22
Я спізнилась, але висловитись кортить, бо оповідання сподобалось. Можу собі уявити серйозні твори автора. А доречі вони є? Хотілося б почитати, бо здається з таким підходом речі мають бути вартісні! Доречі на рахунок алкоголізму, то дарма бучу здійняли — абсолютно реалістичне зображення студентських буднів ;) , Що всі так давно вчились і себе згадати не можуть? Фе, шановне панство, правду необхідно несоромлячись визнавати! :D
20Mictuk24-10-2008 16:44
Ну от я студент. І щось в мене будні зовсім не залиті алкоголем, тож не треба всіх під одну мірку міряти.
21Наталя26-10-2008 12:16
Qelena, дякую за добрі слова, вибачте, що також із запізненням. Відносно інших творів, вони, звичайно, є, але в більшості своїй великі, і, за браком часу, не зовсім докінчені.
А на конкурс я потрапила чисто випадково, не туди клікнувши. І більш ніж задоволена цією випадковістю. Вчора я пройшлася по ГАКУ, знайшла там багатьох авторів конкурсу, нарешті, зареєструвалася сама. Тепер спробую ситематизувати те, що в повному хаосі валяється в моєму компі, і щось на ГАК, як ви кажете, навішати.
А Mictuk молодець! Ніколи б не подумала, що ще студент. Серйозний пан, що й казати…
22Mictuk26-10-2008 13:27