Спробую першим залишити враження та критику. Я намагатимусь судити в міру своїх скромних знань, та обіцяю не бути занадто жорстоким. Проте без зауважень і суворого висновку не обійдеться.
Взагалі я російськомовний, тому даруйте за можливу невправність в українському слові.
Це було непогане оповідання! Хоча тема обрана доволі сумна, проте дуже чуттєва. Чуттєвість історії, внутрішній світ людини в певному стані – завжди цікаво дивитись, як автори розкривають ці теми.
Хоча спочатку здається, що перед тобою зовсім інше за змістом оповідання. Історія починається скоріше як детектив. Але розповідь швидко переходить до єдиної людини. З нею ми залишимось до самого кінця. Уся кризова ситуація зводиться до проблеми цієї людини, вирішення теж стосується лише її. Власне, він єдиний, хто має обличчя та ім’я. Сам по собі він не особливо привабливий, ба навіть відразливий, хоча й має сентиментальну приязнь.
Маленька тваринка, як те мишеня у «Зеленій милі», одразу показує, що в героя ще залишилось щось людське, чуйне.
Можливо, саме тому він лишається здатним на розумний та рішучій крок у кінці.
Несподівана, майже ілюзорна подія в магазині призводить до дивної метаморфози. Після перетворення, яке пережив герой, він вже не може дотримуватись шкідливої звички.
Хоча лишається незрозумілим, де справжній персонаж? Чи не лишився він у власному шлунку? Як би там не було, проте шок, який пережив він, змушує його лишити свою звичку. Правда, лише на словах.
На цьому вся історія обривається.
Власне, ми побачили як люди п’ють невідомо що, навіть не зважаючи на можливу небезпечність речовини. Вони звикли до шкідливих рідин. Вони не підозрюють, що на них чекає небезпека, коли вони стануть непотрібні. Власне, саме ця прихована небезпека і є, на мою думку, ще однією кризовою ситуацією, яку герой не помічає.
Потім герой оповідання, щасливо владнавши справи, потрапляє в іншу кризу. При чому, ця криза може бути лише продуктом його уяви. Проте вона, дуже символічно відображаючи його шкідливу звичку (людина п’є сама себе). Герой вражений, в нього розплющились очі, тепер він «зав’язав». Напевно, подальші завдання невідомих, що стосуються пиття іншої невідомої рідини, він також не виконає. Оце і все.
Не певен, чи можна віднести такий сюжет до переваг чи недоліків тексту. Невже мораль оповідання «Не треба пити невідомо що»? До того ж, кризові ситуації, та їх розв’язання відбуваються якось мимоволі, до того ж, окреслені досить нечітко. Герой майже не діє, за виключенням останнього епізоду. Чи розкрита тема взагалі? Так, кризова ситуація є, шкідливі звички присутні. Але от з розв’язанням та подоланням проблеми. Бо не зрозуміло, чи остаточно здолав герой свої проблеми? Чи сам він це зробив, або фінал, це заслуга його переляку? Неясно.
Також є інші зауваження.
На мій погляд занадто багато місця приділено опису почуттів та вражень героя. Звісно це дуже важливе місце, але довгий опис почуттів, як на мене, дратує читача. Погляньте, с початку автор майже не робить зайвих описів, лише діалоги та дії. Розповідь простує без зупинок, як ракета. Але от, наблизились ми до внутрішнього світу, і опис починає гальмувати, перевантажувати текст. Ми перестали нестися, ми майже зупинилися. Це – мінус, це погано діє на читача.
Хоча у автора був добрий вихід! Почуття та переживання можна передати коротким образом, певним символом, якій покаже нам більше, ніж зможуть розказати довгі речення. Автор вдало скористався образом білки та образом людини у пляшці, тож, міг би використати схожі образи в емоційно напружених епізодах. Адже краще не розповідати про почуття, а показувати їх, ілюструвати образами.
Однак, є у автора кілька вдалих образів, про які сказано вища, крім того є цікаві жарти. Кладовище як «людне місце» – як тут не посміхнутись? Цікава, та весела думка героя: «Як би оце всі були завжди п`яні, ну це був би звичайний стан, в якому постійно живуть. А коли вип`єш - ставав тверезий і зміг дивитися на все це неподобство без ширми». Так, весело й лячно.
Сподобалась, та й водночас здивувала трохи незвична будова фраз. Маю на увазі: «Лишив тільки її собі з минулого життя свого», «Ще кращого годі й бажати вважав», «Вона стояла долі обперта об дерево породи каштан». Звучить трохи епічно, немов у якійсь історичній поемі. На мій погляд, з такою будовою фраз треба поводитись дуже обережно.
Крім того, маю сумніви щодо кількох речень. Ось: «ЩО йому пропоноване». «Що для нього на цій картині». «Навіщо вона булла йому отака». «А чого тут». «Це все треба десь прикласти, дарма пив, чи що». «Хто і коли придумав, що у тверезого в голові, те у п`яного на язиці».
Тут мали бути знаки питання, бо ж це питальні речення. Хоча не виключаю, що, вирвавши ці речення з контексту, я міг втратити скритий сенс. Може, знаки питання викинуті задля певного ефекту? Але тоді даруйте, що я не вловив його.
Нарешті, є безсумнівні помилки:
«…зім’ятої кришечки від пляшки горілки, яку він ніс в кишені. До речі в правому своїх вже нових віднедавна штанів – джинсів»
Слова «кишеня» і «в правому» розірвані, в різних реченнях. Ці частини мови не можна писати окремо. Інакше виникає мовна недостатність. «В правому» - в чому «правому»? Звісно, чисто інтуїтивно ми розуміємо про що мова, проте в написанні це скоріше помилка.
Проте, іноді так умисно писали навіть деякі майстри слова, використовуючи схожі розриви задля комічного ефекту. Тому це можна прийняти (якщо автор вкладав у помилку якийсь сенс), але залишиться інша помилка. Якщо «кишеня», то не «в правому», а «в правій», бо ж маємо жіночій рід.
Також загублене слово в цьому реченні: «Є, є у таке щось на зразок мрії». У кого є?
В цілому автор поставив перед собою складне завдання. Світ почуттів та переживань взагалі складний для будь якого письменника. Мабуть, в силу своєї складності почуття узурпували більшу частину тексту, залишивши основний сюжет дуже нечітким, майже фоновим. В силу цього й теми конкурсу розкриті й розв’язані хоч несподівано, проте дуже нечітко. Почуттів більше, занадто більше.
Крім того, де ж фантастичний элемент?
Хіба конкурс не серед творів фантастичного жанру? Чи може вважатися фантастичним эпізод з двома пляшечками?
Разом з помилками все це ослаблює враження від оповідання.
На останок, пораджу автору не приходити в розпач. Треба шліфувати майстерність далі, більше працювати, та більше писати. Так більше і більше! Бо коли талант є, недоліки можна подолати. Хай бережуть вас музи!
Фантастичного в оповіданні дійсно мало. Таке враження, що автор починав історію про людей, як синтезаторів нової наркоти, а потім захопився і з"їхав на "потік свідомості".
Хоча, по правді сказати, описати "потік свідомості" наркомана - то вже неабиякий намір. І марно шукати в цьому потоці логіки й дна - свідомість, затьмарена зіллям, безперестанку затинається, зациклюється, ходить колами. Тут автор впорався
Однак, не дивлячись на це, вийшло щось розмите й безцільне. Писати - значить бажати донести думку та ідею, а не заводити читача в чисте поле й відпускати на всі чотири сторони.
Приєднуюсь до двох попередніх ораторів. Чудовий початок, й дуже цікавий фантастичний елемент про людину-реактор, але друга половина - казна-що. На жаль.
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Щиро дякуємо всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творче літературне середовище, що сприятиме появі нових імен та ідей в українській фантастиці. Зміцнюємо зв'язки між авторами, які працюють у жанрі фантастики, та читачами, підтримуємо прагнення молодих авторів вчитатися та розвивати свої літературні навички. Проводимо конкурси та різноманітні культурні й освітні події.
Коментарів: 4 RSS
1Sergey Torenko21-01-2009 19:12
Сумбурне якесь оповідання. І зовсім не фантастичне. Елемент фантастичного /людина, як реактор для синтезу наркотика/ зовсім не цікавий...
2Аквілій23-01-2009 23:20
Спробую першим залишити враження та критику. Я намагатимусь судити в міру своїх скромних знань, та обіцяю не бути занадто жорстоким. Проте без зауважень і суворого висновку не обійдеться.
Взагалі я російськомовний, тому даруйте за можливу невправність в українському слові.
Це було непогане оповідання! Хоча тема обрана доволі сумна, проте дуже чуттєва. Чуттєвість історії, внутрішній світ людини в певному стані – завжди цікаво дивитись, як автори розкривають ці теми.
Хоча спочатку здається, що перед тобою зовсім інше за змістом оповідання. Історія починається скоріше як детектив. Але розповідь швидко переходить до єдиної людини. З нею ми залишимось до самого кінця. Уся кризова ситуація зводиться до проблеми цієї людини, вирішення теж стосується лише її. Власне, він єдиний, хто має обличчя та ім’я. Сам по собі він не особливо привабливий, ба навіть відразливий, хоча й має сентиментальну приязнь.
Маленька тваринка, як те мишеня у «Зеленій милі», одразу показує, що в героя ще залишилось щось людське, чуйне.
Можливо, саме тому він лишається здатним на розумний та рішучій крок у кінці.
Несподівана, майже ілюзорна подія в магазині призводить до дивної метаморфози. Після перетворення, яке пережив герой, він вже не може дотримуватись шкідливої звички.
Хоча лишається незрозумілим, де справжній персонаж? Чи не лишився він у власному шлунку? Як би там не було, проте шок, який пережив він, змушує його лишити свою звичку. Правда, лише на словах.
На цьому вся історія обривається.
Власне, ми побачили як люди п’ють невідомо що, навіть не зважаючи на можливу небезпечність речовини. Вони звикли до шкідливих рідин. Вони не підозрюють, що на них чекає небезпека, коли вони стануть непотрібні. Власне, саме ця прихована небезпека і є, на мою думку, ще однією кризовою ситуацією, яку герой не помічає.
Потім герой оповідання, щасливо владнавши справи, потрапляє в іншу кризу. При чому, ця криза може бути лише продуктом його уяви. Проте вона, дуже символічно відображаючи його шкідливу звичку (людина п’є сама себе). Герой вражений, в нього розплющились очі, тепер він «зав’язав». Напевно, подальші завдання невідомих, що стосуються пиття іншої невідомої рідини, він також не виконає. Оце і все.
Не певен, чи можна віднести такий сюжет до переваг чи недоліків тексту. Невже мораль оповідання «Не треба пити невідомо що»? До того ж, кризові ситуації, та їх розв’язання відбуваються якось мимоволі, до того ж, окреслені досить нечітко. Герой майже не діє, за виключенням останнього епізоду. Чи розкрита тема взагалі? Так, кризова ситуація є, шкідливі звички присутні. Але от з розв’язанням та подоланням проблеми. Бо не зрозуміло, чи остаточно здолав герой свої проблеми? Чи сам він це зробив, або фінал, це заслуга його переляку? Неясно.
Також є інші зауваження.
На мій погляд занадто багато місця приділено опису почуттів та вражень героя. Звісно це дуже важливе місце, але довгий опис почуттів, як на мене, дратує читача. Погляньте, с початку автор майже не робить зайвих описів, лише діалоги та дії. Розповідь простує без зупинок, як ракета. Але от, наблизились ми до внутрішнього світу, і опис починає гальмувати, перевантажувати текст. Ми перестали нестися, ми майже зупинилися. Це – мінус, це погано діє на читача.
Хоча у автора був добрий вихід! Почуття та переживання можна передати коротким образом, певним символом, якій покаже нам більше, ніж зможуть розказати довгі речення. Автор вдало скористався образом білки та образом людини у пляшці, тож, міг би використати схожі образи в емоційно напружених епізодах. Адже краще не розповідати про почуття, а показувати їх, ілюструвати образами.
Однак, є у автора кілька вдалих образів, про які сказано вища, крім того є цікаві жарти. Кладовище як «людне місце» – як тут не посміхнутись? Цікава, та весела думка героя: «Як би оце всі були завжди п`яні, ну це був би звичайний стан, в якому постійно живуть. А коли вип`єш - ставав тверезий і зміг дивитися на все це неподобство без ширми». Так, весело й лячно.
Сподобалась, та й водночас здивувала трохи незвична будова фраз. Маю на увазі: «Лишив тільки її собі з минулого життя свого», «Ще кращого годі й бажати вважав», «Вона стояла долі обперта об дерево породи каштан». Звучить трохи епічно, немов у якійсь історичній поемі. На мій погляд, з такою будовою фраз треба поводитись дуже обережно.
Крім того, маю сумніви щодо кількох речень. Ось: «ЩО йому пропоноване». «Що для нього на цій картині». «Навіщо вона булла йому отака». «А чого тут». «Це все треба десь прикласти, дарма пив, чи що». «Хто і коли придумав, що у тверезого в голові, те у п`яного на язиці».
Тут мали бути знаки питання, бо ж це питальні речення. Хоча не виключаю, що, вирвавши ці речення з контексту, я міг втратити скритий сенс. Може, знаки питання викинуті задля певного ефекту? Але тоді даруйте, що я не вловив його.
Нарешті, є безсумнівні помилки:
«…зім’ятої кришечки від пляшки горілки, яку він ніс в кишені. До речі в правому своїх вже нових віднедавна штанів – джинсів»
Слова «кишеня» і «в правому» розірвані, в різних реченнях. Ці частини мови не можна писати окремо. Інакше виникає мовна недостатність. «В правому» - в чому «правому»? Звісно, чисто інтуїтивно ми розуміємо про що мова, проте в написанні це скоріше помилка.
Проте, іноді так умисно писали навіть деякі майстри слова, використовуючи схожі розриви задля комічного ефекту. Тому це можна прийняти (якщо автор вкладав у помилку якийсь сенс), але залишиться інша помилка. Якщо «кишеня», то не «в правому», а «в правій», бо ж маємо жіночій рід.
Також загублене слово в цьому реченні: «Є, є у таке щось на зразок мрії». У кого є?
В цілому автор поставив перед собою складне завдання. Світ почуттів та переживань взагалі складний для будь якого письменника. Мабуть, в силу своєї складності почуття узурпували більшу частину тексту, залишивши основний сюжет дуже нечітким, майже фоновим. В силу цього й теми конкурсу розкриті й розв’язані хоч несподівано, проте дуже нечітко. Почуттів більше, занадто більше.
Крім того, де ж фантастичний элемент?
Хіба конкурс не серед творів фантастичного жанру? Чи може вважатися фантастичним эпізод з двома пляшечками?
Разом з помилками все це ослаблює враження від оповідання.
На останок, пораджу автору не приходити в розпач. Треба шліфувати майстерність далі, більше працювати, та більше писати. Так більше і більше! Бо коли талант є, недоліки можна подолати. Хай бережуть вас музи!
3Coren22-02-2009 01:10
Фантастичного в оповіданні дійсно мало. Таке враження, що автор починав історію про людей, як синтезаторів нової наркоти, а потім захопився і з"їхав на "потік свідомості".
Хоча, по правді сказати, описати "потік свідомості" наркомана - то вже неабиякий намір. І марно шукати в цьому потоці логіки й дна - свідомість, затьмарена зіллям, безперестанку затинається, зациклюється, ходить колами. Тут автор впорався
Однак, не дивлячись на це, вийшло щось розмите й безцільне. Писати - значить бажати донести думку та ідею, а не заводити читача в чисте поле й відпускати на всі чотири сторони.
Така моя думка.
Хочу бачити в книзі історію, а не шмат потоку.
4John Smith19-03-2009 11:45
Приєднуюсь до двох попередніх ораторів. Чудовий початок, й дуже цікавий фантастичний елемент про людину-реактор, але друга половина - казна-що. На жаль.
Русизми - розсусолювати, відкрито, не правий.