Халепа

Містер Тревор Фаррел ліниво позіхав у своєму затяганому халаті човгаючи капцями по підлозі і супроводжуючи горнятко кави до свого подвір'я. Він не те щоб не міг дозволити собі новий халат, така популярна людина могла дозволити цілий магазин халатів, просто він приймав і любив його таким яким він був. Інші люди могли б повчитися такій толерантності до халатів (а може і до живих істот) у містера Фаррела.

Коли чоловік і горнятко дочовгали нарешті до подвір'я, вони не знали що жити другому лишилося недовго. Містер Тревор окинув поглядом скількісь-там гектарів свого зеленого газону. Вдихнув ранкове повітря повними, хоч і волохатими, грудьми. Почухав свій тил у смугастих труселях… Аж раптом, на травичці нізвідкіля опинилася група істот.

Виглядали як ті гігантські кеглі - лише округлий тулуб і голова без нічого. Ніяких тобі анатомічних надмірностей. Усі біло-блакитного кольору з переливами як у мильної бульки чи перлини. А от землі вони не торкалися: чи то левітували, чи то ноги в них прозорі... (пан Тревор був досить неупередженим він не став би робити поспішні висновки про левітацію на основі таких незначних спостережень). Істоти розмовляли між собою, а деякі пересували якісь прилади за допомогою виростів на тулубі, що з’являлися і зникали за потреби. Загалом поводилися наче все це так і треба. Зачулася розмова двох найближчих до чоловіка «кеглів»:

— А я тобі кажу це будуть гарні кадри, така інтрига, пустять у прайм-тайм, - переконувала перша.

— Та як собі знаєш, ти в нас режисер, - погоджувалася друга, - Ану подай того дивного плоского їдла що людяники їдять.

— Та лови. Трамбо! Тягни сюди сценарій, що ти там завис!

Очі містера Фаррелла вирячилися, обличчя завмерло, а щелепа полетіла донизу наскільки могла. Горнятко кави полетіло в тому ж напрямі, - “От халепа” - подумало воно, відправляючись по шматочках у фарфорову Валгалу.

«От халепа», - подумала перша істота побачивши вираз обличчя людини. А в другої iстоти з отвору схожого на рота випав шматок піци.

Перше створіння отямилося першим, на те воно і перше:

— Він нас бачить! Код дев'ять, у нас код дев'ять! - усі інші покидали прилади і завмерли. Оратор відкашлявся і загрозливим голосом звернувся до людини, - Землянине! Ми прибульці з планети Альфа Центавра, прилетіли провести на тобі експерименти і намалювати кола на твоїх полях. Чинити опір марно. І... еее... Віддавай своїх вівець та сідай у наш корабель.

Ніхто не ворушився. Нависла незручна пауза.

Друга «кегля» обережно помітила:

— Здається в нього не має вівець...

Перша нагаркала на неї:

— Чого став?! Тягни сюди голограму НЛО! Де набір для коду дев'ять?

Що ж до Містера Фаррела, він був зовсім не дурний і, до того ж, полюбляв читати фантастику в дитинстві, тому прийняв найбільш виважене для даної ситуації рішення: втратив свідомість.

— Ну от, пиндець моєму шоу, - підвела підсумок перша істота.

***

Десь у далекій далекій галактиці молодий режисер стомлено просочився на кіностудію. І безсило завис у своєму кабінеті. Обережно зазернула його помічниця:

— Що сталося, пане режисер? На Вас зовсім мацаків нема.

— Ох, дорогенька, стався контакт, код дев'ять. І факти не на мою користь. Зараз викликають до тої мегери Мілліган.

— О ні…яка прикрість, - співчутливо замерехтіла вона.

— Це буде точно як Розвел, мені кінець. Пам'ятаєш того бідолагу Болдо? Талановитий був режисер... Так і не знайшов після цього роботи…

Він втомлено вкрився брижами і попрямував до кабінету “тої мегери”.

— Прошу. Левітуйте де зручно, - прошкрябала вголос Мілліган.

Чимось вона нагадувала йому одну істоту з Землі, звуки яких лунають на задньому плані при зйомках зарослих брудних водойм у лісі. От тільки не міг пригадати назву…

— Проблема номер один: вас побачили, - вона витримала аж занадто драматичну паузу і продовжила, - Проблема номер два: вас побачила людина серед білого дня. Відома людина, яка на думку інших землян не має психічних відхилень. Дискредитувати її буде вкрай важко. Проблема номер три: не було виконано стандартної процедури при контакті - код дев'ять. Ну і якого астероїду у вас не було набору для коду дев'ять?

Так, факти явно були проти нього.

— Я не заперечую своєї провини, Ваша багатовимірність, і щиро вибачаюсь! На своє виправдання, я придумав як все виправити.

— Цікаво послухати, - чим далі, тим більше її голос нагадував презирливе шкрябання.

— Давайте все звалимо на того земного чувака, співак чи хто, як його - Елвін... Мелвіс… - люди завжди на нього все дивне звалюють...

— Гарна спроба. Він давно помер.

— То поверніть його.

— Це викличе ще більше проблем. Про що ви тільки думали!

— Жаба!

— Що?!

— Вибачте, просто згадав одне слово…

— Краще б ви згадали перевірити щит і набір для коду дев'ять. Тепер у вас буде багато часу позгадувати. Вас відсторонено від роботи до кінця розслідування. Зустрінемось на засіданні профспілки.

Режисер вкрай сплюснувся від пригнічення. Став схожий на ту штуку, що земляни кидають один одному на пляжі. Сил присутності вистачало лише на пару-трійку вимірів, не вистачало ще застрягти десь у стіні. От ганьба. На виході з контори вже чекав співучасник злочину - помічник режисера.

— Ох, Гербе, якийсь ти пласкуватий, невже все так погано? Що ж будемо робити?

Обтікаючи перехожих вони сунули подалі від контори.

— Все просто. Я розповім землянину всю правду і попрошу все забути.

— Ти з пульсара впав? З якого він захоче все забути? - занадто бурно схопився помічник. Всі навколо почали озиратися на пару змовників, - Я от що тобі скажу, нам потрібен гарний спец із контактів.

— Ага, або Мелвіс.

— Який ще в чорну діру Мелвіс? - кілька перехожих відсахулися з несподіванки, а один аж став прозорим.

— От не треба було списувати на екзамені з історії контактів, тоді б знав.

— Хто б казав! Віддавай своїх вівець…

— А де контактер?

— Там де й був, на Землі, валяється непритомний поки ми тут відгрібаємо за нього. А ти чого питаєш? Що вже знов надумав?

— Виправляти ситуацію. Ти зі мною?

— А то.

— Тягни спеца з контактів. Найкращого. Зустрінемось біля порталу.

***

Вже троє змовників зайняли стратегічну точку спостереження за кущами бузкової гортензії містера Тревора. Вранці група зачистки накачала його легким снодійним та віднесла до ліжка. Якщо пощастить, вважатиме все сном. Що було б вигідно для обох сторін конфлікту.

— Який план, Гербе?

— Будимо його і спостерігаємо. Якщо пронесе і не запанікує, віємось додому і святкуємо. Якщо ні - відправляємо пана Ербуса на перемовини. Hy. За діло.

Тревор Фаррел прокинувся у своєму ліжку. Знов. Ну тобто йому здалося що він вже сьогодні прокидався. І бачив щось дивне. “Ну і притрушені же інколи штуки насняться”, - подумав він вдягаючи свій затяганий халат. Знов? Пішов на подвір‘я. Задер руку, щоб почухати свій тил у смугастих труселях. Зупинився на хвильку. Подумав. Ні, ні, ні, він не мав зараз часу з’їзжати з глузду, може десь років за десять, двадцять але не зараз, коли на нього чекала велика роль. І взагалі, ну в кого не буває дежавю? Він розлаблено посміхнувся, вдихнув глибше і пішов на травичку. За кущами радісно замерехтіли:

— Дивіться! Він все забув! Пронесло!

Але тріумф тривав недовго. Полегле горнятко кави з першого акту завдало останнього нищівного удару помсти - впилось в ногу містера Тревора своїм уламком між травичкою. Посмішка зникла з обличчя чоловіка. Сум’яття просочилось в ряди змовників:

— Все пропало! Довбні з групи зачистки не прибрали доказів. Пане Ербус, Ваш вихід.

Тим часом сшаленілий потяг думок зірвався з рейок глузду містера Фаррела і загрожував завдати невиправної шкоди його особистості. Аж раптом він майже відчув холодненьку металеву фігурку в руках, згадав промову переможця в номінації на кращу роль, яку тримав на папірці під матрасом ще зі школи. Тож він швиденько запхав свій потяг назад на рейки: «Нічого не знаю. Нічого не бачив. Ніяких горняток, газону, халатів і кеглів!»

З-за кущів явивсь пан Ербус.

Землянин побагровів від невимовних ментальних зусиль. Потім посизів. А за тим перестав стримуватися. Він не дозволить клятим кеглям зруйнувати його кар'єру! Схопив перше, що потрапило під руку з купи садових інструментів біля ганку. Лопата. Смертоносне знаряддя вбивства, що забрало більше життів за історію людства (та деяких інших розумних істот), аніж якась середнячкова війна. Він підхопився, заніс лопату над головою і з виразом повної невідворотності побіг на кляту примару. Компетентний контактер вчасно змінив стратегію і подався в іншому напрямі.

Група підтримки трохи занепокоїлась:

— Святі виміри! Що він робить? На нас ще й вбивство повісять! Цей Ербус точно впорається

— Він найкращий спец у нашому секторі.

— Це в нього на дверях написано?

Не припиняючи руху, пан Ербус зблід, стьмянів від жаху і зайшовся прозорішати. Здається, це ще більше розлютило людину. Містер Тревор заверещав як хворий капуцин і прискорився. Найкращий спеціаліст із земних контактів у північному секторі прискорився у відповідь.

— Скільки кажеш ми йому платимо?

Двоє зайшлися намотувати кола по подвір'ю. Десь після третього до всіх не задіяних в погоні осіб почали закрадатися сумніви. Режисер вигулькнув з рослинності і заволав:

— Стій! Кинь лопату!

Містер Тревор озвірів, замахнувся і з усієї сили жбурнув лопату в пана Ербуса. Той ледве ухилився:

— От спасибі! Помогли!

Тепер вже дві кеглі муляли очі містеру Фаррелу. Вони розмножуються! На щастя, він ще мав граблі і сапу.

— Гербе що ти робиш? - тихенько озвався помічник з кущів.

— План С роблю.

— А він у нас був?

Поки людина збиралася з думками, режисер проливав світло на ситуацію:

— Землянине! Ми розумні істоти, багатовимірні форми життя, основний принцип нашого функціонування… Ааа, ну ти це, мабуть, не зрозумієш… Ми існуємо одночасно у кількох… хоча яка зараз різниця де ми живимо...

Містер Тревор попрямував до купи інструментів з таким обличчям, наче він зібрався виграти чемпіонат з покеру, і почав голосно терехтіти обираючи найефективнішу садову зброю у боротьбі з примарами. Режисер затараторив швидше:

— Ми не несемо загрози вашій планеті та її мешканцям. На відміну від тебе, прошу помітити! Бачив я як ти на тому тижні парникових газів навиробляв.

Чоловік зиркнув на режисера так, що в сусідів скисло молоко та забродив квас.

— Та хто Вас учив вести перемовини?! - пан Ербус зблід ще сильніше.

Це поклало край людським ваганням: він узяв граблі в праву руку, а сапу - в ліву. Усі дієві особи відновили перервану погоню, тепер вже втрьох. А режисер кричав на ходу:

— За дві тисячи земних років не було випадків непорозумінь між нашими суспільствами. Ну майже... Крім тої Атлантид…

Біля тулуба Герба просвистіли граблі.

— Та що ж ти за людина! Нападати на безневинну знімальну групу!

Містер Тревор ще пробіг по інерції кілька метрів готуючи другий інструмент до польоту, а потім причепив новий вагон до свого біснуватого потягу думок: «Знімальна група!?» У руці відчувся знайомий металевий холодок і він був не від сапи. Біг трохи сповільнився і перейшов у розгублену ходу.

— Не знаю що Ви там казали, але продовжуйте! - заверещав пан Ербус.

— Еее, то про що я…Так! Безневинна знімальна група! Ми знімали собі реаліті шоу про вашу цивілізацію, нікого не чіпали, а тут ваші граблі!

— Знімали мене? - це були перші і найпродуктивніші слова містера Фаррела у цій історії, бо трохи згодом вони поклали край міжгалактичному конфлікту з граблями.

***

Через три дні на задньому дворі містера Тревора Фаррела було розбито табір постійної знімальної групи. Режисер Гербус увійшов в історію і до підручників із іншопланетних контактів з примітивними цивілізаціями, як перший контактер, що уклав угоду про нерозголошення з представником місцевого населення десятого рівня розвитку. Цілих два тижні його показували у міжгалактичних новинах, а рейтинги його шоу злетіли до небес, ну хіба до тих пір, поки всі не побачили акторську майстерність містера Фаррела. Пан Тревор отримав нагороду за звання найкращого земного актора у галактиці, яку швиденько організував для нього помічник режисера за його натяком.

***

Гарного сонячного ранку містер Тревор Фаррел ліниво позіхнув у своєму затяганому халаті і вийшов на своє подвір'я. Знімальна група зайняла позиції. Помічник режисера запхав шмат піци до інопланетного рота. Режисер Гербус Перший пробуркотів собі під ніс:

— Та не дивись же в камеру. Жах!