Марк ніколи не думав, що таке може статися. Колись, ще давно, у цьому місті було зо п’ять-шість книгарень. Звичайно, не всі вони були справді книгарнями, деякі продавали лише навчальну літературу, як-от методички з фізики, а художні книги та нон-фікшин займали всього одну-дві полиці і були просто додатковим джерелом доходів. Але все ж, як таке могло статися? Його маленька крамничка, що тіснилася між бутіком жіночої білизни та закладом здорового харчування, залишилася останнім книжковим магазином у цілому місті.
— Ну що ти, справді, — втішала його Мавра, яка й повідомила сьогодні цю сумну новину. — Це ж не те, що люди перестали читати. — Я он Пруста почитую на планшетику, і нічого, дуже навіть добре.
— Ні-ні. Вони майже перестали, — заперечив Марк. — Я бачив, як читає сусідів онук. Значить так, в навушниках у нього грає музика, на півекрану відкрите відео, десь там збоку чатик з однокласниками і нарешті в куточку книжка, в яку він час від часу заглядає. Але це не дуже схоже на читання. Ну правда, Мавро, — він кивнув у бік підлітка, що якраз зупинився біля вітрини і втупився в екран свого планшета.
За спиною у хлопця вирувало звичне життя центральної вулиці міста: снували школярі, менші показували одне одному смішні відео на телефонах, парочки старшокласників ішли, тримаючись за руки — не забуваючи при цьому вільною рукою час від часу діставати мобільні, аби перевірити, чи їм щось не написали, — а мамці захоплено балакали по телефону, поки їхні діти дивилися мультики на планшетах, вмонтованих у дитячі візочки.
— Ну, може там карта в нього відкрита чи що, — стенула плечима Мавра, слідкуючи за хлопчиною, який вже добрих пару хвилин стояв під вітриною. — Та й той, ти переобладнай тут усе під кав’ярню, трохи причепури вивіску і люди підтягнуться. В тебе тут круто!
Книгарня і справді була нічогеньким місцем. Ніяких тобі пластикових полиць (саме дерево!) і довгі ряди книг. Більше старих, але й новинки були — як-от інтерв’ю з першими поселенцями на Марсі або 102-й випуск «Українського стімпанк-альманаху».
— О, маєш відвідувача, — прошепотіла Мавра.
І справді — підліток, що до цього тупцював надворі, якраз прочиняв двері до книгарні. Дзенькнув дзвіночок і хлопчина автоматично глянув на екран свого планшета.
— То на дверях, — Мавра показала вгору на дзвіночок. — Вітаю у «Марковій дюжині», останній книгарні міста над Бугом.
— Доброго дня! Я… — хлопець запнувся і поглянув на ряди полиць за спинами літньої пари. — Я б хотів щось почитати, поки заряджається планшет. Це ж бібліотека, так? У вас же можна підзарядитись?
— Можна-можна, синку, — Марк показав на зарядну станцію в кутку.
Мавра усміхнулась — якраз над зарядною станцією висів роутер. Марк досі не довіряв публічним вай-фай мережам міста і волів сам платити за Інтернет.
— Але це не бібліотека, — сказав Марк після паузи.
— Ні? — здивувався хлопець. Він вже підключив планшет і не знаючи, куди тепер діти руки, водив пальцями по корінцях книг.
— Ні. Але тобі можна просто почитати. Як тебе звати, хлопче?
— Андрій, — відповів хлопчина, переминаючись з ноги на ногу.
— Так от, Андрію, — мовив Марк, — здається, ти перший відвідувач молодше тридцяти за останні два місяці. Допомогти щось вибрати?
— Ні, я сам, — полегшено зітхнув хлопець. — Я ходив з мамою до бібліотеки, коли був малий.
І він впевнено рушив вздовж полиць, видивляючись собі щось цікаве.
— От бачиш, не все так погано — підморгнула Мавра Марку. — Ти ще попроси його вивіску сфоткати і викласти онлайн. До тебе потім набіжить школярів.
— Заряджатись? — скептично посміхнувся Марк. — Ну, дякую.
— Та ні, дивись: ти запропонуй їм те саме, що й малому. Зарядка безкоштовна, якщо купуєте книжку.
— Ага, а потім мені ці книжки з найближчого сміттєвого бака витягати? Повикидають же. Ти ж глянь на них. Очі від екрану не відліплюють, — засмучено відповів їй Марк.
Мавра ще раз подивилася на вулицю — ну, що поробиш, так тепер виглядають прогулянки на свіжому повітрі. Сновигання туди-сюди, від розетки до розетки. А ще ж є павербенки…
Втім, щось таки змінилося. Тепер люди навіть не рухалися. Усі вони завмерли, так наче хтось зупинив програвання відео. Раз, і все. Десятки очей втупилися в маленькі екрани. Десь далеко завищали гальма і почулося кілька глухих ударів.
— Що трапилося? Вони що, зовсім подуріли? — Марк наблизився до вітрини.
— О, вже почалося, — Андрій вигулькнув із-за полиць і побіг до свого планшету. — Чорт, заряду не вистачає.
Він виглядав спантеличеним, так наче замість походу в кіно йому запропонували вийти на суботник.
— Стривай-но, малий. А що там показують? — запитав Марк.
— Ну як же, сьогодні Президент вручає премію Зальварії Кротич!
— Той що?— стенув плечима Марк. — Головне потім в новинах покажуть.
— Ну, як ви не розумієте! Це ж не те саме! Дивитися трансляцію — це як знаходитися в самому епіцентрі подій! А новини — новини то для старих. Я ж усе з вами пропущу!
Андрій благально подивився на Мавру:
— Ви не позичите мені свій планшет?
Мавра задумано похитала головою:
— Ні, я забула його вдома. Але якщо ти звернеш направо і обережно — чуєш? — обережно, перебіжиш дорогу, то побачиш великий екран перед торговим центром. Якщо ця подія настільки важлива, то трансляція…
— Дякую вам! — крикнув їй хлопець вже з дверей і чкурнув туди, куди його відправила Мавра.
— Ти думаєш про те, що й я? — запитала Мавра у Марка і той сумно кивнув.
Вони вийшли на вулицю, навіть не зачинивши крамницю. Здіймався вітер, а небо чорніло з кожним їхнім кроком. Екрани пристроїв, які люди стискали в своїх руках, світилися мерехтливим рожевим світлом, проте картинку було не розібрати.
Марк та Мавра поспішили до екрану і побачили там хлопця. Він сидів просто на асфальті і ридав.
— Вона, вона… — схлипував він, — вони-и-и.
Хлопчині навіть не треба було знати, хто такі марцери, щоб зрозуміти, що відбувається.
Картина на екрані торговельного центру була химерна — поряд стояли Зальварія і Президент. Голова останнього була наполовину занурена в екран телевізора, який тримала в руках Кротич. Ну як Кротич — сукня на ній була саме така, яку б вдягнула вона — хаос із блискіток, пір’я та мережива — однак на місці її голови був 15-дюймовий екран. Показував він чи то мрії чи то вже плани, що почали втілюватися в життя: рівні ряди людей з екранами замість голів марширували в такт одному з найнедолугіших поп-хітів цього літа. Було незрозуміло, чи то екрани самі повиростали з ший, чи то голови спершу відтяли, а тоді припасували на їхнє місце електронні девайси. Так чи інакше, виглядало це лячно.
— Вторгнення марцерів почалося, — зітхнув Марк і співчутливо глянув на хлопця, який ніяк не міг прийти до тями.
— Нам пора, — Мавра потягнула його за рукав.
Вони вже обернулися, щоб іти, але тут з-за рогу почулося загрозливе “А-а-а-а!” і на них вилетіла маленька на зріст рудоволоса дівчина з бітою в руці.
— Відійдіть! — закричала вона і очі Марка та Маври на мить зблиснули недобрим зеленим вогнем, проте вони розступилися і Руда запустила бітою в екран.
Полетіли іскри та скло. Біта відскочила, черкнувши по щоці Андрія, який тільки зараз вийшов із заціпеніння і люто зиркнув на Руду.
— Ти чого? — запитав він ображено.
— Вони ж нас зомбують! Хочеш, щоб тобі відірвали голову, а на її місце причепили ті-ві? Я — ні.
«З такою краще не сперечатися», — подумали всі троє.
— І що воно таке? Що нам робити? — розпачливо вигукнув хлопець.
— Шукати таких як ми, а отих тівіголових лупцювати бітами, — впевнено сказала Руда.
— Не вийде, — зітхнув Марк.
Він дістав із куртки пристрій, схожий на планшет з мідного кольору рамкою. Тільки от екран у нього був шорсткий — чимось нагадував старий пожовклий папір. І кнопки тут були механічні, а збоку — припасована якась ручка. «Хтось явно не любить сенсорні екрани. Втім, за що їх тепер любити», — подумав Андрій.
Екран пристрою засвітився і Марк наочно продемонстрував їм, що по всій Землі — по всій планеті! — відбувається те ж саме.
— А ви, я так розумію, їхні конкуренти? — тихо запитала рудоволоса, не зводячи погляду з чоловіка та жінки.
Хоч ті, хто називали себе Марком та Маврою і мали під одягом захисні костюми, проте відчули себе якось незатишно.
— Ну… — протягнув Марк і подумав, що дарма, дарма він це тут розпатякався. Земляни бувають дуже навіть метикуваті, коли не залипають у своїх екранах.
— В нас інші методи, — м’яко сказала Мавра. — І серед них немає жодного, який передбачає відтинання голови.
— І що сталося б, якби ви захопили Землю? — запитав Андрій.
— О, це було б чудово! — вигукнув Марк, але, опам’ятавшись, почав швидко пояснювати. — Ну, насправді, нам не потрібна уся Земля, ми просто хочемо щоб люди більше читали, в тому числі — швидким рухом він дістав з-за пазухи книжечку в кольоровій обкладинці, — чудові твори Аркеди Куторії.
Мавра теж пожвавішала:
— Розумієте, Аркеду читає вся Галактика, але от з Сонячною системою виникли проблеми. Екраноголові нас усюди випереджають — Юпітер, Венера, Марс, ох… — але ви візьміть, візьміть по книжечці.
Вона вручила Андрію та Рудій по примірнику, які невідомо звідки опинились у неї в руках.
— Ми ж можемо записати вас як відданих фанатів Аркеди з Землі, правда? Ви б нам дуже допомогли… — Мавра з надією всміхалася підліткам.
І тут все пішло шкереберть. Люди, які раніше стояли, втупившись в екрани, всі як один спрямували на них свій погляд. Їхні очі палали шаленим рожевим вогнем.
«Ну, хоч голови ще на місці», — тільки й встиг подумати Андрій, як Мавра схопила його під лікоть і потягнула в найближчу вуличку. Те саме зробив із Рудою Марк. Руда пручалася і говорила щось про те, що тим йолопам треба наваляти. Опинившись між будинками, вони побігли. Мавра та Марк вказували шлях до книгарні. За спинами насувався натовп. Андрій обернувся і мало не закляк. У натовпі з’явилися люди з екранами замість голів. І ті екрани щось транслювали. Щось бридке і огидне — навіщо, навіщо він подивився? Андрій побіг ще швидше і мало не проскочив потрібні двері.
Опинившись всередині, вони, не змовляючись, заходились барикадувати двері й заставляти шафами вікна. В долоні Андрія вп’ялось кілька скалок, а на обличчі, у тому місці, в яке влучила біта Рудої, проступав просто таки королівський синяк. Хлопець сперся плечима на одну з шаф. Від методичних ударів по дверях та стінах крамниці дзвеніло у вухах.
Брязнуло скло. Руда раптом опустилася навпочіпки перед Андрієм і дуже серйозно запитала його:
— Що ти останнє читав?
— Я… чого ти раптом?
— Яку книжку ти прочитав востаннє? Ну? — вона потрясла його за плечі.
— Та відчепись ти… «Машина часу» цього... Веллса.
За плечима Рудої розлетілась на друзки вітрина. Андрій замружився.
— От і добре, — сказав хтось, і хлопець розплющив очі.
Тихо гудів кондиціонер. В іншому кутку книгарні пошепки перемовлялись Марк і Мавра. Андрій підвівся з крісла, на якому було задрімав, і зашпортнувся за книжку, що лежала відкрита на підлозі. Він підняв її і здивовано поглянув на обкладинку.
— Аркеда Куторія, «Марцери наступають», — сказала рудоволоса дівчина, яка виглянула з-за шафи.
І в ній теж було щось інопланетне.
Коментарів: 9 RSS
1Reed Rat15-04-2017 21:35
Який сенс писати такий сумбур
2Автор15-04-2017 22:26
Шкода, що вам категорично не сподобалась.
Можливо, комусь все-таки буде весело.
3Фантом17-04-2017 19:31
Вітаю, авторе!
Питання ви підняли серйозне, тут плюс. Перша половина тексту - чудовий зачин. Але коли починається уся катавасія і ви вводите фантприпущення - особисто в мене зник інтерес. Можливо, хотілося щоб люди самі вирішили це питання, а тут банальні прибульці. Втім, це на мій смак.
Успіхів!
4БР18-04-2017 09:25
В целом понравилось, но с середины текста начал слышаться отчётливый запашок "1984" Оруэлла. В моменте с Рыжей и швырянием биты, вспомнилась первая реклама Макинтошей Джобса, которая собственно по произведению Оруэлла и снималась.
А вообще спасибо! Было приятно прочесть до конца.
5Чернідар18-04-2017 12:24
Судовий початок, а далі... зіпсував автор твір надміром сюру та сарказму. Не сподобалось. Або не я ЦА
6Автор18-04-2017 15:47
Фантоме, БР, дякую. Рада, що хоч трохи змогла зацікавити. Тепер бачу, що нерівномірний вийшов текст - треба було дати йому відлежатися.
Про макінтоші - точно ж! А коли писала, навіть не подумала )
Чернідаре, і вам дякую за думку.
7Ares Frost19-04-2017 19:23
Початок був непоганий, але коли почався основний движ, я ледве змусив себе дочитати, хоча стиль автора мені й сподобався. Також за такою сумбурністю, я втратив розкриття автором проблеми зайвих людей. Але це може бути чисто моєю проблемою, бо я в половині текстів на цьому конкурсі її не бачу.
8Володимир22-04-2017 01:12
2.26
Екран.
О. Початок актуальний, що аж сумно. Хіба що книгарні ще є, бо деякі люди люблять чимось полиці вдома заповнювати...
\/
О. Здається сюр. Навіть два! Марення у маренні. До речі, захисники сюру, де ви там? От вам приклад -- як можна зберегти логіку в творі навіть коли і є щось химерне, але воно обґрунтоване, хоча б якимись ймовірними іншопланетними технологіями, і вправно вплетене в тканину твору, і знає СВОЄ МІСЦЕ, а не лізе бездумно в кожну букву.
Тобто, мало вміти писати, а потім хапати першу зустрічну маячню й загортати її в мовно- й літературно- досконале, але цілковито беззмістовне сюр.оповідання. Мало! Треба ще хоч щось (усереднене) знати про життя і проблеми людей-читачів. І наближати твори до них. А просте жонглювання словами, хай яке вправне -- то цирк. Мовознавчий, але таки цирк.
І ще згадались гарні книжки...
"Земля Світлячків" Віктора Близнеця. Шедевр (особливо з малюнками старого видання; є в djvu). Хоч і з совєцьких часів, але формат "лісова казка" і трошки сюру, ідеально, майстерно вплетеного в твір та малюнки, і зовсім не домінуючого, інколи навіть приємного і кращого за покемончиків (ох, які там дині у Хворощі...) -- дали йому можливість і одну з найкращих у світі (мабуть) книг для дітей написати, і влучно описати суть "совєтів". І хоч для цього й знадобився сюр бридкий (як і вони), але навіть це не зіпсувало твір. Бо було кероване. Мені зд., його навіть вбили саме за цю книгу (назване "самогубством"), коли таки спромоглись впізнати себе... через кілька років після публікації...
А "хроніки Рідіка"? Є така книга. Краща за фільм. Багато сюру, але ж автор зміг вкласти також і логіку. І тому можливо навіть зрозуміти ідеї смертоносців, хоч які вони сюрні.
А ще згадується оповідання, в якому Земля втрапила в якусь косм.аномалію і перестали діяти закони світобудови. Норм.люди вимирали, бо не могли пристосуватись... Зосталась лише мала купка. А от божевільні -- розкошували. Лише вони вгадували, куди і як йти, що їсти, на якій хмарі літати і т.д. -- щоби не вмерти. Але аномалія пройшла. Божевільні повбивали себе, кидаючи камінням в неприємне норм.небо й Сонце. В тому оповідання маса сюру. Але навіть там автор впорався. Він керував сюром, а не навпаки.
А от, коли є сам лише сюр, страшний як горгульї в місячну ніч, а все інше (навіть норм.на перший погляд) є лише задля сюру -- то це гарно характеризується одним словом, яке вимовляє дитячий голос наприкінці серії Сімпсонів про "лимонне дерево". У нього казкове звучання і це треба чути!
А ще можна провести куховарську аналогію. Сюр -- то спеції(?). І без них може бути добре. Навіть без солі. Місяцями можу без неї (якщо не враховувати наявну в багатьох крамничних харчах). А от у деяких тропічних країнах сиплють майже у все і тоннами... Втім, у них є вагомі підстави: спека, їжа без спецій гниє... А яке виправдання у письменників? Цікаво...
Отже, з повним сюром -- все. Мабуть, більше таке й не коментуватиму. Бавтесь самі в своїх пісочницях...
Єдине, що прикро: мабуть саме "завдяки" повному сюру фантастику подекуди називають "химерною", а деякі люди буває кажуть: "Ні. Ні. Тільки не це. Ненавиджу фантастику". А їх вина може бути лише в тому, що почали читати не з Азімова (хімік за освітою?), а з якогось Кафки...
Чому ж, ну чому сюр маскується під фантастику, коли міг би гордо зватись "СюрРеалізмом"? (гм... Дивно: бо реалізмом там і не пахне). Але нехай. Хочете додавати собі слово "реалізм" -- беріть. І йдіть з миром...
/\
\/
Але екрани в цьому оповіданні зовсім несправедливо облаяні, бо вони не винні. Навіть якщо у деяких земних роботів вони вже й дійсно є на голові... Самі екранчики -- лише розширили можливості для читання. Бо людям не треба носити важкі неекологічні книги; не треба думати як їх тримати при читанні.
Маленький смарт -- то може бути книгозбірня, якої вистачить на все життя. Якщо, звісно, вдасться знайти вдосталь читної літератури та ще й українською.
І 300dpi доступні. І затрати електроенергії -- мізерні.
Можна безнадійно застрягти десь на невизначений час, але зі ~100грамовим смартом він не буде втрачений: читай, пиши...
Отже, не можна протиставляти папір і екран -- бо папір однозначно програє.
Я розумію, що видавцям папір може вигідніший, авторам може приємніший, і т.д. Але подовжити його агонію міг би хіба що розвинутий ринок вторинних книг. От перечитував нещодавно і лише вдруге папер.книгу, куплену за немалі гроші й сумував: раз за разом плаксивий (неприємний) стиль -- ніби для якихось емо; втретє вже не відкрию, але куди її перепродати? І як ризикувати купувати щось, не переконавшись, що та книга буде цитатником на щодень?
/\
\/
Головна відповідальність за описане в оповіданні, мабуть, лежить навіть не на Інетах і 3-4-5G, а на "провайдерах", які фактично не продають трафік вроздріб, а лише - пакетами (переважно місячними; інколи дорожчими в 1.5p - денними).
Водночас, люди, навіть не визнаючи свого жлобства, не готові утриматись від використання вже оплаченого доступу...
До речі, якщо хтось згоден заплатити десятикратну (або й більше!) ціну за роздрібні кілоБайти (5...8коп/200кБ==25...40коп/1МБ==256!...410!грв!/1ГБ), щоби переглянути найпотрібніші сторінки і не влазити з головою в інет-трясовину -- то й це стає дедалі складнішим. Напр., у ребренднутого оператора "лайф" -- треба мати на рахунку менше п'яти гривень, щоби він не нав'язав 50МБ/5грв (чи 100/10)... І таке у всіх доступних тарифних планах! При цьому, мін поповнення вже не 1грв, а якраз 5! А ще -- вже не відправляються благодійні внески на #565. Хто зможе, заплативши 5грв/50МБ, поінетитись 5хв, використати 1МБ (або й менше -- в ОпераМіні) і піти читати книжку, не задумавшись: використав на 20коп(роздрб.ціна), а зняли 500коп!(гуртова). А хто може прожити день, два, тиждень без інету? Особливо, якщо праця якось пов'язана з інетом, а там заведено миттю відповідати на листи...
І стає якось аж гидко: чому не зроблено так, щоби спочатку оплата йшла роздрібна (дайте ж людині перевірити пошту чи курс валют!), а коли, раптом, у когось набереться 20МБ(*.25=5грв) чи 12.5МБ(*.4=5грв), то хай оператор шле повідомлення типу "Вітаємо! Ви отримали 30(37.5)МБ безкоштовно до кінця доби". Але ж ні. Бо їм вигідно займатись здирництвом (5грв*1млн.люд.=5млн.грв/день)! А владі (і АМК теж) мабуть вигідно, коли люди інетяться і "твітяться", а не книжки читають. Бо хто зна що вони в тих книжках познаходять...
І совість у них, мабуть "чиста". Вони ж змусили операторів знизити плату за роздрібний МБ. Колись була ж більша. І байдуже, що скористатись новою ціною майже неможливо... "Але ж вона є. Хто вам винен, що маєте на рахунку більше 5грв. І як це взагалі сталось? Звідки гроші? А подайте-но декларацію!"
А "твітнуті" і "соцмережнуті" люди ж зручні. Вони керовані ("лідерами суспільної думки"). А лсд радо пишуть повідомлення за гроші. І от вже й революції можна тримати якось у шорах і вони вже не такі страшні як колись. І це ніби й вигідно суспільству, але ж ціна -- інет-залежність.
Коло замкнулось.
"Виходу нема"?
А дайте людям більш-менш доступний роздрібний інет, хоч якось співставний (у% або хоч у одночислові рази) з пакетним -- і вони почнуть економити. "Зайшов, побачив -- втік". У них з'явиться час, зокрема й на читання. Але хто в цьому зацікавлений? І як в інеті(!) підняти інет-залежних на бунт проти інету і за покілобайтну тарифікацію? А ще й проти безкоштовних точок доступу, так схожих на кінотеатри "острову дурнів".
Тим більше, у часи, коли такі абонентські "тренди" наступають, що економній людині пора вже думати про прощання з газовою плитою. Що наступне?
/\
\/
Підсумки.
Не знаю, що й сказати.
Оповідання написано добре. І, на диво, без розпачу й стогонів "всепропало". Навіть з гумором.
І проблема поставлена важлива. Але її вирішення збочило або ж не дійшло до кінця... І цікаво: випадково, чи навмисно?
Хтось прочитає (з екрану!) це оповідання і вирішить таки розкрити паперову книгу. Йому буде незручно: як лягти, як тримати, як гортати...? Підсвідомість капатиме, що проплачений інет простоює... І зрештою мозок вхопиться за вказану автором іншопланетну книжку, піде її гуглити, а там, сторінка за сторінкою... і залипне. А потім тіло спіткнеться об паперову й ще більше розлютиться.
О. До речі. Паперової (і взагалі будь-якої) може й не бути. Гуглення ймовірно буде одразу після цього оповідання...
Але і шкоди від оповідання не буде. Хіба що недоотримана людством вигода. А це некритично.
\/
/\
Будуть незгодні: "Ні. Ми не такі. Ми ого-го які..."
Добре. Хай так. Але майже увесь світ, здається, саме такий...
9Space Marine Overseer10-06-2022 15:54
Браво, пані Автор!))) Брати Стругацькі, були б вони ще живі, ПИШАЛИСЯ Б Вами))) (без сарказму)
Навіть подружжя Дяченків так от не написало б як Ви!!! Без дурнів!!!)))
Багато питань, які Аркадій з Борисом Натановичі ставили у 20-му сторіччі, ставите у 21-му ВИ!!! Що краще: ЗНАННЯ чи НЕЗНАННЯ? Як боротися з ворогом, який робить усе швидше й краще за тебе? Який спосіб кращий у боротьбі з небажанням читати пацифістський (той, якого притримуються Марк із Маврою) чи радикальний (себто насильницький, якого притримується Руда)?
КУДОС Вам превеликий!!!