Демон у серці

— Вбити його!

— Спалити!

— Закатувати!

— І голову відрізати!

— А потім спалити і розвіяти по Всесвіту!

В підземному царстві був хаос. Там завжди був хаос — така вже природа Пекла. Але цього разу репет і галас перевищував всі можливі межі. Демони різних мастей, розмірів і зовнішності зібрались на головній площі. Зубаті, крилаті, рогаті, з щупальцями і клешнями, з наростами на тілі і довгими хвостами: вони кричали і репетували, ґвалтували і шуміли, пищали і ричали. Кожний хотів сказати щось від себе.

А все почалось зі смерті одного з молодших демонів: Марбаса. Не так часто до демонічного міста потрапляють люди. А ще рідше вони перемагають у поєдинку з демоном. Але якщо таке все ж стається, то людина зовсім скоро розуміє, що смерть була б кращим варіантом.

Хлопець представився Юрієм. Невисокий, худорлявий парубок з світлою чуприною і в модних окулярах. Зелена в смужку сорочка над білою футболкою, сірі джинси — звичайний людський юнак. Він стверджував, що знайшов якусь книжку в хаті свого прадіда і з її допомогою потрапив в світ демонів. Але їм не було важливо, як він потрапив сюди. Він вбив їхнього побратима — і за це мав поплатитися. Потрапити в підземний світ і вижити тут — дві різні речі.

Юра лежав в самому центрі площі, зв'язаний путами з ніг до голови. Біля нього стояв кремезний, під три метри зростом демон: Саргатанас. Він мав м'язисті руки, покриті зеленою шкірою. Очі його сяяли жовтим блиском, а з довгого писка стримів зміїний язик. За Саргатанасом височів дерев'яний стовп і купа сухого гілля. Біля неї стояв низькорослий, з темними довгими крилами кажана і невеликими рогами бика Ксафан. Він всміхався, готовий запалити жахливе вогнище, що ще довго буде чадіти в підвалах царства.

— Тихше, демони, тихше, — заспокоював їх Саргатанас. — Цей людина отримає своє.

Слово «людина» він сказав, наче виплюнув. Юра зіщулився на землі.

— Пане генерале, чи не краще перед стратою закатувати його: собі на радість, іншим на науку.

Голос Ламії був м'який, лілейний. Він сичав, шепотів, проникаючи в саму, неіснуючу, душу. Її тіло було напів-жіноче, напів-зміїне. Зверху була вродлива жінка с довгим рудим волоссям. Білосніжна шкіра блистіла в тьмяному сяйві печер, а довжелезні нігті клацали один об одного. Знизу ж вона закручувалась в довгий хвіст гримучої змії, що був так само білий, як і людська шкіра. Жінка всміхнулась, і з-під верхньої губи показались два вампірячих ікла.

— Або взагалі зробити з нього раба. Нехай служить! — гиденько засміявся Шакс.

— Цить кому кажу! — гримнув генерал. — Ми зробимо з ним те, що я скажу.

Але що хотів зробити з хлопцем Саргатанас демони так і не дізнались. В печері різко згасло світло. Під стелею засяяли червоним світлом сталактити. Смертельним холодом застогнали душі.

— Це ще що за жарти? — рикнув головний. — Утбурд, Льєккьо, подивіться що там.

Він глянув на двох привидів маленьких хлопчиків. Вони синхронно кивнули. Льєккьо одразу зник. В Утбурда закотились очі. На прозорому обличчі засяяли два срібні більма.

— Я бачу демона, — мовив він хриплим голосом. — Він величезний. Темно-фіолетовий. З довгими рогами... З ним ще один — твариноподібний... Вони руйнують печери, вони... — він запнувся, а тоді мовив переляканим голосом: — Він помітив мене! Він бачить мене... Він йде сюди. Дідько, це ж Ваал!.. Я не можу. Аааа. Агх...

Утбурд впав ниць, втративши свідомість. Почувся чийсь рев. Хтось закричав. Почалась паніка, штовханина.

— Спокійно! — кричав Саргатанас. — Зберігайте спокій. Нас більше, він нас не страшить.

Але демонів вже було не зупинити. Вони тікали хто куди, не розбираючи дороги. Хтось одразу зник, захлопали крила.

— Невже це дійсно Ваал? — запитала стривожена Ламія.

— Якщо це так, то нам краще скоріше позбутися його, — мовив Шакс.

— Утбурд щось говорив про твариноподібного демона, — задумався Саргатанас. — Хто це може бути?

— Хтось настільки сильний, що не боїться ні товпи демонів, ні самого Ваала? —вкрадливо припустила Ламія.

Шакс зиркнув на неї вбивчим поглядом. В нього це виходило напрочуд добре: демон мав всього одне червоне око, що переміщалось з однієї очниці в іншу.

— Два сильних демона в один день. Що може бути краще! — з досадою сказав генерал.

— Я можу допомогти, — прохрипів Юра, що й досі лежав на підлозі. Трійка демонів повернулась до нього. — В книзі мого дідо я прочитав все про демонів. Якщо ви мене розв'яжете — я вам допоможу.

Саргатанас задумався. Він мовчав кілька хвилин і врешті вигукнув:

— Розв'язати! Якщо в тій книзі дійсно є наш порятунок, я хочу його застосувати.

— А може все ж в вогнище його? — з надією спитала Ламія.

— Ні. Шакс, розв'яжи його.

Демон послухався, але морда його скривилась від відрази.

— Врешті-решт, якщо він нам не допоможе, ми зможемо віддати його душу Ваалу.

Лиш полегшено зітхнувши, Юра знову напружився. Двоє ж демонів після цих слів трохи повеселішали.

— Ну що, людино, куди нам йти?

Вже за декілька хвилин вся четвірка була в кімнаті нагляду. Там сидів один-єдиний демон, що ледь не впав зі стільця, коли до нього прийшли відвідувачі. Здається, він навіть не чув про тривогу.

Демон встав, уступаючи своє місце. На стіні висіла сотня різних екранів. І всі їх треба було роздивитися. Задача не з легких.

— Невже у нас так багато печер? — запитала Ламія. — Я й в половині не була.

— Треба буде влаштувати собі екскурсію по підземеллю, — кивнув Шакс. — А то ми й не знаємо, де живемо.

— Яка тобі екскурсія? Ти ж далі катувальної в житті не заходив.

Ламія засміялася з жарту генерала. Сміх її був схожий на сичання змії. Шакс відвернувся, ображений.

— Знайшов, — гукнув Юра. Він вже був на досить великій відстані від демонів. — Вони на четвертому рівні, в Ведмежій печері, що біля складських приміщень.

Демони підійшли ближче, вдивляючись в екран.

— А ти звідки знаєш, як називається ця печера? — прискіпливо запитав Саргатанас хлопця.

— В книзі мого дідо були карти з підземеллями, — миттю відповів той.

— Нісрок, — демон клацнув пальцями в бік адміністратора. — Йди на землю, знайди цю книгу і знищ її. Занадто вже багато там інформації.

Нісрок кивнув і вибіг з кімнати.

— Ви її не знайдете, — буркнув Юра, але демони його не слухали.

— Тож який в нас план? — Шакс дивився прямо на темну постать посеред екрану.

— Ми приходимо, оточуємо його, нападаємо і виганяємо з наших печер, — відповів Саргатанас. Він казав це таким тоном, ніби вибирав, що буде їсти на обід.

— А якщо він нашле на нас блискавки?

— Або скористається магією?

— Або в нього є магічний артефакт.

— І там є ще один демон, — вклинився Юра, здивований такою відповіддю генерала.

— Хм, — задумався той, — доведться придумати інший план.

— А як щодо того, щоб розділить їх? — невпевнено запропонував хлопець. — Їх двоє, нас четверо. Розділимось на пари і знищемо їх по одному.

Якусь мить демони просто дивились на нього. Юра вже думав, що вони не погодяться чи взагалі почнуть сміяться. Але їх реакція була дещо іншою.

— Мені здається, чи це дійсно звучить як ділова пропозиція, — здивувалась Ламія.

— Що ж, може з тебе й справді буде якась користь, — погодився Шакс. — Буде приємніше повечеряти твоєю енергією після перемоги.

Юра зіщулився, здригнувшись. Саргатанас поклав свою вашкезну руку на плече хлопця.

— Так і зробимо: ми з Шаксом підемо на Ваала, а Ламія з людиною — на другого демона.

— Чекайте, чим же він мені допоможе? Він же проста людина.

— Будь-яка людина, потрапивши в світ демонів і убивши одного з нас, автоматично переймає сили померлого, — з виглядом вченого відповів генерал.

— Соромно не знати, — крякнув Шакс.

— Замовкни! — огризнулася демонеса.

В Ведмежій печері була напрочуд тихо. Те ж червоне світло, що й в усьому іншому підземеллі кидало на стіни химерні тіні. Тут смерділо пліснявою і сирістю. Високі стелажі розділяли печеру на окремі відділи. Ваалу не було видно.

Четвірка йшла вздовж стелажів. Вже за першим поворотом їх чекали демони. Величезний Ваал щось шукав в коробці. На деякій відстані від нього другий демон яро трощив залізний стелаж.

— Ви підете з правого боку, а ми з лівого. — Тихо мовив Саргатанас. — Відволічіть свого. А потім ти, людино, нашли на нього якусь хворобу. Чуму там, абощо.

Юра лиш кивнув і вони розійшлися. Ламія тихо поповзла до другого демона. Вона сичала і шкірилась, в передчутті бійки. Демон зачув її, обернувся, але було пізно. Вона накинулась на нього, обкручуючись довкола тіла. Зарепетувавши, демон відштовхнув її. Від несподіванки він кинувся тікати поміж стелажів. Ламія поповзла за ним іншим проходом, щоб перехопити. Юра ж побіг прямо за демоном.

Демон зупинився, добігши до кінця печери. Юра зупинився також. Перед ним стояло дивне створіння. Довгі кажанячі крила волочились підлогою, морда обросла наростами, на руках у нього було всього по чотири пазуристих пальця, довгий зелений хвіст закінчувався шипастою китицею, а ноги він мав півнячі. Юра впізнав цього демона. То був Ахерон.

Очі демона палали, він бив лапою землю, мов бик, готовий напасти. Юра вже приготувався наслати на нього який-небуть пташиний грип, коли помітив зелений відблиск в його очах і на шкірі. Яскраво-смарагдовий колір. Такий з'являється, коли один демон контролює іншого. "Ти дієш не з власної волі," — промайнуло у хлопця в голові. І замість того, щоб проклясти Ахерона, він вимовив заклинання і зняв з нього чужу владу. Зелений стовп світла вирвався з демона і увійшов в стелю.

Ахерон здивовано роззирнувся навколо. Здалека почувся рев і шум звалених стелажів.

— На твоєму місці, я б звідси забирався.

Ахерону двічі повторювати не треба було. Він здійнявся вгору і вилетів геть. Щойно демон зник з поля зору Юри, той кинувся на шум, що долинав з глибини печери.

Тут розгорілась неабияка битва. Серед уламків речей височів Ваал. Його темно-синє тіло не було нічим прикрите. Він мав дві пари рогів: одні довгі, прямі, а інші широкі й закручені. Довгі крила здіймалися за спиною. Очі світилися жовтою отрутою. Сам він був не менше чотирьох метрів зросту.

Але й противника він мав не гіршого. Хоча Саргатанас й був нижче, він мав набагато ширший тулуб. Вони стояли обличчя до обличчя. Але Ваал нічого не бачив й не міг говорити, мабуть, Шакс постарався. Сам демон лежав серед уламків біля стіни. Ламії не було видно.

Хоч Ваал і нічого не бачив, але він все рівно наносив важкі удари супротивнику. Саргатанас розривав тишу латиницею, а Ваалу навіть заклинання вимовляти не потрібно було — він і так справлявся. Не гаючи часу, Юра наслав на демона Чуму. Та той навіть уваги не звернув. На ньому з'явились запалення, але одразу зникли. Здивований, хлопець наслав тиф. Демона покрив кривавий висип, але й той одразу пройшов. Юра насилав хворобу за хворобою. Та не встигав він закінчити заклинання, як попередній прокльон вже втрачав свою силу.

Юнак розгублено озирнувся на Саргатанаса. Генерал впевнено тримався. Але сили його вже покидали. Він повільніше вимовляв заклинання, дія прокльонів сковувала його рухи. Юра заплющив очі, глибоко вдихнув. Він згадав заклинання — довге, важке. Латинські слова лилися з нього потоком, руки трусились. Та коли він закінчив, яскравий стовп світла врізався в Ваала з величезною швидкістю. Той захитався, замотав головою. Демон почав танути.

— Fulgur! — прогримів Саргатанас.

У Ваала полетіла блискавка, вразивши його в груди. Демон впав на коліна. Його очі закотились, він кричав в пекельній агонії, але голосу його не було чути. Він зник, розтанув, залишилась лиш купа брухту.

— Ох, — з підлоги піднявся Шакс. — Що я пропустив?

— Доки ти тут відлежувався, я переміг самого Ваала! — гордовито заявив Саргатанас.

— Ну й задали ми їм! — Ламія з'явилась, мов нізвідки.

— Але ж ви... — почав було Юра, вказуючи на демонесу. Та його перебили.

— Я взагалі-то теж брав участь, — відмовив Шакс. — Без мене ви б не справились.

Хлопець може й хотів щось сказати, але демони його не слухали. Вони вже йшли з печери, хизуючись, хто більше зробив в цій бійці. Юра лиш головою хитав, плентаючись за ними.

На головній площі знову зібралися демони. В центрі стояли Саргатанас, Ламія і Шакс. Поруч з ними прилаштувався Юра.

— ...І так, нашими спільними зусиллями ми й здобули перемогу над цими кровожерливими демонами, — розповідав генерал. — Але я ніяк не можу не сказати про цього людину, який, аж самому не віриться, допоміг нам! — Він повернувся до хлопця. — Ти вбив одного з нас. Та ми, жителі підземного царства, завжди шанували наші традиції. Тому ти будеш прийнятий в наші підземелля, і жоден з нас не зможе вигнати тебе звідси.

В натовпі почулося невдоволене бурмотіння, але відкрито протест ніхто не виразив.

— З цього моменту ти будеш жити в кімнаті Марбаса. Ласкаво просимо в Пекло!

Юрба вибухнула оплесками, тупотінням, гарчанням і ричанням. Юра йшов до своєї кімнати і десятки демонів слідували за ним. Кожен хотів роздивитись, побалакати з людиною. І лиш коли двері в кімнату були зачинені, хлопець зміг розслабитись.

Він притулився до стіни й заплющив очі. Повітря навколо нього почало мерехтіти, дрижати, його фігура змінювалась. І ось посеред кімнати замість двадцятирічного хлопця стояв демон. Він мав лев'ячу голову з довгою гривою. Міцний торс був усіяний різноманітними символами. На волохатих руках і ногах красувалися небезпечні пазурі. Марбас стояв в своїй кімнаті, живий і здоровий.

Так вже вийшло, що він відрізнявся від своїх побратимів. Замість насилати хвороби, він лікував людей. І за це довгі століття слухав образи від інших демонів. Вони не розуміли його, насміхались, і він вирішив змінити це.

Демони — мастаки маскування, це всім відомо. Вони навіть винайшли пристрій, щоб будь-хто міг змінити свій зовнішній вигляд. І ось, коли слухати знущання вже не було сил, Марбас сфальсифікував власну смерть, взяв зовнішність людини і прикинувся, що потрапив в підземне царство з землі. Той, хто вб'є демона забере його сили. Цим Марбас і скористався. Так почалось його нове життя.

Демон знав, що йому доведеться приховувати те, ким він є. Зате він залишиться собою. І в цьому світі демонів не зрадить самому собі.

***

Ламія зайшла в свою кімнату з темними фіранками і грубими меблями. Саргатанас сів за свій письмовий стіл. Шакс впав на кругле ліжко. Сотні демонів поверталися в кімнати: день видався дійсно важким.

Один натиск на кнопку і повітря навколо кожного з них почало мерехтіти. Замість білосніжної демонеси посеред кімнати з'явилася тендітна жінка в діловому костюмі й з дорогою зачіскою. За письмовим столом вже сидів не демон, а звичайний чоловік з армійською стрижкою і шрамами на обличчі. Там, де щойно лежав демон з вовчими ногами, тепер відлежувався парубок з довгим волоссям і смаглявого шкірою. Сотні демонів по всіх підземеллях змінювали свою зовнішність, перетворювались на людей.

Юрій був не першою людиною, яка змогла потрапити в підземне царство. Про це знав кожен з них. Але ніхто з демонів не знав, що він був не другим, не третім, не десятим і не сотим.

— Хух, — видохнув кожний демон у підземеллі, — ледь не спалився.

Так вже сталося, що демони — мастаки маскування. Вони навіть винайшли пристрій, щоб будь-хто міг змінити свій зовнішній вигляд. До того ж, будь-хто, хто вб'є демона автоматично привласнює його силу. Це все збільшило шанс людини на виживання після потрапляння в демонічний світ.

Марбас думав, що він занадто добрий для демона. Що краще йому бути людиною. Та він не знав, що в усьому підземному світі він був єдиним демоном. А, може, він таки став людиною серед тисяч душ, з демонами у серцях.