Чайка літала над полем (поза конкурсом)

Чайка літала над полем. Змагалася з вітром .Вгору – вниз, вгору—вниз... За вітром – вниз, проти—вгору.

Чи морська це птаха? Напевне, що ні. Чого б їй від моря летіти на далекий суходіл. Степова це чайка, а квилить як на морі.

Я приляжу на розкладачку, заплющу очі, трішечки передихну від роботи .Сонечко гріє-пече .Чайка в небі пісню моря виплакує... Хвилі шумлять, плюскочуть об берег...Море тут!?

Рвучко розплющую очі. Чайка літає в небі .Вгору—вниз...Море вже тут. Я дивлюсь на небо з берегу моря. Трішечки передихну...і відпущу море...

***************

„Яка ж ця розмокла весняна грязюка липуча!.—Вже хвилин п’ять витираю правий черевик, використав майже усю пачечку одноразових серветок, а ще до лівого й не брався. Це ж треба було так вляпатись. Хто ж знав, що під просохлою торішньою травою – розкисла глина! Ну ось,-- немовби закінчив з туфлями, --тепер глянемо у якому стані брюки...

«Одяг наче вичистив. Але руки вимити б не завадило.» —молодий чоловік , підійшовши до легкового автомобіля, добув порожню пластикову пляшку, подивився на неї , поклав її назад у багажник, потер долоню об долоню, зиркнув на годинник, і сівши за кермо машини, що стояла на узбіччі шосе, покликав : ”Олю, сідай швиденько до авта , ми ж спізнюємось вже хвилин на сорок !”

Оля, -- миловидна білявка, почувши своє ім’я, стрепенулась від глибокої задуми, і не перестаючи пригортати до лиця-грудей оберемок щойно подарованих пухнастих, мов пух гусенят , весняних вербових котиків, мовчки підійшла до машини...

А у видолинку біля дороги ,жовтіли на весняному сонці пухнастики , м’яко похитуючись від ще холодного вітру...

******************

Сонце лагідно гріло землю, що розкішно розкосовилася із-під снігу торішньою травою, мов білявка-краля. Вітер стих ще вчора по обіді і горобці, очманілі від тепла, гарміркували повсідавшись на верболоззя. Загубилась зима - знайшлася весна …

Провітривши маківку голови помахом картуза, чоловік обіпершись на мірило, замріяно оглядав неоране років зо три поле. Пакнувши сизою хмаркою тютюнового диму, він рвучко викинув недопалок на острівець снігу, що ще мокрівся у тіні межі.

Кирзові чоботи, впевнено вминаючи торішній бур’ян,повторювали рухи мірила.

Дорахувавши межу, дядько поглянув назад, поклав двоніг на землю і одним рухом встромив у землю кілок,- майбутнє поле одержало межу та господаря-покровителя.

Селянин, взявши реманент, почимчикував геть, але не пройшовши й десяти кроків, зупинився, поглянув на наділ і завзято закрокував назад до кілка… Незбагненна душа землероба не дозволила йому піти не перевіривши правильність вимірів мірила своїми кроко-метрами. Докрокувавши до межі, чоловік вийняв кілок та встромив його на півкроку далі. Задоволення теж має межі, які можна змінювати. Тепер можна йти по плуг і тішитися тим, що цього року на один рядок картоплі буде більше… А на другий, - то вже буде видно.

От біля дому садок ще не загороджений…

***