Оскільки рівень оповідання дуже високий, дозволю собі побути трохи злим критиком
Але спочатку похвалю. Світ класний, картинку "бачиш". Грамотно побудований сюжет. Розкриті герої, особливо Діґґер вдався. Він розкритий навіть більше, ніж ГГ.
Далі гірше. Як ГГ позиціонується Марко. Марко полетів - Марко побачив - Марко прилетів. І що? Нема заявленого конфлікту для ГГ. Ок, нехай в нього є певні труднощі. Він хоче викупити "Бегемота", в нього був інцидент на Мімасі (от, до речі, рушниця, яка не вистрілила). Але ці його негаразди не тягнуть на конфлікт, який би рухав сюжет оповідання. В оповіданні якщо хто й вирішує свій конфлікт, то корпорація. В Марко нема антагоніста, хіба що він сам, після пригоди на Мімасі (принаймні, я так вважав), та цього в оповіданні теж немає. Хіба його згадки про умовне вбивство Берти. Але, знову ж, це дуже слабко обіграно.
Лінія Крістін. Вона з'являється, логічно продовжується назвою корабля... І обривається. Тобто, якщо хотіли показати, що Діґґер на її честь назвав корабель - можна було якось у спогадах, чи діалозі з Марко. Але телефонна розмова наштовхує на якесь продовження.
Що різонуло око стосовно техніки - герої дуже часто пхикають. Притому усі. Тобто, якби таке було в характері одного героя, то сприймалося б нормально.
Вибачайте, якщо вийшло дещо різко, почуваюся ошуканим. В першу чергу в своїх очікуваннях від настільки класного оповідання технічно. Ну і по-друге тому, що втратив такого претендента на першість у ТОПі.
Звісно, усе зазначене - НМСД, можете не звертати уваги
Авторе, видно, що викладати думки та добре описувати картинку Ви вмієте. Тому мої коментарі стосуються побажань до змісту.
От Ви пишете, 30 тис.знаків не вистачило. Але, як на мене, у Вас найцікавіше почало відбуватись вже по прильоті на супутник, а до того частину я б добряче підрізала (але, може, це я такий любитель швидкого переходу до проблематики). Фантом вже зазначив про те, що тема Мімасу не розкрилась. Це мене засмутило, бо саме вона напочатку утримувала цікавість до тексту. Виглядає так, що тема симбіозу притягнена під кінець, а хотілось би трохи більше дізнатись про неї.
А що у нас тут? Так-так. Дууууже непогано, як для зав'язки роману, але зовсім не підходить для конкурсу оповідань. Сюжет "швиденько закруглений" і обірваний в кінці. Гештальти відкриті, та не закритію Питання поставлені, але загадки не розв'язані.
Навіть сама структура описів пасує більше до великої форми, нагадує більше якесь довге роад-муві, з неквапним спогляданням у вікні все нових деталей світу майбутнього, але ніщо з того не отримує свого продовження. Неначе чекає на сіквел.
Не зрозуміло чому ГГ враз так міняє своє відношення до фембота (то він її різаком кромсав, то враз "любов навіки"). Але ж розкриття їхнього "партнерства" начебто мала бути центральна ідея твору (яка ще й з назвою перегукується).
Мова і стиль оповідання досить непогані. Але часом трапляються дивні слова (наче не на своєму місці - типу "орудка" чи "жорстоко посміхнувся"). Також я бачу проблему з іменами. Я так і не зрозумів, як звати ГГ - українським ім'ям "МаркО" (тоді воно мало б відмінюватися "Марку", "до Марка", "Маркові"), чи італійськім ім'ям "мАрко" (тоді те що воно не відмінюється в творі було б логічно). "Віл" також звучить стрьомно (я розумію, що в укр. більш правильно транслітерувати "W" як "В", але коли ми все ж маємо українське слово "віл", то мабуть "Уіл" було б доречніше).
Також у описах мені часто було забагато зайвих деталей. Гадаю, що не треба весь час казати "автопілотовані таксі", якщо всі таксі у тому світі вже давно є автопілотованими. Так постійно нагадувати (тим більше у діалогах) який супутник до якої планети належить. Думаю таким досвідченим космічним вовкам у розмовах достатньо сказати "Мімас" чи "Енцелад" - і одразу усе зрозуміло
Але загалом мені дуже сподобався складний, продуманий світ твору. Непогані заділи на майбутню інтригу, та цікаві ідеї типу скайліфтів чи персонального помічника-гіноїда. Хоча інколи видається, що у героїв все виходить якось занадто легко - раз! і полетіти! - раз! і прилетіли.
Маю надію колись побачити цю історію у більш великій і завершеній формі
Оповідання дійсно вийшло з раптовим кінцем, не зміг по-людськи втиснути його в заданий об'єм Головний герой має українське ім'я МаркО. В нього й прізвище українське - Ґалаґан.Стосовно імені Віл можливо дійсно краще було б Уіл.
Непогано технічно, але не дотягує за змістом та посилом. Ніби жуйка - пожував, а перетравити немає чого. О, і ще: а чи не було у Вас колись оповідання про події зі спогадів гг?)
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Наші патрони: Carsten Schmitt Щиро дякуємо всім за підтримку!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творчу спільноту авторів, читачів та експертів в українській фантастиці. Більше про нас: ТИЦЬ
Коментарів: 9 RSS
1Фантом25-03-2018 07:17
Вітаю, авторе!
Оскільки рівень оповідання дуже високий, дозволю собі побути трохи злим критиком
Але спочатку похвалю. Світ класний, картинку "бачиш". Грамотно побудований сюжет. Розкриті герої, особливо Діґґер вдався. Він розкритий навіть більше, ніж ГГ.
Далі гірше. Як ГГ позиціонується Марко. Марко полетів - Марко побачив - Марко прилетів. І що? Нема заявленого конфлікту для ГГ. Ок, нехай в нього є певні труднощі. Він хоче викупити "Бегемота", в нього був інцидент на Мімасі (от, до речі, рушниця, яка не вистрілила). Але ці його негаразди не тягнуть на конфлікт, який би рухав сюжет оповідання. В оповіданні якщо хто й вирішує свій конфлікт, то корпорація. В Марко нема антагоніста, хіба що він сам, після пригоди на Мімасі (принаймні, я так вважав), та цього в оповіданні теж немає. Хіба його згадки про умовне вбивство Берти. Але, знову ж, це дуже слабко обіграно.
Лінія Крістін. Вона з'являється, логічно продовжується назвою корабля... І обривається. Тобто, якщо хотіли показати, що Діґґер на її честь назвав корабель - можна було якось у спогадах, чи діалозі з Марко. Але телефонна розмова наштовхує на якесь продовження.
Що різонуло око стосовно техніки - герої дуже часто пхикають. Притому усі. Тобто, якби таке було в характері одного героя, то сприймалося б нормально.
Вибачайте, якщо вийшло дещо різко, почуваюся ошуканим. В першу чергу в своїх очікуваннях від настільки класного оповідання технічно. Ну і по-друге тому, що втратив такого претендента на першість у ТОПі.
Звісно, усе зазначене - НМСД, можете не звертати уваги
Успіхів та наснаги!
2автор25-03-2018 18:01
На жаль повна задумка оповідання не втиснулась в 30 тис. знаків. Та й часу для написання було замало.
Дякую за відгук.
3Читач26-03-2018 15:19
Авторе, видно, що викладати думки та добре описувати картинку Ви вмієте. Тому мої коментарі стосуються побажань до змісту.
От Ви пишете, 30 тис.знаків не вистачило. Але, як на мене, у Вас найцікавіше почало відбуватись вже по прильоті на супутник, а до того частину я б добряче підрізала (але, може, це я такий любитель швидкого переходу до проблематики). Фантом вже зазначив про те, що тема Мімасу не розкрилась. Це мене засмутило, бо саме вона напочатку утримувала цікавість до тексту. Виглядає так, що тема симбіозу притягнена під кінець, а хотілось би трохи більше дізнатись про неї.
4Читач26-03-2018 15:37
І ще такий момент - у Вас чогось при оформлені прямої мови часто крапка замість коми.
5murrrchik28-03-2018 07:19
Атмосфера трошки нагадала гру Dead Space, написано добре, але сюжетно якось незавершено, виглядає ніби вступна глава до роману.
Успіхів на конкурсі!
6Род Велич29-03-2018 09:41
А що у нас тут?
Так-так. Дууууже непогано, як для зав'язки роману, але зовсім не підходить для конкурсу оповідань. Сюжет "швиденько закруглений" і обірваний в кінці. Гештальти відкриті, та не закритію Питання поставлені, але загадки не розв'язані.
Навіть сама структура описів пасує більше до великої форми, нагадує більше якесь довге роад-муві, з неквапним спогляданням у вікні все нових деталей світу майбутнього, але ніщо з того не отримує свого продовження. Неначе чекає на сіквел.
Не зрозуміло чому ГГ враз так міняє своє відношення до фембота (то він її різаком кромсав, то враз "любов навіки"). Але ж розкриття їхнього "партнерства" начебто мала бути центральна ідея твору (яка ще й з назвою перегукується).
Мова і стиль оповідання досить непогані. Але часом трапляються дивні слова (наче не на своєму місці - типу "орудка" чи "жорстоко посміхнувся"). Також я бачу проблему з іменами. Я так і не зрозумів, як звати ГГ - українським ім'ям "МаркО" (тоді воно мало б відмінюватися "Марку", "до Марка", "Маркові"), чи італійськім ім'ям "мАрко" (тоді те що воно не відмінюється в творі було б логічно). "Віл" також звучить стрьомно (я розумію, що в укр. більш правильно транслітерувати "W" як "В", але коли ми все ж маємо українське слово "віл", то мабуть "Уіл" було б доречніше).
Також у описах мені часто було забагато зайвих деталей. Гадаю, що не треба весь час казати "автопілотовані таксі", якщо всі таксі у тому світі вже давно є автопілотованими. Так постійно нагадувати (тим більше у діалогах) який супутник до якої планети належить. Думаю таким досвідченим космічним вовкам у розмовах достатньо сказати "Мімас" чи "Енцелад" - і одразу усе зрозуміло
Але загалом мені дуже сподобався складний, продуманий світ твору. Непогані заділи на майбутню інтригу, та цікаві ідеї типу скайліфтів чи персонального помічника-гіноїда. Хоча інколи видається, що у героїв все виходить якось занадто легко - раз! і полетіти! - раз! і прилетіли.
Маю надію колись побачити цю історію у більш великій і завершеній формі
7автор29-03-2018 16:11
Дякую за відгуки.
Оповідання дійсно вийшло з раптовим кінцем, не зміг по-людськи втиснути його в заданий об'єм
Головний герой має українське ім'я МаркО. В нього й прізвище українське - Ґалаґан.Стосовно імені Віл можливо дійсно краще було б Уіл.
8Сторонній31-03-2018 13:28
Непогано технічно, але не дотягує за змістом та посилом. Ніби жуйка - пожував, а перетравити немає чого. О, і ще: а чи не було у Вас колись оповідання про події зі спогадів гг?)
9автор01-04-2018 10:32
Було