Бібліотека

18+

Ворд задивився на гарні ноги дівчини попереду і перечепився за останню сходинку. Незграбно впав на одне коліно, а поки чистив нові брюки, причина його падіння – в прямому і переносному сенсі – грюкнула дверима і махнула на прощання довгою русявою косою. Ну й грець з нею! Вордові завжди більше подобалися брюнетки.

Погляд затримався на великій табличці праворуч дверей – «Міська публічна Бібліотека». Стара будівля з класичними білими колонами доричного ордеру, трикутним фронтоном і каріатидами у вигляді напівоголених чоловіків уже четверте століття вітала охочих до злиття розуму і плоті. Сучасну прибудову – величезний циліндр сховища, одночасно занурений на кількасот метрів у ґрунт і видовжений над іншими будинками – від входу видно не було. Позаяк Бібліотека вражала поєднанням традиційного і новітнього архітектурних стилів. Ворд останні кілька місяців відвідував читальну залу архітектури, тому безпомилково орієнтувався в цій суміші постбароко, ретромодерну і технорококо.

Хлопець захопився архітектурою через Марго, яка тяжіла до неоготики. Оргазм у неї викликали виключно високі вежі середньовічних культових споруд.

– Твій шпиль, наче Домський собор у Ризі, – кожного разу видихала задоволена дівчина. – Міцний і стрункий.

Ворд навіть відвідав залу історії, щоб почитати про давно зруйноване місто Ригу і його відомий собор. Нічого цікавого не знайшовши, навіть замовив віртуальну екскурсію собором. Не вразило. Шпиль як шпиль, у Ворда не гірше. За гіперпокликанням перейшов до іншої теми й натрапив на згадку про лондонські шпилі й давню шпигунську історію. Марго тим часом почала набридати, тому зацікавлення історією стало гарним приводом розлучитися зі схибленою на неоготиці подругою.

На історичну тему Ворд присів надовго. Спочатку заглибився в документи про шпигунів, захоплених давніми лондонськими шпилями, а потім зустрів Софі. Дівчина щойно почала вивчати англійську мову, тому активно цікавилася історією Британії. У розмовах про Біг-Бен й англійських королів години минали непомітно. Софі першою замовила для їхніх зустрічей приватний простір – і понеслося. Бібліотека надавала читачам усі умови для реалізації будь-яких сексуальних фантазій у реалі, пропонуючи приватний простір для замовників і ховаючи їх від інших відвідувачів. Ворду здавалося, що нарешті він зустрів «парний розум». Але Софі поїхала вчитися до Австралії, і їхні зустрічі віртуалізувалися, а згодом і взагалі припинилися. І не дивно, бо дівчина захопилася зоологією – настільки її вразили місцеві тварини. А яке справжнє сексуальне задоволення без інтелектуального? Кожному відомо, що без мозкової стимуляції секс – лише тактильні подразнення і нічого більше. «Мозок – моя головна ерогенна зона», – щоразу повторювала Софі.

Хлопець поринув у приємні спогади і затримався біля індикатора особи.

– Піднесіть руку до сканера, – механічний голос чітко сформулював команду. – Дякую, пане Ворде. Ваше замовлення готове.

Черговий бібліотекар-андроїд з бейджем «Макс» уважно подивився на відвідувача і посунувся вбік, звільняючи шлях.

Невелика зала зі зручними столами і кріслами була майже порожня. Ворд увів цифри індивідуального коду і натиснув на моніторі піктограму замовлення. На екрані з’явився перелік завантажених джерел – усі присвячені міжзоряним польотам та освоєним планетам. Земні колонії, екзотичні рослини, розумні тварини. Ворд повільно гортав електронні сторінки, а за годину по-справжньому захопився...

За кілька місяців він прочитав і вивчив майже все, що знайшов про позаземні цивілізації. І якщо спочатку ходив до Бібліотеки, як і всі інші, – у пошуках «парного розуму», то тепер переважно отримував задоволення від нової інформації. Утім, симпатичний хлопець багатьом був до вподоби, і пропозиції приватності спілкування надходили щодня.

Одного разу Ворд навіть пристав на пропозицію, бо в чаті знайомства зауважив ту саму русяву дівчину, ніг якої ніяк не міг забути. Її звали Інгою, а довга коса і з такими ж довгими ногами погано поєднувалися з вдаваною зацікавленістю колонізованими світами.

– Ворде, розкажи про зоряну систему Сиріуса.

Інга розтягнулася на м’якому дивані, прикрившись ковдрою. Приватна кімната створювала ті умови, яких прагнули «парні розуми». Цього разу Ворд з Інгою знехтували екзотикою і замовили двоспальне ліжко, мерло і шоколад. Інга ще натякала на виноград і персики, але аспірантської стипендії Ворда ледве вистачило хоч на такий супровід інтиму.

– Що конкретно тебе цікавить? Розумні астероїди? Колонізовані землянами планети?

– Ні, – протягнула дівчина, заплітаючи розпущене волосся в косу. – Розкажи, які там інопланетяни? Страшні і злі, як їх описують в усіх книжках?

– Ти читаєш якісь дивні книжки.

– Я обрала міфологічну літературу про інопланетян, щоб потрапити до цієї зали. Давно хотіла з тобою познайомитися.

Ворд посміхнувся: думки дівчини читати легко, можна навіть не напружуватися. Проте на «парний розум» їхнє порозуміння не тягнуло, бо Інга ніц не знала про історію, міжзоряні польоти та інопланетних тварин. Та що казати: вона взагалі нічого ні про що не знала!

– Хочеш я додам до твого списку щоденники перших колонізаторів? Там багато цікавого. Тим більше наявність спільних бібліографічних позицій у списках для читання – перша ознака «парних розумів».

– Звісно, додай, бо мені вже винесли попередження про невідповідність наших інтересів. Черговий бібліотекар сьогодні повідомив, що для приватних зустрічей я маю «продемонструвати спільні інтереси з об’єктом вибору», – останні слова Інга вимовила, копіюючи беземоційний голос бібліотечних чергових.

– З «об’єктом вибору»? Тобто зі мною?

– Так. Але ж у нас багато спільного і без цих інопланетян і невідомих зірок.

– Звісно.

Ворд потягнувся за келихом вина і наче випадково скинув з Інги ковдру. Тут у них була повна відповідність, незважаючи на відсутність жодних ознак «парного розуму».

Але насолодитися сексом повною мірою заважала чергова відмова Бібліотеки: вже втретє хлопець не міг отримати книжку, яка його давно цікавила. Цікавила навіть більше, ніж майстерні рухи дівочих рук на його «шпилі».

– Щось не так? – Інга відірвалася від захопливого процесу.

– Ні, все добре! Ти чудова! – Ворд обняв дівчину і нарешті відкинув неприємні думки.

Наступного дня в електронній картці замовлень знову з’явилися дві червоні позначки: відмовлено в інформації про Третю хвилю колонізації. Ворд надіслав прохання пояснити відмову. У відповідь – нічого. Він навіть звернувся до чергового бібліотекаря. Андроїд уважно вислухав, на кілька секунд «завис» і підкреслено ввічливо відповів:

– Виконати Ваш запит неможливо. Затребувані джерела належать до закритих фондів.

– У Бібліотеці є недоступні фонди? Це ж публічна Бібліотека!

– Я не маю доступу до цієї інформації.

– А хто має? – не заспокоювався Ворд.

– Нічим не можу допомогти.

Андроїд повернувся і швидко зник в коридорі за рогом. Якби бібліотекар був людиною, то хлопець би вирішив, то той втік. Але здаватися Ворд не збирався. Що ж такого важливого в цих книжках, якщо їх не можна отримати? І чому в каталозі інформація про них наявна, а прочитати не можна? Чи читачі також мають різний доступ? Можливо, замовлення доступне лише «парному розуму»?

Він хотів поділитися своїми сумнівами з Інгою, але дівчина більше не з’являлася в залі, присвяченому іншим планетам. Шкода, що поруч немає Софі. Вона б точно зрозуміла прагнення доторкнутися до невідомого. Фіксуючи на собі зацікавлені погляди трьох білявок, чотирьох брюнеток, однієї руденької дівчини і навіть худорлявого сором’язливого хлопця, Ворд занурився у віртуальну подорож до однієї з планет Третьої хвилі колонізації за доступними джерелами. Це його цікавило більше за випадковий секс.

Далі хлопець захопився технічними питаннями міжзоряних польотів. Згодом – чужинською філософією і мистецтвом. Від цього перейшов до геофізики та екзобіології. Вживлені в підкорку головного мозку наноботи стимуляції сприйняття і запам’ятовування допомагали осягнути і зберегти потік інформації. Ворд опрацював усі відкриті джерела, тому що все частіше стикався з відмовами у своїх запитах.

Щоразу він чув одне й те саме, але від різних бібліотекарів:

– Доступ заборонено, нічим не можу допомогти.

Пропозиції приватного простору вже не надходили: Бібліотека надавала доступ лише тим, хто перебував у спільному інтелектуальному пошуку. Або хоч рухався в одному напрямку. Звісно, який секс без спільних тем для розмови? Батьки Ворда колись так і познайомилися в Бібліотеці, досліджуючи історію офіційної мови Міжгалактичної співдружності – новоукраїнської. Мама – як фонетист, батько – як граматист. Ворд і зараз згадував їхні запеклі суперечки про занепад редукованих, аорист, плюсквамперфект і наслідки цих процесів у староукраїнській мові. Найзапекліші дискусії точилися навколо появи нових українських граматичних форм після Другої палаталізації – спільної проблеми, яку досліджували батьки. Якщо розмови були настільки бурхливі, то можна уявити, яким мав би бути секс. Справді, яке задоволення від суцільної фізіології? Інша річ – «парний розум»: завжди поруч людина, з якою не буває сумно та є що обговорити.

– Ваш доступ обмежено, – бібліотекар спокійно подивився на Ворда, але хлопцю здалося, що той знущається.

– Як це «обмежено»? Я замовив довідник з популяцій земноводних на планетах Першої хвилі колонізації. Хіба це заборонена інформація?

– Ваш доступ обмежено,– повторив андроїд з бейджем «Макс».

Чогось саме він дратував хлопця найбільше.

– Ще подивимося, чий доступ обмежений!

І Ворд, штовхнувши чергового бібліотекаря, стрімголов вибіг із зали. Хлопець уже не бачив, як «Макс» нахилився над електронною карткою замовлення Ворда і проти всіх джерел поставив позначку «відмова», навіть не перевіряючи можливий доступ. Потім відійшов за стійку рецепції і радісно посміхнувся.

Без бібліотеки Ворд уже не уявляв свого життя. Він проводив тут весь вільний час, заглиблюючись у давню історію або розв’язуючи наукові загадки. Пошуки «парного розуму» його вже не цікавили, бо ніхто не відповідав вимогам спільних інтересів. Навіть Софі. Дівчина недавно зателефонувала: розповіла про австралійських павуків і трансформованих кенгуру, якими захопилася на навчанні. Але Ворд давно це знав, він між іншими справами вивчив історичну біогеографію, тому розказав Софі вдвічі більш, ніж вона встигла дізнатися за останній рік.

– Ти хочеш, щоб я повернулася? – Софі перервала його монолог запитанням.

Ворд замислився. Про що він буде з нею говорити? Бібліотека ніколи не погодиться на приватний простір між такими різними читачами. Не дочекавшись відповіді, Софі поклала слухавку.

Тим часом Ворд вирішив у будь-який спосіб отримати ту інформацію, якої прагнув його розвинений розум. Інформацію, яку зберігала Бібліотека у сховищі і так ревно охороняли андроїди.

Першим завданням стояло обійти систему пропуску та ідентифікації особи. Раніше хлопець думав, що в Бібліотеку вживлено елементи штучного інтелекту, який координує численні процеси – інформаційний пошук, узгодження зацікавлень читачів, формування приватного простору. Але поступово змінював думку: Бібліотека працювала як єдиний живий організм, що змушував користувачів виявляти приховані думки і прихильності. Бібліотека не допомагала знайти «парний розум», вона створювала пари на власний розсуд. Пари за «спільними інтересами», як їй здавалося. Чи її помічникам-бібліотекарям.

Намагаючись бути спокійним, Ворд закрив робочу сесію на екрані й за етикетом подякував Бібліотеці за роботу. Тепер потрібно було злитися з натовпом читачів біля виходу. Серед дівчат і хлопців, які жваво обговорювали дрібні проблеми науки, історії та мистецтва, Ворд почувався дискомфортно. Він приклав долоню до сканера.

– Дякую, пане Ворде, до наступних зустрічей! – механічний голос попрощався, а в пам’ять Бібліотеки пройшов сигнал виходу з приміщення.

У цей момент Ворд удав, що посковзнувся на дзеркальній підлозі, демонстративно незграбно перечепився через ногу найближчого хлопця і, падаючи, потягнув за собою кількох відвідувачів. Біля рамки сканера утворилася толока: люди не втримувалася на ногах, падали гуртом на виході. Ворд зробив потужний ривок і опинився з іншого боку пропускної рамки – там, звідки інші відвідувачі намагалися вийти. Швидко відкотившись убік, сховався за колоною, спостерігаючи за андроїдами, які поспішали на допомогу учасникам спровокованої Вордом навали. Перший етап було пройдено.

Хлопець добре вивчив основні зали Бібліотеки, тому розумів, що заховатися в них буде непросто. Своєю метою від обрав сховище і, зауваживши непримітні дверцята в кінці коридору, побіг до них. У загальній метушні його ніхто не помітив. І за дверцятами хлопець потрапив у довжелезний і вузький темний коридор.

Спочатку Ворд очікував, що з’явиться освітлення чи хоча б світлові стрічки, як в інших частинах Бібліотеки. Але, здається, це доступно лише ідентифікованим користувачам. А постійним мешканцям – бібліотекарям-андроїдам – світло не потрібно. Шлях виявився довгим, годинник показував, що минуло більше години. Майже навпомацки Ворд дійшов до кінця коридору, який вивів у величезну круглу залу – високу і глибоку. Певно, це і є циліндричне сховище, добудоване до основної будівлі в минулому столітті. Свого часу хлопець прочитав про Бібліотеку все, що зміг знайти, але про структуру і вигляд внутрішніх приміщень інформації бракувало, тому до побаченого Ворд виявився не готовим.

Куди вистачало погляду – нагору і вниз – у цій залі за спіраллю закручувалися сходи – звичайні пандуси і сходинки. І жодного бібліотекаря, тут панувала сама Бібліотека. Хлопець відчував на собі чужий погляд – не ворожий, а скоріше зацікавлений, але це створювало певний дискомфорт. Вордові здавалося, що він потрапив усередину вивернутої навиворіт Вавилонської вежі. Тут уже було легше орієнтуватися, бо на кожному поверсі світилися тьмяні ліхтарі та літерно-цифрові позначки відмаркованих у такий спосіб поверхів і стелажів. Нарешті хлопець опинився в серці Бібліотеки – сховищі, де на стелажах поруч стояли файли у прозорих кристалах, дискові накопичувачі та якісь незрозумілі носії інформації невеликого розміру. А нижче, скільки було видно, – яруси Бібліотеки, заповнені стелажами із книжками. Ворд спустився на наступний рівень. Раніше він бачив давні книжки лише на старих зображеннях і віртуальних реконструкціях. Зараз же торкався паперових палітурок і корінців на полицях, брав книжки до рук, гортаючи сторінки з надрукованими літерами. У каталозі не було навіть згадок про ці скарби: до читання пропонувалися виключно електронні джерела.

Ще нижче: паперові книжки змінилися рукописами і сувоями. Ворд, затамувавши подих, обережно розгорнув довгий аркуш паперу, списаний невідомими візерунками. Літери здавалися знайомими, але розібрати текст не вдавалося. Наче офіційний документ, про це свідчить і підпис... Пилип Орлик? Якщо це перша конституція, то він тримає в руках унікальний документ. Це ж основа Міжгалактичного статуту! У хлопця тремтіли руки – уже не від хвилювання, а від збудження. Наче хтось тихо засміявся. Ворд кинувся туди, за наступну стійку з книжками.

– Хто тут є? – хлопець уже не боявся, що його знайдуть.

Якщо Бібліотека дозволила безперешкодно сюди потрапити, то визнала його право тут знаходитися. Ось і чергові не поспішають вигнати нахабного порушника. Чи насправді вони лише чекають, коли він припуститься помилки? Хтось причаївся за стелажами і чатує на занадто розумного хлопця? Нікого. Певно, здалося.

На останньому ярусі на полицях поруч із сувоями лежали вицвілі, але колись різнобарвні мотузки – вампум і кіпу. Поруч стояли кам’яні брили з викарбуваними написами давнім клинописом. Бібліотека зберігала все, що накопичило людство ще з часів першого освоєння Землі. Ворд перебирав кольорові шнурки кіпу і читав про історію давньої цивілізації, де ніхто не чув про теорію «парних розумів». Давні часи, дикі люди...

Між стелажами з’явилися стіл і крісло, зручні для читання. Ворд влаштувався з комфортом і полинув у таємниці давніх інків. Перед хлопцем більшали купи мотузок з вузликами, росли стоси сувоїв і давніх манускриптів. Він майже розчинився у новому світі Бібліотеки. Крісло непомітно трансформувалося у диван, на столі з’явилася вечеря із свіжезасмаженим м’ясом, а згодом і вкритий пилом старовинний глек з ассирійським вином.

Збудження наростало, енергія вимагало виходу. І нарешті відірвавшись від книжок і записів, Ворд збагнув, що перебуває у приватному просторі. Але хто замовив це приватне спілкування? Софі? Інга? Світло блимнуло і згасло. У суцільній темряві хлопець відчув ніжний дотик. У голові запаморочилося: у вихорі закрутилися літери і цифри, історичні факти і математичні формули, фронтони і шпилі. Знання прагнули вирватися назовні й поєднатися з іншими, чужими. Але хіба існує «парний розум» для того, хто опанував усе доступне і недоступне в Бібліотеці?

Потік нової інформації, раніше забороненої, а тепер доступної і зрозумілої, насичував Ворда. І не лише через мозок. Збуджене тіло кожною клітиною відчувало вібрацію і рівномірні коливання іншої істоти, що злилася з Вордом в екстазі – фізичному та інтелектуальному. Хлопець піднімався на високі гори на Землі та інших планетах, занурювався в океани і кратери, наповнені водою, грав давно втрачену музику і сам був цією музикою. Найвищою точки вони досягли разом – Ворд і його партнерка. Тепер хлопець знав, що ніхто не зрівняється з ним у знаннях. Крім Бібліотеки. Знесилений тривалим актом і розумінням очевидного факту, він провалився у глибокий сон.

...Отямився в довгому темному коридорі. Здається, він тут уже був. Чогось темрява не заважала. Ворд легко знайшов дорогу і вийшов до читальної зали поруч з виходом. Підійшов до столу, де замислено сиділа русява дівчина. Він колись знав її ім’я. Інна? Чи Інга? Спокійним тоном повідомив:

– Ваш доступ обмежено. Зробіть інше замовлення.

І поправив на грудях бейдж з написом «Ворд».