Артур і Бенетон

— Артуре, я не хочу пити, тим паче, тут. Краще зв`язок відремонтую в зорельоті.

— Давай, відсвяткуємо завершення угоди. Коли ти ще зможеш спробувати ялігоський коктейль?

— Ти не бачиш напис, що людям вхід заборонений?

— Хм. А ще протаптонцям і каркам, — додав Артур, читаючи об`яву. — Це ж чому? Що за дискримінація.

— Ти ніби перший раз подібний заклад бачиш. Ходімо краще он туди.

Бенетон показав на гурт підвипивших людей, що завзято щось обговорювали під великими червоними дверима. Над входом красувалася припилена вивіска "У Ральфа".

Артур скривився, ніби проковтнув слимака.

— Ми вже були там разів сто. Я хочу дізнатись, що за цими дверима.

— Але ж нас туди ніхто не пустить.

Артур загадково посміхнувся.

— Я підготувався.

— Вдягнеш костюм Санта Клауса?

— Щось схоже. В мене є еліксир — якщо його випити, то тебе будуть бачити емпуріаторіанцем, — ледь прочитав на флаконі назву народу Артур. — Виміняв його в продавця-ілюзіоніста на Кельті. Я знав, що він згодиться.

Недовіра і скепсис на обличчі Бенетона не залишились не поміченими.

— Ти віриш, що таке можливо?

— Звичайно. Він гарантував якість. Навіть сертифікат показував.

Бенетон закотив очі.

— Ну і на що ти поміняв цей чудо-бальзам?

Артур трохи зам`явся, не бажаючи казати, але все ж зізнався.

— Пам`ятаєш, ти якось загубив давньоримську монету. То я її знайшов і вона виявилась єдиним, що в мене було цінного, коли ми зустрілись з торговцем. — Артур розвів руками. — Власне, на неї я і поміняв.

У Бенетона запаморочилось в голові, а кров відлила від обличчя.

— Ти хоч уявляєш, скількох зусиль мені коштувало її роздобути, я вже не кажу про вартість!

— Не нервуй, це вигідний обмін…

— Дуже вигідний, — перекривив колегу Бенетон. — Ти продав монету, за яку можна купити зореліт, щоб натомість випити в барі!

— В барі, куди заборонений вхід людям, — уточнив Артур.

— І каркам з прокаптонцями.

— Ага.

— Ну ти і йолоп! Дай сюди свою бурмотуху. — Старший з компаньйонів вихопив маленьку пляшечку з фіолетовою рідиною. — Якщо воно не подіє — обміняєш все назад, коли будемо на Кельті. Де тут інструкція, скільки його пити?

— Потрібен всього ковток, — поспішив допомогти Артур.

Бенетон закинув голову і відпив з ємності. Артур зробив те ж.

Чоловіки завмерли в очікуванні змін, але нічого не відбувалось. Бенетон з осудом зміряв поглядом колегу.

— Продавець казав, що нас будуть бачити іншими, — почав виправдовуватись Артур, — не обов`язково, щоб ми самі для себе змінились.

— Ну, як мінімум, для моїх очей ти мав би перевтілитись.

— Це через те, що ми обоє випили еліксир. Воно точно діє.

— Є тільки один спосіб перевірити, — Бенетон кивнув на двері бару, — ходімо.

Але не встиг він ступити кількох кроків, як ноги підкосились. Довелось зупинитись, щоб не впасти. Це останнє, що вдалося зробити в людській подобі. Кінцівки оніміли. Поглянувши вниз, він замість звичного тіла побачив прозоре синювате желе, що нерівномірними каскадами спадало до землі. Замість рук окружність тулуба була всипана тонкими відростками.

Бенетон повернувся до напарника, але всі слова застрягли десь далеко всередині цієї субстанції. Артур виглядав не краще. Товариш навсебіч крутив конусоподібне тіло, намагаючись второпати, що відбувалося. Вісім чорних очей, здавалось, сліпо дивились на Бенетона.

— Ти коли це купував, хоч запитував як ті емпуріаторіанці виглядають?

— Якщо чесно, то — ні.

— І чому я не здивований?

— Але іншого він і не пропонував.

Тепер командиру корабля захотілося випити. Він облишив суперечки на потім і рушив до закладу. За першими дверима їх перестрів кремезний охоронець.

— Гроші є? — поцікавився той, змірявши поглядом обох.

Бенетон показав гаманець, після чого їх пропустили далі. За другими дверима простягалась величезна зала, всипана столиками, обліпленими відвідувачами різноманітних розмірів, форм, кольорів і ще тисячі параметрів, за якими класифікують істот відомого всесвіту. В дальньому кінці була сцена, де хтось із рептилоїдних старанно тягнув пісню. Повітря гуло від завзятих розмов. Ліворуч розташувалась довга барна стійка. Там пустувало чимало місць, тому друзі направились туди.

— Гарний у вас заклад, — звернувся до бармена Бенетон, — і відвідувачів стільки.

— Так, дякую, — бугаєподібна істота в білих рукавичках облишила справи і переключилась на новоприбулих клієнтів. — Намагаємось догоджати клієнтам. Схоже, ви у нас вперше? Що бажаєте?

Артур довгим рожевим язиком облизав очі.

— Ялігоський коктейль, будь ласка!

Бармен повернувся до Бенетона.

— А вам, пане?

— І мені теж.

Кремезні руки як блискавки зарухались, вливаючи все нові і нові інгредієнти, пляшки цокотіли, лід на дні склянок білів інієм. Нарешті густа майже чорна рідина заповнила ємності по вінця. Зверху здіймалась легка димка фіолетового кольору.

Новоспечені емпуріаторіанці підняли склянки і зробили по ковтку. Рідина виявилась солодкуватою з легкою гірчинкою. А ще вона вдаряла в голову і розв`язувала язик.

— Я бачив, — сьорбаючи напій, звернувся Бенетон до бармена, — у вас оголошення, що забороняє деяким істотам заходити сюди. Чим же вони провинились?

— Та нічим. Просто організми в них настільки вразливі, що тутешнє меню їх легко може вбити, або спричинити якусь шкоду. — В компаньйонів відростки на голові стали сторчма. — Очевидно, що дослідження ніхто не проводив. Легше заборонити їм вхід, щоб не мати проблем, коли хтось з них загнеться.

— Зрозуміло, — промимрив Артур і відсунув свою майже порожню склянку подалі.

— Зрозуміло, — повторив Бенетон, — гадаю, з нас досить. Що ми винні?

Чоловіки розплатились. Бармен взяв гроші і побажав успіху товаришам. З цим вони і пішли.

— Артуре, я не хочу з тобою сваритись, скажи мені тільки, коли пройде дія еліксиру, щоб я міг зайти в нормальний людський бар і взяти там щось таке, що мене не вб`є.

— Я ж не знав, що людей туди не пускають задля їх же безпеки. Бачиш, як нам пощастило.

— Не те слово. То що там з часом?

— Через десять хвилин повинно пройти.

Обоє вмостилися на лавці, спостерігаючи, як далеке червоне сонце пірнає в океан, що виднівся з набережної. Минула година.

— Артуре, я б хотів почути від тебе якісь хороші новини. Мене цікавить те ж питання. Коли я побачу власні ноги і руки.

— Не знаю. До цього часу все повинно б налагодитись. Певно щось пішло не так.

— Очевидно, що все пішло не так, ще коли ти виміняв те зілля. Дай мені пляшку, я погляну, що воно таке.

Артур передав наполовину спорожнілу ємність.

Бенетон уважно вивчав етикетку.

— Та тут же нічого не написано!

— Ну чому ж? Ось назва і як діє описано.

— Артуре, де виробник, де склад, де інструкції і дозування?

— Про це мені продавець розказував.

— Були б у мене руки, я б тебе задушив. Можливо, ти щось забув?

— Можливо. Я не записував. Все здавалось простим.

— Він не казав, що треба ще щось випити, щоб повернути справжню подобу?

— Ні. Але, здається, казав, з чимось не змішувати.

— З чим саме?

Артур знизав плечима.

— Треба з`ясувати, бо, гадаю, якась складова напою сприяла тому, що дія еліксиру змінилась і ми не в змозі перетворитись назад. Сподіваюсь, що воно лише продовжило дію на невизначений термін, а не… Ну, розумієш.

— Я не хочу залишатись таким.

— Я теж. В тебе є контакти того торговця?

— Ні, але я можу попросити знайомого з Кельти, щоб той до нього навідався.

— Опиши ситуацію, попроси, щоб продавець з нами зв`язався. А я тим часом дізнаюсь про складові коктейлю. Треба знати, що і в яких пропорціях ми пили.

На тому вони розійшлися.

— Чоловіче, — сказав бармен, виставляючи на показ м`язи, — це комерційна таємниця. У мене є патенти і я ні за які гроші не розкрию рецепт приготування. Слава про нього йде всією галактикою, завдяки його унікальному смаку тут повно клієнтів. Якщо я буду розповідати на право і на ліво про складові, то боюсь моєму бізнесу настане кінець.

— Гарантую збереження таємниці. Лиш складові і пропорції. Я все життя займаюсь перевезеннями і не збираюсь відкривати бар.

— Ти якийсь не нормальний. Схоже, тобі слід показати де вихід.

— Чекай, пам`ятаєш, я запитував чому людям тут не раді, — бармен кивнув, — то ми і є люди. Але ось в такій подобі. Ми навмисно перевтілились, щоб спробувати славнозвісний напій, але щось в ньому не дозволяє трансформуватись назад.

— Та ну!

— Звучить безглуздо, але це правда.

— Доведи, і я назву інгредієнти і приблизну їх кількість.

— Та я б з радістю, але не знаю як.

— Чим людина унікальна? Зроби щось таке, що більше ніхто не може.

Бенетон задумався.

— Очевидно, що ми відрізняємось від решти будовою організму, тривалістю життя і тому подібними речами, але наочно продемонструвати ці особливості я не можу, бо не в тій формі. Головна наша відмінність в тому, що ми нічим особливим не вирізняємось. У нас немає супер сили чи здоров`я, немає спеціальних фізичних пристосувань, що виникають внаслідок особливостей планети, де живе раса. Ми обділені розумовими здібностями, порівняно з більшістю відомого всесвіту. Але людина скрізь може знайти спільну мову і стати своєю. Ми здатні вижити там, куди дехто навіть не думає дивитись. Ми гнучкі для будь-яких умов. Люди тисячоліттями нищили самі себе, але таки змогли вберегтись. Ось це я б назвав особливістю людей.

Бармен задумливо дивився на синювату гору желе.

— Та таку характеристику кожному другому можна дати! Теж мені особливість!

Він розчаровано помахав головою, але не відвернувся від Бенетона.

— Що ж, зжалюся над тобою. Я дам список, але мусиш пообіцяти дві речі. По-перше, ніхто крім тебе не повинен його читати, по-друге, ви сюди ніколи більше не прийдете.

Бенетон гарантував виконання обох.

Коли командир корабля повернувся до товариша, то відзначив похмурий вигляд останнього.

— Що сталося? Твій знайомий чогось домігся?

— Він ходив туди, але торговця не було. А місце, де той продавав крам, виявилось занедбаним і спустошеним, ніби покинуте вже кілька днів. Але знаєш, — мовив пригнічений Артур, — це не найгірша новина. Мене турбує ось це.

Артур повернувся на залишки світла. Крізь прозоре тіло проглядалось щось темне і суцільне.

— Це що, якась пухлина? — поцікавився Бенетон.

— Це яйце. Довбане яйце!

Бенетон штудіював інформацію про емпуріаторіанців.

— Виявляється ці істоти дуже рідкісні і занесені до червоної книги.

— Ого! Ми тепер з тобою ексклюзивні. Але скоро нас стане троє. Буде веселіше.

— Не смішно. Їхня планета давно не придатна для життя — екологічна катастрофа. І сталось все несподівано, бо евакуюватись не змогли. Живими залишаються приблизно тисяча особин. Зустріти їх — велика вдача.

— А щось корисніше там написано? Про вдачу я і сам бачу. Щастить так щастить.

Командир уважно вивчав рядки, але крім загальних фраз нічого нового не побачив.

— Так ми нічого не досягнемо. Потрібно спробувати з іншого кінця. Який механізм перетворення? Чому саме в цих дивних істот, а не рептилоїдів, наприклад?

— Не знаю який там механізм, але точно не такий, як ми випробували на собі. Це мала бути ілюзія, голограма, що формувалася б з мікрочастинок, що проступали б з нашої шкіри, коли речовини з еліксиру розпливуться тілом. Поступово їх дія б проходила і ми повернулися до нормального стану. Думаю, варто вже звертатись по допомогу.

— Не поспішай. Те, що ти описав, схоже на технології, які використовують спецслужби. Буде важко довести, що ми нічого не вкрали. А якщо нас тут запроторять за ґрати, то змінити щось буде дуже важко.

— Що ти пропонуєш?

— Не знаю. Для початку ходімо на зореліт. Не треба привертати зайвої уваги, коли з тебе вилізе яйце.

За півгодини вони добралися до паркувального майданчика зорельотів. А коли через десять хвилин піднялися на борт, яйце без жодних зусиль випало, голосно дзенькнувши об підлогу. Його гладенька поверхня була фіолетового кольору, а розмірами воно не поступалось дині.

— Добре, що не розбилось, — констатував Бенетон.

— Погано, що не розбилось. Що з ним тепер робити?

— А якщо воно запліднене?

Артур витріщився на партнера.

— А якщо там ембріон! А якщо його потрібно висиджувати? Що робити?

Артур панічно ковзав з одного кутка в інший, взявшись відростками-руками за голову.

— Я зараз когось викличу.

Бенетон збирався набрати диспетчера з аеропорту, але рація не працювала з вчорашнього дня, про що він щойно згадав.

— Я спробую когось знайти. А ти гляди за яйцем.

Командир збирався бігти на командний пункт, але внизу трапа буквально зіткнувся з високим бородатим чоловіком з чалмою на голові. Від удару останній розтягнувся на землі, весь вимащений синім слизом.

— Перепрошую пане, я вас не помітив, — допомагаючи підвестись, мовило желе.

— Куди це ви так поспішаєте? Щось сталося? Може потрібна допомога?

— Допомога мені звичайно потрібна, але не думаю, що ви станете в нагоді.

— Та ви кажіть-кажіть, не соромтесь.

І Бенетону нічого не залишалось, як у двох словах розказати про проблему.

— Так вам пощастило.

— Справді?

— Звичайно, я все життя вивчаю види, які зникають. І не раз стикався з емпуріаторіанцями і їх яйцями.

— Тоді ходімо, поглянете на пацієнта.

Компаньйони з полегшенням видихнули, коли Арід Салаб, саме так звали незнайомця, взявся розповідати про расу, до якої випадково довелося торкнутися друзям. Найголовнішим було те, що потомству нічого не загрожувало. Яйце зберігало всередині постійну температуру і додаткового догляду не потребувало. Емпуаріаторіанці народжували кожні три-чотири доби. Вони не мали статі, тому нічого дивного в материнстві Артура не було. Важливим було те, що існували садочки, де таких дітлахів доглядали. І Арід люб`язно погодився відвезти яйце туди, адже вже не раз так робив. Трохи гірше справи були з самими чоловіками. Новий товариш не уявляв, чим може допомогти у поверненні справжньої подоби людям, адже ні хіміком, ні фізиком не був.

— Час прощатись, — сказав Арід, підводячись.

— Дуже раді зустрічі. Ви нам страшенно допомогли.

— Шкода, що познайомились за таких обставин, — додав Артур. — Можливо, ще побачимось.

— А нам не потрібно заповнювати папери про передачу яйця? — поцікавився Бенетон.

— Не переживайте. Я все сам владнаю, це формальності, які я влагоджу на місці.

Арід нагнувся за яйцем і з-під бороди у нього вискочив ланцюжок, де красувалась монета, замість медальйону.

Командир від заздрості аж губу закусив.

— І в мене колись така була, — Бенетон перевів погляд на Артура, даючи зрозуміти, що нічого не забуте.

Але Артур не сидів на тому ж місці. Він схопив в рук електрошок і притулив його до Аріда Салаба. Той впав, мов підкошений. Бенетон ледве встиг перехопити яйце.

— Як ти здогадався, що це той торговець? — поцікавився Бенетон, приводячи до тями надійно зв`язаного бранця.

— Я його впізнав, як тільки він поріг переступив. Думав він нам щось путнє скаже.

— Тепер скаже.

Арід Салаб очуняв за сорок хвилин.

— Нащо тобі те яйце? Тільки не придурюйся. Поліція буде з хвилини на хвилину.

— Хотів продати.

— Кому?

— Як кому? Емпуріаторіанцям, звичайно. Вони за них готові душу продати.

— А ти і ласий їм допомогти. Розкажи-но, яким боком ми тут. І як ти так зробив, щоб ми стали ними.

— Вся справа в еліксирі. Якщо його випити, то обернишся одним із них. Він зроблений з їхнього соку. Вони самі себе там клонували, експерименти проводили, щось таке. В результаті отримали рідину з такою дією. Залежно від вибраного носія період формування яйця складає від кількох годин до двох днів. В мене вже, знаєте, відпрацьована схема. Даю еліксир, стежу за клієнтом і, коли той в паніці метається з крайності в крайність, я приходжу на допомогу. Забираю яйце і продаю, кому воно дійсно потрібне.

Все те ж саме Арід Салаба розповів і поліції, яка його і забрала, прихопивши яйце.

— Це все чудово, — сказав Артур, — але як нам повернути людську подобу?

— Дуже просто. Слід зачекати. В інгредієнтах коктейлю був корінь сонної кропив`янки. Вона відома сповільнючою дією на процеси в організмі. Тому насолоджуйся можливістю побути емпуріаторіанцем. І ще одне, Артуре.

— Так?

— Якщо людям десь не раді, то не слід пхати туди свого носа. І за тобою монета…