Коли повертаєшся після довгої перерви, завжди складно. Проєкт «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше» теж стикається із певними труднощами, але завдяки плануванню продовжує свій шлях до ваших сердець. Але жи завжди планування ключ до успіху? можливо, на це запитання відповість дебютантка 2020-го року, яка зіткнулася із тим, що навіть найкращий план, розписаний на роки вперед може полетіти у прірви через обставини, які неможливо було передбачити. Послухаємо Дарію Піскозуб.
Дарія Піскозуб - молода українська письменниця, родом зі Львова. Працює проектною менеджеркою в ІТ-галузі. Твори друкувались в «Вулиця літературна», журналі «ХарківLit». Учасниця «Семінарів творчої молоді» від видавництва «Смолоскип».
Ти завжди прагнула дебютувати із фантастичною книжкою, чи все могло скластися інакше?
Не можу уявити розвитку подій, за якого дебютувала би не з фантастикою. Не певна, чи то мої дитинство та юність склались таким чином, що фокусуватись на фантастиці, чи то фантастика сформувала мої юні роки. Перші українські переклади «Гаррі Поттера», «Володаря Перстенів» і «Ерагона» міцно прив’язали мене до фантастичних світів. Я не хотіла оповідей про ще одні складні стосунки з однокласниками, любовних історій чи хоч будь-чого, що могло би реалістично трапитись зі мною. Я хотіла піти з Фродо в Мордор нищити Перстень Влади, я хотіла вчитись у Гоґвортсі і мати у шафі підпільний хід у Нарнію. І ще більше хотіла створити світ, який буде живим і який резонуватиме тому, що я відчуваю про нашу реальність, про те, що мене болить як громадянку і куди веде дорослішання.
Чого я не очікувала від себе, це дебютувати сумішшю фентезі й постапокаліпсису. До написання «Машини» я працювала над іншим текстом, епічним фентезі, до якого я ще повернусь колись. Та коли мої довгі роздуми про те, що нашу цивілізацію чекає в майбутньому, з’єднались із запитанням «а що, як наші предки із первісними уявленнями про світ вернуться до життя поруч із одним із найбільших наших досягнень – штучним інтелектом?», я зрозуміла, що ось вона, та історія, яку я хочу оповісти тут і зараз.
Ти вважаєш необхідною для письменника професійну освіту? Скільки і чому саме ти навчалася сама?
Чи повинен письменник мати професійну освіту? Безумовно. Чи повинна ця освіта бути власне напряму «Філологія»/«Красне Письменство»? Не думаю. Освіта повинна дати письменнику вміння аналізувати, задавати правильні запитання і зрештою вчитись далі. У мене інженерна освіта, вона дала мені вміння точно мислити, шукати причинно-наслідкові зв’язки тощо.
Разом із тим письменник повинен також знати своє ремесло – мову, якою він працює, правила складання текстів, правила роботи з персонажами тощо. Їх я почала вивчати ще у 13 років, коли остаточно вирішила, що буду письменницею. Мені пощастило народитись у Львові у час, коли створили тодішній «Форум Видавців» (теперішній Book Forum), тож з малого віку я почала ходити на всі можливі заходи Форуму. Я слухала письменників, вивчала ринок і уявляла себе не спостерігачкою, а учасницею. Я читала фантастику, в якій вирішила працювати, і шукала в інтернеті якомога більше книг про ремесло красного письменства.
Ось минуло десять років, «Машина» уже на полицях книгарень, я отримую зворотній зв’язок від читачів і пишу другу книгу, і потреба вчитись постійно і самостійно зараз стала велика, як ніколи. YouTube – мій основний майданчик розвитку. Намагаюсь дотягнутись до всього, що може бути корисним при написанні фентезі. «Як римська армія організовувала логістику», «Як еволюціонували середньовічні замки», «Як феодали скликали армію», «Еволюція тропи femme fatale», «Королівство свідомості – філософія Канта в фільмі “Царство небесне”» - цікаво все і знати треба все. Любов до енциклопедичних знань – одна із причин, що привела мене у письменництво. Страшно любила в школі не фокусуватись на одному предметові, а вчити все і потроху, перехід в університеті суто до технічних дисциплін поболів і зацементував усвідомлення, що мені слід писати.
І про сумне. Як це, випустити першу книгу в такий рік, коли не можна проводити презентації?
Я так давно почала мріяти про те, аби писати, що до миті, коли вийшла «Машина», у мене вже було повне уявлення про те, як презентуватиму, як подорожуватиму із книгою і спілкуватимусь із людьми. Я усвідомлювала можливі ризики і була готова працювати на 110%, аж коли з’явився ризик, проти якого я безсила. Коронавірус. Оцей контраст запланованого і реалізованого болів найбільше, бо я саме та людина, яка планує поїздки на всю компанію друзів, менеджить всі дні народження та планує не на півроку вперед, а має оптимістичний, песимістичний та реалістичний план розвитку подій на роки і роки вперед. Та маємо, що маємо. Я пишу не тому, що хочу презентуватись, а тому, що люблю історії, а коронавірус не вічний. Пристосуємось, спрезентуємо «Машину» пізніше. На щастя, «Машина» - тетралогія, тож у мене буде ще змогла найближчі роки розкрити її широкому загалу.
