Як ми і обіцяли, проєкт повертається після вимушеної перерви. У нас попереду ще багато цікавих розмов про фантастику, літературу і все інше, і хоча ми сподівалися, що вони відбуватимуться вже вживу, локдаун знову перекреслює всі плани. Сьогодні ми поговоримо з людиною, яка змогла не тільки пристосуватися до змін, які з нами вже з 2020 року, а й вигадати свій власний спосіб спілкування з аудиторією. А ще він робить чудову консервацію, якщо раптом ви шукаєте крафтове виробництво соусів 
Гість проєкту - Владислав Івченко.
Владислав Івченко - журналіст, письменник, мешкає у Сумах. Має економічну освіту. Дипломант премії «Коронація слова —2009» за роман «Яскраве життя і надзвичайні пригоди Зоряної Мальви», лауреат премії «Коронація слова — 2011» за роман «Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Підіпригори», дипломант конкурсу «Коронація слова-2012» за кіносценарій «Одного разу на Дикому Сході». Багаторазовий учасник конкурсів «Зоряної фортеці».Несподіваний факт про Владислава Івченка:
Мій перший роман мав бути в жанрі фентезі і розповідав про цивілізацію людей, які їздили верхи на великих бойових птахах у чотири метри заввишки. Ті птахи могли нести металевий захист і за наказом вершника відкльовували голови ворогами. Там було багато пригод і круті герої. Степові території межували з болотами Великої ріки, за ними були селища рільників, в горах попід рікою жили жорстокі племена книжників, що зберігали залишки цивілізації, колись знищені вершниками на птахах. Постійна війна в степах, набіги на ліси, торгівля з південним містом біля дельти Великої ріки, звідки привозили сукно, порох і кременеві пістолети. Там був вигаданий цілий світ напередодні величезних змін. Я написав кілька сторінок і покинув, бо записувати виявилося не так цікаво, як вигадувати. Систем голосового набору тоді не було, то я відклав ручку на довгі роки. Свій перший не просто вигаданий, а написаний роман у мене з’явився вже наприкінці навчання у виші. А до того світу бойових птахів я мрію коли-небудь повернутися.
Один з ваших останніх романів «Ноги» не обговорювався як фантастичний, не був у списках новинок фантастики, хоча містить відповідні жанрові елементи, а в декількох інтерв’ю ви розповідали, що це також часткова утопія. Подібне відбувалося і з іншими книжками, наприклад, із романом «Детективна агенція «Буря і натиск». Вас, як людину, що дуже багато використовує у творчості фантастичні елементи, це не засмучує? І чи є цьому якесь пояснення?
Не засмучує, бо я розумію, шо і «Ноги» і «Буря і натиск» не можна вважати жанрово чистою фантастикою. А для адептів жанру важлива саме ця чистота. До того ж, українські любителі фантастики – досить згуртована спільнота, яка чітко розрізняє, хто − «свій», а хто − «чужий». І в цьому поділі я, на жаль, «не свій», принаймні поки що. В той же час два романи, які я написав останнім часом: «Агент Різанина» та «Гіпатія Шимко або остання надія людства», вже мабуть, мають таку частку фантастики, що можуть вважатися цілком фантастичними. Подивимося, як їх прийме спільнота.
Чи були такі випадки критичних відгуків на ваші вже опубліковані твори, які вам допомогли покращити свої письменницькі навички?
Мені здається, що навички швидше покращуються від читання хороших текстів, аніж критичних відгуків. До того ж, українська критика, принаймні кількісно, поки що досить слабка. Зараз я більше орієнтуюся на відгуки читачів, ти більше, що в своєму проекті «Івченко наживо» я маю привілей отримувати зворотній зв’язок ледь не наступного дня після написання тексту. Що ж до навичок, то мені дуже допомагала робота з редакторами, з якими мені у видавництві «Темпора» стабільно щастило.
Для вас особисто «Івченко наживо» - це успішний проєкт?
Інформація зі сторінки проєкту:
«Івченко наживо» − унікальний проект читання з коліс, вірніше з клавіатури. Щотижня я пишу для передплатників одне оповідання і один розділ роману, які розсилаю у зручному (док, фб2, пдф) форматі. Оповідання − по понеділках, розділи роману − по п’ятницях. Проект триває вже півроку (з липня 2020-го) і поки що я витримую ритм.
В «Івченко наживо» можна передплатити або окремо романи чи оповідання, або все одразу.
Що буде в «Івченко наживо» у 2021-му?
− Січень-квітень: нова книга пригод Івана Карповича Підіпригори «Найкращий сищик та битва з імперією».
− Травень-червень: «Афіна Призенко». Історія української фахівчині американського біотеха, яка повертається з-за океану, щоб зібрати врожай помсти.
− Липень-вересень: «І узрів…». Роман про релігійне переродження звичайного українського мента.
− Жовтень-грудень: « Дівчина з тату тризуба». Моніка Підіпригора стає найкрутішим приватним детективом міжвоєнної Польщі, не дивлячись на національність, стать та характер. Але Друга світова вже поруч.
Щодо оповідань, то вони дуже різні жанрово, стилістично та тематично, але незмінно цікаві і незмінно щотижня.
Як стати передплатником «Івченко наживо»? Просто напишіть мені в приватні повідомлення, або на мейл: [email protected] (тема листа: «Передплата»).
Так. Цей проект допоміг мені зберегти мотивацію у важкий «ковідний» рік, коли припинився вихід моїх книг. Працювати «у стіл» для мене було важко і психологічно і матеріально, не знаю, як би я справився. «Івченко наживо» дає мені впевненість у тому, що є люди, яким потрібні мої тексти. Це дуже надихає. Особливо коли увечері понеділка чи п’ятниці (в ці дні передплатники «Івченко наживо» отримують мої нові тексти) читачі пишуть мені: «Ну коли вже?». А наступного дня вже доповідають про свої враження. Цей елемент дуже швидкої реакції майже неприступний письменникам, яким зазвичай доводиться чекати місяці й роки між написанням тексту і першими читацькими реакціями на нього.
Матеріал містить фото з фейсбук сторінки Владислава Івченка
