Лебединська Юліана

Погляд редактора і Cповідь рецензента

Четвер, 22 березня 2012 г.
Рубрика: Літпроцес
Мітки: |
Проглядів: 1596
Підписатися на комментарі по RSS

Ви надіслали твір у видавництво - і що з ним відбувається далі? Сьогодні ми поговоримо про це. У «Літпроцесі» інтерв'ю з відповідальним редактором відділу фантастики видавництва ЕКСМО Ігорем Мінаковим та доповідь Юліани Лебединської, яка знайома нам за конкурсами «Фортеці», про роботу позаштатного рецензента.

Далі…

Біле небо, сині тюльпани

Субота, 20 лютого 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 3744
Підписатися на комментарі по RSS

 

 

Синє небо.

Синє і чисте аж до болю в очах.

І солона вода. Несамовиті хвилі. Несамовитий політ – назустріч долі, незгодам, невідомості.

„Скільки ще ти будеш рятувати тих, кому допомогти неможливо?”

Немає відповіді.

.

Ліза увійшла в маленьку кімнату курортного будиночку, поставила на підлогу невеличку валізу. Мати зайшла слідом. А за нею – хазяйський пес. Величезний, проте вельми доброзичливого вигляду він впевнено увійшов у відчинені двері, понюхав руку дівчини, лизнув, після чого впевнено розвалився на порозі.

- Негідник! Геть звідси! – хазяйка – маленька чорнява жіночка на ім’я Айше  – накинулась на хвостатого. Той ліниво окинув її поглядом, потім неквапно піднявся та пішов геть.

Далі…

Князь степу

Вівторок, 13 жовтня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3232
Підписатися на комментарі по RSS
- Якщо тобі щось дійсно вкрай необхідно, йди до степу, та клич Князя. Той, кому він відгукнеться, може звернутися з проханням…

Діти сиділи біля печі, та слухали діда. Дід смикав довгу сиву бороду та лагідно посміхався. Завзято тріскотіли дрова, яскраво танцював вогонь. Десь за вікном гугукав дурний птах. Хіба стане розумний вночі гугукати? 

- І Князь виконає будь яке бажання? – маленька Ганнуся підстрибнула на місці і захоплено витріщилась на діда та старшого брата.

- Дурна! Князь степу – не жаба позолочена, щоб бажання виконувати! 

- Микаю, не ображай сестру, - прикрикнув старий, втім в його голосі зовсім не було злості чи роздратування. – Дійсно, Ганно, Князь бажань не виконує. Але він може відповісти на твоє прохання, розумієш?

Ганнуся нічого не зрозуміла. Втім, на всяк випадок запитала:

- А де того Князя шукати? Степ-то вели-и-икий…

- Це легко. Просто прочини йому двері, - і, трохи подумавши, дід додав. – Йому і степу. 

- Тобто, він до мене в гості прийде? 

- Не він, а ти до нього, д-дурна! – знову вигукнув Микай.

- Годі сваритися. Спати пора! – дід підвівся. Діти зітхнули, але покірно почапали до ліжка.

____________________________________________________

Повністю оповідання читайте у журналі «У.Ф.О.» №1, 2010

Вільна ланка

П’ятниця, 25 вересня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3218
Підписатися на комментарі по RSS
Високий гладкий чоловік вийшов з кабінету, зиркнув на кількох жінок у приймальні, після чого скривися, ніби й не людей побачив, і, нарешті, забубонів, не дивлячись на співрозмовників:

- Ви – на аборт. І не хнюпати! Не треба було вагітніти до перевірки. Ви – до психотерапевта на корекцію разом із чоловіком, і... де там наша бізнес-мати-одиначка поділася? А, онде ви! Вам – на обов’язкові курси «Ідеальний батько». Потім – до мене з екзаменаційними оцінками. Результати на сьогодні всі. Хто наступний на тестування?

Маринка провела поглядом розкішну даму у червоному пальті («Одиначка, а дитину матиме!»), краєм зору помітила, як завмерла соляним стовпом дівчина у сірій сукні, яку щойно позбавили шансу на материнство («Скоріш за все, справедливо позбавили... Тьху! Тобто, бідолашна дівчина»), та, обхопивши себе руками, зайшла у кабінет. 

Експерт з Питань планування сім’ї втупився в неї холодним поглядом маленьких чорних оченят. Потім ще раз скривився та узяв папку з документами.

«Слизький тип», - з відразою подумала Маринка. А вголос сказала:

- Доброго вечора, Родіон Олександрович.

Той сухо кивнув у відповідь.

Від себе до себе

Вівторок, 10 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3169
Підписатися на комментарі по RSS


Тікати завжди краще, ніж залишатися та терпіти


© Таня Малярчук

 

Зірки.

Холодне повітря в обличчя.

Шалена швидкість.

Летіти! Назустріч зоряному небу. Осідлати вітерця-провідника і навіть не поцікавитись, як далеко той прямує. Яка різниця? Не має значення, куди ти втікаєш, важливо – від чого…

Марла тікала від власного світу. Її маленького мальовничого острівка. Здається, зовсім недавно вона створила його, викохала, випестила, виростила з нічого. А потім…

Бумць!

В коліна врізалась холодна крига.

- Обережності ми так і не навчились… – пробурмотіла Марла.

- З вас сімнадцять вітрогоників! – байдужим тоном сповістив вітерець-провідник.

Зітхнувши, вона жбурнула в повітря кілька рожевих папірців. Мить – й вони щезли з виду. А з ними – вщух і вітер.

Марла підвелася на ноги. «Сімнадцять вітрогоників… Хоч би пояснив, куди ти мене закинув». Втім, чого це вона? Сама ж ні про що не питала, не виказувала жодних побажань щодо кінцевого пункту, навіть в думках не малювала майбутнє, – повністю поклалася на волю провідника. Небагато хто на таке наважується.

Шлях в нікуди.

Далі…