Злобін К.В.

Почуття причинності

Неділя, 10 жовтня 2010 г.
Мітки: |
Проглядів: 2780
Підписатися на комментарі по RSS

Ти вже спиш, але ще не спиш. Можна я присяду на твоє ліжко, поголублю тебе, відганяючи гарячку? Можна?

Розкажу я тобі казочку...

***

- Кабан! Каба-а-ан!!!

Був Кабан – нема Кабана. Нема вашого старшого. Вашого вчителя та напутника, який тисячі разів водив вас у рейди і виводив – цілих і неушкоджених, навантажених бонусами та артефактами.

Курва сенегура стоїть недалеко попереду. Чекає. Твого нападу, проклятущща, чекає. А ти стоїш. І замість учинків у тебе – думки, думки, думки... Про те, що буде з вами, осиротілими, далі. Про те, що звик ти, дурний та нерозважний Пабло, бачити ворогів за-за спини ватажка, що завжди йшов першим. Про те, що вперше стикнувся ти ніс до носа з ворогом, набагато сильнішим за тебе. Про те, що треба було б зараз зібрати докупи всю манну – та жахнути хоча б закляттям Мандрагори. Вбити – не вб’єш. Бо не маг ти, молодий мечник Пабло. А твоєю зброєю мага-бойовика не дістати.

Стоїш ти і думаєш. І сенегура стоїть. Вичикує.

- А-а-а-а-а!!!

Здавалось, несамовитий покрик Сірого насунувся з усіх боків одночасно. Сенегура вивішує синє марево - але запізно. Ваш бойовий маг Сірий уже розправив свої Тенета Диявола. На мить брудно-зелене небо повило чорним. Передсмертний крик. Сенегуру засмоктує непоборна сила. На сірій траві лишається тільки розсип артефактів.

Стає тихо. Навіть власного дихання не чути.

Далі…