Золота жінка

Золота жінка

Вівторок, 21 лютого 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2716
Підписатися на комментарі по RSS

Молот оглушливо гахкав раз по раз. Лунко і сердито - здаля було чутно, що коваль нині не в гуморі. Велет, блискаючи очицями незгірше розжарених вуглинок у печі, люто гатив, розплескуючи чималий шмат металу в млинець. Навсібіч бризкали іскри, марилося: мерехтить, жевріє, тліє навіть повітря у кузні, ще трохи – й спалахне зашкарублий шкіряний балахон  на розпашілому тілі гіганта.

«Знову завіялася аж до ночі! Ще й регоче! Сказитися!.. Вона – на гульки, а ти тута переживай: де, з ким!» - думки, наче колючі остюки, роз’ятрили в душі коваля стару виразку ревнощів (а й так ніколи не загоювалася - постійно кровила!). І не знати від чого понадималися жили на могутній шиї – важка робота чи злість на жінку змушувала кров чоловіка гудіти ярим вогнем у рурах судин.  Замурзаний здоровань, що, здавалося, і в’язи бугаєві скрутив би завиграшки, товк та й товк по ковадлу, не відаючи ні втоми, ні заспокоєння.

Коваль красенем не був. Радше – навпаки. Ще й сильно накульгував. Але до нього, горилоподібного чудовиська, страшка з волохатим торсом, чомусь липнули жінки. Найдивнішим було те, що чолов’яга не помічав їхніх млосних поглядів, закличного, заохочувального хіхікання, гарячих доторків долонь, тертя оголеними плечем або ліктиком на вузькій гірській стежині – ніби ж то мимохіть, випадково. А коваль сахався, харапудився, поступаючись дорогою. Усвідомлюючи свою непривабливість, він вовкувато цурався кобіт. Часто-густо і погляд соромився кинути у вічі зустрічній красуні, боячись прочитати там відразу до себе, а не те щоб наважився загравати з панночкою чи заміжньою матроною.

Аби ж знав, що насправді притягував дамочок, наче той магніт залізні ошурки! Бо жінки усією своєю чулою шкірою чи шостим чуттям, яким обдарувала їх щедра матінка-природа,  вгадували у ковалеві полум’яну вдачу нестримного коханця і паморочилося їм у голові на вид цієї гори м’язів. І перехоплювало молодицям подих від його запаху. І випинали вони розкішні (або й ні) бюсти, проходячи повз нього. І втягували носиками збудливий аромат його поту, мов кобилиці, в яких трепетно розширюються та сіпаються ніздрі від гострих пахощів, котрі линуть від жеребця. І ловили пекучий погляд чорних очей, але рідко коваль обпалював ним ласих до пестощів чоловіка спокусниць.

Може й зорієнтувався би цей відлюдник врешті-решт щодо того, який звірячий чар насилає на жінок, та, закоханий у власну дружину, він і не дивився на інших, як на потенційну здобич любовних ловів. Правду кажучи, інші не могли називатися красунями, якщо поруч була Вона. Де не з’являлася би дружина коваля, всі особи жіночої статі довкола ставали лише сірим, непоказним і невиразним тлом для неї. Її сонцесяйна врода засліплювала чоловіків, перетворюючи найсуворіших, найнебезпечніших воїнів-тигрів на грайливих кошенят, котрі ладні були за одну тільки усмішку вилизувати їй стопи, не те що виціловувати прегарні пальчики точених рук.

А ще: найчарівніша панна, пуп’янок ружі - на перший погляд, може відштовхувати кавалерів своєю важкою вдачею, паскудним характером примхливого стерва. Але ж не присікаєшся до завжди привітної, сміхотливої, легкої у спілкуванні красуні (то якою ж безсилою люттю скипали від усвідомлення її бездоганності знайомі панії-добродійки!).  

Коваль досі не втямив, чому золотоволоса звабниця колись назвала його своїм законним мужем, обравши зашмарованого нечупару з кузні, вайлуватого каліку, адже довкіл неї завжди крутилися такі завидні женихи! А його мати, котра ненавиділа вродливицю віддавна, зачувши, що та тепер буде її невістонькою, злісно шипіла до нього: «Думаєш, що собі кралю береш? Ні, дурнику… Іншим на потіху!» 

А він… він безтямно закохався, обожнював її. Розчинявся у срібних дзвіночках її сміху, пив нектар пристрасті зі солодких вуст, нестямним жаром рвався у неї, покірним  пломінчиком із домашнього вогнища лягав до ніг, ластився, ніжив теплом.

Тільки щораз частіше з його горлянки диким ревищем вибухало услід дружині плюгаве прізвисько: «Порне!!!» І рідше називав її  Басілеєю, Уранією. Гірко було усвідомлювати, що в гожої троянди знайшлися непомітні віддалік, але ж наскільки дошкульні зблизька шпичаки, які роздряпували серце небораки мукою постійного болю. Хто відав, що таке рум’янощоке яблучко здатне отруїти пекельними ревнощами кров спраглого скуштувати розкошів кохання?..

«Краса належить всім!» - мати знущально вивергала жовч на його похилену голову. Жало її язика не шкодувало сина. Боляче кусала, розпалюючи шал ревнощів у душі бідаки. А ще й подейкували, що коваль та його дружина – брат і сестра по батькові. Схоже, матуся була добре обізнана з плітками про велелюбного таточка, котрий скакав у гречку регулярно, і поділяла цю думку… Бо, коли говорила про невістку, то мало гадюки з рота не сипалися, а вона ж усіх байстрят батечка люто ненавиділа. І, хоча не зізналася би нікому й під тортурами у цьому, але скаженіла від ревнощів до щасливиць, котрим діставалася прихильність її невгамовного чоловіка-мачо.

- Пане… Годі… Прошу… Досить… - благав незнайомий голос.

- Що?.. Що таке?.. Хто ти?! – коваль врешті звернув увагу на те скиглення і вирячився на істоту, яка стояла перед ним.

- Мій повелителю, дозволь відпочити… - металеве створіння боязко лупало очиськами на велета з молотом.

- То я… Та ж то я тебе зварганив тілько шо… - хлоп второпав, що викував щось… чи когось, хоча голова повнилася думками не про роботу. – Ну… шо теперка з тобою робити?

Здивований коваль приглядався до власноруч змайстрованої жінки: «Во… Золота не пожалів на дівку… І цицьки приробив їй, і всьо, шо тре’, тілько ще одної руки бракує. А воно ще й балакає! Ги-ги… То я і язика їй у писок приклепав?.. Мо’ і зуби є?..»

- Пане, змилуйся, хай перепочину… - озвалася металева кобіта до свого творця, блиснувши золотими зубами на підтвердження його припущення, - Може, ти мені руку завтра викуєш?

- Та шо там… Руку – то раз-два. Чо завтра, як можна нинька! – рішуче постановив коваль й заходився біля ковадла.

Невдовзі золотій жінці вже не бракувало запчастин. Мужньо витримавши останні маніпуляції, вона лише скреготнула зубами, втерла сльози, що мимоволі навернулися на очі, та поштиво вклонилася ковалеві.

- Мій пане, ти втомився, зголоднів… Дозволь приготувати для тебе вечерю.

- Тойвово… ага… хочу їсти, - розгубився здоровань, який звик до того, що дружина на його питання про обід, як правило, сплескувала долонями – мовляв, шкода витрачати час на такі дурниці, як приготування їжі, і пропонувала йому самому стати до вогнища з казанками й пательнями.

Металева кобіта трохи дивною, дещо скутою ходою подалася до хати.

В її руках робота горіла. Незабаром чолов’яга,  розморений після чималої порції юшки і добрячого кусня спеченого м’яса, задоволено гикнув. Золота баба сприйняла це, як сигнал до наступних дій. Вона шпарко метнулася та приволікла важку амфору з вином.  Змішавши у кратері* п’янкий напій з водою, металева дівчина подала розімлілому панові кілікс**. Її очі захоплено ловили кожен порух коваля.

Гефест*** посоловілими очицями спостерігав за тим, як золоті груди нахилилися над ним. Вина він хильнув хтозна-скільки. Афродіта**** ще не повернулася, а ніч уже тріщала цикадами і зорі лукаво мружилися з неба. Коваль незграбно згріб золоте створіння під себе. Кілька фрікцій… і потужне хропіння ознаймило  сусідів, що хоч у кузні поночі роботи не буде, однаково до світання їм не зазнати блаженства тиші.

Золота жінка обережно, щоб не розбурхати приспаного пана, вивільнилася з обіймів коваля і пошкандибала у куток.

На ранок Гефест ледве продер очі. В хаті пурхала Афродіта. Запухлий коваль глипнув на жінку, котра безжурним метеликом  майнула перед ним, і, жалісно скривившись, прогудів до неї:

- Хочу цьомчика… Я скучив за тобою …

Прегарна наче юна вранішня зоря жінка метнулася до благовірного, вліпила смачний поцілунок просто у губи, в’юнко вивернулася з його лапищ і запитала, тицьнувши вказівним пальчиком правиці в куток:

- А це що таке?

- То я служницю змайстрував, моя золотенька! – поспіхом промуркотів коваль і делікатно-ніжно, чого аж ніяк не можна було сподіватися від такого бурмила, потягнув дружину за тендітну ручку на ложе. - Ходи до мене!

За любощами ніхто з божественного подружжя не помітив, як дві сльозини покотилися з очей золотої жінки.

 

______________________________

ПРИМІТКИ ТА ПОЯСНЕННЯ

Порне – хвойда.

Басілея – царствена.

Уранія – небесна.

Кратер – в античні часи греки не пили чистого вина, а змішували його в різних пропорціях з водою в конусоподібному посуді, котрий і називали кратером.

Кілікс – келих, з якого ті ж славні греки у ту ж сиву давнину цмулили вино з водою.

Гефест – у грецькому пантеоні - бог ковальства і вогню,  син найголовнішого подружжя Олімпу – Зевса та Гери. В античному мистецтві Гефеста зображували м'язистим ковалем з молотом або обценьками в руці Кульгавий, бо розгніваний тато скинув з Олімпу нещасливця (чи за те, що син підтримав у сварці батьків свою матір Геру, чи тому, що був розлючений потворністю свого нащадка – таїна, втоплена у Леті), переламавши йому обидві ноги. Гефест був геніальним артистом-майстром, котрий будував богам палаци, виготовляв прегарні речі, зброю, прикраси. Скіпетр і егіда Зевса, колісниця Геліоса, скриня Пандори, — все це його шедеври. Із золота зробив двох рабинь, які вміли ходити і навіть розмовляти. Гефест, окрім вищезазначеного, змайстрував ще й тенета, в які впіймав свою дружину Афродіту, котра зраджувала йому з Аресом (жахливий бог війни).

Афродіта – одна з верховних богинь грецького пантеону, жителька Олімпу, богиня вроди та кохання, донька Зевса (його законна дружина – Гера) і океаніди Діони. Троянда та яблуко, серед інших, були символами богині кохання. В Афінах шанували Афродіту Пандемос - Усенародну, котру, як покровительку шлюбу, родини, вважали уособленням єдності народу. Та водночас її називали Афродітою Гетерою - Коханкою, а в Коринфі вона навіть отримала непристойне ймення Порне - Повія. Жриці Афродіти, які жили біля храмів міста, служили їй, віддаючись за гроші. Цій Афродіті протиставляється Афродіта Уранія - Небесна. Подвійність образу богині в тому, що вона була покровителькою як кохання й шлюбу (Афродіта Генетейра), так і перелюбу, пристрасті, хтивості (Афродіта Гетера й Порне). Дружина Гефеста і заразом його сестра по батькові - Зевсові.


Василь Пригодюк. Ілю…Ілюстрація до оповідання. Надіслав Василь Пригодюк.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>