Заручниця краси (Поза конкурсом. Замалий обсяг)

Заручниця краси (Поза конкурсом. Замалий обсяг)

Субота, 26 вересня 2015 г.
Проглядів: 837
Підписатися на комментарі по RSS

Еліс належала до тих учнів, яких прозивають заучками, недолюблюють, але використовують. Вона терпіла всі образи тому, що страшенно комплексувала через свою зовнішність. І набагато легше було зробити за вередливого Льолю домашнє завдання, ніж вислуховувати його жахливі «компліменти». Вона хотіла мати вродливіше обличчя, стрункішу фігуру, модніший одяг, та отримувала це хіба що інколи у сні, і то у ніч на той день, коли сни не збуваються… Та більшість однокласників любили дівчину такою як вона була, тому що вона завжди всім допомагала, була щирою і безкорисною. Та Еліс знищувала себе морально – не могла прийняти такою як є. І гірко плакала самотніми вечорами, коли нікого не було поряд, а її однокласники десь веселилися…

Вона дуже любила сидіти наодинці з небом, яке точно не звертало увагу на форму носа, розмір грудей і довжину ніг. Одного вечора вона сиділа біля свого під’їзду і сумувала. І знову заплакала, згадавши про вродливих подруг, які користувалися неабиякою популярністю у хлопців. Враз вона почула страшенний гуркіт і побачила, що бічна стіна сусіднього будинку відкривається. Звідти вилетів високий пан, що був одягнутий у все чорне і його одежа розвівалась у повітрі. Тільки чорний капелюх на голові стояв непорушно. Чорний таємничий незнайомець ішов повітрям прямо до неї. Еліс налякалася і хотіла втекти та він, ставши перед нею, спитав грізним голосом: «Хочеш бути красивою?» У його тоні звучали і осуд  і співчуття.

- Ви хто, - спитала Еліс

- Я з країни мертвих, - відповів дивний прибулець. Опікуюся тими, кого погубила краса і відправила до мене. Один раз на сто років я виходжу у цей світ, щоб подивитися на зміни, що за цей час відбулися  і будь-яку дівчину можу зробити королевою всіх подіумів світу і змусити всіх красунчиків побиватися за нею.  Ніхто у світі не зрівняється зі мною, тому що я – геній. Зі мною знайомляться лише тоді, коли приходять у царство мертвих. Серед моїх знайомих відомі артисти, актори, тобто видатні особистості всіх часів, які прагнули будь-що бути красивими і жити красиво… Та зараз їм уже не треба ні краси, ні розкошів, іноді вони аж ненавидять таких, як ти, що не цінують своє життя… Та одним помахом руки я перетворю тебе на принцесу і зовсім не потрібно пластичних хірургів, косметологів і стилістів. Але в мене одна умова.

- Яка? - нетерпляче спитала Еліс

- Ти будеш красунею тільки 100 днів. Точніше це твій випробувальний термін, впродовж якого ти повинна навчитися цінувати життя. Якщо зробиш багато корисних для суспільства справ – то залишишся красунею, а якщо не робитимеш нічого і бездіяльність поглине твоє життя – попереджаю: я перетворю тебе на стару бабусю. Дивний незнайомець  підняв руку і його широкий рукав майже торкався землі. Здійнявся сильний вітер. Еліс не могла зрозуміти, чи це вона летить між будинками чи вони мчать прямо на неї. Та тут вітер почав вщухати. Чорний незнайомець зник. А Еліс захоплено дивилася на своє розкішне вбрання. Вона не тямила себе від щастя.  А коли прибігла додому і поглянула в дзеркало – і сміялася і плакала від радості: звідти на неї дивилася просто лялечка.

Наступного дня у школі була сенсація. – Зробила пластику?  – Ходила в салон? – Знайшла олігарха, який в захваті від сірих мишок? - Звучали тисячі запитань, сотні закоханих поглядів, заздрісних і незрозумілих супроводжували її. Та Еліс тільки загадково всміхалася. З того часу вона жила наче в казці. Вже за кілька днів дівчина поїхала на столичний конкурс краси. Виступи, подіуми, фанати – все так захопило новоспечену красуню, що вона забула про навчання, про своїх колишніх друзів, які підтримували її у важку хвилину. Еліс стала гордою і самовпевненою. А час минав напрочуд швидко. Так, у радості і насолодах він пливе мов ріка, то в горі дні тягнуться мрякою… А дівчина так захопилася, що не робила нічого потрібного. Жила тільки для себе. Одного вечора вона згадала про сто днів і підрахувала: залишилося всього п’ять, щоб встигнути зробити щось хороше. Та вона не переймалася. Не вірю, що він це зробить, – подумала Еліс. – Адже виходить у світ тільки раз на 100 років. Та все ж вийшла на вулицю і так, щоб ніхто не почув,кликала незнайомця. Та він не виходив. А страх не давав Еліс спокою і вона лягла спати із  думкою, що завтра стане такою як колись: доброю, щирою  і самій захотілось тієї простої любові… Та наступного дня, побачивши на собі захоплені погляди, вона передумала. І так минули всі п’ять днів. Коли закінчувався сотий день, Еліс відчула тривогу, все тіло почало боліти, стало важко дихати і дівчина впала непритомна на підлогу своєї квартири. Коли вона опритомніла, то вжахнулася, побачивши на своїх руках старечу зморщену шкіру…

- Прокляття! – кричала Еліс плачучи. Не могла підвестись, бо ноги не слухались. Та все ж ледве дійшла до аптечки, щоб випити снодійних таблеток і заснути навіки… Але рука в чорному широчезному рукаві миттю закрила шухляду. Еліс затремтіла і стала навколішки, кричучи: «Благаю, хто б ти не був, поверни мені молодість, поверни таку, як я була, невисоку, руду, з нерівними зубами, тільки поверни!»

- Ти не дотрималась моєї умови. Тому я не дозволю тобі навіть померти. Будеш  страждати на цьому світі!

І він вилетів у вікно. А Еліс гірко плакала. Ввечері вона вийшла на вулицю, ледве спустившись сходами. На душі було порожньо і боляче. Бабуся  сіла на лавочку і побачила біля себе маленьке худе кошеня, що щулилось від холоду і голосно нявчало. Еліс пішла в найближчий магазин, купила пиріжків з м’ясом і почала годувати кошеня. Побачивши цю трапезу, почали збігатися інші бездомні коти і собаки. І вона ще раз купила пиріжків (добре що хоч гроші у кишенях залишились, бо її одяг перетворився на лахміття). І Еліс годувала всіх. Ловила на собі погляди голодних і вдячних очей. На душі стало приємно: вона відчула старечу радість, яку не відчувала ніколи в житті і заплакала. Повз неї пройшли дві довгоногі блондинки, що подарували принизливі погляди. Раптом звідкись взявся чорний, аж блискучий кіт підбіг до Еліс, стрибнув і на коліна, обхопив лапами її шию. Бабуся  нічого не встигла сказати, як здійнявся сильний вітер, який вона вже одного разу відчувала. Вона летіла і бачила захоплені погляди, подіуми, сцени… Вітер почав вщухати і кіт її відпустив. І Еліс стала такою як була. Коти і собаки не могли зрозуміти, що відбувається і мелетіли хвостами перед чорним котом. А він просто зник, залишивши дівчину саму…

Еліс почула в собі силу, відчула новий сенс життя і підводячись прошепотіла сама до себе: «Я втратила великий шанс, зате тепер знаю  ціну красі»

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>