Виконувач Бажань „Синій Птах” (тип)

Виконувач Бажань „Синій Птах” (тип)

Четвер, 1 вересня 2016 г.
Проглядів: 793
Підписатися на комментарі по RSS

Ніч.

Інтернет-аукціон. Здавалося б: хто й для кого посеред ночі влаштовуватиме розпродаж „від 1 гривні”? Але якщо врахувати дивовижно високий рівень безробіття у країні, то й не дивно, що пошук вигоди забрів і сюди… Ця ніч не була винятком.

Споживач, влаштувавшись зручніше перед комп-ом, оновив сторінку.

– Непотріб, непотріб, непотріб… От чому в цей час не розпродують золото й брильянти? – подумалось йому…

– А це ще що таке!? – треноване око вихопило щось дивне. І дійсно, не щодня (й тим більше ночі) побачиш "Виконувач бажань „Синій Птах” (їжа)".

Характеристики:

* маса виробів    – до 200грам;

* живлення    – вбудоване;

* сировина    – будь-яка матерія;

– Явно щось сумнівне – билась в голові думка. – Але ціни набралось лише 100грв… І гарантія від продавця є. Чом би й не ризикнути? Зрештою, так можна перевірити "систему захисту закупів". І час до кінця – лише пару хвилин. Ох і кумедно ж це – посеред ночі такі аукціони закінчувати…

Оновив. Ой, вже 120грв!

– Не один я такий допитливий! – запишався Споживач.

2хв… 1хв… 100сек!

– Ага. Он вони як. Явно щось нечисто, якщо у них 1хв = 100сек. Мабуть аж дуже хочуть продати…

Решта покупців, теж здається це зрозуміли, бо ціна рости перестала.

– Брати чи не брати, от в чому питання? – подумки заволав Споживач.

І ніби-то зайва трата часу. Але у безробітного час є. І цікаво. А ще можна буде продавця на чисту воду вивести.

– Куплю! – вирішив. І купив.

 

Зранку (вдень) у Споживача зародилась думка „а чи не погарячкував я…” Але рештки азарту і сніданок (обід), який явно не скидався на виконане бажання – перемогли.

Оплатив. І потяглись нескінченні дні очікування…

– Та… Не так то й складно, мабуть: створити світ за сім днів – часто задумувався Споживач – особливо такий недолугий…

Але все колись закінчується. І от настав день отримання. Нетвердою ходою професійного інет-серфера, зосередившись на думці: „от я зараз їм всім…”, рушив на пошту. Посилка! Негнучкими пальцями, звиклими здебільшо до клави й мишки, роздер пакування і завмер: Виконувач був такий гарнюній, блискучий…

– Ох… Жаль буде повертати. Але голим блиском вони мене не візьмуть! – рішуче подумав і, запхнувши у вхід Виконувача чисту хустинку, забажав цукерку.

Цукерки не було.

– Ага! Бачте! Не працює – вимогливо звернувся до поштаря.

– Не бачу. Може треба вставити в розетку і натиснути якусь кнопку? – не розгубився той.

Споживач трошки зніяковів, бо кнопка на Виконувачі таки була. Ненав’язлива, але очевидна.

– Нічо-нічо. Не на того напали! – запалився він, натискаючи кнопку й голосно думаючи „хочу цукерку!”

Цукерки не було.

Але навчений гірким досвідом, про всяк випадок, нахилився і тихесенько прошепотів: „хочу будь-яку цукерочку”.

Заходи перестороги виявились не зайвими – вона таки виникла й вдалось непомітно її поцупити, щоби не викликати нездорової цікавості у поштаря.

– А й дійсно. Ви мали слушність, щодо кнопки. Все добре. Забираю. – забубонів щасливий, але ще насторожений покупець і поспішив додому, до хати – йти споживати…

 

Вдома.

– У чому ж підступ? – Споживач кружляв по спіралі навколо Виконувача. – Матерію лише дорогу їстиме, мабуть…, зараза! Але то буде явно нечесно. От зараз і перевірю. На, бери підгниле яблуко…

– Хочу соковиту, гарну грушу!

І, о диво, груша виникла.

– Йой… Щастя ж яке… – мало не зомлів щасливий власник груші й всього іншого…

 

І почались дні (ночі) невтомних випробувань. Овочі, фрукти, ягоди, злаки, молочне, м’ясне, рибне… Деякі випробування вдавались не одразу. Наприклад:

– Хочу мангуста!

– Йой. Яка бридота… Забирай назад. Тоді хай буде:

– Хочу лангуста!

– Йой! Та не живого ж!

 

Також відчувалась нестача матерії. Навіть враховуючи, що на день вистачить щонайбільше кілька кілограм їжі… Бо ж не все хотілось використовувати як ту сировинну "матерію". Задля апетиту, хоча б…

А якщо купити мішок якоїсь найдешевшої крупи, наприклад „курячий корм”? Бо припустімо саме з нього (в найкращому випадку) виробляють їстівну курятину, тоді й для Виконувача згодиться. І справді – підійшло. Але важко носити. Та й витрати зайві…

– До речі, а як це Виконувач робить з сухого корму вологу їжу? А якщо додавати води? А якщо саму лише воду? О чудо! 1м3=998кг. І не така та вода й дорога, як стверджують деякі любителі щоденного ритуалу: „… прінять ванну, випіть чашєчку кооофє…

 

Споживач тим часом хлюпався в океані щастя. Вишукував нові, незнані види їжі і пробував, пробував, пробував…

 

Минув час.

 

Біда прийшла несподівано. Споживач почав ґрунтовний процес дегустації ~400 видів сиру, згідно переліку (не додається). І, не пройшовши й чверті того злощасного аркуша, раптом відчув, що щось не так…

Звісно ж, згодом він зрозумів: у всьому був винен Виконувач. Він же ж бачив (відчував?) наміри господаря. То чому не опирався, коли той замовляв великуваті шматки перших видів? А мали ж бути не більші аніж двограмові (і навіть так може забагато: 2г*400шт*3ккал=2400ккал). Чому Виконувач не проаналізував перелік і не відсортував у правильному порядку? Одним словом, casu marzu з личинками з’явився невчасно… Чи може він був перевитриманий? (якщо це слово доречне для такого виробництва).

 

І це було початком кінця.

Надалі Споживач був вперто впевнений, що йому підсунули якийсь бракований Виконувач. Все ж було несмачно. Не так як колись… Коли й озера були глибші, і ріки чистіші!

 Та ще й болить живіт. Десь біля печінки…

 

 

База прибульців на звороті Місяця.

Нарада.

– Досліднику Аазе, як просувається вивчення способів ощасливлення людей за допомогою їжі?

– На жаль, пане Координаторе, ми зіткнулись з непередбаченими труднощами. Спочатку все було добре, але останні кілька сот годин стає дедалі гірше й гірше.

– І наскільки вже погано?

– Наразі досліджувана людина має значну зайву масу, а найякіснішу їжу (ми перевіряли на їхніх професійних дегустаторах) – називає сміттям, а Виконувач – іржавою бляшанкою… Показники щасливості впали нижче за початковий рівень.

– Може це властиво всім людям  такої статі/віку/маси/зросту…?

– На жаль ні. Найдивовижніше, що деякі вкрай схожі на нього люди – бувають у об’єктивно значно важчих умовах, але при цьому чомусь і не нещасні! Подумайте: навіщось деруться на гори; позбавлені найпростіших антигравітаторів, насилу тягнуть на собі додатково 1/5 власної маси; а в деякі дні харчуються сумнівною сумішшю товченого вівса й цукру, яка коштує, в перерахунку на місячне споживання (3.5ккал*700грам*31добу) – всього лише 1/5 того, що вони називають "прожитковим мінімумом"… Але при цьому зовсім не схожі на мертвих або вмираючих від голоду, фізичного і духовного виснаження. І навіть, якимось дивом, залишаються щасливими…

Тому, на жаль, мушу визнати, що з цим Виконувачем у нас повний провал.

– Час його відкликати?

– Мабуть що так. Причому одразу. Він лише шкодить…

 

– Ааааааа – заволав Споживач, помітивши, як раптом зникла "іржава бляшанка – відро зі сміттям…"

– Ні, ні, ні… Не йди! На кого ж ти мене покинуло!? Я ж вмру з голоду. Я вже вмираю… Хто ж мені тепер подасть склянку гуавого соку… Ооооо…

 

– Аазе, чи справді потрібна була аж така „шокова терапія”?

– Хоч і виглядає сумно, але згідно наших досліджень, у неї найкращі наслідки…

– Але ж то не просто сумно, а якось навіть трагічно.

– Гра на публіку. Або просто тренування…

– Як! Він про нас знає?

– Ні, звісно ж ні! Але мабуть здогадується. А взагалі, як ми нещодавно виявили, то у них такий місцевий звичай – плакатись. А коли замало підстав, то цілеспрямовано шукають нові, або „притягують за вуха” старі. От свіжий приклад: ЗМІ всієї країни час від часу розпачливо стогнуть: "о, які ж ми (тобто, народ) бідні, в перерахунку на $…", цей стогін підхоплює широка громадськість і ось він вже шириться просторами країни…  наче плач у дитсадку. А насправді ж нема підстав порівнювати номінальні $ для різних країн, бо на Землі майже відсутні вільна торгівля й швидкий, дешевий транспорт – відтак, ціни різко змінюються при перетині кордонів. І от, у цій країні вони втричі менші за нормальні. Люди про це знають, бо існує загальнодоступна інформація, наприклад, „індекс біг-мака”1. Але бажання поплакатись змітає всю логіку і вони порівнюють непорівнюване, аби лиш отримати якнайбільший коефіцієнт відносно найрозвинутішої економіки світу, й більше розжалобитись… А насправді 60$ у них, то вже буде 60*5.04/1.57=193$ в омріяному всіма USA, у якому рівень бідності рівний 500$ і нижче якого живе мільйонів 45 людей. Та й те лише тому, що там громада не дозволяє олігархам так себе обскубувати.

А люди в багатших країнах похмуро перебирають свої ціни, порівнюють їх з чужими (меншими) і теж мають безпідставний привід для скарг.

 

(примітка автора: вищеописаний результат ставить під сумнів наміри прибульців [Ааз!], бо якби хотіли, то могли би виконати і вдалий експеримент – всього лиш треба було дати такий Виконувач не будь-якому нещастю, а тим, хто тягає на собі 1/5маси; бажано полегшену модель (<1кг), з можливістю використовувати повітря у якості сировини; досить буде якщо вона видаватиме лише воду, овес, цукор (і їх комбінації) – навіть це гарантує незворотне зростання рівня щасливості і високу відтворюваність результатів досліджень).

 

 

Координатор посумнішав.

– Досліднице Віє. А як вплинув ваш "Виконувач бажань „Синій Птах” (одяг)."

– Ми так само легко продали його вночі. Земній особі, яка раз за разом видавала розпачливі зойки на кшталт „ооо… мені нічого вдягнути…”

– І як? Тепер стало краще?

– Наразі вона увесь свій одяг витратила на створення скафандру, лежить гола й гірко плаче… Тому ми навіть не зможемо забрати Виконувач – їй справді не буде чого вдягнути (крім скафандру, але…)

– Що ж сталось?

– Спочатку все було добре. Перед кожним виходом на вулицю вона робила новий одяг, і дуже з того тішилась. Потім їй здалось, що повторюється… Тому, замість вибирати моделі вбрання у простих журналах, перемкнулась на специфічні покази мод – схоже не розуміючи, що їх застосування вкрай обмежене. На вулиці в неї почали тицяти пальцями. Як вона спочатку думала – "нещасні, немодні людці". Згодом виявилось, що то 99.9(9)% населення. А ще був прикрий інцидент, коли їй не вдалось встояти на лабутенах… І от, тепер зациклилась на думці, що „не має смаку і більше не зможе вийти на люди без шолома з дзеркальним щитком”.

Координатор ще більше зажурився.

– Чи можна дистанційно повернути їй старий одяг і вилучити скафандр та Виконувач?

– Так. Експеримент, на жаль, не вдався, рівень щасливості у піддослідної впав до абсолютного нуля (вона гола) і це єдине рішення.

– То що, невже їм і справді подобається, образно кажучи: хлюпатись у морі відчаю і захлинатись піднятими хвилями?

– Поки що важко сказати. Все-таки можливо, що це гра на публіку. Вони мали важку історію і звикли так поводитись, щоби менше приваблювати всіляких упирів. Це могло навіть перейти на глибший, підсвідомий рівень.

А ще: дивно, але слушно зазначав дослідник Ааз – є люди, які деруться крізь хащі й болота у немодному, брудному й подертому одязі, але чомусь з незмінно вищим рівнем щасливості.

 

(примітка автора: і як їм вдається щоразу вибирати не того піддослідного?)

 

Координатор обвів важким поглядом дослідницькі групи.

– Програма під загрозою провалу. Якщо ми вирішимо, що всі вони хронічні й вічно невдоволені нещастя, то Земля втратить можливість отримати вкрай їй необхідне спостережне представництво у Галактичній Раді – аж до наступного дослідження! А хто-зна коли воно буде… Бо після історії з клангами, які нипали повсюди з заздрісними очиськами і постійно нили, нили, нили… Одним словом: умови стали значно жорсткішими! З Земною владою ми співпрацювати не зможемо, бо вони навіть гірші за клангів! Ті хоч у своїх не крадуть. Та ще й офіційно… А Земля всіх вразила: то ж треба було додуматись і назвати безупинну емісійну інфляцію – "засобом стимулювання економічної активності". Ми навіть не уявляли, що десь можливе таке безсоромне й неприховане обкрадання, общипування заощаджень людей… І головне: вони ж навряд чи зможуть пояснити навіщо така злодійська "стимуляція". Бо їхній світ і так захлинається у неперервних кризах надвиробництва, масового безробіття і потоках реклами + непереробленого сміття. Що ж тут "стимулювати"? Ще більше автоматизованих виробництв, довічного безробіття і жалюгідних подачок для більшості, і 100%-во зомбувальної реклами + рукотворних гір сміття для всіх?

Ні. Ми не маємо права впустити до себе таких. Це ж просто злодії, здатні лише підштовхувати свій світ до бездумного марнотратства. Якби не заступництво капексян, то цю планетку одразу б викреслили. Але хай там як – ми повинні працювати всеохопно і бути певні: чи вона зовсім пропаща, чи може все-таки є якась надія.

Координатор замовк і насупився… Потім вирішив повернутись до дослідів:

– Чи вдалось хоч встановити, чого ж треба цим землянам?

– Здебільшо вони люблять гроші.

– "Виконувач бажань „Синій Птах” (гроші)” – пробували їм підсунути?

– Це складніше. Аукціон, навіть нічний, не допоможе. Ми перевіряли. Охочих чомусь не знайшлось… Тому ми дослідили питання глибше і виявилось, що самих грошей замало. Навіть маючи майже невичерпне їхнє джерело – люди все одно чомусь нещасні, тягнуться до наркотиків і всіляких сумнівних і незаконних видів діяльності: як-от "авто-боулінг" на вулицях міст – зі смертельними наслідками…

Крім того, нам би довелось симетрично насичувати економіку Землі товарами – а це об’єктивно складно, особливо якщо ми хочемо уникнути розголосу й масового порушення авторських прав.

 

Координатор ненадовго задумався.

– А за якими ознаками вибирали піддослідних?

– Шукали найрозпачливіші зойки серед людей, що не були помічені у обкраданні інших.

– Гм… А от це – варто би трохи виправити. Бо припустімо, найбільший розпач у тих, що або не хочуть (підсвідомо?) бути щасливими або просто не здатні. Тому ми й отримали такі приголомшливі результати. Чому б не взяти інших піддослідних, зі вже відзначеними проблисками щасливості?

 

(автор: і все-таки не всі прибульці пропащі)

 

Тривав сьомий день походу. Виголоднілий і місцями змоклий мандрівник тужливо, але все-ще подумки, підраховував кількість позосталих пластівчинок вівса і планував як жити на самих ягодах і рештках цукру й олії.

– Знову втрачу „нажиту непосильною зимою” масу… Чи може швидко спускатись в найближче село по їжу? Але ж воно зовсім не по дорозі!

Погода „підсунула свиню”, чи точніше – затяжний дощ (бо недавнє нічне стадо свиней мігрувало вже по сухому). Це й зумовило затримку й вичерпання запасів їжі. Свині! Їжа!? Величезне стадо! Шуміло ніби злива ще до свого приходу. Потім порося поруч проходило, та ще й з нахабним непоспіхом, цікавлячись лише чимось на землі. Зовсім поруч, смужки можна було рахувати! Мо тре було вполювати? Була би додаткова їжа… Ага, забивати його палицею і чекати поки на вереск збіжиться натовп реальних (100%) кабанів… Одним лиш невдоволеним рохканням явно не обійшлося б. І навряд чи стали б слухати, що стадо велике і одне-єдине порося не має значення. А мріяти про „глуху стіну нерозуміння, яка стала між нами” – вдалось би зовсім недовго. Тому краще хай живуть… Всі.

Пам’ять рухалась далі… Згадалось останнє село. У ньому виявив рекорд вартий книги Гіннесса: йогурт (майже в 1.5рази дорожчий, аніж такий у місті!) пішов вже аж на 3-тю реінкарнацію! Перші 2 тижні – то в нього було просто життя, якщо вірити терміну придатності. Не ідеальне мабуть, бо умов зберігання навряд чи хоч хтось аж дуже дотримувався. Але таки життя. А от наступні 5 тижнів(!) – щось незрозуміле… Молочнокислі бактерії вже не просто "перейшли на темний бік сили", а, найімовірніше, розвинули якусь бурхливу, хоч і зусебіч сумнівну й небажану діяльність. І найдивніше, що його "лем оде на тижні привезли"! Але чому одну штучку – вже й не розпитував. Цікаво, а який той йогурт-довгожитель на смак? Хоча ні, я ще не в такому відчаї… А з іншого боку – вони ж продають ковбаси без дати виробництва. Тому, може вже й знаю смак… Здається звичайний.

Дивно, але навіть на питання про сало (продукт наймісцевішого з усіх можливих виробництв) – у крамниці гордо відповіли: „ми такого не продаєме…” Йой. І невже то привід для гордості? Йдеш, думаєш як би підтримати місцевого виробника без зайвих посередників, а їм лінь ворухнутися і занести у крамницю щось смачне на реалізацію. Зате, як з кимось розговоритись, то, звісно ж, неминучі розповіді – „як важко туйка жити, роботи нема…” Дивно. І, мабуть, ще не скоро крамнички з’являться високо в горах, щоби не нести їжу знизу. Є неприємне відчуття, що раніше почне діяти чужоземна система постачання за допомогою безпілотників. Колись…

А яка вода знайшлась близько над селом! Неподалік гребеня хребта, в ярку – облямована дивовижно великою кількістю пляшок. І скляні, і пластикові… Таке враження, що кожен рік хтось вважав своїм обов’язком щось туди принести, випити й викинути. Мабуть, якесь сакральне місце? І послання нащадкам, на зразок „часової капсули”? Мовляв: "тут був …" Бо й справді: якщо шкрябати десь на парканах, деревах…, то воно ж нетривке. А так, хтось нащось копатиме через тисячу років, може шукатиме воду, і одразу побачить, що й дійсно: "тут був …"

Ага. От і на стежці щось блищить. Навіть сюди донесли мотлох, невгамовні…

 

"Виконувач бажань „Синій Птах” (похідний)".

– А не схоже ж на сміття! І хто би так жартував? Надпис, лійка, кнопка, мікрофонний(?) отвір… Що втрачати?

Виламав суху гілку й замовив:

– Хочу сиру!

З’явився брусок сирного продукту „Руський” (цікаво, невже й тисячу років тому, коли існувала Русь, люди вже вміли робити тверді сири, та ще й з рослинною олією?) Достоту такий, як купував тиждень тому в селі. Але його за два дні не стало, бо несподівано виявився надто смачним… Особливо останній шматок, хоч це й дивно, якщо зважати на закономірну відсутність холодильника в поході. А зараз… Йой, яка смакота!

Якийсь час було схоже, ніби кіт повернувся додому після тривалого блукання. Взимку.

А хороший пристрій. Хоч і важкуватий. Але порівняно зі стартовими 4-5кг їжі й 1-2кг води –  то навіть легкий. Втім, замовляти треба обережно:

– Ще хочу трохи сиру “стілтон” і йогурт „казковий”, наповнювач злаки, НЕ прострочений!!!

Виникли замовлені сир і йогурт.

– Ууууууу…

 

На черговій нараді Координатор запитав:

– Чи допомогла суттєва зміна типу об’єктів для ощасливлення?

– Наразі все триває вдало. Піддослідний відчутно пощасливішав. Але й далі зберігає рухливість і слабо нарощує масу. Змінює місце стоянки, коли починають нахабніти звірі (білки розкидаються буковими лушпайками і навіть влучають в тент, миші й землерийки повзають під килимком так ніби більше ніде, олені гавкають як захриплі злі собаки, невидимі шарудульки шарудять, а пищульки пищать – і все оте поночі, коли порядні істоти мали би спати…), або й частіше переміщується – особливо якщо інші люди починають швендяти туди-сюди. Є й дивне явище: піддослідний і далі користується власним спорядженням. Нове виготовляє лише за потреби (холод, дощ), та й те наймізернішої маси.

– Цікаво. А який середній рівень споживання?

– Замовляє лише необхідне. Рівень стабільний. Коливання несуттєві.

– У попередніх піддослідних графік був гірший. Зростаючий і зі справжнім хаосом наприкінці. Чим пояснюєте нові дані?

– Нам поки важко робити точні висновки. Можливо це пов’язано з першими роками життя людей. І ті з них, які не мали змоги зламати/розібрати вдосталь дешевих дитячих іграшок, переносять свою непотамовану жагу до руйнування в доросле життя, і вже неспроможні зупинитись, навіть якщо руйнують і його… Але ми, на жаль, не маємо можливості так довго спостерігати, тому це лише припущення. У даному випадку, враховуючи, що піддослідний ще й почав обмірювати себе мотузкою – то схоже, що він не зовсім довіряє Виконувачу. Втім, це слабо впливає на щасливість, яка вперто тримається на вищому рівні без суттєвих флуктуацій. Та й вони зумовлені переважно погодою, станом доріг-стежок і текстово-звуковою-відео інформацією, яку він отримує/записує на надмалих швидкостях своїм примітивним електронним пристроєм. Вважаємо, що експеримент вдався і можна закінчувати цю стадію.

– Зачекайте. Не женіть, як то кажуть аборигени, коней. Де зараз мандрівник?

– Ось тут, між цими горами.

– Яка відстань, до найближчого села?

– Мізерна.

– А якщо у перерахунку на його швидкість з врахуванням стану доріг?

– Еее… Три дні.

– А який запас їжі й води він має?

– На пів-дня…

– Тоді почекайте, поки буде найближче до села й лише потім вилучайте Виконувач.

 

(від автора: це був переконливий приклад того, що мозок потрібен навіть прибульцям, хоч би які технології вони мали; коли самі будете прибульцями, то не забувайте про це).

 

Як і слід було очікувати – з зубами у дарованого коня не все було гаразд. І от, якось, наплічник різко полегшав. „Усьо – приїхали”. Ревізія вмісту підтвердила побоювання – Виконувач зник.

Але залишилось все інше:

* своє;

+ новий надміцний смартфон і пару запасних акумуляторів по 30грам, але ємністю аж 25А*годин кожен (знаю, що таких не існує…, питайте у Виконувача як він їх зробив);

+ нова сонячна батарея з її неймовірно високим ККД;

+ крихітний надмалопотужний самонавідний ліхтарик-лазер (вдягати на чоло або голову), який і світить і ще й знищує комарів, кліщів і т.п. (інші способи здались ненадійними, бо хто-зна як саме Виконувач зрозумів би запит „безпечний для людини” для інших видів відлякувачів; он мільярди людей і мобілки вважають безпечними…  наївні);

+ 100-грамовий незнищенний нано-волокновий мембранно-дзеркальний спальник (3шт); коли виявилось, що його ні розірвати, ні розрізати, ні проколоти…, то ще й:

+ 400-грамовий намет з такого ж матеріалу, але з дзеркальністю назовні – інакше в спеку справді заважатиме;

+ 100г самонадувний килимок 40мм (2шт.);

+ грам 400 курток і штанів;

+ кілька пар так само незнищенних мембранних шкарпеток;

+ 300грам на вічні черевики.

Всього до 2кг додатково, але які то кг!

Приємна дрібниця – дзеркальність створена золотим покриттям. Замовив як антибактеріальне. Тонюсіньке звісно ж, але ж купа квадратних метрів! Тому, якщо щось, то матиму бонус. Була думка випросити у Виконавця пів-кільову колекцію золотих інвестиційних монет по 1/8oz в легкому пакуванні (бо чомусь він не схотів 1000-франкові купюрки виготовляти…), але й металеві монети не вилізли навіть після тривалого гудіння. Ще цікава ціна у каліфорнія-251 і осмія 1870s, але там щось непевне з радіоактивністю…

Жаль, що все своє спорядження не замінив на найсучасніше й найдорожче (в 3 екз.) Але хто ж очікував такий „атракціон небаченої щедрості”? Можна було замінити, а потім опинитись посеред ночі, в дощ – без спорядження взагалі…

Втім, і наявні залишки втішають. На наступні років 50 має вистачити. А там, якщо нащадкам не сподобається вживане вічне спорядження, то може ще якісь прибульці (з гуманітарною допомогою) пролітатимуть поблизу…

 

Село близько, і це добре – не доведеться без їжі дибати кілька днів.

Похід вдався!

 

Приємно мати справу з „Синім Птахом”.

Прилітайте ще…!

______________

1 http://www.economist.com/content/big-mac-index

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>