Українська сучасна фантастика. Точка входу – «Зоряна Фортеця»

Українська сучасна фантастика. Точка входу – «Зоряна Фортеця»

Вівторок, 13 червня 2017 г.
Рубрика: Літпроцес -> Новини проекту
Проглядів: 1575
Підписатися на комментарі по RSS

Оригінал статті розміщено за адресою: http://bukvoid.com.ua/events/konkurs/2017/06/13/091045.html

Оригінал статті на ЛітАкценті: http://litakcent.com/2017/06/13/ukrayinska-suchasna-fantastika-tochka-vhodu-zoryana-fortetsya/

Лем з кінця 1980-х переключився на нон-фікшн. Утворення демократичної Польщі на початку 1990-х відкрило вікно можливостей для нових голосів і тем. Проривом став Сапковський, з яким здебільшого на наших теренах асоціюється польська фантастика. Наразі феноменальна хода сусідів продовжується. Поляків радо перекладають і читають у всьому світі.

На нещодавньому Книжковому Арсеналі польській фантастиці був присвячений цілий блок. У нас виходить повне зібрання Станіслава Лема, постійно видається автор “Відьмака”, готується до друку живий класик Яцек Дукай, презентована третя збірка за участі зірок польської фантастики під редагуванням письменника-фантаста і популяризатора жанру Володимира Арєнєва “Девятнадцать стражей”.

Але мало хто знає, що оповідання “Відьмак”, з якого й почалася ера фантастики у Польщі, було написано на конкурс журналу “Нова фантастика”, посіло третє місце і було рекомендоване до друку. Власне, існуванню названих вище імен ми завдячуємо польській спільноті і любителям жанру, що відважилися почати писати.

На цьому місці українські читачі можуть сумно зітхнути: “Нам про таке годі й мріяти”. І хоча, як довів Книжковий Арсенал, жанрових перекладів значно побільшало, про вітчизняного Сапковського поки що рано говорити. Ми радше робимо перші обережні кроки на нових землях. Окрім “чистих” фентезійників (Володимр Арєнєв, Ярина Каторож, Дара Корній, Тала Владимирова, Наталя Савчук), тут можна згадати письменників “на межі” жанру: Володимира Єшкілєва, Олега Шинкаренка, Владислава Івченка, Олексія Жупанського, Макса Кідрука.

І тим симптоматичніша цікавість письменників-початківців до наукової фантастики. Це засвідчили результати 18-го конкурсу фантастичних оповідань “Зоряна Фортеця” http://starfort.in.ua/page/zajvi-ljudi, підсумки якого підбивали на VII Книжковому Арсеналі.

У той час, як нові польські фантасти посилено борються з традицією Сапковського, торуючи незвідані шляхи у фентезі, вітчизняна фантспільнота розвернулася у бік Пітера Воттса. Завдяки цьому канадійському письменникові, якого (о диво!) видавництво Жупанського пообіцяло привезти на Форум видавців у Львові, західний світ заговорив про відродження наукової фантастики. Погодьтеся, у час, коли наукові розробки випереджають найсміливіші фантазії, а фантприпущення застарівають у момент виходу книги, – це величезне досягнення. Воттс довів, що наукова фантастика може бути переконливою, захопливою і, головне, достовірною.

Звісно, рівень робіт, поданих на “Зоряну Фортецю” так само далекий від ідеалу, як Україна від Канади, але й тут є про що поговорити.  Зрештою, не тільки польську фантастику зрушили з місця конкурси. Світове визнання і тиражі неодмінно отримують переможці найпрестижніших жанрових премій: “Г’юго”, “Неб’юла”, журналу “Азімов” чи ім. Артура Кларка.

Свого часу фантспільнота “Зоряна Фортеця”, що існує вже біля десяти років, відкрила успішного письменника, батька українського стімпанку Ігоря Сілівру. Ще до виходу бестселера - міського фентезі “Гонихмарник” - у конкурсі пробувала сили “українська Стефані Маєр” Дара Корній. Тексти, написані для “Зоряної Фортеці”, склали частину дебютної збірки моторошних оповідок Уляни Галич, входять до складу збірок Владислава Івченка. Серед тих, хто брав участь у конкурсах й майстер-класах, а потім видали власні книжки - авторка антиутопії “Нова людина” Наталка Ліщинська, двічі лауреат “Коронації слова” Василь Тибель, авторки фентезійних романів Тала Владмирова, Марія Ряполова, лауреат Міжнародної німецько-української літературної премії ім. О.Гончара 2017 Марія Карп´юк.

Незмінними організаторами і натхненниками конкурсу залишаються письменники Олег Сілін та Сергій Торенко. Очевидно, що відродження українського видавничого ринку, а саме збільшення жанрових перекладів, вплинуло і на “Зоряну Фортецю”. З часів Революції Гідності кількість учасників збільшилася майже вдвічі, а з нею і розмаїття тем.

Перевага конкурсу у тому, що оцінки роздають самі учасники. А тому це і зріз читацьких інтересів і нещадний фідбек один одному.

За традицією, тему нового конкурсу вигадує минулий переможець. Цього разу Ігор Сілівра запропонував подумати над “оптимістичним”, за визначенням самого автора, концептом “Зайві люди”. Не дивно, що серед 48 оповідань, поданих на 18-тий конкурс, переважали мінорні тони. На наших очах зникають професії, людей обходять комп’ютери, а питання перенаселення та вичерпності ресурсів штовхають плідніше думати про колонізацію інших світів.

Тема не випадкова. Над феноменом “постлюдини” постійно думає сучасна фантастика. Любителям жанру переконливо радимо зазирнути під обкладинку найновіших збірок оповідань. Наприклад, “Наукова фантастика ХХІ століття” під редагуванням Девіда Дж. Хартвелла та Патрика Нільсона Хейдена за 2013 рік (#видайтеукраїнською).

“Зоряна Фортеця” засвідчила, що наші фантасти не відстають від найактуальніших тенденцій. Людина і постлюдина, колонізація космосу, штучний розум і тотальна роботизація - присутні у конкурсних текстах. Втручається і рідна болісна реальність.

Вже третій рік поспіль фантастичні світи не полишає війна. До фіналу, зокрема, увійшов психотрилер “Діти Холодного острова” (Василь Духновський) про синдром війни і відчайдушне бажання миру. Щемка метафора – зайві люди – це діти, що не бачили нічого, окрім війни, знайшла своє розкриття у карколомному, цілком кінематографічному сюжеті.

У “Переможці пасіки” Арсен Гребенюк подумав над руйнівним колонізаторським впливом людей на інші світи. А от у “Піонерах Марсу” від Андрія Щербанського дісталося всесвітньовідомому ініціатору колонізаторських проектів. Не все так пасторально, як може здаватися.

Досвідчений конкурсант і майстер короткої прози Віталій Геник у “Не для сторонніх очей” вигадав для давніх єгиптян новий інтригуючий спосіб вбивства.

Аліна Лібра у захопливому кіберпанці “Їх було троє” показала, що станеться зі світом, де рішення про оптимізацію буде приймати розумна машина. Мелодрама з використанням надсучасних технологій “Дисконнект” вийшла у Макса Пшебильського та Лариси Іллюк.

Гарно написаним підлітковим фентезі порадував Денис Драганов. “Немертва” -про пригоди учениці академії мертвих - може свідчити про появу української Сьюзан Коллінз у чоловічій особі.

Переможцями стали тексти з мінімальною кількістю стилістичних огріхів, з живими непересічними сюжетами.

Третє місце отримав біопанк Світлани Тараторіної “Справжній ворог”. Автор на переконливій науковій базі розповідає, як у недалекому майбутньому людство набуло безсмертя і що при цьому втратило.

Другу кількість голосів набрав атмосферний твір Рода Велича “Продавач посмішок”. У світі великого японського міста (як тут не згадати нещодавню кінопрем’єру “Привид у броні”) у вирі технологій губиться і страждає від самотності маленька людина.

І нарешті на перше місце вийшов рідкісний у наших широтах і на жанрових теренах представник лінгвістичної  фантастики – оповідання “Мова Вавилону” Світлани Тараторіної. У коментарях до тексту згадали “Лавину” Ніла Стівенсона, але ми б назвали інший роман того ж автора – “Анафем” (#видайтеукраїнською), така кількість новотворів і лінгвістичних вигадок у “Мові Вавилону”. Інтригуюча система світу затягує, попри важкий початок. Непередбачуваний фінал гарантує післясмак у стилі Теда Чана. Авторка цілком свідома, що фантастика - це не тільки привід втекти у вигаданий світ, а й по-іншому глянути на вічні питання і теми. 

Звісно, роздані похвали - це радше аванс, ніж констатація райдужної реальності. Попри складність, мала форма – маргінес фанастики. Великі романи ще чекають на свого автора, чи (а раптом!) на видавця. Хочеться вірити, що “Зоряна Фортеця” не збавить темпів, і нові фани надішлють нові неймовірні тексти. Цьогорічним переможцям і учасникам, як пристрасні поціновувачі жанру, бажаємо писати і писати, а видавцям таки цікавитися новими іменами.

Нещодавно в одному з радіо-шоу сучасний літературний критик Євген Стасіневич припустив, що вітчизняна фантастика може стати локомотивом для всієї української прози. А чом би й ні? Зрештою, сам Станіслав Лем народився у Львові.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>