Терези (Поза конкурсом. Замалий обсяг)

Терези (Поза конкурсом. Замалий обсяг)

Субота, 26 вересня 2015 г.
Проглядів: 727
Підписатися на комментарі по RSS

Антон вже кілька місяців не міг розпочати більш-менш притомний спосіб життя. Чи не щоночі він пропадав з друзями в столичних нічних клубах, через що сварився зі своєю дівчиною і слухав докори батьків. Чи не кожного дня сусіди промовисто заявляли, що провчать хлопця і він знатиме, як вмикати вдосвіта гучну музику.

Найбільше погрожував йому пенсіонер Семен Павлович: «І що, що твій батько шишка велика, все одно провчу, щоб знав, поганий сину, як заважати сусідам жити!» - кричав він, коли бачив Антона. Зате коли зустрічав його батька – метушився з привітанням, швидко знімаючи шапку.

Ще рік тому Антон за невтомного сприяння батька закінчив юридичний факультет. Вже майже всі його однокурсники трудилися в поті чола, бо жити хотілося краще, дерлись як могли по кар’єрній драбині, деякі, найбільш спритні, намагалися всунутись в соціальний ліфт, правда дехто не встигав і його нещадно здавлювали двері, інші терпляче чекали наступного. Але Антон не збирався заробляти на хліб, а навіщо, коли в нього все одно є всього більше, ніж достатньо?

- Друже, та тобі вже пора за розум братися! – зауважував, манірно поправляючи свою краватку, колишній одногрупник, а зараз працівник юридичної фірми «Галошин і партнери» - Едуард Едуардович, який безмежно гордився собою і своєю зеленою «Ладою». – Антоне, ти притягуєш до себе всіх тусовщиків і марно витрачаєш на них гроші – казав він з таким виразом обличчя, наче то були його власні гроші.    

- Притягую!?  Я що магніт! Ідіть ви всі! - кричав ображено Антон. Що я притягую п‘яних напівголих дівок до себе? Це вони самі підтягуються, а в мене витягують гроші.

Антону чи не всі його родичі натякали на те, що треба би бути працьовитішим, відповідальнішим і, взагалі, пора подумати про те, щоб стати гідним наступником батька і не звести на нанівець сімейний бізнес. Та хлопець і слухати не хотів. Антон не любив напружувати мозок і тіло, ну хіба, що для здоров’я він займався недовготривалим сексом. З часом кількість друзів Антона поступово зменшувалась, зате з’являлися нові, тому що охочих погуляти задарма в найкращих клубах Києва було багато. Особливе натхнення припинити спілкування з Антоном у людей з’являлося тоді, коли п’яний Антон називав їх лузерами і невдахами.  Врешті він залишився зовсім один. Розрадою ставав алкоголь і нові знайомі. І життя ставало якимось іншим. Деколи Антону навіть подобалась відсутність галасливої компанії і він навіть навчився відчувати спокій вечорів.

Одного такого осіннього вечора Антон  валявся вдома і, ви не повірите, вирішив прогулятися по місту, і не на джипі, а пішки. І пішов не  в нічний клуб, а бродив собі просто по місту.

- От якби мене побачили друзі! Не повірили б! Подумали б – їм ввижається, - усміхаючись роздумував собі Антон. – Він не відчував втоми, не помічав дрібного дощу, а навмання ішов посеред ночі. - От живу я собі… От помру я собі колись... І чого варте моє життя? - думав він собі.

- Цікаво, чи можу я щось змінити? Будучи хлопчаком, я мріяв стати космонавтом і замість зошитів носив у шкільному портфелі малюнки літаків…

Куди поділися ці роки? Не пам’ятаю на що вони витрачені…  Так собі розмірковуючи, він дійшов до Софіївської площі і побачив, що тут відбувається щось дуже вже дивне. Наморщив носа, покліпав очима, стряхнув головою, бо подумав – ввижається. Та ні, підняв очі – все те саме: на площу з’їжджаються машини якоїсь вже дуже чудернацької форми, а на них збоку були якісь надписи. Антон добре придивився і прочитав «Лінь», «Брехня», «Байдужість»… Перевів очі і побачив, що на площі стояли величезні  золотисті терези з великими чашами. З машин, де не візьмись, почали виповзати чорні страшні істоти і прямувати до терезів. Вони помістили себе в ліву чашу і сиділи там. Терези  суттєво переважились. Антон перелякано оглянувся навколо, та нікого в цей час на площі вже не було. Він не міг повірити, що все це відбувається з ним насправді. Терези життя, – кричав він, - що це означає?! – Я, я  ж мусив зробити і щось добре! Як же так? – відчайдушно думав Антон.  І тут же під’їхали ще більш чудернацькі машинки, на яких він розгледів надписи «Щедрість», «Безкорисність»... І з полегшенням дивився, як істоти в білому, народжені його добрими справами, підходили до іншої чаші. Та перша все одно переважала. Й Антон дуже засмутився. Він стояв пригноблений. Та тут ще приїхали машинки і він побачив надписи «Душевний біль», «Самотність», «Страждання».  З них почали виходити сірі істоти. Хлопець подумав: «О добре, підуть до білих!» Та вони попрямували до чорних. Антон затамував подих. Та замість того, щоб приєднатися до чорних, сірі істоти почали витягувати і викидати їх. Чорні опиралися, але виявилися слабшими. Рівновага на терезах збільшувалась, але на наставала. Враз машинки зникли. Блищали при місячному світлі неврівноважені терези. Антон злегка тремтів. Він зірвався з місця і чимдуж побіг додому. Не до себе, а до батьків. Охоронець його впустив. Батько, проснувшись і почувши, що хтось зайшов, подумав: «Цілу ніч вештався і посмів невдячний сюди прийти. Мало йому своєї квартири». Антон сидів на кухні.

Цікаво, яким стане його життя, починаючи із завтрашнього дня?

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>