Справжній ворог

Справжній ворог

Субота, 15 квітня 2017 г.
Проглядів: 611
Підписатися на комментарі по RSS

Розсувні двері миттєво зачинилися. Скло вкривало павутиння тріщин і кілька пробоїн, наче від шалених куль. В одній чорнів жмут пір’я. Захисної решітки демонстративно не було. Я подумав, що їм влітає у копійку регулярна заміна скла і відтирання крові. Свіжі плями свідчили, що сьогодні прибирання не було.

У повітрі носилися ядучі запахи медичної установи. Білі стіни, скляні двері, лискуча підлога лякали стерильністю. За порожнім ресепшеном світилася вивіска: “ЕвоГен” Центр генетики та репродуктивних технологій”. У кутку блимав доісторичний плакат: «Геном людини, тварин і рослин має багато гомологічних генів. Ми тотожні з мавпою на 98%, з мишею на 95%, зі свинею на 94%, і - тільки уявіть - на 40 % з бананом”. Радість від усвідомлення цього символізувала усміхнена людина, що протягувала мавпі жовтий фрукт. Перед очима мимоволі сплив іронічний півусміх твоєї мами, коли ми вперше це прочитали. Сподіваюся, тобі дістався джокондівський вигин її губ.

Центр здавався безлюдним, ніби весь персонал викосила хвороба, наче це досі було реально.

- Ми думали, ви вже не приїдете, - з бічних дверей, як ховрашок з нірки, висунулася жінка і скоса глянула на мій жетон. Добре, що її менш зацікавив мій підтоптаний вигляд.

- Роботи багато, - якомога впевненіше буркнув я.

Зовсім молоденька. Не старше за твою маму, коли ми вперше зустрілися. Хоча, на біса, хто тепер розбере, скільки кому років. До того ж природниця, зі своїм унікальним обличчям, а не генно-косметичною штамповкою, як тепер модно. Безкровні губи докторки витягнулися у щілину страху, її руки тремтіли.

- Дайте здогадаюся, - відкашлявся я, - щури напали з вентиляційного отвору? Птахи розтрощили вікно? Чи таргани виїли очі?

Дівчина швидко закліпала очима і заперечно похитала головою. Мабуть, таки замолода, бо я пам’ятаю, як все почалося і тварини з полохливих друзів чи вимушених сусідів по екосистемі перетворилися на запеклих ворогів. Це сталося через кілька років після того, як ми відійшли від п’яного угару несподівано здобутого безсмертя.

---

Не знаю, у якому світі житимеш ти. Можливо, історія про винайдення “вічного життя” стане такою ж бувальщиною, як тримання домашніх улюбленців у мій час. Але розкажу, як це запам’ятав. У 2008 році професор Хейфлік отримав Нобелівську премію за винайдення причин старіння. Він довів, що тривалість життя клітини обумовлена довжиною теломер на кінцях хромосоми. Теломери відповідають за ремонт геному. А як ти певно знатимеш з шкільного курсу біології, людські клітини зазнають до одного мільйона індивідуальних молекулярних пошкоджень за день. Без вчасного латання організм може загинути вже за кілька годин.

Теломери стають коротшими з кожним поділом клітини. Для більшості людських клітин ця межа становить 52 поділи. Так звана межа Хейфліка. Коли цей бар’єр пройдено, теломери зникають, клітина завмирає в певній стадії циклу або запускає програму смерті.

Вчені всього світу шукали рішення. Аякже, шлях до безсмертя – блакитна мрія людства! Досліджували ракові та стовбурові клітини, що могли безкінечно добудовуватися. Намагалися синтезувати фермент теломеразу, що відповідав за процес. Довгі роки експериментів не давали результату.

Рішення виявилося під боком. Можна сказати, на сусідній з нами вулиці. Автором “вічного життя” став український вчений Олександр Коляда. Вдень працював в Інституті генетики, а поза тим – керував приватною лабораторією із дослідження старіння. На гроші фонду “Мафусаїл” шукав способи обманути смерть. Звісно, для товстосумів. У тому числі наших, що з барського плеча дозволили таємні досліди на людях. В нас із цим тоді було простіше, ніж у цивілізованому світі.

Коли все відкрилося, в мережу просочилися жахливі відео з жертвами невдалих дослідів. Початкова теломераза викликала неконтрольований поділ клітин. Можеш уявити цих квазімод з огидними раковими наростами, псевдоорганами чи додатковими кінцівками. Але переможців не судять. Коляді вдалося розробити так званий нано-ген, що вмикав дозоване вироблення теломерази, а значить джерело постійного омолодження клітин. Мабуть, замовники вже потирали руки, уявляючи радісне суспільство, поділене на безсмертних богів і смертних рабів. Епохальне надбання планувалося розділити між своїми. Але знайшлася якась соціалістка-лаборантка, що вкрала розробку і приліпила до вірусу грипу, який пізніше назвали теломеразним.

Через кілька років 90% людства стали носіями нового гена.

За іронією долі відкриття правди профінансували фармацевти. Люди припинили хворіти, ба більше – почали видужувати. Чи не щодня повідомляли про нові дива. Вмер рак на ранніх стадіях. Відступили СНІД, поліомієліт, діабет, навіть “Альцгеймер”. Клітини перестали бути вразливими.

В мене стискалося серце, коли я бачив, як твоя мама жадібно ковтала новини, чи кожні півгодини міряла температура, в очікуванні на грип. Вона сподівалася, що рятівний вірус подарує їй шанс. Мала рідкісну генетичну хворобу - вроджений дискератоз або ж синдром Цинссера-Коула-Енгмена. Лікування дозволило відтягнути появу симптомів, але ми обидва знали, що це питання часу. Люди з таким діагнозом рідко досягали старості.

---

Природниця обережно штовхнула двері кабінету, і я відразу її упізнав. Доктор Ульцева лежала головою до вікна. Світило генетики, вчитель самого Коляди. Попри роки, нітрохи не змінилася. Теломеразний грип зафіксував її п’ятдесятилітньою брюнеткою з різкими маскулінними рисами обличчя. Вона була проти штучних покращень.

Стілець валявся біля шафи. Мабуть, сиділа за письмовим столом, коли відчула небезпеку. В правій руці стискала закривавлену ручку. Хотіла використати як зброю чи полегшити біль. Натомість тільки продірявила шию. Я з силою розтиснув ліву і побачив кілька світло-фіолетових листочків з вазону, що лежав неподалік. Розсипана земля, ніби кривавий слід, тягнулася від підвіконня до місця падіння горщика. Бліде коріння нагадувало випатрані нутрощі, а колір листя мало чим відрізнявся від шкіри покійної. На шиї та руці лікарки палали сліди від хімічного опіку.

- Що це? – я обережно копнув горщик. – На вигляд звичайна домашня квітка.

- Так і є, - кволо підтвердила дівчина. – Традесканція звисаюча. Найбільш розповсюджена домашня рослина. Я ще вчора промивала листя. Вона не була токсичною! – Природниця почала схлипувати.

З показовою розгубленістю я побив себе по кишенях і попросив принести якийсь контейнер, щоб зібрати зразки на аналіз. Природниця здивувалася, але кивнула й вибігла з кабінету. В мене було лише кілька хвилин, щоб залізти до файлів Ульцевої.

---

Світ стрімко змінювався. На сцену один за одним виходили політики і всілякі світові лідери. Кричали про початок ери благоденства, закликали припинити війни. Один навіть поїхав з проповіддю до Сирії. Казав, що тепер, коли люди досягли вічного життя, немає сенсу ризикувати. Правовірні не повірили і розстріляли прямо посеред площі. Виявилося, що ген безсмертя гарантував захист від більшості хвороб, але не від кулі.

Розумніші рахували ресурси. Казали, що при збереженні темпів розмноження, вже за кілька десятиліть на кожному квадратному метрі стоятиме по людині. Їсти ж ми не перестали. Хоч тепер могли запихатися будь-якою гидотою. Знову включилися генетики, і за кілька років людство почало втрачати фертильність.

SpaceX оголосив про початок колонізації землеподібних екзопланет. Безкінечні люди могли летіти безкінечно довго. Людство упивалося новоотриманою свободою від смерті, чи правильніше сказати, від хвороб.

Восени я нарешті підхопив застуду. Твоя мама не відходила, прагнула всотати кожну молекулу вірусу. Пам’ятаю, як стрибала від радості, коли в неї потекло з носа, а градусник показав 38,5 С. Новітні дослідження свідчили про 100% засвоєння “вакцини від смерті” кожним, хто перехворіє на грип. Я знав справжню причину. Пам’ятаю, як незадовго до шлюбу, знайшов твою маму у сльозах. Вона казала, що весілля не буде, що не зможе подарувати мені дитину і не стане псувати життя. А я сказав, що дурнішого не чув. А з моєю роботою невідомо, хто помре раніше.

Вона чекала на грип не задля одужання, а тільки заради тебе.

Не знаю, як, але вона пробилася до доктора Ульцевої з “ЕвоГену”. Вчену зацікавила вроджена патологія і вона пообіцяла включити нас в експерементальну групу з естракорпорального запліднення з попередньою генною селекцією. А це означало - поза чергою. У часи, коли люди, навіть з ідеальною генетикою, мусили благати про допомогу, щоб народити, це неймовірна удача. Того дня твоя мама танцювала від щастя.

---

Ледь встиг висмикнути накопичувач, коли на порозі з’явилася природниця. Мої груди роздер кашель, і дівчина здивовано відсахнулася. Напевно за все життя не бачила хворих.

- То ви кажете, це звичайна рослина? – недоречно повторив я, заштовхуючи до пробірки кілька листочків.

- Абсолютно ординарна. - Дівчина підозріло глянула на увімкнений комп’ютер. - Без жодних штучних мутацій. – Я прямо відчув, як під черепною коробкою природниці забігали думки. Ще мить - пазл складеться, і вона пригадає правильне зображення, а тоді потягнеться за телефоном. І чого я, старий ідіот виліз із барлога? Тільки тому, що почув чарівну назву “ЕвоГен”? Валєрчик попереджав.

Чіпляючись за стіни, я вийшов з коридору. В очах темніло, а горло душив кашель.

- Я вас упізнала, - раптом вибігла за мною дівчина, - Ви були на фото у папках Ульцевої. Ваша дружина. Унікальний випадок нез’ясованого блокування теломеразного гену. Стійте!

Я міцно стискав у руці контейнер з традесканцією і просувався далі. Не вистачало, щоб ні за цапову душу, от прямо тепер потрапити до рук лабораторників.

---

Твоя мама розпочала пошук гніздечка одразу після зустрічі з Ульцевою. Пам’ятаю перші дні у новій квартирі. Усюди коробки. Запах свіжої фарби, надокучливий дриль за стіною. Твоя мати носилася кімнатами, а я лише збивав ноги об клунки. На завтра були заплановані перші тести, і жодні новини не могли зіпсувати її настрій.

Пам’ятаю, як буцнув якийсь пакунок. З взуттєвої коробки долинуло шкряботіння. Я обережно підняв джерело звуку і стряхнув. Всередині все стихло, а у твоєї мами з’явилася тривожна зморшка. Через якусь мить вона вже тримала у руках домашню черепашку і благала дозволити залишити. Я здався, хоч вже знав, що дивних нападів тварин стає все більше.

Ми називали її Ніндзя на честь древніх генно-модифікованих героїв коміксів.

Тоді я тільки перевівся у відділок. Попри безсмертя, роботи у поліції вистачало. Пограбування, нові наркотики, новомодні терористи-регресіоністи, що оголосили джихад генетикам. Пройшло п’ять років від початку грипу, і ми все ще вірили у безкоштовність “вічного життя”.

Пам’ятаю, як посміювалися зі смерті старої кошатниці. Вгодовані пики перегризли горло господині. І так оскаженіли від крові, що продовжували кидатися, коли ми приїхали по труп. Довелося відкрити пальбу.

На той момент в нашому місті було близько ста тисяч собак, вдвічі більше котів, незліченні сонми голубів, горобців, ґав, щурів та інших дрібних гадів. І раптом всі показилися. Наступного дня собаки загризли два десятки містян. Птахи розбивали вікна, націлившись у голови. Щури оскаженіло дерлися у житла. Інтернет кипів від зловісного відео з усього світу.

Майже відразу стало зрозуміло, що атакують хордові. А це лише двадцять відсотків видів. Ми видихнули, навчилися жити з тотальною неможливою ненавистю тварин до людей. На той час твою маму вже госпіталізували, і вона вирішили не читати новин, щоб “не труїти тіло негативними емоціями і виростити супер-яйцеклітину”. Понад усе хотіла передати тобі найкращі гени. Я не сказав, що хвиля скаженства накрила й нашу черепашку. Довелося замкнути у клітці, а корм подавати на палиці. Стало значно гірше, коли оскаженіли ще й комахи.

---

- Я тобі казав, що все пов’язано! Спершу тварини, тепер оце. Чортові лабораторники. – Валєрчик гарячково покромсав листя, що вбило Ульцеву, і засунув у якусь машину.

Відразу після грипу він перебрався до саморобного бункера і оголосив персональну війну генетикам. Звинувачував їх у світовій змові, приховуванні інформації, перекручуванні фактів і всіх бідах людства.

Я думаю, скажена ненависть до лабораторників мала інше коріння. Малим Валєрчик марив фільмами про андроїдів та переселення людських мізків у механічні тіла. “Ген вічного життя” розтоптав дитячі мрії. Механотроніка занепала. Робочих місць ледь вистачало людям, а майже необмежене існування загальмувало ідею перенесення живої свідомості у машину. Керований помстою Валєрчик став першокласним біотехнологом, - щоб рубати ворогів їх же зброєю, а його бункер перетворився на сучасну лабораторію.

- Завдяки їм ти вже розміняв другу сотню років, - сперечатися з божевільним підпільником стало єдиною розвагою.

- Чорт, старий, те, що технологія Коляди упливла з рук товстомордих - справедливо. Сто пе, хотіли відкотати назад. Може, досі хочуть. Ти чув, що проводять чипування в Індії, Африці, Південній Америці? Кажуть, щоб відновити фертильність. А я тобі кажу – збирають генетичний матеріал. Шукають, чи не знайшло чиєсь тіло спосіб відключити “ген безсмертя”, як це було у неї... – осікся Валєрчик. - Бідну планету вже нудить від їх експериментів. А вони на голубом глазу брешуть, що не знають, в чому причина зміни поведінки тварин. В чому причина? Ха! У зажерливості і тупості лабораторників. Ось у чому.

За довгі роки офіційні генетики так і не пояснили напади тварин. Всі розуміли, що це пов’язано з геном безсмертя. Але сотні дослідів, винищення цілих популяцій довели лише те, що тварини атакують всупереч всім законам еволюції, ціною власного життя і безпеки потомства.

Релігійні фанатики проголосили це помстою Бога. Пам’ятаю, як після виявлення масштабів тваринного сказу, кожен другий цитував уривок з Біблії про покарання єгиптян сараною.

- І що, нас тепер будуть знищувати ще й рослини? – я покосився на зелений розчин у пробірці.

- А я почім знаю! – відгавкнувся Валєрчик. У бандані поверх довгих засмальцованих косм, у брудному старомодному халаті він скидався на хіпі з минулого сторіччя. – Я ще не бачив такого рівня токсичності.

За сімдесят років підпільному мікробіологу вдалося виявити слід нових мутацій у сміттєвих, неактивних частинах ДНК. Але він не знайшов, коли і чому це сталося, а головне не мав відповіді, як пов’язанні поведінкові зміни з “геном безсмертя”.

- Якщо вони не змусять механіків вигадати щось краще за цей брухт, то ми вимремо перш, ніж з'ясуємо чому. – Валєрчик пнув сто разів перепаяного комп’ютерного франкенштейна. - Хоча, я думаю, чортові лабораторники все знають. Від самого початку. Так просто легше нас контролювати.

- В цьому такі ж мутації? - я зайшовся кашелем.

- Буде відомо за кілька годин? Дай руки!

Я слухняно простягнув розкриті долоні. Валєрчик оглянув нігті, заліз пальцем до рота і навіть змусив зняти сорочку. Не знайшовши симптомів, розчаровано махнув рукою.

- Як Ніндзя? Ще живий?

Я посміхнувся. Жарт не змінювався вже кілька десятків років. Ген Коляди засвоювався тільки людьми. Навіть найближчі родичі – шимпанзе - не показали жодних змін. Єдине, крім сказу, що проявилося у тварин - скорочення термінів досягнення статевої зрілості, як наслідок - пришвидшення розмноження. За іронією долі, це певною мірою вирішило питання голоду. Хоча професія скотаря стала однією з найнебезпечніших у світі. Якщо рослини стануть токсичними, і ми не зможемо їх вживати, це хитне важелі в інший бік.

- Ти ж його перевіряв? Разів сто. Немає в ньому гену безсмертя.

- Ти ж казав, що тварюка перестала нападати? – не здавався підпільник.

- Чорт, Валєрчик, вона древня. З неї порох сиплеться, куди там. Просто бісова черепашка не хоче вмирати.

- На відміну від тебе. – Він пильно зазирнув в очі.

- Мене ти теж перевіряв. Все в нормі. Кашель курця.

- Який не палить, - закінчив за мене Валєрчик. - Старий, ти маєш жахливий вигляд. Знайшов спосіб старіти силою думки? - він таки заштиркнув у мене голку.

На цей момент мені стукнуло 106, і вчора я вперше висмикнув сиву волосину. Найстаршій людині на землі виповнилося 178. І хоч на вигляд їй не більше 70-ти, вона все ще вірить, що помре, і згадує молодість, як і всі бабусі десятки років до неї.

---

За тиждень у клініці твоїй мамі стало гірше. Проявилися симптоми, які ми не очікували. Хвороба, яку стільки років успішно долали, стала перемагати. Пам’ятаю, як її надихали фото запліднених яйцеклітин. Не знаю, чи вони і справді їх створили, але це дозволило твоїй мамі протриматися ще кілька днів. Після стількох страждань у Центрі, вона все ще вірила, що зможе тебе побачити.

Пам’ятаю, як у нападі безсилля сповз на підлогу за дверима палати. Мене перехопила Ульцева. Здається її руки тремтіли. Вона важко сперлася на стіну, запалила цигарку і сказала, що шансів небагато. Ембріони не вижили. А тіло твоєї мами, “всупереч будь-якій науковій логіці” вмирає. Організм заблокував раніше успішно засвоєний нано-ген.

Не знаю, чому вона зізналася. Може, їй стало нас шкода, а може вони витягли з твоєї мами все, що хотіли. Валєрчик підтримував другу версію. Я гасав по місту, як скажений, звинувачував лікарів, шукав відповіді. Підключив всі зв’язки, і нарешті мені дали дозвіл витягти її з клініки.

Ульцева протестувала, казала, що це пришвидшить кінець, що вкрай важливо знайти причину. Чорт, перед очима досі стоять сині плями на руках твоєї мами. Ще огидніші на фоні зруйнованої хворобою шкіри. Численні проколи вздовж хребта, випиті жили, самі кістки. Незмінною лишилася лише посмішка.

- Лабораторники шукали вакцину від гену Коляди, - Валєрчик так шепотів, що прокинулася твоя мама. Ми вже кілька днів жили у його бункері. Через сильне ураження слизової вона вже не могла говорити. Лише показала на наше перше фото, і я все зрозумів.

Ми вирішили її спалити, щоб тим м’ясникам не дісталося ані клітини. Частину праху розвіяли у Каневі над Дніпром, де колись вперше відпочивали. Довелося все робити похапцем. Звірина лютувала. Валєрчику прямо в груди вдарила сойка, мені у шию вчепилася білка, а потім ми тікали від зграї собак, що казилися на парковці.

Спроби витягти її карту розбилися об стіну всемогутньої медичної бюрократії. Невдовзі вони самі на мене вийшли, просили прийти, підписати якісь папери. Дзвонила Ульцева, вмовляла дати дозвіл дослідити рештки. Я сказав, що вони запізнилися. За тиждень пограбували нашу квартиру. Витягли урну і всі її речі. Звісно, поліція не побачила зв’язку. Я був як у тумані, взяв безстрокову відпустку, підсів на хімікати Валєрчика. Той наполягав, щоб я заліг на дно. Вигадував, що вони хочуть знищити свідка. А я був так глибоко, що вже й не бачив неба.

Він тоді виконував дрібні капості для регресіоністів, натомість користувався їх технічною базою. Зрештою втягнув і мене. Мабуть, злякався, що я стрибну з мосту. За кілька років бунтівна душа Валєрчика не витримала дисципліни, так що з радикалами залишився тільки я. Вважав це шляхом самурайської помсти.

Нас пов’язали, коли ми намагалися спалити Центр на ДВРЗ. Якраз відвалилася друга ступень – люди відчули всю лють комах. Ми панічно перетворювали житла на герметичні саркофаги, вчилися жити з новим ворогом. Хтось виклав відео, як на ДВРЗ вирощують м’ясних мух. Казали, що там робили химер за участі людського і тваринного ДНК, таку собі людино-муху. Може, колись знайдеш той давній фільм. Регресіоністам тільки скажи. Чесно, не пам’ятаю всіх подробиць. Різкість тих років зменшили препарати, на яких я сидів. Але судячи із записів, твій тато вправно гатив кулаками.

Зважаючи на мої зв’язки і доcвід у поліції, запропонували зливати інформацію. Генетичні корпорації хотіли мати вуха у стані регресіоністів і щедро платили поліції. А мені було байдуже. І ті, і другі руйнували світ, просто у генетиків це краще виходило. Потім мене відправили на пенсію і навіть повернули звання. Але у світі вічноживих дуже дорого не працювати. Тож кілька років тому я повернувся у рідний відділок як консультант зі справ терористів-антинауковців.

---

- Ти жорстко спалився, якщо вона справді тебе впізнала, – Валєрчик випрямився на стільці.

- Та нащо я їм здався? Забрати на досліди Ніндзю? - я удавано розреготався, але підпільний лабораторник залишився серйозним.

- Якщо проти нас повстануть ще й рослини, то це буде повний і незворотній пі...

Я багатозначно промовчав, сам про це постійно думав.

- Знаєш, Валєрчику, не все так погано. От персонально у тебе сьогодні Новий рік, – я помахав накопичувачем і помітив, як загорілися очі у приятеля. – Файли Ульцевої. Звісно закодовані, але твої супер прокачані нейрони здатні на все.

Він аж застогнав:

- Ах ти старий потрох, таки недаремно туди поткнувся, - і сунувся забирати. Ми ще погралися у гарячу картоплю, але Валєрчик швидко переміг. Його клітини оновлювалися, як патріотичні солдати. Далі я вже був йому не цікавий.

Я відправився додому і вирішив як слід набратися. Події у Центрі розбурхали давно приборкані спогади. Відкоркував пиво і бахнувся перед екраном. Старим людям належить дивитися тв-шоу. Між рекламою супер-розчинної Мівіни і пива зі зниженим вмістом глюкози подзвонив збуджений Валєрчик. Наговорив із сім мішків гречаної вовни. Те, що вдалося розшифрувати, тягне на революцію: досліди над людьми, постійні пошуки блокатору нано-гену.

- Вони знали про мутації у сміттєвих ДНК! – плював у трубку Валєрчик. Пропонував злити факти регресіоністам. Ті й так вже кілька років кричали про незаперечний зв’язок людського безсмертя з агресією живої природи. І що? Навіть на порозі вимирання людина не відмовиться від особистої безкінечності. Одним словом, нічого нового, я вже хотів покласти слухавку, коли Валєрчик зупинився, ніби закінчився запас повітря, важко зітхнув і запропонував сісти, якщо я досі стою. Він знайшов уривки з медичної карти моєї дружини.

---

Ніндзя мирно роздирав кігтями коробку, коли у двері постукали. Отак-от старомодно, без дзвінків і попереджень. Від несподіванки я гикнув, перекинув стос коробок, коли ліз за старим фортом, і нарешті зазирнув у вічко. За дверима цілком очікувано стояла стара знайома з “ЕвоГену”. Холодна посмішка грала на майже дитячому обличчі.

- Ми знаємо, що ви вдома. З вами хоче зустрітися особисто Олександр Степанович. – Слово “особисто” на письмі вона б двічі підкреслила. В мене закрутилося у голові. Кількадесят років назад я б вбив за цю фразу. Скільки разів я мріяв притиснути світлу голову батька безсмертя до стіни. Але тепер, ось так просто, з піднятими руками?

- Олександр Степанович просив наголосити, що це надзвичайно важливо не тільки для нас, чи для вас, а для всього людства. Ми хочемо, щоб ви прийшли добровільно. І віримо, що так і зробите, - не замовкала природниця. – У голові завирували думки: як пронести форт і чи варто зв’язатися з регресіоністами, чи встигну зробити запис і кинути у мережу, а може зразу плюнути мерзоті у пику, розвернутися і піти, коли дівчина приклала до вічка фото і кілька разів ввічливо кашлянула. Зображення складалося з двох частин. Перше зроблена сімдесят років тому, друге, якщо вірити даті, зовсім нещодавно. Легені випустили змучене повітря. Насправді я не сумнівався. Вибору не було.

---

“Доктор безсмертя” виявився таким, як в екрані: пергідрольний блондинчик років тридцяти з блискучою голівудською посмішкою. Тільки в житті значно нижчий. На носі красувалися дорогі декоративні окуляри, вже сімдесят років, як нікому не потрібні.

- Ми давно на вас чекали, - він показав на м’яке шкіряне крісло навпроти себе. Я на мить завис, заскочений дивовижним видом Києва з шістнадцятого поверху бізнес-центру “Парус”, і ледь не пирснув зі сміху. З усієї дурі у вікно вдарився голуб, за ним ще з десяток, перетворюючись на криваве місиво за спиною найвідомішої людини планети. Коляда був змушений спустити жалюзі.

- Ви мабуть не здивуєтесь, коли я скажу, що ми знаємо причину такої поведінки тварин, - вирішив вдарити в лоба. Моя ліва брова мимовільно полізла угору, і я таки пошкодував, що не зважився на трансляцію. – Вона банальніша за все, що ви коли-небудь чули.

- Невже втручання інопланетян?

- Людям притаманно шукати ворога зовні, - проігнорував жарт Коляда - І чим далі він від нас, чим менш схожий, тим сильніша ненависть.

- Чого ж, як на мене, ненависть – суто людська риса. Нашому вмінню знищувати собі подібних можуть позаздрити навіть мешканці далеких галактик.

- Мені шкода вашої дружини. Вірите чи ні, ми не винуваті. Вроджений дискератоз – рідкісне захворювання, викликане мутацією у TERC-субодиниці телемерази. Ваша дружина мала унікальну генну комбінація, можливо, єдину у своєму роді. Смертельну для неї. Але що найдивніше, жодному з ембріонів, які вдалося створити сімдесят років тому, вона не передалася. Це надзвичайно! Якби ми мали первинний генетичний матеріал...

Здається, я закричав. Попри всі обіцянки самому собі, ринувся на його стіл. Я не міг допустити, щоб випещений хіпстер називав твою маму “генетичним матеріалом”. Полетіли дорогі брязкальця. Заволала сирена. Прибігла природниця, кілька лялькових лабораторниць і хряк у білому халаті. Не знаю, чи щось штиркнули, але світ став світлішим. Коляда наказав всадовити мене на місце, і ті обережно запхали у крісло. Я становив цінність, як і твоя мати колись.

- Я розумію ваш гнів, - “доктор безсмертя” поправив окуляри. Підхопився з-за столу і заметався вздовж вікна. Картина на жалюзях повторювала панораму ранкового міста. – Доктор Ульцева вірила, що зможе допомогти. Ніхто не очікував такої підлості від природи. Еволюція зробила все, щоб ми стали унікальними машинами для виживання генів. Докінз був правий, хоча і він не передбачив, що ми їх підкоримо. Вам не зрозуміти, що я відчув, коли побачив, як нано-ген вбудовується у геном і піддається реплікації. Мабуть, те ж саме, що і Бог на шостий день творіння. – Я пасивно спостерігав за біганиною маленького чоловічка, а перед очима стояло бліде обличчя твоєї матері і те страшне відео з лабораторії.

- Ні, я розумію, рано чи пізно, хтось би прийшов до тих самих висновків. Майже невичерпне джерело життя в нас самих – хіба не про це марило людство від свого народження?

- Я читав ваші проспекти ще сімдесят років тому. Що ви зробили з рештою світу?

- Не я, справжній ворог в середині кожного з нас. – Коляда стомлено плюхнувся у крісло. - Ви ж знаєте, людина з будь-якою істотою на землі має біля 40 % спільних генів. Ми всі з одного первісного бульйону, народжені, якщо метафорично, завдяки егоїстичному бажанню першого гену передати інформацію нащадкам. І ось тепер він вирішив, що ми його надурили. Людство захотіло жити вічно й перестало розмножуватися. По суті ми зламали програму гена, і тепер він люто мститься руками більш слухняних видів. Спершу хордові, потім членистоногі, тепер рослини. Ви знаєте, що це означає: незворотнє шосте вимирання. Регресіоністів може втішити, що цього разу буде покараний лише Homo sapiens.

- І тому вам потрібне моє тіло?

- Так, ваша здатність блокувати нано-ген, - здався Коляда. – Всі спостереження за особами, які ще не перехворіли на телемеразний грип (їх залишилося одиниці) засвідчили повну апатію живого світу. Якщо просто: тварини не нападають на смертних. У вашому випадку на тих, в кого не працює нано-ген. Ви унікальний, як і ваша дружина.

- Вона – так, я – навряд. Ви знаєте ціну, – мене виснажила довга балаканина, - Після того, як Валєрчик все перевірить, підтвердить, що вона житиме, моє тіло – ваше.

- Даю вам слово. Я зроблю все для її безпеки, - ось так просто і майже щиро.

- Ви впевнені, що в ній немає хвороби? Вона зможе померти, як прийде час?

- Повторю неприємний для себе факт – жоден з ембріонів не успадкував дефектні гени. І так, ваш нащадок отримає блокатор одним з перших. – Коляда з готовністю віддавав непотрібне в обмін на моє життя.

Я встав і приготувався протягнути руку.

- Єдине, - очі вченого блиснули під скельцями, - як вам це вдалося? Вроджений дискератоз у тотожній комбінації в обох членів подружжя, та ще й прояви через такий відрізок часу? Як?

Валєрчику б сподобалося. Великий доктор Коляда обламав зуби об нашу маленьку хитрість.

- Коли її не стало, а ви захотіли заграбастати рештки, я вирішив залишити те, що робило її унікальною. Думав, воно вб’є і мене. Сімдесят років тому, коли я плавав у наркотичному сні, Валєрчик вбудував мені її мутовані гени. А чому наздогнало лише тепер? Може, ген не такий вже й егоїстичний, і вирішив дати другий шанс?

Блондинчик навіть не посміхнувся.

---

Нарешті ми дісталися до кінця історії. Сподіваюся, лише моєї. Тепер, коли я лежу, пробитий трубками, як комаха у павутині, і відчуваю, як висмоктують моє життя, багато думаю про минуле. Чому Ульцева сімдесят років тому заморозила єдиний живий ембріон, навіть знаючи, що в ньому немає потрібних генів? Чому змовчала? І як після сну у рідкому азоті при -196`C ти продовжуєш рости? Знаю-знаю - твоя мама назвала б це незбагненними силами життя.

---

Мені щодня показують твоє зображення. Я спостерігаю, як діляться клітини, і, можеш вважати мене божевільним, у цито-кляксі бачу джокондівську посмішку твоєї мами. Валерчик підтвердив батьківство. Вже відчув себе новим пророком, тому за твою безпеку я майже спокійний. Світ повниться чутками про повернення здатності мати дітей і про рятівний мир з живою природою в обмін на безсмертя. Повір, це – не така висока ціна. Зрештою, кожен отримає вибір. Хтось відправиться у безкінечний пошук нових планет, інші боротимуться з природою, захищаючи нано-ген. Як на мене, немає нічого тупішого. Кінечність існування загостює відчуття, змушує цінувати найважливіше, робить людьми. Я би хотів, щоб ти про це пам’ятав.

Сподіваюся ти обіймеш старого Ніндзю. Чортів шкряботун переживе всіх нас. Чесно кажучи, сумнівне задоволення, але твоя мама мріяла передати доторк хоча б через нього. Тепер я її розумію.

---

Колись ми боязко фантазували, що наші гени успадкує хоча б одна дитина. Найсмішніше, що вижимку з хвороби – блокатор нано-гену - тепер отримає кожен дурень. Твої старі стануть Адамом і Євою нового часу! Ти б міг зватися Каїном чи Авелем. Хоча про що це я? Валєрчик сказав, що ти дівчинка.

---

Якби твоя мама обирала ім’я, то це було б Надія. І нехай скільки завгодно говорять, що ми лише машини для виживання генів, а моя турбота про тебе – виконання їх програми. Я чітко знаю, ти непередбачуваний дар, що народиться з великої любові. Що вже там до всіх паскудних людей.

Тому нехай буде Любов.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>