Рем

Рем

Неділя, 29 березня 2020 г.
Проглядів: 229
Підписатися на комментарі по RSS

I

Рем занурений у роздуми над своєю роботою, не помітив як ліфт пролетів 1487 поверхів. Хоча зазвичай така поїздка не приносила йому великого задоволення. Лише професійні обов'язки змушували його спускатись на нижні поверхи, де зберігались знання їх могутньої цивілізації. Рему доводилось йти на цю жертву… Проте цього разу робота захопила його свідомість повністю. Адже вона була присвячена найважливішій події в історії заснування Церцеріуму…

Масивні двері відчинились з легким шелестом і в кабіну ліфта увірвався знайомий аромат згаслого вулкану. Принаймні, Рему здавалось, що саме так пахло в кратері, де донедавна розливалась лава. Повітря було ще гарячим, і в ньому витав запах перегорілого каміння. Одразу навпроти ліфту простягався довгий похмурий коридор з високим склепінням. Він нагадував древній доісторичний храм. Про цивілізацію тут свідчили лише розташовані вздовж стін світлові щити з цифрами, та підсвічена підлога, котра переливалась бірюзово-блакитним сяйвом. Це були єдині джерела світла, але їх вистачало, щоб не загубитись в пітьмі. Як тільки Рем вийшов з кабіни, назустріч йому виїхала платформа з сидінням та мигаючими вогниками по боках. Вона мала доставити його до місця роботи…

Рем сидів в центрі круглої кімнати, стіни якої слугували водночас екраном і полицями, де в невидимих нішах зберігались електронні фоліанти з інформацією. Всі вони стосувались єдиної теми. Теми, що примушувала Ремове серце битись по-особливому. Він був справжнім патріотом Церцеріуму, хоча його професія й вимагала суворої об'єктивності. Всередині нього постійно боролись поет і науковець. Та на цей раз вони, здається, знайшли між собою порозуміння. Рем працював над особливим завданням, далеким від звичайної рутинної діяльності.

Кожні десять років проводився конкурс історичного есе. Всі історики Церцеріуму залучались до нього. Вони боролись за спеціальний приз, суть якого трималась в таємниці. Між жителями Церцеріуму ходили чутки, що переможців переселяли на верхній урядовий поверх, доступ до якого був закритий для звичайних смертних. Адже більшість переможців назавжди зникала після отриманої нагороди. Рем нарешті досяг необхідного віку і міг приймати участь в довгоочікуваних змаганнях. Він відчував в собі потенціал. Він свято вірив верховній владі і готовий був прийняти будь-яку нагороду. Навіть, якщо вона кардинально змінить його життя…

Тема для есе була довільною. Кожен міг вибрати період історії, подію чи історичного діяча, які його найбільше цікавили. Рем обрав велику «Битву Святих». Перемога в битві поклала початок Церцеріуму. Після неї героїчні пращури спустились під землю та заснували найвеличнішу цивілізацію відому людству. Цивілізацію вчених і поетів. Без зброї і насильства, а отже, і без насильницького контролю. В той час, як на поверхні лишилась мертва незаселена пустеля...

На екрані, що оточував Рема з усіх боків, вирувала грандіозна битва. В дикій долині, на фоні гострих скелястих вершин, зіткнулись дві непримиренні сили. Рицарі в яскравих обладунках врізались один в одного, як металеві небесні кораблі. Метал переливався кольорами гербів, котрі сяяли на грудях у воїнів. Іскристі мечі з легкістю розрізали обладунки і звідти фонтанами била червона, ніби захід сонця кров. Хоча самого сонця не було видно за темними хмарами. З неба падав густий сніг. Він змішувався з кров'ю, надаючи картині особливої величі. Крилами сполоханих пташок тріпотіли на вітру строкаті знамена. Здавалось, ще мить і вони полетять звідси, лишивши позаду багатоголосий рев бою… Поступово воїни з гербами у вигляді синього птаха, почали витісняти своїх супротивників. Немов вода, що гасить полум'я, синій колір затопив долину. В повітря здійнялись крики тріумфу.

Рем заворожено вдивлявся в екран, відчуваючи прилив гордості і щастя. Він уявляв себе на цьому полі бою безліч разів. Хоча для нього все, що він бачив: сніг, небо, скелі – було частиною іншої, казкової реальності. І первісна жорстокість також здавалась чимось надзвичайним. В Церцеріумі не існувало злочинності, тим більше вбивств. Тому все це розбурхувало Ремову уяву. Його гіпнотизував фільм. Він змушував відлітати у мріях в паралельні світи. Фільм знімали в Церцеріумі, на основі древніх літописів. Та Рем не сумнівався, що все було саме так, як показано…

 

II

 

В останню ніч перед оголошенням результату, Рем не міг стулити очей. Він безцільно блукав по своїй тісній квартирі, як схвильований звір по клітці. Йому не вистачало простору, але вночі заборонялось виходити назовні. Так чи інакше, замки на дверях блокувались. В голові у Рема виникали картинки битви, змішуючись з фантазіями про церемонію нагородження. Він уявляв, як відкриваються двері на верхній поверх і звідти ллються потоки світла. Нарешті заспокоївшись, Рем сів на ліжко, яке займало більшу частину квартири, і став дивитись у вікно. Хоча насправді це було фальшиве вікно.. В цей час на ньому сяяв повний місяць і під сяйвом з високого крислатого дерева осипалось сріблясте листя. Рем рахував листки, котрі могли падати безкінечно, поступово поринаючи в стан схожий на сон наяву. Йому ввижалось, що у вікні рухалась чиясь постать. Постать вийшла на освітлене місце, виявившись лицарем. Наблизившись до дерева, лицар почав рубати його мечем. З дерева потекла кров. Кров по вінця затопила вікно і стала переливатись в кімнату…

Рема розбудило яскраве світло з вікна. Як тільки він прокинувся, на дверях клацнув розблокований замок. Цей звук пролунав гуркотом грому в Ремовій голові. До найважливішої події в його житті лишалось декілька годин. Швидко проковтнувши енергетичну суміш, Рем натягнув святковий комбінезон, з зображенням синього птаха, крила якого обіймали палаючий меч, і вийшов за двері в головний коридор. По широкому коридору рухався натовп, поспішаючи в своїх справах. Рем по дорозі помічав знайомих, звично вітаючись з усіма схрещенням рук в області зап'ястя. Проте він не затримувався на розмови, стрімко прорізаючи натовп в напрямі ліфтів. На цей раз йому потрібно було підійматись вгору, майже до верхніх поверхів. Саме там знаходилась церемоніальна зала. Наповнившись до відмови, ліфт нарешті повільно поповз вгору. Затиснутий тілами, Рем рясно стікав потом, та його думки були зараз в іншому місці.

В просторій залі не лишилось жодного вільного місця. Історики, що приймали участь в конкурсі, сиділи просто перед високою трибуною. Вони залишались мовчазними, на відміну від гостей, котрі позаду них нагадували бджолиний вулик. Раптом стало тихо: на трибуну вийшла поважна делегація, котра представляла владу. Кожен з членів делегації виголошував довгу, монотонну промову. Нарешті слово взяв найбільш огрядний та суровий з них. В його руках переливалась різними кольорами табличка з ім'ям. І це єдине, що він промовив. Посеред мертвої, напруженої тиші пролунало лише одне слово: РЕМ. Після чого здійнялась справжня буча. Всі щось викрикували, хтось аплодував. Рему здавалось, що час зупинився. Він не чув криків і не помічав заздрісних поглядів колег. Ніби у вісні до нього підійшли люди і кудись його повели. Рем не усвідомлював, що відбувається. Аж доки ліфт не перетнув заборонену червону лінію, зупинившись на одному з верхніх поверхів….

Цей поверх майже нічим не відрізнявся від того, на якому мешкав Рем. Єдиною значною відмінністю була його безлюдність. На пів безтямного Рема завели до якогось приміщення. Всередині стояли громіздкі машини, повсюди лежали товсті груди переплетеного кабелю. Звідкись з глибини лунав механічний голос. Оминувши хаотичні лабіринти, вони підійшли до місця, де вивищувалась прозора капсула, до якої звідусіль тягнулись кабелі. Поряд, вірогідно, знаходилась панель управління з великим монітором і безліччю кнопок. За нею в кріслі сидів якийсь стариган. Він одразу обернувся і привітливо закивав у бік Рема. «Доброго дня, молодий чоловіче, сердечно вітаю вас з блискучою перемогою. Ви сюди прийшли за своїм призом, я так розумію?» – навіщось запитав старий, хитро підморгуючи своїми банькатим оком. Рем ствердно кивнув, проковтнувши слину крізь пересохле горло. Йому досі все нагадувало сон. Тим часом його провідники покинули приміщення, лишивши Рема наодинці з дивним чоловіком. «Справа в тому, що ваша нагорода пов'язана з певним ризиком для вас - продовжував стариган, - вона знаходиться просто перед вами - він кивнув у бік капсули - точніше, за нею» - старий засміявся.

Старий вчений розповів приголомшеному Рему, що перед ним надзвичайна машина. Машина здатна переміщати людей в часі. Та через брак енергії, вона спроможна перемістити лише одну особу раз в десять років. Тому вирішено: влаштувати історичний турнір і відправляти найбільш вірних патріотів. На жаль, більшість з них загинула, або ж просто назавжди зникла в буремних епохах. Ті ж одиниці, хто повернувся, заприсяглися тримати в таємниці свою подорож. Щоб не порушувати спокій і життєвий баланс нашої цивілізації. Дослухавши до кінця ці неймовірні речі, Рем був готовий вирушати просто хоч зараз. Якщо доведеться принести себе в жертву, він з радістю це зробить. Хіба ж не приносив він себе в жертву кожен день, займаючись рутинною діяльністю? Це буде його зоряний час, навіть якщо він виявиться таким же коротким, як спалах зірки в небі. Після того, як Рем підтвердив свою згоду, звідкись набігли чоловічки в білих комбінезонах і почали його підключати до різних приладів. Тіло Рема нашпигували датчиками. На нього також одягли спеціальний костюм. Лишилося найменше - зробити останній крок...

Рем знаходився всередині капсули в тривожному очікуванні. Він вже знав місце свого прибуття. Це додавало йому неймовірного хвилювання. Він не міг повірити, що побачить на власні очі найвеличнішу битву, котра відбулась на світанку історії… Раптом простір гарячково затремтів. Стало неймовірно спекотно, все поплило перед очима, перетворившись на мішанину красок. Рем перестав відчувати своє тіло. Лишилось невеличке Я, яке підхопила невидима сила, і з неймовірною швидкістю понесла крізь час та простір. Здавалось вона зупинилась лише на краю всесвіту, і потім понеслась з такою ж швидкістю в зворотній бік. Цей шалений політ продовжувався, доки тіло знову не відчуло себе на твердій, жорсткій поверхні…

 

III

 

Рем поступово приходив до тями. Йому ввижалось, що він спить в своєму дитячому ліжку. В спеціальному будинку, куди забирали дітей Церцеріуму, щоб вирощувати справжніх патріотів. Але потім все кудись зникло. З'явилась лише страшна головна біль і передчуття чогось неприємного. Рем розплющив очі - і не впізнав світу, в якому знаходився. Він не міг зрозуміти, як сюди потрапив. Певний час він навіть не пам'ятав свого імені. Доклавши зусиль, Рем підійнявся на ноги, голова йшла обертом. Поступово пам'ять, все-таки, повернулась. Але йому здавалось, що його навмисне запроторили в це місце. Над ним, безперечно, дивним чином познущались. Вперше в житті Рема охопило відчуття обурення. Роздивляючись довкола в сірій темряві, Рем помітив слабке джерело світла.

Він поволі рухався на зустріч світлу, відчуваючи як з кожним кроком повертаються сили. Чим ближче Рем наближався до світла, тим ясніше розумів, що з цим світлом щось не так. Він ніколи в житті не бачив нічого подібного. Дійшовши до отвору, Рем не наважився йти далі, він розглядав свою руку під потоками світла, ніби вперше її побачив. Зрештою Рем зробив крок у світло, відчуваючи, що воно його сліпить. Знадобився певний час, щоб очі звикли до цього дивного сяйва. Проте не тільки очі, все тіло Рема переживало нові відчуття. Якісь небачені сили огортали кожну клітину його тіла. Коли його очі адаптувались, настав час для нових потрясінь, більш сильніших. Але на цей раз його мозок відмовлявся розуміти те, що відкрилось зору. Перед Ремом лежала пустеля, схожа на ту, що він бачив на картинках та відео. Згори світив найсильніший на світі прожектор. Це безперечно було сонце. Рем почувався так, ніби потрапив всередину фільму.

Нові відчуття переповнювали Рема, заважаючи думати. Потрібен був час, щоб звикнути до цього. За відносно приємними відчуттями, швидко прийшли не зовсім приємні. Рем відчув жорстокість нового світу. Все довкола раптом стало незатишним: сонце намагалось його спалити, а в повітрі відчувались важкі, вбивчі елементи. Рем зрозумів, що стояти на місці означало - вбивати себе. Тож він, більше не затримуючись, рушив вперед…

Йдучи крізь цей новий, жорстокий світ, Рем почав згадувати ціль свого перебування тут. Місцевість була незнайомою. Все відрізнялось від того, що описувалось в книгах і демонструвалось в фільмах. Рем зробив висновок, що його помилково відправили в інший час, або ж в інше місце. Отже, потрібно було повертатись… Рем намацав передавач, що висів у нього при боці. Залишалось налаштувати правильну хвилю та натиснути велику чорну кнопку. Але Рем вирішив не поспішати з цим і трішки дослідити новий для нього світ. Він пішов далі, куди бачили очі. В пустелі лежало каміння різного розміру, деінде зустрічались рослини, котрі видавались сухими. Рем безтурботно ішов вперед, та раптом його зупинило неприємне сичання. З-під великого каменю виповзла велетенська змія. Рем знав про існування в минулому великих змій, але ця виявилась занадто крупною, і що найдивніше, мала три голови. Про це в книгах чомусь не писали. Всі голови були направлені в протилежний від Рема бік. Це дало йому змогу непомітно забігти за камінь і звідти спостерігати, як змія зникає за найближчою грудою каміння. Рем вперше відчув, що таке небезпека і зробив логічні кроки, щоб її уникнути.

Рема почала допікати спрага. Він вже подумував натиснути кнопку. Але пустеля раптово обірвалась під ногами і попереду відкрилась долина, до якої вів пологий спуск. Долина Рему видалась знайомою. Він роздивлявся її, доки не помітив на дні жвавий рух. Навчений новим досвідом, прикриваючись камінням, Рем спускався донизу, щоб роздивитись зблизька незнайому істоту або істот. Коли стало досить близько, він зрозумів, що в долині перебувають десятки таких, як він сам, двоногих людей. Ці люди були одягнені в грубо пошиті шкіряні наряди. Всі вони були чоловіками і всі були небритими та м'язистими. Їх тіла вкривали татуювання, а на шиях висіли амулети. Значення амулетів Рем добре розумів. Від чоловіків віяло дикою, суворою силою. В руках вони тримали різне залізяччя: труби, крюки, ланцюги. Час від часу погрозливо помахуючи ними кудись вдалину. Один з них тримав довгу палицю, на вершині якої стирчало опудало синього птаха. Рему видався знайомим цей птах, і його серце почало калатати швидше. Ця компанія певно на когось очікувала, всі видавались напруженими та агресивними. І дійсно, на іншому кінці долини з'явились постаті, котрі швидко наближались. Це були такі ж дикуни. Їх було помітно більше, але вони майже нічим не відрізнялись, окрім незначної відмінності в прикрасах. І в них на довгій палиці стирчало опудало невідомої Ремові істоти з довгими вухами і трьома рогами на лобі. Єдиним бажанням Рема було зникнути звідси. Та його відхід могли помітити, тож нічого не лишалось, як причаїтись за валуном.

Тим часом між дикунами почалась бійня. В усі боки летіли зуби, постійно лунав звіриний рик та тріск кісток. Дуже швидко прибульці взяли гору і Ремові знайомі почали відступати. Вони дерлись по схилу, переслідувані своїми кривдниками. І саме в цю мить Рема помітили. Один з дикунів, демонічно заричавши, кинувся на нього. Рем встиг підхопитися на ноги і якимсь дивом уникнути нападу. Він втікав із залишками розгромлених невдах. Разом з ними він добіг до вже знайомої печери і забіг всередину. Рему нічого не залишалось, як слідувати за ними далі. Виявилось, що в печері є вузький прохід, котрий вів кудись вниз. Рем наосліп біг в темноті, відчуваючи поряд сморід від дихання своїх нових знайомих. Аж поки щось важке з усієї сили не вдарило його по голові. Рем провалився в ще більш непроглядну темряву.

На цей раз Рем отямився з болем в голові дещо іншого характеру, цього разу він пам'ятав все, що з ним відбулось. Перше, що він зробив, помацав свій бік, і з прикрістю усвідомив відсутність передавача. Рем спробував рвучко підійнятись, але стиснутий мотузками, повалився назад. До нього долинув неприємний сміх. Рем розплющив очі і роздивився місце свого знаходження. Він перебував в освітленій вогнищем печері, просто навпроти, на іншому кінці поряд з вогнищем сиділа огрядна дикунка і сміялась з нього, щось приговорюючи до себе. Рем намагався показати губами, що хоче пити. Дикунка його зрозуміла, тому швидко принесла примітивний глиняний кухоль з водою. Рем з розпачем подумав, що без передавача він тут застряг навічно.

З часом, Рема розв'язали і дозволили йому жити поряд з ними. Він, звичайно, не одразу позбувся клейма чужинця. Але міг доволі вільно себе почувати, виконуючи різну брудну роботу. Рем досить швидко вивчив їх мову, вона виявилась не складною. Він довідався, що їх плем'я називається Цер, і що вони мешкають в печерах та підземеллях від періоду великого вибуху. Старіші з них пам'ятали кращі часи, коли світ був розвинутим і цивілізованим. Але потім сталась війна – говорили вони зі сльозами на очах. Великий вибух все знищив, і змусив їх шукати прихисток під землею. Пізніше деякі з них почали виходити на поверхню, та більш розважливі, дотримуючись традицій, лишались під землею. Між жителями поверхні та підземелля подеколи спалахували сутички. Переважно за скупі ресурси. Рем перейняв всі звички свого нового племені. Він носив їх одяг, і навіть брав участь в сутичках з жителями поверхні, від чого його тіло швидко огрубіло та вкрилось шрамами. Він змусив себе не думати про можливе повернення в свій час. Рем почав уявляти минуле, як дивний сон.

Минуло безліч днів. Якось Рем прогулювався темними лабіринтами печери і, присвітивши факелом, помітив в кутку дивну річ. Він не одразу впізнав передавач. Але несподівана пам'ять нахлинула на нього холодним водоспадом. Передавач здавався страшним посланцем з минулого. Перше, що прийшло в голову Рему: розтрощити його об стіну. Але Рем не наважився це зробити. Він почав згадувати все більше і більше зі свого минулого життя. Він навіть згадав комбінацію чисел. Провівши декілька днів в роздумах, Рем повернувся до передавача. Рука автоматично набрала потрібні цифри і натиснула кнопку, але нічого не відбулось… Тоді Рем сховав передавач в надійне місце, повертаючись до нього час від часу. Одного дня, Рем повторив спробу - і печера перед ним затремтіла. Останнє, що він помітив: здивовані погляди членів свого племені. І все зникло…

 

IV

 

Рем отямився через вічність в знайомому приміщенні, на яке спостерігав через стіни капсули. Відтоді, як він його покинув, нічого не змінилось. Але в самому Ремові важко було впізнати худого, сором'язливого юнака. Тепер в капсулі ледве поміщався величезний, м'язистий дикун-воїн, прикрашений шрамами. Тож коли дивакуватий стариган відвернувся від пульта управління, його банькуваті очі мало не вилізли з орбіт від жаху та здивування. Тремтячими руками він натиснув на якусь кнопку і в ту ж мить пролунала сирена. Звідкись з'явились чоловіки в чорних комбінезонах з гумовим кийками. Рем раніше ніколи не бачив таких в Церцеріумі. Вони оточили капсулу. І як тільки капсула відчинилась, вони спробували затримати Рема. Але це було не так легко зробити. Рем розкидав їх в різні боки, немов ганчір'яних ляльок.

Рем кинувся до виходу, де з одного удару в щепки розніс двері. Він приїхав ліфтом на свій поверх, одразу викликавши небачену паніку. Доки Рем йшов коридором, він ловив на собі перелякані погляди старих знайомих, котрі не впізнавали в ньому того самого тихоню. Всі довкола з панічними криками розбігались в різні боки. Рем увійшов до своєї квартири. Тепер вона йому здавалась ще тіснішою. Він зрозумів, що йому тут більше нічого робити. Доки він сидів на ліжку, пролунало знайоме клацання замка. Заревівши, Рем почав вибивати двері. Врешті, вони піддались дикій силі. В коридорі на нього вже очікували. Ламаючи щелепи, Рем кинувся навтьоки. На цей раз він вирішив остаточно і безповоротно вибратись звідси.

Жоден ліфт не працював. Тож Рем, проламавши собі отвір, поповз ліфтовими шахтами нагору. Вибравшись з шахти, Рем нарешті міг оцінити, як виглядає поверх тих, хто називав себе елітою Церцеріуму. Цей поверх був суцільним садом. Наповненим дивовижними тваринами і коштовними предметами, назв яких Рем не знав. Приголомшено розглядаючи всю цю дивовижну красу, Рем наштовхнувся на веселе застілля. В гущині саду, на галявині, за щедро накритим столом сиділа компанія товстунів в халатах. Вони були чимось задоволені, тому голосно сміялись. Не встигли товстуни отямитись, як Рем схопив одного з них і поволік до відкритої шахти. Рем переловив їх стільки, скільки встиг, і покидав всіх донизу. Далі він вже не пам'ятав, як ліз нагору вентиляційними лабіринтами, доки не наштовхнувся на металевий люк. Рему довелось повертатись назад за інструментами. Він потратив безліч часу, але зрештою відкрив його.

 

закінчення

Рем вибрався назовні і на повні груди вдихнув свіже повітря. Там, де мала бути мертва пустеля, цвіли сади, в блакитному небі лагідно світило сонце. Вулицями, поряд з красивими будинками, гуляли люди. На майданчику грались і весело сміялись діти….

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>