Маркізова уява

Маркізова уява

П’ятниця, 25 вересня 2015 г.
Проглядів: 878
Підписатися на комментарі по RSS

Марко сидів за комп’ютером, коли мама знов стала перед іконами.

- Вимкни свій реп.

Хлопець неохоче натягнув навушники і перемкнув на них звук. Мама повернулась зосередженим обличчям до ікон.

Поки Марко був зовсім малим, мама і його водила до церкви і вчила молитись. А коли йому стукнуло десять, він почав опиратись. Зараз Маркові було дванадцять, і з релігійних питань у них із мамою встановився нейтралітет – ніхто нікому не заважає, але й ніхто нікому нічого не нав’язує.

 

Сидячи перед монітором, Марко краєм ока спостерігав за мамою. Молиться вже втретє за день. Хлопець якось запримітив, що її молитовне правило частенько ділиться на п’ять частин. Він навіть задавався питанням: якщо так, то яка в його мами релігія – християнство чи іслам? Питання на кшталт «Чи живий кіт Шредінгера?..»

…До речі, що за молитва без кота? Поки Маркіз був зовсім кошеням, ця гра ніколи не проходила без нього. Мама кланяється, спідниця смикається – для кого ж це, як не для кота? Обов’язково треба схопити. Знову тканина рухається? Знову в котячі лапи.

І це ж наскільки треба зосередитись на молитві, щоб зовсім не звертати уваги на витівки домашнього улюбленця?..

Зараз Маркіз подорослішав і до молитви ставився спокійніше. Але не розлюбив її. Варто мамі було стати перед іконами – кіт влягався їй на капці і лежав, мружачись. Часом засинав.

 

Зараз було так само. Вигляд Маркіза та питання про кота Шредінгера наштовхнули на думку пошукати відео на тему того живого-чи-мертвого кота. Тексти про цю теорію Марко вже читав – тепер захотілось відео.

Але такого не знаходилось; натомість трапилось вже бачене колись, але все одно привабливе – «Невидимий уявний друг твого кота». Власне, звичайнісінький на перший погляд мультик – але класний. І Марко з задоволенням запустив його ще раз.

Поєднання мультфільму з маминою молитвою дало зовсім несподіваний ефект. Марко раптом згадав, що його кіт теж інколи носиться по хаті, наче йому кудись шило вставили – то нападає на когось, то біжить за кимось або навпаки від когось… А ще згадались мамині церковні книжки про бісів – в одній з них згадувалось, що нечисті можуть зачіпати домашніх тварин, на що ті реагують дуже неспокійно. Ну і ще те, що будь-якого чорта можна прогнати правильно виконаним хресним знаменням…

Цікаво, з ким грається Маркіз? Треба буде перевірити.

З того часу хлопець почав стежити за котом уважніше.

Молодий котисько дурів часто, а от зробити перевірку виявилось надскладним завданням. Спробуй його перехрестити! Марко тільки руку підняв – кіт уже в іншому кутку кімнати.

За ті пару разів, коли це вдалося, Марко зрозумів, що ніяких бісів і близько немає. І справді – звідки їм узятись, якщо в домі хоча б одна людина щодня молиться? Ну, одного разу кіт відволікся від гри і простежив за незрозумілим жестом людини – так це ж закономірно.

Виходить, кіт насправді когось уявляє?!

Наукою Марко цікавився більше, ніж вірою, тож одного ранку загорівся бажанням будь-що докопатися до того, з ким саме грається його кіт. Почалися довгі й терплячі спостереження. Коли ж помітив, що деякі факти забуваються, почав вести щоденник.

 

«17.08.

Сьогодні вирішив завести щоденник спостережень за своїм котом Маркізом.

Колір шерсті – чорний з білим. Вік – приблизно один рік.

Мета роботи: визначити, з яким уявним другом грається кіт.

Перші спостереження: кіт грається з невидимкою не щодня. Швидко втомлюється, як від будь-якої гри, і після гри спить. Гру завжди починає після іншого, активного заняття. Наприклад, після гри з реальним предметом або після спроб потрапити в зачинену кімнату.»

 

«20.08.

Кіт наче зрозумів, що за ним стежать – підстерегти його за грою з невидимкою стає складніше. Треба придумати, як його перехитрити.»

 

«25.08.

Щодня намагався спровокувати кота до гри з невидимкою. Спочатку ставив йому якесь завдання, наприклад, заставляв поріг кімнати кількома речами, через які кіт мусив перебиратись незвичними способами. Або просто грався з ним. Потім спостерігав.

Спрацювало тільки один раз – після гри з фантиком від цукерки.

Напрошується висновок, що гра з невидимкою може бути продовженням забави. Треба знайти спосіб, як це перевірити».

 

«04.09.

Почалася школа, стежити за Маркізом стало складніше – менше вільного часу. Можна поки що підбити деякі підсумки.

1. Гра з невидимкою для кота розвага. Оскільки граються вони, поки молоді, з віком це має пройти. Це припущення.

2. Невидимка маленький за розміром. Бігаючи за ним, кіт ніколи не дивиться вгору. Тільки іноді піднімає голову, наче хоче щось роздивитись, але не над головою, а на рівні очей. Певно, уявляє, як невидимка стрибає на щось або просто на місці. Дивно, чому тоді не ловить його під час стрибку?..

3. Один раз під час гри з невидимкою я помітив, як кіт завмер на місці з виразом морди, ніби прийшов до тями. Думаю, щось перебило йому уяву, хоча я нічим не відволікав. Передумав грати? Я вже забув, чи продовжив він гру після того».

 

«08.09.

Поки спостережень не виходить, вирішив пошукати схожі спостереження на стороні.

Опитав п’ятьох знайомих, в яких є коти. Тільки один сказав, що його кіт теж поводиться так, наче з невидимкою. Ще один упевнено заявив, що його кіт такого не витворяє. А троє відповіли, що не придивлялись.

Хотів попросити їх, щоб придивились, але не став. Для них це, напевне, дурниці…»

 

«11.09.

Виникло питання: яким Маркіз уявляє собі невидимку? Те, що маленьким, я вже зрозумів, а якого кольору? Якої форми?

Для початку з’ясував, які кольори коти взагалі розрізняють. Виявилось, що найкраще – сірий колір. Поки що буду вважати, що невидимка теж сірий.

З формою можна здогадатись. Скоріш за все, істота схожа на тваринку. Рухається – значить з лапами. Якщо в уяві кота невидимка якось із ним контактує, то має бути й голова… До речі, чи контактує? Поки що не маю відповіді.

Взагалі це дуже схоже на мишу, але я не впевнений, що кіт уявляє мишу. Миша для нього здобич – він би полював на неї, а не грався. Так що це припущення суперечить попереднім спостереженням.»

 

«20.09.

Сьогодні мені на очі потрапила мамина церковна книжка. Там було написано про те, як дитина зраділа, коли їй подарували іграшкового ангела – нібито діти їх бачать, і вона впізнала свого друга.

Я подумав: якщо кіт побачить уявного друга, то може теж впізнає?

Образ я маю лише один – із того мультика. Але він видається логічним. Та істота теж має ніжки, на яких бігає, тільце, голову… І ще – великі вуха. Не знаю, навіщо такі великі вуха, але це можна пояснити тим, що вони роблять маленьку істоту помітнішою.

Треба десь роздобути таку іграшку».

 

Марко знав, що дівчата на уроках праці щось шиють. Знав і те, що найкращою у цій справі була однокласниця Валя. От до неї і звернувся якось по допомогу.

- Слухай, - сказав якось на перерві, - ти ж добре шиєш, так?

- Ну, так, а що?

- Мені потрібна твоя допомога. Я тобі покажу коротенький мультик – мені треба таку іграшку, як в мультику. Зможеш пошити?

- Ну, треба подивитись.

Марко показав їй мультик, який Валі страшенно сподобався; і іграшку вона не знайшла занадто складною.

- Тільки зроби її не рожевою, а сірою, - попросив Марко.

- Якого розміру вона має бути?

- Ну… приблизно, як моя рука, - він підняв і показав свою долоню.

- Все буде зроблено!

Але мультик, видно, настільки сподобався Валі, що вона… закохалась у Марка! Скоро її симпатія стала помітна всім однокласникам.

Власне, Марко й сам був не проти – симпатична ж дівчинка. Однак турбували його два моменти. Перший: якщо ходити на побачення, не залишиться часу на вивчення кота. Другий: чи не шитиме Валя іграшку занадто довго, щоб довше мати привід для спілкування?

На маминій мові це називається спокусою.

Марко не став їй опиратися, вирішивши, що науку буде доцільніше перенести на канікули. Заразом і Валі визначив строк: іграшка має бути готова до канікул.

Двічі або тричі на тиждень Марко водив подружку на побачення, а що совість трохи мучила стосовно кота, то Марко поки що зайнявся пошуком однодумців в інтернеті. Може, хтось спостерігав за котами подібні незрозумілі явища?

Як не дивно, але потрібні відомості, хоч і в дуже малій кількості, знайшлися. Щоправда, господарі котів – як правило, ровесники Марка – більше приколювались над тим, із ким невидимим граються їхні улюбленці. Але головне, що явище таки поширене, і люди його помічають!..

Справжнім щастям було знайти відео, де якийсь кіт грався з невидимкою. Власне, сама сцена була Маркові вже знайома, але він звернув увагу на один момент, зафіксований камерою чітко і виразно. Кіт кілька разів ставав на задні лапи і відбивався від невидимки передніми. Ці випади були дуже короткими, бо коти не вміють довго стояти на задніх лапах, але на відео було їх кілька.

«Маркіз теж так робить, - подумав Марко. – Дивно, що я раніше не звернув уваги».

Тут же виникла думка про те, що невидимка теж стає на задні лапки…

 

«29.09.

Знайшов в інтернеті відео незнайомого кота, який теж грається з невидимкою. Він кілька разів ставав на задні лапи, ніби відбивався. Маркіз теж так робив.

Думаю, невидимка в котячій уяві теж підіймається. Значить, це не миша – здається, миші так не вміють. А якщо і вміють, навряд чи коти звертають на це увагу.»

 

Перед канікулами Марко забрав іграшку та попередив Валю, що має багато роботи по дому, яку не робив під час школи. Так що на канікулах вони не зустрічатимуться, а от після… Валя виглядала засмученою, але не заперечувала.

 

«15.10.

Роздобув іграшку таку, як в мультику. Маркіз нею не зацікавився. Гратися почав лише тоді, коли я підвісив її на мотузці до люстри. Мама наказала зняти, щоб не скинув люстру ненароком…

Тепер сумніваюсь, що автори мультика зобразили невидимку правильно».

 

«18.10.

Канікули. Вільного часу багато, а матеріалу для вивчення мало. Думаю, що для результативного дослідження замало одного кота. Де б знайти ще хоча б кількох піддослідних?..»

 

«20.10.

Виникло дивне відчуття, схоже на інтуїцію, яка спала-спала, а потім раптом прокинулась. Все не дає спокою те піднімання кота на задні лапи. Не можу пояснити, чому, але чомусь сильно здається, що цей момент дуже важливий».

 

Канікули пройшли нудніше, ніж очікувалося, так що Марко зрадів, коли розпочалась школа. З Валею вони так само зустрічалися.

Одного досить приємного осіннього вечора Марко запросив подругу на чергову прогулянку. Оскільки було їм обом по тринадцять, то вони з обережності приховували свої стосунки від батьків. Так що Марко не заходив до Валі в квартиру; за взаємною домовленістю він дзвонив їй на мобільний, чекаючи під під’їздом.

На Валиному подвір’ї бездомна кішка привела кошенят; на той день вони вже підросли і забавляли своєю кумедністю. Сидячи на лавочці, Марко дивився, як кішка вилизує своїх дитяток.

Запищав домофон, і з під’їзду випорхнула Валя. Марко чмокнув її в щоку і спитав:

- Куди сьогодні підемо?

- Ой, стривай! – раптом перебила дівчинка. – Я забула телефон в коридорі… Почекаєш, я збігаю за ним?

- Звісно, почекаю!

Поки Валя бігала по телефон, кошенята, ігноруючи мамину турботу, затіяли гру. Їхні псевдобійки раптом прикували увагу Марка – було в них щось дуже знайоме…

«От би зняти на відео», - подумав.

В його телефоні не було камери. Нічого не вдієш – вплив релігійної мами на вибір речей. Телефон – значить для розмов, а все інше – від лукавого. Тобто, не так-то конче потрібне.

І коли знову вийшла Валя, Марко показав їй на гіперактивну малечу:

- Дивись, як вони смішно граються. У тебе телефон з камерою?

- Так.

- Це просто треба зняти! Таких відео в усьому інтернеті небагато побачиш!

Ідея Валі сподобалась. Вона знімала, а Марко був за коментатора. Вийшло дуже смішно.

Але поки тривала зйомка, Марко не зводив очей з рухів кошенят, дуже серйозно спостерігав і вже почав про щось здогадуватись… На щастя, він вже чудово натренувався перед Валею вдавати нормального, зовсім несхибленого на котах хлопця. Дівчинка навіть не підозрювала, який робить внесок в науку.

Пізнім вечором Марко уже мав відзнятий відеофайл. Прокрутивши його, подивився слідом відео кота з невидимкою – і навіть ляснув себе по лобі! Тепер все зрозуміло!

Хоча бентежив один момент, який треба було з’ясувати в мами. Нетерпіння виявилось таким великим, що Марко не зволікаючи пішов до кухні, де мама щось готувала.

- Ма, я хочу спитати…

- Так?

- А в нашого Маркіза були ще братики й сестрички? Ну тобто ще інші кошенята в тої ж кішки?

- Аякже! Та кішка народила чотирьох кошенят, господарі всіх роздали…

- Дякую! – Марко вибіг до кімнати. Не до комп’ютера з відяшками – до щоденника, який вів.

 

«28.10.

Нарешті в мене з’явилась гіпотеза, яка багато чого пояснює!

Я побачив, як граються одне з одним маленькі кошенята. На відео рухи кота, що грається з невидимкою, точно повторюють рухи кошенят під час гри.

Це може означати, що кіт уявляє своїх братиків і сестричок. (Звичайно, за умови, що він їх пам’ятає. В Маркіза вони точно були.) І ця версія сходиться з іншими даними.

1. Розмір.

Кіт не усвідомлює, що він росте, а інше кошеня в його уяві лишається тих же розмірів відносно інших предметів. Скажімо, уявний приятель-колишній брат трохи більший за черевик. Кіт бачить в домі черевики, і його пам’ять корегує розміри уявного друга.

2. Попередній висновок був, що гра з невидимкою – це розвага. Це підтверджується – кошенята одне з одним саме граються!

3. Я дивувався, чому кіт не ловить невидимку. Схоже, є відповідь і на це питання: кіт уявляє лише візуальний образ, але при спробі спіймати його не відчує дотику.

4. Цим же фактом можна пояснити і швидку втомлюваність від гри з невидимкою. Тепер я думаю, що кіт не так втомлювався, як йому просто набридало возитись лише з візуальним образом, не маючи змоги погратись по-справжньому.

5. Остання думка з цього приводу: ці уявні ігри можуть бути захисною реакцією мозку на стрес від розлуки з родиною.

Всі ці висновки викликають більше питань, ніж дають відповіді. Дуже цікаво розібратися в котячій уяві! Продумаю план наступних досліджень, відштовхуючись саме від цієї версії.

Тепер мені ще краще видно, що одного кота тут замало…» 

Дослідження Маркізової уяви на цьому вважалось закінченим, тим паче, що Марко продовжував зустрічатись із Валею – ці стосунки стали набагато важливішими за наукову кар’єру.

Втім, перед зимовими канікулами сталась приємна подія. Коли захворіла біологічка, її підміняв інший вчитель біології та хімії – молодий чоловік, який в Марковому класі не викладав. Однак Марко знав, що він завжди підтримує в учнях потяг до науки, тому дуже його поважав. Марко наважився показати вчителю свій котячий щоденник.

Звичайно, ентузіасту записи спостережень неймовірно сподобались.

- Але це справді потребує подальшої роботи, - сказав він. – Розумієш, ти вивів теорію. Отже, тепер треба її доводити. Знаєш, як вчені різних епох?.. висловлювали якісь неймовірні думки, оточуючі висміювали їх – а вони не здавались, намагались довести, що праві. Звичайно, й помилялись багато в чому, однак внесок в науку все одно зробили великий. Ось так тепер треба і тобі. Одного відеодоказу замало, треба ставити ще багато експериментів… Тільки не зараз.

- А коли? – здивувався Марко.

- Коли матимеш відповідну освіту. Ну тобто, коли виростеш, як не образливо це звучить. Адже будь-яка робота, і наукова теж – для дорослих. А обов’язок дітей – вчитися.

Марко зітхнув.

- Ну, не переймайся так, - підбадьорив вчитель. – Я впевнений, що для науки ти небезнадійний. Звісно, якщо захочеш іти цим шляхом. – Він помовчав і додав: - Я тобі бажаю успіхів – авансом.

- Дякую! – щиро сказав Марко.

Здається, в той день він визначився з майбутньою професією…

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>