Майстерність

Майстерність

Субота, 28 лютого 2015 г.
Проглядів: 1259
Підписатися на комментарі по RSS

- Всім підрозділам! Згортаємо операцію! – продерся крізь перешкоди голос адмірала Грейса. – Відбій висадки. Повторюю. Відбій висадки.

Обстріл почався раптово. Після того як орбітальний залп накрив координати зібрані розвідкою і авангард зайняв плацдарм день перетворився у пекло. Схоже хтось у розвідці припустився помилки. Клятої, бісової помилки. Зенітний вогонь ворога затулив небо, а артилерія почала перекопувати плацдарм з такою ретельністю ніби зібралися тут пшеницю сіяти.

- Там мій авангард! – заперечила генерал Гарьєда.

- Не дурійте. – гаркнув адмірал -  це бісова пастка!

- Є група кораблів – обережно вліз в розмову офіцерів-оператор – відстань п’ятнадцять хвилин. Прискорення 320 Же і зростає. Ідуть антирадарним порядком.

- Розгорнути флот до бою. І повернути десант – жорстко заперечив адмірал.

- Прошу дозволити прорив та закріплення на плацдармі. - не відступилася Гарьєда.

- Це спис шість. Не варто. – не відриваючи погляд від мапи промовив Северин, - тут внизу пекло! Ви марно покладете людей! А флот вас не прикриє.

- Спис три. – увірвався в розмову новий голос. - Спис три, нас підбито. Множинні влучання! Ми….

Тріск перешкод на мить завис між офіцерами.

- Спис дев’ять – прохрипіла жінка, - виходжу з атмосфери.

- Всім кораблям негайно назад. -  жорстко скомандував адмірал.

- Генерал, я виведу авангард! – Знову сказав Северин.

- Відбій твій корабель мені потрібен тут. – гаркнув Грейс

- Корабель може битися і без мене. – гмикнув Северин та перемикнувся з офіцерської частоти – Капітан, беріть керування на себе та ведіть катер у бій.

- Так пане – відгукнувся офіцер. – а ви куди?

- Вниз.

- А хіба це розумно? – спитав старий друг.

- Кірпал, Українці своїх не кидають. – відповів Северин, - Підготувати супровід до десантування.

- Спорядження?

- Максимальне. – відповів лицар встаючи з крісла командиру екіпажа.

Команда містка, на мить, озирнулася на сюзерена з суміщу поваги та страху. Швидко від’єднавшись від системи життєзабезпечення лицар вийшов з рубки катеру та побіг до десантного відсіку де вже готувалися до стрибку його бійці.

- Саймон, - скомандував Северин, - запаковуй мене.

- Так пане. – відгукнувся майстер сержант і махнув двом технікам.

Для економії часу та за для збільшення захисту лицарі літали вже вдягнені у важкі екзоскелети. Тож сервісним дронам, під керуванням техників, лишалося тільки закріпити амуніцію, зброю та активну броню.

- Наша місія – промовив лицар до бійців спису. Загартовані ветерани, яких граф Співочих Гір, батько віконта Северина, приставив до сина, спокійно слухали в яку ж ще безглузду витівку їх потяг шляхетний нащадок. І не те щоб в цих людей не було вибору. Але важко знайти більш почесну роботу, ніж супровід лицаря. А ще і годують гарно, і спорядження краще, і слави більше – зібрати передові загони авангарду, та підтримати їх вогнем та бронею. Беремо максимально важку зброю та укомплектовуємося по максимуму.

- Оперативні союзники? – запитав майстер сержант Саймон,

- Тільки ті, що знайдемо.

- Смерть чи слава? – уточнив інший сержант деталі плану операції.

- Смерть чи лава. – чітко відповів віконт.

- Герметизація боєкомплекту закінчена. – сповістив дроід.

- Кірпал, - Северин перемикнувся на частоту кабіни, - скидайте нас.

- Прийнято!

- Слава Імперії – вигукнув віконт.

- Це слава героїв! – відповіли бійці.

Шістнадцять тисяч тон керамітів, зброї та люті на бриючому польоті йшли заливаючи оточуючий світ вогнем. Шість потужних двигунів залишали у вогких джунглях пропалений слід. Важка броня і надійні системи керування в купі з майстерністю пілотів робили катер вкрай не зручною ціллю. Але скоро решта кораблів полишать зону ураження і тоді вже ніщо не врятує машину від систем ПКО.

Ніби відчуваючи це катер різко повернув на Захід і прискорюючись пішов у напрямок обрію полишаючи за кормою більш менш суху рівнину де адмірал Грейс планував влаштувати плацдарм висадки. Але розвідка помилилася. І операція ледь не перетворилася на бійню. Просто у когось з ворогів здали нерви і вогонь відкрили до того як основні сили почали розгортатися.  А таке інакше ніж щасливим випадком назвати було неможливо.

- Пане, а вам не спадало на думку, що десантуватися в болото, у важких обладунках, трохи дебільна ідея? – запитав майстер-сержант та за сумісництвом наставник молодого лицаря.

- Знаєш, Саймон, - пробуркотів лицар підводячись з вогкого багна, -  в сухому та теплому ангарі ідея виглядала просто блискуче.

- А ще у цьому довбаному болоті зі зв’язком якась лажа. – повідомив інший боєць.

- Ну цього можна було очікувати, - механічно кивнув Северин хоча зовні «жаб’яча морда» зовнішнього шолому лишилася абсолютно нерухомою.

Лицар провів у нижній частині полю зору броньованим маніпулятором, і система керування броні слухняно розгорнула тактичну мапу місцевості. Зв’язку з супутниками не було тож комп’ютер на свій розсуд зорієнтувався у просторі – краще ніж нічого. Дочекавшись доки шолом очистить лінзи візорів лицар піднявся та скинув поглядом своїх людей. Загартовані та досвідчені бійці вони без команди зайняли оборонний периметр по колу і чекали наказу командира який не змусив себе довго чекати.

- Висуваємось на схід-схід-північ – промовив лицар вдивляючись на мапу – шість-один, твоя група авангардом решта шикуємось колонною. Шість-два посередині, Шість-три ми в хвості.

- Так пане – коротко відповіли бійці.

Майже триметрові постаті рушили болотом ніби демони пробуджені закляттям. Перемішуючи багно солдати активно ворушили маніпуляторами прагнучи якомога швидше забратися подалі від просіки пропаленої космічним «винищувачем». Випарувані двигунами тонни води охолонули і почали повертатися на землю дрібним дощем, що вкупі з туманом ще більше обмежували видимість. Ну принаймні тим хто не мав в броні цифрових мультиспектральних візорів.

- Запустити розвідувальні зонди. – Наказав Северин, провівши поглядом по зарослих мхом деревах на свої зоні відповідальності. – встановити зоно супроводу у шестистах метрах, напрямок восьма – дванадцята години.

- Прийнято – чітко та майже одночасно відповіли бійці. І від колони відокремилось дев’ять маленьких розвідувальних роботів.

Сторонній спостерігач навряд звернув би увагу, на кількох великих, сантиметрів п’ятнадцять довжиною, комах, що сполохані велетнями ображено почухрали шукати собі спокійнішого місця.

Северин крокував час від часу оглядаючи свій сектор та спостерігаючи за тактичними даними, що їх малювали дрони, а сам пригадував екзамен. То було на планеті вкрай схожій на цю. Принаймні місцина була настільки ж приємна: вогке похмуре болото, зі злючими зграями комах, що здавалося намагалися тебе з’їсти живцем, муляка в яку ноги провалювалися по коліно. А ще сморід. Ні з чим незрівняний сморід. Северину здавалося він місяць потім тхнув тим болотом.

Певно смерділо і тут, але на відміну від екзамену, важкий герметичний екзоскелет надійно відгороджував лицаря і від комашок, що безсило ламала жала о армовані волокна. І від дощу, що нудно барабанив по броні. І від характерних запахів болота, що лишалися з того боку повітряних фільтрів. А ще широкі броньовані ступні які компенсували півтонну вагу обладунку і підсилені м’язи, що давали змогу без зусиль долати опір ненажерливої багнюки. Хоча з останньою точно жартувати не варто. Бо чим потужніші ноги тим більше ймовірність потрапити в смертельну пастку з якої тебе ніхто вже не витягне.

Здавалося пройшла ціла вічність у цьому похмурому всесвіті вологи та імли. Але підступний хронометр вказував, що група рухалася лише двадцять хвилин. Чималий внутрішній простір зовнішньої «жаб’ячої голови» дозволяв вільно рухати важким лицарським шоломом, а уся внутрішня поверхня «кабіни» обладунку була перетворена на оглядові екрани які передавали зображення з периферійних візорів і давали змогу дивитися на 360 градусів. А між тим прямо над головою розгорталася космічна битва. Крізь гранітно-сірі хмари пробивалися тераватні розряди лазерів та яскраві спалахи ядерних вибухів.

- Вістря спису шість… вістря спису шість…. – ледь чутно пролунав в навушниках жіночий голос. – це Око в небі, як чуєте?

- Чую вас, Око в небі. – відповів Северин, та наказав обладунку розгорнути комунікаційне обладнання, аби покращити прийом - як ваші справи?

- Нормально. – швидко відповіла дівчина - вас не засікли?

- Стеження не помітили, - невпевнено промовив Северин, - начебто ні.

- Це добре. – швидко відповіла дівчина. – прямо перед вами великі сили ворога. Вони прочісують плацдарм.

- Далеко?

- Вступати в бій не рекомендую – промовила оператор, вкладаючи у голос увесь досвід спілкування з погордими лицарями.

- Рекомендації? – спокійно запитав віконт.

- Обійти ворога по правому флангу.

- Прийнято – відповів Северин, та перемкнувся на внутрішній зв’язок – Авангард, робимо крюк. Виводьте нас на півтора кілометри праворуч. І додаємо темпу.

- Прийнято. – відповіла командир авангарду.

- Загальний. Додали корку.

Колонна як могла пришвидшила просування, а Северин повернувся до оператора.

- Око в небі, це вістря спису шість.

- Так вістря шість.

- Яка диспозиція на плацдармі.

- Авангард перегруповується, - швидко відповіла дівчина. – шукають слабину у ворожих позиціях.

- Я розумію артилерія замовкла.

- Так, - підтвердила оператор, - десантникам вдалося піти з під удару.

- Добре.

Раптом індикатор сигналу згас. Северин не хотів думати про те через, чому це сталося. Скоріш за все просто якийсь іонний імпульс перекрив сигнал або випадковий постріл збив комунікаційний супутник. Та і яка різниця? Марні переймання лише вкорочують віку та додають сивини, як казав батько. А в них тут є робота яку треба виконати.

Пройшовши півтора кілометри люди повернули і рушили далі. Підвищене навантаження швидше спалювали заряд батарей, але хвилюватися поки не було про що.

- Вістря спису шість… вістря спису шість… - знову продерлася крізь перешкоди оператор.

- Чую вас Око. – Відповів Северин, ледь не піддавшись бажанню дізнатися ім’я дівчини. Але зараз це значення не мало, а потім можна буде і спитати.

- Тепер слухайте мене уважно.

- Як завжди,  - посміхнувся Северин, - я самі вуха.

- Тут зона прямо кишить ворогом, але нічого я вас проведу.

- Нам ще далеко?

- Та доведеться потовкти багнюку. – напружено зітхнула дівчина, - і варто бо десантників ось-ось притиснуть.

- Зрозуміло, - Северин вже не перемикаючись просто відкрив внутрішні канал і наказав – Крокуйте ледацюги, крокуйте. Там люди помирають.

- Гаразд, - відповіла Око – запустіть додаткові безпілотнки і слухай мене уважно.

Знову і знову дівчина проводила бійців повз кордони та патрулі ворогів, що шукали рештки людського десанту. Аж доки в моніторі частот не з’явилася ще одна позначка людської кодованої передачі.

 - Не відповідати на передачу. – жорстко наказала дівчина, тільки-но Северин хотів відгукнутися і сказати хлопцям, що допомога поруч.

- Але….

- Зараз треба діяти швидко. Попереду щільні ворожі позиції. Вам треба розгорнути усі безпілотними і ретельно оглянути простір. Далі треба пробиватися з боєм. Потім швидко рушити на Схід. Там розтушований пункт корегування вогнем. Але там дуже міцні ворожі…

- Українці не питають скільки їх,  - перебив Северин, - українці питають де вони?

- Ось тут – винувато відповіла дівчина, а на тактичній мапі блимнула позначка, - розташовано пункт корегування вогню. Ось і ось опорні пункти оборони. Ось тут теоретично, пост спостереження, Доки ви його не вимкнете підмоги не буде.

Слідом за словами оператора на тактичній мапі спалахували позначки, що відображали стан речей. Доволі песимістичний стан.

- Прийнято . – відповів лицар і наказав. – Група розгорнутися в шеренгу. Безпілотними в перед, ведемо спостереження.

Бійці чітко та злагоджено виконали команду і вже за мить ворожий патруль зумів би знайти в болоті півтонних броньованих монстрів лише тоді коли б стало запізно. Зграйка з двох десятків комах-велетнів промчала чагарниками і зависла над ворожими позиціями. Обладунок розгорнув в полі зору лицаря велику тактичну мапу, що доповнювалась та уточнювалась по мірі надходження даних від безпілотників.

- Щільно стоять гади. – Саймон, - і доволі міцні групи. Цікаво чим вони заманили Бройгів в болото?

- Пообіцяли, що в нашому авангарді будуть лицарі. – пожартував хтось з бійців.

- І ти диви не обманули. – сухо відповів Северин. Ще раз оцінивши позиції ворожих сил і те як активно вони готуються до атака та скомандував.

- Наша ціль бандит три – він промаркував цілі на тактичній мапі яку отримали усі його бійці. – Атакуємо швидко та жорстко.

- В лоб? – недовірливо перепитав Саймон.

- Не маємо часу на флангове охоплення по правилах, та і нас ну зовсім не чекають.

- Вашу алебарду? – закінчивши не конструктивну суперечку майстер-сержант.

- Ні, - відповів Северин, - в таких хащах краще меч.

Віконт перестібнув важкий випромінювач на ліву руку, і витяг лицарський довгий меч. Потужна, швидка, маневрова і вкрай небезпечна зброя. Вона була створена такою для кращих вояків свого часу – лицарів. І от, отримавши нові плазмові леза, з глибини віків ця зброя повернулася на поля війни. Разом з закутими в найкращу доступну броню машинами знищення. Оновлений та ще більш смертоносний тандем меча та лицаря.

- Саймон, зі мною. Шість один лівий фланг, Шість два правий. – командири груп підтвердили, що зрозуміли. І тоді Северин наказав – рушили. Б’ємо швидко б’ємо жорстко. Слава Імперії!

- Це слава героїв – тихо відповіли бійці.

Лівий та правий фланг рушили раніше. Центр трохи загодя. Звісно Северин не був ідіотом і не планував атаки в лоб, просто не було часу на глибокі охоплення як це треба робити «по науці».

- Шість один готовий. Шість два готовий – доповіли бійці застиглому в очікуванні командиру.

- Тож почнемо. – тихо промовив Северин та наказав. – Третя група вогонь.

Між деревами в тумані ворогів можна було розрізнити лишень по рухам. Тіням рухів. Але для озброєних найкращими оптико-сенсорними системами бійців це була не проблема. І два важких залили ворожі позиції ураганним вогнем.

- Пішли! Пішли! -  скомандував Северин стріляючи на бігу з випромінювача.

Раптом між дерев розгорнулася тінь важкого крокуючого робота.

- Плазма ціль на першу годину.

- Є ціль на першу – відповів боєць з важкою плазмовою «сарисою».

Довжелезна ручна гармата звиснула, І сліпучий промінь перетворив сутінки на полудень. Шар розпеченого газу температурою кілька тисяч градусів пропалив собі дорогу до ворога. В той же час в бій вступили лівий та правий фланги. Швидко та безжально. Пара ракет прокреслили траєкторії білим димом аби розквітнути багряними вибухами у ворожому стані. А слідом запрацював мобільний міномет встановлений на спині одного з бійців.

Не збавляючи темпу Северин повів центр в атаку. І зустрів на згарищі ворожого табору саме те на, що розраховував – бройгів. Два броньовані монстри закуті у важчезні лати, що перевершували лицарські, ховалися за уламками бронемашини – бо хай яка міцна броня вона пробивається.

Побачивши лицаря людей монстри зраділи та вихопивши мечі кинулися навперейми. Поливаючи вогнем важко броньовану тушу, скоріше для того аби відволікти увагу ніж сподіваючись пробити шар броні яким би і танк не погребував Северин біг назустріч першому супернику. Прагнучи покінчити з ним до того як підійде його товариш.

Бройг атакував потужним прямим ударом. Але разом з довгими мечами та латами до лицарів людства повернулися і фехтувальне мистецтво давньої Європи. Вичовгане та доведене до абсолюту сотнями майстрів меча Середньовіччя це знання знову стало в нагоді нащадкам. Северин зафіксував вороже лезо гардою і використавши ворожий клинок як точку опори довернув меч так, що вістря клинку дзьобнуло маску ворожого шолому. Плазма прохромила шар броня та розбила окуляр. Але вороги теж вже усвідомили перевагу двох шоломів тож Северин не розраховував на те, що наніс суттєвих пошкоджень. Тому не гаючи часу лицар збив меч ворога та філігранним рухом всадив клинок у щілину між пластинами горжетку. Бройг навіть не встиг здивуватися бо наступної миті з усіх стиків та дихальних отворів бризнула кривава пара – яка була надійним свідченням того, що плазмове лезо дісталося м’яких тканин. Северин додав сили поштовху пробиваючи мечем тильні пластини броні. Наступної мити лицар впер ногу у падаюче тіло і різко висмикнув клинок. Якраз вчасно аби встигнути ухильнутися він атаки другого ворога.

Відновивши рівновагу після атаки Северин підвів меч оцінюючи броню другого ворога. Бройг атакував, але лицар обертом меча відвів ворожу зброю униз і ступнувши чужинцю за спину, що сили вдарив. Клинок глибоко увійшов в броню залишивши плавлену борозну, але ворожий обладунок витримав удар. Наступну атаку могутнього ворога віконт прийняв гардою, підбив меч в гору і що сили рубанув в шию. Хмара кривавого туману з проламу засвідчила що напрямок удару було обрано вірно. Але аби бути впевненим Северин вдарив ще раз, перерубавши шию до половини.

- Око в небі це шостий. – Промовив Северин роззираючись навкруги.

- Чую вас.

- Якщо можеш попередь хлопців, що ми на підході.

- Прийнято. Не затримуйтесь.

- Плюс.

Северин поміняв спорожнілий барабан у випромінювачі і був готовий дати команду рушати доки ворогів не набігло, але його перебили.

- Пане ви тільки гляньте – промовив боєць з погано прихованою люттю.

Лицар підійшов до уламків іншої броне машини і глянув у пролам. Там сиділо двоє. Виходячи з форми це могли бути солдати, але зброю ці герої десь кинули, забившись в нору як щури.

- Ім’я – коротко скомандував лицар.

- Іван… - проскиглив один.

- Пппьотр – перелякано промимрив другий.

- рашисти . – процибенив крізь зуби Северин дивлячись на форму колоній сепаратистів.

Він і досі не міг збагнути, що мало бути в голові у людей аби лементуючи про Терранську хунту пристати на бік чужинців. Але зараз це було не важливо. Два переляканих юнака дивилися на суворі заборола важких піхотинців вбачаючи в них обличчя власної смерті.

- Кінчаймо їх. – промовив солдат, і Северину важко було йому заперечити. Московіти за сотні років історії не раз показували мерзенність та ницість своєї натури. І ця війна не стала виключенням. Кілька колоній і десятки мирних транспортів, вже відчули на собі їхнє «розуміння» війни. Але тактична доцільність зараз була перед усім.

- Артилеристи? – суворо запитав Северин.

- Так … - кивнув Іван.

- Розташування вогневих позицій та дорогу до пункту спостереження знаєте?

Іван хотів було розповісти, але напарник пхнув його під лікоть. Северин здивовано знизав плечима. Вздовж леза меча знову спалахнула тоненька смужка плазми. Короткий рух і верхня половина тулуба Петра вибухнула, миттєво перетворившись на кривавий туман. І перш ніж решки рук та тулуба впали на землю Северин знову запропонував:

- Розповідай.

І полонений розповів. Давлячись слізьми та шмарклями. Івана постійно доводилося шпиняти аби не відволікався. Але відомості про ворожі позицій вдалося непогано уточнити. Северин прокладав маршрут та робив познаки на видимій одному йому голографічній мапі, коли на боковій панелі спалахнув вогник виклику.

- А ось і наші бранці, - весело прокоментувала Око в небі, - Вони отримали координати і прямують до вас. Тепер треба прориватися на гору звідти вдасться вас забрати.

- Якраз вчасно, - відповів Северин, і прийняв виклик.

- Це Залізний дощ, - пролунав з динаміків стомлений голос. – до сил порятунку наближаємося з Заходу не стріляйте.

Северин ще раз перевірив коди доступу та шифрові печатки. І хай Око в небі точно це зробила, зайва пересторога не буває зайвою.

- Говорить спис шість – відгукнувся Северин, - радий вас чути.

- А ми як раді. – полегшено зітхнув солдат

- Підтягуйтесь, - вимовив Северин, - в нас тут достобіса роботи, і часу менше ніж в москаля совісті. Як у вас з важким озброєнням?

- Ееее…. - Промовив командир десантних сил.

- Гаразд, - зрозумів Северин, - отже будемо імпровізувати.

 

Пробитися до оточених десантників то була лише половина справи. Потім ще треба було пробитися з оточення і дорогою розбити пост спостереження на висоті. Десантники були виснажені, багато було поранених. Але вони пішли. Пішли та перемогли. І тепер Северин спостерігав як повільно планета пропливає по оглядовому екрану. Насправді планета лишалася нерухомою, це лінкор міняв кут нахилу, розвертаючись бортом.

Корабель здригнувся усім корпусом, а екран на мить став тьмянішим – гармати головного калібру вивільнили Теравати іонів починаючи артобробку поверхні. Оборона ворога виявилася щільнішою ніж передбачалося і вдруге посилати людей в м’ясорубку ніхто не хотів.

- Так що, Карлос? – повернувся Северин до голови служби зв’язку.

- Ще раз повторюю пане – похитав головою старий повніючий офіцер, - протягом усього бою зовнішній зв’язок було повністю заглушено і більше того ми втратили усе угрупування супутників на орбіті тому ніхто не міг вас бачити. Тим більше зв’язатися з вами.

- Дурня якась… - промовив Северин та пішов геть.

Він втомився боротися зі зв’язківцями. Та і біс з ними. Цілком логічно, що був наказ не виходити на зв’язок з планетою аби не виказати пересування ударної групи. І тепер командир захищав свою надто ініціативну підлеглу. Ну що ж це гарний вчинок, цілком розумний і доречний. Попре усі переваги орбітального супроводу дівчина могла завдати більшої шкоди якби сигнал відстежили. Та добре, що усе обійшлося.

Спрацював вхідний виклик і Северин приклав два пальця до вуха промовив:

- Слухаю тебе, Саймон.

- Пане я тричі перевірив логи броні. – голос старого слуги був схвильований та розгублений

- І? – нетерпляче протягнув віконт.

- Немає ніяких вхідних повідомлень.

- Тобто – тепер розгубленим та здивованим почував себе Северин

- Тобто абсолютно. Ніхто вас з орбіти не викликав і ви ні з ким не розмовляли.

- А десантники, - лицар був точно упевнений в тому, що він чув та бачив.

- Судячи з логів ви самі вказали та надіслали для них точку збору. До якої вони і вийшли.

- Це нісенітниця…. – тихо промовив Северин, - я чув її голос, вона вела та підказувала, і з десантом зв’язувалась саме вона.

- Судячи з записів електроніки – ні

- Ти вважаєш мене божевільним? – втомлено запитав лицар

- Я вважаю що вам треба випити чаю та відпочити,  - швидко відповів Саймон, - Тож повертайтеся, я вже зробив відповідні розпорядження.

 

- Отже, кадети, ваші думки? – промовив гарно складений високий чоловік, з волоссям зібраним у хвіст та голосом начисто позбавленим емоції.

Окрім нього в кімнаті було ще п’ятеро людей. Дівчина, що сиділа на невисокому помості. Троє підлітків-кадетів та хлопець біля дверей. Судячи зі знаків усі дорослі належали до 74 полку рейнджерів. А учні до кадетського корпусу розвідки. Підлітки відверто м’ялися та не наважувалися щось сказати, а ще вони були страшенно втомлені, хоча не так сильно як дівчина, що трималася вертикально виключно завдяки дисципліні.

- Ваші думки кадети – знову повторив наставник. Його голос так само не відбивав жодних емоції, але усі присутні зрозуміли, що відповісти обов’язково.

- Пане Блекстіл – нарешті наважився чорнявий хлопець,  - можливо краще було контролювати когось з операторів зв’язку?

- Цікаве припущення Семен. – кивнув наставник, - але система зв’язку перекрита перешкодами. Прямий зв’язок виказує групу і залишає зайві логи. Наш спосіб не залишає слідів.

- Окрім обуреного реципієнта, - буркнула блакитноока білявка.

- Саме так Брунхільд,  - ледь помітно кивнув наставник.

- Але якщо наш спосіб телепатичних підказок такий корисний, - додав свій голос третій кадет, - то чому ми робимо наш експеримент не офіційно і без належної підтримки?

- Тому, Рікардо, що ми ще не маємо достатніх кількостей затверджених успіхів. Плюс усі наші операції завжди неофіційні та з мінімальною підтримкою, бо сам факт нашого існування лякає людей до безтями. А усвідомлення того, що ми можемо маніпулювати думками та свідомістю може довести їх до параноїдального сказу. Тож краще так. Всім ясно?

- Так є. – прошепотіли стомлені телепати.

- Сподіваюсь усі зрозуміли якою може бути ціна концентрації? – пройшовся вздовж класу Блекстіл, і усі кадети відводили очі боячись погляду свого командира. – лише одна зайва думка знищила увесь крихкий канал зв’язку.

- Так є – винувато пробубоніли люди.

- Тому ще раз. В що наша головна зброя?

- Самоконтроль та уважність – хором відповіли усі присутні.

Блекстіл зробив невловимий рух головою, який кивком могли назвати тільки ті хто дуже добре його знав.

- Каа, - подала голос дівчина з помосту, - ви знали що ми щось пропустили.

- Так Абатиса, знав.

- Тоді чому ви не сказали? – запитала дівчина намагаючись втримати голос від тремтіння.

- А чому ти пропустила? – впритул запитав Каа, - тепер ти бачиш ціну своїх переймань. – перш ніж хлопець встиг відкрити рота, Блекстіл поглянув на нього та промовив – це хибний висновок Влад. – і знову перевів погляд на жінку – Отже, ціна ваших вагань та неуважності – зірвана операція, втрачений час на перегрупування, а головне темп руху флоту.

- А життя людей? – запитала Абатиса

- А ти б менше про них думала, і краще б робила свою роботу.

Абатиса стисла губи, а Блекстіл продовжив:

- Темп операції критична величина для кораблів Ескобеде. А ви маєте стати для нього вирішальним козирем. Якщо тут ціна вашої сукупної помилки кілька десятків життів то там це буде повна втрата бойової групи. – наставник ще раз подивився на обличчя учнів - Ми одна з небагатьох, реальних, переваг людства у цій війні. Тож маємо працювати з максимальною віддачею.

Серед людей яких офіційно не існує запала тиша.

- А можна питання? – запитав Рікардо.

- Звісно.  – байдуже відповів Блекстіл.

- А чому ви не втрутилися коли ми втратили картинку при скануванні? - хлопець прикусив губу набираючись сміливості, - тоді не було б цієї помилки.

- Мені не цікаво знати, що можу я - не дивлячись на юнака  відповів Бдлекстіл, - мені цікаво аби це ж саме могли робити ви. Ясно?

Ставлячи останнє запитання Блекстіл подивився на Абатису, але та відвела погляд кудись у бік.

- так є… - тихо відповіли присутні.

- Не чую?

- Так Є! Пане Полковник! – рішуче гаркнули стажери і Блекстіл ще раз ледь помітно кивнув.

- Тоді вітаю всіх з успішно проведенню операцією. Ви всі молодці. Ви впорались втримали ситуацію і успішно завершили операцію. Відпочивайте.

 

-------------------

Коментарі:

 

Оповідання має відсилки на всесвіт «Імперія Земля» та його персонажів.

 

Спис – тут мається на увазі середньовічна назва воїнів що супроводжували лицаря в битві. Їх кількість та спорядження залежали виключно від фінансових можливостей та бажання сюзерена.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>