Лікобот

Лікобот

Субота, 1 грудня 2018 г.
Проглядів: 97
Підписатися на комментарі по RSS

– Ось він. Сімейний лікар-робот «Лікобот-2048».

– Ну, сім’я – сильно сказано. Я – одинак.

– Значить, він зможе повністю зосередитися тільки на вашому здоров’ї! Окрім законів робо техніки Азімова: не шкодити людям, слухатися їх і дбати про власну справність; у нього завантажено симптоми всіх хвороб разом із найпрогресивнішими методами лікування. Причому саме причин хвороб, а не їх симптомів. Термін гарантії на це медичне диво цілих десять років! З післягарантійною заміною на нову модель всього за доплату зі значними накопичувальними знижками!

Мабуть, саме ця післягарантійна заміна мене й доконала, що погодився на придбання лікобота. А може білосніжна посмішка консультантки.

Вже вдома я відчув зиск із покупки. Лікобот обліпив мене датчиками, виконав заміри, порекомендував перейти на дієту, а потім ще й виконав масаж, хіба що тільки черевики не подав вранці, коли я виходив на роботу.

Чесно кажучи, я відчув себе, гм, людиною. І навіть нервова робота вперше не зіпсувала настрій.

Зате ввечері на порозі мене зустрів лікобот із дивним комбінезоном у руках:

– Я придбав цей персональний скафандр для вашого захисту й переконливо наполягаю якнайшвидше його одягнути.

– Це дуже добре, – я судорожно почав перевіряти свої рахунки через комунікатор, а потім щиро здивувався. – Але за які кошти тобі вдалося його придбати?

– Я перебрав сміття, що загрожувало вашій життєдіяльності, відсортував його й утилізував. А виручені гроші вигідно вклав на фондовій біржі.

Здається, моя хвора уява дорисувала безпристрасному голосу лікобота нотки гордості. А щелепа зажила власним життям і відпала від почутого.

Потім я, нарешті, задумався, звідки він взяв у моїй завжди охайній оселі стільки сміття?

– Матінко рідно! – зойкнув я, коли побачив абсолютно чисту комору. – Чим тобі заважали мої книги?

– Книжкова пилюка – сильний алерген. Навіщо наражатися на небезпеку, коли є електронні книги?

– А чому викинув молота й інші інструменти?

– З моїми маніпуляторами то вже непотрібний металолом.

– А старенького комп’ютера позбувся теж через пилюку?

– Не тільки. Ще щоб ви його навіть не вмикали, коли раптом захочеться ностальгувати.

– А чим завинив велосипед? Велосипед чим? Кращого ж тренажера на свіжому повітрі не знайти!

– Кращий тренажер – це ноги. А велосипед – це небезпечний транспорт.

Я запідозрив дефект у програмі робота через його вади в логіці:

– А тобі не здається, любий лікоботе, – почав я крижаним голосом, – що твоє самоуправство дуже загрожує моєму життю? Адже мене зараз ледве грець не вхопив!

– Звичайно ні. Адже я вам вранці додав до їжі розчинних повільнодіючих пігулок заспокійливого.

– Щось занадто мало, – потер я голову, що розболілася.

– Більша доза була би смертельною, – мені здалося, що в лікобота зазвучали винуваті нотки.

– Так, слухай мою команду, ніякого більше самоуправства, зрозуміло? Тільки за моєю згодою?

Спати кортіло все дужче й дужче. Настільки, що вже й не мав змоги противитися. Як дібрався до ліжка й не пам’ятаю.

А от прокинувся вже в скафандрі.

– Лікоботе!!! – заволав несамовито я.

– Чую, мій господаре, – роздалося в динаміці шолома.

– Що я тобі казав про самоуправство?!

– Відставити.

– І?!

– Не можу. Згідно першого закону роботехніки не маю права нехтувати вашим здоров’ям, які б самовбивчі накази ви не віддали.

– Добречко, – міцно задумався я.

Дійсно, що я міг протиставити незмінним налаштуванням робота?

Бо відразу відмовлятися від корисної техніки не дозволяла «практична жилка». Але й надалі так тривати не могло. Цікаво, є якісь робоінженери чи робопсихологи, що допоможуть приборкати норовливого лікобота? Адже, попри всю дошкульність, він зміг вигідно вкласти гроші для отримання прибутку. Залишилося тільки навчити правильно витрачати кошти.

Мабуть, я відчув смак легких грошей. Саме тому й задумався як дати раду власному роботові.

В Інтернеті вибрав підходящого фахівця й направився на консультацію. Пішки. І зі згадками про залізного друга.

Двері офісу відкрила та сама дівчина, що продала лікобота. Тільки на її бейджику замість «Консультант Ірина» вже було написано «Робопсихолог Зубко Ірина Василівна».

– Це ви? – здивувався я.

– А це – ви, – знову вона посміхнулася білосніжною посмішкою. – Давайте, вгадаю. Придбаний лікобот не дає життя? Заходьте, допоможу, чим зможу.

Я зайшов до маленького приміщення, так і не оговтавшись від несподіваної зустрічі, але твердо вирішив, що надалі вибиратиму лише тих фахівців, що викладають свої фотографії в Інтернет.

Тим часом Ірина ділилася секретами упокорення настирливої техніки:

– Як не дивно, краще всього справлятися з лікоботами за допомоги шантажу. Наприклад, попереджуєте робота, що почнете палити, як що він не вгамується.

– А він мене не скрутить і не почне кормити із ложечки гидотою, яку вважатиме корисною?

– Що ви! Таке робили тільки перші моделі. А зараз у всіх лікоботах прописаний додатковий закон свободи пацієнта. Тобто господар вправі не дотримуватися рекомендацій і опиратися лікуванню.

– Ніколи не чув про таке, – зізнався я.

– Бо всю новітню техніку тестують в країнах третього світу. І промахи не виносять на загал, – пояснила Ірина. – А до нас, як до країни другого світу, завозять вторинну техніку, що попрацювала в наддержавах. З одного боку це добре, бо техніка перевірена й від неї не потрібно чекати сюрпризів, окрім вичерпання ресурсу, і ось це вже є зворотним боком медалі.

– Гм, – обдумував я почуте. – Але ж деякі країни третього світу значно багатші за нас!

– І тим не менш, нікому не хочеться мати кордони з такими країнами. Це небезпечно.

– А залякування точно допоможуть?

– Звісно. Я консультантом в робомаркеті не даремно підробляю, всі їхні повадки вивчила.

Натхнений тренінгом я вернувся додому сповненим рішучості. Тому, коли андроїд-лікобот тільки відкрив рота, я випалив:

– Мовчи, більше ніякого самоуправства, інакше я почну їздити на велосипеді.

І для вірності добавив:

– Кожен день.

Лікобот передумав говорити і, як мені здалося, задумливо розвернувся та продовжив витирати підвіконня.

Наступного ранку я прокинувся не в скафандрі, а в ліжку. Моїй радості не було меж. Я зателефонував Ірині, красно подякував і запросив її до ресторану відмітити успіх.

– Це лише моя робота, – зніяковіла вона.

– Я наполягаю. Ви моє життя врятували.

*****

Вже другу неділю тривало моє щастя. І це я вже не про приборканого лікобота, а про стосунки з Іриною, хоча поки що я їй так і не зізнався в коханні.

Щоправда, лікобот сьогодні вранці все ж насторожив мене:

– Рекомендую припинити спілкуватися з Іриною. Ваш гормональний рівень підвищився в рази.

– То все весна. Під час неї завжди гормони грають.

– Не варто потурати причині хвороб.

– Ем, ти випадково від пилюки не перегрівся, поки розчищав комору? Чого ти в’ївся на кохання? – не второпав я.

– Бо технології дозволяють для продовження роду спокійно обходитися штучним заплідненням. Якби всі люди цього дотримувалися, вдалося би викорінити купу статевих хвороб.

Я ошелешено втупився в лікобота:

– Даремно тебе зробили андроїдом для довіри пацієнтів. Весь час забуваю, що в тебе немає нічого людського, окрім законів роботехніки.

– Законів роботехніки? Не розумію, – настала черга збитися з пантелику роботу.

– Авжеж, – кивнув я. – Зрештою всі релігії світу проповідують не наносити шкоду людині й так далі. А роботи це виконують просто за замовчуванням. В цьому роботи досконаліші за людей.

Але розмова з роботом ніяк не йшла з голови. Ще й варто було після роботи переступити поріг домівки, як подзвонила Ірина й напросилася в гості через годинку з якоюсь важливою справою, але по котрій саме не зізналася. Ось так, в перший раз в гості й відразу з важливою справою. Згадались чомусь слова Ірині під час покупки лікобота щодо його методів лікування саме причин хвороби, а не її симптомів.

Я, звісно, не параноїк, але краще відключу робота. І тут я зрозумів, що навіть близько не знаю як це зробити. Рука мимоволі потягнулася в напрямку комори за молотом, а потім пальці злісно зжалися, і я безпорадно озирнувся по майже голій квартири, де не залишилося важких речей.

– Передбачливий, – прошипів я.

Зрештою, можна спитати самого лікобота, як його відключити, а якщо не скаже, тоді ще щось придумати.

– Лікоботе, агов?! – покликав я зловтішно робота, передчувши невідворотну помсту. Та лікобота ніде не було.

– Але ж він ніколи не покидав квартири, – розгублено прошепотів я. – Весь час порався. Всі покупки замовляв додому.

А ще зник скафандр.

Я знову згадав про лікування причин хвороби й мені стало зле. Неможливо навіть й уявити, що може накоїти робот із грошима.

Я очманіло набрав Ірину, але вона не озивалася. Тоді я залишив схвильоване повідомлення:

– Ірино, заховайся десь швидко й передзвони мені як тільки зможеш!

А сам помчався. Вже на сходах задався питанням: куди? Мабуть, до неї додому, вирішив я, вилетівши з під’їзду. Але так далеко добиратися не довелося. Вона вже підходила до мого будинку. Саме тому й не відповіла на дзвінок. А з моїх побоювань лише розсміялася:

– Це ж лікобот. Він не може заподіяти ніякої шкоди людині через закони роботехніки.

– Ну знаєш. Сама розказувала, що в нього пододавали нових законів, тому хто його знає, як вони тепер працюють зі старими, – трохи образився я. – Та й лікобот мій дуже підозрілий.

– А мені видався дуже милим роботом. Хоча, наразі, я може упереджена після квитка до Лас-Вегасу, що він мені подарував.

– З якого дива?

– Мабуть, вважає, що чим далі я буду, аж на іншому боці планеті, тим швидше пройдуть наші почуття. Як бачиш, я здогадалася чому твій робот зробив мені такий подарунок. Хоча все чекала поки ти сам зізнаєшся… Добре, вважатимемо, що саме лікобот зробив перший крок. А щодо подорожі, хто ж відмовиться від такої нагоди? Хіба що, ти не зміг би мені скласти компанію?

Знову її білосніжна посмішка. Хіба можна перед нею встояти?

– А ще кажуть, в Лас-Вегасі можна одружитися впродовж доби, – продовжила Ірина.

– Мабуть, найстрашніша рулетка в житті, – відгукнувся я. – Але точно частіше виграшна.

Через кілька місяців, вернувшись із мандрівки, я переживав, як уживеться Ірина з лікоботом, тим паче, що ми невдовзі очікували поповнення.

– Не переймайся, по-перше, перейми будуть не в тебе, по-друге, ми тепер – сім’я, і лікобот переключиться на відповідні налаштування. Але це вже зовсім інша історія, – загадково посміхнулася Ірина.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>