78-й Worldcon закінчився. Це був «перший віртуальний Worldcon» і те, чи успішно він пройшов, ще потребує осмислення та аналізу. Але й ті, хто не брав участь у конвенті, чекали на оголошення переможців однієї з найважливіших фантастичних літературних премій, бо саме на Worldcon відбувається церемонія нагородження Hugo Awards.
Хто ж цього року її здобув і за що цю нагороду нині присуджують? Спробуємо у цьому розібратися. А ще ми попросили Ксенію Сокульську aka книжкова оглядачка Vaenn, розповісти, чому ця премія взагалі має для нас значення та як співвідноситься з іншими відзнаками.
Загальнолітературні премії часто протиставляють жанровим: мовляв, тут у нас Справжня Література, а не забавки якісь. Між тим такі “загальні” та жанрові премії, як на мій погляд, виконують різні функції. Великі премії часто мають на меті вимірювання “температури” літературного процесу загалом: яке коло тем актуальне на цей момент? як саме автори розкривають соціально/культурно/політично/підставте потрібне значущу проблематику? якою є літературна цінність твору? чи це майбутня класика чи данина моменту? чому цей твір є значущим для суспільства саме зараз - з естетичних чи позалітературних причин?
Номінація, яка викликає найбільшу цікавість та резонанс. Роман-переможець Г’юґо для поціновувачів фантастики – це майже як переможець Букерівської та Пуліцерівської премії. Але не все так просто.
Якщо подивитися на зріз номінантів на великі премії(Пулітцерівську, Гонкурівську, Букерівську) за певний період, то можна скласти загальне враження про те, чим жила висока полиця на той момент і про що саме вона хотіла розповісти людям. Грубо кажучи: “Зберігайте тишу! Формується літературний канон”. Великі премії - це часто погляд зверху й вдалечінь. Тоді як жанрові - фактично вид ізсередини.Я дуже люблю жанрові премії, бо їхні результати розповідають, чим живе жанр цієї миті. Загальні критерії приблизно ті ж самі: тематика, проблематика, соціальна значущість, стилістична новизна, “хороша людина, багато разів номінували, час вже їй щось отримати”.
Незвична для 2020 року форма – роман у листах, не є, однак, стилістично новою, як і історія про кохання двох ворогів, коли викриття неминуче призведе до смерті. Нехай це кохання крізь простір та час, та що робить цю книжку актуальною?
Жанрові премії - це переважно “міжсобойчики” в хорошому сенсі цього слова. Це визначення найкращого чи то найактуальнішого самими членами спільноти: письменниками, що працюють в цьому жанрі, журналістами, які спеціалізуються на цій тематиці, ширшим колом шанувальників з фендому. Тобто людьми, котрі добре уявляють, яким цей жанр був раніше, що для нього важливе зараз, і яким вони хочуть його бачити в майбутньому.
Лауреатка: S. L. Huang «As the Last I May Know»
Вільний доступ: тут
Чи багато у цій премії суб’єктивності, чи залежать вона від стосунків всередині спільноти? Так, безумовно. Скажімо, кілька років тривав бунт “Сумних цуценят” (Sad Puppies), коли прихильники “справжньої білої чоловічої фантастики” ініціювали пакетні голосування за Hugo, намагаючись вибороти перемогу для творів, що відповідають їхнім уявленням про прекрасне (причому в списки потрапляли тексти й тих письменників, які ані поглядів, ані методів “цуценят” не розділяли). 2015 року злагоджені зусилля “цуценят” допомогли заповнити номінації своїми фаворитами. У п’яти категоріях весь короткий список складався з підтримуваних цими активістами пунктів. Та в кожному з цих випадків більше голосів зібрав пункт “Не призначати нагороду”. Загалом єдиною перемогою “цуценят” тоді стала категорія “Найкращий повнометражний фільм”, де вони зробили ставку на і без того популярних “Вартових галактики”. Цього року цей рух не відігравав ролі у голосуванні.
Uncanny – це Інтернет-портал, команда якого щомісяця видає також повноцінний журнал у форматі eBooks (mobi, pdf, epub). До такого видання входять кілька ексклюзивних матеріалів, що неможливо прочитати на сайті. До кожного випуску відбираються як експериментальні твори, так і вірші, інтерв’ю та критичні матеріали, щонайменше 5-6 нових новел, 1 твір відомих авторів, який раніше вже видавався, 4 вірші, 4 есеї та 2 інтерв'ю. Придбати його можна в інтернет-магазинах електронних книжок.
Журнал робить дійсно «оскароносна» команда: головні редактори Lynne M. Thomas (8-разова переможниця Hugo Award) та Michael Damian Thomas (5-разовий переможець Hugo Award). Вони заснували Uncanny у 2014 році, зібравши гроші через Kickstarter. З того часу нові оповідання, що виходили у журналі, ставали лауреатами різноманітних нагород та включалися до успішних антологій.
Про що говорить ця перемога? Про те, що люди, захоплені чимось здатні створити щось вартісне при певній підтримці спільноти. Можливо, це той досвід, до якого варто особливо придивитися.
Теми війни, постколоніальних проблем та боротьби – теми №1 в англомовній фантастиці 2020 року, але при цьому переважає щирість висловлення та спорідненість авторів зі своїми героями.
Звісно, ми не змогли охопити всі номінації, і розглянули лише деякі з них. Повний перелік переможців та номінацій можна побачити на сайті премії.
