Гарбуза

Гарбуза

Понеділок, 25 листопада 2019 г.
Проглядів: 102
Підписатися на комментарі по RSS

18+

Лискучий неоново-салатовий гравімоб «Тесла 500» сколихнув крикливою з’явою вранішню димку, що мріла над полями.

Одарка Полукіп об’їжджала свої капустяні ферми. Акуратні ряди овочів рябіли барвами під силовими куполами теплиць і радували око.

– Дивись, Федьку, яка краса. Щоразу, коли оглядаю, як воно сходить, росте, відчуваю, мовби за спиною виростають крила і я от-от злечу до небес. Згодься, друже, не кожному випадає честь гідно продовжувати родинний бізнес. І це все наше, вітчизняне, не яке-небудь іншопланетне. А все отут і отут – в голові і серці – недарма мій прадід любив повторювати, що успіх тримається на тверезому розумі й шанобі традицій. Плюс трохи праці, напористості – і кубок твій. За місяць матимемо черговий врожай цукрової десертної. «Бомбери» теж вродило го-го – нейтронне паливо нині дороге, матимемо добрий прибуток, – тикала фермерка пальцем у вікно, андроїд, що сидів справа, кивав і підтакував.

 

Вдалині замаячила постать, юнак в білому комбінезоні рухався межею вздовж ланчика, ведучи над вогнистою рунню приладом на довгім держалі.

– Вау, що за цукерочок?

– Лука Тихий, новенький. Зарахований у штат другого вересня дві тисячі двісті вісімдесят п’ятого року на посаду молодшого лаборанта. Вік – двадцять п’ять земних років, ріст – один метр сімдесят три сантиметри, вага сімдесят кілограмів. Неодружений. Рекомендації позитивні.

– Новенький? Ану, зупини, –скомандувала Одарка, поправлячи рукою платинові кучері.

 

– Лаборанте Тихий, – зненацька почув за спиною парубок, різко розвернувся, ледь не впустивши з рук гризометр. Чемно привітався:

– Доброго дня, пані директорко.

– Привітики,– розпливлася та приязною усмішкою. – Що у нас новенького, чим порадуєте…Луко., адже вас так звати?

– Саме так, пані Полукіп. Чим порадую? Ось, перевіряю, чи не завелися бува в «бомбері» марсіанські гризлики, полюбляють, поганці, двотижневими пагонами посмакувати.

– І як?

– Поки що не виявив, залишився ще один ланчик, перевірю і відзвітую, пані директорко.

– Молодець, Луко, добра робота, – ще ширше заусміхалася фермерка і зацікавлено стрельнула по міцному торсу й і пружних сідницях юнака. Голос враз понизився і пооксамитів: – Мабуть премію хочете? Ні-ні не заперечуйте, хотіти премію нормально. Старанна праця має належно винагороджуватися. Федьку, візьми хлопця на олівець. Сподіваюся, Луко, ви не забудете поділитися набутком і радістю з шефовою?

Одарка прискалила око, натякаючи на могорич.

– Звісно, з мене пиво, дякую за добре слово і високу оцінку, пані Полукіп.

– Пані директорко, пані Полукіп. Навіщо ці розшаркування? Кличте мене просто Одаркою.

– Гаразд, пані Полу… гаразд, пані Одарко, тобто просто Одарко.

 

***

– Отже, пивбар «Салют»… Непогане місце, – окинула оком і ледь скривилася шефиня. – Ви тут обідаєте?

– Ні-ні, обідаємо в їдальні нашого «Провесня». Сюди ж приходимо після роботи, розслабитися, побалакати про те-се, випити пивця, тут затишно.

– А, – роззиралася фермерка. – Що ж, тоді й мені замов пива, скуштую, чим пригощається робітничий клас, тобто… кхм.. провеснівчани.

 

– Скуштуйте, наше бурштинове, на гарбузах, закладаюся, ви такого ще не пили.

– Не пила, – підтвердила Одарка, підіймаючи гальбу і гучно відсьорбуючи.

– Не венеріанське, але теж нічого, – відсьорбнув зі своєї Тихий.

– Прекрасне пиво, – похвалила жінка, відверто розглядаючи великі долоні, міцні плечі і чуттєві уста візаві, до пива зараз їй було байдуже, не по нього сюди завітала.

Лука перехопив хтивий погляд і знітився.

– На хвилинку залишу вас, пані.

Мчав до вбиральні, як до берега порятунку. Кілька хвилин посидів у кабінці, потім вийшов і довго мив руки. Плеснув кілька разів на обличчя, намагаючись змити чужу хіть і своє збентеження.

– Ось ти де, любасику, а я тебе зачекалася. Не гоже даму надовго саму залишати, – поки парубок кліпав мокрими віями і пихкав ротом, здмухуючи воду, могутній бюст шефині потужно втиснувся йому в спину, пухкі пустотливі пальчики намацали причинне місце, тоді розвернули мокрого отетерілого Луку від дзеркала і скерували в потрібному напрямку. Двері кабінки захлопнулися, як дверцята лапки.

 

***

Петро Тихий двічі обійшов стіл, тереблячи підборіддя, тоді постукав себе пальцем по голові. Благально сплів долоні.

– Не будь дурним, сину. Всі так живуть. Хапай, поки дають. Чи мало гарних хлопців довкола? Будеш норовитися, вибере іншого, приміром Олексу Шустрого, чи Петька Загрійчука.

– Не люблю я її, батьку.

– Не люблю, не люблю, – яка там любов достобіса, кінь скаче, і добре. Стерпиться-злюбиться. Особливо при таких маєтках. Будеш їсти капусту, одягатися в капусту, капустою накриватися і капустою в кишенях шелестіти. Мене вибрала б, зі шкіри ліз би, та панії б догодив.

– Але ж ви, батьку, по любові з матінкою побралися?

– І що доброго вийшло? Ні гроша, ні кута, працювали тяжко. От любов гик, і відкинула копита, як заморена кляча. Матір твоя перша не витримала, щойно Місяць освоїли і почали заселяти, тільки її й бачили. Кинула мене напризволяще з малою дитиною на руках.

– Ет, батьку. Не у всіх, як у вас.

– Кредит за котедж своїм «ет» віддаватимеш. Подумай, сину, я старий, заробити копійчини сил нема, а пенсії – кіт наплакав.

– Але ж я слово дав, що дочекаюся.

– Гадаєш, твоя Леська повернеться? Не обманюй себе, дурнику. Вона ладна дівка, і до роботи беручка. Нащо їй такий, як ти. Думаєш, мріє запрягтися і гарувати все життя на тихоню, ще й вічного невдаху? А певно на тих заробітках вже когось пригріла, якогось амбітного сатурнянина чи гарячого юпітеріанця, а про тебе й думати забула. Якщо вона тебе любить, чого ж не дзвонить і не пише?

– Справді дивно, що не дається чути. Проте, не ганіть її, тату передчасно. Леся обіцяла заробити нам посаг і повернутися, значить зробить це. Я у ній певен і дочекаюся, хай там що.

 

***

В «Салюті» було гамірно.

– Давно з нею, того, зустрічаєшся? – спитав Зеник, друг Луки і сусід по котеджу.

– Кажу ж, пригостив пивом після тієї злощасної премії, потім мали кілька разів інтим. І все, більш нічого. Думав скоро відстане, набавиться, та вчепилася, як реп’ях кожуха, женитися кличе. І не просто кличе – тисне, проходу не дає.

– Співчуваю. Вляпався ти, брате.

– Дякую, та що мені тепер? Як відкараскатися від женячки?

– Просто відмовити не можеш?

– Бабега з «плечима». Викине з роботи з вовчим білетом, не те що в селищі, на цілій планеті роботи не знайду. А шукати щастя по галактиках, покинувши батька самотою, не можу, старий і немічний він, без мене пропаде.

– Навіть не знаю що порадити. А може сказати їй правду, мовляв, кохаєш Лесю і все тут?

– Ще більше сказиться. Боюсь її. Боюсь не те, що відмовити, а й натякнути.

– Розумію брате. На жаль, нічого путнього не пораджу, хіба ще раз поспівчуваю.

Парубки змовкли, до кінця посиденьок лише задумливо перехиляли бляшанки з пивом і зітхали по черзі.

 

***

Лука став нервовим і шарпаним, очі ввалилися всередину очниць, обрамлених синіми колами. Сахався навіть тіней – всюди ввижалася Одарка. Останні кілька ночей ганялася за ним у кошмарі в білій сукні та із закривавленим тесаком в руці.

– Так більше тривати не може, –- якогось ранку сказав Лука змордованому відображенню в дзеркалі. – Треба взяти себе в руки. Що ж, раз не судилося зійтися з коханою, хоч кредиторів позбудуся. Та й батько буде задоволеним. Пробач мені, мій скарбе чорнобривий, моя Лесуню. Прощай навіки.

 

– Ти згоден! Нарешті, мій пупсику! Мі-мі-,мі, так би тебе й з’їла, – клацнула перловими імплантами Одарка і зробила повними вустами «качечку». – Дай мамусі цьомка! Ось так, і ще один.І ще-ще-ще. Не хвилюйся, золотце, не вимазала, помада не стирається. А тепер на тобі кредитку, піди і купи найдорожчі і наймоднячіші шмотки – сорочку, костюм, краватку. І про взувачку не забудь, візьми китайські з драконячої шкіри, щоб у всіх твоїх знайомих щелепи відвисли – мій наречений має виглядати з голочки. Пішла б з тобою, та маю купу справ на фірмі. Що? Яка вечірка? А, холостяцька, правильно, скочте з друзями і «Салют», розважтеся, випийте пивка, хто зна, чи після весілля я тебе в ту задрипайлівку відпускатиму.

Відбувши Одарчині настанови й ніжності, Лука Тихий вийшов з офісу, втер паперовою хусточкою рот, потім промокнув шию. Безрадісно глянув у небо. Самотній птах ширяв високо попід хмарами, раз у раз поринаючи в їхню сиву товщу.

«Чому я не сокіл, чому не літаю… я б в землю покинув і в небо б злітав», – в унісон з настроєм озвався з кишені голографон.

 

***

Не знати, як воно й сталося, та п’ючи пиво у «Салюті», Лука з друзями раптом опинився в ресторації «Веселий млин». На невеличкій сцені кабаре млосно співала зірка місцевого розливу. На столиках бовваніли повні й валялися порожні пляшки та бляшанки, по тарілках згромадилися недоїдки та недопалки, у повітрі висів цигарковий дим. Захмелілі парубки голосно розмовляли, плескали одне одного по плечах і спинах, реготали.

– А зараз – сюрприз! – викрикнув друг Зеник і двічі плеснув у долоні. Двоє приятелів відчинили двері, третій заштовхав з фоє величезний торт.

– Стри-птиз, стри-птиз! – заскандували присутні.

З торта вигулькнула спочатку тонка рука, а потім уся стриптизерка, вдягнена у червоне шкіряне трико і мереживні панчохи.

Схвальне волання та свист прокотилася залою. Танцівниця взяла найближчого стільця, вмостила на сцені й під оплески почала свій нехитрий номер. Зал захоплено завив. Незабаром трико полетіло на голови найближчих глядачів, і стриптизерка залишилася у скупому золотистому бікіні. Зробивши ще кілька вихилясів, пішла просто на Луку, схопила його за краватку і потягнула на сцену. П’яненький молодик дурнувато заусміхався і почав незґрабно підтанцьовувати. Розм’яклим, розсіяним поглядом блукав над головою стриптизерки, мружачись на кольорове світло ламп. Коли ж мимохідь придивився до танцівниці, його лице спотворив переляк. Рука мимоволі потяглася до рудої перуки, але дівчина випередила парубка, стягнула її сама,

– Леся? – пробелькотів Лука.

– Ага, – перука полетіла в зал, за нею і золотистий топ.

Лука Тихий кліпнув і з гуркотом гепнув на підлогу. Ніхто не чекав такого повороту, гості спантеличено затихли, втупившись хто на тіло, хто на пилинки, що здіймалися навколо нього у променях софітів.

 

– А що я мав думати? Ти не відповідала на дзвінки, не відписувала на повідомлення. Я чекав, сподівався до останнього, аж поки діватися стало нікуди. А тоді ще й батько вчепився, почав переконувати впрошувати, от я і здався.

– Боляче? – Леся торкнулася гулі на чолі.

– Н-не чіпай, дуже.

– Дай цьомкну – вмить заживе.

– Ти до нас, у Заходилівці, надовго?

– Назовсім. Проте бачу, трохи спізнилася.

– Ні-ні, не спізнилася. Не хочу я женитися за Одарці. Адже знаєш, я кохаю тільки тебе, моя рибко.

– Справді не розлюбив?

– Ні, пташко.

– Це так мило. Я теж тебе кохаю, серденьку. Заробила нам посаг, тож можемо сміло пробратися, як і мріяли, перебратися з тісного котеджу в просторі апартаменти «Авакронівської» стоповерхівки, з басейнами і зимовим садом, та воркувати голубками.

– Ах, я такий щасливий, такий радий, що ти знову зі мною. Але…

– Але?

– Боюся Одарку. Треба їй про нас розповісти, але страх бере, особливо тепер, коли потратив купу грошей на весільні обновки. Вона мене на порох зітре.

– Боїшся? Ну що ж, дам тобі пораду, як залагодити справу культурно і без скандалу. Придбані речі повернути нескладно. А щодо відмови –скористаймося давнім українським звичаєм. Неодмінно, спрацює, адже Полукіп весь час хвалиться , що традиції для неї – святе, от нехай доведе це на ділі. Навіть коли фінал дійства їй сподобається, не буде ж прилюдно обурювати, якщо звичай не велить еге ж? Що? Не чув про обряд сватання? Гаразд, слухай.

Леся енергійно зашепотіла Луці на вухо.

 

***

– Вау Лукасику, це круто, – прощебетала зі смарт-голограми Одарка. –Обожнюю нове і прикольне, тобто хотіла сказати – забуте старе, залюбки випробую в реалі. Продовжувати традиції предків – мій девіз. Ще й на камеру знімемо, онлайн, уявляю рейтинги на Пі-дошці. Негайно повідомлю подругам хай готуються. Ой, а де ж взяти костюми для свашок? Друґлю, та ніде не можу знайти. Чекай-чекай, надибала щось, але .. тут пише, що музейні експонати були утилізовані, порізані і спродані на «прибамбаси»» до модних моделей ще до 2200-го, а приватні колекції частково втратилися, частково розпорошилися Всесвітом. Печалька, як бути? Хм-хм. Хоча.. Ти не переживай, щось скумекаю, в тому ж стилі, я на моді тих часів знаюся тай дядько Друґл допоможе.

 

– Ох, сину, не подобається мені затія, – похитав головою батько, та коли Леся склала руки на грудях і обдарувала його красномовним поглядом, лише зітхнув: – Мовчу, мовчу, робіть, діточки, як знаєте, вам, молодим, видніше.

Покірно вдягнув старовинні українські шати, які Леся, мов фокусниця, дістала зі своєї безрозмірної шкіряної торбинки. Розглядав себе і здивовано глипав то на сина, то на його подругу, що теж швиденько перевдягнулися.

– Але ж вони справжні! Й цілі-цілісінькі. Дивина. Як тобі вдалося…? Звідки в тебе це все, дочко?

– Не косіться, не вкрала, моє власне – спадок від пра-пра-, в якомусь там коліні, баби. Я хоч традиціями не морочуся, все ж пам’ять роду бережу.

Петро Тихий шанобливо кивнув, почухав бороду і не став більше ні про що допитуватися.

Всі троє посідали за стіл.

За кілька хвилин, з боку вхідних дверей, в обхід домофону, долинув умовлений стукіт – тричі про три.

Леся клацнула на пульті кнопку, двері відчинилися, і до світлиці зайшли дві розмальовані і обвішані дешевою біжутерію кралі. На худій високій брюнетці був іфранцузький корсет і строката циганська спідниця, на нижчій і повнішій шатенці з кольоровими пасмами у фризурі – давньоримська туніка заправлена у кілт. На ногах свашок красувалися гумові чоботи – жовтогарячі і блакитні в зірочки відповідно. Слідом за свашками у квітчастому сарафані і сабо на височенній платформі явилася Одарка.

– Доброго здоров’я, і хаті вашій достатку, – Лука спостеріг, як вуста брюнетки, густо навацькані фіолетовою помадою, вимовляють літери.

– Хто ви, звідкіль будете? – спитав Лукашів батько, повторюючи за Лесею яка бубоніла впівголоса за його спиною «слова» дійства.

Шатенка поправила на голові кокошник зі стразами, який весь час з’їжджав на очі, і , підглядаючи у голографон, пробасувала:

– Ми люди чужинні, блукали вашими краями і вчора, і нині, шукали сліди звірині, бо є у нас княгиня, що вподобала звірка, красного парубка. Звір наш та пішов у двір ваш, а з двору - у хату та й сів у кімнату. Тут і мусимо його піймати.

– Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець, – радісно прощебетала. брюнетка, виштовхуючи поперед себе Одарку, що манірно прикривала обличчя віялом з павиних пер.

– А ми вас не знаєм, чужих не чекаєм, наше все в хаті, а ви, зайшлі, гарбуза нате! – Леся вийшла з-за столу, невідь звідки дістала величезного гарбузяку і тицьнула одній зі свашок. Овоч був важким, брюнетка ледь його не впустила, добре що напарниця кинулася на допомогу.

– Гарбуза?– спантеличено закліпала накладними віями Одарка. – Хм. Знайомий вигляд, зараз-зараз, не підказуйте, сама здогадаюся, що це. А, згадала – штукенція, всередину якої лазерний ліхтарик вкладають! Але навіщо вона мені, адже зараз не Хеловін?

– Не гарбуза, а га-гарбуз, – затинаючись, виправив Лука.

– Як навіщо? Кашу зварите, – озвалася Леся.

– Кашу? Гарбузу їдять?! – в унісон здивувалися свашки і тепер ледь обидві не впустили рудого велетня.

– Ще й як їдять, особливо, коли закусюють відкоша, – задерикувато засміялася Леся.

– Весілля не буде, моя кохана повернулася! – відчайдушно випалив Лука і , злякавшись власних слів, зіщулився.

– А що таке відкоша? – пролепетала шатенка, та їй ніхто не відповів, у світлиці зависла тиша. Одарка насупилася, підплуганила до суперниці майже впритул, вперла руки в боки. Лука зойкнув, затулив долонями обличчя, залишивши вузеньку шпарку, підглядати, що буде далі.

– Ах, он ти як зі мною, лаборантику, нарешті зрозуміла, до чого цей ваш цирк. Задумав бавитися з вогнем? Ну-ну, вважай щоб не згоріти. Чуєш, кучерява, він мій. Якщо ти зараз підеш, я зроблю вигляд, що нічого не було, і ми зіграємо весілля. Якщо ж ні…

– Твій? Та невже? – Леся й собі підперла боки кулаками, і скинула голову: – Ну, і що ти мені зробиш капустяна королево? Не боюсь я тебе, в мене теж грошенята водяться і теж «Тесла 500» є. Ковтнула?

Лука було підхопився, та залізна десниця коханої повернула його на місце, мовляв сиди і не рипайся, поки жінки між собою балакають.

Благеньке «Дівчата, будь ласка, не бийтеся» прозвучало з вуст Петра Тихого вчасно, мало бракувало до того, щоб дві нагороїжені фурії вчепилися одна одній у коси. Навряд чи це б зупинило бійку при інших обставинах, але в цих одну з суперниць таки відволікло від наміру. Щоб не зганьбитися, пані Полукіп гонорово хмикнула, смикнула плечем і сердито застукотіла до виходу. Подружки поквапилися слідом, ледь втискаючи у двері гарбуза.

Леся витримала паузу, а коли зачинилися двері, зробила характерний жест рукою і переможно заулюлюкала.

 

***

– Ти ще хочеш одружитися з убогим безробітним невдахою? – сторожко спитав Лесю Лука, готуючи обід у їхньому новому гніздечку.

Леся відірвалася від голографона і глипнула з дивану на коханого:

– Чому невдахою? Ти ж не побрався з тим силіконовим опудалом. А роботу ми тобі знайдемо, он на Меркурії розпродують за безцінь землю, гайда туди, там «бомбера» родитиме суперкласно. Ти ж все про неї знаєш, еге ж, зареєструємо фірму, створимо конкуренцію задрипаному «Провесню», як тобі ідейка? А хочеш, можемо гарбузи вирощувати. Я тут поцікавилася: колись вони були незамінними не лише в справах матримоніальних, але й в щоденній українській кухні. Що, як відродити давню славу? Уявляєш, тут все модифіковане, а ми оба – натурпродукт, смачний, поживний, корисний. Гарбузи, мабуть, єдині, до яких не добралася генна інженерія, несправедливо повважавши непотребом. Хіба не чудово реабілітувати овоч і ще й на цьому заробити?

– Ідея гарна, але переїзд… Щойно ж придбали житло, та й батька самого не залишу.

– Як придбали, так і продамо, або обміняємо. А батька зі собою візьмемо.–Леся набрала на ґаджеті кімнату джакузі й гукнула: – Агов, дядьку Петре, не втонули? Ми тут майбутнє з Лукою прикидаємо. Як вам ідейка зайнятися фермерством? Гарбузярством, скажімо? Перспективний напрямок. Полетите з нами на Меркурій, тату?

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>