BC

BC

Понеділок, 2 грудня 2019 г.
Проглядів: 97
Підписатися на комментарі по RSS

18+

– Так, мамо, я вже знайшла житло, - її голос був ще більш роздратованим, ніж завжди. Я скривився, хоча вона все одно не дивилась на мене. Дарен майже кричала в телефон і нервово намагалась знищити ложкою залишки цукру в своєму псевдокавовому напої. Мені залишалось лише дивитись як коричнева крапля потроху стікала по краєчку її білої чашки.

– Господи, ну чи не можна робити це все обережно, щоб хоча б тут не свинячити? – пошепки процідив я.

На надто маленькому на двох столику кав’ярні лежав планшет, на екрані якого сіріла сторінка документу. Іконка завантаження бігала по колу вже кілька хвилин.

– Так, мамо, ми вже оформили всі документи. У чому проблема? Ми не можемо почати поділ майна, допоки ці документи не будуть підписані, а база лежить вже другий день. Так, я дзвонила до них. Вони обіцяли, що запрацює до обіду. Ні, ще не працює! Все, давай, я як раз цим займаюсь. Так, передзвоню. Давай.

Дарен поклала телефон на стіл, попередньо скориставшись ним замість дзеркала, поки поправляла губну помаду. Крапля таки докотилась до столу і почала розповзатись по контуру чашки. Все це доставляло мені якийсь майже фізичний дискомфорт: її різкі необережні рухи, її постійно роздратований голос, залишки помади на білій порцеляні. Між іншим, вона їй зовсім не личила.

– З яких пір ти почала фарбувати губи? – я намагався не видавати роздратування, хоча не певен, що у мене це гарно вийшло.

– Яка тобі різниця? – її голос тепер звучав відсторонено, але дратував не менше.

– Мені просто здається, що це не твій колір.

Вона просто хмикнула у відповідь і продовжила відпивати напій із чашки, пробігаючи очима по дописах у мережі.

– Що з документами?

– Як бачиш, - вона кивнула на планшет і свайпнула по його екрану згори до низу, оновлюючи сторінку.

– У мене немає багато часу на очікування. Через двадцять хвилин я маю повернутись до роботи.

Вона єхидно посміхнулась і підняла очі від екрану телефону, у якому застигла стрічка новини.

– Усе ще працюєте над своїм державним проєктом? – не почути докору в її голосі було неможливо.

– Так.

– І що, коли випускаєте його в маси? Навіть не уявляю, як ви збираєтесь його презентувати. Ітс революшн, Джоні, - вона знову посміхнулась. Я промовчав, розуміючи, що вкотре переконувати її у важливості розроблених алгоритмів – найдурніша зі справ.

– Ти вже знайшла роботу?

– Ось якраз зібралась на співбесіду, - вона потягнулась рукою до білого комірця сорочки, що виглядав з-під светру.

– Дарма ти пішла з компанії до того, як знайти щось краще.

– Ну вже вибач. Якось працювати з людьми, які намагаються залізти тобі в кхм… мозок, прикриваючись «нейроалгоритмами», - останнє слово вона взяла в лапки, згинаючи пальці на руках, - не дуже то і хотілось.

– Дарен, ти ж читала статті. Усі ці випробування були потрібні для того, щоб налаштувати синхронізацію між мозком і системою, - я намагався бути терплячим, хоча і усвідомлював всю типовість сценарію, який уже неодноразово розгортався, і почав жалкувати, що спитав її про роботу.

– То ось воно як. Це все заради науки! Заради науки замість того, щоб трахатись зі мною, ти трахався з Марією…

– Я тобі сотню раз казав, що це була створена модель. Так, там використовувалась її зовнішність, але це була не вона.

– Не перебивай мене, це по-перше, а по-друге, я не така дурна як ти думаєш, мій любий науковцю. Я перевірила базу даних на сервері, і знаєш, її моделі там не було. А знаєш, що ще я знайшла до того, як покинула ваш пресловутий науковий центр? Специфікацію проєкту, в якій вказано, що йде підготовка випробувань вашої тестової програми для збору даних серед добровольців. Добровольців для експериментів, суть яких полягає у тому, що ви записуватимете дані про діяльність мозку людей у різних пікантних ситуаціях. Тому, любий, або ти створив модель Марії самостійно і їбався з нею за моєю спиною, у що мені не дуже віриться. Надіюсь ти усвідомлюєш весь ризик того, що буде якщо хтось дізнається, що ти використав її зовнішність для моделі. Або…

– Господи, не кричи ти так, - здається, на моєму обличчі виступив піт.

– Або ви з Марією вирішили влаштувати тестування системи до його офіційного початку і їбалися у мене за спиною. У що мені більше віриться, - на останніх словах її голос почав тремтіти. Я машинально потягнувся, щоб взяти її за руку і заспокоїти, але вона швидко відсмикнула її.

– Не торкайся до мене. Не смій торкатись мене. І не смій мені говорити, що це все одно що надрочувати на порнушку. Ви використовували BC-систему. Я бачила запис на твоєму комп’ютері на власні очі. Моделі Марії на ньому я не знайшла, - я відчував, що вона скоро розридається, - а отже це була не модель.

Дарен опустила голову, кілька разів глибоко вдихнула, свайпнула екран планшету ще раз. Безрезультатно. Іконка продовжувала перекочуватись по колу, не даючи доступ до документу.

Я підніс смартфоном до чіпу оплати рахунку, вбудований в стіл. За мить загорівся зелений світлодіод і через секунду погас, індикуючи успішність операції. Мовчанку порушили сигнали повідомлень, що одночасно надійшли на наші пристрої. Ми одночасно пробіглись по них: «У зв’язку з технічними роботами бази даних Державної Реєстраційної системи будуть недоступні до 19 години. Просимо вибачення за незручності».

Дарен чортихнулась, склала планшет у сумку і потягнулась до одягу.

– Я зайду за залишками речей о сьомій. Будь вдома, там і підпишеш документ, - сухо проговорила вона, зав’язуючи шарф на шиї. Після чого вона мовчки вийшла з кав’ярні. Двері зачинились, дзенькнувши маленьким дзвіночком, що висів над ними.

Я сидів ще хвилин п’ять, роздумуючи над її словами. Потім обережно витер пролиту каву і попрямував до офісу.

 

– Серж, у мене проблема, - на вулиці було холодно і пар валив з рота, поки я йшов.

– Так, я знаю, там якісь ремонтні роботи на сервері, але до вечора мають пофіксити, - відповів голос в навушниках.

– Ні, я не про це. Дарен. Вона якимось чином підняла інфу по моделях з серверу і по програмі тестування наших алгоритмів. Вона знає, що тієї, яку я зробив, там немає. Більше того вона впевнена, що ми тестили BC-систему з Марі.

– Але це ж не так? – я до кінця не був впевнений, чи він вкотре перепитує мене, чи стверджує це.

– Ні, я використовував модель. Я тобі вже тисячу раз це казав. Ти що, мені не віриш?

– Вибач-вибач, Карл. Звісно, вірю. Зрозумій, у правовій сфері до тебе часто звертаються люди, які, як то кажуть, не договорюють правду. Тому їх часто треба перепитувати. Це професійне.

– Добре, хай так. Але ситуація така, що Дарен, схоже, не збирається просто так це все залишити і хоче докопатись до суті.

– Я ще раз уточню, бо не до кінця розумію всі ваші штуки. Ти створив модельку баби зі свого офіса, завантажив її у ваш прокачаний VR і подрочив на неї, так?

– Кхм… Не зовсім так. Я створив модельку баби з офіса і завантажив її не у VR, а в BC-систему, - горло почало боліти від того, що я хапав холодне повітря.

– І чим воно відрізняється від VR? – голос мого друга-адвоката звучав спантеличено.

– Давай не по телефону, Серж, ти зараз сильно зайнятий?

– Ніт. Можеш заїхати, якщо в тебе роботи нема, але тоді з тебе коньяк. Жартую, коньяк у мене є, - він засміявся.

– Все одно зараз від мене мало толку на роботі. Скажу, що захворів. Буду за двадцять хвилин.

Менш ніж за двадцять хвилин я сидів у нього в кабінеті, а Серж наливав щось сорока відсоткове кольору міді у два округлі келихи. Він дістав дрібно нарізаний лимончик не першої свіжості з верхньої шухляди столу, де зазвичай адвокати зберігають свої справи.

Ми з ним були знайомі ще зі школи, але бачились востаннє на зустрічі випускників, присвяченій десятиріччю випуску. Було це ще років дев’ять тому. Серж любив старі фільми про підкупних адвокатів і оформив свій кабінет у ретро-стилі зі шкіряними кріслами, у яких, здавалось, можна потонути. У повітрі стояв стійкий запах алкоголю, парфумів і сигарет. Я сів навпроти, заздалегідь взявши наповнений келих.

– А ти постарів, - крізь посмішку процідив Серж, - он уже сивина на скронях, не дивно, що від тебе жінка тікає. Може, просто привід шукала.

Я лише криво посміхнувся і відпив, відмітивши про себе, що сам Серж добряче розповнів.

– М’якеньке, - напій непогано зігрівав, залишаючи шоколадний посмак.

– Цигарку будеш? – він дістав одну з портсигару, що стояв на столі, а іншу простягнув до мене. Серж закурив і передав мені запальничку, підсовуючи попільничку на центр столу, який нас розділяв.

– Сто років тебе не бачив. Ну добре. Давай до справи. То що там у вас за система, і як вона працює?

– Ем… Дивись. Ми працюємо з BC – brain connection, це технологія, яка дозволяє під’єднувати мозок до ресівера – приймача, і взаємодіяти з пристроями.

– Знаю-знаю, ми ж усі через це пройшли, ще як їх дозволили використовувати в універах для скорочення курсу навчання. Зараз такі уже в школі імплантують.

– Так, але як ти певно знаєш, працює вона не ідеально, і були всякі там випадки: некоректне сприйняття інформації або відторгнення організмом імплантів і т. д. Але як-не-як, система досить ефективна, і якщо в школах дозволили – то пройшла сертифікацію.

– Ага, чув, наші зараз пітніють, щоб підігнати під неї бісову тону законів. Ну і що далі, - він відпив, взяв лимончик до рота і почав повільно його розсмоктувати.

– Так от. Наші теж зараз пітніють для того, щоб синхронізувати сигнали від передавача і мозком, і… І тут є одне але, - я затягнувся і відпив, - для цього треба дослідити роботу мозку в екстремальних режимах навантаження. Таких режимів є кілька, і вони різні для різних людей, але є ті що працюють для всіх: коли ти в сраці, яка загрожує життю, і коли ти займаєшся сексом. Тут теж є свої нюанси. Через стресовість першого варіанту за основу було взято другий. Ми розробили додаток, який дозволяє змоделювати таку ситуацію, і зараз збираються проводити дослідження. Зараз це все альфа тест, даних зовсім небагато, як і бажаючих, через те що багато хто думає, що то зашкодить.

Серж слухав уважно, а на його обличчі розповзалась неоднозначна посмішка.

– У вас там часом волонтерів не шукають, я б прийняв участь, - він закашлявся, - і як то все відбувається?

– Це не так просто. Зрозумій, мають бути збережені анонімність, і сценарій, і природність усієї ситуації. І так, шукають, - я зітхнув.

– Тобто це як секс в інеті, лише дуже реалістичний? – я бачив, як його очі наповнювала цікавість.

– Дуже і дуже реалістичний. Твій мозок – це те, що говорить тобі, що тобі добре, або що тепло, солодко чи як завгодно. Тому відчуття практично ідентичні.

– І ти це робиш з якоюсь кралею, що знаходиться хтозна-де?

– Так. Або ти робиш це з… програмою, із моделлю.

– Це так як ти робив?

Я кивнув, допив і поставив келих на стіл. Серж припіднявся і наповнив його знову.

– Цікаво-цікаво, але чому б тобі просто не сказати правду. Трахатись із програмою, звісно, дивно, але хто з нас лисого не ганяв.

– Я сказав їй правду, але вона не вірить, вона просить доказів. Хоча зараз, навіть якщо б вони і були, – це навряд чи допомогло. Як тільки Дарен дізналась, я видалив моделі і всі файли, які використовував для їхньої побудови.

– Модель, я так розумію, це такий собі опис Марі, чи як її там?

– Так, зовнішність, запахи, звуки, навіть певні типові фрази і елементи поведінки.

– Ти ж знаєш, що за використання особистих даних тобі може світити непоганий штраф або навіть виправні роботи.

– Так, знаю. А найгірше – це втрата роботи, до якої я йшов пів життя, - одна думка про це в мене стискала все всередині, - тому я і видалив все, що було пов’язано з файлами Марі.

– Цікаву задачку ти ставиш мені, Карл, - він встав з-за столу взяв ще одну цигарку і запалив. Серж пройшовся по кімнаті, випускаючи клуби диму, і застиг біля вікна.

Кілька хвилин ми провели в тиші. Серж дістав окуляри без дужок і посадив їх собі на носа. Він сів за комп’ютер і почав щось шукати, перериваючись лише на те, щоб відпити кілька ковтків і не дати цигарці загаснути. Після кількох хвилин роботи він опустив монітор ноутбука і долив собі ще трохи.

– Я так розумію, що ти не проти розлучення? – його голос звучав відстороненим.

– Я не знаю, Серж.

– Ну якщо ти поліз собі робити двійника баби із офісу – мабуть, на те були причини.

– Серж, ти ж не одружений, ти не знаєш, як воно буває.

– Не знаю, але ж і ми зараз не про мене говоримо. Ситуація така: ти втрачаєш половину у будь-якому випадку, якщо ставиш підпис на документі про розлучення, і це мінімум. У випадку, якщо вона дасть хід справі – втратиш більше. Як мінімум роботу – бо то розголос, а вашій компанії, як я розумію, такі ситуації ой як не потрібні. І без Дарен вистачає фанатиків, які готові каструвати тих, хто пішов на вживлення порту. Хоча зараз таких і поменшало. Але якщо вона дасть хід справі – не чекай до ранку, зателефонуй, спробуємо тебе відмазати.

– Дякую, Серж.

Я встав, допив залишки коньяку і поставив келих на стіл.

– Та чекай, нещастя, розкажи краще ще про те як потрапити до числа тих, хто прийматиме участь у ваших випробуваннях, - він посміхнувся і розлив залишки пійла.

 

Голова гуділа. Чи то через три келихи коньяку, чи то через те, що головний біль я вирішив лікувати джином із тоніком. Хоча по правді, останній дещо таки допомагав. Я сидів у кімнаті і перечитував специфікацію до нашого застосунку, більшість якої я сам і написав.

– У роботі застосунку є два режими: повного і часткового заглиблення. Повне заглиблення передбачає вагові коефіцієнти сприйняття інформації мозком від ресіверу 75%, від органів чуттів – 25% (дані коефіцієнти можуть коригуватись користувачем або гідом). Часткове заглиблення визначає співвідношення 50/50. Для виходу із даних режимів необхідно подати мисленєвий запит і підтвердити його. Часткове заглиблення передбачає можливість переходу зі стану «заглиблення» до стану усвідомлення реальності. Для цього достатньо перевести концентрацію на зовнішній збудник (подразнення шкіри, різкий запах, відкриття повік, тощо).

Це все мені навряд чи допоможе виправдати себе у суді, а тим більше перед компанією. Я продовжив листати сторінки специфікації у пошуках зачіпок, що могли б мені допомогти вийти сухим із води, але поки знаходив лише те, що могло закопати мене ще глибше.

Я допив джин, поколихав кубики льоду, що встигли підтанути і пішов на кухню за новою порцією. Квартира у центрі міста, нехай і однокімнатна, але у центрі. Меблі, техніка, обладнання кухні, ванної, коридору – над усім цим зараз в моїй голові вимальовувались цінники, які я в кращому випадку мав ділити на два. Все що накопичувалось протягом п’ятнадцяти років, все може згоріти через одну бісову модель симпотної рудоволосої дизайнерки з офісу. Але найгіршим у цій ситуації було те, що я ж навіть не трахався з нею, а розважився кілька раз із бісовим алгоритмом.

Я виставив багряний колір освітлення і продовжив читати документацію. Здавалось, це трохи притуплювало гул у голові. Двері відчинились. Дарен зайшла, не вітаючись, зняла верхній одяг і пішла до ванни. Уже за кілька хвилин на нашому ліжку розташувались шампуні, гелі, тампони і інші штуки, які займали більшість простору нашої ванної кімнати. Вона потроху спаковувала речі до валізи. Читати я більше не міг, хоча і вправно робив вигляд, намагаючись не відривати очі від монітору.

Коли речей не залишилось, Дарен пішла на кухню, дістала відкриту пляшку вина і вилила її зміст до чашки, яку, здається, я їй колись подарував. Вона повернулась, сіла на ліжко, дістала планшет і завантажила додаток державного реєстру.

– Вони вже підняли базу? – монотонно промовив я.

– Ще ні, але до сьомої ще двадцять хвилин. Господи, ти що, знову курив? - її голос здавався відстороненим, хоча вона, певно, скривилась. Я змінив тему:

– Як співбесіда?

– Як завжди, нормально, - мені не подобалось, що вона відповідала коротко. Мені також не подобалась ця тиша в кімнаті. Я поставив платівку, першу, що попалась мені під руки, і стерео система за мить зреагувала, ненав’язливо сколихуючи повітря.

– Ти не міг би зменшити звук?

Я мовчки спустив повзунок на регуляторі звуку з 12% до 8%. Чорт забирай, 12% - це хіба гучно?

– Дякую, - після чого вона змінила на смартфоні освітлення з багряного на близьке до фіолетового.

– Дарен, це було обов’язково? – я усвідомив, що не стримав роздратування у голосі.

– Так, - спокійно відповіла вона, - а обов’язково було трахатись з Марі?

– Господи, знову те ж саме? Ну невже, невже ти ще не заспокоїлась? Нагадаю тобі, що ти подала на розлучення в той же день, як побачила той бісів запис. Без мого відома, не спробувавши навіть розібратись у ситуації, не спробувавши спитати моєї думки! – я готовий був встати з крісла, але поки тільки розвернувся до неї обличчям. Вона відпила, криво посміхнулась і відповіла:

– Добре, я спитаю твоєї думки, я вислухаю тебе. Чому Марі? Ні, звісно, я розумію, вона на десяток років молодша за мене, струнка фігура, руденьке волосся, пірсинг у лівому соску. Чи може тому що вона дизайнерка, така собі художниця, творча особистість? Тому?

– Чорт забирай, я навіть не знаю, чи є в неї пірсинг у сосках! – я збрехав, це було видно крізь її тонкий бюстгалтер, який вона носила.

– Що, не розгледів? А я гарно розгледіла, коли ти облизував його своїм язиком, - тепер вона вже майже кричала. Її голос зривався і я розумів, що вона може розридатись. Цього я хотів найменше.

– Перестань, прошу, перестань, Дарен. Я вже сотню раз тобі казав, що це лише модель. Я зробив її, - мені не хотілось щоб потім вона використала ці слова проти мене у суді, але це була правда.

– Хто знає, хто знає? У будь якому випадку я дізнаюсь про це, - вона трохи заспокоїлась.

– І як же ти збираєшся це зробити? – я прищурив очі і уважно подивився на Дарен, яка почала знову зло посміхатись.

– Ти думаєш, що я дурепа. Мені так завжди здавалось. Не надто красива, щоб трахатись із тобою, не надто розумна, щоб збуджувати тебе, так?

– Та господи, я такого ніколи такого не казав! – я закинув голову назад.

– Так от, любий, я скопіювала той запис перед тим, як ти його видалив. І повір, я покажу його Марі, спитаю в неї чи вона це, чи ні.

– Стоп. Ти зараз серйозно? – моє серце несамовито закалатало.

– А чому б і ні? – вона відпила з чашки кілька великих ковтків.

– Ти ненормальна! Господи! Ти ненормальна. Ти готова зруйнувати моє життя тільки заради помсти. Ти ненормальна! – я майже кричав.

– Ненормальна? Ти хоч знаєш, що я пережила, коли побачила той запис? Ти хоч можеш уявити? – вона встала з ліжка. Її голос тремтів.

– Хоча знаєш. У мене є краща ідея. Не хочеш вилетіти з компанії? Давай так. Зараз ти запускаєш BC-систему, і ми її протестуємо. Подивимось, як тобі сподобається, коли ти усвідомиш, що твоя дружина спить з якимось незнайомцем.

– Ти серйозно? – я був впевнений, що вона блефує.

– Так, а чому б і ні. Все буде чесно. Ти трахався з Марі, чому б мені не потрахатись з одним із ваших добровольців, - вона знову зло посміхнулась, - і якщо так, будемо вважати, що ми квити. Все одно від цього шлюбу нічого вже не залишилось. Я видалю відео.

– Ти серйозно? – я не міг повірити у те, що вона каже, хоча перспектива позбутись доказів викликала змішані почуття.

– Так я і думала. Ти ніколи б на це не пішов. Господи, який же ти самозакоханий козел, - вона знову сіла на ліжко і зробила ще кілька ковтків.

– І що я маю зробити? Я маю дати тобі можливість переспати з кимось, а за це ти не даси справі хід? – я не міг повірити, що сам це кажу.

– Ну так, все чесно. Ми ж уже майже чужі один одному люди, - вона повернулась і знову оновила екран планшету. Документ так і не підвантажився.

Я повернувся обличчям до екрану. Я спітнів і не міг думати конструктивно. Вона була права. Можливо, ще кілька секунд, і нас більше нічого не пов’язуватиме, окрім процедури розділу майна і пам’яті про проведені дев’ять років у шлюбі. Одна думка про те, щоб залишитись без роботи, кидала мене в холодний піт. Ми просиділи в тиші кілька хвилин. Я лише чув як вона час-від-часу свайпає по екрану планшету. «Чорт забирай, якщо вона хоче помститись мені таким чином, хай так, адже дійсно нас вже нічого не поєднує, нічого не поєднує», - повторював я в себе в голові.

– Добре, Дарен, хочеш спробувати BC-систему? Я запущу програму, - промовив я холодно, не впевнений, що це був мій голос. Вона підняла обличчя. На ньому зчитувався подив. Я був впевнений, що тепер вона дасть задню.

– Добре, - вона посміхнулась, а я зрозумів, що вона погодилась грати в цю гру, але чи далеко вона готова зайти, - що мені треба робити?

Я промовчав кілька секунд, а потім продовжив:

– Треба під’єднати до тебе ресівер, я запущу програму. Далі запуститься алгоритм підбору зовнішності твого аватару і підбір, кхм… характеристик партнера, - я все ще не міг повірити у все, що відбувалось.

– Якщо я захочу зупинити процес?

– Ти маєш подати мисленнєвий запит і підтвердити його.

– Добре. Коли починаємо? – вона ще раз оновила сторінку документа. Безрезультатно.

– Та хоч зараз, - грубувато відповів я.

– У тебе є ресівер?

– Так, - я дістав із шухляди один з маленьких пристроїв, схожий на ті, що колись використовувались для безпровідних мишок. Дарен встала з ліжка, підійшла до мене, розвернулась спиною і припідняла руками волосся на потилиці. Я обережно вийняв силіконову заглушку.

– Господи, я не використовувала його ще з часів університету, - в її голосі відчувалась тривога. Я спеціально затримався, щоб дати їй можливість відмовитись.

– Ну що там? – поквапила вона. Я вставив приймач, а вона обережно провела по ньому пальцями, - тепер вони значно менші. Що тепер? Мені роздягнутись?

– Ні, просто знайди собі зручне місце, - крізь зуби проговорив я. Вона вляглась на ліжко, відставила планшет на нічний столик і допила залишки вина.

– Ти впевнена? – холодно спитав я.

– Так, Карл, так. Все чесно, - вона вирішила іти далі.

Я запустив застосунок. Пальці дещо тремтіли. Я все ще не вірив, що роблю це.

– Заплющ очі. Це необхідно для встановлення з’єднання, - на екрані показало, що з’єднання пройшло успішно.

– І так, Карл, щоб все було справедливо, не забудь увімкнути запис, - Дарен випробовувала мене, і в неї це гарно виходило. Пальці стиснулись у кулак. Я доклав зусилля, щоб їх розтиснути, і зробив, як вона веліла, після чого забрав чашку, встав із крісла і попрямував на кухню.

– Що мені обирати: часткове чи повне заглиблення?

– Повне. Якщо що, я на кухні.

Вона просто угукнула. Я вийшов із кімнати і пожалкував, що у нас стояли автоматичні двері і я не мав можливості щосили ними грюкнути.

Як тільки я зайшов до кухні, я дістав смартфон і підключився до застосунку зі свого профілю у віддаленому режимі. Вона саме обирала характеристики партнера: «не палить; іноземець; Вибір середовища: офіс; кабінет; Вибір сюжету: *обирає*… секс на роботі». Я відклав смартфон, зробив кілька великих ковтків. Алкоголь обпік горло. Чорт забирай, невже це все не гра. Невже вона готова зайти так далеко тільки щоб помститись мені. Я знову дістав смартфон. На екрані засвітилось: «Пошук партнера». У середині все стиснулось. Ні. Ні, ти перемогла, Дарен. Я це так не залишу.

Я обережно відклав келих. Швидко пробрався в кімнату і дістав з шухляди ще один ресівер, відколупав заглушку на своїй потилиці і тремтячими пальцями запхнув його в голову. На екрані комп’ютера з’явилось повідомлення про підключення другого користувача. Смартфон продовжував відображати «Пошук партнера». На екрані комп’ютера обираю режим адміністратора – пряме підключення. Вказую ID приймача Дарен – «Запит відхилено, порт зайнятий». Запит на зміну ID партнера: «Введіть номер ID приймача». Я ввожу свій ID. Натискаю введення. Іконка завантаження. Я бачу як на смартфоні вимальовується кімната. «Чорт забирай, швидше, швидше!» - проноситься у моїй голові.

У двері кімнати хтось стукає. Аватар Дарен сидить у кріслі за столом, спиною до дверей.

– Так-так, заходьте, - промовляє вона.

Я шкірю зуби – мій запит ще обробляється. Двері відчиняються. На екрані комп’ютера, нарешті, висвітлюється: «ID змінено. Виберіть режим». Я закриваю очі і обираю режим часткового заглиблення. Я бачу міцні дерев’яні двері, які відчиняє тепер уже моя рука. Дарен розвертається до мене і просить зайти. Я заходжу. Вона обходить навколо столу і опирається на нього. Я бачу, що вона вагається. Я відкриваю очі і підхожу до ліжка, мій аватар наближається до неї. Вона роздивляється мене, її погляд задуманий. Я підхожу ближче. Аватар Дарен уважно вивчає мене. Мені здається, що щось пішло не так, і вона зараз вийде з BC. Але ні, вона посміхається і закидає голову назад, опираючись руками на стіл. Я лягаю поруч із нею, цілую її у шию, аватар дублює дію. Дарен починає важко дихати, а я продовжую. Опускаюсь на коліна знімаю з неї спідницю, а потім і панчохи. У реальності я повторюю дії, перемикаючись між світами, лише замість панчіх – колготи. Кидаю їх на крісло, що стоїть біля комп’ютера. Вона закидає ногу мені на плече. Я піднімаюсь поцілунками від колін до її стегон. Її дихання стає глибшим і уривчастим. Я не збираюсь зупинятись, адже вона цього хотіла. Я стягую з неї чорну мереживну білизну і починаю пестити її язиком. Господи, її запах ще й досі зводить мене з розуму. Я уже перестаю розуміти, у якому я зі світів: реальному чи змодельованому. Вона притискає мою голову руками до себе. Сильно. Її пальці грають у моєму волоссі, просячи продовжувати, а потім торкаються мого підборіддя. Підтягують до її обличчя. Я над нею. Я цілую її у вуста. Довго. Вона обережно відштовхує мене від себе, тільки трохи. Аватар Дарен розвертається до мене спиною, а я обережно ставлю її на коліна на дивані. Вона піддається, дублює дії аватару. Впирається руками у бильце. Я тепер ковзаю між її губ. Відтягую мить. Дарен пестить себе пальцями, час від часу торкається мене. Вона подається назад і я відчуваю її тепло, вологу. Мені важко втриматись, я рухаюсь їй назустріч. Солодко. Дарен починає пришвидшуватись. Я відкриваю очі, щоб відволіктись, щоб не кінчити. Їй добре. Вона стогне. Я закриваю очі. Її аватар шепче мені не зупинятись, тільки не зараз, не зупинятись. Я ледь стримуюсь і продовжую так, як вона хоче. Ще мить, і її тіло стискається у двох світах. Я відпускаю себе. Я залишаю її тіло. Модель потроху опадає квадратами текстур кімнати. Я відкриваю очі. По її стегнах стікає моя волога і її піт. Дарен розвертається до мене. Ми стоїмо на колінах один перед одним. Вона трохи засмучено посміхається:

– Тепер тебе ще й посадять за зґвалтування, - її голос розслаблений. Вона обережно встає, кладе свій приймач на стіл, забирає білизну, яку я залишив на дивані і йде до ванної. Я чую, як вода стікає з її тіла. Я не хочу думати. Не сьогодні. Я виймаю ресівер, лягаю під ковдру і дивлюсь на фіолетову стелю, підсвічену світлодіодними лампами.

Вона виходить із душу. Я заплющую очі. Я не хочу бачити, як вона одягнеться і піде. Вона сідає на ліжко. Я чую запах свого шампуню і мила. Так, свої вона спакувала.

– Ти погано маскуєшся. Принаймні, запах сигарет треба прибрати, - вона лягає під ковдру, я її обіймаю.

– Що з паперами? – я не знаю, навіщо я це спитав.

– Господи, Карл, ти можеш хоч раз не зіпсувати мить? - я не певен, але мені здається, що вона усміхається. - Вирішимо завтра. Спи.

Я дивлюсь на кімнату, на її колготи, які звисають з крісла, і на монітор комп’ютера, який переходить у сплячий режим. Я заплющую очі.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>