Здивування (автор не проголосував)

Аня уважно дивилася в ілюмінатор - довкола панувала тиша, лише зірки повільно розсмоктувалися перед її космокаром, облаштованим на одну особу - на неї. Їй не потрібен був напарник, їй не потрібен був супутник - її робота потребувала лише пильності її власного характеру, тим більше Аня нікому не довіряла. Вона так довго не бачила живих людей, що встигла навіть забути, наскільки вона красива - дівчина звикла до свого обличчя, бо бачила його щодня у відображенні на склі, а коли трохи втомлювалась та ненадовго засинала, то після сну діставала дзеркальце, щоб поправити макіяж. Якось Аня дуже здивувалася, коли одна з її довгих, охайних накладних вій відклеїлась, і вона розгублено зрозуміла, що у неї немає спеціального клею - тоді вона послала запит на земну станцію номер 3041, і їй вислали клей космороботом. Більше нічого Аню не дивувало. Взагалі нічого. Кожного дня вона полювала на те, що мало дивувати інших людей - така була її робота, і тому вона знала, що дивує землян із земною пропискою, які з Землі так ніколи і не вибиралися і дізнавалися про світові дива лише через інтернет-портали. Аня працювала у найбільшому та найпопулярнішому порталі, для цього після школи вивчаючи космографію, пілотаж космокаром та космофоторепортерство, а опісля ще пройшовши курси при порталі на написання коротких та шокуючих статей. Перші три роки Аня працювала при Чумацькому Шлясі, і це було нудно - але дівчина вміла робити дивовижу зі всього, що знаходила, і навіть статтю про новий тип місячного каміння вона написала так, що всі домогосподарки кинулися замовляти його в інтернеті на наступний день, і Аню перевели на масштабніший рівень - вона могла більше не повертатися на землю. Косморобот привозив їй усе необхідне, і так вона й жила - фотографувала космічних звірів, брала інтерв'ю у істот з інших планет, шукала коштовне каміння на палаючих астероїдах - на Землі її вже точно чекав пристойний капітал, але Аня не хотіла повертатися - її нічого не дивувало тут, у небі, тому вона точно знала, що на Землі помре від нудьги.

Нарешті дівчина помітила в ілюмінаторі цікаву деталь - маленьку нову планету молочного кольору, довкола якої парували космічні сіруваті гази - дівчина енергійно спрямувала космокар туди і побачила, що на планету можна було б і сісти - сріблясті потоки підгрунтової рідини межували з клаптиками суші, і Аня приземлилась на такий. Швидко одягнувши поверх універсального скафандру шолом та рукавички, дівчина схопила фотоапарат, призначений для зйомок у позаземному середовищі, та вибігла на планету. Спочатку довкола було дуже тихо - навіть радари на рукаві не фіксували звуків. На всякий випадок Аня зробила фото сріблястої річки,  вже приблизно уявляючи, що вона напише про неї, але цього було мало - раз на двадцять чотири земних години Аня звикла знаходити щось сенсаційне, і тому продовжила свій шлях, охайно ступаючи на сухі місця - ще невідомо було, наскільки срібляста рідина отруйна для костюму. Протягом години Аня повністю обійшла планетку і не знайшла нічого - зітхнула, що втратила час та попрямувала до космокару. Вже перед самим входом дівчину зупинив якийсь звук, схожий на тріщання всередині планети. В надії, що це може бути хоча б особливий вид підземного космічного хробака, Аня застигла та почала повільно опускатися на коліна, щоб гострим залізним патичком продірявити грунт та подивитися, що знаходиться всередині. З невеликим страхом дівчина побачила, що в грунті вже є декілька тріщин, і з ще більшим - що через них сочиться срібляста рідина. В приступі паніки Аня скрикнула, бо нарешті зрозуміла:

- Планета вибухає!

З останнім звуком, що поглинула тиша, під ногами дівчини рознеслася на шматки кора планети, фонтани сріблястої лави почали стріляти на всі боки, Аню відкинуло далеко в космічний простір.

Тридцять вісім годин дівчина без тями знаходилася у космосі.

Невідомо, скільки пройшло часу, перш ніж вона розплющила очі - вона лежала на твердому грунті, а над нею схилився прибулець, судячи з усього, засмучений - він вклав у руки дівчини дощечку, на якій вона прочитала:

"Космос хворий. Планети вибухають. Чумацький Шлях залишиться в безпеці, але решта загине..."

Аня спочатку нічого не зрозуміла, та й в очах у неї темніло, але прибулець забрав у неї дощечку і написав наступне:

"За тобою летить космошвидка. Не забудь, що я сказав. Земляни мають можливість врятувати Всесвіт."

У Ані в голові крутилася сотня питань - чому космос хворий? Чому Чумацький Шлях у безпеці? Звідки цей прибулець знає, що за нею летить космошвидка? Чому він не може полетіти з нею, щоб розповісти усе людям на Землі? На жаль, тільки дівчина розтулила рота, щоб промовити хоч слово, у неї ще раз сильно запаморочилось в голові, і вона почала згасати - останнє, що вона побачила - сумні, великі очі прибульця.

Ще раз Аня прокинулась уже в лікувальній капсулі - вона явно знаходилась на Землі, поза капсулою снували медботи, тільки датчик одного з них зафіксував, що вона прокинулась - до неї в капсулу потрапила трубка з біоречовинами, і вона мусила усе слухняно випити. Опісля їй дозволили трохи відчинити капсулу, і вона побачила, що до неї іде сестра - Катя. Вона охайно пригладила волосся Ані та тихо мовила:

- Що сталось?

Аня напружилась і тут її пробрав страх - хоч сцену із прибульцем вона пам'ятала дуже туманно, але все ж знала, що це був не сон, і планета справді вибухнула під її ногами без жодного попередження. Дівчина узяла за руку сестру і перелякано мовила :

- Там, у далекому космосі, вибухають планети. Усі жителі Всесвіту, крім тих, що живуть у Чумацькому Шлясі, скоро загинуть!

Катя легенько скривилась:

- Люба, про це вже б говорили в новинах...Може, тобі потрібно ще біоречовин? Не заощаджуй на цьому, ти ж майже мільйонерка.

Аня похитнула головою та промовчала - здоровий глузд дав їй зрозуміти, що з сестрою говорити нема сенсу. Аня чемно почекала, поки її випишуть з лікарні, а тоді пішла напряму до президента Землі, скориставшись правом престижного журналіста брати інтерв'ю. Президент радо прийняв дівчину, бо думав, що вона хоче спитати про нові реформи в галузі озеленення, але Аня серйозно спитала:

- Ви знали, що у глибині космосу вибухають планети?

Президент трохи здригнувся та поправив краватку, але занадто впевнено відповів:

- Що за маячня? Планети в порядку!

Аня похитала головою - вона була не навчена спілкуватися з людьми, тому одразу перейшла на агресію:

- Під моїми ногами вибухнула планета!

Тут уже президент геть розслабився:

- Тоді у вас занадто цілі ноги. Не займайте мого часу, йдіть собі, поки я не повідомив на ваш портал, що ви збожеволіли.

Аня розгублено подивилася на свої ноги - а й справді, вона цілісінька, а навіть біоречовини не можуть так швидко зцілити плоть. Дівчина повільно встала і вийшла, а вже опісля зірвалася - якщо не вона, то хто?!

Уже в космокарі, що гнав на максимальній швидкості, Аня застібала пояси та одягала скафандр однією рукою, а іншою дзвонила на портал:

- Негайно вишліть мені точні координати місця, де я розбилась!

Стомлений голос операторки-землянки перепитав:

- Там якась сенсація?

Аня буквально гавкнула у слухавку:

- Та не треба мені цих стандартних фраз, просто вишли координати! Швидко!

Операторка буркнула щось схоже на "Дякую за дзвінок", але на екрані космокару таки засвітились заповітні цифри, і Аня помчалась туди. Полегшення змішане із жахом застало її - у просторі літали шматки кори, сусідні планети явно "гоїлись" після вибуху...Дівчина облетіла територію і вже хотіла повертатися, як тут помітила блиск якогось пристрою недалеко - ще один космокар! Аня підлетіла ближче і побачила, що на неї з великої, круглої прозорої бульбашки-зорельоту дивиться сумними очима той же прибулець. Він здивовано зиркнув на дівчину, а тоді зв'язався з неї по радіохвилі:

- Полетиш за мною?

Аня блиснула фарами замість відповіді, і обоє полетіли ще глибше у космос, де невдовзі приземлилися на велику, гладеньку чорну планету. При приземленні Аня відчула, що кора вібрує - планета могла скоро вибухнути. Вона та її новий друг вийшли у гравітаційно стабільну зону, і той дав їй спеціальний костюм, а тоді представився:

- Мене звати #, син &. Вітаємо на нашій планеті. У нас своя, прадавня мова, але посли, звісно, спілкуються і українською.

Аня шанобливо кивнула, а тоді не витримала і напала з питаннями:

- Чому планети вибухають? Чому президент не захотів нічого слухати, коли я почала розповідати? Як я вижила?

# жестом руки зупинив потік питань та мовив:

- Недобре говорити про це на станції, їдемо до мене додому.

Аня нетерпляче погодилась, і # відвів її до круглого чорного будинку, де двері розблокувала прибулиця того ж виду, на яку # шанобливо вказав зі словами:

- Це моя дружина, [. Пробачте, вона володіє тільки нашою мовою.

З-за спини прибулиці з'явилися двоє маленьких створінь, яких # попестив, представивши як * та ×. Коли Аня поцікавилась, хлопчики це чи дівчатка, # здивовано відповів, що в такому віці ще немає конкретної статі, а тоді похитав головою та почав розповідати:

- Земля ніколи не вміла розпоряджатися ресурсами, тому утилізація відходів пішла погано, а їх ставало все більше і більше. Тільки-но космос став доступним для широких мас, президент Землі доручив ученим розробити відштовхувальний механізм - магніт навпаки, що автоматично очищає Чумацький Шлях та, як наслідок, забруднює усе навколо. Ми - високорозвинена цивілізація, тому ми і здатні відновити людське тіло навіть із шматочка кори головного мозку, як ми зробили це з тобою, але ми не в змозі зупинити руйнування космосу, бо це надто масштабно. Єдина наша надія - бути запрошеними до Чумацького Шляху, чого прагне ще маса планет, бо чим далі планета від Чумацького Шляху, тим швидше вона зруйнується. Ти журналістка - ти маєш владу, яка не залежить від вищих кіл управління. Ти можеш щось зробити. Хоч щось.

Аня похитала головою:

- Якщо це влаштував уряд...То мене на всіх порталах заблокують! Мені не дадуть нічого написати! Мене кинуть до в'язниці!

# опустив голову і тихо вибачився, а Аня встала і пішла до виходу. Йдучи невідомою планетою до станції, дівчина з сумом оглядала це суспільство, а поки летіла на Землю, то картини побаченого ще яскравіше зріли у неї в голові, і вже вдома вона врешті-решт зітхнула, сіла за клавіатуру та почала шалено писати. Вона не стала писати велику статтю - її сферою було коротке і вражаюче чтиво, тому вона, додавши фотографію президента до тексту, написала гострі 6 речень:

"Я ніколи нічому не дивувалась. Я писала про білі планети та космічні війни, та була спокійною. Та зараз мене здивувала людська жорстокість. Всесвіт помирає через нашу планету, ми виживаємо. Запроси до себе додому прибульця з далекого космосу - врятуй людське життя. Вдар владу характером."

Аня запостила текст на портал та почала чекати - напружено, мовчки, але як ніколи живо. Через годину текст заблокували. Дівчина закрила обличчя руками та вибігла на вулицю - їй у лице вдарив міський дим, з очей полилися сльози від розчарування - все її життя, здавалося, не мало сенсу до сьогодні, і тут цей сенс з'явився - та одразу зник. Люди бігло озиралися на неї, соромлячись прояву чужих емоцій - люди з пустими очима, пустими обличчями. Шум у голові несподівано перервав дзвінок - Аня здригнулася та дістала гарнітуру - номер земний. Тремтячими пальцями дівчина натисла на кнопку - пролунав невпевнений чоловічий, а то й старечий голос:

- Це...Анна?

Аня швидко кивнула, а через секунду спохопилась та відповіла вголос:

- Аня.

- Вас турбують із старечого притулку для ветеранів...Стаття, яку ви написали - це правда?

Аня одразу схвильовано заговорила:

- Так, це правда, і це не просто правда, у яку потрібно повірити - це термінова правда, правда, при якій потрібно діяти! Де ви знаходитесь? Я прилечу і все розповім.

Чоловік відправив дівчині координати на екран, і в той же вечір Аня сиділа у колі літніх людей при світлі тріскотливої лампи, гаряче розповідаючи - вони ж напрочуд гаряче її слухали. Пенсіонерка на ім'я Адріана поправила сріблястий капелюшок та ввічливо сказала:

- У кожного з нас окрема кімната. Нам це ні до чого, правда? Ми могли б жити по п'ять людей в кімнаті, а таким чином врятуємо чиєсь життя.

Аня вражено спитала:

- Ви готові так жертвувати?

Інший чоловік тихо мовив:

- Чому б не зробити ще щось правильне на межі свого життя?

Повільно, але впевнено по аудиторії пройшла хвиля кивків, погоджень, і Аня щасливо усміхнулась:

- Сьогодні ж я виставлю оголошення у міжпланетній мережі.

Тріумф, що тривав, посилився - залунав ще один дзвінок, на цей раз голос був жіночим:

- Анна Залуцька? Вас турбує жіночий монастир...

-...готель "Планета спокою"...

-...сім'я Мельник...

-...село Біла Церква...

Цілий день Аня не мала ні хвилини спокою, все відповідала на дзвінки та займалася розміщенням оголошень в інтернеті - прибульців більшало і більшало, і вже здавалося очевидним, що на Землі усі не помістяться - як тут обізвалися колонії на Марсі, Венері та Юпітері. Невдовзі, приблизно через три дні, натовпи людей почали виходити на вулиці та протестувати: влада не має права так утискати прибульців! Нехай зробить житло безкоштовним, побудує колонії!

Хвиля опору пішла по галактиці.

Аня, зайнята поселенням нужденних, відкрила комп'ютер, щоб написати свою останню статтю:

"Мене ніколи нічого не дивувало. Власне, й не радувало. Тепер я не соромлюсь дивуватися - як я дивувалася людській захланності та бездушності, так і зараз я дивуюся людській доброті та сердечності. Я вірю, що так можна змінити хід подій. І це мене радує - як радує посмішка маленького прибульця, коли той рятується від загибелі, матері, яка знає, що її діти будуть здорові...Не забувайте про це, коли вам буде незручно через гостей. Виправдайте слово Людина."