Тандем душ

1.

Юрій розплющив очі і вдихнув повітря ароматизоване запахами медикаментів, спирту і рослинних олій. Він лежав на органічному ліжку схожому на водяний матрац, в середині прозорої сфери, заповненої лікувальною біомасою. Голова продовжувала боліти. Запаморочення все ніяк не проходило. Юрій поринув в спогади. В пам’яті пропливали миті останнього бою.

 Батальйони  Республіки, підсилені схожими на крабів біотанками,  наступали  під прикриттям усіх видів артилерії, знищуючи лінії хітинових дотів і грибниць - капонірів армії Геномонолітного альянсу, наступали на долину Блакитних Льодовиків на Південному полюсі планети. За вкритими обледенілими пагорбами і ланцюгами крижаних гір, зосередили вороги зосередили  значні сили, захищаючи розташовані на полюсі стаціонарні комплекси протикосмічної оборони.

Та коли перша лінія оборони запалала і захиталась, в бій вступили перевертні спецназу з блискавичною швидкістю розносячи танки ворожих бойових потвор та спалюючи невдах-піхотинців що не встигали добігти до надійного укриття чи відкрити вогонь з достатньої відстані.  Штурмова група Юрія під прикриттям продовжувала утримувати вершину пагорба. Десятки штурмових груп закріпились в захоплених ворожих капонірах. Юрій так само як і усі бійці його групи телепатично контролював крабоподібний біонічний танк котрий виконував для нього роль додаткового щита і зосередження основної вогневої сили.

По комунікатору містки Юрія довбав монотонний наказ утримувати висоту і повідомлення про те що підкріплення на підході. А тим часом, ворожа військова техніка і штурмова піхота продовжує прибувати з гірського перевалу на пагорби і вибивати штурмові групи з зайнятих позицій. Група Юрія під прикриттям підконтрольних біо танків вирішила пробитись к найближчому капоніру і закріпитись там, поки ворог не почав довбати артилерією. Біодеструктори солдати нового покоління. Екзоскелет їхнього скафандру після пошкодження корпусу формував під собою нову панцирну броню і скидав з себе стару пошкоджену. Скафандр тимчасово зростався з тілом і міг перебудувати структуру ніг так щоб вона поєднувала якості: гуманоїда, кенгуру, гепарда, тиранозавра, даючи змогу бігти і стрибати далі за людину і тварину. Саме тому на такі операції останнім часом кидали біодеструкторів.

Три охоронних симбіонта повзли по закрижанілій землі прикриваючи господаря з флангів і тилу. Чотири розвідувальних симбіонта летіли в 10 метрах над землею передаючи в візор біо скла шолому все що бачили навкруги своїми фасетковими очима. Дехто з солдатів тримав при собі лише одного розвідника і медичного симбіонта. Вони йшли в оточенні зграї наземних і повітряних бойових симбіонтів роблячи ставку на натиск і бойових живий щит. Юрій бачив як багато таких воїнів знищивши купу ворогів швидко гинули потрапляючи під перехресний, або шквальний вогонь. Навколо лежали мертві і поранені солдати Геномонолітного альянсу. Над ними кружляли їхні симбіонти розвідники подаючи сигнал з координатами медичній службі і паралельно засвічуючи позиції і пересування ворогів.

Несподіваний повітряний удар  вкрив плацдарм палаючими кратерами. З незграбних десантних шатлів схожих крилатих  кашалотів, зістрибували важко озброєні вояки, в скафандрах чорній броні з барвистими візерунками символіки Мезальянсу на хітині

Це останнє, що встиг запам’ятати Юрій, він ще пройшов пройшов кілька метрів лишаючи за собою смугу своєї крові і крові біоскафандра і впав втративши свідомість.

2.

Хітинова мембрана  розчинились і в палату увійшла молода білява медсестра, в світлому комбінезоні. В руках вона тримала симбіонта Юрія. Симбіонт згорнувшись спав. На плечі дівчини сидів причепившись пазурами до спеціальної накладки комбезу, її особистий симбіонт, схожий більше на кажана ніж на ската. Дівчина наблизилась до купольного ліжка і передала Юрію його симбіонта, якого  Юрій тут же ніжно притулив до себе . Симбіонт прокинувся і потягнувся мов кішка. Юрій відчув як енергетичний баланс в тілі почав відновлюватись. Ніщо не повертає сили і не заспокоює нерви так ефективно і приємно як енергетична терапія при злитті біополя симбіонта і господаря. Щоб не бентежити пацієнта медсестра занурила руки в панель управління системами медичних приладів палати коректуючи їхню роботу і діагностуючи стан здоров’я пацієнта.

- Доброго дня, – тихий голос медсестри виявися навдивовижу ніжни. Її погляд пробігся по атлетичному  стрункому тілу Юрія і спинився на блідому обличчі з римським носом,  сріблястою щетиною і татуюванням на підборідді. Погляд карих очей дівчини зустрілись з поглядом зеленоокого чоловіка.

- І вам доброго дня, – відповів Юрій розглядаючи стрункий стан білявки. В цю мить в його пам’яті назавжди закарбувалось світле обличчя дівчини з довгою косою. Він не міг повірити що це обличчя шедевр створений природою, а не руками античного скульптора котрий присвятив своє мистецтво відтворенню образу богинь. Погляд на мить спинився спочатку на грудях розміри і форму яких не міг приховати навіть мішкуватий комбінезон, а потім на синіх нашивках з символікою військової медичної служби збройних сил Республіки Танай. Юрій здихнув з полегшенням. Він в госпіталі союзної армії. Він не пам’ятав як тут опинився. Симбіонт почувши думки господаря повідомив що після втрати свідомості, він пролежав на пагорбі 14 годин. Солдати Мезальянсу не встигли добити поранених. Армія Таная йдучи на підмогу військам союзної республіки, висадила десант і зайняла весь гірський ланцюг і зачистила пагорби.

- Можеш звертатись до мене на ти, – посміхнулась дівчина продовжуючи обстеження тіла пацієнта і перевіряючи хід процесу регенерації. – Ввічливість має міститись в тоні і ставленні до людини, а не в словах. За роки цієї війни я стільки разів чула і бачила як люди приховують під мудрими і офіційно ввічливими словами, завуальовану зневагу до усього людського і святого що вже давно не вірю в те що красномовними і теплими словами є повага і тепло. Теплі і запальні слова надто часто лунають з вуст тих, в кого в середині замерзло все разом з душею. Не ображайся, через те, що я не реагую, на красномовні фрази оточуючих. Мені вони вже приїлись.

- До янголів можна звертатись тільки на Ви, підкреслюючи свою шану їхній чистій красі.

- Моя зовнішність має цілком земне походження. І всі  ці поетичні лестощі мені теж приїлись. Якщо вічно вдихати лише аромат троянд то він може остогиднути.

- В тебе так багато шанувальників що тобі вже ріже слух поетичність слів у компліментах? Усі кого ти знаєш цінують поезію нездатну брати за душу?

- Я люблю коли за душу людину беруть не слова, а вчинки, турбота і підтримка.

- Гарні критерії. Дайте я вгадаю. Ви полюбляєте музичні гурти що співають на соціальну і філософську тематику?

- А ще я люблю пісні в яких лунає відлуння історії і давнини тисячоліть. Не люблю пісні з космополітичною і імперською романтикою. Пісні з національно-етнічним колоритом і змістом народних дум можуть взяти мене за душу сильніше ніш запах улюблених квітів. Я так розумію, що тобі тут не вистачає музики, для того щоб нормально розслабитись. Завтра, я завантажу в термінал палати мою особисту підбірку пісень, приємних і заспокійливих як вино і наші вечірні зорепади.

- Полюбляєш нічні прогулянки під зірками? А останнім часом ти прогулюєшся в компанії якогось шанувальника?

- Останнім часом, я надто багато працюю, щоб мати час на шанувальників і на споглядання нічних зорепадів.

- А де вони у вас найбільш красиво спалахують в атмосфері? – Спитав Юрій.

- Коли сяйво і спалахи метеоритного дощу віддзеркалюються у вечірньому морі. Можливо я якось організую тобі прогулянку на свіжому повітрі, в оздоровчих цілях. Навколо госпіталя багато зелених зон з виходом к морю.

В перше за весь час розмови Юрій перевів увагу з грудей дівчини, на її голографічний бейдж.

- «Вероніка.» - Прочитав подумки чоловік.

- Приємно було познайомитись Вероніка.

- Навзаєм Юрчику.

- Звідки…

- Прочитала в твоїй медичній біометричній картці.

3.

Юрій пройшов по набережній і завернув на давно знайому вулицю з котеджами. Сканер дверей ідентифікував гостя і на термінали засвітилось ввічливе прохання зачекати. Вероніка відчинила двері і провела Юрія на кухню.

На кухні біля плити чаклувала над стравами білявка в чорному біонічному мундирі з голографічними емблемами прикордонних військ і офіцерськими нашивками. Біонічний покров був вритий мікроорганізмами котрі запобігали забрудненню одягу при контакті з будь яким брудом, від крапель олії до плям від соусу. Біонічний одяг не псувався і його не треба було прати так як невидимий мікроорганічний покров, знищував будь який бруд на молекулярному рівні.

- Так от, заради кого, ми готуємо на трьох. - Погляд білявки був прохолодний і зосереджений на кавалері сестри.

- Ти не казала що в тебе такі чарівні родичі…

- Юрій це Алексіс.

- Добридень. - Сказав Юрій сідаючи за стіл.

- Дуже приємно. - Холодно мовила білявка і зосередилась на запіканні страви. Вероніка повернулась до плити і долучилась до готування обіду.

- Я вже думала що ти до самих Новорічних Свят сидітимеш на своїй митниці! Я побоювалась що спілкування з нашими бравими вояками ветеранами і тим непотребом який вони стримують на кордоні, повністю замінило тобі радість відпочину в компанії сестри. Я звісно ж розумію що там в тебе на базі, в казармі і в офісі, багато народних героїв і твоїх прихильників. І з ними тобі приємніше проводити вільний від служби час… Але про рідню теж не можна забувати.

- Насправді там у мене не так багато часу на відпочинок, як ти думаєш. – Промовила Алексіс, переводячи холодний погляд з Юрія на сестру. В цю мить її очі заблищали і стали випромінювати не приховане душевне тепло. – Війна завершилась місяць тому, а відлуння все ще чути. Пройде ще багато часу перш ніш оберт зброї серед населення піде на спад. Це дуже сильно залежить від того наскільки ми ефективно будемо тримати під контролем кордони з державами на теренах яких пролягав фронт. Ти навіть не уявляєш, які величезні каравани зі зброєю що дня спиняють і при потребі знищують наші хлопці на кордоні. І скільки в регіонах спустошених війною в сусідніх державах, все ще лишається зброї, залишеної після війни. Від нашої роботи залежить безпека цивільного населення. Кожна зброя яка потрапляє на чорний ринок країни з закордону, погіршує становище на вулицях міст. Коли йшла війна найнебезпечнішою професією була служба в усіх родах СВ, а зараз небезпечно працюється лише прикордонникам і силам ВВ.

- Саме через це я постійно непокоюсь і молюсь за тебе. Ти обрала службу на якій небезпечно і в часи війни і в мирний час.

- Це честь бути щитом для своєї країни і для свого роду. Я побуду в тебе в гостях декілька тижнів. А потім відправлюсь в рідні краї, відвідати батьків. Але перед цим допоможу тобі з роботою. Ти за два роки мені вуха прожужжала жаліючись на безперспективність нинішньої роботи в госпіталі. Я таки придумала як тобі допомогти використати диплом вищої освіти з більшою користю. Я задіяла свої контакти і домовилась з потрібними людьми які знайшли для тебе вакантне місце в Науково-медичному Корпусі Армії. Завтра ми їдемо в столицю оформляти тебе на службу в серйозну структуру де в тебе будуть великі перспективи.

- Вже завтра?

- В тебе навіть буде можливість пройти хрещення вогнем, одразу ж після влаштування на службу. Через місяць тебе відправлять в першу службову командировку. – Мовила Алексіс, на мить зиркнувши гострим поглядом на Юрія. – І як давно, ти перейшла від лікування його плоті, до зцілення душевних ран?

- Ми просто друзі… - Посміхнулась Вероніка.

- І наскільки близькі друзі?

- Навіть між сестрами можуть існувати особисті таємниці…

- Раніше в тебе не було від мене таємниць. Ну добре. Нехай поки що, ця таємниця існуватиме.

- Ваша сестра янгол. – Промовив Юрій.

- Різні чоловіки теж називають мене янголом. Було багато тих що називали мене янголом смерті. – Промовила Алексіс.

- Називали… А зараз ті що називали вас саме так, тепер вже не називають…

- Там де вони зараз, в них вже немає такої можливості… - Сказала Алексіс.

- А тих чоловіків в яких ви асоціюєтесь як янгол в позитивному розумінні цього слова більше?

- Здається десь порівну і тих і тих. Я люблю коли все в житті збалансовано. Я бачу стабільність лише в балансі. І лише в стабільності бачу щастя. В мене прості примхи до життя і буття Всесвіту. Моя сестра дуже чутлива і відкрита людина. Для тих хто не порушує гармонію і стабільність в її житті я янгол і взагалі няшка… - Посміхнулась Алексіс.

- Збереження своєї честі і гідності і оберігання честі і гідності інших людей - моє кредо. Це підтвердить будь хто з тих хто мене знає і десь зі мною хоч раз перетинався.

- І навіть ваші вороги і недоброзичливці підтвердять ці ваші задатки істинного джентльмена і лицаря? – Спитала з саркастичною посмішкою Алексіс.

- Ті з моїх ворогів які мають честь і гідність підтвердили б мої слова… - Струнко випрямившись промовив Юрій.

- Який гордовитий лев потрапив під твій приціл, сестро.

4.

Вероніка з Юрієм сиділи на розкіншій софі в формі півкола. Пара розслаблена після ситної вечері і приємної гармонійної музики зіграної на роялі, дивилась новини в голографічному екрані. За період недовготривалого перебування Юрія в реанімаційному коконі лазарету в світі мало що змінилось. Союзом Республік як і раніше керували Безсмертні Королеви, гермафродити що у вічному циклі народжували свого власного клона в якого в мить перед народженням переносилась свідомість, пам’ять і душа. Фактично, кКраїнами керували древні надістоти що зберігали в собі колосальний фонд знань.

Ворожим військово-політичним Блоком-Мезальянсом, Федерацій і Конфедерацій, керували королеви здатні що року народжувати мільйони громадян з генетично запрограмованими наборами якостей,.

Війна між трьома Альянсами, завершилась мирною угодою, з рівними, обопільними компромісами та поступками. З чотирнадцяти країн, лише п’ять, в розпалі конфлікту вирішили воювати до кінця. В результаті застосування ядерної і бактеріологічної та генетичної зброї, ці країни були стерті з лиця світу. Тепер, на їхньому місці безкрайні карантинні зони, вриті кратерами і руїнами мертвих міст.

5.

Юрій і Вероніка завершили вечірню прогулянку в тіні кленових дерев неподалік від озера оточеного квітучими кущами дикої вишні.

- Ти відлітаєш завтра, з самого ранку?… - запитала Вероніка.

- Так. Я з іншими виписаними з госпіталя солдатами, маю повернутись на батьківщину. Як тільки владнаю всі справи в дома, повернусь до тебе.

- Моє серце навіки буде битись в тандемі з твоїм, – промовила Вероніка даючи Юрію свого особистого симбіонта супутника.

- Моя душа існуватиме в тандемі з твоєю душею, на протязі усього життя і усієї вічності. – Промовив Юрій обмінюючи свого симбіонта супутника на симбіонт Вероніки.

Юрій і Вероніка лагідно притуляють обміняних симбіонтів супутників до серця. Відтепер, вони зможуть відчувати біополя один одного, на відстані сотень тисяч кілометрів. Симбіонти стануть ментальним мостом між ними.

- Як добре що в культурі вашого народу у наречених теж є традиція обміну симбіонтами-супутниками, – прошепотіла Вероніка.

6.

Десятки БТРів і зенітних мобільних комплексів прикордонних військ, прихованих хамелеонівським маскувальним покровом, зненацька відділились від навколишнього фону ранкового поля і мов привиди рушили назустріч каравану. 

Біонічні вантажні машини з гравітаційними платформами і червоним хітиновим покриттям загрузли в землі з палаючими ранами з яких текла різнобарвна кров з паливом. Прикордонники в хітинових бронескафандрах, витягли з джипа ватажка контрабандистів. Між палаючих машин і трупів йшла крізь дим і ранковий туман жінка офіцер в біонічному хітиновому мундирі. На плечі жінки сидів її особистий симбіонт-супутник. На руці обвивався ще один симбіонт схожий на помісь кобри і сороконіжки.

- Що за справи?!! Чорт! Це ти! Як це розуміти?

- Ти порушив державний кордон і купу статей…

- Що?!!

- Ще раз відкриєш пащу без дозволу і я засуну в неї рушницю і спущу курок! Ти впізнаєш цього симбіонта на моїй руці?

- Він належав колишньому начальнику охорони нашого Тата…

- Він належав моєму покійному чоловіку.

- Він загинув під час облави поліції на склад зброї. Його і ще 48 хлопців з нашого клану вбили поліцейські. Шеф надав тобі відео матеріали з камер спостереження разом з грошовою компенсацією. Ми усі тоді зазнали втрат.

- Голова клану втратив лише гроші. А я втратила чоловіка. Ще декілька років і він став би другою рукою Шефа і не займався б перевірками складів і іншими небезпечними операціями. А тепер все це в минулому. І в тому ж минулому можуть опинитись і наші ділові стосунки. Так і передай шефу коли його побачиш.

- Ми ж не винні, в тому, що сталось 17 років тому.

- А як що до того поліцейського спецназівця? Мовчи. Я знаю що поліція добре зберігає інформацію про своїх співробітників. Симбіонт мого чоловіка відчув вбивцю ментальним чуттям. По волі долі наші з ним шляхи перетнулись. Колись батько казав мені що коли це трапляється то це означає що доля дає можливість помститись, або пробачити. Відплатити, або врятувати безсмертну душу… Ми знаємо мільйони мудрих висловів і порад батьків і мислителів людства. А все одно завжди робимо по своєму. Я знаю про потреби своєї душі краще за всіх мислителів людства всіх часів і народів!

- І?

- Я не можу ризикувати мараючи руки навіть в крові вбивці чоловіка. В мене ще є плани стати полковником і є покровителі які це мені гарантують. Моя репутація дорожча за шкіру сотень таких як ти.

- Хочеш все зробити нашими руками?

- Розвертай те що лишилось від твого каравану. Я продовжу вести справи з вашою організацією, лише після того, як вбивця мого чоловіка помре. Мій симбіонт скине в пам’ять твого симбіонта, всю потрібну інформацію.

7.

Над тліючими руїнами гнилих хмарочосів і башт мертвого міста, літали зграї наукових симбіонтів збираючи навкруги зразки органіки для аналізу в лабораторії. Наукові симбіонти прикривали зграї охоронних симбіонтів. На площі мертвого міста стояли біокари і біошатли науково-медичних служб і охоронних армійських підрозділів. Потрісканий бетон площі вкривали розгорнуті польові лабораторії, схожі на величезних морських зірок або на  прозорих сяючих медуз. Вероніка координувала роботу своєї біо лабораторії проводячи пальцями по голографічній сенсорній панелі управління польовим комплексом. Жива лабораторія аналізувала зібрані органічні зразки і розподіляла їх по капсулам зберігаючи результати аналізу в нейронному сервері. Час від часу до  прозорому куполу підлітали симбіонти – збирачі зразків і дзьобами колібрі відправляли в надра біо матеріали. Навкруги десятки інших вчених медиків працювали зі своїми живими лабораторіями. Наукові шатли щогодини прилітали з бази щоб забрати кокони з готовими зразками в науковий центр.

- Ця зона лишатиметься під карантином ще років десять. – Промовила наукова співробітниця військової служби біологічного захисту Вероніка.

- Мене не цікавить що тут буде через роки. Хотілося б знати скільки ще ми тут сидітимемо. – Сказав новопризначений офіцер охоронної групи спецназу міжнародного контингенту Юрій.

- Мабуть місяців дев’ять. Роботи тут повно. Ми обстежили лише верхні рівні мертвого міста. Існують ще підземні рівні що тягнуться корінною системою і мережею артерій до самих надр.

- Як довго ти будеш приховувати від сестри факт моєї присутності тут?

- Ти ж знаєш що вона намагатиметься заважати нашим відносинам. Я не знаю чому вона тебе так не любить. Краще нехай все лишатиметься в таємниці.

- А сенс? База прикордонників в кілометрі від нас. Офіцери бази часто базі приїздять в гості. І до тебе вона часто навідується. Рано, чи пізно, ми з нею десь тут перетнемося.

- Чим пізніше це станеться, тим краще.

- Ти точно не знаєш, який біс, чи паразит, в неї вселився?

- Як би ж я знала…

8.

Симбіонт і скафандр Юрія відчули небезпеку тваринним чуттям і активували свої захисні поля. В ті ж секунди по них вдарили десятки хітинових голок. Юрій рефлекторно пригорнув до себе Вероніку впускаючи її під покров захисного поля і озирнувся. Вероніка притулилась до Юрія і активувала своє поле так, щобнавколо них виникла подвійна захисна оболонка.

За Юрієм і Веронікою горіла земля і трава, пальми і біомаса руїн. Симбіонти летіли над лісом і руїнами вказуючи шлях, ухиляючись від променів органічних рушниць людей вкритих чорними блискучими біо бронекостюмами. В мить число переслідувачів збільшилось до людей кількох десятків. Скафандр Юрія пустив в землю з десяток коренів. З землі виросли органічні турелі з захисними полями і вкривши низину улоговини захисним екраном відкрили вогонь у відповідь.

- Вимкни зараз своє поле. Я скажу коли тобі його ввімкнути.

- За хвилину до виснаження твого поля?

- Так. Моє перезавантажиться через 5 хвилин . Скільки працюватиме твоє при такому обстрілі?

- Дві з половиною хвилини… В мене ж не бойовий скафандр …

- Мої хлопці будуть тут через 9 хвилин. Якщо і далі так часто довбатимуть.

- Хто на вас напав?! Сектор мав бути безпечним для роботи наукових груп! – Кричала Алексіс сидячи в біошатлі. - Ти протримаєшся ще хоча б хвилиночку?.

- Так. Нас з Юрієм загнали в пастку. Але ми знайшли укриття. Поки що він дає їм відсіч… Ти вже поблизу?

- Який Юрій?!!

- Мій Юрій! – На цих словах зв’язок обірвався.

- Сестра?! – Прокричала Алексіс. – «Чорт! Чорт! Чорт!!! Він не мав тут бути… Так не мало статись…»

9.

Над джунглями закружляли п'ять біошатлів в супроводі хмари симбіонтів-розвідників. Алексіс разом з взводом  важкоозброєних десантниками  охоронного підрозділу десантувалась за допомогою павутиння випущеного зі спинних отворів скафандру. Шатли, готуючись спустити решту десантників, відкрили вогонь по позиціям найманців.

Алексіс завдяки біонічному екзоскелету скафандра приземлилась в зарослі папоротника з граціозністю кішки. Позаду неї в струмки і колючі й квітучі кущі з тою ж кошачою пружністю сіли одинадцять штурмовиків з її підрозділу.

Симбіонт Алексіс зарився в землю і мов кріт підземним шляхом дістався до дна улоговини і виліз біля Вероніки. Алексіс побачила очами симбіонта що ситуація критична. Град гранат остаточно вивів зі строю захисні поля скафандру Юрія.. Юрій заслонив Вероніку і приймав на себе хітинові голки і осколки гранат. Вероніка згорнулась в позі ембріону. Її захисне поле встигло перезавантажитись і тепер Юрій лежав вже не на ній, а на сфері її захисного поля. Кров Юрія розтікалась по захисному полю Вероніки.

Він помирав.

Алексіс вкрившись за деревом налаштувала автомат на метаморфозну трансформацію в гранатомет. Телепатично наказала йому синтезувати заряди тактичних гранат двох типів. Алексіс перекатами між деревами максимально наблизилась к улоговині і вистрелила десятком гранат в напрямку низини. Гранати при контакті з землею перетворились в пружну і непробивну біомасу з чорної плісняви. Пухкий покров плісняви герметично накрив улоговину термостійким щитом з біомаси. Алексіс обстріляла з гранатомета дерева гранатами з мікозними диверсійними протипіхотними пастками. Гранати впились в стовбури і трансформувались в пастки з яких вивільнились променеві павутини діаметром окружності 600 м. Декількох штурмовиків теж ледве не затягнуло туди. Їх врятувала дистанція яка ослабила силу гравітаційного поля.

Гравітаційний захват зривав з землі дрібні дерева й кущі, піднімав над землею найманців і притягував в центр павутиння. Найманці хапались пазурами за кору гілок і стовбурів і намагались стріляти в грибоподібні центри сяючих павутин. Алексіс підняло до крон і ліан листвяних дерев. Ламаючи гілки вона уперлась спиною в переплетіння ліан і гілок стріляючи з інвазікулемета в найманців. Деякі павутини вже притягнули з десяток асасинів і їхні шматки розрізаних тіл носились в повітрі в гравітаційній пастці. Найманці зосередили вогонь на Алексіс, котра здіймалася високо над ними мов янгол смерті.

Променеві павутини розширились і позрізали усі дерева на площі 900 кв м. Найманці разом зі зрізаними деревами полетіли на променеві мережі спалахуючи і згораючи, розлітаючись на вогняні шматки. В повітрі над землею на секунди виникла круговерть, створеного гравітаційною бурею бурелому, а потім гравітація різко потягнула палаючі зрізані дерева в низ.

Алексіс висіла в повітрі, під громадою гілок, крон, стовбурів і бачила як земля вкрита сяючим павутинням стає все ближче і ближче. Бурелом впав на землю багатотонною масою і спалахнув.

Над Веронікою схилились спецназівці з групи Юрія і медики з гарнізону військово-наукової бази. Симбіонти Вероніки, Юрія і Алексіс, мов лікувальні п’явки обліпили скафандр Вероніки, віддаючи їй свою життєву енергію. Медики вкрили тіло жінки медичними симбіонтами. Вероніка повільно дихала. Сканер скафандру і особистого симбіонта Вероніки, показав, що плід лишився не ушкодженим і загрози для нього вже немає…