Шосе YH-231

Джон кляв усе на світі і зовсім не соромився у епітетах і порівняннях стосовно всієї «клятої системи» в цілому і свого «схибленого начальника», зокрема. Він сидів у жовтому бульдозері серед глухої ночі десь посеред Арізони, не маючи жодної живої душі, здавалось, на мільярди акрів навкруги.

«У нас терміни»

«ТИ не вкладаєшся!»

Класичні відмовки керівництва, щоб змусити когось працювати понад нормово і виправдати власні прорахунки. І чхати всі хотіли на профсоюзи та техніку безпеки. Добре, що хоч платили в подвійному розмірі. З пересердя чоловік сильніше натиснув на педаль, додаючи гучності до ревіння дванадцятициліндрового монстра, що стояв у машині з написом «CAT» на корпусі.

До завтрашнього вечора йому потрібно закінчити з цією ділянкою, бо «трясця, це коштуватиме нам сто тисяч». А його начальник дуже хитрий жук і зможе зробити так, щоб всі ці гроші, у разі чого, відшкодовував хто-завгодно але не він. Наприклад, це міг би зробити Джон.

«Дулю вам, а не сто тисяч» - подумав чоловік, - «я розгорну ці кілька миль, чого б мені це не коштувало». Він відстав всього на п’ять. Це дріб’язок в порівнянні з тим, що залишилось позаду. Попрацювавши сьогодні, він знову повернеться в графік і все буде добре (до чергового форс мажору, без яких в їхній професії не буває). Незважаючи ні на що, новеньке шосе буде готове до кінця року. Його ж частка роботи повинна закінчитися через місяць.

Попереду виднівся невеликий пагорб. Подібні речі трохи додавали клопоту, та Джон був радий зустріти його на своєму шляху. Це вносило хоч якесь різноманіття в одноманітність його роботи. Навкруги розляглася безкрая рівнина. Та навіть її чоловік практично не бачив. Йому відкривався невеликий трикутник простору, прорізаний потужним прожектором і фарами машини.

Несподівано незрозумілий звук, досить настирливий, хоч і не дуже голосний, через гуркіт мотору, вихопив Джона з його роздумів про несправедливість світу. Металевий стукіт лунав десь ззаду і праворуч. Можливо, щось сталося з гусеницею. Цього тільки бракувало. Нога натиснула на гальма і бульдозер вмить слухняно завмер на місці. Коли мотор затих, Джон, мимохідь прихопивши невеличкого ломика, зіскочив на землю, здіймаючи клуби пилюки.

За бульдозером хтось стояв. З темряви почувся голос і Джон зробив кілька кроків вперед, щоб побачити, хто його зупинив.

- Тобі що, повилазило? - Обурення аж кричало в писклявому, мало не дитячому голосі. - Ти мене ледь не переїхав.

Чолов’ягу подібна заява трохи здивувала і він збирався заперечити несподіваному співрозмовнику, висловивши тому, що про нього думає.

Та фігура, що стояла перед ним, виявилася зовсім не тим, кого він очікував побачити. Слова застрягли десь в горлі, а рука мимоволі занесла над головою лом. Здоровенний чоловік зробив крок назад. Гнів, що весь час шарпав його душу, змінився холодним страхом.

Перед ним стояла не людина і навіть не тварина. Це не було маренням чи п’яною уявою. Джон відчував його присутність на підсвідомому рівні. Душа, якщо така є в людини, прагнула десь втекти чи сховатись, щоб не бути поруч з тим, хто величезними допитливими очима дивився крізь темряву на чоловіка. Лускате тіло створіння вражало худобою. Зростом в три з гаком фути робили його схожим на дитину. Та зеленкуватий колір шкіри, що вгадувався крізь темряву, до якої вже звикли очі Джона, геть спростовували подібність. Чимось воно нагадувало інопланетян з коміксів і дешевих фільмів жахів. Голова виявилася абсолютно круглою. Не пропорційно великі очі і рот просто вражали і робили його власника схожим на саламандру. Пальців виявилася всього дюжина на чотири кінцівки. Замість носа було всього дві дірки.

Створіння зробило крок вперед.

Чоловік відстрибнув на кілька футів назад, тримаючи ломик, ніби в його руках був джедайський меч. Створіння завбачливо зупинилося.

- Хлопче, ти чого? - Нарешті спромоглася промовити істота. Джон ніби язика ковтнув. - Мало того, що ти мене ледь не переїхав, так ще й хочеш вбити своєю штукенцією! Я тобі навіть нічого не зробив. В тебе що, поганий день?

Дещо шокований такою заявою, він все ж досить швидко знайшов, що відповісти.

- Ти себе в дзеркало взагалі бачив? Що ти таке?

Великі очі кілька разів кліпнули, виражаючи подив, і поглянули на себе.

«От, дідько!»

Створіння зрозуміло, що забуло прийняти людську подобу.

Жахливе обличчя прикрасила досить мила невимушена посмішка.

- Вибач, я трохи був заклопотаний і не встиг… Ну, ти сам розумієш.

- Нічого я не розумію і вимагаю, щоб ти зробив так, щоб я зрозумів, - Джон загрозливо помахав ломом перед обличчям істоти, що мило, мов кіт, переминалася з ноги на ногу.

- Добре-добре. Тільки сховай свого дрючка - твої методи я вже зрозумів.

- Ага! Це я зроблю в останню чергу і тільки тоді, коли сам вважатиму за потрібне.

Істота звела плечі і важко видихнула.

- Слухай, мені не потрібні неприємності, так як і тобі, я гадаю. - Мовчанка з боку Джона. - Я просто виконую свою роботу.

Запанувала хвилинна тиша. Зрештою чоловік помахав ломом перед обличчям гостя, мовляв: «Продовжуй».

- Добре. - Сказала істота і почала ходити перед чоловіком. - Мене звуть Бартоломью. - Зупинка. Великі очі з цікавістю вловили погляд Джона. - Ти віриш в Бога?

Прямолінійність істоти та дивна манера вести розмову бентежили Джона. Та завдяки поставленому йому питанню він починав розуміти куди клонить монстр.

- Можливо, - видавив він з себе.

Помірна ходьба відновилася.

- Тоді все просто. Раз ти віриш в нього, то мусиш вірити і в іншого. - Бартоломью показав одним зі своїх гострих пальців вниз. - А я простий працівник, що заробляє на хліб з маслом, виконуючи різні доручення того пана.

Знову запанувала тиша.

- Знаєш, - нарешті видавив з себе Джон, - якби ти оце зараз не стояв переді мною, то я б ніколи не повірив, що таке взагалі можливе. Але дивлячись на тебе, я готовий повірити у все що завгодно. Навіть, у того «пана».

Бартоломью зробив легкий реверанс, явно задоволений такою реакцією.

- Ну, раз так, - продовжив він, - тобі певно буде цікаво, чому я хотів тебе зупинити?

При всій фантастичності ситуації, Джон поглянув на годинник і відзначив, що до ранкової зміни, тобто до моменту, коли його начальник з’явиться, щоб перевірити зроблену роботу, залишилося всього чотири години.

- Власне, я не проти дізнатися.

- Ти бачиш он те підвищення? - Бартоломью вказав на пагорб, що стояв прямісінько перед бульдозером. - Тобі варто його оминути і не чіпати.

Джону здалось, що на нього щойно впало щось велике і тяжке.

- Що? - Перепитав він.

- Кажу, що об’їдь той пагорб.

- Але це неможливо. Як я це зроблю? - Чоловік відверто здивувався такому проханню. Він розвів руки, показуючи своє безсилля, і молився, щоб істота не змусила його зробити це.

- Як це «неможливо»? - Занервував Бартоломью. - Ти що не можеш здати назад і просто об’їхати цей клятий пагорб?

- Слухай, ти що з Марса звалився? Як ти це собі уявляєш? Це шосе має бути ідеально прямим. Такий план, а від нього я не можу відхилятися. Хай тут навіть буде стояти Еверест - я зрівняю його із землею. А ти кажеш про звичайнісінький пагорб. В ньому що, є щось особливе? Знайди собі інший.

Джон помітив збентеження Бартоломью і зрозумів, що той, насправді, не настільки страшний, як виглядає. В ту мить чоловік вже знав, що ніхто не змусить йог відступити від цілі. Істота тепер не ходила розміреними кроками, а швидко перебирала коротенькими ніжками, тримаючи руки за спиною з опущеною головою.

- Інший? - Бартоломью невесело загиготів. - Аби мені була потрібна інша ділянка землі, то я б тебе не зупиняв.

- А що ж тут такого особливого?

Джон ще раз поглянув на курган в спробі знайти щось незвичне. Нічого подібного йому не відкрилося.

- Це не просто насип. Розумієш, тут проходе наша власна дорога. Її не видно, але цей пагорб є входом у наш світ. Всі, хто там знаходиться, не зможуть виходити на роботу і займатися своїми справами тут. Уявляєш який хаос почнеться? А уявляєш, що зі мною зроблять, коли дізнаються через кого все це сталося?

Очі створіння були сповненні надії на розуміння.

Джон приблизно міг уявити, що станеться з Бартоломью, якщо все дійсно так, як той каже. Його очікувала подібна доля, якщо він не зробить свою роботу. А часу залишалося все менше. Істота виявилася доволі приємним співрозмовником, але якщо обирати між ним і собою, вибір був очевидним. Чоловік не збирався поступатися курганом заради якось чортеняти з пекла. Тим більше він міг стати навіть героєм - зруйнує вихід на землю для цих потвор, як не як. Хоча останнє його відверто не турбувало. Це могло стати тільки приємним бонусом.

- Слухай, - почав Джон тихим спокійним голосом, - я чудово тебе розумію і навіть спробую тобі поспівчувати, але я не можу зробити те про, що ти просиш. Побудуєте собі нову дорогу. Вибач, але мені треба працювати.

У Бартоломью відвисла щелепа.

- Чекай, - сказав він, підшуковуючи в голові аргументи, що могли б змінити думку чоловіка, - ти не можеш так вчинити.

Та Джон вже повернувся до нього спиною і попрямував до кабіни.

- Співчуваю, - кинув чоловік через плече.

- Але що мені тепер робити? - Благально пропищав монстр. Його очі дивилися на широку спину, що на секунду зупинилася і повернулася.

- Роби що хочеш. Можеш збудувати тут, хоч транспекельну розв’язку, але залиш мене в спокої.

Очі Бартоломью, вже не такі сумні і благальні, продовжували невідривно дивитись на чоловіка, а невидимі вуха уважно ловили кожне його слово.

- Ти мені кажеш, робити що я захочу? Ти розумієш, що я можу багато? Можливо, навіть щось небезпечне. - Його широкий рот, повний гострих зубів вигнувся в посмішці.

Секундні сумніви, що з’явилися у Джоновій голові на досить дивне питання, відлетіли, як тільки він побачив кермо свого бульдозера і він з легкої руки дав відповідь, що так хотів отримати Бартоломью.

- Повторюю, роби, що хочеш.

- Тоді не смію тебе затримувати, - невимушено сказала істота і підняла руку догори, щоб помахати чоловікові на прощання.

Гарчання мотору знову прорвало нічну тишу і машина зрушила з місця прорізаючи в землі обриси майбутньої дороги.

Бартоломью ще довго стояв на місці і дивився на дві червоні цятки, що виділялися на корпусі бульдозера. Він вже вкотре робить одне й те саме. Знаходить такого собі роботягу, який в цьому житті тільки те й робить, що виконує свою роботу в поставлені терміни і починає грати з ним. Бартоломью відволікає їх, змушує не встигати, нервувати. Ці люди готові на все, аби тільки зробити, що від них вимагає начальство. Він майже у відкриту попередив про наслідки та Джонові було байдуже. Сьогоднішні люди розчаровують. З ними не потрібно прикладати надзусиль, щоб отримати дозвіл на жахіття, що він влаштує. Вони самі ладні його запропонувати, тільки б їх ніхто не турбував, не відволікав від роботи, щоб на них не насварили. Аморальність людей розчаровує з кожним роком все більше. Це, звичайно, корисно для його власної контори, та для Бартоломью його робота стає нудною. Але співчуття до людей не було. Це, власне, тільки люди.

Потім з невидимої кишені в його руці з’явився великий записник і кулькова ручка. В кінці робочого дня потрібно скласти рапорт. Він повільно прогортав заповнені сторінки, дійшовши нарешті до тої, де вгорі значився напис «Шосе YH-231». Саме так буде називатися дорога, яку зараз будує Джон. Нижче йшли пункти. Першим був «Ділянка». Навпроти нього істота гарним почерком вивела - 66,6 милі. Саме на такій відстані від початку шосе красувався пагорб. Далі стояв «Рівень аномальності». Істота вирішила поставити - високий. Саме про такі місця в майбутньому будуть писати в газетах. «Кількість аварій» - вище середнього… Саме на цій ділянці ставатимуться катастрофи. Пряма дорога, без ям та горбів, та все ставатиметься саме тут. Ні на милю ближче, ні на милю далі. «Травматичність» - вище середнього… Саме тут люди будуть калічити свої долі в купі з тілами і не зможуть потім пояснити, чому серед білого дня перекинули машину чи злетіли в асфальту. «Смертність» - висока… Саме тут люди будуть частіше ніж будь-де на цій дорозі обривати свої життя, а газети друкувати їх фото на останній сторінці. «Дозвіл на використання ділянки у цілях пекельної канцелярії» - отримано. Останній пункт вимагав вказати відповідального за дану ділянку. Істота розпливлася в посмішці від вдало виконаної роботи та передчутті близького відпочинку і розмашисто вивела: Бартоломью. Саме він буде причиною майбутніх проблем. Та жодна газета не напише про це.