Ролло й Майстер-рейнджери

Він майже підстрибнув на кріслі, коли з інтеркому пролунало:

— Ролло, серденько, час обідати!

Однією рукою судомно натягнув труси зі штанами, іншою — жбурнув віар-шолом на ліжко.

— Так, мамо, уже йду! — прокричав Ролло в намаганні перекрити стогін рейнджерки Кайліни із симуляції.

«Я ніколи не здам вам секрети Майстрів!» — пристрасно та презирливо прорепетувала руда медичка двом брудним найманцям, які так вдало застигли її без скафандра…

Поки Ролло витирав руки серветками, мимоволі подивився в очі постеру майора М’ясницького з лазерною булавою. Той усім своїм виглядом ніби засуджував, але все ж таки трохи посміхався: мовляв, не ти один по Кайліні сохнеш.

— У мене сюрприз! — наполягав інтерком.

Ролло натягнув на обличчя доброзичливість та розблокував двері до кухні-вітальні.

Мати вже сиділа за столом — вона зробила акуратну зачіску та вдягнула сукню замість комбінезона. Сплеснула руками із помітною затримкою:

— Який ти вже дорослий!

Ролло мовчки пройшов до холодильнику та відкрив відсік гарячої доставки. Зазвичай він забирав звідти піцу з пікантним мохом, але цього разу там була ціла запечена сталагмія.

— Йой, ну нащо витрачатися… — ніби вражено проговорив Ролло, переносячи конус на стіл.

— Варто! Бо привід є! А ось там ти знайдеш належний напій, — мерехтливий палець матері вказав на шафку біля псевдовікна із гірським пейзажем. — Мої друзі з гідропоніки дуже постаралися!

Пляшка з багряною рідиною встала біля тарілки зі сталагмією, яка вже почала розповзатися. Ролло налив собі стакан та понюхав: щось кисле з нотками лабораторії. Мати вже тримала в руці повний келих та схвильовано перебирала губами.

— Знаєш, у цього вина сто тижнів витримки!

— Вражає.

— …бо сто тижнів тому ти обрав спеціалізацію!

— Точно. Але двадцять із них пішло на оборонну підготовку…

— Неважливо! Я щаслива, що твої старання нарешті принесли плоди, та тебе прийняли до моєї альма матер!

Ролло знизав плечима та ледь не расплескав штучне вино.

— Мамо, це всього лише екзогеологічний факультет. А ми святкуємо, ніби мене взяли до Майстер-рейнджерів…

По обличчю матері проскочила чи то бентега, чи то голографічна перешкода.

— Саме так! — вона підняла келих над собою, та він трохи обрізався. — Від сьогодні ти позбавляєшся юнацьких фантазій і починаєш справжній дорослий шлях. Твій батько пишався б тобою!

Вони випили та деякий час сиділи мовчки — Ролло уминав на диво ситний напівпрозорий слиз. Міцний напій розв’язав йому язика:

— Ти чула, загін М’ясницького нещодавно знищив зараження біля південного полюса? Тварюка могла зупинити наші магматичні станції — і що б тоді вчинили твої екзогеологи?

Мати відвела погляд та зробила паузу — значно більшу за типову затримку.

— Сподіваюся, у кампусі в тебе з’явиться дівчина.

— А це тут до…

— Хіба я не знаю, що ти дивишся не тільки новини з ними?

— Мамо…

— Ці надлюди, такі сильні та досконалі в усьому! Не те, що ми, прості смертні…

— Це факти.

— …які вигадали їхні маркетологи. Щоб молоді бовдури вишикувалися на самовбивчу роботу.

— У них не було жодної втрати!

— Та рейнджери десятками гинуть!

— В інших командах! Майстер-рейнджери зберегли кожного бійця.

— Так тобі в новинах і скажуть всю правду! Враховуючи, скільки дурних грошей ці так звані зірки заробляють на таких, як ти…

Ролло гримнув стаканом по столу.

— Знаєш, у чому ти не права, мамо? Батько по-справжньому пишався би мною, якби я знищив те, що ним пообідало! А не вчився рити тунелі, щоб ще глибше сховатися…

— Годі, любий, — її голос став холодний та прозорий, мов кварц. — На жаль, або на щастя, тебе ніхто туди не запросить. Ти залишаєшся вчитися на цій планеті, а Максі-рейнджери нехай носяться системою й надалі.

— Майстер-рейнджери.

— У кожного з нас своя місія, та всі вони однаково важливі. Нумо випиймо за це.

Ролло насупився та підняв порожній стакан:

— За звичайних, нудних траппістян.

— І за тебе також, серденько, — посміхнулася мати. — До речі, я скасовую твої підписки на рейнджерський контент. Усі до останньої.

— Та як ти…?!

— Ти потім мені подякуєш. Бувай! — і голограма-мама розчинилася в повітрі.

Ролло кинувся до своєї кімнати та перевірив: наступна оплата за підписками мала відбутися за двадцять годин. Не марнуючи часу, він залогінився в «Лігу Рейнджерів» і написав про халепу онлайн-другу Шейку.

— Йой, співчуваю. Я б тобі зайняв, але сам на протеїнових пайках сиджу, — зізнався той у голосовому чаті.

— Значить, давай марафон влаштуємо. Як у старі добрі!

Раптом гра оглушила сигналом: «Увага! Реальна операція Тек-рейнджерів у секторі Четверга!»

— О, зараження станції! Зробимо, Роллі?

— Не знаю, Шейкі, це не Майстри…

— Та ну, перебирати будеш? Марафон так марафон.

Ролло знехотя погодився.

Ціль кожної місії була проста: зачистити об’єкт від метастазу Мегаламеби та її големів. Тек-рейнджери і в грі, і в реалі покладалися на дронів — от тільки фіолетова тварюка навчилася робити електромагнітні перешкоди. Ролло кожної такої місії хоча б один раз падав від дружнього вогню та підозрював, що паралельно, у справжньому бою мало відбуватися так само.

Стелс-рейнджери обходили цю проблему, власне, за допомогою суперскритного пересування: просмикнули на об’єкт, заклали амеботоксичні бомби біля головних вузлів ділення — а потім увірвалися з вогнеметами на значно ослаблений штам. Але й тут Мегаламеба еволюціонувала: почала розставляти пастки із феромонами, які миттєво пробуджували атакувальних мозкоправів максимального радіуса. Так диверсанти перетворювалися на ще більш небезпечних ворогів із фіолетовими очами.

І лише Майстер-рейнджери ані мудрували з дронами, ані стелсували — просто висаджувалися та викошували все, що міг кинути проти них метастаз. Подейкували різне: і про ідеальне екранування шоломів, і про телепатичні імпланти, які дозволяють усім бійцям діяти, мов єдиний організм, і навіть про те, що їхні тіла ніби то заражені самою Мегаламебою та еволюціонують разом із нею. Розробники гри теж гадки не мали, тому просто видали персонажам Майстер-рейнджерів здатність один раз відроджувати самих себе під час місії. Справжні фанати на кшталт Ролло вважали це дешевим трюком, але сама можливість пограти за майора М’ясницього й особливо медичку Кайліну…

Того вечора Мегаламеба, схоже, вирішила виснажити й рейнджерів, і гравців: реальні місії все сипалися, Ролло ковтав один енергетик за іншим, а Шейк постійно застрягав десь у текстурах та падав під атаками големів.

— Тобі навіть двадцять життів не вистачить! — тішився Ролло, вчергове простягаючи на допомогу витончену ручку Кайліни із величезним ін’єктором.

— Це тому що я танкую, поки хтось дрочить на свою медичку! — обурювався Шейк.

Вівторок, Середа, Четвер, П’ятниця, навіть Понеділок — за півтора десятка годин вони віртуально облетіли сектори більшості планет системи Траппіст, і Ролло нарешті вирішив трохи перерватися та освіжитися. Він відкрив морозилку та на кілька хвилин засунув туди голову — завжди допомагало проти сонливості. Коли повернувся, надійшло якесь сповіщення на пошту.

Ролло подумав, що пишуть з універу — він питав у них список дозволених речей для кампуса, бо хотів перевезти й постери, і стенд із фігурками рейнджерів — тож відкрив листа…

І відсахнувся.

«Ми ради запросити вас на стажування…»

— Куди-и?! — перепитав Шейк.

— Друже, коли ти вперше надіслав мені фейкове запрошення до Майстер-рейнджерів, це було справді смішно, визнаю. Коли зробив це вдруге, то вже було тупо. Але втретє…

— Я тобі нічого не надсилав! Присягаюся!

Ролло заглушився та дочитав підозрілий документ до кінця.

Звичайно, у нього була відмінна оборонна підготовка — як і в тисяч інших траппістян — але він жодного разу не надсилав анкету до Майстер-рейнджерів. Ролло лише дивився всі відеозвіти, багато грав у «Лігу» та не зовсім легально користувався офіційною симуляцією для дорослих. Він був фанатом, але не ідіотом, щоби сподіватися на стажування!

«Разом із цим до вас має надійти квиток на рейс до центру підготовки», — значилося наприкінці запрошення. Ролло перевірив контейнер пневмодоставки у вітальні, і дійсно знайшов там пакунок — мабуть, не почув сигналу із-за гри.

Всередині опинилася невеличка золота картка із фірмовим лого Майстер-рейнджерів! Це вже занадто складно для Шейка… Ролло просканував картку на комп’ютері — і в грі на мапі його рідної Середи з’явилося персональне завдання. Бути в космопорті вже за годину!

— Все по-справжньому! — оглушив він Шейка. — Що мені робити, що мені робити?!

— Йойкі! Звичайно ж, летіти!

— Але в мене універ за п’ять тижнів…

— Роллі, ти себе чуєш?! Такий шанс..

— Знаю! Але я не хочу все зіпсувати!

— Первинна підготовка триває чотири тижні. Тому, у принципі, якщо ти її завалиш, то встигнеш у свій універ…

Подальший план вони розробляли, коли Ролло вже сів на метролуп до космопорту: він збреше мамі, що Шейк запросив його до себе познайомитися, той буде всіляко прикривати. Якщо потрібно — навіть переадресує голограму з центру підготовки.

— Тобто для порнухи тобі треба бути повнолітнім, а для стажування в Майстер-рейнджерів — згоду батьків не питають? — здивувався Шейк.

— В такій системі живемо, друже! Знищення Мегаламеби — то святе.

— Так, може, ти нарешті дізнаєшься їхні секрети! Ставлю на телепатію…

— Хай там як, але розповісти якомусь цивільному не зможу…

— Ще слово — і ти нікуди не летітимеш!

Підземний космопорт, як і всі міста Середи, розташувався на лінії термінатора, але трохи південніше екватора — щоби планета, яка завжди обертається однією стороною до червоного карлика, та її надсильні вітри самі підштовхували кораблі в правильному напрямку. Лише пристебнувшись у ракеті — у персональній кабіні, завдяки золотому квитку — Ролло почав усвідомлювати, що це дійсно з ним відбувається.

Він як слід виспався, передивився купу архівних операцій Майстер-рейнджерів та ще раз відмітив для себе, наскільки вони чітко та при цьому натхненно діють — це можна було навіть назвати сексуальним. Кожна зачистка — мов злагоджена імпровізація танцорів, з тією різницею, що вони обвішані бронею та всеможливими знаряддями вбивства. Чому Мегаламебі жодного разу не вдавалося порушити цей балет?

Ролло також приберіг на комунікаторі кілька улюблених записів із віар-симуляції з Кайліною. Те, що в невагомості нічим таким краще не займатися навіть у туалеті — він вивчив на власній помилці…

Ракета прямувала на Четвер, а модуль Ролло відстрелився від неї та самотужки полетів до точки Лагранжа, де перебував Центр підготовки рекрутів. Під час стикування з’явилася сила тяжіння: величезні кільця станції оберталися для створення штучної гравітації. У шлюзі Ролло просканували всім, чим тільки можна, виявивши ультрафіолетом кілька ганебних плям, обдули антисептиками і пропустили до рецепціоністки із планшетом. Вона перевірила його дані та відразу дала підписати договір про нерозголошення.

— Може, ви підкажете, чому мене обрали?

— Цим займаються алгоритми, а не співробітники центру, — випалила вона скоромовкою, тож стало зрозуміло, що її часто про це питають. — Ось ваш електронний браслет. Будь-які комунікації будуть прослуховуватися. Якщо схочете припинити підготовку — просто кілька разів скажіть це в мікрофон.

— Часто таке буває?

— Статистика центру не підлягає…

— Добре, добре!

Ролло пройшов до невеликого сірого залу зі стільцями, який нагадав йому шкільні авдиторії далекої Землі — трохи дивно після цілого життя дистанційного навчання. Протягом наступної пів години всі десять місць зайняли інші рекрути-хлопці, дехто почав тихо спілкуватися, але до Ролло ніхто не звернувся. Його здивувало те, що на протилежній стіні не було жодних ознак інтерфейсу для лекцій — зате під стелею зяяв вентиляційний отвір без ґрат. Ролло надто багато грав, щоб розслабитися поруч із такою типовою точкою спавна ворогів, і саме тому першим помітив там рух:

— Гей, дивіться!

З дірки виповз товстий білий клубок плоті та із бульканням звалився на підлогу.

— Амеба! Рятуйся! — заволав хтось, і почався хаос.

Одні рекрути билися в зачинені двері, інші кричали щось у браслети — але Ролло не міг відірвати очей від голема, який вліз на першу парту та намагався зачепити хлопців огидними відростками.

«Що б зробив рейнджер?»

Він схилився й побачив, що його стілець ледь закріплений у пазах…

Наступне, що Ролло пам’ятав — важку віддачу від удара по амебному клубку, який із густим цмоком упав на підлогу. Далі він прицвяхував тварюку гострими ніжками та почав щосили штурхати та чавити її. З деяким подивом Ролло зрозумів, що робить це не сам — поруч, поставивши стілець на інший край амеби, допомагав рудий хлопець із перекошеним веснянкуватим обличчям. Він вигукував страшенно нецензурні лайки, і Ролло мимоволі став робити те саме…

— Припинити!

Це гаркнув лисий інструктор у рейнджерському комбінезоні, щойно увійшовши. Ролло та рудий покосилися на нього, але наказ був адресований не їм: амеба вивільнилася з-під стільців та заповзла назад у вентиляцію.

— Це безпечний штам Мегаламеби, — інструктор обвів переляканих рекрутів презирливим поглядом. — Чи треба пояснювати, хто не пройшов перший тест? Ролло, Януш, за мною!

Їм виділили спільну каюту.

Януш прилетів із гарячого Вівторка, де Мегаламеба нещодавно спромоглася розтрощити астероїдом кілька охолоджувальних заводів.

— Батьків відрядили на ліквідацію. Мене відправили в сховище, на темну сторону. Тепер я один.

— Це жах! Тож ти сподіваєшся якось помститися?

— Типу того. А ще особливо нема куди йти.

Коли Ролло зрозумів, що Януш досить скупий на слова, то його безглузда лайка під час тесту набула зовсім іншої ваги.

— Ти надсилав анкети рейнджерам?

— Раз на тиждень.

Тож рекрутери побачили завзятість Януша — а ще відмінні оцінки на оборонній підготовці — що ніяк не пояснювало, якого біса їм раптом запрошувати Ролло…

Перший тиждень, як на диво, від них не вимагали геть нічого, окрім спеціального харчування по годинах та кількох пробіжок на день найбільшим кільцем станції.

Ролло і Януш швидко стали нерозірвиамеба. Увесь вільний час або розмовляли, або дивилися свіжі та старі нарізки з рейнджерами — але вже з коментарями інструкторів, які пояснювали кожен крок бійців.

— Жесть, — зітхнув Ролло. — Невже вони думають про все це під час бою? За скільки метрів куди спрямувати гвинтівку…

— Ти багато думав? Коли стілець схопив.

— Не дуже.

— Це тваринні інстинкти. Базовий рівень.

— До слова про інстинкти… Шкода, що тут немає інших відео, — підморгнув Ролло.

— Га?

— Ну, знаєш… Знімати стрес, усе таке.

— Порнушка? Є.

Януш прогортав голографічний каталог, який проєціювався на стелю, та натиснув кнопку «На рівень вище», а потім обрав «Еротична продукція для ознайомлення». Всередині був розділ на кожного Майстер-рейнджера — і на жінок, і на чоловіків, і на небінарних.

— Воно весь час було тут? — випалив Ролло. — Але як би нам?.. У сенсі, у нас одна каюта на двох.

— Я пробіжуся, — Януш підвівся. — Потім твоя черга. Ось серветки.

Цей простецький вівторчанин подобався Ролло дедалі більше.

На восьму добу їм дали зрозуміти, що починається справжня підготовка. Із самого ранку не можна було нічого їсти, проєктори вимкнули. Ролло нервувався та чекав, що ось-ось звідки-небудь на них накинеться нова амеба, але сталося дещо гірше…

На браслеті з'явилося повідомлення від Шейка: «Твоя мама набирає! Терміново!»

Януш тримав комунікатор, Ролло вдавав невимушеність, розлігшись на койці.

— Уявляєш, у Шейка є ціла кімната, зроблена під космічну станцію…

— А затримка чому така?

Гарне запитання…

— У цьому секторі вийшов із ладу передавач…

— Не бреши мені, серденько. Він що, живе не на Середі?!

Ролло зітхнув.

— Так, мамо, він із Четверга.

— Ти сам полетів на ракеті?!

— Слухай, я вже не маленький. Квиток оплатив Шейк, тож це не проблема.

— Чомусь я не сумніваюся, мій немаленький хлопчик, що ви цілими днями залипаєте у свої рейнджерські ігри…

Ролло подивився на Януша, той зберігав кам’яне обличчя.

— Так. А ще вживаємо наркотики, які готує мама Шейка.

— Дуже смішно. На Четвергу холодніше, вдягайся тепло. І, благаю, не влізай у щось сумнівне. У тебе навчання скоро!

— Звичайно, мамо.

Щойно проєктор вимкнувся, у дверях каюти з’явився інструктор та оголосив:

— Час для ін’єкцій!

У медблоці Ролло і Януша поклали до автоматизованих капсул — голки відразу знайшли вени.

— Бути рейнджером — значить використовувати можливості організму по максимуму й навіть більше, — сказав інструктор, вводячи якісь параметри до інтерфейсів на склі. — Ми переналаштуємо ваші тіла за допомогою гормонального коктейлю. Діятиме він десь три тижні, і якщо ви підете далі в підготовці, то ефект треба буде закріпити.

— Це типу як бафф у «Лізі Рейнджерів»? — спитав дещо зляканий Ролло.

— Так! — посміхнувся інструктор. — Ну, поїхали, салаги!

Напевно, до коктейлю входили транквілізатори, бо Ролло майже відразу провалився в сон… А коли прокинувся ніби в іншому тілі — принаймні, його ніколи не відчувало такого голоду! Разом із Янушем вони поглинули гірку штучних стейків, забувши скористатися столовими приладами. Щойно паливні баки заповнилися, дивні біологічні машини, в яких опинилися хлопці, зажадали битви. Її забезпечили чорно-жовті андроїди в спортблоці: вони були обшиті м’яким матеріалом та запрограмовані блокувати будь-які удари.

— Щойно зможете вдарити їх по грудях три рази, я побачу, що коктейль справді подіяв, — сказав інструктор.

Ролло достеменно не знав, скільки годин він колошматив кляту роболяльку, але та не пропустила жодного удару. Януш кричав, ричав, видавав інші звуки, проте врешті-решт просто впав на підлогу та захропів. Відчувши, що теж стрімко втрачає сили, Ролло попросив у браслет доставити їх у каюту… Але прокинулися вони в тому самому спортблоці, під суворим поглядом інструктора.

— У рейнджера немає права на помилку. Головне не ціль, а процес, розумієте?

— Не дуже, — зізнався Ролло.

— Ви маєте полюбити себе в бою… — інструктор зам’явся. — Але про це зарано, поки просто спробуйте повторити.

Він провів блискавичну комбінацію прийомів, й андроїд відсахнувся від удару в груді.

Два наступних тижні пройшли ніби в лихоманці: тренування рукопашного бою по вісім годин — з андроїдами та один з одним — потім кілька годин сну, десять хвилин на їжу, і так по колу. Янушу все явно давалося простіше, та він час від часу допомагав напарнику з деякими прийомами; потім вони разом тягали гантелі. Раніше Ролло спитав би в інструктора: «Навіщо нам битися руками та ногами, якщо рейнджери використовують купу різної зброї?» — але після ін’єкцій відчував, що якщо не задовольнить цей адреналіновий свербіж, то йому просто стане зле. І нехай м’язи постійно нили, щиколотки збивалися до крові, усе тіло було огидно липким від поту — лише одна думка, що з кожним ударом він наближається до винищення Мегаламеби в промислових масштабах, виправдовувала будь-які незручності.

І серед них згодом з’явилася одна дещо несподівана…

— Друже, ти не міг би дати мені п’ять хвилин наодинці, як ми прийдемо? — тихенько попросив він Януша, коли вони пленталися до каюти після тренування. — У мене останню годину просто пекельна… Ну, ти розумієш.

— А, ерекція, — кивнув Януш. — У мене теж. Але часу немає.

— Тобто?

— Ти мені не заважаєш. Просто увімкнемо відео.

Ролло почервонів, мов лазер на булаві майора М’ясницького. Як дісталися каюти, він заперся від Януша в душовій кабінці та ще довго не міг налаштуватися думками на Кайліну. Цікаво, чи в Майстер-рейнджерів теж такі побічні ефекти від гормональної терапії? І якщо так, то як вони… Ролло аж пересмикнуло, коли він уявив оргію улюблених героїв після бою з Мегаламебою. Заспокоївся на думці, що в дорослих, певно, усе мало бути якось інакше. До того ж вони володіли секретним методом концентрації, який нейтралізував усі зусилля атакувальних мозкоправів — а що таке статеве бажання на тлі цього?

На екзамені Ролло таки спромігся побити свого андроїда та відчув, що втамував реактор всередині себе.

Саме тоді інструктор видав їм із Янушем вогнемети.

— Кільце станції, у якому ми знаходимось, оздоблено вогнестійкими матеріалами, а ще тут накидані різні контейнери та інший мотлох, серед якого можуть — і будуть — ховатися потвори. Ваше завдання — пройти смугу перешкод та підпалити ворогів до того, як вони вас торкнуться.

Януш пішов у шлюз першим.

За кілька хвилин повернувся з іншого боку страшенно розлючений — усі вогнестійкі обладунки були в білих плямах. Інструктор присвиснув та підштовхнув Ролло.

У «Лізі Рейнджерів» фіолетові амебні големи майже завжди мали червоні обриси, але тут, у напівтемному тренувальному лабіринті, можна було покладатися тільки на власні очі — ще й за склом шолома. Тварюки зачаїлися в найнесподіваніших куточках: надто швидко обійшов контейнер — мацак обвив ногу, не підпалив заздалегідь гору деталей — ось тобі тик у спину, юний рекруте. Ролло почав профілактично поливати вогнем ледь не все підряд, але за хвилину паливо вичерпалося, і в останньому секторі амеби зробили з нього власного андроїда для биття.

— Це взагалі можливо? — спитав він інструктора у відчаї.

— Що? Стати рейнджером? Звичайно, ні, — саркастично відповів той. — Ти зараз жалієш себе, але маєш думати про інше.

— Про тактику?

— Бій — це секс, — таємничо відрізав інструктор.

За перші десять спроб ані Ролло, ані Януш суттєво не покращили свої сексуально-бойові результати: хоча лабіринт вони вже знали, амеби кожного разу чекали в різних місцях. Інструктор наказав їм перепочити та додав:

— Можете повертатися сюди в будь-який час. Але до кінця тижня результат має бути ідеальним.

— По-моєму, це нереально, — сказав Ролло, коли вони розляглися в каюті.

Януш похитав головою:

— Я не сдамся.

На стелі, мов знущання, вилізло сповіщення: «Майстер-рейнджери тільки-но виконали завдання біля Четвергу! Дивитися зараз?»

Колишній Ролло миттєво клацнув би «Так», а теперішній — лише відвернувся. Споглядати своїх героїв звичайним хлопаком, у якого є фантазія приєднатися до них — то одне, а вивчати це як посібник, коли гостро відчуваєш, наскільки ти далекий від їхнього рівня — зовсім інше.

У наступну добу рудий напарник майже не вилізав із лабіринту — а Ролло навіть не хотілося туди повертатися. Кудись поділася вся енергія, він лише лежав і згадував їхні із Шейком веселі постріленьки онлайн. Може, насправді й не треба було нічого більше…

Врешті-решт Ролло знову відчув свербіж у м’язах і вирішив принаймні пробігтися великим кільцем. Не встиг завершити коло, як станція раптом здригнулася.

Блимнуло світло.

— Потрапляння мікрометеора, загрози немає, — оголосила жіночка з рецепції.

«Дивно для точки Лагранжа», — подумав Ролло і продовжив біг.

За два кола світло згасло зовсім, прокинулися аварійні лампи; з динаміків полився статичний шум.

— Це що, чергова перевірка? — спитав він через браслет. Почекавши кілька хвилин та не почувши відповіді, Ролло почав обережно просуватися в бік переходу до сегменту з каютами — як раптом із того напрямку замайорів вогник.

— Гей, усе в порядку? — прокричав він.

— Агр-рха! — донеслося голосом Януша, та полум’я освітило весь коридор. — Потвор-ро!

Фігура у вогнестійких обладунках побігла назустріч із вогнеметом напереваги.

Перш ніж розум устиг до чогось дійти, ноги понесли Ролло геть від оскаженілого напарника. Дорогою він намагався щось кричати Янушу, але від того лунала лише лайка — причому все ближче і ближче. На другому колі Ролло зрозумів, що більше так не може, і, скориставшися тінню від перебірки, пірнув у розчинені двері спортблока. Януш пробіг повз, тож вдалося віддихатися за шафами зі знаряддям… Але згодом кроки знову наблизилися.

— Я… Знищу… Усіх…

Важко дихаючи, Януш зайшов у спортблок, але не побачив напарника та покрокував до дезактивованих спаринг-андроїдів. Поки Ролло вагався — чи можна вислизнути — чорно-жовті роботи увімкнулися.

— Здохніть! — заволав Януш і став поливати їх вогнем.

Він не почув, як Ролло підкрався ззаду та щосили замахнувся гантеллю…

Шолом полетів в один бік, вогнемет — в інший, й у світлі від палаючих андроїдів Ролло опрокинув Януша і зробив силовий захват за шию.

— Друже, це ж я…

— Агррха! — той блиснув на нього дивними фіолетовими очима.

Тільки тоді Ролло помітив, що на обладунках напарника були не лише білі, а й червоні плями…

— Що ж ти наробив…

Януш раптом вивернувся, відштовхнувся, стрибнув за вогнеметом…

Важка гантель влучила точно в скроню. Він випустив зброю та завалився прямо перед напівросплавленими спаррінг-андроїдами. Ролло підібрав вогнемет і лише потім підійшов подивитися.

— Януше! — ледь не заплакав він, як побачив розкроєний череп та шматочки мозку на рудому волоссі. — Амебо тебе забирай!

Ролло відчув, що його зараз знудить, вибіг до коридору й побачив саме її… Фіолетовий клубок із мускулистими відростками, точно як у грі, зигзагами скоротив відстань і вже простягнув мацаки із шипами — але наштовхнувся на щедрий струмінь вогню.

Ролло кричав і не відпускав гашетку, доки перед ним не лишилася звуглена маса з гидотним запахом. Тваринний жах погнав його геть до переходу, до житлового блоку — десь на шляху промайнув обвуглений труп інструктора. Схаменувся Ролло тільки запершись у власній каюті.

— Я… хочу… припинити… підготовку… — зашепотів він у браслет. — Я… хочу…

Він повторював і повторював це… Мабуть, минуло багато годин, доки за дверима не почулися чиїсь голоси.

Ролло скинув вогнемет і помітив, що над його головою парить сферичний дрон-камера. Такі використовували…

Двері розчинилися, і хтось сказав:

— Опусти зброю, хлопче.

Цьому голосу він не міг не скоритися.

Слідом до його каюти запливла сама богиня — руда медичка Кайліна! Вона взяла вогнемет та всадила в плече Ролло великий ін’єктор.

— Це справді…

— Тс-с-с!

Ролло вимкнувся, мов андроїд.

Йому примарився Януш із кривавою раною на голові.

— Ти не винний. Це все я. Впустив амебу до себе…

Ролло простягнув йому руку і прокинувся.

— Всі отримали відеофід? — густий баритон майора М’ясницького.

— Так, шефе, — відповіло багато чоловічих голосів.

Ролло розплющив очі: його пристебнули у вертикальній медичній капсулі, навпроти був ряд інших.

— Я сплю, — прошепотів він.

У капсулах лежали шість Майстер-рейнджерів! Усі були абсолютно голі: на обличчях закріплені віар-шоломи, а на пахвах — якісь дивні прилади… Пробудження Ролло ніхто не помічав.

— Почали! — скомандував М’ясницький.

На екранчиках відображалося, що бачили рейнджери — власне, запис якоїсь операції із дронів-камер. Ролло швидко впізнав, що це штурм Центру підготовки рекрутів. Ось рейнджери висаджуються в шлюзі, а на них уже кидаються фіолетові клубки — і починається в кожного свій танок знищення Мегаламеби… Майже в один голос бійці застогнали:

— О-о-о!

Прилади на їхніх пахвах жваво рухалися…

— Швидко ти отямився.

Ролло здригнувся від несподіванки — праворуч стояла Кайліна в обтислому комбінезоні. Вона потягувала цигарку та вивчала якийсь голографічний документ.

— Це в-в… — у Ролло відібрало мову.

— Ти ж не передумав ставати рейнджером? — посміхнулася Кайліна.

Ролло спантеличено помотав головою — не зізнаватися ж їй, що дав слабину.

— Добре. Тому що я закріпила твою гормональну акселерацію. Тепер потрібна психологічна прив’язка.

— Так, курво, так, так! — вигукнув і затрясся майор М’ясницький, який в окулярах трощив вузол ділення лазерною булавою.

Кайліна нахилилася до Ролло й видихнула дим в обличчя:

— Тобі взагалі пощастило. Єдина спора Мегаламеби проникла на станцію з метеором — і все, ваш навчальний штам перетворився на справжній. Добре, що ми були неподалік після завдання на Четвергу…

— Але… що це за активація? І що вони роблять? — нарешті спитав Ролло під стогін шістьох міцних чоловіків.

— А, ти ж зовсім зелений, — усміхнулася Кайліна. — Вважай це прискореним курсом підготовки. Тобі вже казали, що бій — це секс?

Змінена психіка та стимульовані тіла потребують особливого ставлення, пояснила вона. Кожен бій із Мегаламебою — викид шаленої кількості небезпечних гормонів, який краще за все нейтралізувати сексом, але так би скоро дійшло до зґвалтувань по всій системі Траппіст.

— А ще є загроза мозкоправів, які зводять із глузду бійців, — продовжувала Кайліна. — Тож наші геніальні вчені подумали: що, якщо розв’язати обидві проблеми одночасно?

Майстер-рейнджер живе в циклі від завдання до завдання. Кожного разу він або вона прагне провести бій швидше, краще, оптимальніше — і в голові залишається тільки одне бажання базового рівня, через яке не можуть пробитися телепатичні мацаки мозкоправів.

— Можна сказати, нас збуджують власні дії в бою. Ти думав, ми для новин знімаємо все? Щойно повертаємось із завдання — відразу дивимось записи і…

— Знищу! Знищу! Знищу! — прокричав один із рейнджерів, звиваючись усім тілом.

— Ви типу мастурбуєте… на те, як б’єтеся з амебою? — пробурмотів Ролло із недовірою й покосився на чоловіків у капсулах.

— Називай як хочеш. Але це просто бомбезно… — Кайліна затягнулася. — Жодна людина не може дати тобі такого задоволення. Ти живеш заради нього! Я навіть не хочу уявляти, що ми будемо робити, як Мегаламеба зникне.

Алгоритми шукають рекрутів… Ролло згадав, що провів майже тисячу годин в еротичних віар-симуляціях — ось чому його запросили!

Кайліна торкнулась екранчика капсули.

— Я продивилася записи зі станції: ти провів чудовий бій. І тепер твоє тіло має це зрозуміти. Раз і назавжди.

— Але я… — Ролло запнувся… — Я вбив…

— Одного зомбі й одного голема. Чудовий набір для початку. За протоколом маємо діяти негайно.

Ролло застиг із гримасою болю на обличчі. Водночас відчув тепло і твердість у пахвах. Трясця!

— Чи можемо ми якось відкласти… — пролепетав він.

Кайліна зіщулилася.

— Слухай, салаго, я подарунок тобі роблю! Знаєш, скільки рекрутів по всій системі мріють про такий шанс?

— Але я не зробив завдання з вогнеметом…

— Йолопе, ти єдиний вижив на нашій станції! І піар-відділ наказав прийняти тебе в джуніорський загін! Які проблеми?

У цю мить усі шість рейнджерів у медблоку видали «А-а-а!» — й обм’якнули. Уже за хвилину його кумири повстануть із капсул і будуть дивитися на юного рекрута, очікуючи ініціації…

— П-пані Кайліно, я дуже вдячний за те, що ви мене врятували! — проторохтів Ролло. — Але я не знаю, чи можу так одразу…

— Думаєш, можна так просто дізнатися наш секрет та піти? Досить, — вона насунула йому на очі віар-окуляри. Він примружився та побачив перед собою докірливе обличчя мами, яке єхидкувато спитало:

«Оцим би твій батько гордився, серденько?»

— Просто розслабься, — сказала Кайліна. Ролло все б віддав за те, щоби в окуляри потрапила порнушка з нею…

— Ех, де моя перша боєдрочка… — додав голос М’ясницького.

Ролло затремтів від дивного коктейлю страху та збудження. Зараз йому у всіх подробицях покажуть, як він вбив нещасного Януша…

І що найгірше, Ролло вже не був упевнений, що йому не сподобається.