Нудна епоха

Вася

Вася сидів за столом у брудному лабораторному халаті. На білій тканині виднілися сліди від крові, слини та інших суспензій людського тіла. Треба змінити халат, подумав Вася і витер лоба рукавом.

Через десять хвилин він зайде в сусідню кімнату і дізнається про результати останнього досліду. А разом з тим і про наслідки цілого експерименту, який забрав у Васі довгих два роки і достобіса життєвої енергії.

Про результати Вася здогадувався. Сім попередніх спроб закінчились повним провалом. Ця теж не обіцяла нічого доброго.

Вася перебирав у пальцях хірургічний скальпель. Носив його із собою як талісман, без жодної нагальної потреби. Останні операції проводилися лазером, під управлінням штучного інтелекту. Добре бути багатим. Точніше добре мати багатого старого. Добре було мати.

Про смерть батька Васі повідомили сьогодні вранці. Подзвонив адвокат, сказав, що чорний броньований джип з іменними номерами злетів у повітря минулої ночі. Заряду вибухівки вистачило б на кілька багатоповерхових будинків.

Васі зі спадку діставалося кілька мільйонів доларів і дача, на якій він жив відколи повернувся на батьківщину. Все інше піде в общак, ти вже вибачай, сказав адвокат і спитав, чи Вася буде на похороні. Вася сказав, що подумає.

Гроші – це звісно добре, зв’язки у Штатах нікуди не дінуться, але от де брати нові екземпляри? Раніше їх привозили батькові братки. Васю вони слухати явно не будуть. Може б ще Стерх, начальник батькової охорони, міг би чимось допомогти. Він дядько розумний, начитаний. Але його розстріляли за день до смерті батька.

Хтось серйозно взявся, напевне менти, бо хто ще, крім них, міг підняти руку на старого? Він тримав район залізною хваткою, але всіх задовольняв. Що почнеться після смерті батька на районі Вася міг собі тільки уявляти.

Електронний таймер на столі тихенько пропищав примітивну мелодію. Пора. Вася посидів ще трохи, втупившись у одну точку, а тоді встав і вийшов у коридор.

На кожних дверях лабораторії Вася поставив захист по сітківці ока. Не те, щоб на результати його досліджень хтось полював, але якщо є гроші, то чому б не дозволити собі найкраще? Тепер, напевне, доведеться економити. На скільки вистачить трьох лямів? Вася не знав. Він не звик рахувати гроші і просто платив стільки, скільки просили. Точніше навіть не він платив, а бухгалтери старого. Треба буде і собі когось найняти. Від однієї думки про спілкування з кимось, окрім батька, Вася скривився.

Код на замку спрацював, і двері безшумно заїхали у стінку. Вася пройшов по коридору з металевими стінами і кинув короткий погляд в ілюмінатор на других дверях. Ліжко було порожнім.

Що ж, одне це вже давало надію на кращий результат. Принаймні, екземпляр живий. Мало того, знайшов у собі сили самотужки встати з ліжка і кудись помандрувати. Можливостей у екземпляра було мало, але все ж!

Вася витягнув з кишені електрошокер. Жоден із екземплярів ще не заподіяв йому шкоди, але Вася пам’ятав притчу про церкву, в якій зібралися для молитви про дощ, і ніхто з присутніх не взяв із собою парасольки.

Двері поволі відчинилися. Розмахуючи перед собою електрошокером, Вася зайшов у палату і повернув вимикач.

Холодне біле світло залило кімнату з оббитими поролоном стінами. У кутку, прикрившись руками, сидів голий чоловік і тихо скиглив. Вася підійшов ближче.

– Гей ти, – крикнув він, виставивши електрошокер перед собою, – як ти там?

Чоловік на мить забрав долоні від очей, побачив Васю і голосно заверещав. Вася рефлекторно закрив вуха руками. За мить чоловік вже лежав, нерухомо розпластавшись на підлозі. Монітор на стіні показав серцевий напад. Серце чоловіка просто розірвалося від страху. Вася криво посміхнувся і вийшов за двері.

За його спиною роботи-прибиральники потягнули тіло у один з отворів у стіні, щоб переробити його на органічні відходи. Садок цього року зацвіте, як ніколи.

Коля

Двоє хлопців стояли неподалік, про щось домовлялися. Треба відійти. Коля зробив два кроки вліво. Наступив на целофановий пакет. Зашурхотіло. Хлопці обернулися.

Коля просто опустив голову. До декого є сенс заговорювати, декого слід остерігатися. Ці  ніколи не дадуть грошей. Краще просто опустити погляд і дивитися в підлогу. Сірі кам’яні брили. Візерунки Коля знає напам’ять. Отут – щербинка. Там – пляма від крові. Досі не змогли відмити. Місяць тому чоловік впав тут на сходи і почав корчитися. З рота в нього йшла піна вперемішку з кров’ю.

Коля тоді втік, хоч варто було викликати швидку. Але медики будуть задавати питання. А потім ще міліція. Може зателефонують Каті. А вона розізлиться.

Вона злиться кожного дня, коли більше, коли менше. Все залежить від того, скільки грошей принесе Коля. А раз на раз не приходиться. Одного морозного дня Коля простояв на вулиці від світанку до самої ночі, і ніхто так до нього і не підійшов. Тоді взагалі мало хто проходив повз, але Каті на це плювати. Того вечора, спитавши ще у дверях, скільки він приніс, і почувши відповідь, вона просто виштовхала його у коридор.

Спати на сходовій клітці холодно і соромно. Що подумають сусіди? Коля зітхнув і пішов у підвал. Там теплотраса, там не замерзнеш. Зимою там живуть двоє бомжів. Називають себе чоловіком і дружиною і часто сваряться, як справжня сім’я.

Від них дуже погано пахне, але Колі було все одно, він скрутився в кутку і проспав до ранку. Каті він лишив записку в дверях, щоб коли вона одумається і кинеться його шукати, вона побачила її і знала, що він у підвалі. Щоб не хвилювалася.

Коли Коля зранку підійшов до дверей, записка висіла на тому самому місці. Катя навіть не відчиняла дверей. Напевне їй заборонила мама.  Думати так набагато приємніше.

Коля постукав, Катя відчинила двері і вручила йому скриньку. У квартиру так і не пустила. Коля зрозумів, що повертатися порожнім двічі підряд – погана ідея.

Того разу він пішов на Вокзальну. Катя забороняла йому ходити на людні станції, там його може впізнати хтось зі спільних знайомих. Хоча скільки їх залишилося? Останнього разу, коли йому довелося побачити однокласників, Коля ще працював прибиральником.

В той день Колі сказали, що зарплати йому не бачити ще як мінімум місяць, тож він похмуро відтирав скло бутіка. Поруч пройшли Антон і Ліна. У школі вони терпіти одне одного не могли, а тут бач, зійшлися. Коля повернувся, щоб вони його не впізнали, але це було марним. Вони в його бік і не глянули. 

Не помітили, чи не впізнали. А може просто проігнорували. Про що можна говорити з прибиральником? Як дивитися йому в очі? Як розповідати йому про свої успіхи? Він і наврочити може.

Про вроки мова окрема. Саме через них Колі заборонили бачитися з Іванком. Та той і сам не особливо прагнув до спілкування. Коля намагався пояснити Каті і її мамі, Віолетті Захарівні, що це абсурд – забороняти бачити батькові рідного сина. Але дарма.

На Вокзальній можна багато заробити, навіть незважаючи на те, що треба ділитися з Черепом, місцевим братком, відповідальним за усіх жебраків на станції. Часом Коля збирав там настільки багато, що смів навіть забрати двадцять гривень собі. Підкладка на куртці порвалася, за неї можна було сховати що завгодно. Ніхто все одно не полізе її зашивати.

За двадцять гривень можна було купити чвертку горілки, щоб потім вночі, під ковдрою, влити її у себе без усілякої закуски і заснути блаженним сном хоча б на одну ніч.

Коля робив так всього кілька разів і жодного разу не попався. Цим він незмірно гордився.

Сонце вже зайшло, і перехожих ставало все менше. Скоро Коля поїде додому і поїсть. Останнім часом Катя ніяк не може розрахувати кількість навареного борщу, і його лишається досить багато. Колі дозволяється його їсти тільки на другий день, коли він майже скисає, але він і так залишається доста смачним. Коля бачив, що вчора в холодильнику стояла майже повна кастрюля. Значить сьогодні залишиться як мінімум половина. Від думки про борщ в животі забурчало.

Останнім часом обідати бутербродами все важче і важче. Часто допікає печія. На зекономлені гроші Коля купив собі пачку соди і часом запихає її в себе, коли зовсім вже припікає. Але коли повечеряєш борщем, то і наступний день буде кращим. І стоятиметься легше. І погода на вулиці відразу покращає.

Хлопці переглянулися і пішли у напрямку Колі. Він інстинктивно поїжився, притулився до стіни. Непомічений – значить у безпеці. Просте правило, що рятує життя. Але цього разу воно Колю не врятувало. Хлопці йшли прямо в його напрямку. Від страху на лобі виступив піт.

– Це він? – голос дитячий, але вже нахабний.

– Ага.

Щось на диво рідне і тепле. Іванко?

– Чуєш ти, придурок? – знову перший голос. Високий і гострий, як циркулярка. – Ти якого біса людей намахуєш?

Удари в живіт, по нирках, в обличчя. Коля зібрав усі сили, щоб не знепритомніти, щоб почути ще хоч одне слово від свого сина. Хай навіть отримуючи заодно важкі болючі удари.

Іванко бив мовчки.

Навіть не переконавшись, що жертва ще дихає, хлопці розвернулись і пішли. Коля дихав. Хоч було це достобіса боляче. Але щоб почути Іванка ще раз, Коля був готовий і не на таке.

Вася

Вони були фізкультурниками, чи щось в тому роді. Це як спортсмени, але без змагальної складової. До того, як потрапити до Васі у лабораторію, вони цілими днями зависали на турніках і брусах. Робили підйом переворотом, грали у «лєсєнку» і підтягувалися на швидкість.

Окрім цього вони мало що в житті вміли, тому гроші їм перепадали переважно від батьків, або ще з бандитських розборок, на які їх кликали за мінімальну плату. Одного разу вони наїхали не на того і в результаті мали бути закатаними в бетон, але натомість повним складом опинилися у Васі в лабораторії.

Вася пояснив їм, що вони потрапили у тренувальний центр спецслужб і після підготовки  відправляться в різні точки світу, виконувати надзвичайно таємні місії. Так-так, як у тому фільмі. І дівчата в тих гарячих точках саме такі, як їм уявляється. А ще круті хлопці у білих смокінгах, з якими треба буде грати в покер, курити дорогі сигари і потім вбивати пістолетом з глушником.

На таке фізкультурники погодилися без вагань. Васина лабораторія і справді скидалася на лігво спецслужб набагато більше, ніж на підвал простої дачі, хай навіть в елітному районі передмістя.

Закінчивши Гарвардську медичну школу, Вася якийсь час працював простим лаборантом, але зрештою посварився з науковим керівником і повернувся додому. Батько дуже переживав через депресію сина, тож постарався, щоб тяга до науки не лишилася незадоволеною.

Вася цікавився філософією, історією та інформатикою і навіть випустив по кілька наукових статей в цих напрямах. Звісно ж англійською і звісно ж у провідних журналах. Напівмір Вася не любив.

Але вирішивши одного разу, що розпилювати себе в різних напрямках – марна трата часу, Вася взявся за поглиблене вивчення дисципліни, за якою бачив майбутнє. Когнітивної нейробіології.

З-понад усіх її розділів Васю найбільше цікавила робота головного мозку, а вже звідти – гіпоталамус і його вентромедіальне ядро, що за результатами останніх досліджень відповідало в ссавців за секс і агресію. Словом за те, що робить чоловіка чоловіком.

За всіма звичними уявленнями фізкультурники були мужніми. В них були непогані м’язи, вони нічого не боялися, а ще від них погано пахнуло. Не промах вони були і в сексі. Вася кілька разів привозив їм повій і потім прискіпливо вивчав покази датчиків, вживлених фізкультурникам усюди, де тільки можна.

Та, незважаючи на всі природні дані, Вася ніяк не міг отримати потрібного результату. За всіма розрахунками після коригування специфічних зон, фізкультурники мали ставати супергероями. Або хоча б трішечки скидатися на древніх воїнів, що рвалися у бій, направо і наліво здійснюючи різноманітні подвиги.

Натомість, вони або божеволіли, або впадали у апатію (один помер через те, що в нього зникло бажання дихати). Останній он помер від страху, ну справжній тобі чоловік!

Щось із самого початку у Васиних розрахунках було не так. І для того, щоб дізнатися, що саме, потрібні нові експерименти, а для них необхідні нові піддослідні. Де їх узяти тепер?

Червона лампочка на стіні засвітилася. Хтось дзвонить у хвіртку. Адвокат, напевне, привіз на підпис якісь папери. Цікаво, якщо попросити про новий екземпляр у нього, як він зреагує? Ех, жаль Стерха. Більше навіть жаль, напевне, ніж старого. Той заслужив свою участь, а Стерх був простим солдатом.

І справді, до речі, мужнім чоловіком.

Коля

Біль проривався з самого нутра. Боліло все. В роті зібрався слиз. Коля сплюнув на брудну долівку. Кров. Провів язиком по яснах. Кількох зубів не вистачало.

Порухав руками, ногами. Боляче, але нічого серйозного. Коля знав, що таке справжні переломи. Коли Катя закрила його на балконі, він намагався злізти і впав з четвертого поверху. Врятувала яблунька внизу, але руку таки зламав. А ще два ребра. Катя так ні разу і не прийшла в лікарню. Добре, що він тоді ще працював прибиральником і міг оформити собі оплачуваний лікарняний. Тепер вона б вигнала його на вулицю з гіпсом. Так навіть привабливіше.

Коля спробував встати. Біль прошив усе тіло. Коробка, з якою він стояв цілий день, лежала на асфальті розтрощена. Грошей всередині не було.

Перед очима знову потемніло, і Коля впав на брудну долівку, більш за все мріючи прокинутись, адже настільки погано в реальності бути не може. Це може бути тільки сон.

Вони били його разом. Спочатку тільки дилда, але потім й Іванко приєднався. Побачив, напевне, Колю випадково, а потім розповів комусь із своїх друзів. Найближчому, напевне, бо мати такого батька — сором, від якого не відмиєшся.

Поміж ударами вони щось говорили, і Коля ловив кожен звук, кожне слово. Слухав голос, якого вже давно не чув так близько. Коли Коля йшов на «роботу», Іванко ще спав. Коли повертався, він вже сидів у себе в кімнаті, куди Колі вхід був суворо заборонений.

Одного разу, два місяці тому, Коля почув, що Іванко ще не спить. Що він говорить з кимось по телефону. Коля прокрався у коридор і припав вухом до дверей. Катя вирішила, що він підслуховує.

Вона відвела його на кухню і півгодини била качалкою. Попередивши перед цим, щоб він навіть не пробував закричати і привернути увагу сина. Якби той раптом відклав свій телефон і прислухався, він би почув тільки глухі удари і тихеньке скавуління. А може і того не почув би. Двері на кухні добротні, а Коля з усієї сили намагався не видати ні звуку. Тим, що йому це тоді вдалося, він безмірно гордився.

На асфальті біля уламків коробки лежав папірець з фотографією хворої дівчинки і написом: «Допоможіть дочці на операцію».

Коля ніколи в житті не бачив цієї дівчинки, Катя знайшла фото в Інтернеті. Вибирала, як хвалилася вона, з кількох сотень варіантів. Колі вибір сподобався. Хороше фото, жалість викликає. І гроші кидають досить добре.

Коля ще трохи посидів, не відкриваючи очей, згадуючи, як добре було повертатися додому з повною коробкою грошей. Катя ставала майже лагідною, а одного разу погладила його по голові. А ще сьогодні вдома борщ. Якщо Коля не прийде – його просто виллють. А наступного разу чекати ой як довго.

Коля зажмурив очі і сильно затряс головою. Не буде ніякого наступного разу. Без грошей, з розбитою коробкою його ніхто додому не пустить. Та й він сам не насмілиться переступити навіть поріг рідного під'їзду.

Окрім того, в Колі боліло справа. Можливо, знову зламане ребро. Треба до лікаря. А там гроші. Катя в житті не заплатить за його лікування. Дешевше викинути його на вулицю, як шолудивого собаку. Він тут і помре, на вулиці, не насмілившись навіть піти жити до бомжів.  Його поховають на цвинтарі для невідомих. І ніхто, ніхто за ним не заплаче!

Коля почав битися головою до стовпа, аж поки не розбив лоб до крові. Думки в голові почали плутатися. Коля встав і пішов кудись вперед, не розбираючи дороги.

Побачивши перший ранковий автобус, він зайняв місце позаду і вийшов через півгодини на безлюдній зупинці. Десь почувся собачий гавкіт. Коля подумав, що собаки можуть роздерти на шматки і цим подарувати жадану смерть. З тим, що він не зможе вкоротити собі віку самотужки, Коля змирився вже давно. Хіба що Катя може вбити його за те, що сталося, але перед цим доведеться пережити найбільше в житті приниження. Собаки – це простіше.

Рухаючись навпростець і перелізаючи на шляху через якісь огорожі, Коля дібрався таки до закритої території, звідки було чутно собак. Він переліз через браму і гепнувся на ідеально рівну доріжку. Собаки зустріли його скляними очима і роззявленими мордами. Вони лежали на асфальті не рухаючись і виглядали доста здивованими своїй участі.

Сторож у кабіні спав мертвим сном. У прямому значенні. З лоба у нього стікала акуратна цівка бурої крові. Перший по вулиці будинок штурмували люди у чорних масках з автоматами. З будинку слабо відстрілювалися.

Коля хотів було рушити туди, до шальних куль, але інстинкти потягнули його у зворотній бік. Він щодуху побіг, не озираючись і не вибираючи дороги. Незчувшись, він опинився перед дверима в огорожі чергової ділянки. Далі по дорозі був тільки мур з колючим дротом і написом «Не влізай – уб’є».

З усіх сил він почав тарабанити по хвіртці руками і ногами. А коли побачив кнопку дзвінка, то натиснув і її.

– Вітаю, – почувся спокійний чоловічий голос. – З ким маю честь?

– Рятуйте! – закричав Коля з усіх сил, що в нього ще залишилися, забувши, що хвилину тому мріяв про смерть. – Там стріляють! Врятуйте мене, будь ласка.

З цими словами Коля впав на бруківку, якою тут були викладені доріжки і гірко заплакав. На диво для нього, через мить двері відчинилися і Коля, чіпляючись ногами за землю, забіг на територію чиєїсь дачі.

Тут він і знепритомнів.

Вася

Вася стояв посеред лабораторії і розглядав свій новий екземпляр, що у білому халаті лежав на операційному столі. Старий одяг довелося спалити, а  одяг фізкультурників виявився для екземпляра занадто великим. Сам по собі екземпляр був занадто хлипкий та дистрофічний і для дослідів, здавалося, не підходив. Хоча дарованому коню, як то кажуть, в зуби не заглядають.

Екземпляр сам прийшов до нього на територію. Документів при ньому не було. Складалося враження, що ніхто його шукати не буде. Подарунок долі, та й годі. Для певності Вася зачекав кілька днів, а тоді попросив у знайомого мента списки пропалих без вісти. Екземпляр у ньому не значився.

До того ж, з сильними чоловіками Вася вже працював, і результати були нікчемними. Може, якщо застосувати методи до нікчеми, на виході буде щось краще? Може, наявність природньої мужності блокувала дію Васиних методів і справжнього результату можна було добитися тільки там, де природні показники плавають біля нуля?

На перший погляд, мужність – досить проста штука. Достатньо збільшити рівень тестостерону і, вуаля, справжній чоловік перед тобою. Але на практиці це діє дуже в малих рамках. Далі гормон просто перестає працювати за призначенням, викликаючи купу побічних ефектів: від висипів на шкірі аж до збільшення молочних залоз.

Гормони – лиш примітивні регулятори і, якщо зламати реле звуку на колонці, прокрутивши його вперед, голосніше від цього звук не стане, а натомість зламається динамік.

Васина методика була набагато тонша і включала в себе разом з хімічним впливом і електростимуляцію, і пряме хірургічне втручання. На мишах операція працювала, а от на людях чомусь давала збій. Черговий раз переконавшись у правильності розрахунків на екрані, Вася відклав убік томик Говарда і вдягнув новий білосніжний халат. Цього разу в нього не вісім спроб, а одна.

Треба постаратися.

Коля

Він прокинувся у парку, на лавочці. Підняв голову, оглянувся по боках. Навколо нікого не було, і це не дивно. Надворі стояла глуха ніч, а він сидів у глибині міського парку. Від Колиного будинку сюди йти близько години. Це він знав напевне. Натомість, як він сюди потрапив, де був до того і що йому робити далі, Коля не мав анінайменшого уявлення.

Коля встав і озирнувся ще раз. Ніби це могло допомогти. Засунув руки в кишені. Під пальцями – приємна тканина. Хороша куртка, якісна. На ногах – акуратні джинси і шкіряні кросівки. Під курткою Коля намацав тонку сорочку. На всьому — емблеми відомих брендів. Напевне, Коля добре заробляє, раз може дозволити собі такі речі.

У голові паморочилось. Останні спогади були про сина. Так, про сина. Це важливо. Перед цим йшли розрізнені згадки про роботу прибиральником. Прибиральники так не вдягаються, тож Коля, зрештою, знайшов хорошу роботу. Цікаво, яку?

Засунувши руки в кишені, Коля пішов асфальтованою доріжкою. Кросівки були трохи завеликі, але разом з тим дуже зручні і легенькі. В голові трохи паморочилося, але нічна прохолода поволі прочищала свідомість. Тьмяні ліхтарі кидали на землю дрібні плямки жовтого світла.

Попереду виникли дві постаті. Розгледівши в них чоловіків, Коля зупинився. Серце на мить забилося швидше. Чому? Коля задумався, але так і не вигадав жодної причини раптового приступу страху. Вперше мужиків побачив, чи що?

Тіні поволі наближалися, ось Коля вже бачить небриті фізіономії. На одній – шрам через усе обличчя. Інша шкіриться, показуючи половину золотих зубів.

Чоловіки, випаровуючи навколо себе густий перегар, поцікавилися у Колі, чи є у нього гроші і чи не міг би він ними поділитися. Коля чесно відповів, що не знає. Кишені його одягу і справді виявилися порожніми. Чоловіки не повірили. Вони захотіли особисто перевірити правдивість Колиних слів. Дарма.

Першого він вирубив лівим хуком. Той впав на асфальт і навіть не спробував піднятися. Другий кинувся було втікати, але Коля наздогнав його і кілька разів заїхав коліном по нирках.

В голові гупала кров, наповнена адреналіном. Колі хотілося добити їх, втоптати в асфальт, але десь в глибині свідомості блимала думка про те, що це не дуже правильно. Треба йти додому, а далі буде видно.

Коли він вийшов з парку, вже світало. Багатоповерхові будинки стояли високими сірими глибами. Одна з них – його, Колі, домівка. Як давно він там не був?

Безпомилково вибираючи шлях, Коля зайшов у третій під’їзд будинку під номером сімнадцять. Хороші цифри, подумав він про себе. Чим вони хороші додумати не встиг. На одному диханні дібрався до свого поверху. Подзвонив у двері. Лиш тоді згадав, що зараз ще ранок. Хтось може спати. Але зрештою, Коля повернувся додому. Для цього будь-який час хороший, хіба ні?

– Хто там? – почувся переляканий голос з-за дверей.

– Це я, – відповів Коля. – Прийшов додому.

Катя відчинила двері, зачепивши ланцюжок.

– Де тебе в біса чорти носили стільки часу? – сходу завелася вона. – Що це за одяг? Де гроші? Де коробка?

Що за коробка? Напевне, вона колись мала значення. Але це пусте.

– Я прийшов, – посміхнувся він. – Прийшов додому.

– Ти довбанутий псих. Повертайся туди, де лазив. Нам з Іванком без тебе буде тільки краще!

Ця розмова була якась неправильна. Коля стояв перед дверима власної квартири і не міг потрапити всередину. І Катя говорила якісь дивні речі. Неправильні речі.

Коля подивився своїй дружині у вічі і тихо, не піднімаючи голосу, сказав:

– Відчини двері, будь ласка.

– Ага, щас, – відповіла Катя, шарпаючи на себе двері, але раптом наткнулася на Колін погляд і зупинилася.

Так вони дивилися одне на одного кілька секунд, а потім Катя зламаним голосом запитала:

– Ти хто?

– Відкривай двері, – повторив Коля, – а то я рознесу тут усе до бісової матері.

Катя повірила.

– Щось я зголоднів, – з порога заявив Коля після того, як Катя впустила його всередину. – Коня б зараз з’їв. Але омлет з шинкою теж підійде.

– В нас нема шинки, – тихо відповіла Катя.

Коля обернувся до неї і посміхнувся. Катя відсахнулася.

– Це легко виправити.

З кишені він витяг брудні купюри, знайдені в кишенях пияків, і тицьнув їх Каті. А тоді обернувся і побачив у дверях кімнати Іванка.

– Синку, – сказала Катя металевим голосом. – Сходи в цілодобовий. Купи шинки, будь ласка.

Вона хотіла зробити Іванка співучасником. Хотіла переконатися, що це не сон, не галюцинація, не марення, що з’являються глибокими ночами.

– Ще чого, – сказав було Іванко, але Коля тим же тихим голосом попросив:

– Сходи, синочку. Мама ж просить.

– Та пішов ти… – відповів було Іванко, але Коля взяв його за шкірку і запустив до стіни. Іванко перелякано стрепенувся і швидко закліпав. Здавалося, він зараз провалиться у візерунок на дешевих радянських шпалерах і залишиться там назавжди.

Вася

Поки що все йшло ідеально. Вася знімав покази датчиків кожну годину. Слідкував за екземпляром через приховану камеру і мікрофон на черепі. Кардинальна зміна поведінки супроводжувалася навіть змінами в конституції тіла. Звісно, двоє алкоголіків – це не абиякі супротивники, але скоро м’язи почнуть рости ще інтенсивніше. Васин одяг, який спочатку висів на екземплярі мов на опудалі, поволі ставав йому замалий.

Процес запущено, і що буде далі залежить тільки від Васиних розрахунків. А вони, судячи з усього, цього разу були правильними на всі сто.

Коля

Череп дивився на Колю, затримавши погляд. Коротенькі ноги висіли над землею на відстані приблизно двадцять сантиметрів. Череп намагався борсатися, це виглядало досить дотепно.

– Добре, – погодився зрештою він. – Я віддам тобі те, що ти просиш. Я не знаю, хто ти такий і навіщо тобі такі дрібниці, якщо в тебе сорочка більше коштує, але я віддам. Тільки збігаю на базу…

Ноги знову піднялися над мощеною підлогою метро.

– В мене нема при собі стільки, зрозумій мене. Ось, тримай все, що маю. А через двадцять хвилин буде залишок. Так підійде?

– Якщо ти запізнишся хоч на хвилину, – повільно вимовив Коля, – я візьму твій череп на сувенір. Віриш?

Череп повірив і замість двадцяти хвилин справився за вісімнадцять. Накинувши на всяк випадок до прошеної суми ще половину зверху, він протягнув Колі груду зіжмаканих купюр. Коля не погребував.

Ще більше за Черепа здивувався Анатолій Ігорович, колишній шеф Колі. Спочатку він довго перевіряв списки, не в змозі повірити, що отакий чолов’яга колись працював у нього прибиральником.

У таких ситуаціях Анатолій Ігорович зазвичай розповідав, що при звільненні за власним бажанням всі заборгованості скасовуються. І що кожного працівника попереджують: мовляв, єдиною гарантією виплати всієї суми є подальша робота. Колі, чомусь, він такого сказати не посмів.

Не відповів він нічого і на зауваження про моральну шкоду. Анатолій Ігоревич взагалі у більшості мовчав, тільки перелякано кивав і тремтячими руками видобував з сейфа перемотані різнокольоровими стрічками гроші.

– Нікому не кажіть, що я вам все віддав, – попросив він, витираючи з лоба піт, коли Коля вже стояв у дверях.

Коли двері зачинилися, Анатолій Ігорович витяг з шафки дорогезний коньяк і одним залпом вилив у себе півпляшки. Прямо з горла, не наливаючи навіть у склянку. Потому розвалився у м’якому шкіряному кріслі і важко видихнув. Пронесло.

Вася

Свою роботу Вася характеризував як пошуки надлюдини у всіх інших можливих сенсах цього слова, але глибинні причини його фанатизму, причини, про які Вася собі ніколи не признається, лежали трохи глибше, і для їх аналізу варто було кликати Фрейда, а не Ніцше.

У Гарварді Вася зустрічався зі своєю одногрупницею Монікою. Сірою мишкою, вдягнутою постійно у кошлатий светр і старомодну спідницю. Їм було досить добре удвох якийсь час, аж поки одного разу Моніка не заявила, що йде від Васі. Вона могла пояснити це як завгодно, але натомість додумалася сказати Васі, що він для неї — недостатньо мужній. Дурнувата відмазка, чи не так?

Через два місяці після смерті Колі, Вася знайшов собі новий екземпляр. Цього разу протилежної статі. Замість мужності, Вася почав шукати жіночність.

Моніка тим часом вийшла заміж за свою подругу у Вермонті — першому штаті, що легалізував одностатеві шлюби. Але Вася ці дві події ніяк між собою не пов'язував.

Коля

Останні дні перед смертю Коля почав помічати за собою дивні речі. Одного ранку він прокинувся і виявив, що його рука кудись зникла. Він часто закліпав, обмацав місце, на якому вона була, зірвався з ліжка і підійшов до дзеркала, обдивляючись себе у всіх деталях. Лиш тоді рука почала з’являтися знову. Вся подряпана, з плямами крові і з кривим ножем, міцно затиснутим у долоні.

Коля досі тримав цей ніж у похідному рюкзаку і подобався він йому все більше. Вбивати людей з гвинтівки, як йому доводилося останнім часом, було нецікаво. В цю нудну епоху війни відбувалися на відстані. Основну роль грала артилерія і авіація. Піхотні рейди втрачали будь-який сенс і зовсім скоро піхотинців замінять на роботів.

Війна в цю епоху – поєдинок гігантських металевих бляшанок, що кумулятивними зарядами вибивають одна з одної дух. Солдати, що гинуть, не встигають навіть зрозуміти, що сталося. Вибух, темрява, кінець.

Вже третій місяць Коля воював на передовій, але його жага до битви зовсім не зникала, а тільки підсилювалася. Він вбив якийсь десяток ворогів, але це принесло йому мало задоволення. Вони просто падали на землю, підкошені його кулями. Він не мав змоги подивитися їм у вічі.

Жага наростала і ставала нестерпною. Разом з тим частішали дивні речі. Одного дня Коля виявив, що зникла ціла його нижня половина. На руках він пересувався по кімнаті, чекав, коли ноги повернуться, і думав, як зможе вбивати ворогів, коли цього таки не станеться.

Як тільки ноги повернулися, Коля схопив кинджал з рюкзака і, ховаючись у тінях ночі, рушив до табору супротивника. Поки його зрешетили кулями, він встиг відправити до Аллаха п’ятьох сплячих бороданів.

Відразу після того, як його голова приземлилася на брудну долівку глиняної халупи, Коля раптом виявив себе на коні посеред дикого степу. В піхвах стримів знайомий кривий ніж, збоку бовталися сокира і шабля.

Попереду на горизонті вишикувалися вороги. Коля знав, що зможе відчути на смак смерть кожного з них.

Піднявши кинджал над головою, він голосно закричав, і у відповідь йому заревів хор сотень дужих чоловіків.

Вася

У дослідженнях жіночності Вася зайшов зовсім недалеко. Новий екземпляр виявився приємною дівчиною, що тільки внаслідок сімейних проблем повелася на Васине оголошення про “роботу”.

Вася особливо її не модифікував. Хіба що груди трохи збільшив і характер пом'якшив, теж зовсім трохи. На залишок батькових грошей вони купили собі острів і жили там до самої смерті, обзавівшись величезною ватагою дітей.

Коля

Серед нових друзів Колі жилося непогано, він швидко між ними освоївся, вигадавши легенду про село, спалене ворогом. Одного разу його ледь не вибрали царем.

Тутешня мова далася Колі непросто, а його ім'я тут так і не навчилися вимовляти правильно. Кіммерійське “л” дуже близьке до нашого “н”, а з пом'якшеннями у них взагалі біда. Коля не став їх перевчати.

Так навіть краще.