Невигадані історії

Частина I

Подібних історій я не чув ні від кого. Можливо, тому, що всі ті, хто пішли туди, назад вже не поверталися.

Справа була під Новий Рік. Довелося мені тоді просидіти за кермом автомобіля всю ніч. Траса абсолютно порожня, швидкість під сотню. Кава закінчився задовго до півночі, магнітола не працює, а в салоні три людини сплять богатирським сном. Кому доводилося сидіти за кермом в такому сонному царстві, розуміють, що це таке.

Попереду йшла ще одна наша машина, і я орієнтувався по її габаритним вогням. Це сильно полегшувало роботу. На якомусь етапі я спробував оптимізувати процес управління автомобілем. Основні параметри: орієнтир попереду - відстань до першої машини, орієнтир зліва - осьова розмітка, орієнтир справа - край дороги. Як тільки я довів цей процес до автоматизму, усвідомив, що сплю.

Я розумію, що заснув за кермом, але прокинутися не можу. На що все це схоже? Уявіть: ви сидите в кінотеатрі, і вам на одному екрані почали показувати одночасно два різних фільми. Два абсолютно різних зображень і звукові доріжки до них - вони накладаються один на одного, але абсолютно між собою не взаємодіють.

Перший фільм показують в он-лайн режимі - я за кермом, веду машину, дорога, габаритні вогні, розмітка, край дороги.

Другий фільм - яскраве сновидіння за мотивами нещодавнього телесеріалу. Щось цікаве в піратської - пригодницькому стилі.

В цей час, моє фізичне тіло абсолютно без моєї участі, на одних лише рефлексах, як біоробот, веде автомобіль.

При цьому реальність сновидіння поступово набирає силу і яскравість, стає все більш барвистою і живою. Об'єктивна ж реальність відходить на задній план, стає тьмяною і напівпрозорої.

І в цей момент починається найцікавіше. У все, що відбувається вклинюється якийсь голос з-за кадру, і заявляє, що, сидячи за кермом, не варто так сильно захоплюватися сновидіннями про піратів. Інакше, на швидкості 100 кілометрів на годину ми злитим з траси. Я повинен пам'ятати, що реальність сновидіння ні в якому разі не повинна займати місця більше, ніж реальність, в якій я веду машину.

Коли ж я не реагую на його поради, голос все так само спокійно, починає описувати, як чудово виглядатимуть наші чотири свіжих трупа на узбіччі дороги, в променях сонця, що сходить.

Власник голосу поводиться впевнено і абсолютно спокійно. Це моє життя може закінчитися в будь-який момент. Для нього ж ця ситуація ніякої небезпеки не представляє. Для нього це природне середовище проживання, в той час як я потрапив сюди вперше, і абсолютно не орієнтуюся в ситуації.

Внутрішній голос кожного разу будить мене, але зберігати пильність я можу, тільки перебуваючи всередині сну. Голос не дає заснути остаточно, виправляє помилки, і всю ніч, буквально, веде мене за руку. У цій захоплюючій боротьбі зі сновидінням всередині сну ми і провели всю ніч.

Якщо говорити науковою мовою, я спостерігаю одночасно дві рівноцінні реальності. Перша - наша повсякденна об'єктивна реальність, яка існує в зовнішньому світі. Друга - віртуальна реальність, зпрограмована моїм мозком, і існує тільки всередині моєї голови. Хто такий цей внутрішній голос - я навіть думати боюся.

Коли вже зовсім розвиднилося, ми в'їхали в якесь містечко. Водій першої машини хоч і професіонал, але і йому відпочинок потрібний. Зупинилися біля кафе, всіх розбудили, напоїли чаєм. Зміна водіїв. Мене відправляють спати, а я починаю обурюватися: «Все нормально, поїхали далі. Я гарно виспався цієї ночі»!

Спочатку дивляться на мене як на недоумка. Потім до них повільно починає доходити зміст сказаного. Мене, мовчки, витягують з-за керма і запихають на заднє сидіння.

Більше мене вночі за кермо не пускали.

Частина II

У цій історії я примудрився «зіграти» головну роль, навіть не беручи в ній участі.

Один мій друг, інженер за освітою, в радянські часи працював на заводі зварювальником - в ті часи зарплата робітника була в три рази більше, ніж у інженера. Після розвалу Союзу він зробив у себе у дворі майстерню, і зайнявся ремонтом автомобілів.

Різати, варити, зачищати, і гнути залізо по дванадцять годин на день без вихідних - робота дуже важка. Він постійно жартував, що такі навантаження не кожен олімпійський чемпіон витримає. В молодості він займався самбо, і сила волі у нього залізна.

Роботи було сила-силенна, а грошей постійно не вистачало. Втім, як і всім, кому доводилося заробляти на життя своїми руками.

Насправді, грошей не те, щоб не вистачало, скоріше, він любив таким чином постраждати. Так, сім'я у нього була велика, і родичів предостатньо, і кожному потрібно допомогти, а людина він був доброти надзвичайної.

Був у нього вранці одна година на сніданок з сім'єю біля телевізора. І ще одна година ввечері. Саме постійний брак грошей і розважальні телепрограми стали причиною наступних сумних подій.

Кілька місяців я його не бачив, а тут заїхав посеред дня по якісь дріб'язковій справі. Дивлюся, а він лежить на дивані, весь обкладений подушками, і з задоволеним виглядом п'є чай з тістечками. Я дещо здивувався, оскільки останні п'ять років в будь-який час доби я його бачив лише зі шліфувальної машинкою в руках, з голови до ніг обсипати абразивом, або в зварювальній масці, з очима червоними , що сльозяться. А тут таке ...

Вони з дружиною хвилин п'ять позітхали, і почали розповідати.

Все перший тиждень після серцевого нападу він лежав нерухомо. Другий тиждень він лежав, дивився в стелю, і невпопад сміявся. Дружина знову почала турбуватися. Третій тиждень він тільки тим і займався, що розповідав усім хто приходив, яка історія з ним сталася.

Історія ця почалася з того, що він снідав і одночасно дивився телепрограму «Лото Забава». На кону тоді стояло близько півмільйона в доларовому еквіваленті. Шість номерів з шести не вгадав ніхто, але мій друг був дуже вражений сумою, і тієї легкістю, з якою її можна отримати.

В той момент йому якраз не завадила б така сума для закупівлі витратних матеріалів. Насправді, не все було так критично, але в своїй уяві він підняв проблему до рівня «життя або смерті».

За три дні до наступного тиражу «Лото Забава», вночі, йому приснився сон. Сниться йому, що він йде по вулиці, і згадує, що йому потрібно зайти на пошту, щоб переглянути результати тиражу. Він заходить в своє поштове відділення. Йому показують на таблиці всі номера, що виграли, і він розуміє, що вгадав усі шість номерів. Всі присутні на пошті, серед яких є його друзі, в тому числі і я, починають його бурхливо вітати, обіймати, цілувати, поплескувати по плечах. Від усього цього він прокидається в прещастливійшому стані. Чисто візуально запам'ятовує розташування виграшних номерів в таблиці.

У нього вистачило кмітливості взяти з тумбочки аркуш паперу і ручку, і поки ця таблиця стояла у нього перед очима, відзначити хрестиками виграшні номери.

Робочий ранок у нього почалося з того, що він намалював крейдою на воротах своєї майстерні таблицю тиражу, і хрестиками зазначив номера, які побачив уві сні. Три дні він розважався тим, що розповідав усім своїм клієнтам цей дивний сон, показував таблицю, і намагався описати те неймовірне відчуття щастя, з яким він прокинувся.

Розважався він таким чином до того моменту, коли його клієнти почали дзвонити, і поздоровляти з виграшем. Деякі приїхали з привітаннями до нього додому. Цього разу на кону вже стояла сума близька до одного мільйону доларів.

Він не повірив, і пішов порівнювати з таблицею на воротах в майстерні. Як ви вже зрозуміли, купити і заповнити квиток лотереї він якось не здогадався. І тут йому стало погано. В перший раз.

Тепер, всім своїм клієнтам він розповідав сумну історію про те, який чудовий йому приснився сон, показував таблицю, і намагався описати те неймовірно сумне відчуття, яке не покидає його вже кілька днів.

Не знаю, які механізми були задіяні в цій історії, але на наступному тижні, знову за три дні до тиражу, вночі йому знову сниться сон. Сниться йому, що я дзвоню йому по телефону, і кажу: прокидайся, і швидко записуй виграшні номери. Йому сниться, що він встає, довго шукає папір і ручку, але нічого не може знайти. Я кажу йому: швидко записуй, я не маю часу чекати. Йому сниться, що у нього в кімнаті стоїть щось на кшталт класної дошки, він бере шматок крейди, і записує крейдою на дошці шість номерів. У кімнаті знаходиться ще якийсь чоловік, схожий на двірника, він підмітає підлогу, збирає сміття, потім підходить до дошки, і починає витирати написане.

У цей час йому знову сниться, що я ще раз телефоную, і кажу: прокидайся і запиши номери насправді, а не уві сні. І ще раз диктую йому номера.

Цього разу він насправді прокидається, встає, починає шукати папір і ручку, не може знайти, спускається зі спальні на перший поверх, і записує номери, що запам'ятав на слух. Було, каже він, легкий сумнів, що один з номерів було записано не зовсім правильно.

Рано вранці, як тільки відкрилося поштове відділення, він купує квиток і заповнює. Для більшої гарантії за допомогою чорнила він робить на картці пару відбитків правого великого пальця.

Цього разу він нікому нічого не говорить, сидить тихенько, і чекає наступного тиражу. Тепер на кону близько півтора мільйонів доларів. Починається жеребкування, один за іншим випадають всі номери, які він записав вночі. Всі, крім одного, того, щодо якого були сумніви. І тільки тепер він розуміє, що потрібно було купити не один квиток, і закреслити не один варіант цього номера ...

Власне, це було останнє, що він пам'ятає. Бо в цей раз йому стало погано по-справжньому.

Підводячи підсумок, він сказав: «Єдине корисне, що я зміг винести з цієї історії - це те, що зрозумів: світ, в якому всі ми живемо, влаштований зовсім не так, як нас вчили в школі».

Як не намагався він відтворити цю ситуацію ще раз, нічого з цього не вийшло.

Частина III

Цю історію я чув від кількох людей. Всіх їх, в тому числі і головного героя, я знав давно і добре, тому в правдивості історії сумніватися не доводиться. Історія мені так сподобалася, що я оглянув те місце, де все сталося.

Одного разу мій знайомий прокидається від того, що його хтось будить. Він прокидається, дивиться на всі боки і бачить, що він у себе на заводі, в цеху. Хтось невидимий, «за кадром» підводить його до робочого місця, показує і розповідає, що потрібно робити. Через якийсь час він повертає голову і бачить, як щось величезне повільно й неминуче падає на нього зверху.

І тут він насправді прокидається, і схоплюється в ліжку від власного крику, весь в холодному поту. Сон був дуже яскравий, детальний, і неймовірно реалістичний.

Від крику прокинулася дружина. Дружина уважно вислухала - хіба мало що може наснитися, чи варто через це хвилюватися? Спати до самого ранку він так і не ліг.

Вранці прийшов на роботу і побачив, що в цеху відбулися зміни. За наказом високого начальства вночі в цех загнали на ремонт кілька зайвих колісних тракторів. Зайвих - тому що цех і так вже був переповнений машинами, обладнанням і матеріалами. Але накази не обговорюються. Почали звільняти площу. Для цього листовий метал, труби та інші матеріали почали складувати вертикально біля стін.

Техніка безпеки в цеху, звичайно ж, була, але дуже вже специфічна. Наприклад, портальний кран постійно носив над головами якісь багатотонні металеві конструкції, і ніхто особливо не звертав на це увагу. Найцікавіше - там були люди, які стежили за технікою безпеки і навіть отримували за це гроші.

Кілька тракторів загнали на оглядову яму. Потрібно було щось терміново приварити в нижній частині трактора, який стояв на краю ями. І як тільки майстер показав моєму знайомому фронт роботи, той відразу ж зрозумів, що саме падало на нього уві сні цієї ночі. Пов'язана пачка шестиметрових залізних куточків, яка ще вчора лежала біля стіни, сьогодні стояла вертикально в кутку.

Якщо ці куточки почнуть падати, то відлік часу піде на частки секунди. Він вирішив підготуватися заздалегідь, і влаштував невелике тренування - кілька разів пірнув в оглядову яму під трактор, щоб виробити автоматизм рухів, а потім ще кілька разів виконав вправу на швидкість.

Варити треба було стоячи на колінах на бетонній підлозі, тому для зручності він підклав під коліна дві пари товстих робочих рукавиць і почав працювати.

У декількох метрах від зв'язки куточків стояв старий вертикально-фрезерний верстат, який вже кілька років використовувався тільки як свердлувальний. Зручності заради, лещата закріплені не були, і вільно рухалися по всьому столу. Важили ці лещата більше ста кілограмів, тому під час свердлування утримувалися на місці тільки за рахунок великої маси.

Довго чекати не довелося. До верстата підходить робітник, затискає деталь в лещата, а в шпиндель вставляє свердло діаметром в декілька сантиметрів. Як і належить, в той момент, коли отвір вже майже просвердлений, свердло заклинює, і стокілограмові лещата починають повільно розкручуватися на залитому мастилом столі.

Саме для таких ситуацій і існує велика червона кнопка аварійної зупинки. Потрібно просто вдарити по ній, і верстат зупиниться через одну секунду. Але робітник вирішив, що краще витратити цю мить на те, щоб опинитися якнайдалі. Лещата розкручуються все швидше і швидше, в кінці кінців, свердло не витримує навантаження і ламається. Лещата вилітають зі столу і припечатують зв'язку куточків до стіни по нижньому краю. І вся ця шестиметрова зв'язка куточків вагою в кілька тонн, починає повільно падати зверху на людей.

Мій знайомий давно вже був готовий, і не стільки працював, скільки поглядав на всі боки. Тому, коли він почув звук удару, повернув голову, побачив, що всі ці куточки повільно падають на нього, і пірнув у оглядову яму під трактор.

Завдяки щасливому випадку в цей раз ніхто не постраждав.

Після того, як цех привели в порядок, він знайшов свої рукавиці, ті, які підкладав під коліна, на тому ж місці, де і поклав. Вони були акуратно перерубана навпіл.

Коли всі заспокоїлися, цех зібрали на інструктаж з техніки безпеки. Там він і розповів про свій сон.

Частина IV

Упевнений, у кожного з нас, хоча б раз в житті, була подібна історія. Може бути, і не така яскрава, але була.

А скільки людей чули цей, що звучить всередині голос, але не сприйняли його серйозно? Що поробиш - витрати матеріалістичного виховання. Дуже часто ми відмахується від таких голосів, снів, тонких передчуттів, як від чогось неіснуючого.

Хто вони, ці незримі голоси?

Чому вони час від часу допомагають нам?

Може бути, тільки вночі, уві сні, коли безліч зовнішніх і внутрішніх подразників зведені до мінімуму, вони можуть пробитися до нашої свідомості?

Вони вступають в контакт з нами, коли самі порахують це за потрібне, або їх можливості багато в чому обмежені?

Ще Сократ скаржився, що внутрішній голос каже йому, тільки те, «що робити не потрібно», але ніколи не говорить про те, «що робити потрібно»

Ісаак Ньютон, Нільс Бор, Еммануїл Сведенборг, Альберт Ейнштейн, Жанна д'Арк, Зиґмунд Фрейд, Фрідріх Ніцше - всі вони чули голоси. Ці люди не краще за інших і не гірше за інших. Просто, вони зуміли скористатися тим, що їм говорили.

Схоже, наші невідомі і невидимі друзі йдуть поруч з нами всю історію людства.

Цікаво, вони вирішують свої проблеми, або просто допомагають нам?

Душі предків? Ангели? Демони? Боги?

В епоху інформаційних технологій нам легше повірити у всемогутність нами ж створеного штучного інтелекту, ніж в непомітне існування на Землі будь-якої іншої форми життя.

Колись давним-давно, ще на зорі людства первісні люди і стародавні вовки по своїй волі стали зближуватися один з одним. Бо зрозуміли, що від взаємного співробітництва виграють і ті і інші.

Можливо, все почалося з того, що зграї вовків слідували за мисливцями, здобуваючи прожиток на останках убитих людьми тварин - туші вбитого багатотонної мамонта вистачало на всіх. Вовченята благополучно виростали під наглядом матерів, і покоління за поколінням звикали до того, що люди, які живуть по сусідству - просто трохи дивно виглядаючи члени зграї.

Завдяки тонкому слуху та нюху вовки попереджали людей про небезпеку. Трохи пізніше стали допомагати людям на полюванні, навчилися охороняти їх стада, захищали людей від хижаків, в одному строю разом з людьми билися з їх ворогами.

Вони і сьогодні залишаються з нами. Спеціально навчені пси, натискання на вибухівку і наркотики, несуть службу на потенційно небезпечних ділянках, вносячи свою лепту в боротьбу з загрозою глобального тероризму.

Без собаки людина навряд чи взагалі вижив би в ті суворі часи. Без собаки він не піднявся б на наступний рівень еволюції, не сформувався б як новий домінуючий вид - homo sapiens. У будь-якому випадку, якби не собака, історія людства пішла б зовсім в іншому напрямку.

А, чи дійсно, ми є домінуючим видом на планеті Земля? Може бути, вони і не такі вже й sapiens, в нашому розумінні цього слова, зате вони легко володіють іншими речами. Ми ж досі не знаємо про них зовсім нічого!

Більше схоже на те, що це наші могутні друзі були домінуючим видом ще задовго до появи людини, і будуть залишатися їм і після заходу людства.

Вони йдуть поруч з нами всю нашу історію, і весь цей час терпляче позначають свою зацікавленість до нас. І що найголовніше - вони не нав'язують свою допомогу, а тільки пропонують її.

Може бути, весь цей час вони чекають, коли ми самі почнемо робити перші, хай і невпевнені, кроки на зустріч до них, і зможемо зрости до того, щоб стати їхніми друзями?

Скільки сил нам потрібно докласти для того, щоб зрости до того рівня, на який здатні до нас спуститися вони? Швидше за все, це під силу лише небагатьом з нас?

Можливо, далеко не всі зможуть пережити той культурний шок, який очікує нас від цієї зустрічі.

В якому напрямку поверне людство цей наступний етап еволюції?

Як буде виглядати кінець звичного для нас світу і початок нового?

Може бути, ще не пізно прислухатися до їхніх порад, і історія людства плавно і непомітно піде зовсім в іншому напрямку.

Адже, якщо вони нам допомагають, це їм для чогось потрібно...