Мій любий друже,
Пишу тобі з надією, що попри всі відстані і хвилі, всі астероїди і чорні діри, всі вловлювачі та фільтри, ти все ж одержиш це повідомлення від першого з найбільш нещасних. Ти пам’ятаєш, що закортіло мені було подорожувати. Однак не новенькими лайнерами чи комфортабельними літаючими тарілками, а більш „приземлено”. Хотів, так би мовити, відчути себе представником іншої цивілізації. Відчув! Хай йому грець!
Мій вірний друже, насамперед, закликаю тебе не повторювати моєї помилки і подорожувати виключно у групах, бажано з гідом і непогано б - першим класом. Жодного дикунства та дивацтва, до яких, на жаль, вдався я! Прошу тебе! Вір моєму повідомленню, тому що, бачать зорі, мені нема чого брехати
Почну я, мабуть, із головного – з прохання. Стою перед тобою на оцих дивних колінах, щоб ти, прочитавши цей лист, полетів у агентство подорожей та поскаржився на їх пакет „Земний екстремальний”. Нехай у них повідбирають усі ліцензії! А перш за все, хай заберуть мене!
Друже, я б хотів тобі передати у цьому повідомленні, всі свої відчуття. Щоб ти відчув той страх, ту безвихідь, той біль, що відчуває зараз моє с-е-р-д-це (див. дані про „Людство”). Так в них називається один орган. Цей орган болить! Тому що кайдани тіла цього, не можна уявити навіть чотириядерним істотам, не кажучи вже про нас.
Дурість та, що в агентстві зветься пакетом „Земний екстремальний”, передбачає перехід усіх рівнів мого свідомого і надсвідомого до людського „несвідомого” тіла. Тобто Я (!) одягнутий у їхню шкуру! І треба ж було мені тявкнути, щоб дали і бажань їх несвідомих, а не просто руки-ноги!!! Дурість, дурість!!! Та ще й цей асистент - нівлієць що з них взяти - не пояснив мені всіх наслідків відмови від апгрейтів.
Так я й опинився на цій планеті далекій від просвітлення. Перш за все, щоб відав ти: вид людський, який мене приймає, знаходиться на дуже ранніх стадіях первісного суспільства. А ти ж знаєш мою цікавість до отих відсталих цивілізацій. Ти ж знаєш мою допитливість! Воістину, шкідлива звичка свідомості! Ні, щоб до середніх забажав!!! Закортіло побачити й відчути, що і як в отих невігласів! І що? О зорі, зорі, зорі! Яка культура! Яка мова! Які ритуали! Обираючи пакети, мушу визнати, що сподівався на певний дискомфорт. Але це!!! Даруйте, не за те платив я свою потом зароблену енергію на такий туризм.
По-перше – планета у них вельми дивна. Вона так гумор полюбляє, що вибрала своїм вінцем приматів, які самі себе звуть „ розумними людьми”, при цьому навіть не червоніючи від сорому. Земля – примхлива тітка, я тобі скажу. Обрала один вид, що починає її доконувати помаленьку, та свого рішення змінювати не хоче. Вперта мала. Інші види чекають, щоб і їм дали зелене світло на розвиток, та вона просто мовчить. Ігнорує бідних представників флори та фауни.
Отож, викинули мене на цю дивакувату планету у тіло «майже середньостатистичного мешканця». І перше, що я почув людськими вухами було – з вас двадцять сорок п’ять. Озираюся, а за мною в ряд стоїть приматів вісім і всі дивляться на мене. Ну тут я злякався. Думаю – впізнали, все - хана чужинцю. Думаю – може в них локатор прибульців винайшли, а та клята туристична компанія і не розгледіла… Думаю – що робити, куди бігти, як кликати на допомогу? А мені знову говорить їх представник – двадцять сорок п’ять. І додає – бажаєте пакет? Ну все, думаю, питають чи в пакет моє тіло ставити, щоб потім в космос викинути, як ті гурійці роблять. Починаю вже молотися нашому спасителеві. Згадую усіх пророків. І знову озираюся назад. А там людей не восьмеро, вже більше – натовп. Підходять, щоб добити, думаю я.
«Отче Наш, що є в лівих і правих реальностях»
«Він шо прибацаний?» «Кантужений!» «Не затримуйте чергу, будь-ласка.»
«Чергу? У них тут ціла черга таких самих прибульців як я? Канібали! Отче, спаси від канібалів!!!»
- Та ви, що не розумієте, він ж цей… Як його… - Даун? – Та ні… Ну цей, особливий. З ментальними проблемами. От і гроші його»
З моєї руки, дерев’яної, занімілої незручної руки, виривають папірці, дають мені пакет. І кажуть «Наступний».
Таким було моє хрещення на цих землях, мій друже. Згодом я дізнався, що папірці – то їхні гро-ші. (Дивися «Економічний розділ ранніх цивілізацій»), а дали мені за них «продукти харчові».
Забігаючи наперед скажу, що немало зусиль пішло у мене аби зрозуміти поведінку цих приматів, їх конфлікти, а особливо – закони, за якими ті живуть і думають, що це природно. Ти уяви собі, мій друже, що навіть ця нечисленна спільнота безкінечно поділена, роздроблена, розчленована, пошматована за способом передачі інформації, що мовою вони називають (я ж називати відмовляюсь, бо не можу осквернити це значення, їхнім примітивним замінником), за географією, культурою, вірою. Один одного вони цураються, вважаючи себе абсолютно різними. Ха-ха-ха! Уся планета складається з держав, що сформувалися внаслідок кровопролиття. Кожна має власні ідоли, яких вперто вважає найголовнішими. Загальна ж кількість ідолів просто вражає!
Живуть примати ті в будівлях (Див. „Організація життя ранніх людей ”) Це щось подібне до зорельотів, тільки ті не рухаються – стоять. У них люди справляючи свої основні нужди. Будинки вельми дивні. (висилаю імідж) Одразу відчувається вплив середніх цивілізацій з Зеленої туманності. Тільки поглянь на їх прямокутні форми! Вони переважають у всіх конструкціях, а це в свою чергу є прямим доказом, що хтось із тих «середніх» порушив загальну заборону ігнору цієї планети. Не могли ж вони самі до цього додуматися! Згідно аналізів, тут явно мали переважати звичні округлі форми. Усі наявні факти, ще раз доводять нам про небезпеку втручання в розвиток «ранніх», що викликає тільки невдалі аномалії.
Існують ці невігласи з енергії, яку одержують відбираючи життя у нижчих форм. Такий „протеїновий” канібалізм вважається нормальним. Забороняється лише споживати собі подібних. На цій околиці також є комарі. Так-так, знана своїм розвитком і багатством цивілізація, тут зазнала регресу і через цих людей не здатна розвиватись. Їм залишається пити людську кров на знак протесту. Ця досить іронічна форма співжиття є прямим наслідком всесвітнього конфлікту між комарами та людьми. Мені добре відомим є протилежний випадок десь на Еонських плантаціях. Там люди і комарі пожирають одне одного, адже є вічно-ворогуючими видами на спільних землях. На цій землі усе по-іншому: комарі не досягли цивілізаційного прогресу, у зв’язку з чим проти них підсвідомо ведеться відвертий геноцид.
Таргани та щурі, теж представлені ранніми недорозвиненими формами. Найрозвиненішою формою життя, що готує переворот, є вода. Спілкуючись з нею, я дізнався її план по ліквідації єдиновладдя на цій планеті. Мені відверто симпатизує дана форма, тому я висловив кілька думок що можуть їй допомогти у боротьбі проти людей.
Отож, як дали мені той пакет, я з полегшенням хотів було піти. Єдине питання було: куди? Що зазвичай усі ці люди роблять зі своїми пакетами? Добре, що мені разом із перетворенням ввели у пам'ять словник, енциклопедію та мою легенду. Розібравшись із картами, я попрямував до-до-му.
Живу я зараз, та яке там живу – існую-виживаю, у племені з п’яти особин. То сім’я в них зветься. (див. дані про „Людство”, а також „Форми організації ранніх цивілізацій”) Якраз, як передаю тобі це повідомлення, особина протилежної статі (у них тут тільки дві) кричить на мене, демонструючи злість і неповагу. Так сталося, що та особина, в яку вселився я, є, так би мовити, головою племені. Вона мусить забезпечувати своє плем’я грошиииима. Однак, зараз, я вже думаю, що в ситуаціях, коли я, тобто вождь, тобто голова, тобто мужик, винен в чомусь, такою головою стає „ота” (висилаю імідж), що якраз замовкла, хоч і продовжує недовірливо на мене поглядати.
Я сиджу, тобто щось середнє між горизонтальним положенням і вертикальним, у чомусь м’якому. Мушу зізнатися тілу оте м’яке кріііслоооо подобається. Наді мною стоїть „ота” і з відверто негативним тоном, мені знову щось вказує. Навпроти мене дивний ящик, чорного кольору. Телевіііііііізор. Коли я сюди прибув, то подумав, що то їх ідол, чи божок, чи ще щось. Адже переважна більшість людей дуже часто збираються поблизу ящика і дивляться на нього. Однак потім, своїми (ридаю!) очима, я побачив, що ящик цей передає якісь повідомлення. Кожен може обрати собі повідомлення, відповідно до його захоплень, розвитку та психічного стану. Приміром, зараз моє тіло обрало фу-т-бол, воно ввімкнуло його на автоматі, коли настала 21,45 (сміюсь). Вони й досі вимірюють час! Ха-ха-ха. А знаєш як вимірюють? Це найсмішніше: за допомогою найближчої зорі. Ха-ха-ха.
Тобто, згідно з їхнім часовим вимірюванням, я у них «гостюю» вже три з половиною доби. І якщо вже на те пішло – з кожною добою робиться все важче. Скажімо, сьогодні, взагалі пройшло жахливо.
Пішло моє тіло, на їхню роботу. Робота – то примусове здійснення корисних операцій для вигоди фірми. Фірма – це організаційна форма, що створює блага. Так от, прийшло моє тіло на фірму. Я, як завжди, покірно виконав усі їх ритуали: до кожного підійшов, потиснув руку, привітався і задав кілька неформальних питань для одержання загальної непотрібної інформації щодо функціонального та емоційного стану кожної особини. У моїй фірмі 126 людей (висилаю дані кожного). Отож на це в середньому йде три „години”.
Нарешті, коли я підійшов до шефа – один з нижчих божків у їхній ієрархії – він повідомив мене, що я можу „валити звідси ”. Це неформальне звернення зі змістом: можеш йти геть. Я цим не дуже й переймався, адже мені геть не подобалось туди ходити. Двох разів цілком вистачило, щоб дізнатися, що це не приносить задоволення моєму тілу, а головне – є наругою над моєю свідомістю.
Після цього тіло було дещо збентежене. Йому хоч ця ро-бо-та задоволення і не приносила, але і не завадила б, як виявилось. Після посилання мого боса, колінця в тіла трусилися, у грудях оселилось відчуття тривоги, руки теж тремтіли. Тілу все це дуже не подобалося. Воно набрало на мобілці (ха-ха-ха, якось розповім, що це таке) „Коляна” і „Сержа”. О визначеній годині ці два суб’єкта і я вже сиділи у якомусь темному закладі та пили прозору рідину. Дві особини повідомляли мені, що „всьо буде добре” і „то на краще”, після того, як я повідомив їм останню цитату свого шефа.
А щоб заспокоїти два земні кавалка почали розповідати мені про їх проблеми та незгоди, що їх гризе та мучить, приправляючи все специфічним людським гумором. Їх розповіді були доволі цікавими. Цьому в певній мірі сприяв прозорий трунок, відсутність світла та якась невимушена атмосфера. Все те нагадувало наші збори з тобою, мій друже, на Первкламті. Свідомість моя відверто почала гальмувати після першої ж „пляшки”. А їх на столі вже тоді було три!!! І саме через них, усі наявні інструкції щодо моєї поведінки перемішалися... Ми, чомусь, заговорили про Нептун... Після моїх розповідей, що чомусь почали включати фрагменти відвертості, Колян запитав, що я курю. Я не придумав нічого окрім, як сказати: „Мальборо – палички, що містять нікотин. Їх підпалюють та затягуються ротовою порожниною задля одержання відчуття вдоволеності. ”
Мої „друзі” переглянулися. Далі все відбувалося якось дуже „непослідовно”. Вже зараз, я розумію: у всьому винен трунок, хоча і досі не розумію, чому я намагався злетіти в небо з міської площі, наспівуючи при цьому наш старий „Енраоуууууууууу вбкнюкл імам оівбрмвм”.
Відновив функціональну діяльність я вдома. Там згадав про деякі безчинства… А! Ще одне. У них тут рідкісний вірус. Вони сплять! (Див. „Вірус сну ”) Близько третини свого часу!!! Тільки уяви собі: усі приблизно в однаковий час, коли зникає сонячне світло, беруть і засинають. При цьому їх свідомість відпочиває і вони набираються сил. Той хробак сну, певно у кожному сидить! І це вважається нормальним! Друже, друже! Забери мене звідси!
Так от, до чого я? А! Прокинувся я геть розбитим як мій колишній зореліт, і відчув справжні муки. Тіло вимагало чогось рідкого, ідеальним варіантом було „пиво”. Тому вставши, ні світ – бо світом це назвати не можна, ні зоря – бо й правда, об’єкт визначений як планета „майжекругла”, і пошукавши в своїй базі даних можливе місце дислокації ласого моєму тілу „пива”, я пішов на зустріч щастю, під назвою „маркет Крістіна”.
Виявилось, друже, що немилосердним вид цей є. Остерігатися його потрібно нам – старожилам Всесвітньої ради порядку. Бо як впустимо цих, то й не залишиться від порядку нічого. Пані „Лариса” відмовилася дати мені пиво, жадаючи папірців, про які вже згадував, мій друже. Так, я розумію – це ж все-таки суспільство з примітивними формами обміну. Вразило мене не це. Ти уяви собі, що навіть людині, котрій погано, людині, котрій необхідними є ліки „Славутич” чи „Львівське”, нічого не дадуть без якихось папірців. Жахливі егоїсти! Ще й бачила, що мені недобре, то чом не зглянутися над бідним туристом? Ех!!! Не розумію лад людського роду.
Довелося мені взяти пиво силою і силою ж його випити… Ооооооооооооо!!! Воля!!! Іржавий механізм у голові закрутився, в очах пояснішало, а тілом пройшло приємне тепло. Відверто скажу, друже мій, що хоч це був і найшвидший спосіб зупинити ті муки, але не найрозумніший. Зізнаюсь, я відчував якусь підозру, що все так швидко закінчилося і Лариса побігла з криком „Ваня, Ваня”; щось мене гризло і тоді, як особа середнього віку зупинила мене на дорозі до мого дому. Вже згодом я збагнув, що то був Василь. Вже згодом я збагнув, чому він, попросивши прикурити, не дочекався відповіді. Вже згодом до мене дійшло чому я лежу на вулиці, чому вже вечоріє, і чому моя голівонька болить. Мене брутально побили. За ліки! Люди-люди!
І так хотілось плюнути на все те та й піти до найближчого посольства розвинених цивілізацій, розповісти там про жахіття, що сталися зі мною, почути співчуття та вибачення і полетіти найближчою маршруткою до Іона, а далі – переміститися у своє тіло, забувши цю планету з жорстокими, о зорі, тваринами – людьми. Хотілося, але не міг. Мій друже, ця планета настільки дика, що немає тут посольств просвітлених всесвітом, немає навіть віконця з консультацією. Тому поганими мої є справи...
Отож, через брак елементарних інституцій, довелось мені рушати додому. Я вже був змирився з необхідністю ще раз впасти в сон блукань, поки той хробак сну їстиме мої думки. Я навіть бажав цього! (О, горе, сорому нема кінця - просвітлений бажає впасти в тимчасове небуття!)
Однак прийшовши, я наразився на немилосердні випади зі сторони моєї дру-жи-ни, яку я величав „ота” раніше. Отож, цікавилася вона переважно моєю роботою, хоча й не забувала нагадати про мій розхристаний вигляд, підбите око і запах, що тут вважається „поганим”. Я намагався їй все пояснити та не міг. Не буду ж я пояснювати свою недолугість у справах земних, з причини мого тимчасового туристично-екстремального перебування в тілі її чоловіка. Довелося вислуховувати її, киваючи головою, що тут вважається за добрий тон. Ха-ха-ха.
А о 21.45 ноги, чорна діра – свідок, понесли мене у крісло, моя рука знайшла пульт, а мій палець враз натиснув кнопку вісім. (Див. „Аномалії техногенного розвитку”) Мені ж не залишилося нічого, як дивитись на зелене поле, слухати ревіння трибун і поринути у стан тваринного страху, в якому і досі перебуваю.
Однак повинен визнати, що зелена картинка дещо розслаблює, мелодія трибун вимагає підтримати суб’єктів у біло-синьому, а сонний хробак солодко обіцяє, що завтра все буде гаразд. І пишучи це все у своїх думках, поглядаючи на свою дружину, я відчуваю, що вразі якщо залишуся живим, мандрівки цієї ніколи не забуду.
Моєму любому другові, що мешкає на зорі Ефпрамт 18. А також будь-кому із просвітлених, хто чує; з готовністю прийняти допомогу і співчуття, нещасний мандрівник, що наважився досліджувати околиці ……….
Залишаю за собою право відсилати наступні повідомлення, для підвищення шансів бути почутим. Якщо ви слухаєте це, будь - ласка, не вважайте за СПАМ Евктонців. Рятуйте(!) і вдячність моя не знатиме меж.
Коментарів: 13 RSS
1Sergiy Torenko09-03-2009 16:23
Добре!
Може навiть занадто по "шеклiанськi"...
2Coren09-03-2009 16:35
С-е-р-д-ц-е?
Даруйте, не маю такого органу. Може я... той? МЗЧ?
3Автор09-03-2009 17:13
Ха-ха-ха "С-е-р-д-ц-е" - підловили таки. Очепятка звичайно.
Дякую за читання
4Рися13-03-2009 23:11
І підпис: "На дєрєвню дєдушке!" )))
Дуже приваблива річ!
Дякую!
5Автор16-03-2009 11:40
)))
Радий, що сподобалося
6Smith. John Smith.18-03-2009 15:10
Ага, за "сердце" вже вилаяли, це добре. Додам також за "тявкнути". І за "вразі".
Кандидат в топ.
7Автор18-03-2009 17:00
в разі - дійсно має бути окремо. А тявкнути є.
тя́вкнути – дієслово доконаного виду
ТЯВКАТИ, -ає, недок. 1. Те саме, що дзявкати. 2. зневажл. Щось недоречно бовкати
8John Smith19-03-2009 10:20
Може й є. Але серед читачів багато людей, яких русизми дратують. Навіщо вам їх втрачати?
9Автор19-03-2009 14:12
Коли писати "тявкнути", я трохи думав над ним, хотілося чогось колоритного вставити в той епізод. Якщо Ваша ласка - порокомендуйте бідному автору цікаве слівце, з відповідним контекстом. Бовкати - не приймаю.)))
А так, дякую за увагу до твору.
10John Smith20-03-2009 12:19
"Ляпнути". А чому "бовкнути" не годиться?
11Трініті20-03-2009 17:03
+1 за гумор.
Відносно "тявкнути", може "дзявкнути"? Чи то не літературно?
12Автор20-03-2009 19:55
"А чому "бовкнути" не годиться?"
Не знаю, надто часто вживається, чи що? хотів чогось колоритнішого. Тявкати - рідко вживається та й русизм-нерусизм, а слово прикольне.
"Відносно "тявкнути", може "дзявкнути"? Чи то не літературно?"
хз. Є дзявкнути, але між "т" і "дз", я все ж обрав стару_добру "т" )))
13Трініті20-03-2009 20:23
І правильно зробили