Тихо сам з собою… (Дискваліфіковано)

Тихо сам з собою… (Дискваліфіковано)

Неділя, 15 березня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 3046
Підписатися на комментарі по RSS

(дискваліфіковано за порушення п.3.1. Правил)

Звичка — це здатність живих істот зберігати і відтворювати раніше отримані знання і зміни. Звичні дії стають підсвідомими і часто неконтрольованими

 

25 травня 2315 року за стандартногалактичним літочисленням, Академія імені Оркха’дінОліса, Юпітер

 

— Не пишеться! Хоч ти трісни, нічого не виходить! — я відчував себе агресивно налаштованим суб’єктом суспільства і за останні кілька днів це був уже точно більше, ніж двісті п’ятдесят перший раз. А диплом дописати потрібно. На вчора. Інакше виліт з Академії (на останньому курсі! Після десяти років навчання! Де таке чувано?!) і тоді прощавайте міжгалактичні рейси, не побачити вам мене прекрасні марсіанські космопорти, не пити мені мерехтливого Духу Венери під кришталевим куполом її центрального терміналу, не дивитимуться на мене, як на божественне втілення всіх чеснот, які тільки могла вигадати і приписати чоловікові у формі першого пілота їхня бурхлива жіноча уява, крихітки стюардеси великого, ні, просто гігантського туристичного лайнера. Мрія, пестувана роками тяжкого навчання, мрія, заради якої можна було і постраждати якихось «нещасних» десять років  («нещасних» ви прочитали з правильною інтонацією? Чудово! Радий, що ви мене правильно зрозуміли), адже що таке юність, загублена в бібліотеках та симуляторних залах, що таке сотні літрів невипитого спиртного, що таке тисячі пачок невипалених цигарок і… ну ви зрозуміли, що далі я мав написати про дівчат, які так і не дізналися, що вони втратили в моїй особі за цих десять стандартних галактичних років. Так от, основним пунктом моїх мрій безсонними ночами навчанні, звісно, були струнконогі кралечки в коротеньких спідничках які так і витимуться біля мене галасливими зграйками як тільки я стану першим пілотом. А що для цього потрібно? Та (в цьому місці можна зневажливо махнути рукою в бік чогось маленького і несуттєвого) всього нічого – ДОПИСАТИ ЦЕЙ КЛЯТИЙ ДИПЛОМ!!!

Все, не можу більше знущатися над собою. Натхнення, воно або є, або його нема. Піду спробую поспати годинки дві-три, потім улюблений енергетик і вперед, на барикади.

П.с. смішно, напевно, буде переглядати ці записи через декілька років — так як зараз переглядати свої старі щоденники, які ще (це ж треба було додуматися писати руками, замість використання дешифрувальника звуку? Хоча, набирання тексту - теж свого роду медитація – поки  кнапаєш по клавіатурі ні про що більше і не думаєш)

 

Intermezzo 1:

90-ті роки XV століття, Іспанія, Земля

 

Звук падіння вибитих дверей, грюкіт кованих підбор по східцях, розкриті навстіж двері до кабінету – все так банально і знайомо, але вперше це відбувається з тобою. Знаючи методи дії «святої» інквізиції ти вже не сумніваєшся, що вперше і востаннє. Живим з її загребущих лап не виходять навіть невинні, що вже казати про такого закінченого єретика як ти? Ось тільки одне запитання гризе тебе, не дає спокою весь час, поки тебе ведуть темними вулицями міста: «Звідки? Звідки вони знають?»  - адже ти був максимально обережний, регулярно відвідував церкву і духівника, не спілкувався з потенційно небезпечними суб’єктами, ти не ділився своїми думками і спостереженнями ні з ким і ніколи,  окрім…

 

Потрепаний фоліант в чорно-золотій палітурці на столі кваліфікатора став йому відповіддю… Так і захотілося за старою звичкою, як тільки голову відвідує якась блискавична і цікава думка,  взятися за золотаву шовкову стрічку, що слугувала закладинкою, відкрити пошарпані від частого перегортання і перечитування сторінки та  записати останню фразу, що підсумувала б всі ці сотні сторінок його фатальної звички: «…І на вогнище привів мене єдиний друг, що мовчки розповів усі мої секрети»

 

30 листопада 2321 року за стандартногалактичним літочисленням, маленька кімната в одному з готелів поряд з космопортом, Юпітер

 

- Ех, ляпота! – ще ковточок незрозумілої, проте точно термоядерної речовини з пляшечки, затяжка сигари зі справжнього (!) тютюну і недбало кинуті кілька купюр для панянки. Молодець. Це поки малим-зеленим був, гадав, що стюардеси кращі у всесвіті жінки – тепер знаю, що кожен має бути професіоналом у своїй справі. Тим паче, постійна дівчина тільки шкодить справам. Особливо, важливим справам, де платять за те, що ти сліпий, німий і глухий, але попри ці корисні якості чудово правиш кораблем і відгавкуєшся від особливо чесних митників. Ну справді, яка їм різниця, сто чи сто один ящик з насінням лепідодендрону я везу? Наша справа маленька – вантаж прийняв, вантаж здав. Цілим і неушкодженим. Не буду я відкривати контейнери. Вірте на слово і документам. А те, що ваші ваги показують невідповідність між заявленою та фактичною масою, то з ким не буває? Зламалися, сердешні, від частого використання. Тримайте на пиво і на подарунки дівчині та пропускайте швидше – клієнт чекає не дочекається, я теж уже за тавернами та дівчатами скучив... радий був порозумітися! І вам хорошого дня, шановні. Чудово, коли все чудово!

П.с. Тепер кілька годин сну і в «Плаский супутник» - нове замовлення обіцяє бути прибутковіше прибуткового. Складнувато, звісно, буде провезти на моєму коритці, де два кроки в ширину і три в довжину такий об’єкт, але і не такі справи провертали. Викрутимося. Тільки б розклад патрулювань на Центральній не змінився і ми в шоколаді.

 

 

Intermezzo 2:

квітень 2001 року, Київ, Україна, Земля

 

- Йопть! Народ, ми попали! Маскі-шоу прибуло! – Лемент одного з менеджерів лише на кілька секунд випередив самих винуватців цього переполоху. Процедура стандартна, нічого нового під сонцем ще не винайшли і тепер нам усім такі буде той обіцяний невідомо ким, але дуже давно кінець світу. Принаймні, мені то точно. Зазвичай, головні бухгалтери такої шаражкіної контори до суду не доживають – а в тому, що мене навряд чи відпустять після простої перевірки офісу я практично не сумнівався. Зовсім трішки не встиг. Один день і я вже лежав би на сонечку під пальмою, в обіймах палкої мулатки (а може і двох), потягував би холодний Мохіто і думав би про те, що Хемінгуей таки знав толк в напоях. А може і в жінках. Так глибоко його біографію я не вивчав.  І, напевно, найближчим часом матиму нагоду запитати про це вже не у Гуля, а у нього особисто. Мда, перспектива не дуже. Я б сказав, що зовсім не ідейний варіант. Ернест, звісно, дядько хороший і співрозмовник з нього буде рідкісно-цікавий, але я волів би потеревенити з ним про сенс буття і істину, яка відомо де, трішки пізніше. Років через тридцять-сорок як мінімум. Грошей на рахунках у Швейцарії та на Мальдівах мені і на більше вистачить. Могло б вистачити при сприятливому розкладі. А, дивлячись на суворих хлопаків з автоматами, якось віра в той розклад потихеньку слабшає. Гасне, як свічечка на вітрі. Ну от, тепер на поезію потягнуло. Картина, яку тільки ворогу і побажаєш – лежиш на підлозі, руки за голову, дивишся на черевики з товстою підошвою, які так і чекають від тебе якого-небудь руху, щоб мати змогу залишити смачний відбиток на твоєму обличчі і думаєш про високе. Тільки от високе кубинське небо чомусь потихеньку стає сірим і в клітинку.

Хоча, в офісі доказів вони шиш знайдуть – тут вже все давно почищено і доведено до ладу: папірця зайвого навіть у смітниках немає. Про всяк випадок. Фінал був не за горами. І все одно цікаво, хто здав і як доводитимуть? Друге навіть більше.

 

***

 

Основним доказом звинувачення були роздруківки електронного щоденника, вилучені з особистого ноутбуку громадянин Н., в яких було детально описано всі етапи формування і впровадження  різноманітних фінансових схем з метою привласнення державних коштів у особливо великих розмірах. Громадянин Н. на суді присутній не був, оскільки наступного дня після затримання помер у камері попереднього утримання при загадкових обставинах.

 

 

14 грудня 2321 року за стандартногалактичним літочисленням, космічний човен «Кузя», десь в районі Сонця

 

- Ох! І навіщо я взявся за цю тричі кляту роботу? Ну чого мені не вистачало, га? Туди ж його розтуди! – навіть лайки не вистачає, щоб висловити всю глибину і нецензурність моїх думок з приводу мого останнього замовлення. Навіть не стільки самого замовлення, скільки моєї дурної голови, яка вічно знаходить якісь пригоди на мої багатостраждальні сідниці. Ну чому все знову шкереберть? Всього то і потрібно було, що доставити цей двісті п’ятдесят разів опломбований холодильник на всіма космічними богами вже забуту Землю, та ще й не у нормальний порт (хоча де їм тут, нормальним, узятися?), а на якесь дике плато у центрі найбільшого материка. Пробуй його знайти при таких атмосферних глюках, я тут. А ще, як виявилося, на моєму кораблі немає резервного джерела живлення, до якого можна було б приєднати «Об’єкт інтелектуальної власності №1» як було зазначено на дверцятах агрегату. А приєднати його було ще й як потрібно – за всіма ознаками (як то миготіння червоної лампочки, показники на дисплеї внутрішнього термометра та підозрілий шум всередині) в холодильнику, чи то пак кріокамері, відбувалися явно незаплановані явища. Принаймні, мною вони точно не були передбачені. То все потрібно було всього лише доставити на Землю, підтвердити доставку і отримати свої мегакредитки на рахунок. Все. Чистенько і гарненько. А що маємо у результаті? Дурний шматок космічного сміття, що з усіх можливих варіантів свого переходу у форму небуття вибрав найбільш ефектний – потрапити в двигун мого корита під час його виходу з гіперпростору, наробити максимальної шкоди і вивести з ладу систему живлення вантажу, який, як виявляється, батареї не мав, ремонту може і підлягав, але в умовах поставки суворо обумовлювалося, що ні за яких, навіть мегафорсмажорних обставин пломби знімати не можна, відкривати і розбирати контейнер теж. Крапка. Велика і жирна. От і розморожувався вантаж собі потихеньку ті дві доби, що залишалися після переходу на звичайну швидкість для досягнення Землі на одному двигуні.

В принципі, нічого страшного, якби не підозріле шурхотіння і чавкання в контейнері. Можете назвати мене параноїком, але я не люблю, коли вантаж, який мав бути уречевленим, починає смачно чавкати. Я тоді починаю замислюватися, а чи достатньо міцна оболонка його холодильнику, чи травоїдний цей вантаж і чи входять до його улюблених страв гуманоїди? А ще я починаю думати, що необхідне мені плато вже знайдено, бортовий комп’ютер уже вирахував траєкторію посадки і видав попередження, що в таку божевільну атмосферу тільки повний ідіот намагатиметься сісти з одним двигуном, так-сяк залатаним корпусом і голодною істотою невідомого походження і призначення у вантажному відсікові. Про істоту то вже я сам. Комп’ютерові і без неї є чого хвилюватися. Хоча, добре йому – його мозок надійно захищений і навіть при повному знищенні корабля чорний ящик залишиться, щоб розповісти бажаючим дізнатися, що ж відбувалося з кораблем у його останні хвилини. Кажуть, що ці ящики беруть свій початок ще з тих часів, коли люди жили тільки на Землі, літали  «на далекі відстані» на літаках і у тих повільних і незграбних машинерій всередині були такі ж чорні ящики, як і у теперішніх нормальних міжгалактичних човнів. Отак от. До чавкання додалося настирливе шкряботіння, в сенсовому навантаженні якого сумніватися не доводилося – воно хотіло на свободу. Напевно, їжа закінчилася. Сподіваюся, я встигну його позбутися раніше, ніж воно вибереться на свободу. В оптимістичний варіант вірилося не дуже – життєвий досвід давався взнаки.

Корабель ввійшов у верхні  прошарки атмосфери – його починало добряче трясти, напевно, таки розтрясе, поки донизу доберемося. Ото видовище буде для тих, хто чекає вантаж унизу – розпечена брила металу з їх дорогоцінним вантажем усередині з диким гуркотом і дивовижними спец ефектами падає точнісінько в центр планового місця посадки, вибухає і радіоактивним пилом осідає довкола, а на відстані кількох десятків метрів від усього цього самотньо лежить і чекає, допоки його піднімуть і розшифрують мій вірний старий добрий штучний інтелект Кузя, який донесе мої останні думки і переживання до нащадків. Їм, нащадкам тобто, звісно, глибоко на це все начхати, оскільки хіба мало примурків щодня розбивається по всьому всесвіту на своїх човниках, лайнерах, крейсерах і т.д.?  Але ж не у всіх них на борту чавкає і шкрябається щось мегасекретне… Шкода, що так і не дізнаюся, що то було… Може відкрити і подивитися? Кузя все одно каже, що гаплик нам: посадку здійснити не вийде, а про те, що рятувального човника на моїй посудині, як сама не набагато більша за стандартну рятувалку, зроду не було думати вже злегка пізно. А цікаво ж, хай йому грець!

 

16 листопада 15 року нової космічної ери

 

Генерал Першої денебської піхоти, яка п’ятнадцять років назад першою ступила на останній рубіж ворога – Землю і ціною неймовірних зусиль подолала його опір та знищила його останній бастіон у Гімалаях, всіма своїми щупальцями і десятками очей виказував неймовірне хвилювання, очікуючи поки стихне гомін у залі. Міжгалактична конференція була у самому розпалі, коли його патрулі знайшли на залишках євразійського материка дуже цікавий з історичної точки зору предмет – чорний ящик космічного човна Кузя, який останнім перед початком мар’гунської експансії здійснював аварійну посадку на Землю. В цьому носії були записи про останні хвилини життя корабля т його пілота, а також вмонтовано особистий думкозаписувач пілота, що дає переконливі докази того, що серед жителів Конфедерації були зрадники, які допомагали агресорам потрапити на внутрішні планети і вже звідти, розмножившись до стандартних роїв, розпочати свою загарбницьку кампанію. Також з щоденника пілота вдалося вилучити портрети посередників, які замовляли перевезення небезпечних вантажів з Окраїн в Серединні світи. Генерал також повідомив, що одного з визначених таким методом винуватців було одразу затримано і за допомогою зчитування пам’яті ідентифіковано інших заколотників та виявлено багато інших цікавих фактів змови, що мало не знищила існуючу цивілізацію.

- Цікавий факт, шановні колеги, стосовно дуалістичності корисності такого вчинку пілота, як ведення щоденнику – судячи з записів про його діяльність на контрабандному фронті, потрап вони до поліції за життя цього небораки, з планети-колонії йому б уже не повернутися ніколи, а тут, зовсім випадково, ця його звичка допомогла нам краще зрозуміти, хоч і постфактум, схему діяльності загарбників, те, чому вони на Землі з’явилися набагато раніше, ніж на інших планетах, а також дозволило попередити можливість повторення такого варіанту розвитку подій. Також, з метою попередження можливості повторення внутрішньої зради всі громадяни Конфедерації тепер зобов’язані вести думкозаписуючі щоденники і їх вміст буд відслідковуватися спеціальним комітетом. Це не втручання у ваше особисте життя, а всього лише питання загальної безпеки.

З пілота вищевказаного корабля, враховуючи важливість послуги, яку він, хоч і випадково, але зробив для всього населення Конфедерації, посмертно зняті всі звинувачення і для його сім’ї призначено пожиттєву ренту. Дякую за увагу і розуміння.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>